Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Теоретичне мислення в умовах сучасного комунікативного середовища


М.М. Ведмедєв

Сумський державний

педагогічний університет ім. А.С. Макаренка

У статті розглядається проблема впливу факторів перформативності, товарності і комунікативності на теоретичне знання і освіту. Аналізуються пов ’язані з цим деформації інтелектуальної діяльності. Підкреслюється значення епістемологічних стратегій у використанні Інтернету.

Ключові слова: перформативність, комунікативність, теоретичне знання, інтелектуальна діяльність, освіта.

Однією з найбільш прикметних рис розвитку сучасної цивілізації, як часто зазначають дослідники, є її непередбачуваний, парадоксальний характер. Майбутнє дуже часто виявляється не таким, яким його уявляють, різко девальвуючи цінність багатьох визнаних надійними прогнозів. Це зауваження в повній мірі стосується і такого важливого фактору розвитку людства як знання, зокрема, знання наукове. Здавалося б, сучасна економіка, високі технології і створені суспільством могутні телекомунікаційні системи, що базуються на науці і її підвалинах у вигляді класичної раціональності, мають всіляко сприяти розвитку і утвердженню останніх. Проте й виникаючі новітні форми економічних відносин, й конструктивні особливості телекомунікаційних систем у сукупності з технологіями роботи в сучасному медійному середовищі породжують феномени, що часто зводять нанівець сенс класичних принципів європейського мислення.

Теоретичне усвідомлення зазначених обставин призвело до поступового корегування початкової парадигми, пов’язаної із аналізом статусу знання в трансформації сучасних суспільств. Новації зводилися, зокрема, до пропозицій щодо чіткого розрізнення понять «інформаційне суспільство» і «суспільство знань» [10], з’ясування специфіки феномену «нової» («електронної») економіки [9], вивчення психологічно-пізнавального впливу режимів роботи в Інтернет на свідомість людини [2; 7]. В цьому річищі останнім часом з’явилася низка змістовних праць таких дослідників як Н.В. Громико, Д.І. Дубровський, Д.В. Іванов, О.А. Калмиков, Л.А. Мяснікова, Н.А. Носов, А.І. Ракітов, М.М. Суботін та інших. Звісно, що далеко не всі із численних питань, що мають відношення до окресленої дослідницької галузі, розроблені з необхідним ступенем докладності. До числа недостатньо вивчених можна віднести проблему деформуючого впливу, якого зазнають критерії теоретичного мислення під дією низки економічних факторів і сучасного комунікативного середовища. Систематизація дослідницьких напрацювань з цього питання і є метою нашої роботи. При цьому окремий наголос робиться на пропозиціях щодо шляхів запобігання негативним явищам.

Філософом, який з усією гостротою поставив проблему трансформації науки і освіти внаслідок зазначених факторів, був Ж.-Ф. Ліотар. Він зробив предметом свого дослідження «стан знання в сучасних найбільш розвинених суспільствах», дійшовши висновку, що знання та інформація зазнають глибинних змін у двох основних напрямах.

По-перше, інформацію збирають, впорядковують і вивчають головним чином лише тоді, коли відомо, з якою метою її можна використати. Дослідник називає це перформативністю. Важливу роль при цьому відіграють критерії системного підходу і програмного управління. Тобто знання і інформація розглядаються як частина системи, де реалізується принцип оптимізації «входу» і «виходу» з метою підвищення її ефективності. Якщо мати на увазі знання, то наслідком дії цього фактору є різке зниження соціального значення тих його частин, які не є затребуваними і «ефективними». І, навпаки, відбувається інтенсифікація дослідницьких зусиль й приток інвестицій там, де очевидна прагматична направленість розробок. Прикладом останніх можуть бути дослідження в галузі фінансів і менеджменту. У той же час студії в сфері загальнофілософських проблем або в царині вивчення історико-етнографічних феноменів опиняються поза фокусом соціально-політичної уваги і поступово деградують.

По-друге, відбувається процес безпрецедентної комерціалізації науки і освіти. Ми є свідками стрімкого формування світового порядку, де виробництво неринкового об’єкту (не-товару) стає явищем маргінальним. І виробництво знання не є винятком. Дослідник зосереджується на питанні про докорінну зміну способу легітимації науки. За доби Просвітництва наука здобувала соціальне визнання, використовуючи посилання на кшталт: служіння інтересам прогресу, народу, емансипація особистості. Але подібні сентенції відверто розходилися з її іманентним принципом емпіричного обґрунтування. І на зміну старому принципу легітимації прийшла легітимація ринкова як єдиний аргумент, на який можна серйозно зважувати. «Старий принцип, згідно з яким знання невіддільно від формування розуму і навіть самої особистості, застаріває й буде виходити з ужитку. Знання виробляється й буде вироблятися для того, щоб бути проданим, воно споживається й буде споживатися щоб набути вартості в новій продукції.» [8, 18]. Новий статус знання призводить до докорінної трансформації ролі освіти: університет втрачає функцію формування ідеалів, а продукує лише компетенції. Студента вже не повинно турбувати питання «Чи є це істинним?», а лише питання «Для чого це потрібно й чи можна це продати?» Володіння продуктивною компетенцією має бути таким, що продається. Отже, «припиняє існування. компетенція, що визначається за іншими критеріями: істинне-хибне, справедливе-несправедливе тощо.» [8, 124]. Патріарх західного менеджменту П. Дракер пише то те, як змінилися мовні вирази за останні десятиліття. В минулі часи не вживали таке словосполучення, як «людина, що володіє знаннями». Казали: «освічений, вчений чоловік». Освічені люди - це особи, які мали широку ерудицію, були в змозі підтримувати бесіду, писали на різноманітні теми. Додається, що ці люди не займалися практичною діяльністю в певній конкретній галузі. Згадується Сократ, який вважав, що мета знання полягає в сприянні самопізнанню і саморозвитку особистості. (Згадаємо наведені вище розмисли Ж.-Ф.Ліотара на цю тему). Саме таке тлумачення знання протягом двох тисяч років мало визначальне значення для європейської системи освіти і, власне, для самого поняття знання. Знання сьогодні - інформація, що має практичну цінність і веде до отримання конкретних результатів. Це не загальне знання, а знання високо спеціалізоване. Висновок: нове суспільство має бути засновано на знанні, що організоване у вигляді спеціалізованих дисциплін, а його членами мають бути люди, які володіють спеціальними знаннями в різних галузях [4, 54].

Серед постмодерністів не спостерігається особливої схильності сформулювати усі ті наслідки, які невідворотно випливають з наведених констатацій. Насамперед щодо становища тієї найважливішої частини корпусу наукового знання, яка не може бути перетворена в товар. Адже стосовно знання фундаментального, знання світоглядного неможливо заздалегідь сказати, у які практичні результати воно втілиться. Наслідком цього має бути (а в наш час таке можна спостерігати) згасання тих сфер інтелектуальної активності, які не призначені для отримання невідкладного зиску (економічного або політичного). Проте не секрет, що подібний стан справ є патологією в науці як органічній системі, яка веде до її деградації.

Поряд із зазначеними привертає увагу характер і значення ще одного фактору - сучасного комунікативного середовища.

В літературі досить докладно описується так зване явище «журналізму». Зауважимо, що цим виразом позначаються не стільки особливості професійної діяльності представників відомої галузі, скільки риса сучасної епохи, певна деформація культуротворчої діяльності. Зазначений феномен виникає у тому випадку, коли особливості журналістської свідомості, мислення і способу дії поширюються далеко за межі компетенції ЗМІ.

Д.І. Дубровський наступним чином характеризує суть зазначеного явища: «Журналізм» в його різноманітних жанрах претендує на зображення і тлумачення будь-яких явищ дійсності, будь-яких подій, будь-яких сфер політики, економіки, науки, мистецтва, буденного життя тощо. Такий універсалізм, стислі рамки жарів, велика залежність від певних політичних та економічних інтересів.гостра конкуренція і до того ж постійний цейтнот обумовлює фрагментарність, ситуативність, часто одновимірність і поверховість відображення дійсності» [5, 48].

Справа тут полягає у тому, що як події життя, так і продукти інтелектуального виробництва мають бути певним чином асимільовані масовою свідомістю, отримати належне соціальне визнання, «санкцію». А за умов сучасного медійного середовища таке можливе лише за участі посередника-транслятора, без якого жодна річ не в змозі набути свого соціального буття. Це у повній мірі стосується і створених мистецтвом та наукою цінностей. Сам творець відсувається ніби на задній план - його доля опиняється в руках посередників. Він просто соціально не існує, якщо результати його праці не представлені в засобах масової інформації. А цінність продукту прямо обумовлюється обсягами його тиражування.

У залежності дещо іншого роду опиняється і сам посередник-транслятор, який є жорстко прив’язаним до уваги, настроїв, смаків, уподобань і рівня масової аудиторії. Він має демонструвати чудеса винахідливості й спритності, поєднуючи, з одного боку, видимість об’єктивності у висвітленні подій, а з іншого - свавілля в інтерпретації реальності. Одвічна гонитва за новизною, сенсаційністю, ексклюзивністю - його жереб (дізнатися, повідомити, зацікавити).

Змальований тут особливий режим роботи і спілкування посередник- транслятор владно нав’язує тому, з ким він має справу - творцю духовних цінностей. І останній вимушений прийняти ці умови. Усі, хто погоджується з медійною інтерпретацією принципа Р. Декарта (замість «я мислю, отже я існую» - «про мене говорять, отже я існую»), приречені грати за правилами популярності. А ці правили обумовлюються принципом «максимальний вплив і миттєве застарівання». І творець майже завжди опиняється в програші. За умов, коли суспільна увага стає найбільш цінною річчю, засобам масової інформації не вистачає часу, щоб плекати славу, проте їм добре вдається культивувати відомість.

Тривалий і тяжкий пошук істини не придатний для того, щоб відбуватися на очах публіки, увагу якої він навряд чи приверне. «З того часу, як популярність зайняла місце слави, викладачі коледжів вимушені змагатися із спортсменами, зірками естради, переможцями лотерей, терористами. і в таких перегонах у них мало шансів на успіх» [1, 168].

Фахівці зазначають, що за останні декілька десятиліть відбувся докорінний злам механізмів, які відповідають за формування культурних ієрархій. Якщо ще не так давно (за історичними, звісно, мірками) в Європі виключне право наділяти авторитетом осіб, котрі зарекомендували себе у пошуку і розповсюдженні нового знання, належало університетам, то тепер на нього з успіхом претендують й інші соціальні інститути. Сьогодні репутація все частіше здобувається (і втрачається) за межа університетів. Неухильно знижується і роль професійного товариства науковців у цьому процесі. Пальма першості міцно утримується структурами, що спеціалізуються на управлінні суспільною увагою.

У зв’язку із зазначеною вище роллю посередника-трансятора доречно зробити деякі зауваження. Взагалі-то його участь у процесах не є обов’язковою. Тут слід звернути увагу на явище масової журналістики. За допомогою, скажімо, Інтернету будь-хто може випробувати свої сили і здібності на цьому поприщі. Справа, звісно, полягає не просто у вмінні і потребі щось писати, а в тому, щоб створювати тексти в журналістському жанрі. Це передбачає перш за все здібність глобального охоплення самих різних сфер людського життя, швидкого, хоча б і поверхового входження в тему, «співучасті» в описуваних подіях тощо. І все це жодним чином не змінює суті справи: характеристики журналістської свідомості й мислення (квапливість, ситуативність, прагнення публічності і новацій, значна питома вага «версіальності», «думок») залишаються незмінними.

Перенесений на суто науковий ґрунт такий спосіб викладу (і мислення) з необхідністю призводить до серйозних деформуючих наслідків. Помітно знижується концептуальність праць, з’являється «науковий скоропис», штучний гіперкритицизм, «версіальність», прагнення до ігрових стилістичних знахідок, публічності, жахаюча компілятивність. І головний наголос при всьому цьому буде звичайно поставлений на привабливій «упаковці». Отже, під сумнів ставляться принципові моменти наукової роботи і професійної комунікації: стає вкрай проблематично щось довести або спростувати, встановити новизну й оригінальність, навіть просто визначити ставлення до змісту таких праць.

Експансія журналістики в наш час дійсно є безпрецедентною. Вона стала провідною силою в плані впливу на масову свідомість, на економічні, політичні, соціальні процеси. Фахівці справедливо вбачають у цьому ознаку вступу суспільства в постіндустріальну фазу розвитку, де лише журналістика здатна охопити гігантську сферу інформаційних процесів, непідвладну науковому способу мислення. Проте заперечення викликає інша теза -твердження , що численні негативні риси журналізму пов’язані саме з першою, незрілою фазою розвитку інформаційної цивілізації. Критично налаштовані дослідники переконливо довели, що альфою та омегою такої цивілізації є не процес інтелектуалізації, а феномен безпрецедентної комунікативізації суспільства.

Так, Д.В. Іванов слушно зауважив, що те інформаційне суспільство, про яке писали Д. Белл, П. Дракер, Й. Масуда, О. Тоффлер та інші ніде не відбулося. Нагадаємо, йшлося про те, що визначальним фактором суспільного життя стане теоретичне знання. Економічні та соціальні функції капіталу перейдуть до інформації. Університети перетворяться на провідну структуру соціальної організації як центри виробництва, накопичення й переробки знань. Інфраструктурою інформаційного суспільства стане нова «інтелектуальна», а не механічна техніка. Ці сподівання не виправдалися. Символом комп’ютерної трансформації суспільства стали не штучний інтелект і гігантськи електронні банки даних, а Інтернет - система за своєю природою суто комунікативна. Причина помилкових прогнозів вбачається Д.В. Івановим у тому, що відомі теоретики інформаційного суспільства змішували такі феномени як інформація і знання. Треба чітко усвідомити принципову різницю між повідомленням (продукт інтелектуальної діяльності, що передається), інтерпретацією (осмислення, «знання», яке отримують) і комунікацією (операція передачі, трансляція) [6]. У сучасному медіа-середовищі саме ця операція є домінуючою ланкою. Не важко пересвідчитися, що за словом «інформація» криється, перш за все, комунікація, а не знання. І навряд чи викличе особливі заперечення те твердження, що людиною інформатизованого і інтернетизованого суспільства є не той, хто знає більше, а той, хто залучений до більшої кількості інтенсивних і різноманітних контактів. Отже, сучасне інформаційне суспільство, якщо воно формується спонтанним чином, повсюдно і повсякчасно породжує саме комунікативізм, а не інтелектуальність. Це, так би мовити, його суть, його єство. І вбачати в згаданих вище негативних рисах випадкові особливості незрілої фази розвитку системи було б помилково. Таким чином, можна твердити, що має місце потужна тенденція «журналізації» культури, яка є наслідком безпрецедентного росту її комунікативної складової. Щодо продуктів інтелектуальної діяльності, то вони все виразніше намагаються прийняти ефективну, «успішну» комунікативну форму. І у тому ж сенсі, як ми говоримо: «Знання є товар», можна твердити: «Знання є повідомлення». Остання обставина призводить до таких самих серйозних наслідків, як і у випадку комерціалізації інтелектуальних продуктів, коли студента вже не має цікавити (згадаємо Ж.-Ф. Ліотара) істинність, а продаваність знання. Можна, скажімо, сформулювати принцип «не турбуйся про те, щоб бути правим, головне - бути цікавим». Як бачимо, методологічні критерії інтелектуальних продуктів входять в гостру суперечку з критеріями суто комунікативними.

В літературі містяться досить докладні описи того, як все це відбувається, зокрема, в Інтернет-середовищі. Н.В. Громико сформулювала проблему суперечливого взаємовідношення між теоретичним знанням і особливим режимом роботи в сфері всесвітньої електронної мережі у вигляді двох взаємовиключаючих тверджень:

- теоретичне мислення в епоху Інтернет є неможливим, а освіта, що має своїм завданням його формування, є безперспективною і не потрібна суспільству;

- теоретичне мислення є можливим і перспективним, якщо зробити Інтернет не засобом інформатизації та «постмодернізації» суспільства, а засобом його, так би мовити, епістемологізації.

На думку дослідниці, реалізація обох варіантів цілком можлива. Усе залежить від того, як розвиватиметься Інтернет. Якщо його бурхливе поширення відбуватиметься стихійним чином, а політика осіб, які приймають рішення, буде обмежуватися лише абстрактними гаслами прискорення темпів інформатизації та комп’ютеризації, то всесвітня телекомунікаційна мережа перетвориться на силу, що ворожа теоретичному мисленню. У такому середовищі перманентно культивуватимуться ті цінності, які пропагуються постмодерністською філософією - аксіологічний плюралізм, руйнація традиційних норм і звичайних орієнтирів життя. У зв’язку з цим впроваджується особливий стиль мислительної діяльності, якому притаманні: інтертекстуальність і цитатність, стильовий синкретизм, кліповість (фрагментарність і монтажність), культ невизначеності, помилок, прогалин у думках, пародійність тощо [2, 176].

Провідним процесом, що розгортається в царині Інтернет, є мовна гра. Користувачі мережі запрограмовані на невпинний рух в просторі дискурсів, де головне - нескінченний (і часто безцільний) обмін повідомленнями, хаотично побудованими судженнями, що втрачають будь-який зв’язок з реальною ситуацією і знеособлюються. Це своєрідне ковзання по поверхні, а не рух вглиб. Фахівцями особливо підкреслюються згубні наслідки такого роду духовної діяльності: «Спільність, що формується за допомогою Інтернету, постає як знеособлена й звільнена від теоретичного мислення сукупність споживачів і носіїв інформації. Людина, навіть володіючи теоретичним мисленням, якщо вона регулярно «пропускається» крізь такий тип взаємодії, цілком ризикує втратити ті здібності, які дозволяють їй залучатися до процесів породження і розвитку знання»[2, 177].

О.А. Калмиков прямо називає це явище прогресуючою дебілізацією [7, 128].

З метою подолання зазначених негативних явищ пропонуються поки що поодинокі проекти (наприклад, проект епістемотеки), що пов’язують розбудову Інтернет з необхідністю його семантизації і епістемологізації [3].

Отже, описані вище мислительні деформації, що виникають під впливом особливостей організації телекомунікаційних мереж і стилю роботи в сучасному медійному середовищі, становлять серйозну проблему для теоретичного мислення і побудованій на його основі системи освіти. Нагальним науково-практичним завданням є розробка дієвих засобів подолання негативних ефектів, що при цьому виникають.

Література

1. Бауман З. Индивидуализированное общество / Зигмунт Бауман; [пер. с англ. под ред. В. Л.Иноземцева]. - М.: Логос, 2005. - 390 с.

2. Громыко Н. В. Интернет и постмодернизм - их значение для современного образования / Н. В. Громыко // Вопросы философии. - 2002. - № 2. - С. 175-180.

3. Громыко Н. В. Что такое эпистемотека / Н. В. Громыко // Вопросы философии. - 2008. - № 7. - С. 90-105.

4. Дракер П. Посткапиталистическое общество // Новая постиндустриальная волна на Западе: [антология / под ред. В. Л. Иноземцева]. - М.: Academia, 1999. - С. 46-89.

5. Дубровский Д. И. Постмодернистская мода / Д. И. Дубровский // Вопросы философии. - 2001. - № 8. - С. 42-56.

6. Иванов Д. В. Феномен компьютеризации как социологическая проблема 2000. [Электронный ресурс] - Режим доступа: http://www.sociologist.nm.ru/index.htm

7. Калмыков А. А. Гипертекст мышления и коммуникативное пространство / А. А. Калмыков // Человек. - 2007. - № 5. - С. 122-129.

8. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна / Жан-Франсуа Лиотар [пер. с фран.

Н. А. Шматко] - М.: Ин-т эксперимент. социологии, Спб.: Алетейя, 1988. - 160 с.

9. Мясникова Л. А. «Новая экономика» в пространстве постмодерна / Л. А. Мясникова // Мировая экономика и международные отношения. - 2001. - № 12. - С. 3-15.

10. Ракитов А. И. Регулятивный мир: знание и общество, основанное на знаниях / А. И. Ракитов // Вопросы философии. - 2005. - №5. - С. 82-94



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць