Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Екзистенційні засади людського існування в контексті сучасних наукових досягнень


Т.М. Карпенко

Сумський державний педагогічний університет

У статті автор характеризує основні наукові досягнення кінця ХХ - початку ХХІ століття, їхній вплив на екзистенційні засади людського буття, намагається проаналізувати загрози та небезпеки, приховані в надсучасних технологіях, які можуть проявитися з плином певного часу.

Наукоємність перетворилася на одну з найважливіших інтегральних особливостей життєдіяльності історичного суб´єкта постмодерністської епохи. Більше того такі неологізми, як "наукоємність", "високі технології", "хай-тек" почали характеризувати активність індивідуального і колективного суб´єкта дії, що використовує комп´ютерні, інформаційні, біоінженерні, геномні технології, ЗМІ- технології, нанотехнології та інші, які спричинені новітніми інтелектуальними проривами у розвитку фундаментальних наук - фізики, хімії, біології, психології, комп´ютерних наук тощо.

Протягом усього періоду розвитку науки не існувало однозначної оцінки її здобутків: завжди були прихильники наукового поступу та його відверті противники, сцієнтисти та антисцієнтисти. На сучасному етапі розвитку наука наблизилась до тієї межі, коли навіть найбільш оптимістично налаштовані прибічники наукового прогресу розуміють, що він не є суцільним благом.

Сучасна наука набуває принципово нових, нехарактерних для попередніх етапів її розвитку ознак. Вона досягла на якісно нового рівня, підійшовши упритул до засад людського існування і, таким чином, гранично загостривши питання етики та моралі. Тобто наука почала торкатися екзистенційно важливих аспектів людського існування.

За таких умов проблема розвитку сучасних науки і технологій не могла не привернути до себе пильної уваги науковців, зокрема філософів. Ще в останні десятиріччя ХХ століття у західній літературі почали з´являтися праці, присвячені соціальним перспективам розповсюдження нових технологій, зокрема таких відомих філософів-футуристів, як Е. Тоффлер [14], Ф. Фукуяма [16] та ін.

Вихор "хай-тек технологій", що проникає всюди, є свідченням того, що планетарна цивілізація вступила до технологічної фази своєї еволюції, яка все більш радикально змінює образ життя мільйонів людей, природу, соціум, стилі та засоби комунікації, взагалі людську суб´єктивність. Тому постало завдання окреслити принципові особливості розвитку сучасної науки, виокремити найбільш значні її досягнення та їх глибинний екзистенційний смисл для людства в цілому та для кожної людини зокрема, а також виявити, як науковий поступ впливає на різні сфери суспільного та індивідуального буття.

Якщо проаналізувати останні наукові досягнення, то найбільш масштабними, грандіозними, багатообіцяючими й одночасно найбільш дискусійними та резонансними, на наш погляд, є такі новітні галузі наукових розробок, як нанотехнологічні, генної інженерії та біотехнологій, штучного інтелекту. У цих сферах уже досягнуті значні успіхи, але вони не дістали однозначної оцінки.

Останнім часом до наукового обігу увійшло поняття „нано”. Це коротке слово має великі наслідки для етики, економіки, міжнародних відносин, повсякденного життя тощо. Що ж воно приховує? Префікс „нано” означає 1 мільярдну. Один нанометр (1 нм) дорівнює 1/1000000000 метра. Таким чином, нанонаука вивчає фундаментальні принципи молекул та структур, розмір яких дорівнює від 1 до 100 нанометрів. Ці елементи мають назву наноструктур. Усе, що менше нанометра, - це просто вільний атом або невелика молекула. Таким чином, наноструктури не лише менше всього, що людина створювала раніше, вони є найменшими твердими матеріалами, які можна створити.

Нанотехнологія - це застосування наноструктур у корисних наноскопічних пристроях. Наприклад, такими пристроями є вуглецеві нанотрубки та нанострижні, які можна зробити з кременя, інших напівпровідників та металів. Нанотрубки - це одні з перших нанорозмірних структур, побудованих на молекулярному рівні, які демонструють фізичні та електричні властивості, що захоплюють. Лабораторні дослідження засвідчили, що їх межа міцності під час розтягування може у 60 разів перевищувати значення високоякісної сталі [13, 20].

Основна ідея нанотехнології полягає в тому, що практично будь-яку хімічно стабільну структуру, яку можна описати, насправді, можна і побудувати. Ця ідея бере свій початок ще у Ричарда Фейнмана в 1959 році ("Там унизу повно місця"), але лише після ґрунтовного аналізу, проведеного Еріком Дрекслером на початку вісімдесятих, молекулярна нанотехнологія стала самостійною галуззю науки і перетворилася в довгостроковий технічний проект. Останні кілька років ознаменувалися посиленням інтересом до цієї галузі і збільшенням інвестицій у нанотехнологію [2, 119]. Це пов’язано з тим, що розвиток даних технологій дозволить докорінно змінити наше життя. Сфери застосування нанонауки охоплюють побут, медицину, сільське господарство, енергетику тощо.

Нанотехнології, як і всі подібні фундаментальні здобутки, спричинюють низку етичних проблем. Нанотехнології з необхідністю викличуть певні суспільні та геополітичні наслідки. Вони можуть збільшити поділ країн на багаті та бідні, позбавити переваг країни, що володіють такими природними ресурсами, як нафта, оскільки дозволять дешевий синтез матеріалів і перетворення сонячної енергії. Застосування нанотехнологій у сфері озброєння також загрожує певними небезпеками. Деякі організації можуть створити віруси, що уражають людей зі специфічними генетичними характеристиками, або навіть налаштувати вірус на конкретну людину. Тобто знову виникає питання індивідуальної свободи та небезпеки.

З появою комп’ютерних технологій виникло уявлення про новий тип штучної реальності - віртуальну реальність [10, 159]. Поняття «віртуальна реальність» є одним з найбільш характерних для сучасної наукової ситуації. Поняття «віртуальне» має багато різних значень і використовується у фізиці, кібернетиці, метафізиці і в новому науковому підході - віртуалістиці. Як визначає її російський дослідник С. С. Хоружий віртуальність як онтологічне філософське поняття - це "неповнота буття", "недовтіленість існування". [17, 54]. Близьким до нього є трактування І.С. Дорбронравової: віртуальність - це реальність на грані можливості і дійсності [3, 83].

Дещо по-іншому розуміють феномен віртуального ті дослідники, які виходять не з фізичних, а з кібернетичних або психологічних уявлень про віртуальну реальність. Серед представників першої групи можна назвати таких учених, як М. Крюгер, М. Хейм, І. Девтеров та інші. Для кібернетиків віртуальна реальність - це перш за все штучна реальність, яка існує поки працює комп´ютер або поки він підключений до мережі Інтернет. Проте спроби здійснення філософської рефлексії відносно даного феномена приводять до відкриття більш глибинних пластів онтологічної характеристики віртуального.

Московський дослідник М. Носов розглядає даний феномен у межах психологічної науки і пов´язує філософію віртуалістики з парадигмою поліонтичності - з системою Платона, з ідеями буддизму. Віртуалістика - це науковий підхід, що вивчає способи взаємодії реальностей різного рівня, їхні прояви у життєвій реальності людини. "Кількість і типи реальностей, якими оперує людина , визначаються активністю самої людини, і за напрямком руху до крайніх реальностей людина може в принципі проходити безкінечну кількість проміжних реальностей" [9, 31].

Ми будемо вести мову про віртуальну реальність з точки зору кібернетичного уявлення, оскільки саме така віртуальна реальність містить онтологічну небезпеку. Віртуальна реальність - це оточення, яке ми відчуваємо, не знаходячись у ньому фізично. Театр, опера, кіно і телебачення - це примітивні провісники віртуальної реальності. Деякі з цих (провісників) віртуальних реальностей засновані на фізичних реальностях. Наприклад, коли ми спостерігаємо за олімпійськими іграми по телевізору, ми можемо сидіти у себе вдома, але бачити і чути практично те саме, що б ми побачили і почули, якби знаходилися на змаганнях. В інших випадках ми відчуваємо оточення, еквівалента якого у фізичній реальності не існує.

Примітивні віртуальні (і штучні) реальності вже існують якийсь час. Спочатку вони застосовувалися у тренажерах для пілотів і військових. Зараз усе частіше використовуються для розваги в комп’ютерних іграх. Через те, що віртуальна реальність є обчислювально інтенсивним процесом, симуляції поки дуже грубі. Але із збільшенням обчислювальної потужності і розвитком сенсорів, афекторів і дисплеїв віртуальна реальність почне наближатися до фізичної реальності за рівнем точності відтворення й інтерактивності [4, 137].

Оскільки розробки в цій сфері є багатообіцяючими, то в умовах відчуження людини в сучасному соціумі віртуальна реальність містить небезпеки як індивідуального, так і суспільного характеру. Якщо розробки в цій галузі досягнуть певного рівня, це може призвести до втрати людьми зв’язку з об’єктивною реальністю (що певною мірою ми вже можемо спостерігати сьогодні на прикладі комп´ютерних ігор), позбавить людей задоволення безпосереднього людського спілкування, дасть нові можливості для маніпулювання людською суб’єктивністю тощо.

У перегонах на покращання свого існування люди часто ризикують ускладнити його ще більше. Зокрема це стосується розробок у галузі штучного інтелекту. Цій проблемі присвячено досить багато праць [6; 9]. Цим терміном (штучний інтелект) позначають сукупність уявлень про пізнання, розум людини, що робить можливим постановку питання про моделювання інтелекту.

Сьогодні розрізняють два основні підходи до моделювання штучного інтелекту: машинний інтелект, що полягає в чіткому завданні результату функціонування, і штучний розум, спрямований на моделювання внутрішньої структури системи.

Моделювання систем першої групи досягається за рахунок використання законів формальної логіки, теорії множин, графів, семантичних мереж та інших досягнень науки у сфері дискретних обчислень. Основні результати полягають у створенні експертних систем, систем розбору природної мови і простих систем управління на зразок «стимул - реакція».

Системи другої групи ґрунтуються на математичній інтерпретації діяльності нервової системи на чолі з мозком людини і реалізуються у вигляді нейроподібних мереж на основі нейроподібного елементу - аналога нейрона. Нейроподібна мережа - це штучний аналог біологічної мережі, що за своїми параметрами максимально наближається до оригіналу. Нейроподібні мережі пройшли довгий шлях становлення і розвитку - від повного заперечення можливості їх застосування до втілення в багатьох сферах діяльності людини.

На сучасному етапі розробляються варіанти практичного використання досягнень штучного інтелекту в різних сферах діяльності. Для цього етапу також характерне вивчення і моделювання раціональних структур, пов’язаних з емоціями, віруваннями, почуттями, практичними навичками та неаналітичними методами обробки інформації, що наближує сучасні моделі штучного інтелекту до їх природних людських прототипів [12, 159].

На сьогодні головна філософська проблема щодо штучного інтелекту - можливість чи неможливість моделювання мислення людини. Але оскільки однією з функцій філософії є прогностична, то філософи, допускаючи думки про принципову можливість його створення, починають замислюватися над іншими питаннями, головне з яких - питання небезпеки. Воно бентежить людей уже протягом певного часу. В одного з письменників-фантастів - Айзека Азімова - можемо знайти найбільш розроблене і прийняте більшістю людей вирішення проблеми безпеки. Мова йде про так звані «три закони роботехніки». Якщо ж детально проаналізувати ці закони, то вони виявляються досить недосконалими і потребують подальшого доопрацювання.

Якщо нанотехнології та штучний інтелект знаходяться більшою мірою на стадії розробки, то біотехнологія вже сьогодні - одна з найважливіших рушійних сил науково-технічного прогресу. Вона є незмінним пріоритетом у національних програмах розвинених країн світу. Інтенсивно зростає світовий ринок біотехнологічної продукції. Одним з найперспективніших напрямів цієї галузі є біотехнологія рослин, яка останнім часом стала реальною продуктивною силою в економіці розвинених країн світу. Дедалі більшого значення набуває ринок трансгенних, або генетично модифікованих (ГМ) рослин.

Ці сорти сільськогосподарських культур розповсюдилися здебільшого за рахунок трансгенних рослин першого покоління, тобто з перенесеними ознаками стійкості до гербіцидів, комах і вірусів. Основними ГМ культурами є соя, кукурудза, бавовник, ріпак. Але нині вже створюються якісно нові сорти - з комплексною стійкістю проти хвороб та шкідників, зміненим складом жирів, білків тощо.

Нові перспективи у біотехнології рослин відкриває використання ГМО як «фабрик» для продукування вакцин та антитіл, вихідного матеріалу для отримання біопалива. Втім, попри незаперечний економічний ефект від ГМ рослин, учені привертають увагу громадськості до проблем передбачення, а в разі необхідності - й усунення можливих негативних наслідків використання трансгенних сортів для здоров’я населення та довкілля. Безконтрольне вивільнення ГМО у навколишнє середовище не повинно порушувати екологічного балансу чи завдавати будь-якої шкоди біорізноманіттю. Сьогодні окреслюються такі потенційні ризики використання ГМ рослин [15, 56]:

• можливість виникнення більш життєздатних шкідливих організмів, спроможних витіснити інших з їхніх екологічних ніш (резистентні до антибіотиків патогенні мікроби, стійкі до гербіцидів бур’яни тощо) шляхом перенесення штучних генетичних конструкцій у генотип існуючих організмів;

• поява у ГМ рослинах нових білків та біологічно активних речовин, шкідливих для людини і тварин. Цей комплекс проблем дістав назву «біобезпека». Науковці світу вже спрямовують свої зусилля на розроблення теоретичних засад біобезпеки, розв’язання окремих її проблем, зокрема оцінки ризику використання ГМ рослин, з огляду на перенесення трансгенів в існуючі організми. Усі ці аспекти як самої біотехнології рослин, так і біобезпеки перебувають у полі зору й українських дослідників [18].

У ХХІ столітті дослідження в галузі біологічної науки привернули неабияку увагу у зв´язку з публікацією результатів розшифровки геному людини. Геном людини містить більш ніж 30000 генів, більшість з якихкартковані та клоновані, тобто відоме їх місце у хромосомах та їхній нуклеотидний склад. "Установлення функціональної ролі всіх генів людини - справа, очевидно, вже недалекого майбутнього" [5, 43].

Роком народження генної інженерії можна вважати 1973, коли американський біохімік Пол Берг уперше одержав рекомбінантну ДНК з двох вірусів, включених до клітини бактерії E. coli. Незважаючи на те, що вже в 1974 році П. Берг і багато інших учених почали бити тривогу з приводу можливих загроз від генноінженерних розробок для людства, бурхливий розвиток трансгенних методів було не зупинити.

У цій сфері можна виокремити низку напрямів, які характеризуються амбівалентністю інтелектуальних проривів і прихованих небезпек.

• Конструювання нових рекомбінантних генів, яких раніше не існувало у природі. Однак тут приховується потенційна небезпека - можливість неконтрольованого поширення нових видів і генів, що порушують природну рівновагу і стан живих систем. Ще серйознішою загрозою є створення методології для маніпулювання людською спадковістю.

• Розвиток генної терапії. Прогрес в усуненні симптомів успадкованих дефектів без викорінювання самих дефектних генів, як це передбачає стратегія генної терапії, неминуче призводитиме до накопичення шкідливих генів у людській популяції, отже, до деградації генофонду в майбутньому. Крім того, на людство очікує геронтологічна криза. Зрештою, генна терапія створює високотехнологічну методологію для розробки і застосування біологічної зброї нового покоління.

• Розшифрування людського геному, останні успіхи молекулярної та клітинної біології сприяли створенню біологічної зброї третього покоління - генної та іншої молекулярної зброї (у науковій літературі позначається як Advanced Biological Warfare - ABW). До арсеналу цієї зброї входять: гени, тобто молекули ДНК, що проникають в організм і кодують шкідливі білки (білкові токсини, білки-репресори), які пригнічують найважливіші функції людини; регулятори функцій, активатори малігнізації, інгібітори імунітету; малі регуляторні РНК (siRNA і miRNA), що, потрапивши в організм, вибірково виключають синтез функціонально важливих білків; пріони - інфекційні білки, які порушують процеси утворення просторової структури функціонально важливих білків.

• Можливість створення біологічної зброї третього покоління означає зміну парадигми науки і людської поведінки. Це - принципово новий клас агентів, штучно сконструйованих на основі знань про геном і протеом людини для атаки на специфічні біологічні системи людського організму - кардіологічну, імунологічну, неврологічну, гастроентерологічну тощо - на молекулярному рівні. Прогнозовані ефекти від впливу молекулярної зброї - смерть, інвалідність, нервові та психічні розлади, дебілізація («манкуртизація»), стерилізація.

• Цілеспрямована розробка нових видів біологічної зброї, передусім вірусної, токсинної та генної. її характеристики - виняткова масовість ураження за незначних фінансових витрат, можливість прихованого виробництва і застосування, як відтермінований, так і надзвичайно швидкий ефект дії. Особливо небезпечним може стати груповий та індивідуальний тероризм із використанням біологічної зброї.

• Зростання питомої продуктивності технологій - обсягу корисного продукту на одиницю речовинних та енергетичних затрат.

• Розширення групової ідентифікації, ускладнення організаційних зв’язків, посилення внутрішньої диверсифікованості суспільства. Питання впливу внутрішньої розмаїтості на питому ефективність виробництва, а також екологічну і геополітичну сталість суспільства.

• Збільшення інформаційної ємності мислення - когнітивної складності, охоплення віддзеркалених залежностей тощо. Опосередкований зв’язок цих інтелектуальних якостей зі складністю технологій і соціальних відносин також підтверджується відповідним аналізом.

• Удосконалення прийомів міжгрупового і внутрішньогрупового компромісу - система культурних цінностей, мораль, право, методи соціальної експлуатації, цілі і форми ведення війни; у підсумку політичні проблеми, як і господарські, можуть розв’язуватися з порівняно меншими руйнаціями [1, 37].

Хоча здобутки зі сфери біотехнологій широко використовуються, ми не можемо з упевненістю говорити про всі можливі негативні наслідки їх розповсюдження. Для адекватного сприйняття ми повинні позбавлятися ейфорії від їх успіхів і замислюватися над зворотним їхнього запровадження в життя людей.

Оскільки наслідки нанотехнологій, біотехнологій, розробки штучного інтелекту настільки великі, необхідно, щоб люди вже зараз почали серйозно замислюватися над цими питаннями. Зловживання цими технологіями може мати руйнівні наслідки; суспільство потребує вироблення шляхів мінімізації цього ризику.

Біотехнологія, нанотехнологія і штучний інтелект можуть виявитися джерелом серйозної небезпеки, якщо їх використовувати необережно або зловмисно. Це зумовлює виникнення етичних, соціальних, культурних, філософських і наукових питань, які необхідно детально вивчити й обміркувати. З одного боку, ми не можемо передбачити всіх небезпек та загроз, які можуть принести з собою новітні технології, але ми повинні бути готові до них. З другого боку, для мінімізації ризиків та для можливості вживання своєчасних заходів щодо розробок у галузі даних технологій повинні проводитися під пильним контролем фахівців та громадськості.

Література

1. Глазко В. Цивілізаційні кризи і революції: Генно-культурна парадигма // Вісник НАН України. - 2006. - № 9. - С. 24-43.

2. Давыдов А.А. В преддверии нанообщества // Социс. - 2007. - № 3. - С. 119-125.

3. Добронравова И.С. Синергетика: становление нелинейного мышления. - К.: Либідь, 1990. - 152 с.

4. Зубрилин А.А., Александрова Р.И. Эмигрировавшие в Интернет // Человек. 2002. - № 4. - С. 131-137.

5. Корочкин Л.И., Романова Л.Г. Генетика поведения человека и евгеника // Человек. - 2007. - № 2. - С. 32-43.

6. Мороз О.Я. Штучний інтелект і парадигмальні зміни у науковій епістемології // Практична філософія. - 2003. - № 4. - С. 77-91.

7. Нейсбит Д. Высокая технология, глубокая гуманность (Технология и наши поиски смысла). - М.: АСТ Транзит книга, 2007. - 381 с.

8. Никитина Е.А. Искусственный интеллект: философия, методология, инновации // Вопросы философии. - 2006. - №11. - С. 167-170.

9. Носов Н.А. Виртуальная психология. - М.: Аграф, 2000. - 432 с.

10. Павленко А.Н. Искусственное и естественное // Новая философская энциклопедия: В 4 т. - Т.2. - С. 158-159.

11. Павлов К.А. Существует ли искусственный интнллект // Вопросы философии. - 2005. - № 4. - С. 76-85.

12. Петрулин Ю.Ю. Искусственный интеллект // Новая философская энциклопедия: В 4 т. - Т.2. - С. 159-160.

13. Ратнер М., Ратнер Д. Нанотехнология: простое объяснение очередной гениальной идеи. - М.: Вильямс, 2004. - 240 с.

14. Тоффлер Э. Шок будущего. - М.: АСТ, 2004. - 557 с.

15. Трансгенні рослинні організми: економічний ефект і ризики для біоти // Вісник НАН України. - 2006. - № 9. - С. 56-59.

16. Фукуяма Ф. Наше постчеловеческое будущее: последствия биотехнологической революции. - М.: АСТ ЛЮКС, 2004. - 349 с.

17. Хоружий С.С. Род или не род? Заметки к онтологии виртуальности // Вопросы философии. - 1997. - № 6. - С. 53-68.

18. Чешко В.Ф., Кулиниченко В. Л. Наука, этика, политика: социокультурные аспекты современной генетики. - К.: Парапан, 2004. - 228 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць