Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Щодо формування вітчизняної філософії ризику


М.О. Качуровський

Сумський державний педагогічний університет

Автор аналізує сучасний рівень дослідження проблеми ризику й обґрунтовує нагальну необхідність формування вітчизняної філософії ризику.

Радянська система тотального планування суспільного життя виключила в більшості населення відчуття і потребу ризику. Знівельований статус усіх верств і соціальних прошарків призвів до байдужого ставлення до власної самореалізації та досягнення життєвої мети. Політичною ідеологією наперед визначалася доля людини і межі самореалізацій: її соціальний статус, рівень та якість освіти, причетність до влади, матеріальний статус тощо. Вважалося, що в радянському суспільстві панує гармонійна стабільність і повна відсутність ризику. Через це, на нашу думку, немає потреби досліджувати цю проблему і, взагалі, звертати на неї увагу.

Результати ігнорування проблеми ризику стали вражаючими. Коли впав радянський тоталітарний режим і для населення СРСР зненацька настали нові умови життя, а конкуренція примусила ризикувати, настала загальна розгубленість. Вона породила серед переважної більшості населення аномію, на що вказувало невміння бути підприємливим, ризиковим, користуватися правом повного вибору в житті. Усе це вміло використали ті, що були при владі, і ті, хто раніше ризикував, порушуючи закони. Вони скористалися розгубленістю в умовах ризику більшості населення, нахабно привласнивши матеріальні, соціальні та духовні здобутки - результати праці багатьох поколінь.

Очевидно, для зміни подібного стану суспільства необхідно рішуче заперечити формування особистості з пасивними життєвими орієнтаціями, а

давати їй знання уміння ризику, здорової конкуренції, успішного вибору як життєвого шляху в цілому, так і в конкретних ситуаціях. Цим має займатися вся навчальна система у країні, засоби масової інформації, державні установи соціальної підтримки та реабілітації тощо. Проте, на жаль, для цього в Україні відсутні методологічні та теоретичні підстави для дослідження і реалізації такої діяльності. Складається враження, що проблема ризику перебуває у більшості теоретичних галузей (економічній, педагогічній, соціологічної тощо) під покровом табу. Аналіз проблем ризику в українській філософії відсутній, ніби світ не змінився і наше суспільство не є суспільством ризику. Це суперечить самій природі людського буття.

Людина, еволюціонуючи мільйони років, вийшла з природи активною і творчою істотою, яка вічно незадоволена якістю свого життя і через те знаходяться у безперервному пошуку його кращих варіантів, постійно ризикуючи наразитися на небезпеку чи втратити. Це переконливо підтверджує синергетика - сучасний рівень діалектичного обґрунтування нестабільності світу, усіх його систем різноманітного рівня. З синергетичної точки зору слід виходити з того, що безпосередньо особистість, як і саме суспільство та природа, є надскладною відкритою системою. Способом її існування є самозбереження, самоорганізація й саморозвиток. Самозбереження, самоорганізація та саморозвиток людини, як і суспільства, з точки зору синергетики, є нерівноважними системами та процесами. їм притаманна, особливо соціальним структурам, попри всю схильність до продуманості та планомірності всіх життєвих ситуативних обставин, непередбачуваність, і навіть хаотичність.

Людина, соціальна група, суспільство в цілому наповнені неймовірною кількістю особливостей, які проявляються як складні елементи людського буття, реалізація яких, знову ж таки, має нелінійних характер. За таких непростих умов і досягаються матеріальні та духовні блага, соціальні зміни, емоційні задоволення та ін. Уся діяльність людей щодо здобуття благ наповнена реалізацією різноманітних, часто полярно протилежних зусиль, воль, намірів, потреб, прагнень, цілей, настроїв, спонук і багатьох інших факторів. Усе це сплітається у надзвичайно складний вузол людських взаємодій, суперечностей, пристрастей, раціонального й ірраціонального, прагматизму, авантюризму тощо. Подібним чином складається історія життя окремих людей, сімей, соціальних страт, класів, націй, усього людського загалу, тобто людська історія насичена непередбачуваностями, випадковостями, імовірнісними результатами, ураховуючи постійні спроби свідомого планування кожного її етапу.

Це тому, що надскладна система людського буття підпорядкована прояву дивних атракторів. Шлях до них є нелінійним і наповненим випадковостями, що формує ризик під час прийняття рішень, побудови планів, досягнення мети тощо. Подібні процеси ґрунтовно пояснив лауреат Нобелевської премії, один зі засновників синергетика, бельгієць І. Пригожин у своїй філософії нестабільності [5]. Він розкрив наявність у складних процесах непередбачуваних ситуацій, оскільки в них безперервно відбувається хаотична поява дисипативних структур. Постає не біфуркаційна ситуація, а поліфуркаційна, що й веде до непередбачуваності. Звичайно, людей це стосується не постійно, а в складних життєвих ситуаціях, під час виконання завдань з великою кількістю можливих рішень, значна кількість яких приречена на невдачу або навіть є загрозливою. Це і є основним способом людського існування. Таким чином, кожен вибір у житті має елементи ризику та неуспіху. Ось чому так важлива проблематика ризику. її слід ґрунтовно досліджувати і вивчати. Кожна людина з самого початку життя має опановувати проблемні ситуації ризику, шляхи їх вирішення в сім’ї, у системі освіти, через мас-медіа тощо.

Звичайно, методологічну основу для того має закладати філософія, спираючись на фаховий науковий доробок. Проте знайомство з доступною спеціалізованою та філософською літературою вказує на певну байдужість до висвітлення суті та змісту ризику. Так, у жодному з видань «Большой Советской энциклопедии» та «Української Радянської енциклопедії» про ризик не має й згадки. Те ж саме і в «Философской энциклопедии», «Больших энциклопедических словарях» і навіть у «Новейшем философском словаре» 2001 року видання. І це тоді, коли наприкінці ХХ ст. західні теоретики суспільства «відкрили для себе проблематику ризику як базу теорії суспільства» [1, 26] і виходять з того, що соціальний рух як постійний свідомий вибір, неминуче містить у собі подолання конфліктів, загроз, невдач.

Уперше в українських довідникових джерелах знаходимо загадку про ризик у «Великому тлумачному словнику сучасної української мови», де ризик трактується як усвідомлена можливість небезпеки чи можливість збитків або неуспіху в якійсь справі [3, 1030]. Подібним чином пояснюється суть ризику і в «Політичному енциклопедичному словнику»: у політичній практиці це «міра можливої, очікуваної поразки внаслідок тієї чи іншої лінії поведінки, тієї чи іншої дії» [4, 298].

Заради об’єктивності маємо зазначити, що дещо більше досліджень ризику спостерігаємо у спеціалізованій науковій літературі. Найбільш активні психологи. Автори видань «Педагогіка і психологія», «Психологический журнал», «Журнал прикладной психологии» та ін. епізодично і досить однобоко розглядають окремі ситуації, пов’язані з ризиком. Наприклад, претендуючи на солідність польових досліджень впливу ризику на здоров’я юнацтва, К.Р. Сидоров ототожнює ризик зі станом душевної тривоги за стан здоров’я. Цей страх, за автором, викликають:

- вірогідна нездатність суб’єкта реалізувати значні наміри в майбутньому;

- загроза престижу самооцінки в міжособистісних стосунках;

- відмінність між самооцінкою й оцінкою іншими тощо. [6, 82-84].

Як бачимо, при такому підході по суті про ризик не йдеться. Подібним чином міркує про ризик як панічний розлад психіки і Є. А. Шапошніков [10, 142].

Більш вдало заглиблюється в проблему ризику психолог Є.А.Уваров, досліджуючи суб’єктивну активність як провідний фактор саморозвитку людини [7]. Він аналізує більше 20 показників, що спонукають дійовість особи (самодостатність, автономність, саморозвиток та ін.) [7, 6], розглядає більше 10 факторів в структурній організації суб’єктивної активності (ціннісні орієнтації, сприйняття агресії, самовпевненість, самостійність тощо) [7, 10], розкриваючи ще 27 факторів, що формують дійовість особи студента. У той же час автор не дійшов до висновку, що активні дії суб’єкта постійно приводять його до межі вибору, яка постає ризикованою можливістю неправильного рішення.

Останнім часом у вітчизняній літературі також з’явилися досить цікаві розвідки з даної проблематики, як наприклад, виявлення О.В.Вдовиченко чинників, що впливають на прояв ризику [2]. Так, на основі аналізу різноманітних досліджень ризику було виділено п’ять типів чинників, що формують ризик:

1. особистісний, що залежить від схильності людей певного психічного складу до ризику. Він їм несе бадьорість і навіть насолоду;

2. ситуаційний, як готовність діяти незвичним способом;

3.соціальний, викликаний потребами різних груп людей;

4.мотиваційний - боротьба багатьох мотивів заради досягнення мети;

5. раціональний, або інтелектуальний чинник, що може бути евристичним у вигляді побудови вірної гіпотези з подальшим обдуманим ризиком.

Запропонована О.В. Вдовиченком типологія чинників ризику може сприяти закладенню методологічних основ української філософії ризику, як і деякі узагальнення російського політолога К.А. Феофанова. Оцінюючи стан і перспективи російської ризикології за 20 років [8], він намагається визначити соціально-історичний характер ризику, здійснити топологію основних об’єктивних факторів, що викликають ризик і розкрити його суб’єктивний зміст, але все-таки у межах спеціальності.

Отже, як зазначалося, на Заході теорія ризику діє в повну силу, у нас - лише зароджується повноцінне його осмислення. Тож, може, слід взяти і скопіювати західний взірець ризикології? Звичайно, ні. Як утверджують різноманітні дослідження, у ризику, крім загальних основ, наявні такожспецифічні, суто ментальні, сформовані історичною традицією життя та своєрідністю культури [8, 8-10]. Таким чином, узагальнити різноманітні підходи до пояснення суті та змісту ризику, сформулювати чітку світоглядну позицію з даною проблеми та при тому закласти глибоку методологічну основу дослідження ризику, визначивши з філософських позицій його сутність, форми та методи дослідження, здійснити загальну типологію, розкрити та пояснити принципи впровадження теорії ризику в усі сфери суспільного життя має вітчизняна філософія ризику. При тому вона повинна стати провідною, домінантою, у філософській теорії в час формування українського конкурентноздатного суспільства.

Перед вітчизняною філософією ризику постає фундаментальне завдання щодо визначення предмета дослідження та його методологічних засад, сутності ризику і формування його як філософської категорії у співвідношенні з відповідними категоріями фахових досліджень. У сучасній практиці наукових пошуків наявна значна кількість змішуваних його смислів і понять. Найчастіше ризик ототожнюють з загрозою, кризою, небезпекою, конфліктом, конкуренцією тощо, що є лише наслідком ризику і не сприяє, без однозначного визначення суті предмета, його повноцінному розумінню в усіх галузях теорії й практики.

Є принциповим і той факт, що дослідження проблем ризику за фаховими напрямами іде, як правило, за логікою класичного розуміння і пояснення реальності. Поступовий перехід до втілення синергетичного сприйняття чинників, що формують усі типи ризику, і, відповідно, можливе передбачення максимальної кількості варіантів позитивного вирішення відповідних завдань, суттєво знижують ступінь ризику. Особливо ефективно це здійснюється у «співпраці» на рівні комплексної взаємодії різноманітних наук. Це вдало показує, аналізуючи зміст «суспільства ризику» В.О. Цикін [11, 54-55].

Тут прикладом може бути спільне вивчення проблемних ситуацій соціологією

і соціальною психологією. Завдяки «власним і залученим методам і методикам, ці науки мають значний потенціал розуміння та пояснення складних ситуацій» [8, 9]. Те саме можна сказати і про співпрацю соціологів і політологів. Адже соціологія завжди політично орієнтована, а політологія без соціологічного аналізу суспільного життя є безпредметною. Так само глибокий логічний і предметний зв´язок з іншими науками мають усі, без винятку, економічні теорії та вчення. Але відсутність метрологічної, теоретичної та категоріальної єдності сучасних дослідників проблем ризику гальмує інтеграцію наукових дисциплін і напрямків у ризикології.

Філософія ризику має здійснити аналітико-синтетичне узагальнення досліджень явища й процесу ризику окремими науками і вже тоді закласти ґрунтовну методологічну основу для його подальшого вивчення. Спеціальні наукові дослідження охоплюють лише певну ділянку реальності, досягаючи межі, визначеної пошуковим завданням. Філософський об’єкт безмежний, і тому філософські категорії також є безмежними. Це гранично широкі поняття, які виражають універсальні характеристики залежності та взаємодії, притаманні всім без винятку реаліям світу. З цього слід виходити і під час формування всього категоріального апарату філософії ризику.

Слушним є зауваження щодо можливості виявлення сутності категорій «у двох вимірах: в історичному становленні їх та у логіко-світоглядних функціях» [9, 210]. Так, розкриваючи сутність ризику, його слід розуміти як неминучий фактор існування людства, як рушійну силу всієї його історії, з ускладненням якої ускладнюється сам ризик. Відповідно до того змінюється логіка його функціональних впливів на всю історію матеріального, соціального та духовного існування соціуму, насамперед, це соціально-історична реальність [8, 3-4], і з середини ХХ ст. суспільство у західних оцінках характеризується як «суспільство ризику». У ньому небезпеки та загрози набули системної дії та безперервності. Прийняття ризикованого рішення, особливо на рівні держав чи їх союзів, неодмінно призведуть до непередбачуваних ризикованих ситуацій.

Тому витрачається ефект мультиплікації вживання і кількості значень поняття ризику та допоміжних для його зрозуміння категорій. Уже йде наближення до їх однозначного тлумачення через визначення сутності найглибшого порядку. Відтак постає можливість ефективного спілкування не лише вітчизняних науковців різних галузей, а й спілкування із зарубіжними колегами, що досліджують проблему ризику, оскільки в усіх з’являється «одна мова». Основою цієї мови, як у будь-якій дослідницькій галузі, може бути лише мова філософії.

Формуючи філософію ризику, необхідно, насамперед звернути увагу на її етичну сторону, особливо на соціально-політичному рівні.

Діалектичне сприйняття сучасної соціальної єдності історичного процесу допомагає чітко уявити каузальну системність усіх кризових ситуацій. Так, ризик, який може привести до збройного конфлікту, неодмінно породжує ланцюгову реакцію надзвичайних ситуацій у соціально-економічній та екологічній сферах, духовну кризу, населення, падіння його моралі тощо. Отже, гуманна спрямованість філософії ризику в наш час постає на рівні проблем життя і смерті. Сьогодні нетерпимість політиків різних рангів, урядовців, правлячих кланів, їх невміння слухати один одного, небажання зрозуміти «не своє» і майстерно перетворювати «чуже» у «вороже», призводить до крайнього ризику, що ставить на межу існування не лише окремі народи, а й світ у цілому. Тому розуміння міри ризику в широких масштабах постає головною умовою неантагоністичного вирішення конфліктних ситуацій у конгломератів людських стосунків і толерантного ставлення до інших культур, світоглядів, вірувань, способів життя.

Українська філософія ризику має закласти основу для вдосконалення гуманістичного виховання всіх верств населення. Лише в такому випадку ми матимемо перспективу процвітання нашої країни.

Література

1. Бехман Г. Современное общество как общество риска // Вопросы философии. - 2007. - № 3. - С. 26-46.

2. Вдовиченко О.В. Чинники, що впливають на прояв ризику// Педагогіка і психологія. - 2005. - № 3. - С. 107-111.

3. Великий тлумачний словник української мови. - К.: Ірпінь, 2004. - 1428 с.

4. Політичний енциклопедичний словник. - К.: Ґенеза, 1997. - 400 с.

5. Пригожин І. Філософія нестабільності// Вісник Національної академії наук України. - 1998. - № 3-4. - С. 80-86.

6. Сидоров К.Р. «Триада риска» и ее связь с состоянием психоматического здоровья в юности// Психологический журнал.-2006. - Т. 27. - № 6. - С. 81-89.

7. Уваров Е.А. Субъективная активность как ведущий фактор саморазвития человека// Журнал прикладной психологии. - 2005. - № 1. - С. 2-21.

8. Феофанов К.А. Российская социология риска: состояние и перспективы// Социс. - 2007. - № 4. - С. 3-12.

9. Філософія За ред. Г.А.Заїченка та ін. - К.: Вища шк., 1995. - 455 с.

10. Шапошников Е.А. О некоторых факторах развития синдрома панического расстройства // Журнал прикладной психологии. - 2005. - № 1. - С. 143-145.

11. Цикин В.А. Глобализация: ноосферный поход. - Сумы: СумДПУ, 2007. - 284 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць