Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Цілісне світобачення й світорозуміння в міждисциплінарному контексті синергетики


С. Вовк

Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича

У роботі по-новому досліджується предметно-понятійна цілісність синергетики як наукового міждисциплінарного напряму.

Післявоєнна мілітаризація науки і всіх сфер суспільно-політичного життя народів планети непередбачувано привели до глибинної нестабільності та морально-духовних криз, предметно різних стресових станів людей у швидкій зміні їх свідомості й культури в контексті розкриття активної ролі категорії ймовірності, концепції хаотизації в незвичному каскаді наукових, екологічних, соціально-політичних зсувів. Невимірно швидко змінюються соціально-політичні ситуації, наявні способи життя, морально-духовні норми, правила й закономірності в предметно-багатофакторному пристосуванні до цього каскаду прискорених змін у рамках примітивної політики напівголодного виживання, нового виду абстрактно-математичного утопізму в якості такого штучного витвору, як «віртуальний світ». Це переконливо свідчить про те, що цивілізаційні процеси сучасного людства (з їх різною «питомою вагою» та досягнутим морально-духовним потенціалом) невідворотно увійшли в обумовлену фазу нетрадиційного підсилення невизначеності та хаосу (як природних багатофакторних явищ і процесів), які в нових умовах розвитку некласичної науки і багатофакторної методологічної парадигми вимагають розробки і практичного застосування цілісного багатовимірного світогляду, у предметно-понятійному синтезі свідомості й культури в міждисциплінарних моделях і проектах, безпосередньо пов’язаних з розкриттям «центрів концептуалізації», цілісного світосприйняття і світорозуміння, у багатовекторній природі й сутності, смислу та змісті в дослідницькому полі пошуку глибинних засад сполучення прикладної філософії, мистецтва, масової культури у світопізнавальних засобах невимірного підсилення невизначеності та для розробки нелінійного стилю мислення і багатоваріантного застосування його для конструктивного подолання сучасної «всеохопної кризи» життєдіяльності людини і людства в цілому. Неможливо вийти із цього глухого кута на «старому» ідейно-теоретичному фундаменті й однобічно («одномірно») набутому практичному досвіді, насамперед народів і суспільств Заходу в сфері розроблених і розроблюваних однофакторнних методів і підходів, понятійно-концептуальних структур, уявлень і образів у будь-яких спробах західних дослідників усе-таки зберегти засади традиційного механістичного світогляду під час подолання небезпечних для життя людини (людства) наслідків «всеохопної кризи» - предметно-цілісної нестабільності, непередбачуваного росту кризових процесів і явищ у ймовірнісно-цілісному світобаченні та світорозумінні. Цей ріст лише проявляє ріст хаотичних чинників (крізь призму структури категорії «імовірності») людської свідомості (на базі морально-духовного потенціалу суспільства) у цілісному культурному контексті. Ця традиційна методологія за своєю природою та сутністю, змістом та смислом уже вичерпала себе і стала відправним «інерційним гальмом» на шляхах плідного подолання швидкозмінних соціально-економічних ситуацій, всебічного розкриття (пізнання) глибинних «механізмів» з’явлення неочікуваних ланцюгів екологічних і наукових зсувів у нелінійній динаміці становлення і розвитку нового планетарного порядку на основі етнокультурного розмаїття різних народів, суспільств і держав. Принципова новизна цих проблем сьогодення предметно все тісніше зв’язується крізь призму творчого діалогу (полілогу) філософій і культур Сходу та Заходу, концентруючи свій понятійно-концептуальний потенціал і практичні перспективи навколо ідей, підходів, моделей та образів природної цілісності, які дозволяють нам змістовно осмислювати природу та характер глибоко захованих «механізмів» багатовимірно-цілісних взаємозв’язків і взаємодій між мікро- макро- і мегасвітом як Багатовимірною Реальністю. Усі дослідники повинні всебічно осмислювати цю методологію під час розробки ініціативних «проектів» (наприклад, теологи та філософи) плідного виходу людства зі згубних обіймів «всеохопної кризи».

Сьогодні синергетика тлумачать і як міждисциплінарний науковий напрям, і як нову методологію світобачення, і як нелінійну наукову парадигму, і як новий світоглядний орієнтир, і як загальну теорію самоорганізації тощо. І це природно, оскільки різні узагальнюючі підходи (особливо багатофакторні чи комп’ютерно- математичні), використовуючи синергетичну термінологію, поступово формують необхідні умови і передумови побудови предметних багатофакторних моделей, здатних більш ефективно розкривати онтологічні та філософсько-методологічні засади багатовекторного синтезу природничо-наукового і гуманітарного знання предметно обминаючи глибоко заховані «рифи» лінійного світобачення, які надзвичайно важко виявити, а тим більше всебічно розкривати в дослідницькому полі однобічних ідей і уявлень, методів і підходів у класичній методологічній свідомості. Чи є перспективним розвиток цього міждисциплінарного напряму? Однозначної відповіді на це питання не може бути, оскільки лише термінологічний аналіз понять, концепцій, ідей і образів синергетики не дозволяє дослідникам повністю розкрити природу, предметний смисл і зміст, характер і сутність синергетичного підходу до осмислення ідейно-теоретичної новизни як синергетичного світобачення, так і предметно-цілісної стратегії пізнання багатофакторних явищ і процесів «нелінійного світу». Принципово нова «больова точка» різнобічно-цілісного осмислення методологічної новизни нелінійного способу мислення, його теоретико-предметного потенціалу під час розкриття природи й предметної складності закономірностей розвитку та функціонування (управління) соціоприродних систем нелінійного світу. Ця методологічна новизна не тільки предметно «розмита», але й глибоко захована в мозаїчній картині «дискретних» центрів понятійно-концептуальної концентрації предмета вивчення синергетики - нового міждисциплінарного напряму. Ці «центри» і виступають у якості «больових точок», які задають предметно нові дослідницькі та практичні установки синергетичного пошуку. Вони (установки) безпосередньо пов’язані з притаманною базою, орієнтованою на різнобічно-цілісне розкриття природи й сутності загальних закономірностей функціонування науки і мистецтва у синергетичному світобаченні. І тільки цілісне багатовимірне світобачення може з єдиних позицій предметно синтезувати вищевказані «дискретні центри понятійно- концептуальної концентрації» в якості базових принципів синергетики як міждисциплінарної науки. У цьому напряму зроблені лише перші кроки у формі «абстрактно-математичного» наближення до предметно-змістовної новизни синергетичних моделей у нелінійному понятійно-концептуальному полі. Тому в багатьох випадках синергетика ще не здатна стати основою для предметно- конкретних і діючих моделей виходу із кризових ситуацій - екологічних, економічних, морально-духовних. Але є також і певний позитив накопиченого досвіду: цілком вибіркове з’єднання таких понять, як самоорганізація і самоуправління, нелінійність і відкритість, альтернативність шляхів еволюції та їх вибір у точках біфуркації, порядок із хаосу, порядок через флуктуації тощо, з предметним смислом і змістом конкретного дослідницького поля (термодинаміки, хімії і т.д.) шляхом, як правило, інтуїтивного їх «вбудування» у структуру відповідних наукових текстів. Зрозуміло, що цей процес, його смисл і зміст суттєво залежать від творчого потенціалу особистості, самого дослідника. Це «суб’єктивізм» нової якості - багатомірного розуміння індивідуальної природи дослідника в руслі синергетичного світобачення. Традиційна логіка тут недієздатна, точніше це «одномірна» перешкода на шляху її всебічно-глибокого пізнання для пошуку базових принципів самоорганізації та концептуальних засад для ефективної розробки предметних багатофакторних моделей, безпосередньо орієнтованих на конструктивний вихід із «глобальної кризи», предметно враховуючи змістовно-смисловий характер її витоків.

На цьому шляху синергетика ще радикально не ламає старі загально розповсюджені дослідницькі та практичні установки, а тим самим багатомірну складність нелінійного світу намагається змоделювати на умовній простоті класичного лінійного світу, а водночас інтерпретацію одержаних результатів здійснити у сфері концептуальної невизначеності шляхів творчого діалогу (полілогу) філософій і культур Сходу і Заходу. Навіть такий обережний підхід дозволяє в новому дискурсі предметно по-іншому (у багатьох аспектах) «відчути» і пізнати своєрідність природної цілісності світобудови, Багатовимірної Реальності. Вагомим результатом синергетичної методології є той незвичний факт, що складноорганізованим (динамічним багатофакторним системам) соціоприродним системам не можна (штучно й надумано!) нав’язувати шляхи їх розвитку. У багатовимірному дискурсі необхідно незвично зрозуміти, як змістовно впливати на їх власні тенденції розвитку, як одночасно виводити системи на ці шляхи. Саме так можна і потрібно різнобічно-цілісно виявляти і глибоко осмислювати базові принципи і закони єдиного буття природи і людини, їх життєздатної цілісності.

По-друге, у контексті синергетики все ще «працює» інерційність класичного (дихотомічного) способу мислення. Про це переконливо свідчить те, що вона все ще стверджує: для складних систем існує декілька альтернативних шляхів розвитку. Тим самим конкретизується уявлення про «входження» цієї інерційності в багатовимірну сутність вище виявленої природної цілісності (крізь призму предметного єднання різних сфер людського пізнання). Виявляється, що еволюційний шлях - не єдиний, а відсутність жорсткого лапласівського детермінізму суттєво звужує предметний смисл і зміст концептуального поля наявних основ (витоків) багатопланового розмаїття своєрідності природної цілісності. У цьому потоці все рельєфніше окреслюються контури реальної можливості доказово здійснювати вибір шляхів, які предметно були б більш місткі, різнобічно впливали на індивідуальну природу людини, її задатки та здібності у її творчій багатоплановості та водночас не руйнували природу.

Сьогодні, на жаль, ще немає чіткого розуміння смислового насичення уявлень, особливо про самоорганізацію. Природа і характер, предметний смисл і зміст цього поняття не дозволяють дослідникам чітко і повністю осмислити всебічну суворість механізмів самоорганізації і самодобудови як видалення зайвого (це квазікласичний «релікт», який не може бути засобом пізнання незвичного характеру багатовимірної і багатопланової своєрідності природної цілісності). Як обійти цей камінь спотикання? Спираючись на свій однобічно- хибний науково-дослідницький досвід. Саме така методологія предметно гальмує реальний вихід синергетики у незвичну природу багатовимірного нелінійного світу. Самі синергетики у традиційній манері здійснюють вихід на відносно стійкі (математично відомі та психологічно привабливі) і прості структури-аттрактори еволюції (яку уже потрібно відкинути хоча б у понятійно-концептуальному дослідницькому полі синергетичного світобачення.

Синергетична дихотомічність характеризується цілим спектром суттєвих особливостей. її природа в дійсності «кентавроподібна». Вона співзвучна з духовними пошуками нашого часу. Це по-перше. По-друге, вона важлива предметною багатоплановістю теоретичного і філософсько-математичного смислу та змісту у становленні й розвитку нового міждисциплінарного наукового напряму. Фактично йдеться про формування багатопланового наукового напрямку зі своїм незвичним (парадоксальним) понятійним апаратом, глибинними філософськими основами, «новими» принципами світобачення (які по-різному «вводяться» у контексти спеціальних сфер знання та пізнання) у рамках західної традиції абстрактно-математичного осмислення механістичної цілісності (яка предметно не корелює зі своєрідністю природної цілісності).

По-третє, необхідно в багатовимірній цілісності єдиного буття природи і людини в рамках предметно-понятійної цілісності синергетики в цілісному дослідницькому полі, сучасних багатофакторних моделей і підходів різнобічно- цілісно (ураховуючи «питому вагу» кожного фактора) і предметно осмислити, і на цій основі реалізувати багатовимірну оцінку евристичного потенціалу. Для чого? Щоб синергетичні уявлення трансформувати через систему особистісних смислів і експертних знань ученого з метою плідного використання її евристичного потенціалу для побудови предметних багатофакторних моделей (наприклад, у фізиці твердого тіла), для розв’язання наукових проблем достатньо широкого спектру - від проблем техніки й екології, роботи людського мозку і свідомості до предметно-логічного переосмислення проблем цілісного розвитку людського знання, науки і культури. Усе це стимулюватиме нетрадиційне переосмислення і його перспективність для багатовекторного утвердження багатовимірно-цілісного світосприйняття, світовідчуття і світорозуміння у предметно-понятійній цілісності мікро-, макро- і мегасвіту.

Закономірно виникає запитання: у якому смислі та змісті синергетика теоретико-практично може застосовуватися до конкретних сфер знання? Відповідь - у конкретно-предметних сферах спеціального міждисциплінарного дослідження. Звідси синергетичне світобачення - це світопізнавальний спосіб постановки нетрадиційних питань щодо більш глибокого розкриття природи, характеру й структури світоладу, які в загальному абстрактно-логіко-математичному плані стимулюють перспективні напрями досліджень у конкретних галузях знання. Саме таким чином і формується нове, багатомірно-цілісне відношення до природи як Багатовимірної Реальності. Його смисл й зміст органічно зв’язані з динамікою зміни ідеалів наукового знання, методологічних підходів і багатовимірним осмисленням природної цілісності в межах теоретико-практичного потенціалу загальних законів розвитку та функціонування світу як Цілого. На цій основі і здійснюється історико-культурна зміна стилів наукового мислення (натурфілософського, класично-механістичного, некласичного тощо).

Другим центом кристалізації став «вузол» тих понять, які предметно заперечували філософсько-міфологічний потенціал жорстко детерміністичної картини світу - так званого лапласівського детермінізму. Зусилля синергетиків концентруються навколо всебічного осмислення природи та характеру феномена останнього як надзвичайно спрощеної абстрактно-теоретичної схеми. Сам процес спрощення здійснювався в такому однофакторному підході, який фактично виключав із дослідницького поля ряд важливих факторів (параметрів), насамперед час і випадковість, природну цілісність, яка концептуально не розкривалась, що у свою чергу вело до догматизації наявних стереотипів лінійного мислення у класичній методологічній свідомості. Нерівноважність і нестійкість сприймається з позиції класичного розуму як понятійно-концептуальні недоречності, які можна і потрібно теоретико-практично усувати. Бо це щось негативне, руйнівне, яке відхиляє процес наукового пізнання з правильної траєкторії.

Розвиток у класичній методологічній парадигмі розуміється як лінійний, поступальний і безальтернативний. Альтернативи - це лише випадкові відхилення від основної течії (потоку), прямо підкорені їй, оскільки, визначаються об’єктивними законами універсаму. Усі альтернативи поглинаються головною течією подій, а світ жорстко зв’язаний причинно-наслідковими зв’язками. Тому хід розвитку може бути прорахований практично нескінченно в минуле і в майбутнє. Значить, розвиток передбачуваний. Вельми «примітивне» лоно абстрактно-математичного утопізму, що базується на лінійному уявленні про реальне управління складними багатофакторними системами будь-якої природи, включаючи нелінійні соціоприродні системи. Такого роду методологічні установки класичної науки навіть приносили шкоду, якщо гальмували власні тенденції саморозвитку складноорганізованих систем. З розвитком статистичних теорій у ХІХ ст. (теорії азартних ігор, теорії помилок вимірювальних експериментів, статистичної фізики тощо) відбувся перехід до ймовірнісного стилю мислення. Одночасно становлення квантової механіки завершив радикальний поворот до нової картини світу, у якій чільне місце зайняли категорії ймовірності та випадковості.

Чим же є синергетика на тлі розвитку ідей кібернетики, системних і багатофакторних підходів? Відповідь на це питання вимагає вже всебічного усвідомлення предметних особливостей побудови загальних теорій формалізованого типу, логіко-понятійної та методологічної наступності («спільності») кібернетичного і синергетичного підходів. Наприклад, Ю.А. Данилов і Б.Б. Кадомцев розкривають суттєві відмінності між цими підходами: кібернетичний підхід абстрагується від «конкретних матеріальних форм», а синергетика займається дослідженням «фізичних основ формування структур» [2, 10]. І все-таки це лише абстрактно-понятійні відмінності, які квазікласично «заховуються» в дослідницьке поле уявлень про організацію і самоорганізацію та їх механізми. Таким же статусом володіє принцип «мінімізації виробництва ентропії» І. Пригожина для нерівноважних самоорганізуючихся систем. Виявляється, що система у процесі самоорганізації переходить в стаціонарний нерівноважний стан, стан з «найменшою дисипацією» [3, 103].

Абстрактно-понятійно відмінності - ще не предметно-понятійні відмінності. Перші зберігають методологічний спадок, лінійні особливості класичної науки, а другі - не природнє продовження перших. Проілюструємо цю тезу на прикладі текстології А.А. Богданова як всезагальної організаційної науки - джерела виявлення деяких єдиних способів організації, які ми спостерігаємо в природі і в діяльності людини. Отже, текстологія формулює на своєрідній мові особливий концептуальний світ, у якому спостерігаються витоки базових принципів організації й управління. Вони й одержали подальший розвиток у синергетиці. Зокрема, процеси гомеостатичного характеру охоплюються останньою як один із часткових випадків у її цілісному дослідницькому полі. Тектологія А. Богданова фактично побудована на принципах класичного лінійного способу мислення. Предметний взаємозв’язок організації з дезорганізацією дозволяє йому окреслити витоки еволюційного принципу «єдність через різноманіття», тобто пригожинського «порядок через флуктуації». Квазікласичність зберігається в розумінні феномена розвитку як «розходження», оскільки частини цілого володіють окремішністю» (виділено автором - С.В.). Тому «ріст відмінностей веде до все більш стійких структур» [1, 91]. Оптимум розходжень необхідний для побудови гармонійного цілого - гнучкого і динамічного розвитку цілого.

Синергетика руйнує немало традиційних уявлень, а також стереотипи мислення класичної науки. Чи творить вона новий синергетичний стиль мислення? Поки що це лише риторичне запитання. Останній - не є ще предметно-змістовною реальністю, яку необхідно «занурити» в потенціал спадку людської культури, багатовекторно висвітлити світоглядні та культурні традиції Сходу і Заходу. Ясно, що плідно розв’язати ці проблеми можна тільки за умови всебічного розкриття предметного смислу і зміст базових ідей, концепційні вчень багатомірного й цілісного світогляду Сходу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Богданов А. А. Всеобщая организационная наука: Тектология. - Л.: Наука, 1925. - Т.1. - С. 89-99.

2. Данилов Ю.А., Кадомцев Б.Б. Что такое синергетика? // Нелинейные волны. Самоорганиизация. - М.: Наука, 1983. - С. 9-30.

3. Пригожин И. От существующего к возникающему: Время и сложность в физических науках. - М.: Наука, 1985. - 325 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць