Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Феномен масової культури


М.М. Підлісний

Стаття присвячена поглибленому дослідженню феномена масової культури в сучасній Україні та її впливу на формування масової свідомості, особливо молоді, в сучасний період.

Ключові слова: масова культура, субкультура, контркультура, народна культура, елітарна культура, соціальні функції культури, арткультура.

Постановка проблеми. Масова культура розглядається як культура «масового суспільства, яке виникло в процесі індустріалізації та урбанізації». Головною особливістю масової культури є те, що вона не створює нових цінностей, а використовує знайдене у елітарній або народній культурах, пристосовуючи їх до якомога ширшого використання. Останнє можливе лише за умови мінімального спрощення цих цінностей, тому як наслідок, спрощеному розумінні їх змісту.

Аналіз дослідження. Іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет розробив одну з найрадикальніших своїх концепцій. Згідно з нею, суспільство - це динамічне об’єднання меншості й мас. Якщо меншість складається з індивідуумів, наділених певними ознаками, то маса - це набір пересічних громадян, які не відрізняються чимось особливим. Швидке зростання населення міст і вузька професійна спеціалізація сформували «масову людину з низькими естетичними потребами і послабили культурний потенціал суспільства в цілому та підірвали сучасну цивілізацію» [1]. Філософи М. Вебер, М. Бердяєв, Ф. Ніцше,

З. Фройд, Д. Бентам, Д. Хоггард, Є. Фромм, К. Юнг та багато інших трактують таку культуру як крайнє вираження духовної несвободи, соціальний механізм відчуження і пригноблення людської особистості.

Цікаві теоретичні підстави дослідження соціальних функцій масової культури були розроблені в останні роки Е. Орловою, Л.Я. Флієр, М.А. Хевеші, А. Овсюком [2].

Мета статті полягає в поглибленому дослідженні феномена масової культури в сучасній Україні та її впливу на формування масової свідомості, особливо молоді.

Виклад основного матеріалу. Поняття «масова культура» - це частина загальної культури, відокремлена від елітарної лише великою кількістю користувачів та соціальним попитом. Наприклад, музика Моцарта у залі філармонії залишається явищем елітарної культури, а та сама мелодія у спрощеному варіанті, що звучить як сигнал мобільного телефону - явище масової культури . До масової культури відносяться лише ті елементи культури, які транслюють завдяки мас-медіа, або каналам масової комунікації - це радіо, телебачення, кіно, преса. З їх появою зникли межі спочатку між містом і селом, а потім між цілими країнами. На думку І. Ламонда, вказані критерії (телебачення, радіо та преса) відрізняють масову культуру від народної [3].

Для масової культури характерними є антимодернізм та антиавангардизм. Якщо модернізм та авангард прагнуть до ускладненої техніки письма, то масова культура оперує простою, відпрацьованою раніше культурою технікою. Якщо в модернізмі та авангарді переважає установка на нове, як головна умова їх існування, то масова культура традиційна та консервативна. Вона спрямована на середню мовну семіотичну норму, на просту прагматику, оскільки вона звертається до широкої читацької, глядацької аудиторій, а також аудиторії слухачів.

На думку Л.Я. Флієра, масова культура виконує важливу функцію трансляції. Мова сучасної спеціалізованої культури (політичної, наукової, художньої і т. п.) майже недоступна широким верствам населення, тому суспільству знадобилися деякі перекладачі (транслятори). Важливим кроком стало введення всезагальної та обов’язкової освіти населення, а потім - розвиток засобів масової інформації (ЗМІ). Оскільки професіональні знання постійно розширюються та поглиблюються, людині протягом усього життя потрібна присутність тих, хто тлумачить та адаптує до його рівня складну інформацію. Найкращим транслятором є масова культура, яка використовує як друк, так і телебачення. Велика кількість коментаторів, шоуменів, телезірок та ін. не тільки інтерпретують, а й маніпулюють нашою свідомістю, вкладаючи у наші голови затерті стереотипи та формулювання [4].

Масова культура як один з найбільш яскравих проявів соціокультурного буття сучасних розвинутих суспільств, залишається порівняно мало усвідомлюваним феноменом з точки зору загальної теорії культури. Становить інтерес концепція Е. Орлової щодо морфологічної будови культури, де можна виділити дві області: буденної культури, яку освоює людина в процесі її загальної соціалізації в середовищі мешкання (насамперед, у процесах виховання та загальної освіти) та спеціалізованої культури, освоєння якої потребує спеціальної (професіональної) освіти. Проміжне становище між цими двома сферами із функцією транслятора культурних сенсів, від спеціалізованої культури до буденної свідомості людини, і займає масова культура [5].

За часів розпаду первіснообщинного суспільства, початку розподілу праці, соціальної стратифікації у людських колективах та з’єднання перших міських цивілізацій виникла й відповідна диференціація культури, яка визначається різницею соціальних функцій різних груп людей, пов’язаних з їх способом життя, матеріальними засобами та соціальними благами, а також сформованістю ідеології та символіки соціальної престижності. Ці диференційовані сегменти загальної культури почали називати соціальними субкультурами.

Нам достатньо виділити лише декілька основних соціально- класових субкультур, що об’єднують великі групи людей згідно з їх роллю та функціями у виробництві засобів фізичного та соціального існування людини, у підтримці чи порушенні соціальної організації та регуляції життя суспільства (порядку).

Насамперед, мова йде про субкультуру сільських виробників, тобто народну (у соціально-демографічному плані) або етнографічною (у плані найбільшої концентрації відповідних специфічних рис).

Інші функції має субкультура міських виробників, яка на початку цивілізації формувалася як ремісничо-торгова, а пізніше почала називатися буржуазною (бюргерською), промисловою, пролетарською, постбуржуазною (соціалістичною) і т. ін., хоча функціонально залишалася тією ж.

Третя соціальна субкультура - елітарна. Під цим зазвичай розуміють особливу витонченість, складність та високу якість культурної продукції. Але це не найважливіша риса елітарної субкультури. Її головна функція - виробництво соціального порядку (у вигляді права, влади, структур соціальної організації суспільства та легітимного насильства в інтересах підтримки цієї організації), а також пояснюючої цей порядок ідеології (у формах релігії, соціальної філософії та політичної думки).

Елітарну субкультуру відрізняє дуже високий рівень спеціалізації (підготовка священнослужителів - шаманів, жерців і т. ін., вочевидь, є стародавньою спеціальною професіональною освітою); найвищий рівень соціальних вимог особистості (любов до влади, багатства та слави вважаються «нормальною психологією будь-якої еліти»). Розрив між буденною та спеціалізованою складовими цієї соціальної субкультури, так як і у буржуазній субкультурі, до недавнього часу був не дуже великим. Закладені з дитинства знання та навички аристократичного виховання, як правило, дозволяли без додаткового навчання виконувати обов’язки лицаря, офіцера, посадовця будь-якого рангу, монарха. Мабуть, лише функції священнослужителів потребували спеціальної підготовки. Така ситуація протрималася у Європі до ХѴШ-ХІХ ст., коли елітарна субкультура почала зливатися з буржуазною, перетворюючись у вищий пласт останньої. Одночасно суттєво зросли вимоги до професійної підготовки виконавців елітарних функцій, що призвело до виникнення відповідних навчальних закладів (військових, дипломатичних, політично-адміністративних).

Виникнення масової культури

Існують протилежно різні точки зору щодо часу виникнення «масової культури». Деякі вважають її споконвічним побічним продуктом культури, тому знаходять її вже в античну епоху. Достатньо більше підстав мають спроби пов’язати виникнення «масової культури» з науково-технічною революцією, що породила нові засоби виробництва, розповсюдження та попиту культури.

Що стосується джерел масової культури, то в культурології існують такі погляди :

1. Передумови масової культури формуються з моменту народження людства, у будь-якому випадку, на початку християнської цивілізації. У якості прикладу зазвичай наводяться спрощені варіанти Священних книг (наприклад, «Біблія для початківців»), що розраховані на масову аудиторію. Американський соціолог Д. Уайт та деякі інші вчені відносять появу масової культури до стародавніх часів, за яких ті ж бої римських гладіаторів приваблювали багатьох глядачів і становили явище чи елемент такої культури.

2. Витоки масової культури пов’язані з появою у Європейській літературі ХѴІІ-ХѴШ ст. пригодницького, детективного, авантюрного роману, які значно розширили аудиторію читачів за рахунок шалених тиражів. Тут, як правило, наводять у якості прикладу творчість двох письменників: англійця Даніеля Дефо (1600-1731) - автора широко відомого роману «Робінзон Крузо» та ще 481 життєписів про людей, так би мовити, ризикованих професій: слідчих, військових, крадіїв, повій і т.ін. та нашого співвітчизника Матвія Комарова (1730-1812) - творця бестселера ХѴІІІ-ХІХ ст. «Повісті про пригоди англійського мілорда Георга» та інших не менш популярних книг. Книги обох авторів написані простою та зрозумілою мовою.

3. Великий вплив на розвиток масової культури мав прийнятий у 1870 р. у Великобританії Закон «Про обов’язкову загальну освіченість», що дозволив багатьом опанувати головний різновид художньої творчості ХІХ ст. - роман.

Масова культура проявила себе в США на рубежі ХІХ-ХХ ст. Відомий американський політолог Збігнєв Бжезинський полюбляв повторювати фразу, яка стала з часом популярною: «Якщо Рим дав світу право, Англія - парламентську діяльність, Франція - культуру та республіканський націоналізм, то сучасні США надали світу науково- технічну революцію та масову культуру».

Більшість дослідників, включаючи і автора цієї статті, вважають початком її появи кінець ХІХ - початок ХХ ст., коли набули поширення такі засоби масової інформації, як газети і журнали, пригодницькі та детективні твори, розраховані на широке коло читачів. Справжній переворот у ній зробили радіо, кіно, телебачення, інтернет та різні електронні й механічні ігри. Їх розвиток супроводжували індустріально- комерційним типом виробництва і розподілом стандартизованих духовних цінностей, охопленням освітою широких верств населення і зниженням їх духовного рівня і запитів.

Основні прояви та напрями масової культури сучасності

До елементів, різновидів та засобів вираження масової культури спеціалісти зараховують широке коло явищ. Так, наприклад, Л.Я. Флієр називає наступне :

• індустрія «субкультури дитинства» (художні твори для дітей, іграшки та промислово виготовлені ігри, товари дитячого вжитку, клуби й табори, військові та інші установи, технології колективного виховання дітей і т.ін.), що має на меті явну чи закамуфльовану стандартизацію змісту й форм виховання дітей, проникнення у їх свідомість уніфікованих форм та навичок соціальної та особистої культури, ідеологічно орієнтованих світоуявлень, підґрунтями яких є цінні настанови, що офіційно діють в даному суспільстві;

• масова загальноосвітня школа, яка тісно корелює з установами «субкультури дитинства», залучає учнів до основ наукових знань, філософських та релігійних уявлень щодо навколишнього світу, до історичного соціокультурного досвіду колективної життєдіяльності людей, до прийнятних у суспільстві ціннісних орієнтацій. При цьому вона стандартизує перераховані знання та уявлення на підставі типових програм і редукує знання, що транслюються, до спрощених форм дитячої свідомості та розуміння;

• засоби масової інформації (друковані та електронні), які транслюють широким верствам населення поточну актуальну інформацію, «тлумачать» звичайній людині зміст подій, що відбуваються, міркувань та вчинків діячів з різних спеціалізованих сфер суспільної практики, інтерпретують цю інформацію в «необхідному» для замовника ракурсі, тобто фактично маніпулюють свідомістю людей та формують загальну думку з тієї чи іншої проблеми в інтересах свого замовника (при цьому, в принципі, не виключається можливість існування не ангажованої журналістики, хоча практично це таке ж безглуздя, як і «незалежна армія»);

• система національної (державної) ідеології та пропаганди, «патріотичного» виховання, контролює та формує політико-ідеологічні орієнтації населення та його окремих груп (наприклад, політико-виховна робота з військовими), маніпулює свідомістю людей в інтересах правлячих еліт, а також забезпечує політичну благонадійність та бажану електоральну поведінку громадян, «мобілізаційну готовність» суспільства до можливих військових погроз та політичних потрясінь і т. ін.;

• масові політичні рухи (партійні та молодіжні організації, маніфестації, демонстрації, пропагандистські та виборчі кампанії і т. ін.), ініційовані правлячими або опозиційними елітами з метою залучення до політичних акцій широких верств населення, які в більшості далекі від політичних інтересів еліт і мало розуміють зміст пропонованих політичних програм, на підтримку яких людей мобілізують методом нагнітання політичного, націоналістичного, релігійного та іншого психозу;

• масова соціальна міфологія (націонал-шовінізм та істеричний «патріотизм», соціальна демагогія, популізм, квазірелігійні та паранаукові вчення та рухи, екстрасенсорика, «кумироманія», «шпигуноманія», «полювання на відьом», провокаційні «збіги інформації», чутки, плітки і т. ін.), яка спрощує складну систему ціннісних орієнтирів людини та різноманіття відтінків світосприйняття до елементарних дуальних опозицій («наші - не наші»), заміщує аналіз складних багатофакторних причинно-наслідкових зв’язків між явищами та подіями апеляціями до простих та, як правило, фантастичних пояснень (світова змова, витівки іноземних спецслужб, «барабашки», прибульці і т. ін.), партикуляризує свідомість. Це, врешті-решт, звільняє людей, не схильних до складних інтелектуальних рефлексій, від зусиль раціонального роз’яснення хвилюючих їх проблем, надає вихід емоціям у їх найбільш інфантильному прояві;

• індустрія розважального дозвілля, яке включає в себе масову художню культуру (практично усіх різновидів літератури та мистецтва, можливо, за певним виключенням архітектури), масові постановки (від спортивно-циркових до еротичних), професійний спорт (як дійство для вболівальників), структури з проведення організованого розважального дозвілля (відповідні типи клубів, дискотеки, танцмайданчики і т. ін. ) та інші різновиди масових шоу. Тут споживач, як правило, виступає не лише в ролі пасивного глядача, але й постійно провокується до активного включення чи екстатичної емоційної реакції на те, що відбувається (іноді не без допомоги допінгових стимуляторів), що є у багатьох відношеннях еквівалентом тієї ж «субкультури дитинства», тільки оптимізований під смаки та інтереси дорослого чи підліткового споживача. При цьому використовуються технічні прийоми та виконавча майстерність «високого» мистецтва для передачі спрощеного, інфантилізованого значеннєвого та художнього змісту, адаптованого до невимогливих смаків, інтелектуальних та естетичних запитів масового споживача. Масова художня культура досягає ефекту психічної релаксації іноді за рахунок спеціальної естетизації вульгарного, брутального, фізіологічного, тобто діючи за принципом середньовічного карнавалу та його сенсових «перевертнів». Для цієї культури характерне тиражування унікального, культурно значимого, та зведення його до буденно-загальнодоступного, а іноді й іронія над цією загальнодоступністю і т. ін. (знову-таки на підставі карнавального принципу профанації сакрального);

• індустрія оздоровчого дозвілля, фізичної реабілітації людини та виправлення її тілесного іміджу (курортна індустрія, масовий фізкультурний рух, культуризм та аеробіка, спортивний туризм, а також система хірургічних, фізіотерапевтичних, фармацевтичних, парфумних та косметичних послуг для виправлення зовнішності), що, окрім об’єктивно необхідної фізичної рекреації людського організму, надає індивіду можливість «підправити» свою зовнішність відповідно до актуальної моди на тип іміджу, із попитом на типажі сексуальних партнерів, зміцнює людину не лише фізично, але й психологічно (піднімає її впевненість у своїй фізичній загартованості, ґендерній конкурентоспроможності і т. ін.);

• індустрія інтелектуального та естетичного дозвілля («культурний» туризм, художня самодіяльність, колекціонування, інтелектуально або естетично розвиваючі гуртки за інтересами, різноманітні суспільства збирачів, любителів та шанувальників, науково-просвітницькі установи та об’єднання, а також все, що підпадає під визначення «науково-популярне»: інтелектуальні ігри, вікторини, кросворди і т. ін.), яка залучає людей до науково- популярних знань, наукових та художніх уподобань, яка розвиває загальну «гуманітарну ерудицію» у населення, актуалізуючи погляди на урочистість освіченості та гуманності, на «виправлення моралі» за рахунок естетичного впливу на людину і т. ін., що цілком відповідає західному типу «просвітницького» пафосу «прогресу шляхом знання», що зберігається в культурі;

• система організації, стимуляції та управління споживчим попитом на речі, послуги, ідеї як індивідуального, так і колективного користування (реклама, мода, іміджмейкерство і т. ін.), формулюючи в загальній свідомості стандарти соціально престижних образів та стилів життя, інтересів та потреб, імітуючи в масових та доступних за ціною моделях форми елітарних зразків, включаючи пересічного споживача в ажіотажний попит як на престижні речі споживання, так і моделі поведінки (особливо проведення дозвілля), типи зовнішності, кулінарні переваги, перетворюючи процес безупинного споживання соціальних благ на самоціль існування індивіда;

• різного роду ігрові комплекси від механічних ігрових автоматів, електронних приставок, комп’ютерних ігор і т. ін. до систем віртуальної реальності, які розвивають психомоторні реакції людини, привчають до швидкості реакції в інформаційно недостатніх і до вибору в інформаційно надлишкових ситуаціях, що знаходить застосування як в програмах підготовки певних спеціалістів (космонавтів, пілотів), так і у загальнорозвивальних та розважальних цілях;

• найрізноманітніші словники, довідники, енциклопедії, каталоги, електронні та інші банки інформації, спеціальних знань, публічні бібліотеки, Інтернет та ін., розраховані не на підготовлених спеціалістів у відповідних областях знань, а на масових споживачів «з вулиці», що також розвиває просвітницьку міфологему щодо компактних та популярних за мовою переказу компендіумів соціально значущих знань (енциклопедій), а по суті повертає нас до середньовічного принципу «реєстрової» побудови знання [6].

Викликає подив такий парадокс: майже все населення більшості країн світу охоплене навчанням, здобуває освіту вже чимало років, а його культурний рівень не зростає, а часто деградує. Причинами цього найчастіше є низький рівень самої освіти, яка нав’язує шаблони з метою отримання спеціальних знань і дипломів. Тому здатність читати і писати перетворилася на таку ж навичку, як уміння водити авто чи готувати їжу на газовій плиті й уже перестала бути виразною ознакою обсягу культурної людини. Важливе значення має і шалений потік інформації та зростання культурних подій, охопити які (а не те що зрозуміти і оцінити) пересічна людина просто не в змозі. Тому вона досить часто не сприймає сукупності таких аспектів цієї культури, як власне «культура», «масовість» і «духовні цінності».

Разом з тим ця культура доходить майже до кожного індивідуума і надає йому можливість вибрати ті літературні твори, фільми, передачі і вистави, що вдовольняють його естетичний смак. За наявності великої конкуренції цілком природним є прагнення митців підвищити якість свого твору, що підносить його і всю культуру в цілому, а отже сприяє зростанню естетичних та етичних цінностей і прищеплення їх широкому загалу.

Отже, явище масової культури далеко не однозначне. Воно, зокрема, включає в себе кітч-культуру, яку більшість знавців вважає низькопробною, вульгарною і примітивною. Деякі дослідники стверджують, що слово «кітч» виникло на художніх базарах Мюнхена в 1860-1870-х рр. XIX ст. для назви дешевих і швидко розпродуваних картин. Інші вважають, що воно походить від англійських слів sketch (скетч, етюд ) і «for the kitchen» (для кухні: маються на увазі дешеві товари для широкого вжитку, яким немає місця у пристойних салонах чи залах). З часом це слово стало означати вираз «скомпонувати нашвидкоруч якийсь твір мистецтва». Як кажуть, скорий поспіх - людям посміх. Яскравим зразком кітчу постають дешеві лубочні картини, які продаються по всьому світі на базарах і в недорогих крамничках. До кітчу можна віднести і попсу, тобто низькопробні естрадні пісні. Характерною ознакою кітчу є масовість, банальність, а разом з тим і привабливість для широкого загалу тем. Тому «Індійська любовна лірика» розходиться набагато більшими накладами, ніж поезії Шекспіра,

О. Пушкіна, Т.С. Еліота чи І. Франка. Разом з тим, кітч недовговічний. Ті ж шлягери користуються неймовірною популярністю, але порівняно швидко замінюються іншими.

Арт-культура розглядається як антипод кітчу і характеризується новизною, високим художнім рівнем, глибоким естетичним змістом та впливом. Яскравим її виразом є тексти пісень і музика у виконанні рок- групи «Бітлз», квартету «АББА» чи виконавець Елвіс Преслі, які набули значення сакральних символів масової культури. До неї можна зарахувати книжки І. Ільфа й Є. Петрова «Дванадцять стільців» і «Золоте теля», які стали культовими творами радянської сатири і з яких широко цитуються влучні вислови та афоризми. Проміжне місце посідає мідл- культура, або, як її ще називають, «культура середньої руки». До неї відносять, зокрема, детективні романи Жоржа Сіменона і твори Джона Стейнбека та багатьох інших письменників, в яких не система цінностей, а цікавість і розважальність є домінуючими. Дуже поширена нині масова культура включає в себе пригодницькі, кримінальні, детективні, мелодраматичні романи, повісті й оповідання, газетні й журнальні статті, комікси, кінофільми, телевізійні й радіопередачі, естрадну й оперетну музику, масові видовищні постановки, різного штибу ігрові комплекси механічних ігор, комп’ютерні ігри, електронні приставки і багато чого іншого. Усі ці жанри та ігри носять справді масовий характер і, разом з тим, далеко не в усіх з них наявні справжня культура і духовність. Масова культура - явище набагато складніше, ніж його можна було б окреслити лише переліченими вище жанрами літератури, мистецтва або предметами розваги і дозвілля. Вона продукує величезну кількість артефактів, які водночас становлять комерційні товари. Тому головним критерієм «вартості» того чи іншого твору, програми, виступу чи електронної гри, розрахованих на споживання масами, давно вже визнається не їхня художня цінність, а міра задоволення невибагливого смаку. Так на західній, російській і українській естраді панує попса, тому що вона збирає велику аудиторію, а отже створює сприятливу можливість для реклами. Це призводить до того, що рекламодавці, тобто багаті виробники, стають завзятими її проштовхувачами і нав’язують заради реклами своїх товарів ті ж примітивні й низькопробні пісеньки величезній кількості глядачів і слухачів.

Поширення непристойних фільмів, що пропагують насильство, призвело до особливо широкого розповсюдження відеомагнітофонів, за допомогою яких кожний крадькома чи у відповідно налаштованій компанії може переглянути будь-що. Ну а з появою Інтернету власник комп’ютера отримав необмежений доступ до найбрудніших зразків продукції масової культури. Різні електронні приставки, механічні й електронні ігри також набули масового характеру і «вбивають» справжню культуру в суспільстві, як сині водорості - кисень і все живе у водоймах. Наприклад, ми з дружиною свого часу привчили сина до читання серйозної літератури і слухання класичної музики. Він і зараз інколи це робить. Проте основний час один чи з друзями проводить за електронними іграми. У музеї ми його водимо «на налигачі». Літературну класику він читає лише за шкільною програмою, а поза нею поглинає різні комікси.

Такі вподобання молоді призводять до яскраво вираженої тенденції до ігнорування справжніх витворів мистецтва і літератури. Як показало соціологічне дослідження в Росії, Льва Толстого, Івана Тургенєва та інших класиків російської літератури читає близько 2% дорослого населення.

Сьогодні в Україні демонструється багато американських і західноєвропейських пригодницьких і детективних фільмів, але глядач не може не помітити, що акценти в багатьох з них робляться не правильно. Зображення, приміром, жорстокості вбивць, патологічної пристрасті до наживи торговців наркотиками приводить до логічних висновків про численні соціальні вади в суспільстві споживання, які перетворюють людей на хижаків. Разом з тим, позитивні герої, як правило, перемагають і карають злочинців та сприяють перемозі добра над злом. Така ж прогресивна тенденція спостерігається і в інших жанрах сучасної масової культури. Це може свідчити про те, що арт- культура як така, що несе певний, а інколи й високий художній зміст і такі ж естетичні цінності, хоч і дуже повільно, але поступово витісняє кітч-культуру.

Одна з причин такої обнадійливої тенденції полягає в тому, що людині, яка за своєю суттю є свідомою істотою, набридло порпатися в брудному смітті сурогатів культури. Разом з тим, важка економічна криза, численні війни, збройні конфлікти та падіння рівня життя, що супроводжувало дюдство протягом останніх років, зменшили схильність до легковажного ставлення до життя. Люди почали наполегливіше шукати шляхи до його поліпшення, які навряд чи можна знайти в примітивних зразках масової культури.

Це позитивна тенденція, але не перелом. Конвеєр масової культури продовжує викидати на ринок ще багато примітивної стандартизованої продукції, яка рекламується і яка за допомогою розважальних прийомів і засобів відвертає людей від дійсності.

Отже, ця культура, як і саме життя, яке вона відображає, залишається суперечливою. Кращі її зразки реалістично і на високому естетичному рівні змальовують дійсність і прищеплюють високі моральні цінності й справжні людські ідеали. Разом з тим, постачаючи масовий і примітивний ширвжиток, інша її частина не містить нічого цінного хіба що потворні погляди, смаки й свідомість, які є прямим відображенням кризи сучасного суспільства.

Використана література

1. Ламонд І. Массовая культура и средства массовой информации // Культуры-диалог народов мира. - 1983. - № 4. - С. 37-43.

2. Ортега-и-Гассет Х. Дегуманизация общества. - М.: Радуга,

1991. - С. 639.

3. Орлова Е.А. Динамика культуры и целеполагающая активность человека // Морфология культуры: структура и динамика. - М., 1994. - С. 54.

4. Овсюк О. Всеохопність масової культури // Всесвіт. - 2008. - № 11-12. - С. 163-168.

5. Флиер Л.Я. Массовая культура и ее социальные функции // Общественные науки и современность. - 1998. - № 6. - С. 138-148.

6. Флиер Л.Я. Массовая культура и ее социальные функции // Общественные науки и современность. - 1968. - № 6. - С. 138-148.

7. Хевеши М.А. Массовое общество в ХХ веке // Социс. - - № 7. - С. 3-12



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць