Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Методологічні особливості філософського аналізу освіти


Л.В. Лаврова

Здійснено аналіз методологічних особливостей філософського дослідження освіти в контексті становлення філософії освіти. На основі узагальнення проблемного поля філософсько-освітніх досліджень обґрунтовано основні напрями їх подальшого розвитку.

Ключові слова: філософія освіти, методологія, освітня практика, постмодернізм.

Постановка проблеми. В останні роки з´явилося чимало узагальнюючих праць, які намагаються дати філософське обґрунтування інноваційним процесам, що відбуваються у сучасній освіті. Більшість авторів пов´язують розробку нової філософської методології сучасної освіти із становленням та розвитком одного з відгалужень філософії - філософії освіти, хоча тлумачення останньої до цього часу виділяється надзвичайною різноманітністю поглядів та підходів.

Стан дослідження проблеми. Дослідження філософії освіти як галузі наукового знання здійснено у роботах Дж. Маркуса, В. Розіна, М. Романенка, Х. Тхагапсоєва та інших вітчизняних і зарубіжних вчених. Загалом на сьогодні вже визначилося проблемне поле філософсько- освітніх досліджень, хоча стосовно сутності цієї сфери філософського знання продовжують точитися дискусії. Разом з тим, відносно малодослі- дженою проблемою продовжує залишатися аналіз специфіки філософсько- освітнього знання.

Мета дослідження - узагальнений аналіз особливостей філософського дослідження освіти.

Виклад основного матеріалу. Інституціоналізація сучасної освіти як відносно самостійного об’єкта філософських досліджень відбулася у рамках теорії соціальних систем та технократичних моделей розвитку суспільства (концепції постіндустріального суспільства, стадій економічного зростання, технотронного суспільства тощо). Ця методологія в повному обсязі була реалізована у рамках концепції інформаційного суспільства та інформаційної революції, де знання виділяються як основний соціальний ресурс, а відтак освіта отримує новий функціональний імператив як інтегральна сфера його життєдіяльності, що супроводжує людину протягом всього її життя і визначає як загальний рівень розвитку суспільства, так і життєві перспективи розвитку та статус кожної людини.

Загальнофілософською основою аналізу освітньої сфери тривалий час залишалася традиційна філософія, передусім аналітичного спрямування. Її наріжним каменем стало визнання онтологічної сутності освіти як сфери життєдіяльності, через яку виражається соціальна сутність людини [1, с.3]. Специфікою вітчизняних філософсько-освітніх розвідок цього напряму стали спроби поєднати екзистенціально-особистісний та соціальний виміри освіти, які привели вітчизняних філософів до утвердження соціокульту- рної домінанти освітньої діяльності.

Орієнтація на соціокультурну методологію дослідження освіти в умовах розвитку інформаційного суспільства сприяла збільшенню значущості освіти як об’єкта вивчення філософії. Зокрема, розробка теорії та практичних програм соціальної модернізації по-новому висвітлили роль освіти як фактора модернізаційних змін. У рамках модернізаційних досліджень здійснюється узагальнюючий аналіз проблем формування нової системи ціннісної орієнтації та мотивів і моделей поведінки; взаємозв’язку культур у контексті адаптації загальноцивілізаційного досвіду країнами, що модернізуються; динаміки традицій та інновацій в процесі соціалізації підростаючого покоління країн, що модернізуються тощо. І в цьому випадку в фокус філософського аналізу потрапили проблеми освіти як одного з пріоритетних факторів модернізації суспільства [2, с. 103].

Найсуттєвішими недоліками методологічних підходів до аналізу сучасної освіти, розроблених у рамках традиційної філософії, були: відсутність динамізму (фактори соціального впливу на систему освіти, які розглядалися як системоутворюючі для освіти, були динамічно стабільними з точки зору практичного освітнього процесу); абстрактність (різноманітні види системного аналізу не мали конкретного соціокультурного наповнення); відсутність інструментарію для моделювання масштабних соціальних змін у їх взаємозв’язку та взаємодинаміці [3].

Сучасна постмодерністська філософія виступила своєрідним доповненням класичної методології дослідження освіти. Постмодернізм зміг сформулювати методологію, що претендує на пояснення масштабних культурних змін у сучасну епоху. При цьому в основі постмодерної свідомості лежить нове розуміння розуму - без претензій на універсальність і більш чутливого до інтелектуальних та культурних різноманітностей. Відповідно формулюються і ознаки нової методології:

1. Відмова від метанаративів та побудова знання на основі конкретних принципів.

2. Недовіра до філософських спроб обґрунтування священного та канонічного.

3. Заміна епістемологічної впевненості і фіксованості кордонів академічного знання “війною проти тотальності”, боротьба проти всеохоплюю- чих та єдиних поглядів на світ.

4. Відмова від ригідного розділення на високу та низьку культуру, визнання всіх культурних форм вартими вивчення.

5. Глибокий сумнів у існуванні відповідності між історією та прогресом, перегляд модерністської віри в раціональність, науку та свободу.

6. Заміна єдиної фіксованої ідентичності гуманістичного суб’єкта множинним та постійно змінним простором наративів.

7. Відмова від розгляду соціального розвитку як однонаправленого процесу, що веде до свободи [4, с.129].

Нові соціальні реалії стимулювали філософські пошуки передусім у напряму зв’язку між соціальним буттям та світоглядно-методологічними основами його пізнання. Відтак роль філософії як вмотивованого зв’язку між парадигмами та конкретними ціннісними підходами не розглядається як реалізація функції строго теоретично-логічного висновку. Філософія в постсистемну епоху не має статусу позитивного знання, вона може бути лише концептуально описаною, що приймається на доступному рівні наукових вимог і здатна бути загальним зразком, що орієнтує розум [5, с.159]. Відтак у рамках постмодерністської філософії створюється нова методологія філософського дослідження, що спирається на мінливість та принципову варіативність соціального життя, що не може мати ні однозначної інтерпретації, ні однозначного прогнозу. Принципова проблемність людського буття прийнята сьогодні філософською думкою як безсумнівний факт соціальної реальності і як базова концептуальна теза.

На сьогоднішній день існує кілька філософських методологій постмо- дерністського типу, які з успіхом використовуються для аналізу сучасних освітніх процесів. Найбільш успішне втілення постмодерністської філософії в освіті - синергетична методологія наукового дослідження. Величезна увага до синергетики серед науковців найрізноманітніших спеціальностей привела до детальної розробки не лише загальнотеоретичних, а й прикладних аспектів застосування синергетичної методології у різноманітних галузях знання. З методологічної точки зору особливо важливі нові зразки стилю мислення:

1.Предметом дослідження науки є не лише загальне, повторюване, але й випадкове, індивідуальне, неповторне; не лише закони, а й події.

2. Природний порядок у світі не є від віку даним, матерія не інертна, їй властиві джерела саморуху та внутрішньої активності.

3. Математичне знання не є універсальною мовою та стандартом пізнання - не менш важливі якісні, “розуміючі” методи.

4.Детермінізм у описі світу не виключає випадковість - вони узгоджуються і доповнюють одне одного.

5. Розвиток є багатоваріантним та альтернативним.

6. Розвиток відбувається через нестійкість, тому не слід боятися чи ігнорувати роль хаосу, флуктуації в розвитку.

7. Процес розвитку включає в себе як конвергенцію, так і дивергенцію.

8. Розвиток світу відбувається за нелінійними законами, тобто його не можна зводити до кумулятивної поступальності; темп та напрям розвитку не задані однозначно - звідси і нове розуміння управління самоорганізованими системами. Воно має орієнтуватися не стільки на бажання того, хто управляє, скільки на власні тенденції розвитку цих систем, а також допускати можливість існування зон (і моментів), вільних від контролю - непе- редбачуваних [6, с.30].

Використання методології синергетики в освіті має глибокі соціальні причини і пов’язане з формуванням реалій постіндустріального суспільства. Останнє у формі інформаційного суспільства ґрунтується на процесі створення високих технологій через інформацію. Проте поряд з цим якісно змінюється духовність суспільства в умовах наростання глобальних проблем та необхідності формування ноосферної свідомості. Одним з аспектів формування такого суспільства є становлення “суспільства освіти”, тобто набуття освітою функції загальносистемної інтеграції усіх сфер соціального життя. Цей соціальний процес безпосередньо і визначає застосування синергетичної методології для дослідження сучасної освіти.

У цілому можна погодитися з визначенням глобальної ролі освіти у сучасному суспільстві як фактора забезпечення стійкого розвитку та формування соціального і особистісного потенціалу вирішення нестандартних проблем, що загрожують соціуму. Проте протиставлення цієї глобальної ролі та ізольованих функцій, які виконує сьогодні освіта, на наш погляд, не є правомірним. По-перше, саме через ці окремі функції тільки й може реалізуватися глобальна роль освіти. По-друге, сам шлях освіти до утвердження своєї ролі як вирішального чинника формування суспільства стійкого розвитку пролягає через максимізацію того функціонального імперативу, яким керується сучасна освіта в процесі своєї модернізації.

Реально синергетика стала теоретико-методологічною основою, через яку постмодерністська філософія впливає на розвиток сучасної освіти. На відміну від інших постмодерністських конструкцій, синергетика існує і у вигляді теорії освітньої діяльності, і у вигляді конкретних напрямів модернізації освіти. Значною мірою саме в рамках синергетичної методології відбувається і формування парадигмальних установок розвитку освіти інформаційного суспільства, де освіта представляється як відкрита револю- ціонізуюча система, вільна від жорстких форм та структур регламентуючого характеру [7, с.242]. На основі синергетичної методології розробляється абсолютно нова філософська концепція освітньої діяльності. Роль, статус, спрямованість та цілі, форми та зміст освіти, управління нею та взаємодія з соціумом - усі ці аспекти освіти набувають іншого виміру в рамках нової постмодерністської системи світоглядно-методологічних координат.

Загалом усвідомлення необхідності зміни основ освітньої практики в сучасному суспільстві одночасно відбувалося практично у всіх сферах науки і культури. Соціальна філософія, філософія культури, філософія науки та освіти, культурологія, педагогіка, психологія, соціологія, теорія управління - це далеко не повний перелік галузей науки, де в тій чи іншій формі піднімалися і розроблялися різні аспекти нової філософської парадигми освіти. На сьогоднішній день вже можна дати певну узагальнюючу картину результатів застосування нових філософських підходів до розробки наукових основ розвитку сучасної освіти.

Новий підхід ґрунтується на системному, філософськи обґрунтованому прогнозуванні взаємодії суспільства та системи освіти. Ініціаторами вивчення та теоретичного узагальнення нових потреб суспільства в освітній діяльності стали представники гуманістичної філософії. Саме вони, виходячи з потреб гуманоцентричної переорієнтації сучасного суспільства, першими почали опрацьовувати різноманітні форми реалізації в освіті гуманістичних цінностей загальноцивілізаційного характеру, відтак виходячи на певні узагальнення щодо освітнього процесу в цілому. У рамках цього напряму філософської думки фактично склалося основне змістовно- суттєве ядро сучасної філософської методології освіти, орієнтованої на са- моактуалізацію індивіда та гуманістично-розвиваючий, а не пізнавально- сцієнтистський вимір освітньої практики. У рамках гуманістичної філософії й зараз розвивається основний процес освітніх новацій, що служить надійною соціально-когнітивною основою для більш широких узагальнень філософсько-освітнього характеру.

Особливої уваги в контексті реформування освітньої практики заслуговують два напрями гуманістичної філософії. По-перше, це її теоретична складова, де змикаються філософська та педагогічна антропологія. У роботах цього рівня гуманоцентрична переорієнтація навчально-виховного процесу розглядається у широких рамках філософських узагальнень відносно природи людини та її основних екзистенціальних проблем, що є своєрідним перехідним містком між освітньою практикою та загальнофілософ- ською теорією. По-друге, це сфера проектування конкретних освітніх новацій, де народжується досвід організації навчально-виховного процесу на нових світоглядних та ціннісних засадах. Це свого роду "експериментальний майданчик" нової освіти, де реалізуються основні її ідеї.

Значний внесок в обґрунтування необхідності та природи нових пара- дигмальних основ системи освіти зробили філософські дослідження культури. Серед найважливіших ідей, достатньо розроблених у вітчизняній науці, слід відзначити дві, що мають найбільше значення для розуміння нової сутності освіти. По-перше, це розкриття нового соціокультурного статусу освіти як провідної форми життєдіяльності суспільства, що не тільки виступає генератором його розвитку, а й є домінуючим фактором у формуванні соціокультурного середовища, в якому живе людина. По-друге, це надання освіті в рамках сучасної культури онтологічного та екзистенціального виміру, що принципово змінює методологію освітньої практики в рамках нового філософського бачення соціальної сутності освіти.

Принципові зміни у світоглядно-ціннісних основах освіти сучасного суспільства розроблені й обґрунтовані в рамках філософського осмислення екологічного імперативу людства. У ряді робіт вітчизняних та зарубіжних філософів розкриваються різноманітні аспекти екологічного виховання та формування екологічної свідомості як основної передумови виживання людства в умовах загострення конфлікту між природою та суспільством. Сучасні дослідники цієї проблеми, розвиваючи ідеї Федорова, Вернадсько- го, Шардена, прямо пов´язують розв´язання основних глобальних проблем сучасності з ціннісними змінами у системах освіти, що є основним генератором переорієнтації суспільства на коеволюційні механізми розвитку.

Висновки та напрями подальших досліджень. У цілому, характеризуючи стан справ у сфері філософського аналізу розвитку сучасної освіти, можна зробити такі висновки щодо успіхів у цій сфері.

У рамках філософії дослідження проблем сучасної освіти набуло постійного характеру, сформувалися освітні напрями досліджень, зокрема узагальнювальні. З’явилися філософські роботи на освітню проблематику узагальнюючого характеру. У них здійснені спроби в рамках того чи іншого концептуально-методологічного підходу визначити зміст, функції, соціальну роль нової освітньої методології та основаної на ній освітньої діяльності у суспільстві, що знаходиться в стані постійних змін на етапі постін- дустріального (інформаційного) розвитку. На базі вивчення процесу становлення та розвитку нової філософсько-освітньої методології у філософії виділилася у відносно самостійну галузь нова дисципліна - філософія освіти. У ряді робіт здійснено аналіз змісту нової дисципліни, досліджується її предмет, категоріальний апарат, зв’язок з іншими науками та соціальною практикою. Науковці намагаються інтерпретувати положення нової філософської методології освіти в контексті потреб модернізації вітчизняної освіти. У багатьох наукових публікаціях та новаторських освітніх проектах, враховуючи і Національну доктрину розвитку освіти в Україні, здійснено визначення нових філософських орієнтирів освітньої практики в тих чи інших сферах, виходячи із потреб інформаційного суспільства.

Разом з тим, існує цілий ряд малодосліджених і невирішених питань, без дослідження і вирішення яких неможлива філософська розробка проблем розвитку та функціонування системи освіти сучасного інформаційного суспільства, концептуальне оформлення філософської методології освітньої діяльності в сучасних умовах і імплементація останньої як теорети- ко-методологічної основи вітчизняної освітньої практики. Серед таких питань найбільше значення має парадигмальне оформлення нової філософської методології освіти постіндустріального суспільства згідно з традиціями посткласичного періоду розвитку науки та формування посткласичної філософсько-освітньої парадигми. Відсутнє, в тому числі і в багатьох програмних освітянських документах, концептуальне обґрунтування зв’язку процесу становлення посткласичної філософсько-освітньої парадигми та соціальної модернізації українського суспільства в контексті глобальних соціальних змін. Відтак немає чіткої визначеності соціальної ролі та функцій освіти в суспільстві ХХІ ст. Внаслідок цього в сучасній філософії ще не вироблено концептуальної основи для визначення змісту, структури та функцій як самого філософсько-освітнього знання, так і посткласичної філософсько-освітньої парадигми. Існує потреба в узагальнюючому синтезі наявних у вітчизняній науці підходів на основі більш широкої метатеоретич- ної конструкції. Вказана проблематика є найбільш актуальною для сучасного етапу розвитку філософських досліджень освіти, а також становлення філософії освіти як наукової дисципліни.

Використана література

1. Шелер М. Формы знания и образование: Избранные произведения. - М.: Прогресс, 1994. - С.38 -94.

2. Тхагапсоев Х.Г. О новой парадигме образования // Педагогика. - 1999. - №1. - С. 103 - 110.

3. Романенко М.І. Освіта як об’єкт соціально-філософського аналізу. - Дніпропетровськ: Видавництво “Промінь”, 1998. - 132 с.

4. Higgs Ph. A reconstruction of South African philosophy of education // Interchange. - Toronto, 1999. - Vol. 30. - №2. - Р.121 - 142.

5. Markus G. After the “System”: Philosophy in the age of the sciences // Boston studies in the philosophy of science. - Dordrecht etc., 1995. - Vol. 164: Science, politics a. Social practice. - Р. 139 - 159.

6. Василькова В.Л. Порядок и хаос в развитии социальных систем: синергетика и теория социальной организации. - СПб.: Лань, 1999. - 480 с.

7. Розин В.М., Булдаков С.К. Философия образования: Учебное пособие. - Кострома: Изд-во КГУ, 1999. - 284 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць