Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Мовна картина світу


О.С. Косенко

У статті розглядається проблема мовної картини світу як частини концептуального світу та як сприйняття світу за допомогою мислення й відображення отриманої інформації через мову.

Ключові слова: концептуальна картина світу, мовна картина світу, наукова картина світу, мовний механізм, концепт, мислення, свідомість.

Постановка проблеми. У мовних поняттях та категоріях закріплено результати пізнання людиною світу, усвідомлення надбань цивілізаційного завоювання простору і часових параметрів нашого буття. Людина усвідомлює себе в закономірних вимірах і в оточенні. Саме антропоцентричність мови, ідею якої заклав іще В. Гумбольдт [3], стала закономірним результатом вивчення мови в тісному зв’язку з людським чинником. Мова як абстрактна система зі структурними відношеннями елементів у рівневій організації перетворилася на об’єкт пізнання через суб’єкта-людину, коли важливими постали соціально-індивідуальні чинники впливу на її розвиток, функціонування людини в мові і мови в людському суспільстві. Ось чому актуальною залишається проблема взаємодії процесів мислення людини і мови, яка і визначає функціонально-когнітивну домінанту лінгвістичних досліджень.

Мова «наскрізь» пронизує світ людини і, як слушно зазначав М. Ґайдеґґер, «оскільки ми, люди, щоб бути тим, ким ми є, вбудовані в мову і ніколи не зможемо з неї вийти, щоб можна було оглянути її ще якось ззовні, то в поле нашого зору сутність мови потрапляє кожного разу лише тією мірою, якою ми самі з’являємося у її полі» [13, с. 272]. А тому філософський підхід до з’ясування сутності мови полягає, передусім, в аналізі людиновимірності мови, її співпричетності до процесу виникнення, розвитку і функціонування людського світу та осягнення невичерпності, остаточної нерозгадуваності її таємниці, що є і наслідком цієї співпричетності, і певною запорукою людської здатності до самореалізації. Людиновимірність репрезентується по- різному - вона накладає особливий відбиток на мовну картину світу, зокрема на рівні її формування.

Аналіз наукових досліджень. Протягом тривалого часу феномен мови розглядався переважно як знаряддя комунікації і пізнання. Однак мова не тільки є засобом відображення реальності, але й інтерпретує її, створюючи особливу реальність для людини. Зміна орієнтирів у науці в цілому відбувається під впливом філософії.

З того часу, як на межі XIX-XX ст. у філософських напрямах на перший план висувається мова, лінгвістика суттєво зміцнює свої позиції і посідає центральне місце в системі гуманітарного знання.

Мова сприймається як з’єднуючий елемент між окремою людиною та ментальністю нації, до якої вона належить, причому завдяки мові можливо не тільки віднайти цей зв’язок на сучасному етапі, а й прослідкувати його розвиток у ході всієї історії нації та суспільства. Усі елементи народної культури знаходять відбиток у мові певного народу, яка є відмінною від інших саме через специфіку відображення в ній світу і людини в ньому.

Розробкою проблеми картини світу та її мовного вираження займалися Ю. Апресян, Г. Брутян, Ю. Караулов, В. Морковкін, Ж. Соколовська, Н. Сукаленко. На особливу увагу заслуговують погляди деяких з них. Р. Брутян, розглядаючи це питання з філософської позиції, заявляв, що оскільки у людській свідомості правомірне виділення раціональної (логічної) та чуттєвої моделей дійсності, то і в мові також можливе уявлення про «картину світу» у формі концептуальної (поняттєвої) та мовної (словесної) моделей [2, с. 109]. Інваріантна (концептуальна) частина картини світу визначається принципом віддзеркалення і, безумовно, однакова для всіх і не залежить від того, носієм якої мови є людина [6]. Такий підхід став загальновизнаним у сучасному мовознавстві (Ю. Караулов, Г. Колшанський, Г. Комлєв, Т. Нікітіна, Г. Рамішвілі, Н. Сукаленко та ін.), оскільки він дає можливість показати роль мови у формуванні картини світу у свідомості людей, більш чітко уявити, як відображається в ній довкілля. «Іще до знайомства з мовою, - наголошує О. Кубрякова, - людина певною мірою знайомиться зі світом, пізнає його; завдяки відомим каналам почуттєвого сприйняття світу вона володіє певною інформацією про світ, розрізняє і ототожнює об’єкти свого пізнання. Засвоєння будь-якої нової інформації про світ здійснюється кожним індивідом на базі тієї мови, якою він уже володіє. Створена таким чином система інформації про світ і є сконструйована ним концептуальна система» [6, с. 91]. Якщо концептуальна картина - інваріантна (спільна для всіх носіїв мов), то мовна виражається у значеннях слів, притаманних певній мові. Більшість учених вважає, що концептуальна картина світу багатша, ніж мовна, оскільки у її творенні беруть участь різні типи мислення, і не все пізнане людиною набуває словесної форми, не все відображається за допомогою мови, і не вся інформація, яка надходить із зовнішнього світу, набуває мовного виразу. Для набуття мовною одиницею певного статусу і закріплення її у мові вона має пройти нелегкий шлях формування, кристалізації і селекції, а також випробування часом.

Концепт водночас - і форма поняття, і його ідея, втілена в словесних образах буття. Тим самим концептуальна картина світу - це не лише система понять про сукупність реалій довкілля, але й система смислів, що втілюються у ці реалії через слово-знак і слово-концепт. Мовна ж картина світу - це мозаїкоподібна польова система взаємопов´язаних мовних одиниць, що через складну систему лінгвістичних і граматичних значень відбиває об´єктивний стан речей довкілля і внутрішнього світу людини, тобто загалом картину світу як таку.

Слід зазначити, що обидві картини світу (концептуальна та мовна) взаємопов’язані, хоч і мають певні відмінності. Тлом концептуальної моделі світу є інформація, що подається в поняттях, тоді як головними у мовній моделі є знання, закріплені за одиницями конкретних мов. Концептуальна модель організована за законами фізичного світу, що робить її багатшою та цікавішою, мовна ж - за законами мови. Концептуальна модель світу - універсальна, впорядкована, характеризується стійкістю та системністю, мовна - фрагментарна, більш рухома, відображає постійні зміни в довкіллі. Торкаючись загальних рис, зазначимо, що обидві моделі є способам існування лексики у свідомості носія [5, с. 273-274] і допомагають у відтворенні цілісної картини світу.

Отже, картина світу як сукупність уявлень про довкілля розкривається через мовну структуру, зокрема лексико-семантичну систему мовних одиниць. «Сітка відношень» цієї системи є ієрархічно впорядкованим цілим зі складною будовою, в основі якої лежить смисловий каркас, що створює площинну модель мовної картини світу.

Метою статті є дослідження поняття мовної і концептуальної картини світу, їх зіставлення в освітньо-філософському вимірі.

Виклад основного матеріалу. Поняття «картина світу» належить до фундаментальних наукових понять. Воно виражає найсуттєвіші характеристики людини, її буття, взаємозв’язків з позамовною дійсністю. Картина світу як його глобальний образ постійно формується у процесі контактування людини з навколишнім середовищем та іншими членами соціуму, предметно-практичну діяльність, світосприйняття, яке є виявом характеру духовної сутності особистості. Картина світу об’єктивується у мові, культовому і світському образотворчому мистецтві, у музиці, ритуалах, етикеті, різноманітних соціокультурних стереотипах поведінки людей тощо.

Термін «картина світу» був уведений до наукового обігу у фізиці наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Одним із перших цей термін почав вживати Г. Герц (1914 р.) стосовно фізичної картини світу, що розглядалася як сукупність внутрішніх образів зовнішніх предметів. А. Ейнштейн вважав створення картини світу необхідним моментом життєдіяльності людини. З часом поняття «картина світу» в природничих науках стало означати специфічну концептуальну структуру, що формується за допомогою наукових методів і понять.

Загальнонаукова картина світу надбудовується над системністю наукових знань як зв’язкова ланка між ними й світоглядом.

Російський психолог Ю.А. Аксьонова вважає: картина світу є змістовним аспектом образу світу, сукупністю його складових - конкретних образів, уявлень, значень, певною мірою впорядкованих, а тому з точки зору наявності рівнів соціального простору можна виділити в ній такі компоненти: одиничні (індивідуальні), особливі (ті, які поділяють люди певної соціальної або статево-вікової групи) й загальні (ті, які поділяє людство в цілому, - універсальні) [1]. Дослідниця зауважує, що картина світу традиційно центрується на «я», її основою є події особистого життя, «індивідуальна історія діяльностей».

Цю думку поділяє С.М. Меджидова, яка пише, що у ході особистісного розвитку людина засвоює, з одного боку, ті елементи картини світу, які характерні для певного соціуму, тобто певні стереотипні уявлення народу, з яким особистість себе ідентифікує. З іншого боку, власний досвід освоєння світу створює індивідуальні уявлення. Специфіка формування картини світу у свідомості особистості - багаторівневість формування - накладає відбиток на результат цього процесу, позаяк дана картина не є чимось однорідним.

Наприклад, образи світу значущих для особистості дорослих або однолітків можуть мати різну природу, позаяк вони можуть бути стереотипними для мовної спільноти або будуватися на індивідуальних уявленнях. Крім того, зазначає дослідниця, у макро- (суспільство в цілому) та мікро- (референтні для людини групи) соціумах побутує кілька моделей світу (мовна, наукова, міфологічна, художня тощо), рівень засвоєння яких особистістю може бути різним [8].

Мовна картина світу репрезентується на лексичному матеріалі. Зокрема, це представлено в роботах І.О. Голубовської П.М. Грабового,

С.А. Мартос, Ю.Л. Мосенкіса, Л.О. Ставицької та О.С. Фурси, де здійснюються зіставні дослідження з питань вираження мовної картини світу в лексиці кількох національних мов. Рідко у дослідницьких працях йдеться про інші здатні відображати дійсність мовні рівні, наприклад, про граматичні засоби репрезентації дійсності.

Розгорнуте уявлення про мовну картину світу та її роль у соціальному пізнанні та поведінці виникає тільки в сучасності, відзначає М.О. Шигарєва, яка пов’язує це явище зі зростанням ролі мас в історії, підвищенням значення ідеології в управлінні масами, виділенням індивідуальності масової людини і пропонує розглядати мовну картину світу у варіантах загального (національна мова і, відповідно, національно-мовна картина світу), окремого (мовлення соціальної групи), одиничного (мовлення особистості). Узуальна (національно-мовна) картина виконує функцію узагальнюючого конструкта, оскільки, як слушно зазначає О.О. Селіванова, «відображає картини світу певних угрупувань людей - носіїв однієї мови, об’єднаних територіально, а також за іншими ознаками та психічними властивостями (освітою, професією, статтю, ерудованістю, темпераментом, характером тощо)» [11, с. 83]. На рівні говірок здійснює дослідження В.Д. Ужченко, яка вивчає відмінності мовної картини світу у носіїв територіальних діалектів, пов’язуючи їх з географічними умовами, соціальними, культурно-історичними факторами, виробничою діяльністю.

Як бачимо, мовознавці виділяють три рівні мовних картин світу: на рівні ідіолекту, діалекту та узусу (мови). Досліджуючи мовні картини світу на цих рівнях - ідіолектному, діалектному (розуміючи діалект широко - це і територіальні говірки, і соціальні жаргони за віковою, професійною та іншими ознаками) та узусному (мовному), - можна простежити становлення мовної картини світу певної спільноти.

У науці існує спеціальний термін на позначення реалізації мови в усному (і писемному) мовленні індивіда. Це ідіолект (від грецьк. ´І5іо<; - «свій, особливий»). Він являє собою єдину мовну реальність, доступну для безпосереднього сприйняття, спостереження. Мовлення, тобто реалізацію мови на певному історичному зрізі, можна уявити собі як сукупність ідіолектів. А мова - це те спільне, однакове, що є в ідіолектах, у мовленні окремих людей - представників однієї мовної спільноти. Мовлення індивідів, об’єднаних за певними ознаками у групи різного рівня, називають діалектами (від грец. дшкектод - «розмова, говір, наріччя»). Узус - це те, що стало загальноприйнятим, звичайним.

Для дослідження мовних картин світу М.П. Кочерганом був запропонований зіставно-типологічний метод, а серед найбільш перспективних рівнів їх дослідження він визначає лексико- семантичний. Л.А. Лисиченко приділила увагу структурі мовної картини світу, яку вона представляє у вигляді поля з ядром - мовцем - і периферією - мовним колективом. Крім того, дослідниця звертає увагу на словотвірні одиниці як перспективний матеріал для дослідження у будь-якій мові.

А.С. Зеленько звернув увагу на необхідність розрізнення мовних картин світу в когнітивній лінгвістиці, виокремлюючи повсякденно-побутову, міфологічно-релігійну, художню та наукову картини світу.

Наукова картина світу включає систему знань про людину і людство, про місце людини в світі, космосі. Величезний вклад у створення сучасної наукової картини світу внесли вчені різних галузей знання (еволюційна теорія Ч.Дарвіна і його продовжувачів).

Наукова картина світу - це синтез конкретно-наукових знань, здійснений на основі певних фундаментальних принципів та ідей, вироблених наукою на даний історичний час. За ступенем узагальнення вона займає проміжне місце між узагальненням вищого, філософсько-світоглядного рівня. Філософія спирається на наукову картину світу. Всі питання, до яких звертається філософія, розглядаються нею в світлі її центральної, вузлової проблеми «людина і світ»; вона виражає не тільки загальне світорозуміння, але й світовідношення.

Розвиваючи ідеї вчення В. Гумбольдта, Л. Вайсгербер, представник неогумбольдтианської лінгвістики, робить висновок, що в основу мовознавства повинні бути покладені такі головні положення: 1) мова виступає як середня ланка, де відбувається синтез внутрішнього світу людини та оточуючої її зовнішньої дійсності;

2) мовознавство ґрунтується на світорозумінні, що здійснюється через рідну мову. Л. Вайсгербер вважає мову творінням нації, в якому знайшов своє відображення процес пізнання всіх поколінь. Мова - духовний світ, що постає перед конкретною людиною як щось об’єктивне, але стосовно до пізнаваного суб’єктивним, одностороннім. Суб’єктами мовної картини світу є носії мови, оскільки картина світу є способом його пізнання, а отже, результатом когнітивної діяльності людей, відображенням результатів діяльності повсякденної свідомості.

С.П. Денисова вважає, що картина світу - це комплекс фундаментальних понять, які віддзеркалюють специфіку людини та її буття: а) в аспекті первинної антропологізації мови як психофізіологічний вплив людини на конститутивні властивості мови;

б) в аспекті вторинної антропологізації мови як вплив на мову різних картин світу людини - релігійно-міфологічної, філософської, наукової, художньої та ін., при цьому мова формує мовну картину світу, виражає та експлікує інші картини світу людини, перетворюючи практичні знання, що одержані конкретними індивідами, у колективний досвід [5].

Г.В. Колшанський, визначаючи безсумнівну національну своєрідність формальних і семантичних структур різних мов, стверджує, що національна своєрідність властива концептуальній, яка пов’язана з пізнавальною діяльністю людини, а не мовній картині світу. Проте, саме за допомогою слова, основної одиниці мовної картини, здійснюється її зв’язок з концептуальною картиною світу, яка міститься в свідомості людини. Саме тому, на нашу думку, всі особливості пізнавальної діяльності людини відображаються в мові, зафіксовані в концептах, що реалізуються різними мовними засобами, тому саме в мовній картині відображується національна специфіка. Чим більше різняться мови за своїми характеристиками, тим більшою є ступінь варіації додаткової інформації мовної моделі світу.

Теоретичне обґрунтування проблеми сприйняття картини світу у формі мовної картини світу знаходимо у Б.О. Серебреникова «Роль людського чинника в мові: Мова і картина світу» . Її автор бачать концептуальну модель світу більшою за мовну. Картина світу - це те, яким малює світ людина у своїй уяві, - феномен більш складний, ніж мовна картина світу, тобто та частина концептуального світу людини, що має «прив’язку» до мови й відображена в мовних формах.

Г.А. Уфімцева зазначає, що концептуальна модель світу містить інформацію, подану в поняттях, а в основі мовної моделі світу лежать знання, закріплені в семантичних категоріях, складених зі слів і словосполучень, по-різному структурованих у межах певного поля тієї або іншої конкретної мови. Основою вербальної, мовної картини (моделі) є, на думку російського лінгвіста, репрезентація загальної картини світу за допомогою мови.

В.І. Постовалова уточнює, що мова безпосередньо бере участь у двох процесах, пов’язаних із картиною світу: у її надрах формується мовна картина світу, один із найбільш глибинних прошарків картини світу людини. Саме мова виражає й експлікує інші її картини світу, що з допомогою спеціальної лексики входять у мову, вносячи до неї риси цієї людини, її культури. Завдяки мові знання, досвід, отримані окремими індивідами, перетворюються в колективне надбання, колективний досвід. Мова не могла б виконувати роль засобу спілкування, якби не була пов’язана із концептуальною картиною світу. На думку Б.О. Серебреникова, цей зв’язок здійснюється в мові двома шляхами: мова позначає окремі елементи концептуальної картини світу, що виражається зазвичай у створенні слів і засобів зв’язку між словами й реченнями, мова пояснює зміст концептуальної картини світу, пов’язуючи між собою слова в мовленні.

Т.Г. Нікітіна розуміє під концептуальною картиною світу не лише систему основних логічних категорій, які, справді, є універсальними. На «нижніх поверхах» концептуальної картини світу неодмінно, на її думку, знайдуть відбиття національні особливості світовідчуття, світосприймання, світорозуміння. А це означає, що мовна картина світу буде не національним втіленням інваріантної концептуальної картини світу, а експлікацією національно- специфічної концептуальної картини світу в її остаточному національно-специфічному оформленні засобами мови. Як і автори зазначеної монографії, науковець вважає концептуальну модель більшою за мовну. Ю.М. Караулов підкреслює, що картину світу визначають наукове знання та мовна специфіка, а межі між мовною та концептуальною моделями світу здаються вченому хисткими, невиразними.

Дослідники мовної картини світу наголошують на таких її особливостях: кожен народ має певні відмінності у своїй мовній картині світу, картини світу варіюють, мовна картина світу є вторинною за своєю природою, антропоморфною за спрямованістю, складається з окремих фрагментів. В.М. Телія уявляє мовну картину світу як інформацію, розсіяну по всьому концептуальному каркасу й пов’язану з формуванням самих понять за допомогою маніпулювання в процесі мовними значеннями та їх асоціативними полями, що збагачує мовними формами й змістом концептуальну систему, якою користуються як знанням про світ носії конкретної мови. Науковець відзначає, що мовна картина світу не має чітких меж; тому її місце щодо власне концептуальної моделі світу, на думку вченого, не може бути визначене як периферія. Саме таке розуміння особливостей мовної картини світу є теоретичною основою й нашої роботи.

Концептуальна картина світу засобами мови перетворюється у мовну. Концептуальна картина світу й мовна різняться засобами створення: перша використовує поняття й уявлення, а друга - мовні одиниці. Таким чином, наявність невербальних засобів вираження в концептуальній картині світу і лінгвістичних засобів творення загальних рис та національних особливостей мовної картини світу - ось принципова відмінність між концептуальною та мовною картинами світу.

Людина відображає світ крізь призму накопичених суспільством знань, понять, навичок. Навіть до цілком нового, сприйнятого почуттєво явища вона ставиться з позиції сприйняття нею суспільної культури. Здатність людини до специфічного відображення навколишнього світу є найважливішою умовою існування мови, оскільки в основі будь-якого типу комунікації (у тому числі за допомогою мови) лежить спроможність повідомляти певну інформацію про речі (у широкому розумінні слова), що знаходиться за межами мови. Отже, цілком природно, що дослідження сутностей мовного значення як результат специфічного віддзеркалення світу тісно пов’язане з вивченням природи відображуваних об’єктів, їхньою систематизацією в ході когнітивної діяльності людини, фіксацією тих або інших рис людини у мовній семантиці тощо.

Характеризуючи мовну картину світу, мовознавці відзначають її особливе значення та функції. Мова забезпечує потреби суспільства у спілкуванні та пізнанні. На виконання цього завдання і спрямовані функції, які вона виконує. Основними функціями є комунікативна, когнітивна, мислеоформлювальна, репрезентативна, емоційна, експресивна та імпресивна.

Комунікативна функція мови полягає в тому, що мова служить для спілкування між людьми у суспільстві. Когнітивна функція мови є важливим засобом пізнання світу. Цю функцію мови ще називають пізнавальною, гносеологічною (грец. gnosis - пізнання).

Щоб відбулося спілкування, необхідно сформувати і сформулювати думку. Реалізування цих процесів, крім мислення, забезпечує і мова, тобто вона виконує мислеоформлювальну функцію.

Репрезентативна функція мови полягає в тому, що мова відображає об’єктивну дійсність: у процесі спілкування люди передають одне одному певну інформацію про неї.

Емоційна функція мови виявляється у вираженні ставлення мовця до змісту його повідомлення, ставленні суб’єкта мовлення до об’єкта мовлення, у почуттях і емоціях мовця.

Експресивна функція мови передбачає уявлення у висловлюванні самого мовця, а імпресивна функція полягає в тому, що мова впливає на слухача, тобто адресата висловлюваної думки, який є обов’язковим учасником спілкування.

Кожна мовна одиниця зорієнтована на концептуальний простір довкілля, стаючи мовленнєвим виявом того чи іншого його фрагмента. Та оскільки концептуальна картина світу (а отже і її фрагменти) - явище динамічне, а не статичне, мовні одиниці, що її відображають, зазнають усіляких перетворень і набувають концептуальних значень, що розширюють семантичне поле того чи іншого мовного знака. У результаті останній функціонує часто не просто як слово-номінація з одним чи кількома лінгвістичними значеннями, а як слово - культурний концепт.

Концепт виникає у процесі набування знань та отримання інформації про об’єкти та його властивості, причому ця інформація може включати відомості про уявний світ та можливий стан справ у ньому. У сумарному вираженні такі відомості включають у себе те, що окрема людина знає, припускає, думає, уявляє про навколишній світ. Концепт зводить різноманітні явища до чогось одного, підводячи їх під одну рубрику: він дає змогу зберігати знання про світ і є складником концептуальної системи, сприяючи обробці об’єктивного досвіду шляхом підведення інформації під певні напрацьовані суспільством категорії та класи.

Для виділення концептів, вважає О. Кубрякова, необхідна і перцептуальна відокремленість деяких ознак, і предметні дії з об’єктами, і їх кінцеві цілі, й оцінка таких дій та ін. Два і більше різних об’єктів за наявності спільних ознак можуть бути розглянуті як представники однієї категорії. Концепти можуть бути представлені одним словом (прості) й реченнями та словосполученнями (складні). Підтримуючи позицію А. Вежбицької та обстоюючи мовознавче розуміння концептів, О. Кубрякова наголошує, що вони «по-різному групуються і по-різному вербалізуються в різних мовах у тісній залежності від власне лінгвістичних, прагматичних і культурологічних факторів, а, відповідно, фіксуються в різних значеннях» [5, с. 93]. У мові закріплюються саме ті образні вираження, які асоціюються з культурно-національними еталонами, стереотипами. Стереотипи, чи еталони, є своєрідними константами мовної картини світу, оскільки через ці імена в концептуальну картину вплітається ужитково- побутове уявлення про світ, зафіксоване даною мовою.

Мовна картина світу, з одного боку, виступає в кожний окремий момент свого історичного розвитку в функції, яка реєструє та інвентаризує все, що накопичено носієм тієї чи іншої мови. З когнітивної точки зору в мові позначається все те, що було осмислено й інтерпретовано при взаємодії людей або в актах пізнання світу. З іншого боку, оскільки свідомість людини з самого початку її виникнення орієнтована на спілкування і взаємодію з іншими представниками мовної спільноти, а тому і на передавання інформації назовні, мовна картина світу стає з моменту народження дитини вихідним комунікативним ресурсом для кожного мовця, базою, з якої в міру необхідності добувається матеріал для здійснення мовної діяльності. З цього випливає, що мовна картина світу - своєрідний підсумок розвитку мови і її майбутнє. Зберігаючи свою основу, вона водночас реагує на постійні зміни в житті суспільства. Інколи новий зміст вливається у старі форми, змінюючи при цьому співвідношення між позначуваним і означальним.

Висновки. Проаналізувавши таку проблему як мовна картина світу, ми можемо зробити певні висновки, а саме: мовна картина світу - це система понять, характерна для кожної мови, за допомогою якої носії мови сприймають (класифікують, інтерпретують) світ. Вивчення мовної картини світу - це шлях до кращого пізнання власне специфіки будь-якої мови, розуміння системи уявлень окремого народу, його самобутності та ментальності. На всіх етапах історичного розвитку як мови, так і самого народу мовна картина світу набуває нових видозмін, дослідження яких допоможе чіткіше та глибше поглянути на причини та особливості еволюції окремого соціуму. Вивченням мовної картини світу окремого народу, а також проведенням порівняльних досліджень кількох мов, займаються нині такі науки як етнолінгвістика, соціолінгвістика, психолінгвістика та інші. Це новий, оригінальний і перспективний напрям у розвитку мовознавства, що застосовує комплексний підхід до вивчення мови та її внутрішньої форми, поєднує в собі методи, властиві кільком наукам (лінгвістиці, фольклору, етнографії, психології тощо), - і внаслідок цього ми маємо новий погляд на традиції народу, специфіку його мови та мислення. Картина світу - це те, що йде передусім від людини, плід її сприйняття, фантазій, мисленнєвих процесів і перетворювальної діяльності. Всесвіт як всеохопний світ є для людини всеосяжним предметом пізнання. Разом з тим світ - це й сама людина, коли йдеться про внутрішні її світовідчуття, переживання, розумову діяльність, невіддільну від мови як способу організації інформації про сам світ, а ширше - всесвіт. Тому феномен світу, пізнаного через мову, постає для людини передусім таким, яким постає для неї її мова.

Використана література

1. Аксенова Ю.А. Символы мироустройства в сознании детей / Аксенова Ю.А. - Екатеринбург: Деловая книга, 2000. - 272с.

2. Брутян Г.А. Язык и картина мира // НДВШ. Философские науки. - 1973. - №1. - С. 108-115.

3. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. - М.: Прогресс, 2000. - 396 с.

4. Денисова С.П. Картина світу та суміжні поняття в зіставних дослідженнях // Проблеми зіставної семантики. - К.: Вид. центр КНЛУ, 2005. - Вип. 7. - С. 9 - 15.

5. Караулов Ю.Н. Общая и русская идеография. - М.: Наука, 1976. - 335 с.

6. Краткий словарь когнитивных терминов/ Е.С. Кубрякова, В.З. Демьянков, Ю.Г. Панкрац, Л.Г. Лузгина - М.: Наука,1996. - 174 с.

7. Кубрякова Е.С. Начальные этапы становления когнитивизма: Лингвистика - психология - когнитивная наука //Вопросы языкознания. - 1994. - № 4. - С. 34 - 47.

8. Лисиченко Л.А. Структура мовної картини світу // Мовознавство. - 2004. - №5-6. - С. 36-42.

9. Меджидова C.M. О методологических принципах исследования личности / Світлана Межидівна Межидова - Режим доступу: http://www.psychology.az/ about_methodological_principles.php

10. Потебня А.А. Из записок по русской грамматике. - М., 1981. - С.17.

11. Селіванова О.О. Актуальні напрями сучасної лінгвістики (аналітичний огляд) / Олена Олександрівна Селіванова - К.: Фітосоціоцентр, 1999. - 148с.

12. Фрумкина Р.М. Концепт, категория, прототип // Лингвистическая и экстралингвистическая семантика: Сб.обзоров. - М.: ИНИОН РАН, 1992. - С. 89-112.

13. Ґайдеґґер М. Время и бытие / Мартин Ґайдеґґер. - М.: Высшая школа, 1993. - 312с



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць