Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Ментальність та самоідентифікація: культурологічний дискурс


О.О. Карцев

Досліджено ментальність як основу формування національної самоідентифікації. Обґрунтовано механізми трансформації традиційного менталітету в елементи самоідентифікації модерної української нації.

Ключові слова: ментальність, самоідентифікація, культура.

Постановка проблеми. Варто зазначити, що для розкриття особливостей самоідентифікації особистості є сенс висвітлити праксеологічний аспект ментальності населення та його інтелектуальної еліти. Самоідентифікація є втіленням ментальності, української духовності, архетипом українського народу в розумінні психології його глибин.

Стан дослідження проблеми. Проблеми менталітету та самоідентифікації досліджуються у роботах М. Булатова, В. Кременя, Е. Левінаса, Є. Маланюка та інших вітчизняних і зарубіжних авторів. Загалом встановлено тісний взаємозв’язок між менталітетом та механізмами самоідентифікації особистості. Проте цілісного аналізу вказаного зв’язку в контексті розвитку національної культури поки ще не здійснено.

Мета дослідження. Визначення сутності взаємодії ментальності та національної самоідентифікації як культурологічної проблеми.

Виклад основного матеріалу. Предмет і мета нашого дослідження зумовлюють необхідність проаналізувати такі поняття, як ґенеза, самоідентифікація. У філософії під поняттям «ґенеза» розуміють виникнення, становлення і розвиток, результатом якого є певний стан об’єкта, що вивчається.

Виходячи з того, що самоідентифікація є ототожненням індивіда або суб’єкта з самим собою, то згідно з першим законом логіки - законом тотожності: предмет не повинен довільно змінюватися в процесі міркування, а зберігати той самий зміст у різних контекстах, у просторі, часі і т.ін. Через себе бачити іншого, а через іншого бачити себе - як ми зрозуміли - це один із принципів. Ми вважаємо, що буде доцільним розглянути поняття самоідентифікації в багатогранності проявів, які є її іманентними властивостями. Одна із сутнісних ознак самоідентифікації є поняття менталітет, ментальність.

Загалом, ментальність визначається як спосіб бачення світу, умонастрій, розумовий склад, уява або колективні уявлення.

О. Мостяєв зазначає, що кожна епоха - це епоха встановлених самою людиною поглядів, настроїв, прагнень, домагань. А конкретно- історична епоха - це «ментальний стан людини, яка встановлює межі сприйняття і розуміння, межі привласнення та діяльності [1, с. 83]. Ментальність - це специфічний розумовий стан, до якого входять уявлення, враження від епохи, настрої, смислові конструкти. Через них людина намагається зрозуміти іншу людину, «інструменти» її досвіду, які пов’язують матеріальний стан з ідеальним. Зміст цього поняття найточніше передається тоді, коли для розуміння психології людей минулих епох застосовується розуміння даного поняття як «бачення світу», чи вужче - «спосіб мислення». Людина може щось відобразити у текстах та витворах мистецтва, але без розуміння смислу, контексту, без співвідношення з нею тексти мертві й німі.

С. Кримський розглядає особливості прояву ментальності в межах системи культури і освіти й доводить, що ментальність є суттєвою і дієвою основою «для вироблення передрозуміння, інтуїтивного бачення проблем, які формуються, та їх наступної раціоналізації в пізнанні та процесі практичної асиміляції» [2, с. 92]. Вчений надає поняттю ментальність методологічного, праксеологічного значення, доводячи, що в процесі розвитку свідомості вона стає основою загальних світоглядних підстав єдності духовнотеоретичного, духовно-практичного та практичного освоєння світу, «фондом» категоріальних структур творчої діяльності, її смислоутворення. Для світоглядного висвітлення ментальності, як категорії філософії освіти, необхідний аналіз свідомості в її національному та освітньому аспектах.

Отже, ментальність як категорія духовна виступає трансформаційним процесом взаємообумовлених переходів суб’єктивного та об’єктивного, універсального та індивідуального та не підлягає одномірній детермінації матеріальними чинниками. До праксеологічних атрибутів духу належать: активність як самотворча діяльність на перетині буттєвості та свідомості; безкінечність, тобто здатність трансценденції, виходу з себе у все вищі ціннісні сфери, перетину всіх кордонів, здатності, що репрезентується невичерпними можливостями творчості та розуму суб’єкта; свобода як самодіяльність, як необмеженість самовідтворення, виявів проективних сфер свого здійснення, шляхів затвердження своєї буттєвості; абсолютність як самоцінність та властивість самовизначення своїх предикатів, як неодмінного джерела всіх форм перетворення існуючого; самосвідомість у вигляді саморефлексуючого мислення та самопокладання смислу. Зауважимо, що завдяки явищу трансцендентності, яке властиве ментальності, вона мислиться як потенційно інтенційна, сприяючи розширенню меж екзистенції людини, зв’язує різні світи, долає відстань від (поцейбічного) світу явищ до (потойбічного) світу абстракції, архетипів, ідеальних сутностей, позбавляє від недостовірності, оскільки діє у власній суб’єктивності. Ментальність - це не тільки і не стільки пізнання, скільки антропне переживання людиною створюваної нею ж історії суспільства і культури, в яких вона є співучасником вищих сил, творчим початком боротьби добра і зла.

У сучасній європейській філософській думці проблема «ментальності» розглядається як проблема суб’єктивного. У цілому ментальність визначається як спосіб бачення світу, умонастрій, розумовий склад, уява або колективні уявлення. У такому випадку певна епоха - це епоха встановлених самою людиною поглядів, настроїв, прагнень, домагань. У результаті конкретно-історична епоха - це ментальний стан людини, яка встановлює собі межі сприйняття і розуміння, межі привласнення та діяльності [3]. Ментальність розуміється як розумовий специфічний стан, до якого входять уявлення, враження від епохи, настрої, смислові конструкти. Завдяки ним людина намагається зрозуміти іншу людину, «інструменти» її досвіду, які пов’язують матеріальний стан з ідеальним. Ментальність - це і «умонастрій», і «мислительна настанова», і «колективне уявлення», і «уявлення взагалі», і «склад мислення». Зміст цього поняття найкраще розкривається при трактуванні психології людей минулих епох, у розумінні «бачення світу», чи вужче - «способу думання». Дослідники акцентують увагу на її внутрішній самодетермінації, зауважуючи: «людський дух залежить не лише від зовнішньої ситуації - клімату, расової приналежності, установи і навіть засвоєних розумових звичок, які викривили б природне світло, - але він і сам по собі є залежністю» [3, с. 60]. Чуттєво-емоційна сфера має тісний взаємозв’язок з ментальністю, який є сферою невідрефлексованого і логічно не виявленого. Вона є тим рівнем суспільної свідомості, на якому думка не відділена від емоцій, латентних звичок і прийомів свідомості. Підсумовуючи сказане, відзначимо, що ментальність має характер праксеологічної, динамічної зміни, являється рухом до об’єкта, який в своїй основі спирається на глибинний рух.

Ментальність як одна із визначальних характеристик свідомості суб’єкта не підлягає одномірній детермінації матеріальними, зокрема соціальними, політичними та іншими чинниками. Людина не просто існує, а й «занурюється», вступає в діалог зі світом, а ментальність як відтворення сукупності ірраціонально-аморфних елементів внутрішнього світу, свідомого і несвідомого, логічного та емоційного, переконань, волі, вірувань, настанов, моделей та стереотипів поведінки, настроїв, надає можливість інтегрувати і актуалізувати свою власну діяльність перед обличчям світу. Така позиція позбавляє від примітивного уявлення про ментальність як спіритуалізацію догм та моралі, ностальгію за застарілими і ретроградними формами, які намагаються принизити розумну свідомість в її духовних самовизначеннях.

Онтологічні джерела ментальності заховані в ірраціональному, тому ми вважаємо за необхідне уточнити його природу. У процесі оволодіння предметно-матеріальним світом формується творче освоєння світу завдяки пізнанню, яке включає в себе і розуміння, і духовні характеристики будь-якого співвідношення, а також інтерпретацію та інтуїцію, що приводить не тільки до знання, але й до його ірраціональних форм (гадань, віри, містичних передбачень). Як глибинне, «внутрішнє бачення» ірраціональне обіймає і найвищі містичні переживання, і найнижчі підсвідомі прагнення. Тому ірраціональне є сферою нескінченних можливостей в контексті самовизначень людини.

Залежно від тієї чи іншої соціальної, інтелектуально-культурної парадигми, абсолютизація свідомого і несвідомого в процесі виявлення особистісного «Я» в «духовному» носить темпоральний характер. Прояви ірраціонального в духовному характеризуються внутрішнім прагненням особистості до самоідентифікації, уявленнями людини про себе, рефлексивними актами в процесі діяльнісного буття, моральними інтенціями.

Розглядаючи екзистенційні чинники української національної свідомості, потрібно зазначити, що вони обумовлені загальними ментальними характеристиками. Рух глибинних домінант ментальності детермінує становлення національної свідомості. Ірраціонально-екзистенційні складові української національної свідомості трансцендентуються із ментальної «традиційності», «автентичності», «справжності», «вдачі», «складу мислення», процесуально оформлюючись у кордоцентризм, домінування емоційного над раціональним, в індивідуальність, інтравертність тощо. Це стало причиною утворення особливого, недискурсивного типу мислення, як вияву специфічної, вже орієнтованої на самозаглиблення та самоаналіз типу свідомості. Стосовно трансценденцій, то вони мають не тільки важливе, але й позитивно- унікальне значення для формування свідомості як феномена духовнокультурного буття. Адже трансцендування у світ постає як одна з найсуттєвіших ознак людини.

Відповідно до розуміння ментальності низка українських вчених намагаються використати цей термін для дослідження сутності, характеристик самоідентифікації українського народу. Є. Маланюк розглядав українську історію як прояв специфічного типу менталітету українців з такими рисами, як м’якосердя, жіночність характеру, схильність до компромісу, відмова від самостійності культурного і політичного життя. Зокрема, він вважав, що в українців не вистачає раціональних і вольових зусиль для побудови власної держави, а головні ментальні риси руйнівні для неї [4].

Розкриваючи поняття «менталітет українців», М. Булатов визначає його як «особливий для цього етносу і нації спосіб чуттєвого сприйняття світу і реагування на нього, мислення і дії, поведінки» [5, с. 273]. Особливості менталітету українців розкрив ще М. Костомаров, який вважав що ними були прагнення до особистої свободи, ідеалізм проти матеріалізму півночі, громада - проти «миру», відсутність своїх гнобителів. Особливостями російської ментальності було домінування загалу над особистістю, надання переваги колективно-общинному способу життя та поверхова релігійність.

Стратегії розвитку української національної культури в контексті формування її ментальної самосвідомості беруть початок з 60-х років ХІХ ст., коли поняття «інтелігенція» було своєрідним синонімом колективного сумління та просвітництва. Пізніше - концепт інтелігенції стали пов’язувати з критицизмом - відносно феодальних і державних порядків як Російської, так і Австро- Угорської імперій, до складу яких входила Україна. Інтелігенція розумілась як відносно цілісна група інтелектуально розвинених людей, об’єднаних спільною опозиційністю до існуючої влади [6, с. 4].

Альтернативою інтелігенції в останні роки стало поняття «інтелектуал». Це слово увійшло в словник французької мови в 90-ті рр. ХІХ ст. і визначає професійний склад активно діючої частини суспільства. На відміну від інтелігенції, інтелектуали практично не поєднані між собою, їх менше турбують суспільні проблеми. Вони перебувають у різних фазах відносин із суспільством - бути відстороненим від нього, займати позицію зацікавленого або конструктивного критицизму, бути політично або соціально заангажованим. Інтелектуал - скоріше технологічне поняття, ніж софічне [76:4]. Проте в умовах трансформації українського суспільства ціннісним є діяльнісний підхід до можливості самореалізації як українських інтелектуалів, так і української інтелігенції в цілому.

Існує багато поглядів на проблему ментальності та самоідентифікації нації в різних галузях наукового пізнання. Але до цих пір природу менталітету, ґенезу його розвитку і прояву так і не вивчено, наукові факти роздрібнені і не систематизовані. Задля вирішення цієї проблеми, на нашу думку, необхідно використати метод визначення і обґрунтування інтегрального типу інформаційного метаболізму нації, де досить переконливо обґрунтовується теорія, яка базується на 4-х дихотомічних осях Юнга: екстраверсія - інтроверсія; мислення (логіка) - емоції (етика); сенсорика - інтуїція; раціональність - ірраціональність. Згідно з цією теорією, є люди, які підходять або не підходять один одному за типами особистостей або ж інформаційного метаболізму (ІМ). Крім того, зауважує дослідниця, є люди з більш врівноваженою психікою, бо виросли, живуть і працюють серед людей з типами, що відповідають ІМ. А є люди з менш врівноваженою психікою, яким пощастило менше, оскільки їх оточення створене людьми, які не підходять за типами ІМ і його дія є деструктивною.

Висновки та напрями подальших досліджень. Загалом, узагальнюючи існуючі дослідження проблеми, слід зазначити, що в менталітеті українського народу закладено два типи українця войовника-мисливця і продуцента-хлібороба, тип динамічного козака і пасивного гречкосія. Ці два типи душевної вдачі, два типи духовності - «дух плуга» і «дух меча» - ми бачимо протягом цілої нашої історії. Дуальна природа ментальності українського народу продукує цілісність, самодостатність, гармонійну врівноваженість і його моральну стійкість у космічних модусах буття. І коли хоч одна зі сторін душевної вдачі українців втрачає свою вагу, штучно відмирає - це призводить до дисгармонії буття, нівелювання об’єктивних рис не тільки ментальності, а й самоідентифікації всієї нації. Основними ментальними рисами українців є волелюбність, хазяйновитість, працьовитість, здоровий консерватизм, висока моральність, глибока релігійність. Знецінювання ментальних рис призводить до процесів денаціоналізації, ментального песимізму і нігілізму. Тому необхідні подальші дослідження механізмів трансформації традиційної ментальності українського народу у сучасні форми самоідентифікації як основи модерної української нації.

Використана література

1. Мостяєв О. Суб’єктивні, етнічні та цивілізаційні складові ментальності / О. Мостяєв // Філософські студії. Спецвипуск журналу «Генеза». - 1995. - С. 82-92.

2. Кримський С.Б. Запити філософських смислів/С.Б. Кримський. - К.: ПАРАПАН, 2003. - 240 с.

3. Левінас Е. Між нами. Дослідження думки про іншого / Е. Левінас. - К.:Дух і Літера, 1999. - 293 с.

4. Маланюк Є. До проблеми етнопсихології малоросійства / Є. Маланюк // Народна творчість та етнографія. - 1997. - №1. - С. 41-49.

5. Булатов М.О. Філософський словник. - К.: Стилос, 2009. -

575 с.

6. Кремень В.Г. Освітня діяльність і інтелект: проблеми формування національної інтелігенції / В.Г. Кремень // Теорія і практика управління соціальними системами. - 2008. - №2. - С.3-10.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць