О.В. Капітон,

В.В. П’ятун

Автори аналізують глобальні проблеми сучасності та міграційні процеси на прикладі Канади.

Ключові слова: міграція, імміграція, культура, інтеграція, глобальні проблеми, цивілізація, самосвідомість, етнічність, конфлікт.

Для більшості сучасних держав, у тому числі України та Росії, однією з найважливіших проблем, яка має серйозне економічне і політичне значення, є проблема імміграції. Від того, яким способом і в яких формах здійснюється міграційна політика держави, залежить не лише її економічне благополуччя, але й збереження режиму національної безпеки, стабільності державних і суспільних інститутів, демократичного розвитку країни, захист інтересів громадян.

З цієї точки зору досвід міграційної політики Канади, вдосконалення законодавства і практика його реалізації, способи вирішення проблем, що виникають у зв´язку з міграційними процесами, заслуговують на найпильнішу увагу.

Метою даної статті є аналіз міграційних процесів, притаманних Канаді, в контексті глобальних проблем сучасності.

Аналіз останніх досліджень показує, що підвищена увага до міграційної проблематики проявилася у другій половині минулого століття, особливо у тому, що стосувалося розгляду міграційної політики і законодавства, а також питань адаптації післявоєнних переселенців до нових умов життя. У 70-і роки XX ст. імміграційна проблематика стала предметом дослідження Д. Корбетта, Ф. Хоукінса, М. Тімліна, А. Гріна та інших. У 80-90-ті рр. акцентувалися законодавчі аспекти канадської імміграційної політики в умовах наростаючих процесів глобалізації світу. У російській науковій літературі всебічне дослідження деяких питань канадської імміграційної політики проводилося Л.Н. Фурсовою, М.Я. Берзіною, К.Ю. Барановським, А.А. Мелкумовим, В.Б. Суп’яном, Л.А. Немовою, М.А. Владіміровою та іншими.

Міжнародна міграція на початку нового тисячоліття вражає цифрами. За оцінками ООН, загальна чисельність міжнародних мігрантів у 2005 р. досягла 190 млн. чол. (близько 3% світового населення), причому 91 млн. з них припадає на розвинені

індустріальні країни, а 51 млн. - на країни з середнім рівнем доходів на душу населення. Крім того, за оцінками деяких експертів, у світі налічується 50 млн. нелегальних мігрантів, 35 млн. вимушених мігрантів, 10 млн. сезонних і прикордонних працівників [1].

Особливістю нового тисячоліття стали якісні зміни в світових міграційних потоках, які виражаються, зокрема, у визначальній ролі економічної, перш за все, трудової міграції; значному зростанні нелегальної міграції; збільшенні масштабів і розширенні географії вимушеної міграції; підвищенні впливу міжнародної міграції на демографічну ситуацію в розвинених країнах світу; фемінізації міжнародної міграції; подвійному характері міграційної політики на національному, регіональному і світовому рівнях.

У світі складаються певні центри, куди прагнуть приїхати мігранти з різних країн. У їх числі економічно розвинені країни Європейського союзу, США, Канада, Австралія, нафтовидобувні країни Близького Сходу, нові індустріальні країни Південно- Східної Азії. Більше всього мігрантів проживає в Європі (56 млн.), Азії (50 млн.), Північній Америці (41 млн.). З 1990 по 2000 рр. населення розвинених країн збільшилося за рахунок міжнародної міграції на 56%, Європи - на 89%, країн, що розвиваються, - на 3%. Перше місце по прийому мігрантів займають США (39 млн., 20% всіх мігрантів у світі). На другому місці знаходиться Росія (7,6%), далі слідують Німеччина, Україна та Індія. У той же час приблизно 1/3 міжнародних мігрантів переміщується з однієї країни, що развивається, в іншу. За оцінками Глобальної комісії з міжнародної міграції, в Росії налічується 13,3 млн. мігрантів. За даними Федеральної міграційної служби РФ, чисельність мігрантів складає близько 10 млн. чол. На неформальних ринках праці зайнято від 3,5 млн. до 5 млн. іноземців, переважно з країн СНД і Південно- східної Азії.

Міжнародна міграція робочої сили на сьогодні домінує серед інших міграційних потоків. Вона є найважливішою складовою процесу глобалізації господарського життя світової спільноти в другій половині XX - на початку XXI ст. Цей всеосяжний процес включає потужні потоки трудових ресурсів, які перерозподіляються між країнами з різним рівнем соціально- економічного розвитку, а також усередині цих країн.

Під час першої (перші дві третини XIX ст.) і другої (кінець XIX - перша третина XX ст.) глобальних міграційних хвиль потоки мігрантів йшли лише в одному напрямі - з Європи до Північної Америки. Проблема трудової міграції в Західній Європі актуалізувалася після Другої світової війни, позначивши початок третьої глобальної міграційної хвилі. Західна Європа разом з північноамериканським континентом стала одним зі світових центрів тяжіння іммігрантів. Утворення Європейського союзу і його розширення, а також інтеграційні тенденції усередині об´єднання прискорили інтенсивність імміграційних процесів.

Кінець XX ст. ознаменувався іншою, ще більшою хвилею міграції. У 1990 р. кількість легальних міжнародних мігрантів склала 100 млн. чол., біженців - 19 млн., а нелегальних мігрантів - принаймні на 10 млн. чол. більше. Нова хвиля міграції була частково результатом деколонізації, утворення нових країн і політики держав, які заохочували від´їзд людей або вимушували їх до цього. Проте це було також результатом модернізації і технологічного прогресу. Розвиток транспортних засобів зробив міграцію простішою, швидшою й дешевшою. Удосконалення в області комунікацій дало більший стимул-реакцію на використання економічних можливостей і підсилило зв´язки між мігрантами і сім´ями, що залишилися на батьківщині. Крім того, подібно до того, як економічне зростання Заходу стимулювало еміграцію в XIX ст., економічний розвиток незахідних суспільств стимулював еміграцію в XX ст.

У цих умовах лише Європейський союз, США і Канада, за оцінками експертів, будуть потребувати протягом 25 років близько 100 млн. кваліфікованих фахівців, причому значна їх частина повинна буде мати не лише професійні навички, але й сучасні знання точних наук. Такої кількості кадрів на Заході немає, і підготувати ці кадри в розумні терміни навряд чи можливо [1, с. 6].

Єдиним прийнятним виходом представляється залучення зарубіжних висококваліфікованих фахівців. При цьому Північна Америка може розраховувати на імміграцію із Західної Європи. У країнах ЄС абсолютно відкрито говорять про використання російських і східноєвропейських мігрантів. Російський експерт С.Б. Переслегін обґрунтовано назвав це програмою «Кадрового пилососа».

Незабаром можна чекати на потужну «людську течію», направлену зі сходу на захід, яку за обсягами можна порівняти з потоком емігрантів у період колонізації американського континенту. Причому в даному випадку з Європи викачується найбільш освічена верства населення.

Під час глобалізації і зростаючої інтеграції світової економіки міжнародна міграція населення і робочої сили стає все більш важливим чинником економічного, соціального і демографічного розвитку сучасних держав. За даними доповіді Всесвітнього банку про перспективи світової економіки 2006 р., міжнародна міграція стимулює економічне зростання добробуту як країн-донорів, так і країн, що їх приймають. За оцінкою авторів доповіді, збільшення кількості мігрантів у високорозвинених країнах у період до 2025 р. приведе до зростання в них сукупних доходів на 365 млрд. дол., з яких 162 млрд. дол. отримають самі мігранти, 143 млрд. дол. - жителі країн, що розвиваються, а 51 млрд. дол. - жителі розвинених країн [Цит. за: 5, с. 106].

Варто зазначити, що пошуки вирішення проблеми міжнародних міграцій активно ведуться не лише на національному і регіональному, але й на всесвітньому рівнях. Глобальна комісія з міжнародної міграції, в яку входять представники країн-реципієнтів і країн-донорів, опублікувала в жовтні 2005 р. доповідь «Міграція у взаємозв´язаному світі: нові напрями для дії». За її оцінками, за останні 30 років кількість мігрантів збільшилася вдвічі, і складає приблизно 200 млн. чол. Основні країни-постачальники мігрантів - це Китай - китайська діаспора в світі перевищує 35 млн. чол., Індія - 20 млн.; Філіппіни - 7 млн. чол. В основі міграції лежать, перш за все, економічні фактори: низький рівень доходів, бідність і безробіття. Мігранти - переважно економічно активне населення. Щороку грошові перекази трудових мігрантів на батьківщину складають понад 100 млрд. дол. Після прямих іноземних інвестицій вони є другим за розміром джерелом зовнішнього фінансування країн, що розвиваються. Викликає заклопотаність зростання незаконної міграції. Щороку від 2,5 млн. до 4 млн. мігрантів нелегально пересікають державні кордони. До Європи незаконно прибуває близько 500 тис. мігрантів на рік. Від 600 тис. до 800 тис. осіб щорічно стають жертвами торговців людьми. Прибуток від незаконного перевезення мігрантів складає 10 млрд. дол. на рік. Близько 2% світового населення, або приблизно 140 млн. чол., проживають не в тій країні, де вони народилися. [Цит. за: 5, с. 106]. Такі дані, які містяться в Доповіді, вражають.

Як зазначає Т. Тімашова, сучасна Канада має високорозвинену оброблювальну промисловість, яка займає провідні позиції в світі з виробництва окремих видів сировинних продуктів - нікелю, свинцю, урану, цинку, азбесту, алюмінію, золота. Основними галузями за обсягом виробництва є нафтова, газова, лісова і целюлозно-паперова промисловість, кольорова металургія, автомобілебудування. За деякими видами сільськогосподарської продукції Канада - один з головних світових експортерів. Її доля у світовому експорті перевищує 4%, тоді як на долю ВВП країни припадає близько 2% загальносвітового показника. За підсумками 2006 р. обсяг ВВП досяг 1,44 трлн. кан. дол. (1,37 трлн. у

2005 р., 1,29 трлн. у 2004 р.), темпи приросту ВВП зберігалися на рівні 2,75% (2,9% у 2005 р., 2,7% у 2004 р.). ВВП на душу населення у

2006 р. дорівнював 44 тис. кан. дол. (41.9 тис. у 2005 р. 40.1 тис. у 2004 р.). Міжнародні золотовалютні резерви Канади на 31 грудня 2006 р. досягли майже 35 млрд. кан. дол. (33 млрд. у 2005 р., 34,4 млрд. у 2004 р.). Обсяг накопичених прямих іноземних інвестицій склав у 2006 р. близько 450 млрд. кан. дол. (398,4 млрд. у 2005 р., 367,9 млрд. у 2004 р.). Прямі канадські інвестиції за кордоном у 2006 р.

перевищили 500 млрд. кан. дол. (457,3 млрд. у 2005 р., 438,4 млрд. у 2004 р.). Позитивне сальдо торговельного балансу досягло у 2006 р. 39,2 млрд. кан. дол. (51,1 млрд. у 2005 р., 45 млрд, у 2004 р.). У 2006 р. відзначено також найнижчий за останні 30 років рівень безробіття - 6,1% (6,7% у 2005 р., 7,2% у 2004 р.), темпи інфляції знаходилися в межах 2% (2,6% у 2005 р., 1,9% у 2004 р.), відстаючи від зростання середньої почасової заробітної плати в країні. У 1997 р. Канада вийшла на бездефіцитний бюджет, який десятий рік поспіль виконується з профіцитом (13,2 млрд. кан. дол. у 2005-2006 фінансових роках). Державний борг у 2006 р. скоротився до 475,7 млрд. кан. дол. (494,7 млрд. у 2005 р.). За деякими іншими макроекономічними показниками країна міцно утримує перше місце серед провідних промислово-розвинених країн світу.

Особливості сучасного розвитку Канади багато в чому обумовлені інтенсивною розробкою її величезних природних ресурсів, яка розпочалася у післявоєнний період, помітним посиленням імміграційних потоків, широкомасштабною діяльністю іноземного капіталу у ряді ключових галузей, поступовим розростанням механізму і сфер діяльності держави в особі федеральної і провінційної влади [ Цит. за: 5, с. 107-108].

У період з 1851 по 1951 рр. населення Канади збільшилося з млн. до 14 млн. осіб. У 1951-1961 рр. воно зросло ще на 4 млн. Згідно з парламентським звітом про демографічну ситуацію в Канаді, на 1 січня 2005 р. чисельність населення дорівнювала 32 млн. 107 тис. осіб, що на 301, 3 тис. осіб більше у порівнянні з попереднім роком. Зростання склало 9,3 особи на тисячу жителів, що дещо нижче за показники, зареєстровані у 2003 р. - 9,6 особи, у 2002 р. - 9,5 особи. Зростання населення вивело канадську федерацію на друге місце після США серед країн «вісімки», майже удвічі перевищуючи аналогічні середні показники в європейських країнах. Приблизно 2/3 зростання чисельності населення Канади пояснюється збільшенням міграційних потоків, причому така ситуація спостерігається протягом декількох років [6].

Канада характеризується одним з найвищих рівнів тривалості життя в порівнянні з усіма іншими промислово розвиненими країнами світу. У 2003 р. даний показник склав 77,4 років у чоловіків і 82,3 років у жінок. (У США середня тривалість життя складає 74,8 років у чоловіків, а у жінок - 80,1 років). У 2003 р. кількість зареєстрованих новонароджених склала 335,2 тис. Це досить високий показник [5, с. 108].

Важливий показник інтернаціоналізації ринку праці в Канаді, який пов´язаний з глобалізацією і робить значний вплив на розвиток соціально-економічних процесів на північноамериканському континенті, - помітне зростання числа мігрантів. На іммігрантів у першому поколінні доводиться 17% населення сучасної Канади. Це дає підставу передбачити серйозну зміну багатьох культурних, соціальних, конфесійних характеристик населення країни. Слід також мати на увазі, що міграція населення, в першу чергу міжнародна міграція робочої сили - складне політичне, соціальне й економічне явище. Імміграція, зокрема, може викликати ряд проблем, пов´язаних з етнічними, расовими, релігійними та культурними відмінностями іммігрантів від корінного населення. Вплив мігрантів на економіку країни не завжди легко виразити в кількісних параметрах, оскільки велике значення тут мають і якісні характеристики довгострокової дії.

Т. Тімашова, аналізуючи канадський досвід міграційної політики, відзначає, що наприкінці 90-х рр. XX ст. Канада була визнана кращою країною для проживання згідно з індексом гуманітарного розвитку ООН. При малій щільності на величезній території (9,971 млн. кв. км.) проживає близько 33 млн. чол. Вона входить до числа лідерів світової економіки, особливо в галузі розвитку високих технологій, провідних промислово-розвинених держав «вісімки». Канада приваблива благополучною екологічною ситуацією. На її території зосереджено близько 20% незайманих природних багатств. Багато років канадська економіка зберігає властиві їй динамізм, високі темпи розвитку, стійку стабільність. Це відбувається завдяки збалансованій, ринково орієнтованій імміграційній політиці, що є важливим і ефективним інструментом збільшення людського капіталу, який, у свою чергу, сприяє інтенсивному економічному зростанню. У минулому столітті, особливо в 60-ті рр., імміграція кваліфікованої робочої сили відігравала ключову роль у розвитку економіки країни.

При швидко змінних умовах економічного розвитку і при інтенсивному оновленні вимог до якісних характеристик трудових ресурсів, на думку Л.А. Немової, першочергове значення надається високому освітньому рівню потенційних переселенців, глибині їх знань і практичному досвіду, а також особистісним характеристикам, які сприяють легкій адаптації на ринку праці і в житті канадського суспільства. Як свідчить канадський досвід, просте кількісне зростання трудових мігрантів веде лише до збільшення економічних показників. Водночас, все більш актуальним стає залучення висококласних фахівців у галузі, пов´язані з інноваційними технологіями, які створюють наукоємні товари і високотехнологічні послуги постіндустріального суспільства. Тому і федеральна, і провінційна влада приділяє значну увагу вдосконаленню власної міграційної системи, націленої на вирішення економічних завдань, створення конкурентоспроможного національного господарства, заснованого на передових технологіях. Цьому сприяє, з точки зору Л.А. Немової, ефективний механізм відбору фахівців, який тримаючись на системі балів, максимально виключає суб´єктивні чинники і підкреслює об´єктивну сторону сукупних якісних характеристик претендента на імміграцію в країну «кленового листка» [Див.: 3, с. 25].

Починаючи з 1869 р. канадські імміграційні програми допомогли сформувати сучасне суспільство громадян, яке користується пошаною в світовій спільноті демократичних країн. Імміграція завжди була засадничим чинником зростання Канади й історії її досягнень. З найдавніших часів історії до глобальних перетворень останніх років працелюбні люди зі своїми сім´ями прибували до Канади зі всього світу. Деякі хотіли розширити свої можливості, інші шукали захисту. Усі разом вони зробили значний внесок у розвиток економіки, суспільства і культури Канади [2].

У цілому в імміграційній політиці минулого століття можна виділити чотири важливі етапи. У першій половині XX ст. імміграційна політика носила виключно вибірковий характер. Канада віддавала перевагу мігрантам головним чином із США, Великобританії і північного заходу Європи. Імміграційна політика, по суті, була дискримінаційною стосовно мігрантів з інших регіонів світу. У другій половині XX ст. канадська влада привнесла нові аспекти в імміграційну практику: почали приймати більше мігрантів на гуманітарних підставах. У цей час Канада вперше дозволила іммігрантам запрошувати родичів для постійного проживання, широко відкрила двері біженцям з різних країн світу. Усе це дозволяє зробити висновок про те, що імміграційна політика другої половини минулого століття була гуманнішою і менш дискримінаційною у порівнянні з початком століття.

Перший етап охоплює період з 1897 по 1929 рр. і включає «еру пшеничного буму», яка супроводжувалася економічним підйомом у канадській історії. У 1901 р. канадське населення становило 5,4 млн. осіб. До 1911 р. населення зросло до 7,2 млн. осіб. Щорічний показник рівня імміграції в перші 10 років XX ст. у середньому складав 164 тис. і збільшився до 400 тис. чоловік у 1912 р., перед початком Першої світової війни. Великий потік капіталу хлинув до Канади від іноземних інвесторів. Іммігранти також привнесли грошові кошти до Канади. Країна переживала масову імміграцію і інвестиційний бум. Показник частки об´єму інвестицій до ВВП зріс з 15% у 1896 р. до 33% у 1912 р. Міжконтинентальні міжгалузеві економічні зв´язки поступово розвивалися з припливом у Новий світ капіталу і трудових ресурсів. Банківське злиття завершилося переходом 70% фінансових ресурсів під контроль трьох найбільших банків - Монреальського, Королівського й

Комерційного. До 1913 р. 50 багатих сімей контролювали третину національних багатств країни [Детальніше див.: 5, с. 109].

Другий етап (з 1930 по 1950 рр.) випадає на важкі роки депресії і Другої світової війни. Третій (з 1951 по 1985 рр.) відноситься до післявоєнного підйому. Четвертий етап (з 1986 по 2001 рр.) орієнтований на довгострокові імміграційні цілі, залучення висококваліфікованих фахівців, економічних мігрантів, підприємців, інвестиційного капіталу для подальшого динамічного розвитку канадської економіки. У 2002 р. з набуттям чинності нового законодавства почався сучасний етап імміграційної політики, націленої на активне залучення до країни висококваліфікованих трудових ресурсів, вирішення власних демографічних проблем населення, що старіє.

Найбільш значною за обсягом в усі періоди була європейська імміграція, яка складала від 70 до 90% усіх переселенців. Пануючі позиції займали переселенці з Англії та Франції. Це обумовлювалося їх пріоритетом в освоєнні просторів Канади. Вони першими активно почали колонізувати цю заморську територію. До кінця XIX ст., періоду масової імміграції з інших країн, у Канаді вже існували стійкі етнічні спільноти англомовних і франкомовних поселенців. Причому франко-канадська спільнота сформувалася раніше англо- канадскої. Цьому, зокрема, сприяло компактне поселення вихідців з Франції, їх відособленість, яка фактично припинилася лише у 60-х рр. XVIII ст. Серед більше ніж 7 млн. іммігрантів, що прибули до Канади в першій половині XX ст., французів налічувалося дещо більше 100 тис. осіб. Причому 75% з них прибули не з Європи, а із США. В основному це була рееміграція нащадків французів, які покинули Канаду в другій половині XIX ст. Стосунки між двома цими групами в значній мірі визначали національний розвиток Канади у минулому. Вони також мають значний вплив і на сьогоднішні етнонаціональні процеси.

Імміграція до Канади - складний процес, наслідки якого неоднозначні. Проте її вплив на соціально-економічний і суспільно- політичний розвиток країни останніми роками неухильно зростає. Багато в чому це залежить від ефективності міграційної політики, націленої, згідно офіційним програмним установкам, на залучення до Канади висококваліфікованих іммігрантів, їх інтеграцію, підтримку і навчання.

У програмній заяві Канади з питань міжнародної політики «Гідне і впливове положення у світі» [Детальніше див.: 4, с. 18-19] наголошується, що XXI ст. суттєво змінило економічний ландшафт світу. У документі ставиться завдання «відігравати істотну роль у світовому масштабі» за рахунок «підвищення конкурентоспроможності Канади на світовому ринку». Наголошується, що «адаптація до глобалізації і неухильне дотримання принципів вільної торгівлі підняли рівень національного багатства Канади на досить значну висоту». Особливий акцент зроблений на імміграційну політику. Підкреслюється, що «все починається з людей. Добре навчена і кваліфікована робоча сила - ключовий компонент продуктивної і конкурентоспроможної економіки. Це означає, що необхідно надати канадцям можливість вчитися протягом усього життя, а також використовувати енергію і активність іммігрантів, які в найближчі десять років забезпечуватимуть весь приріст трудових ресурсів». Намагаючись ліквідовувати брак робочої сили, Канада стикається з жорсткою конкуренцією за висококваліфікованих працівників. Новаторська політика в галузі імміграції та розвинена система структур підтримки, наголошується в Заяві, повинні схилити більшу кількість людей до переїзду в Канаду і гарантувати їм успішне влаштування після прибуття до країни. Встановлення міжнародних зв´язків між студентами, професорами і університетами може поглибити взаєморозуміння і дати перевагу в залученні кваліфікованих трудових ресурсів. «Ми вже застосовуємо цю стратегію для створення процвітаючої економіки в стосунках з нашими північноамериканськими партнерами, а тепер нам належить розповсюдити цю модель і на весь світ», - декларується в документі.

Отже, канадська імміграційна модель зазнала істотну еволюцію впродовж своєї багатолітньої історії. Вона на ділі довела надійність і високу ефективність, стала важливим інструментом соціально-економічного розвитку країни і її активної участі на світовому ринку праці. За довготривалу історію, як відзначає М.А. Владімірова, виробилися конституційно-правові норми, склалася законодавча база, зміцнилася розгалужена організаційна структура. Все це надійно забезпечує високоефективну імміграційну практику. Федеральний закон «Про імміграцію і захист біженців», який набув чинності у 2002 р., відобразив бажання канадців знайти необхідний баланс між двома напрямами: спрощенням імміграційної процедури, у тому числі для висококваліфікованих фахівців усього світу, і забезпеченням безпеки всіх канадських громадян [Детальніше див.: 2, с. 88-100]. У цілому ж у канадському суспільстві спостерігається консенсус стосовно продовження активної імміграційної політики, яка є надійним інструментом залучення трудових ресурсів для розвитку країни в умовах глобалізації світу, що наростає. На прикладі Канади можна зробити висновок про те, що в XX ст. стимулювання імміграції було важливим елементом її економічної політики. У XXI ст. дещо змінюються її акценти. Подальший поступальний розвиток країни вимагає, згідно розрахунків фахівців, щорічного приросту населення за рахунок імміграції не менше 1%, тобто від 250 до 300 тис. осіб. Сучасна канадська імміграційна практика продиктована не лише виключно економічними міркуваннями, але й соціальними та гуманітарними аспектами міжнародної міграції. Це відображає соціальну зрілість канадського суспільства і його правлячого класу. У кінцевому рахунку глобалізація, як магістральна тенденція сучасності, залучає Канаду до вирішення непростих соціальних питань нерівномірного розвитку світової спільноти, більш оптимального перерозподілу світових трудових ресурсів, будівництва гармонійної системи взаємодії праці й капіталу в рамках сучасної постіндустріальної реальності. Лише світ, який все більше проникається загальною соціальною свідомістю зможе реалізувати позитивний потенціал глобалізації. Повною мірою ця здорова думка відноситься як до Канади, так і до українського суспільства, яке є невід´ємною частиною цивілізованого світу.

Використана література

1. Барановский К.Ю. Иммиграция: многоаспектная проблема // США - экономика, политика, идеология. - 1994. - № 11.

2. Владимирова М.А. Иммиграция и многокультурность канадского общества // США - экономика, политика, идеология. -

2006. - № 5.

3. Немова Л.А. Социально-экономическая политика государства в Канаде. - М., 2004.

4. Программное заявление Канады по вопросам международной политики. «Достойное и влиятельное положение в мире». Обзор. - Оттава, 2004.

5. Тимашова Т. Канада в контексте международной миграции // Мировая экономика и международные отношения. - 2008. - № 1.

6. Фурсова Л.Н. Иммиграция и национальное развитие Канады (1946 - 1970 гг.). - М., 1975