В.Ю. Федюк

Стаття присвячена дослідженню «міфопоетичної моделі етнічного», аналіз якої висвітлює погляди мислителів на проблему єдності буття етносу, сутність та значення міфологічно обґрунтованого способу життя індивідів.

Ключові слова: буття етносу, етнічне, єдність буття етносу, модель етносу, міфопоетична модель етнічного, спосіб життя, географічний детермінізм, етнічна свідомість, самосвідомість, історична пам´ять.

Актуальність дослідження. Етносоціальна проблематика належить до числа злободенних, складних і актуальних. Мало хто із відомих істориків минулого зміг оминути увагою проблеми етнічного, що не є дивним, оскільки на історичній авансцені завжди були присутні, взаємодіяли два протилежних феномени: особистість і спільнота. Проте категорія «етнічне» в філософському контексті проаналізована недостатньо.

Аналіз досліджень. У 70-ті роки ХХ ст. у СРСР була видана книга С.Т. Мелюхіна «Матерія в її єдності, нескінченності і розвитку». Автор вводить поняття «моделі єдності світу», які мали місце в філософії і науці [Див.: 15, с. 61-75]. Поняття використане С.Т. Мелюхіним, уявляється нам достатньо ефективним, бо дозволяє говорити про моделі етносів, що в свою чергу вказує на певну «рівноправність» варіантів різноманітних картин етнічного. Навіть якщо цих моделей не було б в історії, етнографії, історії філософії і культурології, ми в певній мірі могли б їх логічно сконструювати. Однією з центральних та актуальних проблем «філософії етнічного» і є проблема єдності та цілісності етносу. Більше того, у світлі «гіпертрофованої плюралізації філософського дискурсу», притаманної постмодерністським філософським ігрищам, вона більш ніж сучасна.

Мета дослідження полягає у здійсненні аналізу однієї з головних моделей єдності буття етносу - «міфопоетичної моделі етнічного», яка висвітлює погляди мислителів на особливість міфологічно обґрунтованого способу життя індивідів.

Виклад основного матеріалу. Можна почати з невеликого екскурсу. Роздуми людини про єдність етносу характерні не лише для розвинутої філософії та науки [Див.: 2, с. 21-2; 16, с. 36-55; 22, с. 125-137], але й для архаїчної свідомості. Це дозволяє говорити про особливу модель етнічного, яку можна окреслити як «міфопоетичну

модель», тобто сукупність уявлень людини про етнос, характерну для стародавніх культур і цивілізацій [Див.: 24, с. 162].

Світоглядні переконання мислителів різних історичних епох і країн відобразилися на характері усвідомлення ними тих чи інших факторів (природних, духовних, соціальних, психологічних, релігійних та ін.), що є ключовими, на їх погляд, у розкритті особливостей буття етносоціальних спільнот.

Для переважної більшості представників античної історико- філософської думки характерним у розкритті етнічної цілісності первісних спільнот являється географічний детермінізм. У переконаннях Гомера та Гесіода історичне буття етнічних спільнот висвітлюється в контексті осягнення закономірностей природних процесів. У своїй праці «Одісея» Гомер стверджує, що: «Природа, не виділена в самостійний об’єкт. Природа - це все те, що оточує людину, включаючи і суспільні явища. Військо, місто, збори і т.ін. - усі вони входять до єдиної системи життя «за природою». Людина - частина природи. Природа ж вічна.» [9, с. 50]. Окрім цього, явища природи не лише усвідомлюються мислителем живими та одухотвореними, але й наділеними людськими якостями. Саме тому Г омер віддзеркалює в епосі залежність характерних рис суб’єктів етнічного від впливів природних процесів: «Завдяки перенесенню на людину усіх рис і характеристик природи виявляється сам об’єкт перенесень - людина. Відбувається її натуралізація.» [9, с. 51]. У контексті ціннісного відношення індивідів до явищ природи й відображається, на думку Гомера, особливість одного із аспектів первісного світогляду.

У поемах Гесіода «Теогонії» й «Праці і дні» висвітлюються роздуми над значенням поняття «праці» (aergon) у формуванні характерних рис індивідів. За Гесіодом, праця розвиває таку рису як «доброчинність» (arete). Дослідник епохи античності Г. Драч, аналізуючи погляди Гесіода, відзначає: «.поліс починався як сільське поселення, де «хора» (земельний наділ) - обов’язково частина полісу. Щоденна робота на пашні, в саду і т.ін. - ось про яку працю іде мова.» [12, с. 82]. Щоденна праця впливає не лише на усталення індивідуальних рис характеру суб’єктів, таких як доброта, справедливість, повага до інших, любов до рідної землі, але й на формування даної спільноти як етнічної цілісності шляхом розвитку почуття в її індивідів духовної спорідненості, «життя спільно».

У філософських працях Платона ідея етнічної цілісності індивідів осмислюється в соціально-філософському контексті, шляхом викладення моделі ідеальної держави. Розуміння етносу можна експліціювати з урахуванням існуючої риси давньогрецького мислення і світогляду (ця риса притаманна не лише одному Платону). Ця характеристика становить повну протилежність індивідуалізму західноєвропейського мислення Нового часу. Вона полягає в переконанні, що не лише вільний член суспільства, але й окремі спільноти людей невіддільні від державної цілісності, до якої вони можуть належати, і, що відповідно до цього зв’язку, за її зразком повинні вирішувати не лише основні питання філософії, але, мабуть, і етнічного характеру. Це дає можливість охарактеризувати «Державу». Формам державного правління відповідають типи окремих спільнот людей. Ось одна з цікавих думок Платона: «Отже, ти знаєш, що у різних людей зазвичай буває стільки ж видів духовного складу, скільки існує видів державного устрою. Або ти думаєш, що державні устрої з’являються невідомо звідки - від дуба чи від скелі, не від тих уподобань, що спостерігаються в державах і тягнуть за собою решту, так як на їх боці перевага?» [19, с. 357]. Звісно, що це ще не характеристика етносу. Тим не менше, можна припустити, що Платон мав ідею відшукати характерну рису еллінів.

Формування своєрідних рис будь-якої етносоціальної спільноти Платон пов’язує із її внутрішнім суспільно-політичним устроєм, головна роль у становленні й розвитку якого належить вихованню й навчанню. Відповідно до цього він зауважує: «.якщо навчання добре, охоронці стають поміркованими людьми.навчання й виховання спонукають до вияву в людині добрих природних нахилів.» [18, с. 112].

Основним принципом побудови такої держави Платон вважає справедливість. Держава має власну організацію і засоби її захисту від чужоземних загарбників, а також вона здійснює системне забезпечення кожного члена суспільства необхідними матеріальними благами, створює умови для розвитку духовної діяльності й творчості. Злагода вищих класів, за Платоном, унеможливить суперечності й непокору нижчих класів. Цілісність етнічної спільноти аналізується Платоном як невід’ємна запорука політичної єдності індивідів, а соціальні фактори - домінуючими у визначенні закономірностей їх історичного розвитку.

Відмінними від платонівського географічного детермінізму є погляди Арістотеля, який дотримувався і розкривав своєрідність у несхожості внутрішніх характерних рис тих чи інших народностей як результат впливу географічно-кліматичних чинників, осмислюючи «народність» як біосоціальне поняття [Див.: 1, с. 190-191]. Тобто Арістотель аналізує взаємозв’язок формування особливостей процесу мислення індивідів й образу їх свідомості певною природно- кліматичною нішою, в якій вони мешкають.

Також роль впливів зовнішніх факторів аналізується Арістотелем у контексті осмислення ним наявності необхідних умов для усталення етнічної цілісності індивідів, як необхідної складової розвитку їх державного буття. Таку думку простежуємо в одному із уривків «Політики» Арістотеля: «.найкращий державний устрій не може виникнути без відповідних зовнішніх умов. Першою умовою для забезпечення існування держави є сукупність громадян, тому виникає питання, «наскільки великою повинна бути їх кількість?», «які вони повинні мати природні якості?», відповідно до цього, «якого розміру повинна бути територія і якими повинні бути її властивості.» [1, с. 186]. Поняття держави Арістотель осмислює як доволі одно- та різнорідну спільність індивідів, діяльність яких підпорядкована спільній меті, завдяки існуванню якої вона розвивається як структурований єдиний організм. До складу невід’ємних складових даної суспільно-політичної цілісності, за Арістотелем, належать: «. перше - харчування; друге - ремесла. третє - зброя.також невід’ємний запас грошових засобів для власних потреб і для військових потреб, по-п’яте, і це, перш за все, турбота про релігійний культ; по-шосте, але не найбільш необхідне - рішення про те, що корисно і що справедливо по відношенню до громадян .» [17, с. 542]. Будь-яка держава як суспільно-політична та природно- історична цілісність, на думку мислителя, повинна складатися із чітко структурованих частин, кожна з яких відповідатиме внутрішнім природнім потребам її мешканців та взаємодія яких буде підпорядкована конкретній меті, цілі та завданням.

Загалом, в епоху Античності досить активно аналізуються проблеми, що наближено або безпосередньо торкаються джерел формування своєрідних рис образу життя первісних народів. Давньогрецький мислитель Геродот у розвитку етнічної цілісності індивідів досить ретельно аналізує роль свідомості, а розвиток етнічних спільнот розкриває як рух, керований сталими об’єктивними чинниками. У творах Г еродота і Арістотеля присутній здогад про те, що етноси - явище лише людське. Геродот, наприклад, у своїй «Історії» описує особливості приготування м’ясної їжі скіфами [Див.: 6, с. 254]. Геродота по праву вважають першим етнографом. Зразком етнографічного нарису являється опис Скіфії. Підкреслимо, що з філософів античності Арістотель є найбільш близьким до розуміння того, що етнічні відмінності обумовлені не лише географічними факторами, але й культурою [Див.: 1, с. 188].

Такі представники давньогрецької історико-філософської думки як Геродот та Фукідід особливу увагу приділяють опису й аналізу духовно-побутового устрою давніх греків, зосереджуючи увагу на історично-порівняльному аналізі «народностей», з яких складався давньогрецький етнос: «ясність і жвавість розуму афінян та духовна перевага, виділяючи їх серед решти греків.все це.факти, на які вказував вже Геродот.» [10, с. 34].

Історія, на думку Геродота, служить пізнанню людини. Бо в історії суб’єкти діють як раціональні істоти, тому її завдання - виявити та пояснити: «що і чому ними зроблено?» Власним прозаїчним твором «Історія» Геродот започатковує традицію грецької прози V ст. до н. е. Він також відображає унікальні факти давньої минувшини України [Див.: 6, с. 192].

У античній думці ідея розвитку характеру суб’єктів певної спільноти виявляється метафізично неможливою. «Характер» осмислюється як джерело дії, але не як сама дія. Певні події, дії суб’єктів змінюються і зникають, а «характери», що породжують дані дії, виявляються у поглядах античних мислителів субстанціями чимось вічним і незмінним. Описується те, як ті чи інші первісні народи діють, проте їх природа залишається недосліджуваною. Особливу увагу античні мислителі приділяють аналізу значущості природних форм у бутті етнічної цілісності індивідів. На цю обставину звернув увагу С. Токарєв [Див.: 23, с. 32-34].

Р. Дж. Коллінвуд у праці «Ідея історії» зауважує: «.Грецька гонитва за вічним була такою напруженою саме тому, що самі греки володіли надзвичайно гострим відчуттям часу.Вся природа була для них видовищем безперервних змін, а людське життя змінювалося швидше за усе.» [13, с. 23]. Аналіз античних мислителів відрізняється описовим характером своєрідностей способу життя етнічних спільнот, оскільки людське життя уявляється повністю підпорядкованим органічним законам природи, зміни в якій не осмислюються, а скоріше констатуються описово. Щодо історіософської думки античності, то П. Гнатенко відзначає: «.У давньогрецькій філософії мова йде про характеристику цілих народів, спробу дати їм ту чи іншу оцінку.» [8, с. 10]. Тобто саме опис і збір історичних фактів переважав у дослідженнях про життя тих чи інших народів.

До «міфопоетичної моделі» цілісності етносу можна віднести ідеї американського дослідника Е. Сміта, який в одній із своїх праць «Етнічні особливості нації» слушно зауважує: «Особливий акцент робиться на комплексний термін «міф-символ», і особливо на складову міфу етнічного устрою держави; обидва означають основну роль міфів і символів як уособлення вірувань і ставлення до них, які охороняють етнічну цілісність, передаються наступним поколінням.» [29, с. 16]. Таке розуміння не можна ігнорувати, бо воно лежить в основі людського сприйняття буття етнічного, що пізніше реалізується в тому числі і в варіантах наукових моделей етнічного, в варіантах подальших філософських роздумів над таємницями буття етнічних спільнот. Також Е. Сміт зазначає: «.для аналізу спільних та відмінних рис сучасної нації і культурних груп попередніх століть, необхідним є термін «етнічний».ще більш важливим для такого аналізу є концепції «форми», «істинності», «міфу», «символу» і «комунікації».» [29, с. 15]. За відсутності можливості конкретного пізнання етнічних спільнот саме цілісність сприйняття дозволяла висувати здогадки та пояснення, які пізніше несподівано ставали науково обґрунтованими [Див.: 14, с. 436-439;

11, с. 264-284; 25, с. 175-76]. Зазначена універсальність і цілісність уявлень про етнічні спільноти в міфологічній свідомості була обумовлена слабкою розподільністю суб’єктно-об’єктних відносин. У результаті етнічна спільнота уявлялася абсолютно єдиною, а людина і етнос були невіддільні один від одного. Це породжувало тотальне уявлення про етнічні спільноти як живі організми (органіцизм) [Див.: 3, с. 35-47; 2, с. 22; 4, с. 122-127; 5, с. 21]. Однак цікавою є думка Е. Сміта, що саме спільна історична пам´ять, як духовний чинник, утримувала в єдності навіть ті етнічні спільноти, що мешкали територіально відокремлено між собою: «Проживаючи в ізольованих, але з’єднаних між собою місцевостях, племена в господарському соціумі були змушені збирати свої міфи і спогади, сімейні ритуали та зберігати сенс загальної (колективної) честі й гідності, які.вплинули на виживання цих етнічних груп.» [29, с. 86]. Цікаво, що до ідей міфопоетичного тлумачення етнічного не був байдужий філософ ХХ ст. М. Ґайдеггер.

Однією із основних проблем історичних роздумів німецького філософа-екзистенціаліста М. Ґайдеггера залишалося питання: чи існує всесвітня історія і якщо вона є, то у чому полягає її суть і який вона має вигляд? Однин із цікавих варіантів відповіді на це питання він і запропонував. У працях «Буття і час», «Основні проблеми феноменології», «Буття й істина» та ін. М. Ґайдеггер по-новому підходить до розгляду історичного процесу - аналіз його як «інститування людини» у царині свободи, як безпосереднього існування людства, його істинного буття. Світова історія, за Ґайдеггером, є історією, суб’єктом якої є не клас, не нація, а народ. Диференціація народу на соціальні групи та конфронтаційне протистояння між цими групами руйнує його етнічну цілісність, а відтак започатковує занепад його історії.

Цікавим є твердження М. Ґайдеггера про світову історію як історію буття народу в світі: «Історія означає тут «взаємозв’язок» подій і «впливів», який простягається крізь «минуле», «теперішнє» і «майбутнє».Історія означає далі ціле суще, мінливе «у часі», а саме.долі людей, людських союзів і їх «культури».» [26, с. 378-379]. Центральним є поняття світу - своєрідної системи символів, цінностей, принципів, в якій розгортається людська життєдіяльність. Це феноменальна сфера смислів як можливих способів розуміння і тлумачення речей. Смисли зафіксовані в мові. Вони передаються від покоління до покоління через традиційні фундаментальні уявлення і звичаї: «.історія є тривала в часі специфічна подія, яка разом з тим є «передана за традицією» [26, с. 379]. Первинну історичну основу буття народу в світі становить міф. Саме через залучення нових поколінь до розуміння міфу формується і забезпечується цілісність народу, зберігається історичність як буття в світі успадкованих новими поколіннями життєвих програм і проектів. М. Ґайдеггер зауважує: «Теза про історичність присутності говорить, що історичним є не безжиттєвий суб’єкт, а сущий, який екзистенціює як буття-в-світі. Подія історії є подія буття-в-світі. Історичність присутності є за своєю суттю історичністю світу.ландшафту, області розселення і експлуатації, полем бою і культовим простором. Це внутрішньосвітове суще виявляється таким історично.» [26, с. 388-389].

Світ, за М. Ґайдеггером, - це міфологічно обґрунтований спосіб життя, буття народу, що розгортається в систему повсякденно- практичного ставлення до землі, неба, до батьків і богів, - тобто до внутрішньосвітового сущого. Сенс світової історії народу полягає у збереженні заданих первинним світоглядним полем свідомості фундаментальної єдності чотирьох начал (землі, неба, смертних і богів). Якщо якийсь з елементів першосвідомості випадає з орбіти мислення наступних поколінь, відбувається руйнація цілісності буття у світі. Перед народом постає проблема виживання: єдиний історичний суб’єкт перетворюється на безформенну масу, на матеріал для здійснення проектів іншого народу. Руйнація світу символів і історичної пам’яті означає втрату народом своєї історичності.

Реалії сьогоднішньої історії підтверджують глибоку справжність історіософських роздумів М. Ґайдеггера. Особливо рельєфно вони виявляються на терені українства, що прагне до відродження своєї історичності, духовної цілісності, суверенності, незалежності. У даному контексті зауважимо, що в якій би мірі не відрізнялися погляди мислителів на змістовну сутність природи буття етносу, усі вони ґрунтуються на усвідомленні ними наявності спільної властивості. Такою характерною властивістю є «етнічність», яка виявляється не лише в певних рисах характеру індивідів, але й у їхньому ціннісному ставленні до буття. Необхідно відзначити, що для українського етносу дана проблема є надзвичайно актуальна. Адже етнічність визначається сукупністю рис [Див.: 7, с. 163; 20, с. 66; 21, с. 6], серед яких важливе значення має етнічна свідомість та самосвідомість індивідів, які знають: хто вони такі, звідки вони і чим відрізняються від інших подібних до себе. Суть етнічної свідомості полягає у спільному розумінні індивідами свого походження та історії.

Отже, в процесі дослідження з’ясовано, що: 1) «міфопоетична модель етнічного» висвітлює інтуїтивне розуміння єдності етнічної спільноти, Космосу і пошук первинних основ цієї єдності, які (за початкового стану науки) формулюються мислителями у неявному та метафоричному вигляді, закріплюючись у певних міфологічних системах; 2) роль «міфопоетичної моделі етнічного» полягає у висвітленні особливостей історичної пам’яті, етнічної самосвідомості та духовно-культурної самобутності як головних форм збереження та передачі усього історичного досвіду від одного покоління до іншого. Таким чином, аналіз даної моделі єдності буття етносу дозволяє розкрити значення духу народності як основи збереження духовної цілісності української етносоціальної спільноти як в історичному минулому, так і на сучасному етапі розвитку. Адже історичне забуття українцями власних духовних витоків, їх байдужість до спільних сакрально-культурних надбань несе в собі загрозу втрати не лише самобутнього духу народності, який розчиниться в іншорідній духовності, але й загрозу втрати статусу «титульного» етносу. Аби цього не сталося, необхідно, щоб усі її суб’єкти мали загальну духовно- психологічну орієнтацію, сформовану на ідеї відкритості до буття, яка послужить єдиною духовною основою, що дозволить українцям осягнути й реалізувати власний дух народності як історичну місію та спільними зусиллями створити єдиний соціокультурний простір, осягнувши національну ідею.

Використана література

1. Арістотель. Політика / Арістотель ; [пер. з давньогр. та передм. О. Кислюка ; ред. Ю. Мороз ; відп. за вип. Т. Соломаха]. - [2-е вид.] - К. : Основи, 2005. - 239 с.

2. Арутюнов С.А. Народы и культуры : развитие и взаимодействие / С.А. Арутюнов. - М. : Наука, 1989. - 243 с.

3. Арутюнов С.А. Этнические общности доклассовой эпохи / С.А. Арутюнов // Этнос в доклассовом и раннеклассовом обществе. - М. : Наука, 1982. - С. 35 - 47.

4. Борисова О.В. Категория этничности как эпистемологический феномен / О.В. Борисова // Общественные науки и современность. - 2003. - № 3. - С. 122-127.

5. Гачев Г. Национальные образы мира / Г.Гачев. - М. : Прогресс-Традиция, 2003. - 384 с.

6. Геродот. Геродота Турійця з Галікарнасса «Історій» книг дев’ять, що їх називають Музами / Геродот ; Ін-т археології АНУ, Ін-т української археографії АНУ ; пер. з давньогрецьк., передм. та приміт.

А.О. Білецького ; [редкол. : П.П. Толочко (відп. ред.), А.С. Русява, М.В. Скржинська, Є.В. Черненко]. - К. : Наукова думка, 1993. - 576 с. - (Історично-культурна спадщина України).

7. Гнатенко П.И. Национальная психология и бытие общества : [монография] / П.И. Гнатенко, М.П. Бузский. - Днепропетровск : Полиграфист, 2002. - 209 с.

8. Гнатенко П.И. Национальный характер : [монография] / Петр Иванович Гнатенко ; [ред. М.Г. Егорова]. - Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1992. - 140с.

9. Гомер. Одиссея / Гомер ; пер. с древнегреч. В. Жуковского. - М. : Моск. рабочий, 1982. - 350 с. - (Однотомники классической литературы).

10. Гомперц Т. Греческие мыслители / Теодор Гомперц ; [пер. с нем. Д. Жуковского и Е. Герцык ; комм., примеч. и предисл.

А.В. Цыба]. - Санкт-Петербург : АлЕТЕЙЯ, 1999. - 267 с. - (Античная библиотека).

11. Гумилев Л.Н. Древняя Русь и Великая степь / Л.Н. Гумилев. - М. : АСТ : Транзиткнига, 2004. - 839, [9] с.

12. Драч Г.В. Рождение античной философии и начало антропологической проблематики / Геннадий Владимирович Драч. - М. : Гардарки, 2003. - 316 с.

13. Коллингвуд Р.Дж. Идея истории; Автобиография / Р. Дж. Коллингвуд ; [пер. и коммент. Ю.А. Асеева]. - М. : Наука, 1980. - 485 с. - (Памятники исторической мысли).

14. Малишевский И. Евреи в Южной Руси и Киеве в Х-ХП вв. / Иван Малишевский// Труды Киевской Духовной Академии. - Вып. ІІІ. - 1878. - С. 436 - 439.

15. Мелюхин С.Т. Материя в ее единстве, бесконечности и развитии / С.Т. Мелюхин. - М. : Наука, 1966. - С. 61 - 75.

16. Нельга О. Етнос, народ, нація як поняття і соціокультурні феномени / Олександр Нельга // Філософська думка. - 2006. - № 4. - С. 36-55.

17. Платон, Аристотель. Политика. Наука об управлении государством / Платон, Аристотель. - М. : Изд-во Эксмо ; СПб. : Terra Fantastica, 2003. - 864 с. - (Антология мысли).

18. Платон. Держава / Платон ; [пер. з давньогр. та комен. Д. Коваль ; ред. С. Коваль]. - К. : Основи, 2000. - 355 с.

19. Платон. Сочинения : в 3-х т. / Платон ; [под общ. ред.

A. Ф. Лосева и В.Ф. Асмуса]. - М. : Мысль, 1971. - (Философское наследие). - Т. 3. : Ч. 1. - 687 с.

20. Попович М.В. Нарис історії культури України / Мирослав Володимирович Попович. - К. : Артек, 1999. - 727 с. - (Освіта

XXI століття).

21. Попович М.В. Національна культура і культура нації / М.В. Попович ; [відп. ред. О.М. Корніяка]. - К. : Знання, 1991. - 64 с. - (Сер. 2. - Світогляд. - № 11).

22. Супругова С. Етнічні спільноти: сутність, ознаки, класифікація / Сніжана Супругова // Філософська думка. - 2005. - № 5. - С. 124-137.

23. Токарев С.А. Истоки этнографической науки (До середины XIX в.) / С.А. Токарев ; [ред. С.Н. Васильченко]. - М. : Наука, 1978. - 167 с. - (Ин-т этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СССР).

24. Топоров В.Н. Мифы народов мира : в 2 т. / В.Н. Топоров. - М.: Наука, 1994. - Т. 2. : Модель мира. - 1994. - С. 160-168.

25. Фрэзер Дж. Дж. Золотая ветвь: Исследование магии и религии / Джеймс Джордж Фрэзер ; [пер. с англ. М.К. Рыклина]. - М. : Изд-во аСТ : Ермак, 2003. - 781, [3] с. - (Philosophy).

26. Ґайдеггер М. Бытие и время / Мартин Ґайдеггер ; пер. с нем. В. Бибихина ; [ред. В. Айрапетян]. - М. : Ad Marginem, 1997. - 451 с.

27. Glazer N. and D.P. Moynihan (eds). Ethnicity: Theory and Experience / Glazer Nathan and Daniel P. Moynihan. - Cambridge, 1975. - Р. 1-26.

28. Levine H. Reconstructing ethnicity / Hal B. Levine // Journal of the Royal Anthropological Institute. - 1999. - Vol. 5. - Р. 165-180.

29. Smith Anthony. The Ethnic Origins of Nations / Anthony Smith. - Oxford : Blackwell, 1986. - Р. 16 ; 85-86.