Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Принцип всеєдності в системі сучасних наукових теорій


Кім Маца

МАЦА Кім Олексійович — кандидат філософських наук, доцент кафедри загальноекономічних дисциплін Полтавського університету споживчої кооперації України. Сфера наукових інтересів — системна організація оточуючого світу, системно-синергитична методологія.

У статті розглядається принцип Всеєдності, який обумовлює цілісність і зв’язність оточуючого світу, а також сутність субстратної, еволюційної, структурної і процесуальної єдності світу.

Ключові слова. Всеєдність, цілісність, зв’язність, взаємозв’язок, коеволюція.

Вибудовуючи ієрархію принципів, на основі яких побудований оточуючий світ (йдучи від загального до одиничного) доводиться визнати, що першу сходинку в цій ієрархії слід віддати принципу Всеєдності: «Є феномен Єдності. Тільки він дає нам доторкнутися до Абсолюту» [1, с. 22]. Отже, розуміння і відчуття єдності світу і своєї єдності зі світом — важлива передумова буття людини. Реалії говорять про інше. Сучасна людина і суспільство протиставляють себе світові, чим відчуджують себе від світу земного і світу Вселенського. У цьому відчуженні (некосмічності) людина і суспільство дійшли до крайньої межі. Помилки, що людство припустило на своєму історичному шляху, драматичність його долі, проблеми, що йому доводиться розв’язувати зараз, в значній мірі обумовлені цим відчуженням.

Тривожні голоси дзвону

Історики підрахували, що за останні 5600 років (станом на 1965р.) у світі відбулося 14531 війна, в яких загинуло 3,6 млрд. чоловік [2, с.261]. У 1972 р. на земній кулі велося 92 локальних війни. Кількість цих війн рік від року не зменшується. Конфліктують і воюють не лише держави, але і окремі національності, етнічні групи, релігійні конфесії, соціальні класи тощо. Протистояння рас, національностей, етнічних груп, релігійних конфесій, класів в умовах «масового суспільства» робить це суспільство політично нестабільним, соціально нестійким і небезпечним. Небезпечність ця посилюється протистоянням суспільства з оточуючим світом природи. За даними Харпера і Алена, за останні 20 століть на земній кулі знищено 106 видів крупних звірів і 139 видів та підвидів птахів. До цього слід додати, що кожну добу з лиця Землі зникає від одного до 10 видів тварин, а щотижнево — один вид рослин [3, с.115]. Експансія людського виду переходить всі межі: ставши домінантним видом, людський вид перетворив Землю у своє монопольне житло, у свою гіпертрофовану екологічну нішу, руйнуючи екологічні ніші інших видів, виживаючи їх «зі світу». Людські потреби, мов наждак «ошкурюють» не тільки лице, а й душу Землі. «Драматизм подібних процесів полягає в тому, що ми, очевидно, втратили уявлення про час. Я боюсь, що наш мозок занадто малий, наші думки занадто швидкоплинні, щоб усвідомлювати це разюче змагання зі смертю». Так оцінює становище у світі німецький дослідник Хуберт Вайнцірль [4, с.45]. Аналізуючи принципи сучасної загальної кризи людства, Г.Померанц зазначає: «Екологічна криза і духовна кризадві сторони однієї кризи, втрати «цілісного розуміння»... Царство Духу розпалось на частини, і кожна сила зростає як пухлина і разом зі зримим ростом йде незриме руйнування» [5]. Втрата «цілісного розуміння»... Можливо точніше було б: відсутність у людини цілісного розуміння світу, в якому вона живе, і

відсутність розуміння своєї єдності з цим світом. Разом з тим лише на рівні всеєдності проявляється істинне бачення світу.

Одним з вихідних принципів, відповідно з яким зконстуй- ований оточуючий світ, є принцип (закон) Всеєдності. Назву «всеєдності» принцип одержав у Стародавній Греції. У сучасній науці цей принцип відомий як закон єдності світу і всезагального зв’язку. « Усе в цьому світі пов’язане з усім» — так формулюється цей принцип, така його сутність. Розуміння цілісності оточуючого світу, усвідомлення людиною (суспільством) всеєдності мають свої гносеологічні складнощі і свою історію.

Всеєдність: від античної натурфілософії до сучасної наукової теорії

Перші уявлення про всеєдність сходять до творчості досократиків — ранніх грецьких філософів 6 — 5 ст. до н.е. і їх найближчих спадкоємців (4 ст. до н.е.). У центрі уваги всієї філософії досократиків — Космос, що сприймався методом аналогій або біоморфно, або техноморфно, або соціоморфно, або на основі числових моделей, як це було у піфагорійців. Характерним для досократиків, як і всієї доплатонівської філософії, була відсутність чіткого розмежування «матеріального» і «ідеального». Ідея всеєдності знайшла відображення в творчості Геракліта, Ксенофана, Анаксагора, Піфагора, Парменіда, Емпедокла, Анаксімандра, Фалеса та ін. «В усьому є частина всього», — так говорить про всеєдність Анаксагор. Геракліт: «І з усього одне, і з одноговсе». Та особливе місце серед досократиків займає Парменід і його школа, які вперше відмовилися від фольклорно-міфічної спадщини і дали чисто логічне конструювання буття. Відповідно їх поглядам, Космос, суспільство і індивід підлягають дії одних і тих же законів і часто розглядаються як структури ізоморфні, що дзеркально відображають одна одну.

Філософія досократиків заклала історико-філософську основу для подальшої розробки принципу всеєдності в

філософіїнеоплатонізму(останнійетап античного платонізму). Одним з основоположників неоплатонізму був Плотін (3 ст.), який уперше дав філософську дефініцію всеєдності як певного способу внутрішнього улаштування буття. Відповідно неоплатонізму, вселенська ієрархія починається з єдиного — блага, з якого шляхом витікання (еманації) утворюється буття- розум, а потім думка, що звернена до розуму і чуттєвого космосу, вічному у своєму часовому бутті. Таким чином, античності було властиве сприйняття оточуючого світу (Універсуму) як цілісності, що має свою ієрархію і свою діалектику.

Середньовіччя в Європі було епохою торжества християнської ідеології. Наукові погляди античності замінені християнськими догмами, з яких не витікала ідея всеєдності. Більше того в Середньовіччі на основі теологічних поглядів і переконань у науці і суспільному світорозумінні відбулося три великих розчленування: 1) душу відділили від тіла; 2) ідеальне від матеріального; 3) у земному світі розчленували дві стихії — суспільство і природу Землі. Втрата людиною і суспільством розуміння єдності оточуючого світу і своєї єдності зі світом у подальшому посилилась з диференціацією науки та відомчим характером освоєння природи. На основі християнських догм, що завбачували три великих розчленування і відводили природі супідрядну роль, сформувалася сучасна життєва ідеологія суспільства, в якій природі, «природному» відводиться другорядна роль. У цей же період почала формуватися сучасна економіка як економіка екологічної вседозволеності.

Лише в епоху Відродження ідея всеєдності знову одержує розвиток і, перш за все, у трактатах М.Кузанського. Однією з тем його трактатів було вчення про «єдине»: попереднє свідчить про передіснування цілого, «різноманітність говорить про єдине, що лежить у її основі», «начало» висвічується в усьому, залишаючись недосяжним і саме через те воно всьому передує, «через приналежність до Універсуму кожна річ перебуває в кожній» [8].

Значний унесок в розвиток учення про всеєдність уніс Дж. Бруно. Він розвивав ідеї неоплатонізму, особливо уявлення про єдине начало і світову душу як рушійні сили Всесвіту. Продовжуючи розвивати геліоцентричну теорію М.Коперніка, Бруно сформулював ідею про безмежність природи та безмежну множину світів у Всесвіті. Вищою субстанцією у вченні Бруно була «монада монад», або Бог; як ціле, вона проявляється в усьому одиничному—«Всев усьому». Ці погляди аналогічні поглядам неоплатоніків — пантеїзму, відповідно якому Бог є безособове начало, розмите в усій природі.

У Новий час ідея всеєдності одержала розвиток, перш за все, у роботах французьких матеріалістів XVIII ст. — Дідро, Гельвецій, Гольбах і ін. Особливе місце серед них займає Поль Гольбах. У своїй роботі «Система природи» він пише: «Природа в найширшому розумінні цього слова є велике ціле, що виникає від поєднання різних речовин, їх різних сполучень і різних рухів, які ми спостерігаємо у Всесвіті» [6, с.12].

Ідея всеєдності прямо або опосередковано вивчалась у німецькій класичній філософії — І.Фіхте, І.Кант, Г.Гегель, Ф.Шеллінг, Л.Фейєрбах та ін. Історичною заслугою німецької класичної філософії є те, що вона поставила з усією повнотою проблему про взаємні зв’язки та взаємні переходи явищ природи, про розвиток природи, сприяючи цим перебудові природознавства на нових наукових засадах. Найбільш значимий вклад у розробку ідеї всеєдності вніс Г.Гегель. У роботі «Філософія природи» він пише: «Природа є в собі певне живе ціле». І далі: «Ми повинні розглядати природу як систему сходин, кожна з яких з необхідністю витікає з другої і є найближчою істиною тієї, з якої вона витекла» [7, с.39, 33].

У «Науці логіки» Гегель розкрив основні принципи діалектики, що уявляє собою єдність учення про буття з вченням про пізнання. У своїх роботах Гегель розкрив сутність діалектичної єдності всезагального, особливого, одиничного. У нього всезагальне — найбільш змістовне.

До розробки ідеї всеєдності притаманна і українська філософія XVIII ст. в особі Г.Сковороди. Філософське вчення Сковороди виходить з ідеї трьох «світів»: макрокосму, або Всесвіту, мікрокосму, або людини, і третьої «символічної реальності», що зв’язує великий і малий світ і ідеально їх в собі відображає. У тлумаченні Бога Г.Сковороді притаманний пантеїзм.

Значне місце ідея всеєдності займає в російській релігійній філософіїХІХ-ХХст.(В.Соловйов,П.Флоренський,С.Булгаков, Л.Карсавін, С.Франк, М.Лосський та ін.). Ця філософія як ніяка інша може іменуватися філософією Всеєдності. Провідне місце в творчій спадщині російської релігійної філософії ХІХ-ХХ ст. посідають роботи В.Соловйова, в яких він заклав основи вчення про всеєдність як первопочаток і кінцеву мету світового розвитку. Принцип єдності всіх «царств» Всесвіту: астрального (зоряного), рослинного, тваринного, людського, на думку В.Соловйова, закладений у вихідних первопочатках сущого, що розвертається в систему всеєдності: «Всяке приватне життя обіймається буттям всезагальним...» І далі: «Воістину все і вся існують разом, відокремлене існування не є істинним...» [8, с.117, 126]. Людство за переконаннями В.Соловйова, є єдиний організм, єдина істота, яка і являється суб’єктом історичного розвитку.

Особливе місце в розвитку вчення про всеєдність займає російський космізм — науковий напрям кінця ХІХ початку ХХ ст. У російському космізмі виділяються три течії: 1) природничонаукова; 2) релігійно-філософська; 3) поетично- художня. Природничонаукові аспекти космізму розроблялись

Н.Умовим, В.Вернадським, К.Ціолковським, М.Холодним, О.Чижевським. У працях цих учених розвиваються положення нової наукової картини світу на основі ідеї всеєдності. У російському космізмі відроджується космоцентризм стародавніх греків, але вже на новому діалектичному рівні на основі нових наукових відкриттів ХІХ-ХХ століть. До цих відкриттів слід віднести і нові уявлення про цілісність природи, розроблені зарубіжними і вітчизняними природознавцями — О.Гумбольтом, К.Ріхтером, Л.Мечниковим,

О.Воєйковим, В.Докучаєвим, Д.Анучиним та ін. Плодотворними ідеями російського коcмізму була ідея біосфери та ноосфери (В.Вернадський), космічних ритмів (О.Чижевський), міжпланетних польотів (К.Ціолковський) тощо. Розробляючи концепцію ноосфери, В.Вернадський відчував, що в природі є «дещо», що не може бути зведено тільки до енергії та матерії. Він шукав поняття, яке б могло визначити це «дещо». Таким поняттям із часом у російській та зарубіжній філософії стало поняття «душа». Тим самим російський космізм зробив важливий крок до зближення матеріального та ідеального, матеріалізму та ідеалізму. Душа і космос — однопорядкові величини. Тільки на рівні космосу зникає різниця між внутрішнім і зовнішнім, тілесним і духовним. Дім людини — космос, а сама людина — не сторонній спостерігач життя космосу, а її складова. Це теж витікає із вчення космістів. Учення космістів стало першою передумовою створення концепції єдності і цілісності всіх рівнів буття вселенського і земного.

Роботи російських космістів стали найбільш значними філософськими дослідженнями принципу всеєдності у ХХ ст. У подальшому ця проблема активно не розроблялась. На це були свої причини. Науково-технічний прогрес кінця ХІХ — початку ХХ ст. в енергетиці, хімії, машинобудуванні вселили в суспільство надмірний оптимізм щодо свого майбутнього і віру в невичерпні можливості науково-технічного прогресу. З одного боку, наука стала одержувати соціальні замовлення переважно на прикладні винаходи, з іншого — аж до 50-х років, до виникнення загрози екологічної кризи суспільство не відчувало нагальної потреби в подальшому вивчення своєї діалектичної єдності з оточуючим світом, своєї ніші в світі земному і вселенському і свого вселенського призначення. Однак і після цього Всеєдність як загальнонаукова і філософська теорія активно не розроблялась.

Всеєдність як наукова категорія і реальність

Онтологічно всеєдність — властивість оточуючого світу, що характеризується повною взаємопроникнутостю і одночасно взаємо роздільністю елементів цілого. Такий стан цих елементів цілого і стан цілого загалом можна визначити як стан «незлитності — нерозчленування». «Світєдиний, виниклий із сукупності всіх речей» (Геракліт).

Одночасно всеєдність — це і первісний принцип організації всіх сфер буття оточуючого світу. Глибинний смисл Всеєдності — цілісність світу. Всеєдність робить світ цілісним. Лише за умови цілісності у світі може відбуватися самодія законів природи, що робить світ здатним до саморуху. Слід виділити, чотири аспекти єдності оточуючого світу: 1) субстратну єдність; 2) еволюційну єдність; 3) процесуальну єдність; 4) структурну єдність.

Субстратна єдність. Світ матеріальний. Матерія — універсальна субстанція, з якої сконструйований світ. Безпосередньо матерія проявляється у вигляді речовини різних видів, з яких і конструюються матеріальні системи. Таким чином, субстратна єдність світу проявляється в його матеріально-речовій єдності.

Еволюційна єдність. Якої б гіпотези походження Всесвіту ми не дотримувалися, неминуче витікає, що Всесвіт утворився з протоматерії, з якої формувалися метагалактики, з яких, у свою чергу утворювалися галактики, в межах яких виникали зіркові системи кожна зі своєю системою планет, астероїдів і комет. На планетах земного типу потенціально можливі три етапи еволюції: 1) абіотичний — формування тіла планети; 2) біотичний — виникнення і розвиток життя; 3) соціальний — виникнення мислячих істот і культури як універсального соціального феномена. У цьому еволюційному процесі є певна послідовність і єдина направленість еволюційного процесу. Спільність алгоритму і направленості еволюційного процесу для складових Всесвіту свідчить про їх еволюційну єдність.

Крім того, еволюційна єдність світу проявляється в технології виникнення «нового»: «нове» виникає не в результаті знищення «старого», а в результаті еманації — витікання «нового» зі «старого». При цьому «старе» не знищується, а занурюється в глибину сутності, втрачаючи лише свою очевидність. Звідси еманація — не лише акомуляція еволюційних надбань, але і розширення і поглиблення Всеєдності. В.Соловйов відзначав: «Накінець, позитивний зв’язок поступових царств у тому, що кожний тип (і чим дальше, тим повніше) охоплює собою, або включає в себе нижчі, так що світовий процес не є тільки процес розвитку і досконалення, але і процес збирання Всесвіту» [9, с. 40-41].

Процесуальна єдність. Відповідно третьому закону механіки, всяка дія викликає протидію, що рівна по силі дії і зворотна їй по напрямку. Така супідлеглість дії і протидії властива не лише механічним системам — вона є всезагальною.

Дія і протидія, або, іншими словами, прямий і зворотній зв’язок, формують «механізми прямого і зворотнього зв’язку», які проявляються на всіх ієрархічних рівнях оточуючого світу. Схема дії цих механізмів така. Обурення, що виникло в першій системи поширюється радіально і викликає зворотну дію (протидію) других систем. Ця протидія направлена не лише на вихідну систему, але і на нові системи. Таким чином, обурення, що виникло в першій системі може пробігти значну ділянку оточуючого світу або весь Всесвіт, що залежить від енергії першопоштовху. Таке явище можна назвати явищем «відлуння», або явищем «дзеркального відображення», оскільки будь-яка дія системи повертається до неї у вигляді протидії. Звідси, оточуючий світ це не лише сукупність матеріальних об’єктів, а й густа сітка прямих і зворотних зв’язків, що роблять світ безмежно рухливим і цілеспрямованим. «Красота світу, що проявляється в «універсальному зв’язку» всього сущого, виявляє внутрішню стрункість творіння» [10, с.62]. Всеза- гальний зв’язок, яким скутий оточуючий світ, носить характер спряжності. Спряжність — це такий вид зв’язку, при якому об’єкти, взаємодіючи, змінюють один одного. Отже, світ спряжний і спряжність (агрегованість) спосіб його існування.

Другий прояв процесуальної єдності світу пов’язаний з тим, що універсальною формою руху у Всесвіті (матерії) є кругообіги. Всі перетворення в оточуючому світі здійснюються в процесі кругообігів речовини, енергії, інформації.

Структурна єдність. Цей аспект єдності оточуючого світу проявляється в його системній єдності. Оточуючий світ (Всесвіт) — це система систем. Як і всяка система, Всесвіт ієрархічний, а це значить, що в ньому, по-перше, проявляється послідовна структурна і функціональна супідрядність, а подруге, кожний об’єкт оточуючого світу має свою просторову нішу і своє функціональне призначення. Звідси витікає, що в ієрархії Всесвіту, немає дрібниць — усе має своє призначення, і що в ньому не може бути абсолютної свободи, оскільки все в ньому перебуває у взаємозв’язку і взаємозалежності. Не буде перебільшенням сказати, що всеєдність — перша умова і перша засада упорядкованості світу та його складових. Саме всеєдність лежить в основі вселенського світопорядку.

Єдність світу на рівні тонких матерій і тонких енергій. Ми живемо не лише у світі «грубих» (зримих) матерій і енергій, а й у світі «тонких» (незримих) матерій і енергій. Карл поппер у всесвіті виділяє три рівні, три світи — фізичний, ментальний (чуттєвий), мислетворчий. Отже всеєдність повинна проявлятися і проявляється на всіх трьох рівнях, в усіх трьох світах — як єдність матеріально-речова, енерго-інформаційна і духовна. У даному випадку під духовною єдністю розуміється існування єдиного світового емоційно-чуттєвого і мислетвор- чого поля. Крім того, структурна і процесуальна єдність світу обумовлює його «наскрізну» єдність: єдність матеріального і ідеального, тілесного і духовного. Варті уваги з цього приводу слова ф.Шеллінга: «природа повинна бути видимим духом, а дух — невидимою природою».

Принцип Всеєдності обумовлює розмитість границь в оточуючому світі, у тому числі між живим і неживим. «У Бога немає мертвих, у Бога всі живі» — так говориться в одному з християнських постулатів. Принцип всеєдності обумовлює невіддільність всіх сфер земного і вселенського буття, робить тканину буття єдиною і нероздільною. Крім цього, дякуючи всеєдності в оточуючому світі формується два просторових поля — єдине субстратне поле і єдине процесуальне поле, в яких проявляється самодія законів природи. Наявність субстратного і процесуального полів та самодія законів природи роблять світ самодостатнім.

Всеєдність і закони природи. Оскільки всеєдність — це і властивість світу і принцип його упорядкування, вона (всеєдність)прямоабоопосередкованознаходитьвідображення в багатьох загальних законах природи. Так, наприклад, закон збереження маси і закон збереження енергії можуть проявлятися тільки в умовах контінуальності — взаємозв’язанності оточуючого світу. Закон всесвітнього тяжіння свідчить про те, що всяка маса притягає інші маси, що можливо в умовах цілісності світу, в умовах єдиного процесуального поля. Закон Геккеля-Мюллера в біології (живі організми в процесі свого ембріонального розвитку «пробігають» всі стадії еволюції життя на Землі) підтверджує еволюційну всеєдність живого. У якості підтвердження еволюційної всеєдності живого можна розглядати і генетичні коди живих видів. Але найбільш переконливим свідченням всеєдності оточуючого світу є теорія відносності А.Ейнштейна. Згідно положень теорії відносності, простір і час не можна розглядати у відриві один від одного, оскільки вони разом утворюють єдиний просторово-часовий 4х-мірний контініум. Особливим підтвердженням всеєдності світу в теорії відносності є формула повної енергії тіла:

Е = М С2, де

Е — повна енергія тіла;

М — маса тіла;

С — швидкість світла.

Формула говорить про можливість переходу енергії в масу і маси в енергію, тобто про можливість кругообігу, конверсії енергії і маси, що, на нашу думку, стверджує цілісність світу і наявність в ньому єдиного процесуального алгоритму. Формула повної енергії тіла свідчить і про інше: закон збереження маси і закон збереження енергії є по суті одним законом — законом збереження маси і енергії. Важливим положенням теорії відносності і переконливим підтвердженням принципу всеєдності є положення про невіддільність (єдність) простору, часу і матерії. Раніше вважали, що якби із Всесвіту зникла вся матерія, то простір і час збереглися б. Теорія ж відносності стверджує, що разом з матерією зникли б простір і час.

Література

Сидоров В. Мост над потоком. / Сидоров В. // Москва. — 1998 — №4. — С.7-78

Рюле О. Хлеб для шести миллиардов / Рюле О. — М.: Прогресс, 1965. — 261 с.

Homo Sapiens против hoto technocraticus. — К.: Лы- бидь, 1991. —175 с.

ОлдакП.Г. Колокол тревоги / Олдак П. — М.: Политиздат, 1990. — 157 с.

Померанц Г. Диалог наций на гране веков / Померанц Г. // Литературная газета. — 1994. — 9 октября.

Гольбах Поль. Система природы. / Гольбах Поль. — М.: Государственное социально-экономическое издательство, 1940. — 456 с.

Гегель Г. Энциклопедия философских наук. Т.2. Философия природы. / Гегель Г. — М.: «Мысль», 1975. — 695 с.

Коган Л.А. О черновых записках — размышлениях В.С.Соловьева / Коган Л.А. // Вопросы философии. — 2000. — №10. — С.112-127.

Кувакин В.А. Философия Вл.Соловьева / Кувакин В. — М.: Знание, 1988. — 64 с.

Горфункель А.Х. Философия эпохи Возрождения / Гор- функель А. — М.: Мысль, 1980. — 368 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць