Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

До аналізу релігійної ситуації в Україні та у Луганській області


Східноукраїнський національний

університет імені Володимира Даля (м. Луганськ)

На базі періодичних інформативно-аналітичних джерел проводиться аналіз загальних тенденцій та специфіки релігійної ситуації в Україні, показано динаміку розвитку мережі релігійних організацій в країні та у Луганській області.

Україна - демократична багатонаціональна держава. Долаючи завали у сфері релігійно-церковного життя, що дістались у спадок від минулого, держава йде курсом реального забезпечення свободи совісті - свободи вільного вибору релігії, світогляду, свободи бути віруючим чи вільнодумцем, надання всім конфесіям рівних прав і можливостей. Фактор релігійності вже традиційно посідає важливе місце в житті українського соціуму.

Правовими засадами, на яких ґрунтуються релігійні стосунки та положення про свободу совісті, в першу чергу є статті Конституції України [1], кодифіковані акти законодавства [2], закони та інші акти Верховної Ради України [3], укази та розпорядження Президента України [4], акти та постанови Кабінету Міністрів України [5]. Проте, на жаль, єдиної злагодженої концепції щодо державної політики у площині свободи совісті доки немає.

На сьогодні на теренах Україні діє 30,67 тис. релігійних організацій різних церков, конфесій, напрямків і течій. За період з 2000 року релігійна мережа країни збільшилась на третину. Зокрема, кількість центрів та управлінь церков зросла з 268 до 320, а кількість монастирів збільшилась з 250 до 421. Завдяки плідній роботі 192 духовних навчальних закладів, кількість яких зросла у 1,6 рази, близька до розв’язання проблема церковних кадрів. У релігійних організаціях України сьогодні працює 29441 священнослужителів, з яких 773 іноземця, значна частина служителів культу має спеціальну вищу та середню освіту [6].

Приймаючи до уваги результати моніторингу, що був проведений Українським центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Розумкова, можна стверджувати, що рівень релігійності українського суспільства протягом 2000-2007 рр. залишався фактично стабільним. Так, у 2000 р. визнали себе віруючими 57,8% громадян, у 2002 р. - 60,2%, у 2007р. - 59%; невіруючими - 11,9%, 10,7%, і 9,6% відповідно [7, 21].

У порівнянні з 2002 роком регіональні особливості стану релігійності суспільства у 2007 мало змінились. Так, регіоном найвищої активності релігійно-церковного життя й насиченості релігійними організаціями залишається Захід України, де віруючими визнали себе абсолютна більшість (89,6%) опитаних (у 2000р. - 87,9%) [7, 24], а також де діє найбільша в Україні частина монастирів (53,6 %), духовних навчальних закладів (42 %) та найчисельніша мережа громад віруючих (близько 44 %) [8, 43]; найнижчий - Схід (47,8% проти 48,1% у 2000р.). Залишилися сталими вікові особливості релігійності: кількість віруючих зростає з віком (з 53% у групі 18-29 років до 68,3% у найстаршій віковій групі) [7, 24].

Домінантою релігійного життя України залишається православ’я. Згідно із статистичними дослідженнями, переважна більшість віруючих громадян держави вважають себе православними християнами, а за сукупною кількістю приходів (біля 17 тисяч) [11] Україна відноситься до найбільших православних держав світу. Стабільно випереджаючими темпами розвиваються церкви трьох православних юрисдикцій та протестантські союзи і об’єднання. Із 30,67 тис. громад, що здійснюють свою діяльність, 53,8 % - православні, а 30,2 % - протестантського напрямку.

Для розуміння основних тенденцій та напрямків розвитку православ’я потрібно надати короткий аналіз його сучасного становища в Україні.

За даними Державного комітету України у справах національностей та релігій найбільшу кількість православних віруючих поєднує Українська православна церква (УПЦ МП), яка є автономною церковною одиницею у складі Московського Патріархату. На сьогодні кількість зареєстрованих приходів УПЦ МП складає 11509, що складає більш ніж третину всіх юридично оформлених релігійних організацій України [11].

Незалежно від УПЦ МП існують ще декілька «православних» релігійних організацій. Найчисельнішими з них є Українська православна церква Київського патріархату (4,09 тис. зареєстрованих приходів) та Українська автокефальна православна церква (1,12 тис. приходів) [11]. Ці релігійні об’єднання активно розповсюджують ідею створення незалежної (автокефальної) православної церкви. В силу цього знаходять підтримку в певних політичних колах. Проте, зважаючи на той факт, що при утворенні цих церков було порушено низку церковних канонів, ці релігійні об’єднання не визнаються православним світом та їхні постанови не мають юридичного (канонічного) статусу Також потенціал конфліктності мають деякі розбіжності серед керівництва УПЦ-КП та УАПЦ на бачення існування єдиної Помісної автокефальної церкви, через що перспектива створення такої «об’єднаної національної» церкви у найближчі часи вважається нами малоймовірною.

Беручи до уваги результати зазначеного моніторингу, можна стверджувати, що рівень релігійно-конфесійної толерантності українського суспільства протягом 2000 - 2007 рр. фактично не змінився. Як і раніше, в суспільній свідомості продовжують домінувати позиції, згідно з якими “будь-яка релігія, що проголошує ідеали добра, любові, милосердя і не загрожує існуванню іншої людини, має право на існування” (43,1%) та “всі релігії мають право на існування як різні шляхи до Бога” (24,8%) [7, 24].

Як правова держава, Україна створює всі можливості для розвитку релігійного життя національних меншин. Кількість громад, що діють на етноконфесійній основі з 2000 року, зросла з 789 до 1562 одиниць. Біля 70 % (1122 од.) складають мусульманські громади, майже 17 % (263 од.) - іудейські осередки, 114 одиниць - Закарпатської (угорської) реформаторської церкви, 40 громад Німецької євангелічно-лютеранської церкви, 24 парафії Вірменської апостольської церкви, діють також етнічні громади корейців, шведів, чехів, кримчаків і караїмів [11].

Динаміка релігійного життя виявляється і в тому, що релігійними організаціями видається 383 періодичних виданнь. При цьому спостерігається тенденція їхнього щорічного кількісного збільшення. Наведемо відомі нам офіційні цифри: 2000 рік - 194, 2003 - 311, 2004 - 323, 2005 - 351, 2006 - 357, 2007 - 380, 2008 - 383 видань. Релігійні конфесії мають доступ до радіо, телебачення, мережі Інтернет [6].

Церква протягом 2000 - 2007рр. залишається тим соціальним інститутом, який користується найвищим рівнем суспільної довіри. Тією чи іншою мірою церкві довіряють близько 60% громадян; не довіряють - близько 30%. Для порівняння: рівень довіри до громадських організацій не перевищував протягом цього часу 32%, недовіри до них - сягав іноді понад половини опитаних (53,3% у грудні 2006 р.) [7, 24].

Як свідчать результати моніторингу та інші джерела, громадяни, як і раніше, загалом не підтримують ідеї: доцільності державної церкви; національної зорієнтованості церкви; створення в Україні Єдиної помісної церкви. Число прихильників названих ідей збільшилося незначним чином - з 17,4% до 20,7%. Кількість противників залишається фактично сталим і становить близько 23%. Виняток становить Західний регіон, де ідеї необхідності національної зорієнтованості церкви і створення в Україні Єдиної помісної церкви мають значну суспільну підтримку [7, 24 - 29].

Ознаки релігійного, які проявляються в Україні, характерні й для Луганської області. Домінуюче положення в області, як і в цілому по Україні, займає Українська православна Церква Московського Патріархату (УПЦ МП). На неї припадає більше трьохсот (356 од. із 396 всіх православних) діючих приходів по всіх містах і районах, і лише 35-40 тис. віруючих поєднані у 334-х громадах 28 інших релігійних конфесій та деномінацій (дані наведено станом на 1 січня 2004 року та на 1 січня 2008 року) [9; 11].

Слід зазначити, що в цілому в області спостерігається тенденція різкого зростання кількості громад та поширення географії впливу на населення протестантських церков.

Державно-церковні стосунки в області здійснюються на правових засадах, безконфліктно і толерантно.

Аналіз релігійної ситуації в Україні та у Луганській області дає підстави стверджувати, що сучасна політика Української держави щодо релігії та церкви є вагомим чинником демократизації церковно-релігійного життя. Вона сприяє як сталому динамічному розвиткові мережі релігійних організацій, так і конфесійній різноманітності релігійного середовища відповідно до духовних потреб українського суспільства.

Водночас, демократичні процеси церковно-релігійного життя містять і негативні тенденції, які за умов їхнього посилення здатні призвести до реальної загрози національній безпеці країни. Насамперед, це політизація релігійного життя, яка перешкоджає подоланню розколу у православному середовищі України та має деструктивний вплив на соціальні відносини. Не менш болючою є проблема православно-католицьких взаємовідносин. Зберігає потенціал конфліктності й майнове питання [10, 142, 144 - 147].

Основні причини міжконфесійних та внутрішньоцерковних протистоянь досить глибоко коріняться у національному, релігійно-догматичному та історичному контекстах. Значною мірою вони посилені соціально- політичною та економічною ситуацією в країні, але стосунки між державою та церквою сьогодні набувають статусу рівноправного діалогу, в ході якого церкви ще більшою мірою усвідомлюють свою відповідальність перед українськими громадянами, відповідальність, що виходить далеко за межі души пастирської діяльності.

Література

Конституція України. - К., 1996.

Напр.: Закон України Про свободу совісті та релігійні організації від 23 квітня 1991 року № 987-XII.

Напр.: Постанова Верховної Ради України "Про Рекомендації парламентських слухань "Свобода совісті й ідентифікація особи"" (6 жовтня 2005 року, № 2965-IV) тощо.

Напр.: Указ Президента України "Про Положення про Державний комітет України у справах релігій" (14 листопада 2000 р. № 1229/2000); Указ Президента України від 4 березня 1992 року № 125 Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна та розпорядження Президента України від 22 квітня 1994 року № 53/94 Про повернення релігійним організаціям культового майна; Розпорядження Президента України "Про повернення релігійним організаціям культового майна" (22 червня 1994 р. № 53/94-рп ) тощо.

Напр.: Пункт 9 Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066.; Пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 5 липня 1995 року № 495 Про передачу майна, яке перебуває у загальнодержавній власності, до комунальної власності міста Києва; Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про Державний комітет України у справах національностей та релігій" (14 лютого 2007 року № 201) тощо.

Релігійні організації в Україні (станом на 1 січня 2008 року). //www.risu.org.ua/ukr/resourses/statistics/ukr2008/

Шангіна Л. Релігійність українського суспільства: окремі тенденції 2000 - 2007 років // Національна безпека і оборона, № 8 (92), 2007. - К.: Український центр економічних і політичних досліджень ім. О.Розумкова, 2007. - с. 21 - 29.

Захарків М. Розвиток мережі релігійних організацій та деякі особливості релігійної ситуації в Україні на сучасному етапі розвитку // Материалы межрегиональной научно-практической конференции «Значение религии в духовном воспитании молодежи в условиях востока Украины». - Краснодон: ООО «Центр», 2002. - 100 с. - С. 41 - 46.

Релігійні організації у регіонах України (станом на 1 січня 2004 року). // www.risu.org.ua/ukr/resourses/statistics/regions2004/

Друзенко Г Інститут свободи совісті: міжнародні стандарти та законодавство України. - К.: Український центр правничих студій, 2000. - 186 с.

Звіт Державного комітету України у справах національностей та релігій про мережу церков і релігійних організацій в Україні станом на 1 січня 2008 року. //www.scnm.gov.ua/control/uk/doccatalog/list?currDir=4488



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць