Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Обмінні відносини: проблеми, підходи, рішення


Серостанова О.Б.

Проводиться дослідження поняття обміну як соціально-філософської категорії. Аналізуються основні витоки концепції обмінних відносин. .Дж. 24

Обмін привітаннями, посмішкою, рухами, мімікою, інформацією, ідеями, тощо - за власним бажанням чи з примусу кожна людина у своєму житті стикається з даним явищем. Функціонуючи у суспільстві, обмінні відносини набувають вагоме значення при формуванні взаємозв´язку не тільки малих та великих соціальних утворень, а й цілих сфер та інститутів життєдіяльності. Тож виникають питання:

Що уявляють собою „обмінні відносини”?

Чи можна казати про їх універсальний характер?

Чи репрезентують вони себе як макрокатегорія соціально- філософського пізнання?

Відповідь на ці запитання може бути знайдена у ракурсі визначення основних історіографічних витоків концепції обмінних відносин.

Дана проблема висвітлювалась у загальних теоретико-методологічних роботах Д. Тернера, Д. Рітцера, а також вітчизняного соціолога В.П. Култигіна [13]. Проте вищезазначеними авторами не було відображено універсального, структурного характеру категорії „обмінних відносин” через її розгляд у вузькоспеціалізованому руслі.

Слід підкреслити, що метою даної статті буде не повномасштабний розгляд всієї історії існуючих теорій, які займались питання обмінів у суспільстві, а ті підходи, які надають можливість розглянути „обмінні відносини” як макрокатегорію соціально-філософського пізнання.

Прикладом вітчизняних досліджень, що були спеціально призначені питанням цілісного розкриття відповідних категорій у руслі соціально- філософського пізнання, виступають роботи К.І. Арустамової [1], В.Б. Попова [18] та О.Е. Бессонової [5]. Зокрема, В.Б. Попов та К.І. Арустамова, досліджуючи відносини розподілу та перерозподілу у процесі суспільної еволюції, розкрили їх генезис та діалектичну сутність у якості універсальної, цілісної категорії, з чого виводилась їх функція як „...стимулятора прогресу суспільства, або фактору деформації, стагнації та деградації” [1, с. 6]. Також наголошувалося на їх ролі у процесах „...інтеграції ринкових та неринкових механізмів регулювання у рамках гнучкої динамічної соціальної системи” [18, с. 620].

О.Е. Бессонова запровадила теорію роздавальної економіки [5, с. 85], у рамках якої досліджувала специфіку давально-роздавальних відносин та їх вплив на розвиток процесів перебудови у суспільстві, наголошуючи на несхожість шляхів Заходу та Росії.

Роботи К.І. Арустамової, В.Б. Попова та О.Е. Бессонової стали прикладом для створення концепції обмінних відносин та визначення

основних евристичних підходів, які б визначили методологічний каркас з дослідження „обмінних відносин” як цілісної макрокатегорії соціально- філософського пізнання. Серед такого теоретико-методологічного матеріалу слід виокремити соціальну та економічну антропологію, політичну економію та марксизм, структурно-функціональний підхід Т.Парсонса та теорію соціального обміну, яка була розроблена, головним чином, у руслі біхевіористичної парадигми.

Обмінні відносини як систему дару-взаємодії було визначено та проаналізовано у рамках соціально-історичної (М. Мосс, Б. Маліновський, А. Гуревич, З.К. Сураганова) та економічної антропології субстантивізму (К. Поланії, Г. Далтон, Н.Г. Словєсная, С.Ковалєвські). Дані підходи надали можливості дослідити це явище крізь просторово-часовий механізм та визначитись з його раціональною та ірраціональною складовою [21].

Так, Мішель Мосс визначав обмінні взаємодії як „...систему сукупних, тотальних постачань від клану до клану (там, де індивіди та групи обмінюються між собою)...основу...моралі дару-обміну” [15, с. 207]. Арон Гуревич, досліджуючи феодальне суспільство, підкреслював значення обмінів дарами як „...принципу віддяки для розуміння соціальних та правових структур...” [9, с. 708] та визначав його через категорії товарно- грошових відношень, багатства та принципу віддяки [8, с. 117]. З.К. Сураганова при аналізі традиційних обмінів у казахів, характеризувала обмінні відносини з позиції еквівалентності та накопичування соціального характеру, „...права давати та права отримувати подарунки...” [23, с. 11-12].

С.Ковалевскі, досліджуючи трансформаційні процеси у північноамериканському регіоні, виділяв два типи стратегій суспільств: корпоративну та сітьову [10, с. 171]. Кожному з цих типів була властива певна система обмінів, яка мала різні спрямування. Корпоративна стратегія передбачала просторово обмежену систему обмінних відносин, бо фокус був прикутий до колективної належності та егалітарного типу влади [10, с. 175] . Це передбачало і замкнуту форму циркуляції ресурсів за принципом „центр периферія”, яка забезпечувала стабільність та канонізацію існуючих соціальних комунікацій.

Сітьова стратегія, навпаки, концентрувала владу „...шляхом обміну цінностей крізь кордони різних соціальних груп” [10, с. 176]. Отже, група за такою стратегією мала вихід до просторового розповсюдження та створення умов для трансформацій. Велику роль відігравав часовий фактор, що виявлялось у довжині соціальних зв´язків, коаліцій.

Економічна антропологія субстантивізму розглядає категорію „обмінних відносин” через дію дистрибутивних принципів господарства. Карл Поланії як представник даного підходу визначає обмін як систему відвідних дарів, за якими закріплені принципи віддяки та взаємних зобов´язань [17, с. 59]. При цьому вигода у архаїчних та первісних суспільствах набуває цілком суспільного характеру. Поряд з процесами перерозподілу, обмінні відносини відіграють роль постачальника економічної діяльності в умовах відсутності інститутів. Згодом, у феодальному суспільстві, вони набувають форми васальної залежності та феодальної данини [17, с. 64], на що також вказував і Арон Гуревич [8, с.198-199].

Отже, можна зробити висновок, що основним досягненням соціально- історичної та економічної антропології виступає констатування комунікаційного спадкування форм обмінів через традиції, вірування та ритуалізацію суспільного буття первинних суспільств; наявність ірраціонального, духовного компонентів обмінних взаємодій, що наближує до повноцінного розкриття обмінів, а також виокремлення основного компоненту даних процесів - віддяки, яка набувала помпезності та великого значення при здійсненні обмінних операцій [21]. З розвитком суспільства, у обмінних відносинах набуває чинності тенденція до збільшення раціональної та логічної складової, яка вплинула на їх формування як окремого соціального інституту [21, с. 104].

При цьому, соціально-історична та економічна антропологія субстантивізму виокремлювали залежність виникнення трансформаційних хвиль від просторового поширення обмінних взаємодій. Безпосередньо, обмінні відносини трактувались як система взаємодій індивідів на даровій основі з зобов ´язанням та дотриманням принципу взаємовіддяки.

Розглядаючи основний теоретико-методологічний капітал концепції обмінних відносин, неодмінно слід підкреслити вагомість вкладу засновників марксизму (К. Маркс, Ф. Енгельс) та політекономії (Д. Міль, А. Сміт, О.Є. Ключєв, Н.Г. Самородова, тощо) при дослідженні даної категорії у соціально-економічній сфері соціуму.

По-перше, визначені підходи розкрили економічну сутність та зміст, місце та роль товарних обмінів у процесі еволюційно-історичного розвитку соціуму, проаналізували відмінність обмінних процесів при капіталізмі та соціалізмі.

Обмін трактувався як одна з фаз суспільного виробництва, на основі якої, разом з процесами пере/розподілу, відбувалось розділення праці. Слід вказати на залежність процесів розподілу праці та просторового поширення обмінних відносин: „...доки людська праця була мало виробничою, яка надавала лише мізерний надлишок над необхідними життєвими засобами, доти зріст виробничих сил, поширення обміну, розвитку держави та права, створення мистецтва та науки ставало неможливим.” [24, с. 182]. Дана ідея, була також відображена теоретиком політекономії О.Є. Ключовим при аналізі обмінних відносин в часи існування соціалістичного суспільства та економіки „...обміну продуктами споживчого та виробничого призначень.” [12, с. 4 - 6].

По-друге, у рамках марксизму та політекономії, було виокремлено головний принцип функціонування обмінних відносин - заміщення/ компенсування, що знайшло своє відображення у роботах К. Маркса, Ф. Енгельса, Н.Г. Самородової, тощо. Так, наприклад, Ф. Енгельс, досліджуючи селянські спілки на Мазелі та у Хохвальді, відзначав, що „...селяни вбачають вигідність у заміні спільної власності на приватну” [24, с. 162].

По-третє, зробили вклад у визначені вагомої характеристики обмінів - еквівалентності. Зокрема Н.Г. Самородова, виводила поняття еквівалентність від „... дії законів вартості та законів розподілу за працею” [20, с. 77]. Виступаючи у якості „...посередника обміну, еквівалент отримує

своє існування у грошах” [14, с. 28].

По-четверте, у руслі цих підходів відбулася спроба класифікації обмінів за економічною та історико-політичною основою. Зокрема, К. Маркс наголошував на існуванні матеріальної та нематеріальної форми обмінів [14, с. 15], а також класифікував дане явище за потребою та за характером суспільних відносин [14, с. 33].

По-п´яте, визначали обмін як форму соціального спілкування, у яку запроваджений посередник: „...людина як істота товариська неминуче повинна прийти до обміну [14, с. 19].задля здійснення обміну поміж двох предметів, спочатку приймається у обмін на один з цих двох предметів, а потім віддається у обмін на інший” [14, с. 15].

Проте погляди політекономів та марксистів декілька різняться у розумінні просторової сфери дії обмінних відносин як форми спілкування. Так, К. Маркс, вбачає у обміні не тільки матеріальне призначення приватного характеру, але й глибоку матеріальну структуру, суспільне призначення якої полягає у підтримці „істинного суспільного зв´язку людей” [14, с. 23]. На противагу марксизму, політекономія розглядає обмінні відносини однобічно, не дивлячись на наявність їх прихованої сутності [14, с. 24].

Таким чином, засновники марксизму розглядають обмін з різних позицій: „...як мінова торгівля; як відчужений родовий акт; як противага суспільним відносинам [14, с. 27]; як фаза суспільного виробництва [24, с. 27].

Структурно-функціональний підхід Т. Парсонса як один з вагомих підходів у розвитку соціальних наук, надав визначення системного характеру обмінних відносин у залежності від типу соціальної структури. Остання означає „закономірності існування індивідів у соціальній системі, що попереджають її від нестабільності і конфліктів, або надають їй соціально-схваленого характеру” [16, с.21].

Роль обмінних відносин у теорії Т.Парсонса розкривається при процесах взаємодії між соціальною, культурною, економічною, політичною системами та оточуючим середовищем.

Так, у сфері економіки відзначається домінування „моделі підтримки асоціації родинництва” [16, с. 29] як однієї з форм обмінних відносин. У якості основного символічного медіа виступають гроші та ринок, а у культурній - мова [16, с. 23]. Завдяки цим компонентам, набувають чинності „...процеси культурного розповсюдження родинництва у просторі та часі” [16, с. 30].

Т. Парсонс помітив, що відносини між індивідами, соціальними системами та соціальною структурою, які ми називаємо послуги, формують основу для політичної сфери суспільства, де взаємозв´ язки будуються за типом матриці, у якій нормативний порядок потребує підтримки коливань поваг. До речі, О.Е. Бессонова, досліджуючи інститути роздавальної економіки, також відмічала дію заохочувань роздатку з ефектом очікувань датку при підтримці існуючої адміністративної системи [5, с. 87]. Стабільність суспільства залежатиме від плеяди індивідів, створеної на „...солідарності, загальній лояльності і обов´язках...” [16, с. 28]. За згодою та внутрішньо сітьовими інтересами набувають чинності механізми примусу. Цей необхідний ланцюг і формує ступінь застосування сили владою у конкретних ситуаціях.

Важливість структурно-функціонального підходу Т. Парсонса при створенні концепції обмінних відносин визначена впровадженням до системи обмінів „...чотирьох структурних категорій - цінності, норми, колективність, ролі...”, - які відповідають процесам функціонування політичної та економічної систем, інтеграції та адаптації [16, с. 21]. Завдяки цьому, стає можливим дослідження культурно-історичного значення розвитку обмінів у соціумі, а також тенденції до взаємозалежності обмінних відносин та процесів трансформації соціальних систем.

Отже, під обмінними відносинами Т. Парсонс розумів систему взаємодій, що діяла на принципах соціальних обов´язків, солідарності, схвалення. Серед якостей обмінів відзначалась їх системність та структурність. Головна функція даного типу відносин полягала в урегулюванні балансу між системами соціуму, підтримкою розповсюдження культурної комунікації у просторі та часі, а згодом і можливі соціальні зміни у суспільстві. Через деякий час, від структурно-функціонального підходу почала відмежовуватись самостійна теорія соціального обміну, перші істини якої були визначені у біхевіористичному руслі Д.К. Хомансом (George K. Homans) та П. Блау (Peter M. Blau). Їх робота була продовжена послідовниками теорії - Річардом Емерсоном (Richard M. Emerson), Карен Кук (Karen S. Cook), Джеймсом Коулманом (James S. Coleman), Джоном Стоулт (John F. Stolte), Харумі Бефу (Harumi Befu), тощо; у державах колишньої країни Рад - С.Ю. Барсуковою, В.І. Вєрховіним, В.П. Култигіним.

Визначаючи обмінні відносини як всезагальний феномен, що постійно присутній у людській повсякденності [4, с. 213; 6, с. 85], теоретики соціального обміну обгрунтовують механізми, принципи та способи їх функціонування. Головною заслугою представників теорії обміну були характеристика обмінних взаємодій на мікрорівні соціального буття та виявлення їх нормативної, структурної складової, чого не зустрінеш, наприклад, у поглядах марксистів.

Джон Стоулт, виділяв особливості структурного обміну у „...формуванні, придбанні та активізації різноманітних норм справедливості, що включає „еквівалентність” [22, с. 192]. Джон Коулман, у своїй статті про вільних вершників та ревнителів, виділив два типи акторів обмінних відносин в залежності від їх мотивів, характеру витрат ресурсів, поведінки та наявності загального інтересу від контакту [11, с. 62]. Харумі Бефу визнавала необхідність існування культурних кордонів для обмінних відносин, які за допомогою нормативно-ціннісного змісту, ладні контролювати дані відносини у суспільстві [4, с. 203]. Звідси, виводились і правила обмінних взаємодій, що мали свої просторово-часові характеристики [4, с. 214]. Їх основна функція у соціумі виявлялась у якості регулятора індивідуальних форм дару - віддану. Останнє представляється як природа обмінів [4; 6; 3].

У рамках теорії соціального обміну були визначені критерії емерджентності (розмір та кількість складових елементів, прямі зв´язки між ними, різноманітність та структурні властивості вищого та нижчого порядку елементів) [цит. за 13, с. 94] і принципи обмінних відносин: „принттип заохочування та стимулу” [22, с. 207], „...дуальність „свого” та „чужого”, емоційної та мотиваційної асиметричності, падіння цінності чужого майна та право вільного розпорядження власністю” [7, с. 83]. На основі вищезазначеного виводилось визначення обмінних відносин з позиції теорії соціального обміну як соціальний процес взаємодії, що побудований на залежності від нормативно-ціннісного порядку локалізованого характеру, який передбачає віддяку.

Проаналізувавши основні перспективні витоки концепції обмінних відносин, слід наголосити на відсутності цілісного, структурного визначення даної категорії. Кожен з цих підходів (соціальна та економічна антропологія, марксизм та політекономія, структурний функціоналізм Т. Парсонса та теорія соціального обміну) при дослідженні системи обмінів характеризувався однобічністю та звуженим розумінням всієї їх сутності. Тож соціальна та економічна антропологія субстантивізму обмежила дослідження обмінних відносин мікрорівнем повсякденного буття архаїчних та феодальних суспільств та зосередилась на характеристиках соціально- історичних форм обмінів. Марксизм та політекономія страждали економоцентричною позицією щодо даної категорії, через яку ставало неможливим розкриття духовної, комунікативної сторони відносин на основі обмінів.

Структурний функціоналізм Т. Парсонса та теорія соціального обміну найбільше приблизились до спеціального дослідження обмінних відносин, проте зосередившись на їх інтерсуб´ активній природі, принципах функціонування обмінів за біхевіористичною формулою „стимул - реакція” вони не представили нагоди для їх аналізу на макрорівні соціальної реальності у якості цілісної системи.

Отже залишається констатувати нагальну необхідність надання соціально-філософського статусу дослідженню категорії „обмінних відносин ”, у руслі якого можливе розкриття їх макрозначення для соціальної структури та визначення соціального, тотального характеру системи обмінів. Природа обмінних відносин потребує власного визначення як самостійної, яка не повинна обмежуватись будь-якою сферою суспільної життєдіяльності.

Проаналізувавши основні методологічні підходи до категорії „обмінних відносин”, можна вивести її загальне визначення: „обмінні відносини - система комунікацій, яка передбачає взаємний рух ціннісних потоків та дії його суб´єктів, що характеризується шляхом двох основних принципів — заміщення та віддяки [19, с. 61]. Через таку трактовку відкривається горизонт не тільки на усесторонній та цілісний розгляд „обмінних відносин”, а й виокремлення нового підходу у рамках соціально- філософського пізнання - „філософії обміну”.

„Філософія обміну” - представляє евристичну концепцію у дослідженні обмінних відносин на основі нового методологічного каркасу, який я вбачаю у системному, комунікативному підходах та теорії соціальної трансформації. Науково-теоретичне значення даної метаконцепції полягає у можливості розкриття одного з виміру соціальної тотальності крізь просторово-часове поширення комунікативних процесів та визначенням місця і ролі обмінів при функціонуванні суспільства. Це можливість дослідити збалансованість обмінно-розподільчих відносин як внутрішньо, так і ззовні між різними сферами суспільства.

Відносно практичного значення „філософії обміну” слід вказати на нове осмислення певних соціальних процесів суспільного розвитку - обмінно - розподільчі диспропорції у міжрегіональних відносинах [19], трансформації геополітичної системи, збільшення кількості глобальних та регіональних конфліктів у світі, центрово-периферійна циркуляція матеріальних та нематеріальних ресурсів у комунікативних сітях соціуму, тощо. Останнє, зокрема, потребує визначення герменевтичної якості обмінних відносин, що уможливлюється через запровадження комунікативного підходу Ю. Хабермаса.

Перспективним постає дослідження взаємообмінів соціальним кодом як одним із методів подолання проблем маргіналізації суспільства [2, с. 34, 99]. На мій погляд, це дозволить розглянути обмін як один із соціальних інститутів, що надасть вихід на аналіз мезорівня соціальної структури.

Література

Арустамова К.И. Социальная функция отношений распределения в прогрессе общества (опыт философского анализа): автореф. дис. на соискание науч. степени канд. филос. наук / К.И. Арустамова. — Ереван, 1990. — 21 с.

Атоян А.И. Социомаргиналистика [монография] / А.И. Атоян — Луганск: РИО ЛИВД, 1999. — 456 с.

Барсукова С.Ю. Реципрокные взаимодействия. Сущность, функции, специфика / С.Ю. Барсукова // Социс. — 2004. — №9. — С. 20—29.

Befu H. Structural and Motivational Approaches to Social Exchange // Social exchange Advances in theory and research. — N.Y.: Plenum Press, 1980: 197—214.

Бессонова О.Э. Раздаточная экономика в ретроспективе / О.Э. Бессонова // Общественные науки и современность. — 1998. — №4. — С. 85—100.

Blau P. M. Microprocess and Macrostructure // Social Exchange Theory. Edited by S. Cook — Sage publications — Beverly Hills, 1982: 83-100.

Верховин В.И. Экономические стереотипы в русском фольклоре / В.И. Верховин // Социс. — 1998. — №6. — С. 82—88.

Гуревич А.Я. Избранные труды: В 2-х т. / А.Я. Гуревич. — М. — СПб.: Университетская книга, 1999. — Т. 2: Средневековый мир. — 1999. — 560 с.

Гуревич А.Я. История — нескончаемый спор // Гуревич А.Я. Скандинавистика и медиевистика. — М.: РГГУ, 2005. — С. 704—717.

Ковалевски С. Циклические трансформации в северо-американской доистории / С. Ковалевски // Альтернативные пути к цивилизации. — М., 2000. — С. 175—185.

Coleman J. S. Free Riders and Zealotry // Social Exchange Theory. Edited by

S. Cook — Sage publications — Beverly Hills, 1982: 59—81.

Ключев А. Е. Процесс обмена в хозяйственном механизме социалистического общества / А.Е. Ключев // Обмен при социализме. Ученые записки кафедр общественных наук вузов Ленинграда. Политическая экономия. — Ленинград: Изд-во Ленинградского унив-та, 1976. — Вып. 18. — С. 5—30.

Култыгин В. П. Концепция социального обмена в современной социологии / В.П. Култыгин // Социс. — 1997. — №5. — С.85—99.

Маркс К. Конспект книги Джеймса Милля «Основы политической экономии» / К. Маркс // К.Маркс и Ф.Энгельс. Сочинения. — М.: Изд-во политической литературы. — 1974. — Т. 42. — С. 5—40.

Мосс М. Общества. Обмен. Личность: Труды по социальной антропологии / Мишель Мосс. [пер. с фр.] — М.: Изд-ая фирма «Восточная литература» РАН, 1996. — 360 с.

Parsons T. The concept of society // Parsons T. Politics and social structure: on the concept of political power — N.-Y., 1969: 8—33.

Поланьи К. Великая трансформация: политические и экономические истоки нашего времени / Карл Поланьи. [пер. с англ. А.А.Васильева, С.Е. Федорова и А.П. Шурбелева]; [под общей ред-ей С.Е. Федорова]. — СПб: Алетейя, 2002. — 320 с.

Попов В.Б. Отношения распределения и перераспределения в процессе общественной эволюции / В.Б. Попов // Вестник РАН. — 1997. — Т. 67, №7. — С. 615—621.

Попов В.Б., Серостанова О.Б. Философия обмена (на примере межрегиональних отношений запада и востока Украины) / В.Б. Попов,

О.Б. Серостанова // Стосунки Сходу та Заходу України: суб´єкти, інтереси, цінності: Зб. наук. пр. / [наук. ред. І.Ф.Кононов]. — Луганськ: Знання, 2007. — С. 60—64.

Самородова Н.Г. Цена и характер эквивалентности обмена при социализме / Н.Г. Самородова // Обмен при социализме. Ученые записки кафедр общественных наук вузов Ленинграда. Политическая экономия.

Ленинград: Изд-во Ленинградского унив-та, 1976. — Вып. 18. — С. 66—83.

Серостанова О. Б. Раціональність та ірраціональність у обмінних взаємодіях між людьми / О.Б. Серостанова // Філософські дослідження. Зб. наук. праць Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. — Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2007. — Вип. 8.

С. 97—106.

Stolte John F. Legitimacy, Justice, and productive Exchange // Social Exchange Theory. Edited by S. Cook — Sage publications — Beverly Hills, 1982: 190—207.

Сураганова З.К. Традиционный обмен дарами у казахов: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. социол. наук: спец. 07.00.07 «Этнография, этнология и антропология» / З. К. Сураганова. — Томск, 2007. — 23 с.

Энгельс Ф. Анти - Дюринг. Переворот в науке, произведенный господином Евгением Дюрингом / Фридрих Энгельс. — М.: Политиздат, 1969. — 483 с



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць