Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Детермінанти еволюції культури в класичному еволюціонізмі


Кравець С.

Дана стаття присвячена аналізу причин еволюції культури.

Сьогодні особливий інтерес для вітчизняних науковців становлять дослідження теорії еволюції у британо- американській культурній антропології, котра за півтора століття свого існування стала впливовою науковою дисципліною.

В роботах класичних еволюціоністів майже не зустрічаються ґрунтовно сформульовані теорії детермінації еволюції культури. Проте, велика кількість каузальних (причинних) пояснень присутні в їхніх працях. Тому спроба виділити основні фактори, які виступають в якості причин еволюційних змін, є актуальною.

Відомий англійський дослідник Дж. С. Міль з цього приводу писав: „Обставини...котрі впливають на стан та прогрес суспільства є незліченими та нескінченно мінливими; і хоча всі вони змінюються згідно з причинами і, як наслідок, з законами, кількість причин є настільки великою, що перевершує наші обмежені можливості підрахунку” [1:549]. Відповідно, сама можливість побудови будь-якої суспільної теорії, яка б забезпечувала єдине причинне пояснення культурної еволюції, залишалася за межами вирішуваних проблем. Тим не менше, ми зробили спробу виділити основні фактори, які виступали в якості причин еволюційних змін.

Розрізняють два широких типи культурної детермінації: іманентний антропологічний та зовнішній. Теорії внутрішньої причинності зображають культуру, що еволюціонує внаслідок дії внутрішньої сили людства (людських потенцій). Ці теорії наголошували на факторах раси, психології, ідей, великих особистостей, геніїв, тощо. Інший тип теорій наголошував на ролі зовнішніх до людського організму факторів: навколишнього середовища, технологій, економіки, власності, війни, зброї, тощо у пошуку головних детермінантів культури. Ми в своєму дослідженні розглянули ті теорії, в яких причини культурного розвитку походили з функціонування людської думки. Однією з них є теорія психічної подібності. Щось на зразок віри в психічну подібність як детермінанту еволюції, можна знайти в „Стародавньому суспільстві” американця Льюіса Моргана. „Загальний закон інтелекту, - писав Л. Морган, - зустрічається і в період дикунства, і варварства, і цивілізації. Завдяки цьому людство змогло в подібних умовах виробити однаковий посуд та знаряддя, здійснити, розвинути подібні суспільства з однакового зародку думки” [2:467].

Едвард Тайлор також приписував причинну роль в культурному розвитку подібному функціонуванню людської думки серед різних народів. З цього приводу він писав: „Ніяких етнічних зв’язків не може бути між ацтеками та єгиптянами, проте кожна з цих рас розвинула ідею пірамідних гробниць внаслідок психічної подібності [3: 119]. Проте, пояснення культурних паралелей лише як наслідок продукту думки, не завжди визнавалося Тайлором. В своїй статті „Про метод дослідження розвитку суспільств” (“On a Method of Investigating the Development of Institutions”) він пояснював поширене таке явище як табу одруження та статевих контактів між двоюрідними братами та сестрами й тестями(щами)/свекрами(ухами) з зятями/невістками, не за рахунок психічної спільності між людьми з різних регіонів, а за рахунок повторної дії соціологічних детермінант.

Е. Тайлор дотримувався думки про те, що „уніформізм, притаманний цивілізації, можна приписати, великою мірою, однаковим діям за однакових умов” [4:1]. Умови, в яких жили люди повинні були б, на думку Тайлора, бути також однаковими, щоб трапилася така подібність.

Наступною детермінантою еволюції культури, котру ми виділяємо в працях класиків еволюціонізму, є людська здатність вдосконалюватися. Згідно з класичним еволюціонізмом, людина має визначені передумови для вдосконалення свого менталітету та поведінки. Г. Спенсер, зокрема вважав, що з ранніх стадій передісторії продовжується повільна адаптація людської природи до результатів соціокультурних процесів. Модифікації людських якостей поступово акумулюються в популяції і передаються з покоління в покоління як спадково, так і через традицію. Через різні умови та обставини існування людей, ці якості виявляються в них по-різному. Однак відмінності не є абсолютними і їх можна подолати завдяки тому, що вродженні здібності людини мають властивості вдосконалюватися.

Ще однією детермінантою культурної еволюції вважалися дії індивідів, що розглядалися як причини еволюційних змін. Дж. С. Міль стверджував, що „закони суспільних явищ є і не можуть бути нічим іншим, як законами дій та пристрастей людських істот, об’єднаних в їхньому соціальному стані”. Зрозумілим є те, що пояснення еволюції не обмежувалося індивідуальною поведінкою, а передбачало звернення до культурної матриці і природних умов, що утворюють зовнішнє оточення. Проте, індивідуальна обумовленість еволюційних змін стала важливим припущенням при поясненні як культурних відмінностей, так і породження винаходів. Це особливо яскраво проявилося в концепції „великих людей”.

Рушійною силою еволюції, на яку звертали увагу класичні еволюціоністи, є ідеї. При розгляді даної детермінанти ми частково звернемося до ідеалістичних теорій всіх типів. Незважаючи на античне походження, думка

про первинність ідей у визначенні культури досягла свого апогею у вісімнадцятому столітті, в епоху раціоналізму. Тоді вчені вважали, що розум є суттю людини, яка відрізняє її від всіх тварин на землі.

Відмовившись вважати промисел божою детермінантою людської історії, просвітники стали розглядати еволюцію суспільства та культури як продукт людського розуму. Тут визначальна роль надавалася таким феноменам, як “архитептичні ідеї» (Г. Майн), «елементарні ідеї» (А. Бастіан), «герми думки» (Л. Морган). Виходячи з уявлення про антропологічно-інваріантну конструкцію людського мозку та психіки, прихильники цих концептів вважали, що такі утворення властиві людській природі і є вихідними пунктами породження більшості складних культурних інститутів. Для того, щоб реалізуватися на рівні ідей та дій, ці «герми думки» повинні стати спеціальними інтелектуальними засобами, що розвиваються внаслідок різноманітних відносин людей з оточенням. Такий розвиток, на думку Е. Тайлора, здійснюється в русі пізнання від магії до науки.

Найвидатнішим прикладом використання ідей як шаблону для культурного розвитку були „зародки думки ” (“germs of thought”) Л. Моргана. В „Стародавньому суспільстві ” Морган зазначав, що ці зародки беруть початок з періоду становлення людської раси, а з них виросло багато складних інституцій. Морган вважав, що мозок сучасної людини є таким самим як і в предків періодів дикунства та варварства, й що „він дійшов до нас наповнений думками та пристрастями, якими був зайнятий у всі перехідні періоди” [2:59]. Зважаючи на те, яким чином був організований мозок давньої людини, Л. Морган припускав, що „головні людські інституції розвинулися з декількох первинних зародків думки, й .... курс та спосіб їхнього розвитку був передбачений та обмежений дивергенцією, природною логікою людського розуму й обов’язково силою” [2:23]. Проте, ці зародки думки не відображали рівноцінно всі аспекти культури. Згідно з Л. Морганом, „перші зародки думки, які здійснювали найсильніший вплив на людські погляди та на людську долю, стосувалися правління, сім’ї, мови, релігії та власності” [2:59]. Насаджені людині ці зародки думки все ще вимагали особливого розуму для того, щоб активізуватися в культурних формах.

Морган пояснював розквіт Афін, як результат „ідей, котрі розвивалися впродовж попередніх етнічних періодів” [2:119]. Говорячи про ганованський (Дакота-Ірокези) тип системи спорідненості, Морган писав: „ Система є під абсолютним контролем фундаментальних понять, а кардинальні зміни системи повинні відбуватися у логічній узгодженості з цими поняттями” [5: 212]. Е. Тайлор в „Антропології” пише: „ Коли людина прогодовує себе, як і інші нижчі тварини, збираючи дикі фрукти та ловлячи птахів і риб, вона приходить за допомогою свого вищого інтелекту до більш штучних засобів здобування їжі” [6: 214]. У цій же праці він зазначає, що „здатність людини пристосуватися до світу, якому вона живе та, навіть, контролювати його, є великою мірою завдяки її хисту здобувати нові знання” [6:51].

Акцентування Тайлора на ролі ідей та шляхах їхнього вираження у визначенні культурного розвитку проявлялося у тому, що він віддавав перевагу письму над містобудуванням, як причині та ознаці цивілізації. За його допомогою можна було найефективніше визначити й відрізнити період варварства від цивілізації» [7:123].

До початку ХХ століття „ідеалістичний детермінізм” втратив свою популярність настільки, що навіть став заперечуватися як самостійне пояснення культурної еволюції. Тим не менше його допоміжна інтерпретаційна роль залишалася незмінною аж до нашого часу, хоча самі характеристики іманентних антропологічних пізнавальних властивостей зазнали суттєвої трансформації в результаті узагальнення численних емпіричних даних.

Аналізуючи зовнішні детермінанти культурної еволюції, ми обмежились оглядом матеріалістичного компоненту у класичному еволюціонізмі.

Матеріалізм відіграв значну роль в розвитку теорії культурної еволюції, хоча цілісної матеріалістичної інтерпретації культурної еволюції ми не знайдемо в працях класичних еволюціоністів. Вони лише частково визнавали роль матеріальних умов в культурному розвитку. Класичні еволюціоністи знаходилися на піонерській стадії розвитку їхньої науки, тому їхні ідеї були переповнені зайвою кількістю раціоналізму, романтизму та метафізики, успадкованих від попередніх наукових поколінь.

Безперечно, найгостріший контраст між матеріалізмом та ідеалізмом, який тільки можна знайти в працях еволюціоністів дев’ятнадцятого століття, представлений Л. Морганом. Фрідріх Енгельс, у вступі до праці „Походження сім’ї, приватної власності та держави” (“Origin of the Family, Private Property and the State”) писав, що

„Морган власним шляхом наново впровадив в Америці матеріалістичне розуміння в історії, яке відкрив Маркс сорок

років тому” [8:28]. І дійсно, при читанні перших трьох розділів „Стародавнього суспільства” не може не вразити величезне значення, яке Морган надає матеріальним елементам культури.

Стосовно виробництва глиняного посуду, яким Морган позначив початок періоду Варварства, він писав: „Впровадження гончарного мистецтва представляє нову епоху людського прогресу у напрямку до кращого життя й домашньої зручності” [2:20]. Морган також надавав великого значення поширенню джерела енергії для культурного розвитку: „Свійські тварини забезпечували людські м’язи тваринною силою, додаючи новий цінний фактор. З часом, виробництво заліза дало можливість виготовити плуг з залізним кінцем, а також ефективніші лопату та сокиру. Саме з цього та попереднього плодівництва походило польове господарство, а разом з тим, необмежені засоби для існування. Плуг, котрий тягнувся тваринною силою можна вважати нововведенням” [2:30].

У „Стародавньому суспільстві” очевидним є те, що Морган бачив у цих вдосконаленнях продуктивних сил

необхідний поріг для подальшого розвитку культури : „На певній стадії прогресу деякі великі винаходи або відкриття, такі як одомашнення тварин чи виплавляння залізної руди, дали сильний імпульс для подальшого розвитку” [2:40]. На рахунок винайдення заліза, Морган писав, що ця подія була підготовкою до переходу до цивілізації: «забезпечення залізними знаряддями праці, людство впевнено прямувало до цивілізації. Винайдення заліза було подією з подій в людському досвіді, якому не було рівних серед всіх винаходів та відкриттів, які порівняно з цим були незначними або, принаймні, другорядними” [2: 43].

Е. Тайлор не так часто і виразно як Л. Морган, проте, іноді все ж концентрувався на технологіях як основному елементі в еволюції культури. Наприклад, він почав розділ під назвою „Мистецтво життя” в своїй праці „Антропологія” словами: „Види мистецтва, за допомогою яких людина захищає та забезпечує себе й панує над світом, в якому живе, залежать великою мірою від її користування інструментами” [6:182]. В цьому ж розділі він продовжував: „Велику зміну в цивілізації спричинило використання водяного та повітряного млинів як постачальників енергії” [6:204].

Г. Спенсер ніколи не вважав себе матеріалістом. Незважаючи на постійні заперечення, матеріалістичні та механістичні інтерпретації все ж мають місце в його працях. Він вважав, що всесвіт складається з великої кількості енергії. В „ Перших законах”, наприклад, Спенсер писав: „Найглибша правда, якої ми можемо досягнути, є лише твердження однорідності в нашому досвіді відносин матерії, руху та сили” [9:570]. Спенсер ще зазначав, що „людський прогрес вимірюється за допомогою міри, в якій просто збиральництво замінюється виробництвом, досягнутим спочатку ручною силою, потім тваринною силою, і, нарешті, машинною силою” [10:362].

У працях класичних еволюціоністів детермінантами культурної еволюції часто виступають способи життєзабезпечення. Вчені надавали їм великого значення в культурному розвитку й виділяли такі еволюційно визначальні форми життєзабезпечення, як обробка землі та агрокультура, скотарство, мисливство та рибальство, ремесла. Ці форми мали найважливіше значення для найбільш інтенсивної взаємодії людських суспільств з навколишнім середовищем, породження адаптаційних утворень, змін, пов’язаних з покращенням якості життя, а також для розвитку технологій. Л. Морган зокрема вважав, що великим поштовхом для культури є удосконалення способів життєзабезпечення, зазначаючи, що „великі епохи в людському прогресі ототожнювалися зі збільшенням джерел засобів для існування” [2:24].

Поява мотик, особливо з металевими наконечниками, ознаменувала початок сучасній соціальній стратифікації. Мотика дала можливість людям селитися в одному місці і тим самим нагромаджувати значну кількість запасів. Житло стало більш ґрунтовним, поселення стали розширятися, а створення стабільних економічних надлишків привело до спеціалізації в сфері виробництва засобів існування, що, в свою чергу, призвело до соціальної нерівності. Оскільки металева зброя була ефективнішою, вперше за все існування людства війна стала вигідною альтернативою технологічним інноваціям як засобу збільшення додаткового продукту. Розвиток скотарства і ведення воєн, які мали на увазі відрив від дому на тривалий період, були несумісними з вагітністю і доглядом за дитиною, і тому жінки неповною мірою мали доступ до виробництва їжі. Для суспільства загалом також було бажаним, щоб такими небезпечними справами займались чоловіки, а не жінки, оскільки втрата значної кількості плідниць загрожувала його зникненням.

Поява плуга і плужного землеробства збільшила врожайність, вироблення додаткового продукту, що спокушало еліту на все більшу експлуатацію своїх родичів - просто людей. Плуг здійснив великий вплив на моделі гендерної стратифікації, бо, по-перше, він був монополізований чоловіками, а по-друге, великі поля розташовувались на великі відстані від дому, що знову ж таки погано суміщалося з практикою грудного вигодовування. Тому в культурах плужного землеробства жінки приносили значно менше матеріальних плодів, ніж у мотижних культурах. Землеробство стало основою для соціальної стратифікації, оскільки вимагало особливої моделі успадкування, що впливало на шлюб і сексуальну поведінку.

Говорячи про скотарство, Морган писав, що „великим відкриттям було те, що диких коней, корів, овець, віслюків, свиней та цапів можна приручати, і коли їх об’єднали в отари та стада, вони стали джерелом постійного засобу для існування, що дало сильний імпульс людському прогресу” [2:452].

Він також розглядав вплив сільського господарства на культурний розвиток. Він, наприклад, писав, що „отримання борошняних виробів шляхом культивування повинно вважатися однією з найважливіших подій в людському досвіді” [2:43]. Він вважав, що „нова ера”, котра характеризувалася започаткуванням сільського господарства „мала великий вплив на долю людства” [2:28]. Пізніше Морган зазначав, що „зі зростаючим надлишком засобів для існування внаслідок польового господарства, нації почали розвиватися і збільшуватися, нараховуючи багато тисяч під одним керівництвом, а перед тим вони налічували всього декілька тисяч” [2:458].

Тайлор був такої ж думки: „ця їстівна трава, яка перетворилася внаслідок культивації в зернові культури такі, як пшениця, ячмінь, жито, і завдяки їхньому регулярному та багатому врожаю, стали головною підтримкою людського життя та великою рушійною силою цивілізації” [6: 215].

Класичні еволюціоністи не були послідовними економічними детерміністами, проте вважали економічні фактори сильними формувальниками культури. Тим не менше звернення до таких економічних факторів, як розвиток промисловості та торгівельна експансія виявилося плідним при поясненні структурного ускладнення людських суспільств, змін у владних та політичних структурах. Особливий інтерес в цьому відношенні викликають праці Г. Спенсера, присвячені грецькій демократії. Вчений вважав, що роль комерції та індустрії в розширенні основи афінської олігархії та в розбудові грецької демократії, була сильною та переконливою.

Льюіс Морган набагато менше визнавав визначальну роль економічних факторів, ніж Спенсер. Він приписував велику роль організації власності. В „Системах” (“Systems”), Морган писав, що „неможливо переоцінити вплив власності на людську цивілізацію. Власність була зародком, і досі є доказом людського прогресу від варварства до цивілізації. Основна пристрасть цивілізованої людини полягає в набутті, володінні та використанні. Із появою надлишків продуктів харчування попередня форма розподілу, коли кожний всю здобич віддавав у «загальний котел», починала гальмувати розвиток виробництва. Тому рід був вимушений дозволити частину продукції розподіляти як «премію», додаткову нагороду тим своїм членам, які були найкращими у виробничій діяльності. Поряд з вирівнювальним розподілом починає впроваджуватись і розподіл трудовий: за кількістю принесеної здобичі, виробленого продукту - відповідно до можливостей людини. Тепер кожному дорослому почали виділяти частку продукту, якою він міг розпоряджатися як власністю. До слова, отриману частку дорослі мали використовувати не лише для власних потреб, але й для утримання дітей. Насправді правління, організації та закони зводяться до різних органів, існуючих для створення й захисту власності” [5:492]. Таким чином, власність „започаткувала рабство як інструмент для її ж створення”, а пізніше „спричинила відмову від нього, оскільки, виявилося, що вільна людина є кращою машиною для вироблення власності” [2:426].

В акумулюванні власності Морган, навіть, бачить основу для моногамії: „Оскільки власність зростала в кількості і урізноманітнювалася, вона мала стабільний й зростаючий вплив на появу моногамії....Зі встановленням передачі у спадок власності від власника до його дітей, з’явилася можливість створення строгої моногамної сім’ї. [2:426].

Наступним класом детермінант культурної еволюції, які виділяли класичні еволюціоністи є соціальні фактори. Соціальну детермінацію еволюційних процесів можна визначити як пояснення певних соціокультурних рис наявністю або відсутністю інших рис такого ж класу. Однією з визначних соціокультурних систем, що розкриваються в межах класичного еволюціонізму в якості пояснювальних моделей, була система спорідненості, сімейних відносин. З цієї структури виводилися системи розселення, певні питання власності, деякі принципи соціальної організації. Іншою важливою соціальною зміною, що визначає характер соціокультурної еволюції, вважалася соціальна структура. Такі елементи культури, як цінності, звичаї, правила володіння і успадкування власності, розглядалися в якості функцій соціальної структури.

Важливим соціальним детермінантом культурної еволюції виступає система міжстатевих, в т. ч. сексуальних стосунків, на що акцентує увагу Л. Морган у праці «Стародавнє суспільство». Становлення людського суспільства передбачало, на думку вченого, приборкування, введення у визначені рамки такої важливої індивідуалістичної потреби, як статева.

Л. Морган в низці своїх праць вивчав еволюцію кровноспоріднених відносин. На основі вивчення побуту північноамериканських індіанських племен Морган прийшов до висновку, що саме рід був первинним в первісному суспільстві. Всю історію людства він розділив, згідно з цим відкриттям, на два періоди: ранній, коли суспільний устрій засновувався на родах, фратріях і племенах, і пізніший, коли суспільство стало територіальною, політичною і економічною спільнотою. Згідно з Морганом, в умовах панування роду держави не існувало. Суспільний устрій був демократичним. Підтримувалися виборність влади, екзогамія і взаємодопомога [11:36]. При цьому він відмовлявся виводити рід із «патріархальної сім’ї», як це було прийнято до нього: оскільки в первісному суспільстві батьківство не могло бути достовірно встановленим, і єдиною надійною ознакою походження був, за Морганом, зв´язок з материнською сім’єю. Перетворення материнського роду в батьківський Морган пояснював накопиченням власності в руках чоловіків і бажанням передавати її по спадковості дітям.

Г. Спенсер, в свою чергу вбачав у цінностях і поглядах людей не формування суспільства, а його відображення, зазначаючи у праці „Вивчення соціології” (“The Study of Sociology”), що „для кожного суспільства, і для кожної стадії в його еволюції притаманний певний вид почуттів і думок,...що є функцією соціальної структури” [12:390]. Найбільш систематичний підхід серед еволюціоністів дев’ятнадцятого століття до вивчення конкретних соціальних рис за допомогою відсутності або наявності певних інших соціальних рис був безумовно представлений Едвардом Тайлором в статті під назвою „Про методи вивчення розвитку суспільств” в 1889 році. У ній Тайлор наводить аргументи на користь пріоритету материнського роду. Етнографії відомі численні факти переходу від материнського роду до батьківського, але немає фактів зворотного переходу. Відповідно, ми постійно зустрічаємося з пережитками материнського роду в батьківському роді і ніколи - зі зворотною цьому ситуацією. Тайлор вважав, що „злам матріархальної системи й заміна її патріархальною повинні розглядатися як серйозний фактор в соціальному розвитку” [3: 260].

Роль війни в культурній еволюції, особливо у становленні держави була визнана ще задовго до формування еволюціонізму як концептуальної системи. В його рамках ця ідея отримала більш строгий і систематизований вигляд.

Л. Морган і Е. Тайлор часто зверталися до ролі війни, вивчаючи політичний розвиток. Стосовно походження конфедерацій Морган писав: „Тенденція до об’єднання з ціллю взаємного захисту природно існувала серед

споріднених та сусідніх племен Стан постійної війни, в якому вони жили, прискорював дію цієї природної

тенденції” [Morgan 2:109]. Коментуючи наслідки війни в період Варварства, Морган писав: „Локалізація племен на конкретній території і в укріплених містах зі зростаючою кількістю людей, посилювала боротьбу за володіння бажаними територіями. Це спонукало до вдосконалення зброї й появу винагородження за особисту відвагу. Ці зміни умов й планів життя позначили наближення до цивілізації, зникли племінні відносини й встановилося політичне суспільство” [2: 458].

Розглядаючи малі, автономні, егалітарні суспільства, котрі керуються радше традиціями предків, ніж сильним політичним лідером, Тайлор писав, що під час війни знаходиться найсильніша й найрозумніша з усіх людина, яка в результаті стає лідером. Він вважав, що „зміни, які перетворили нащадків диких орд в цивілізовані нації відбувалися завдяки роботі військового лідера” [6: 430]. Тайлор називав організовані армії та об’єднання племен „двома найвизначнішими фактами історії” [6: 432]. Він підсумував свої думки щодо впливу війни наступними словами: „Найзрозумілішим уроком історії є те, що завдяки військовій дисципліні людство навчилося підкорятися владі і діяти згідно з командами” [6: 434].

Вважалося, що війна стимулює виникнення і розвиток цілого ряду еволюційних характеристик в спільноті: чіткіша організація соціальної взаємодії в період воєн і після них, особливо щодо завойованих сусідів, стимулювала процеси соціальної диференціації і стратифікації в суспільстві-завойовнику; завоювання і об’єднання людських спільнот з метою експансії чи оборони призводили до інтеграції їх у великі різнорідні соціокультурні одиниці, тобто сприяли зростанню рівня складності соціальних утворень; такого роду об’єднання передбачали зміну в структурі соціального управління, що вело до еволюції механізмів управління від звичаїв предків до спеціальних політичних систем і до інституту держави.

Аналізуючи праці класичних еволюціоністів, ми, однак, дійшли висновку, що війна не розглядалася ними як еволюційна універсалія. Позитивне значення приписувалося їй тільки на ранніх етапах становлення культури. З історичним розвитком її еволюційні функції вважалися спадаючими, а деградаційні, руйнівні - зростаючими. Так, Дж. МакЛеннан писав: „На нижчих стадіях суспільства ми визнаємо війну як умову піднесення держави та субординації класів... на вищих - це просто вада людства, що деформує, порушує, якщо не руйнує, дорогоцінні результати та накопичення довгих періодів миру та творення” [13:106-107]. Навіть Г. Спенсер, котрий найбільшою мірою підкреслював роль війни в соціальній еволюції, вважав, що на ранніх її стадіях „з війни було вилучено все корисне, що вона могла дати” [10: 665].

Детермінанти еволюції культури, представлені класичними еволюціоністами, стали основою для подальшого розвитку теорії основними представниками неоеволюціонізму.

Література

Mill, J. S. A System of Logic / Mill, J. S. - N. Y: Harper, 1846. -557p.

Morgan, L. H. Ancient Society / Morgan, L. H. - Cambridge: Belknap, 1964. - 569p.

Tylor, E. B. On A Method of Investigating the Development of Institutions; Applied Laws of Marriage and Descent/ Tylor, E. B. // The Journal of Anthropological Society of Great Britain and Ireland. - 1889. - Vol. 18 - Pp. 245-269.

Tylor, E. B. Primitive culture / Tylor, E. B. - N.Y.: Holt, Vol. 1, 1976. - 502p.

Morgan, L. H. System of Consanguinity and Affinity of the Human Family / Morgan, L. H. - Washington: Smithsonian Institution Press, 1871. - 417p.

Тайлор Э.Б. Антропология: Введение к изучению человека и цивилизации / Тайлор Э.Б.,пер. с англ. - Спб.: Билибин, 1898. - 436 с.

Tylor, E. B. Researches into the Early History of Mankind / Tylor, E. B. - N.Y.: Holt, 1878. - 388p.

Енгельс Ф. Походження сім’ї, приватної власності і держави// Енгельс Ф., Маркс К. Твори, т. 21, 1962. - С. 23-171.

Spencer, H. First Principles / Spencer, H. - 4-th ed. - N.Y.:Appleton, 1896. - 589pp.

Spencer, H. Principles of Sociology / Spencer, H. - Vol. 3.- N.Y.: Appleton, 1897. - 474p.

Философия культуры. Становление и развитие/ [под ред. М. С. Калана].- Спб.: «Лань», 1998. - 448с

Spencer, H. The Study of Sociology / Spencer, H. - N.Y.: Appleton 1886. - 390p.

Mc. Lennan J. Studies in Ancient History / Mc. Lennan J. - L., 1876. - P. 106-107



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць