Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Екологічна естетика як актуальний напрям сучасної культури


Яковенко М.Л.

Східноукраїнський національний

університет імені Володимира Даля (м. Луганськ)

У статті розглядаються актуальні проблеми становлення екологічної естетики як нового спрямування філософського знання; зазначаються головні методологічні проблеми. Робляться посилання на 15 літературних джерел.

Розвиток такого напрямку філософського знання, як екологічна естетика в нашій країні і, раніше, за рубежем, породжений загальносвітовою тенденцією гуманізації суспільної свідомості, пошуком загальнолюдських цінностей, спробою відходу від техногенності цивілізації, критичним ставленням до домінуючих філософських парадигм і, безумовно, «естетизацією» філософської думки, характерної для епохи постмодернізму.

Екологічна естетика - досить новий напрямок, який у межах української філософської та естетичної думки почав розвиватися лише в останні роки минулого сторіччя. Проте ще в останній чверті дев’ятнадцятого століття

В.Говорова вказувала, що людина втратила б багато найвищих відчуттів, якби не була обдарована «відчуттям» природи - здатністю осягати й насолоджуватися її красою. І вже тоді вона говорить про необхідність в особливій науці, що пояснює сутність естетичного стану людини, зануреної в природність природи: «Через брак науки, що пояснює сутність краси, ми не вміємо відповісти на запитання: чи лежить в основі таємничого символізму природи особливий закон природи. Але ми по своєму внутрішньому незаперечному досвіду знаємо, що на підставі наших насолод красою природи лежить могутнє почуття вродженої симпатії, що кличе нас до рослинного світу і що не дозволяє нам залишатися байдужим, обачивши розкішні картини природи» [1, С.12].

Поштовхом до виникнення екологічної естетики є ускладнення умов життєдіяльності людей. Чим суперечливіше й напруженіше стає життя людини в сучасному суспільстві, тим частіше вона звертає свої погляди до природи й культури, намагаючись знайти в них сенс власного існування, гармонію й красу, що втрачаються в наростаючій динаміці суспільних відносин. «У цих умовах людина змушена звертатися до своїх "джерел": до первозданної природи, там, де вона ще збереглася, або там, де вона існує в ідеалізованій формі.» [2, С.3]. Такий стан сьогодні притаманний усім розвинутим світовим співтовариствам.

Протягом останніх трьох-п´яти років у фахових виданнях України з´явилися статті, що стосуються питань екологічної естетики, та в більшості є передруком закордонних публікацій останніх десятиліть. Слід зазначити, що автори цих публікацій у полі свого дослідницького інтересу утримують як теоретичні (онтологічні, метакритичні), так і практичні питання екологічної естетики, багатоаспектне осмислення яких відбувається протягом от уже більш ніж півстоліття.

Проблематика екологічної естетики, що її охоплюють закордонні дослідники, досить широка й стосується таких питань, співвідношення екологічної естетики й філософії мистецтва, поняття естетичної цінності природи, вивчення навколишнього середовища як естетичного об´єкта тощо. Серед західних авторів, що опікуються даними проблемами слід зазначити С. Баросса, А. Будрюнас, Є. Брэди, Р Веллек, А. Карлсон, Дж. Е.Мор, І. Сепанма, Ж. Томпсон, Т Федорцова, Д. Феннер, Ю. Харгроув, К. Эрингис. Великий внесок у систематизацію, критичний аналіз та популяризацію теоретичних засад екологічної естетики внесли такі російські дослідники, як: В. Бичков, Н. Маньковська, А. Тетиор та інші.

Значна частина публікацій українських дослідників концентрується на таких практичних питаннях: природоохоронна естетика, оцінка естетичних цінностей природоохоронних ландшафтів тощо, що, безумовно, є відбиттям назрілих практичних потреб і свідчить про необхідність більш предметного вивчення теоретичних аспектів екологічної естетики. Серед вітчизняних дослідників, що найбільш плідно займаються розробкою даних напрямків необхідно вказати В. Борейко, К. Горба, В. Грищенко, В. Сесина.

Проте не досить осмисленою та розробленою є зона понятійного апарату даного напрямку естетичного знання. Так, навіть сама назва «екологічна естетика» у різних авторів трансформується в «естетику природи», «естетику навколишнього середовища» або навіть «естетичну екологію», які здебільшого функціонують як рівноцінні, та при цьому не завжди враховується специфіка формування змісту визначальних понять. Не в кращому стані перебувають і концепції об´єкта, предмета й завдань екологічної естетики; дискусійними залишаються й обґрунтованість ряду напрямків наукового пошуку, а також складові понять, що є найбільш визначальними. «Несправедливо говорити про те, що любов до краси не має ніякого відношення до науки, тому що є наука про зовнішній вигляд речей, так само як і про їхню природу» [3, С.94]. Тому вважаємо за необхідне акцентувати увагу на найбільш актуальних проблемах становлення екологічної естетики і як новітнього наукового знання, і як культурної норми, і як духовної потреби особистості.

Перш за все, треба сказати, що в філософії немає єдиного судження про те, що слід називати «природою», тобто не визначено змістовність відправного поняття екологічної естетики. Так, зміст даного терміна ще за часів вісімнадцятого століття був багатозначним і різним. Але безпосередні передумови естетико-філософського погляду на природу (підставу яких шукають в більш ранні періоди) складалися у вісімнадцятому столітті. До цього моменту зміст поняття мав декілька значень. Така різноманітність визначалася спектром соціальних інтересів і дій. Так, уже наприкінці вісімнадцятого століття, на противагу розуміння природи як «цивілізованого» пейзажу - саду, висувається «вільна» природа (у нашому розумінні «дика» природа) - густі ліси, високі гірські вершини, озера, океани, зоряне небо. Підстава тому - загальновідомі перетворення, що відбулися у вісімнадцятому столітті в садівництві (перехід від естетичних форм геометричного «французького» саду до «англійського» саду - ландшафту). У літературі це відбивається насамперед у формі естетизації опису пейзажу, саме трактування якого тісно пов´язане із сентименталізмом. Культ «дикої» природи мав і ще одну причину, більш практичного характеру: великі ліси, гірські вершини, стають досяжними, менш небезпечними (завдяки вогнепальній зброї менш ризикованою стала зустріч із дикими звірами, на багато гірських вершин Європи в ці часи піднімаються вперше). Пізніше, і насамперед в Англії, однією із причин «втечі в природу» стало прагнення покинути міста, порушені промисловим розвитком. З інтересом до природи сполучається інтерес до стародавніх палаців, руїн або просто до сільського світу, що стоїть ближче до природи, до невеликих міст, яких не торкнулася промислова цивілізація, що теж відбивається на смислі поняття «природа» [4].

Сьогодні дане поняття також не має однозначності. Філософський словник А. Лаланда, наприклад, дає одинадцять визначень даного терміна. У Вікіпедії знаходимо найбільш популярну трактовку: «Природа (цей термін є частковою калькою латинського слова natura) — матеріальний світ, Всесвіт, у сутності — основний об´єкт вивчення науки. У побуті слово «природа» часто вживається в значенні «природнє середовище перебування людини» (усе, що нас оточує, за винятком створеного людиною)» [5]. З іншого боку, часто застосовуване поняття «навколишнє середовище» вживається в значенні ´´природнє середовище перебування людини´´ (усе, що нас оточує) [6]. Отже, якщо в науковій літературі вживається поняття «Естетика навколишнього середовища», то постає питання, якою мірою ми знаходимось на рівні буттєвого використання даного поняття, і якою мірою воно є науковим, чи обмежується його зміст природністю, якою мірою включається артефактність? З іншого боку, поняття «природа» часто пояснюється з огляду його складових: як природна природа (існуюча поза впливом людини на неї) і штучна природа (створена як утвір людини, наприклад, ландшафти). На наш погляд, поняття «природа» повинне включати в себе і природнє, і штучне, і соціальне (як розуміння того, що людина, яка є природною складовою природи, створює штучну природу і породжує соціальність як особливий вид природних відносин).

Сучасна людина, що перебуває під тиском урбанізаційних процесів, збільшення потоку інформації, демографічного вибуху, індустріальної інтервенції (забруднення навколишнього середовища, депресії), і інших особливостей постіндустріального суспільства, намагається знайти відпочинок за допомогою перебування в «природньому середовищі», «на природі». Саме постіндустріальна епоха на базі поняття «природа» та його похідних породжує нове поняття - «екологія», яке розуміється як вчення про функціонування природнього середовища. Загальна увага до екології спричинила розширення її первісного значення, що на початку належало до галузі винятково біологічних знань. Сучасне значення слова «екологія» змінилося, воно має більш широке вживання, ніж у перші десятиліття розвитку цієї науки. Більш того, за рубежем, наприклад, часто розділяють поняття ecological (англ., що належить до науки екології) і environmental (англ., що відноситься до навколишнього середовища) [5]. Сьогодні найчастіше під екологічними питаннями розуміються насамперед питання охорони навколишнього середовища (енвайронменталізм). Багато в чому такий зсув змісту відбувся завдяки усе більш відчутним наслідкам впливу людини на навколишнє середовище. У такому сенсі на теренах вітчизняної науки здебільшого використовується поняття «екологія», тому в процесі естетизації сприйняття природи та природоохоронної діяльності більш прийнятним виявився термін «екологічна естетика».

Вбачаючи правомірність найменування науки як екологічна естетика, Н. Маньковська стверджує, що вона виходить із «принципу повноти», згідно з яким культура покликана не тільки руйнувати, але й творити те, що не під силу природі, множачи естетичне багатство натури й культури як цілісності. «Прекрасне лише те, що відповідає законам екології, але не все, що відповідає цим законам, прекрасне. Природність тут необхідна, але недостатня умова. Екологічна основа створює передумови виникнення прекрасного. Екологічна естетика виробляє норми, що відповідають категорії прекрасного у філософській естетиці, а виникаючий у результаті сукупний приріст естетичного знання знаходить застосування в практичній естетиці» [7, С.28]. На наш погляд, це твердження, здебільшого, розкриває суть імені науки, але залишає відкритими питання, що стосуються утвердження об’єкта, формування понятійного апарату, методологічних засад науки та дослідницьких спрямувань тощо.

Так, наприклад, особливість становлення об’єкта екологічної естетики полягає перш за все в тому, що дистанція між спостерігачем і природнім об´єктом досить специфічна, тому що спостерігач є його частиною, а подруге, тому, що теоретичне вивчення природи естетичного об´єкта можливе тільки за умови його емпіричного опису, та в нашому випадку це стає неможливим без привнесення суб´єктивності. Так, деякі люди віддають перевагу красі паркових земель, ландшафтів, які оформлені, цивілізовані, культивовані людиною. Інші надають перевагу грандіозним видовищним чудесам природи, таким як водоспади, горна місцевість, прірви тощо.

У плані розгляду об’єкта дослідження ми вважаємо актуальною класифікацію естетичних об´єктів, запропоновану Ю. Сепанма [8, С.31]. Він розрізняє серед них два типи (природні й штучні) і три види. До першого, базового виду, належать твори мистецтва, до другого - природне й штучне навколишнє середовище, третій, гібридний, виникає з комбінації двох попередніх, як мистецтво навколишнього середовища. Ю. Сепанма пропонує розрізняти слабкі й сильні естетичні об´єкти. Перші повністю залежать від суб´єктивно-естетичної оцінки. Естетична цінність других підкріплюється етичною й іншими цінностями. Мистецтво, чиїм стрижнем є естетична цінність, відноситься дослідником до слабких естетичних об´єктів. Природа, естетична цінність якої не повинна наносити збитку іншим цінностям, щоб не обернутися естетизмом, формалістичною красою, - до сильних.

Природним видається той факт, що, перебуваючи в процесі формування, екологічна естетика (будемо й далі так називати науку, маючи на увазі прийнятність даного терміна в науковому обігу) приймає методологію й понятійний апарат інших наук. Так, нею використовуються категорії філософської естетики, етики, природничих наук тощо. Крім того, в її межах функціонують поняття повсякденної свідомості. Першим спробу систематизації естетичного розуміння природи здійснив Дж. Рьоскин, зосередивши свою увагу на її естетичних властивостях. Ним було виділено символи «божественних властивостей» природи: таємничість, всеосяжний характер, сталість, справедливість, енергія, самоврядність. На цій підставі він вивів естетичні властивості природи: нескінченність, єдність, спокій, симетрія, чистота, помірність [3,С.97]. Структуру апарату сьогодні утворюють такі терміни, як природа, екологія, навколишнє середовище, цінності, вид, прекрасне, потворне. За рубежем активно функціонує поняття «екологічна краса», її суть полягає в розумінні структури, функціонування, доцільності екологічної системи на базі комплексної, складної, раціональної краси.

Однією з найбільш обговорюваних тем екологічної естетики, яка будується на стику естетичного та неестетичного поля знання, є трактування й співвідношення таких базових понять, як «прекрасне» і «потворне». За влучним зауваженням Т. Адорно: «Тільки педант наважується проводити в природі відмінність між прекрасним і потворним, але без такого розмежування поняття природно-прекрасного стало б зовсім беззмістовним» [9, с.104].

Прийнято вважати, що поняття прекрасного в естетиці представляється найбільш розробленим. Проте зміст його уточнюється в процесі зміни наукових парадигм. Розглядаючи його зміст у контексті функціонування в екологічній естетиці, Т. Жессоп убачає в ньому злиття воєдино традиційних естетичних цінностей мистецтва й естетичних цінностей навколишнього середовища, які розглядаються крізь призму етики, тобто зовнішня (форма, колір) і глибока внутрішня краса (основана на моралі, науковому знанні) [10, С.531]. При цьому слід ураховувати зауваження ГВ.Ф. Гегеля про те, що «Краса в природі прекрасна лише для іншого, тобто для нас, для сприймаючої красу свідомості» [11, с.133].

У рамках екологічної естетики активно ведуться дискусії про те, що є «потворне в природі». Ряд дослідників (Д. Феннер, Жд.Е. Мор, Ю. Харгроув, У. Каллікотт і ін.) вважають, що в природі все має естетичну цінність, але до потворного можна віднести ті природні феномени, у яких порушені життєві процеси ( за допомогою хвороб, стихійних лих і т.д.).

Найбільш ємне співвідношення прекрасного й непрекрасного ( як більш тонкого розуміння потворного) вислов, на наш погляд, Т. Адорно: «Відповідно до канону загальних понять воно (природно-прекрасне - М.Я.), однак, невизначене, оскільки зміст його поняття належить до сфери, що вислизає з-під юрисдикції загальних понять. Його принципова невизначеність проявляється в тому, що будь-який шматок природи, як усе, створене людиною, що стало частиною природи, може стати прекрасним, випромінюючи із себе якесь сяйво. Якщо між прекрасним і непрекрасним у природі не можна провести різкої відмінності, свідомість, з любов´ю, що поринає в сферу прекрасного, все-таки підштовхується до такого поділу. Критерій якісних відмінностей в області природнопрекрасного слід шукати (якщо вже його шукати) у ступені, у якому знаходить голос те, що не зроблене людиною, у його вираженні. Прекрасне в природі те, що виглядає більшим, більш масштабним, більш значним, чим є в реальності, у своїй буквальній іпостасі, тут і зараз» [9, с.104].

Тенденції глобалізації у світовій культурі, соціумі, політиці, економіці, техніці тощо спонукають дослідників звертатися насамперед до регіональних особливостей, співставляти західні й східні принципи гармонізації відносин між людиною й навколишнім середовищем.

Ряд дослідників вважають, що перші паростки екологічної естетики слід шукати на Сході, філософія якого підкреслює самоцінність природи, а люди становлять гармонічну єдність із нею. Ставлення людини до навколишнього середовища тут більшою мірою залишається зворушливо недоторканним, споглядально-естетичним [12;13].

Серед причин, які штовхають людину бути ближче до природи, Дж. Рьоскін вважав занепад релігійності, адже в такому випадку зникає інтерес до божественого, не боготворять героїв і не оспівують зовнішню красу людини, перестають вихваляти святих і мучеників, внаслідок чого, з його погляду, підсилюється потреба в близькості до природи, почуття природи [3, С.92]. Проте сучасні автори не вважають, що ситуація релігійності має настільки домінуюче значення, базовим є інший стан. Так, посилаючись на західних дослідників, Н. Маньковська стверджує: «основою естетичного ставлення до природи є фундаментальна загальнолюдська туга за прекрасним, що визначає сприйняття навколишнього середовища, регульоване естетичним смаком» [7, с.19].

Але саме раціоналізація мислення, така характерна для двох останніх сторіч, приводить до поступового формування нового напрямку наукового знання. Ускладнення культурних форм, зміна соціально-економічних відносин, поява нових напрямків у мистецтві, загальна технологізація життя виявляють «потребу в аналітичній діяльності», - стверджує Т.Адорно, - тому що несвідоме сприйняття й спогад «естетично необхідні», але являють собою в той же час «архаїчні рудименти», що несумісні з рівнем розвитку суспільства, яке досягло своєї зрілості й в основі діяльності якого лежить уже раціональний початок. «Чиста безпосередність уже недостатня для збагнення естетичного досвіду. Поряд з мимовільністю він потребує усвідомленого вольового зусилля, концентрації свідомості;

і цього протиріччя позбутися неможливо. Усе прекрасне послідовно розкривається аналізу, який, у свою чергу, підводить до мимовільного сприйняття і який був би даремний, якби в ньому не був присутній таємно момент мимовільності» [9, с.102]. Таким чином, екологічна естетика з’являється та існує саме в межах особистісної потреби людини у сприйнятті прекрасного в природі та соціально-історично обумовленої необхідності збереження природи.

Становлення нових напрямків у сучасному полі філософського знання пов´язане, насамперед, із соціальними потребами, що виникають в умовах динамізації життєдіяльності суспільства та особистості [14;15]. Одна з таких потреб, часто не усвідомлювана індивідом, - в естетизації власного життя, сприйнятті навколишнього світу як іншого образу себе, потреба в насиченні прекрасним. Але для повного осмислення сутності екологічної естетики, пізнання прекрасного в природі та його подальшого зберігання слід зрозуміти, що естетика природи вимагає розвитку в людині чутливості, що сприяє здатності насолоджуватися знаходженням у природному навколишньому середовищі з його звуками, запахами та відчуттями, а не просто спогляданням її. Екологічна естетика в цьому сенсі - це філософія гармонії між людиною й природою, що виникає в певному контексті культури. Вона спрямована на осмислення цінності прекрасного в природі й виробленні нового розуміння тонких граней людського існування.

Література

Говорова В. Эстетика и символизм растительного царства. - Казань, 1891.

Эстетика природы. - М.: Институт философии РАН, 1994.

Аникин Г.В. Эстетика Джона Рёскина и английская литература XIX века.- М.: Наука, 1986.

Хорват К. Европейский романтизм.- М.: Наука, 1973.

http://ru.wikipedia.org/wiki

Экология и окружающая среда// http://greenword.ru

Маньковская Н.Б. Экологическая эстетика за рубежом//Философские науки № 2, 1992.- С. 16-31

Sepanmaa Y. The Beauty of Environment. A General Model for Environmental Aesthetics. Helsinki, 1986.

Адорно В. Теодор. Эстетическая теория / Пер. с нем. А. В. Дранова. — М.: Республика, 2001.

Jessop T.E/The definition of beauty // Art and Philosophy Reading in Aesthetics. N. Y, 1970.

Гегель Г.В. Ф. Эстетика: В 4 т. - М., 1968. - Т. 1.

Mc Dermott J.J. Deprivation and Celebration: Suggestion for an Aesthetic Ecology// New Essays on Phenomenology. Chicago, 1969/ P. 116-130.

JungH. Y. The Ecological Crisis: a Philosophic Perspective, East and West // Bucknell Review, 1972. Vol. 20. p. 25-44; his. The Paradox of Man and Nature. Reflection on Man’s Ecological Predicament//The Centennial Review, 1974. Vol. XVIII. N1. P. 1-28

Борейко В.Е. Философы дикой природы и природоохраны. - К.: КЭКЦ, 2004.

Горб К.Н., Крымцов А.А. и др., Оценка эстетических достоинств природных ландшафтов Украины в целях заповедания: общее положение и первый опыт// Гуманитарный экологический журнал, 1991.- Т.1, в.1.- С. 16-23.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць