Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Масова культура і проблеми національно-культурної ідентичності в умовах глобалізації


Денисюк Ж. З.

Стаття присвячена ролі масової культури в сучасному суспільстві та проблемам національно-культурної ідентичності в умовах глобалізації. Дж. 15.

Серед багатоаспектності та поліваріантності перебігу процесів глобалізації однією з головних ознак, що характеризують дане явище, є посилення інформаційно-комунікаційних зв’язків, детерміноване значним розвитком новітніх технологій. Збільшення інформаційних мереж і каналів зв’язку відіграє пріоритетну роль у формуванні єдиного всесвітнього глобального соціокультурного простору. Саме завдяки інформаційним технологіям новітніх медіа-систем стає можливим створення потужного однорідного інформаційного середовища, а численні комунікаційні мережі (в тому числі й автономні носії інформації) стають головними каналами масової трансляції та репродукування не лише будь-якої інформації, але й культури в цілому (як масово - популярного штибу, так і зразків високого мистецтва). Очевидно, що за доби тотальної поінформованості та масових комунікацій стає неможливим існування творів культури й мистецтва поза трансляційними каналами. Це, в свою чергу, сприяє якнайбільшому їхньому поширенню та робить доступними для великої аудиторії, не вимагаючи при цьому вузькоспеціалізованої підготовки для сприйняття.

Комунікаційні мережі створюють глобальний простір для діалогу та взаємодії різних культур. Разом з тим спостерігається й культурна експансія масових зразків західної культури. З огляду на це, актуальним постає питання збереження національно-культурної ідентичності та її значимість в контексті загальноцивілізаційної глобалізації. Головною метою пропонованого дослідження є виявлення особливостей трансформування національно-культурної ідентичності в умовах засилля масової культури. Це передбачає визначення сутнісних рис національно-культурної ідентичності та прослідкування динаміки трансформацій під впливом дії масової культури, тиражованої через комунікаційно-трансляційні мережі.

Стрімке розширення інформаційно-комунікативного простору (по суті своїй - еклектичного) та його заповнення переважно зразками західного маскульту й постмодерністських культурних практик здійснює значний вплив на традиційні національні культури. На думку О.М.Астаф’євої, “інформаційний космос” володіє майже безмежними можливостями впливу на життєвий світ кожної людини і, відповідно, здатен трансформувати ціннісно-смислові системи, що складають основу національно-культурної ментальності населення різних країн”[1, с.40]. Відтак позиції національних культур серед великих мас населення до певної міри послаблюються, натомість маси активно починають послуговуватися імпортованими культурними, поведінковими зразками, які поширює масова культура. Як слушно зауважує Л.Нагорна, “розвиток індустрії комунікацій та інформаційних технологій, трансконтинентальних комп’ютерних та інформаційних джерел спричиняє соціотрансформаційні процеси, що вкладаються в поняття “космополітична”, “транснаціональна” “унітарна глобальна” культура. Завдяки створенню глобальної інформаційно- культурної інфраструктури сам процес формування потреб, смаків, стандартів поведінки набуває міжнаціонального, транскультурного характеру”[10, с.11].

Особисті потреби людини, що регулювалися культурою, системою традицій, норм і цінностей власного соціального середовища, з розширенням інформаційних меж потрапляють, на думку Г.Ділігенського, під вплив стандартів сучасного образу життя. Це стає для індивіда найбільш доступним засобом самоствердження в соціумі, постійно орієнтуючись на універсальну масову модель масового споживання, яка постійно оновлюється [5, с.7].

Поширення життєвих пріоритетів та культурних норм західного споживацького суспільства на країни з нижчим рівнем економічного розвитку, постсоціалістичні країни, зумовлює загострення проблеми національно-культурної ідентичності (хоча пошук і збереження власних коренів актуальний нині для всіх націй і країн). На зростання культурної уніфікації “людство реагує актуалізацією проблеми “відмінностей” і не лише етнічних, але й культурних, тендерних, релігійних. Активнішими стають прагнення різних людських спільнот до збереження власної, традиційної ідентичності, насамперед мовно-культурної й релігійної”[10, с.11]. Ідентичність стає призмою, через яку розглядаються, оцінюються і вивчаються багато важливих аспектів сучасного життя, включаючи проблеми нації і національного самовизначення.

Термін “ідентичність” походить від латинського кореня “idem” та означає схожість і зв’язок з будь-чим.

Поняття ідентичності активно використовується в ряді соціально- гуманітарних наук - соціології, психології, культурній і соціальній антропології, етнології. В найзагальнішому розумінні воно означає усвідомлення людиною своєї приналежності до певної соціальної групи, що дозволяє визначити своє місце в соціокультурному просторі та вільно орієнтуватися в оточуючому світі.

Вперше поняття ідентичності було використано в роботах В. Тернера і Е.Ериксона в 60-х рр. ХХ ст. В дослідженні індивідуальної ідентичності Ериксон виділив значимість суспільних факторів в освоєнні культурних норм, соціальних статусів і ролей. Вже з кінця 70-х рр. цей термін активно входить в обіг соціально-гуманітарних наук. В психології розробка проблематики ідентичності пов’язана з іменами З.Фрейда, Ж. Лакана. Так, за

З.Фрейдом поняття ідентифікації осмислюється як безсвідомий процес безсвідомого наслідування поведінки чи певних якостей особи, з якою індивід себе ототожнює. З точки зору соціальної психології (Ч.Кулі, Г.Лебон, Г.Тард, Дж.Мід) ідентичність розглядається як процес (тобто мова йде вже про “ідентифікацію”) взаємодії суспільства й людини, яка перебирає на себе соціальні ролі при співвідношенні з тією чи іншою соціальною групою.

В межах соціологічної теорії питання ідентичності висвітлювалося в роботах М.Вебера, Г.Зіммеля, Е.Дюркгейма, П.Бергера, Т.Лукмана,

З.Баумана, П.Бурдьє, Е.Гідденса та ін. Серед українських дослідників даної проблематики - Л.Нагорна, П.Гнатенко, М.Михальченко, Є.Головаха, Ю.Пахомов, Т.Воропай, М.Обушний, В.Горлова, В.Верлока.

Значення ідентичності в суспільстві та ідентифікації як процесу сенсовизначення і співвідношень пов’язане з іманентною потребою людини в пошуку своєї приналежності до певного соціального взірця, групи тощо. Отримуючи необхідні уподібнені орієнтири, людина має змогу визначитися в “сітці координат” буття, осягаючи його сенс та своє місце й призначення в ньому. Таким чином людина віднаходить психологічну точку опори буття.

Як наголошує Л.Нагорна, в поняття ідентичності вкладається, насамперед, емоційно-ціннісний аспект орієнтації особи, групи, соціуму. Серед значень поняття “ідентичність” - тотожність, справжність, самобутність - у соціогуманітарних науках перевага надається саме третьому значенню. Тобто ідентичність розуміється як “сукупність специфічних рис, які виділяють певну спільноту з-поміж інших і є для окремої особи чи групи підставою для віднесення себе до цієї спільноти”[10, с.15].

Категорія “ідентичності” має багатогранний характер і змістово може включати в себе різні сторони соціального буття та практичної діяльності людей. Розрізняють ідентичність індивідуальну (особистісну) і колективну. Так “категоріальне ядро “я- ідентичності” включає, насамперед, особистісні характеристики, життєве кредо. У “ми-ідентичності” превалює співвіднесення з соціальним станом, територіальною, національною, професійною приналежністю”[10, с. 14-15]. Таким чином, механізмом колективної ідентичності є дія структури “Ми-Вони”, індивідуальної ідентичності “Я-Інший”. З огляду на безперечну пов’язаність індивідуального та колективного соціального, В. Малахов наголошує на їхньому методологічному розрізненні та недопустимості перенесення концепту індивідуальної ідентичності на соціальну сферу. Суспільство, на відміну від особистості, не має якості суб’ єктивності: про неї можна говорити по відношенню до суспільства лише метафорично [9, с.47]. Також дослідник застерігає від гіпостазування та реїфікації ідентичності, тобто наділення її певною субстанцією, оскільки ідентичність є штучно виокремленою цілісністю та не може існувати окремо від теорії як наділена буттям сутність [9, с.47-48].

Поруч з поняттям ідентичності використовують поняття ідентифікації на позначення динаміки формування ідентичності як цілісного процесу.

Розмежування понять “ідентичність” та “ідентифікація” дає можливість точнішої характеристики різних процесуальних і результативних аспектів при вивченні даного явища. В ідентифікації як процесі виділяються, перш за все, динамічні властивості, а ідентичність характеризується як результат цього процесу, й відтак виступає категорією, що описує соціальну практику.

Так, в поняття ідентифікації вкладаються критерії і механізми

ототожнення особи з певною спільнотою, що існують на емоційному і свідомому рівнях, дістають відображення у певних символах і становлять фундамент соціально-психологічної суспільної інтеграції. Ідентифікація розглядається як пізнавальний засіб для встановлення тотожності, подібності речей, процесів, явищ, осіб, а також сам процес співвіднесення індивіда чи групи з певною субстанційною чи інституційною сферою [10, с.22].

Зміщення акцентації з ідентичності як сталої форми на ідентифікацію як постійний процес пов’язане з децентрацією пізнаючого суб’єкта, починаючи з другої половини XX ст.

В сучасній ситуації буття суспільства, що характеризується перебігом глобалізаційних процесів, більш доречним і доцільним є послуговування поняттям “ідентифікації” на позначення безкінечного процесу формування, вибору, прийняття індивідом ідентичності, а не поняттям “ідентичності”, яке передбачає готові сталі ідентичності. До того ж, поняття “ідентифікації”, будучи процесуальним терміном, позбавлене реїфікуючих коннотацій, ніж поняття “ідентичності”. Відтак ідентичність є не властивістю, а відношенням, результатом принципово відкритого процесу ідентифікації, в який суб’єкти включені в ході соціальної адаптації. Таким чином, ідентичність є продуктом соціальної взаємодії, виникаючи як результат проекції індивідами на себе очікувань і норм інших.

В дослідженні колективної ідентичності найбільше значення мають теорії національної ідентичності, першопочатково досліджуваної в контексті вивчення “національного характеру”. Національна ідентичність є процесом освоєння індивідом норм соціального життя, що закріплюють ментальні, ціннісні орієнтації щодо певної соціальної й культурної приналежності. В основі національної ідентифікації особистості лежать антропологічні та етнічні ознаки.

Категорія національної ідентичності є досить динамічною. В своїй основі національна ідентичність спирається на усвідомлене сприйняття суб’єктами ідентифікації (особою, етнічною групою, нацією) історичних, громадянських, політичних цінностей. Серед найважливіших ідентитетів національної ідентичності Д. Міллером виділяються свідомі переконання членів нації щодо спільного існування, спільне історичне минуле, територіальна єдність (проживання в одній країні), спільна культура (спільні уявлення, політичні принципи, соціальні норми, культурні ідеали, релігійні переконання) [7, с. 366-367].

Російський дослідник Д.Драгунський під національною ідентичністю розуміє певну матрицю соціальної дії - стабільність, чіткий і відтворюваний спосіб дії, мислення, відчуття. Це “свого роду механізм, який відбирає, оформлює і транслює соціальні цінності, навички соціальної дії, способи оцінки ситуації, стереотипи сприйняття зовнішнього світу, особливості емоційних реакцій, а також характерні для даної культури способи переживання і самовідчуття” [6, с.64].

Національна ідентичність надзвичайно багатогранна й різнопланова, однією із складових її є культурна ідентичність. В найзагальніших рисах сутністю культурної ідентичності є усвідомлене віднесення людиною себе

до певної культури, прийняття її норм, цінностей, моделей поведінки та інших культурних характеристик, прийнятих в суспільстві даної культури.

Залежно від культурного самовизначення індивіда формується його внутрішній духовний світ і світогляд. Генеза кожної культури (як і її носіїв - етносів та народів) проходить в конкретно-історичних середовищах, а тому і втілюють вони свої специфічні ознаки і риси. Оскільки культури - цілісні системи, то, як вважає В.Хьосле, “за допомогою складових систем цінностей, категорій, символів і мов, вони налаштовані на послідовний реальний образ світу” [13].

Набуття людиною певної культурної ідентичності здійснюється в процесі соціалізації особистості, “шляхом засвоєння і прийняття пануючих в даному суспільстві елементів свідомості, смаків, звичок, норм, цінностей” [14, 176]. На основі встановлюваного емоційного зв’язку, а також переймання у власний внутрішній світ зразків, норм, цінностей та сприйняття їх як власних, індивід співставляє себе з іншими. Всі ці та багато інших компонентів культур тісно переплетені між собою і “формують єдине поле культури, яке робить соціальні взаємодії зрозумілими, впорядкованими й передбачуваними; цінності ж визначають пріоритети й вектори подальшого розвитку” [14, с.176].

Сприйняття й усвідомлення людиною своєї “природної” ідентичності проте не визначає її як постійну та незмінну. В поліетнічних суспільствах, з огляду на різне етнічне походження включеність індивідів в різні національні культури, зумовлює належність до різних культурних груп та прийняття відповідної національно-культурної ідентичності. Тобто в даному разі культурний досвід індивіда по вибору тієї чи іншої культурної ідентичності позначений впливом динамічного набору соціально- психологічних процесів, що дозволяють здійснювати міжкультурний обмін з різними культурними групами [15, с.5]. Це дає людині можливості не лише до нового культурного сприйняття себе й інших, але й широкої самореалізації. За умов усталеного соціуму питання набуття культурної ідентичності сприймаються як природна даність, коли в процесі соціальної адаптації задіюються механізми визначеності, зумовлені традиційним культурним розвитком.

Питання ідентичності особливо загострюються в перехідні періоди - періоди суспільної кризи, коли трансформуються й ламаються усталені соціальні зв’язки, норми, поведінкові стереотипи. Тоді актуальними є не тільки пошук власних історичних коренів, але й прагнення співвіднесення індивідів себе з вищою соціальною й культурною реальністю, яка стає дуже динамічною й мінливою, прагнення до упорядкованості оточуючого світу за допомоги звичних механізмів визначення. Люди відчувають розгубленість, невпевненість в майбутньому, позбавляються надійних орієнтирів. В такі періоди необхідними стають стабільні, перевірені зразки, які б упорядковували хаотичний досвід [14, с.173].

У випадку загострення соціальних конфліктів ми можемо спостерігати кризу ідентичності як індивідуальної, так і колективної. Так, В.Головко зазначає, що сутність кризи “колективної ідентичності полягає в зменшенні ідентифікації себе індивідом з колективною реальністю, котру він раніше підтримував, це є відторгнення колективної самості”. Проявом такої кризи може бути “заперечення символів культури, розпад колективної пам’яті, що представлена традиціями, втрата віри у спільне майбутнє, дисгармонія між дійсним і описовим образом себе, розриви в історії, невідповідність між уявленнями культури про саму себе і її образами в інших культурах, і, відповідно, почуття неповноцінності відносно більш досконалих культур” [4, с.31-32].

Результатом зниження значимості національної культури є, на думку

А.Костіної, руйнування й криза “національної, релігійної й культурної ідентичності, коли людина втрачає здатність співставляти свій образ світу із загальноприйнятими в рамках етносу, нації, держави, класу чи будь-якої іншої спільноти. Руйнування національної ідентичності призводить до формування нових ідентичностей, заснованих на інших принципах самоідентифікації” [8, с.167].

Ці та інші подібні явища мали місце в постсоціалістичних країнах (в тому числі і в Україні) на початку 90-х рр. ХХ ст., коли після розпаду радянської політичної системи розпочалася руйнація усталеної картини світу, соціальних відносин, девальвація традиційних цінностей, усталених стереотипів. Такі історичні періоди позначені особливою рефлексією в свідомості індивідів і суспільства з приводу пошуку власної ідентичності. Розширення меж культурної взаємодії за допомоги мереж засобів масової комунікації (ЗМК), Інтернету, електронних комп’ютерних мереж стирає кордони національних культур, формуючи єдиний еклектичний культурний простір. Відтак суспільства стають більш диференційованими, гетерогенними, спостерігаються численні стратифікаційні розшарування.

Саме комунікаційні мережі стають головними трансляторами культурних потоків глобалізованої транснаціональної культури, виразником якої виступає масова культура. Вона є одним з найважливіших феноменів індустріального суспільства, чия поява й подальший бурхливий розвиток стали можливі завдяки розвитку ЗМК та комерційній спрямованості. Масова культура стає потоковим культурним виробництвом (індустрією) товарів та послуг, які стають невіддільними від ринкового комерційного зиску. За умов переходу індустріально розвинених країн до постіндустріальної сходинки розвитку, грунтованої на розвитку, насамперед, інформаційних технологій, масова культура значно розширює свої можливості і сфери впливу.

Як пише В.Паціорковський, в добу глобалізації ідентичність визначається саме масовою культурою, оскільки “як би ми критично не ставилися до таких цивілізаційних реалій, як “суспільство споживання”, “масова культура”, і “ТНК”, саме вони задають сьогодні всюди впізнавані і найбільш поширені зразки сприйняття і символи”[11, с.85]. На думку автора, в нових соціокультурних рамках доби глобалізму й маскультури “ідентичність починає сприйматися, перш за все, за допомоги лаконічних образних композицій, а вже потім, і то - не завжди, за допомоги тексту”[11, с.87].

Масова культура, будучи інструментом глобального впливу, здатна до певної міри нівелювати, омасовлювати традиційні національні культури.

Проте, з огляду на різнобічність процесів культурної глобалізації, другою її стороною є “адаптація елементів сучасної західної культури до локальних умов і місцевих традицій” [2].

Експансія масової культури по відношенню до етнічних (національних) культур, на думку О.Астаф’євої, призводить до своєрідної маргіналізації цих культур, проявом якої є розмивання кордонів між субкультурами всередині національної культури (заміна системної цілісності картини світу множинністю еклектичних світів і стилів); та формування транснаціональної культури [1, с.43]. В першому випадку масова культура претендує на статус народної культури - такий собі неавтентичний імідж етнічної культури або як демократична культура, яку сприймає більшість. Створюється своєрідний “етнічний маскульт”, що починає функціонувати за аналогами масової культури у форматі поширення через канали ЗМІ [1, с.43-44]. Попри масову поширюваність, тиражованість і загальнодоступність таких творів, вони все ж втрачають змістову наповненість, перетворюючись на стилізацію та кіч. Слушною з цього приводу є думка Е.Байдарова про те, що за умов позбавлення національних культур своєї світоглядної основи, контексту, в якому вони максимально розкривають свій зміст, при збереженні предметної різноманітності, вони втрачають свою глибину. Коли на публіку виставляються зовнішні яскраві феномени тієї чи іншої культури, що визнаються цікавими, вартими уваги поза цілісним світоглядним контекстом, вони сприймаються чи то як екзотика, дивацтво, нонсенс, чи як потішний фольклор [2].

Внаслідок складних процесів взаємодії локального (етнічного, національного) і глобального (транснаціональної, масової культури), які взаємообумовлюють двосторонній культурний вплив (“глокалізацію”) відбувається як розмивання національно-культурної ідентичності, так і ускладнення її моделі із залученням стандартизованих культурних зразків. В ході міжкультурної взаємодії відбувається активне запозичення і адаптація певних норм, культурних зразків і стилів інших культур традиційними національними культурами, що призводить до симбіозу культур та їхньої мозаїчності. Відтак за умов глобалізації зовнішнього культурного простору посилюється внутрішня етнокультурна диференціація [1, с.46].

Ускладнення моделі культурної ідентичності за сучасних умов детермінується різнорідними етнічними компонентами мультикультурного суспільства. В результаті, як пише О.Гнатюк, можуть утворюватися “своєрідні культурні гібриди, підґрунтям яких є протиставлення культури меншості і більшості: мікро- і макрорегіону, а також нації, статі, етнічності” [3, с.49].

Глобальне поширення інформаційно-комунікаційних систем, в просторі яких і функціонують всі типи культури, не може не спонукати до активних взаємозв’язків та нових контекстів розвитку культур. Всі ці чинники сприяють розхитуванню базових основ усталеної національно-культурної ідентичності, “розмиванню” їхніх меж, структури і складових. Нівелювання традиційних культурних цінностей за умов “швидкої акультурації впливає на те, що багато нових цінностей і стереотипів сприймаються як найбільш прийнятні в нових умовах. На високу ефективність запозичення впливає і висока інтенсивність контактів з “продуктом” інших культур, а також певних соціальних груп, які здатні стати носіями нових зразків” [14, с.243].

Найбільш динамічно й помітно процеси зміни й трансформації моделі національно-культурної ідентичності помітні на індивідуальному рівні.

Пріоритетного значення для соціалізації індивіда серед нових культурних зразків надається моделям споживацької культури та “образів” життя, поширюваних інформаційними культурними потоками. Причому всі вони, як підкреслює Г.Ділігенський, відрізняються від тих, які задаються йому звичкою, традицією чи безпосередньо соціальним середовищем [5, с.7]. Ці культурні зразки, будучи сформованими в іншому соціокультурному середовищі, при перенесенні на інший культурний грунт стимулюють і активізують механізми імітації “чужого” в процесах соціалізації особистості, тобто невкоріненого традицією досвіду. Таким чином, людина оцінює власні позиції, співвідносячи їх з більш широким колом економічних і соціальних ситуацій, ніж в традиційних умовах обмежених інформаційних контактів.

Особистісні потреби, поведінкові стереотипи все більшою мірою визначаються індустрією продукованих “іміджів”, “образів” та ідей, які поширюються культурними практиками масової культури та циркулюють в потоках і каналах ЗМК. Життєві стандарти, утворені в індустріальних, економічно розвинутих суспільствах, набувають загальносвітового поширення та стають “найбільш доступним засобом самоствердження в соціумі і орієнтування своїх індивідуальних прагнень” [5, с.7]. Отже, формується типовий стандарт споживання, що, в свою чергу, стає одним з визначальних компонентів формування “образів життя”.

В інформаційному просторі, який є, по суті, глобальним, поширюються культурні зразки універсалізованого характеру, утворені поза контекстом національних культур. В результаті формується специфічне символічне середовище, “віртуальна реальність”, які в процесі становлення ідентичності як сенсової основи буття особистості призводить до опозиційності між віртуальним світом і особистістю, зокрема, наділення фантомних артефактів онтологічним статусом. Загалом, як слушно зазначає з цього приводу

О.Астаф’єва, “штучні інформаційно-комунікативні середовища змінюють фундаментальні структури свідомості (емоції, пам’ять, уяву, раціональність і поведінку в реальному світі), змінюють форми і спрямованість процесів соціалізації й інкультурації, трансформуючи життєвий світ людини”[1, с.47].

Ідентичність особистості набуває характеристик мінливості, непостійності, фрагментарності, виникає безліч “квазі-ідентифікацій”, які індивід не в змозі відрізнити від свого “я”. Головним його завданням стає “склеювання” між собою різноманітних ідентифікаційних шаблонів” [12, с.167]. В даній ситуації масова культура створює як поведінкові стереотипи, так і відповідні стереотипи зовнішності, даючи можливість сформувати “свій образ” та таким чином ідентифікувати себе.

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що з огляду на посилення глобальних взаємозалежностей, інтенсифікацію суспільних і культурних процесів, ідентичність як індивідуальна (особистісна), так і колективна є соціальним конструктом, який позбавлений константних характеристик (сталості), й виступає динамічним, “текучим” процесом конструювання ідентичностей, що обумовлюється різними чинниками ідентитетів в залежності від соціокультурної ситуації. Культурна ідентичність є виразом людської свободи та її реалізації й ґрунтується, насамперед, на відмінностях. Соціокультурні особливості ідентифікації обумовлюються сучасним культурним плюралізмом й підвищеною увагою до відмінностей, та, водночас, тенденціями до об’єднання, детермінованими глобалізацією.

Література

Астафьева О.Н. Модели этнокультурной идентичности в современном информационно-комуникационном пространстве // Вестник Библиотечной Ассамблеи Евразии.-2004.-№ 3.-С.40-44; № 4.-С.42-48

Байдаров Э.У. Влияние глобализации на культуру и ценности человека // Credo New Теоретический философский журнал.-2005.-№4.-[Электрон. ресурс].- Электрон. дан. (1 файл).-Режим доступа: http: // www.orenburg.ru /си11:иге/меіо/04-2005/4.Мт1.-Дата доступа: июнь 2006.- Загл. с экрана.

Гнатюк О. Прощання з імперією: Українські дискусії про ідентичність. - К., 2005

Головко В.В. Ідентичність як метафора // Український історичний журнал.-2002.-№ 3.-С.23-34

Дилигенский Г. Глобализация в человеческом измерении // Мировая экономика и международные отношения.-2002.-№ 7.-С.4-15

Драгунский Д. Национальная идентичность: инфраструктурноинституциональный подход // Проблемы идентичности: человек и общество на пороге третьего тысячелетия. - М., 2003.-С.63-68

Енциклопедія етнокультурознавства. Ч.ІІ. Особа, нація, культура. - К., 2000

Костина А. Национальная и этническая культура: соотношение в глобальном мире // Знание.Понимание.Умение.-2006.-№3.- С.128-139; № - С.165-172

Малахов В.С. Неудобства с идетичностью // Вопросы философии.-1998.- № 2. - С. 43-53

Нагорна Л. Національна ідентичність в Україні. - К., 2002

Пациорковский В. Идентичность человека и общество в условиях глобализации // Проблемы идентичности: человек и общесто на пороге третьего тысячелетия. - М., 2003.-С.82-91

Предовская М.М. Виртуальный другой и проблема идентификации в массовой культуре // Виртуальное пространство культуры: Мат. науч. конфер. 11-13 апреля 2000 г.. - СПб, 2000. - С.165-168

Хесле В. Кризис индивидуальной и коллективной идентичности// Вопросы философии.-1994.-№ 10.-С.112-123.-[Электронный ресурс].- Электрон.дан. (1 файл).-Режим доступа: http: // www.phi1osophy.ru/1ibrary/vopros/05.htm1.-Дата доступа: февраль 2005.- Загл. с экрана.

Шаров А.В. Взаимодействие культур и проблема идентичности // Общечеловеческое и национальное в философии: ІІ международная науч.-практич. конференция КРСУ (27-28 мая 2004 г.): Матер. выст. / Под общ. ред. И.И.Ивановой. - Бишкек, 2004. - С. 171-176.

Kim Y.Y. Beyond Cultural Identity // Intercultural Communication Studies. Vol. IV, №1,1994.-Р.1-23



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць