Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Вербальна мова як носій соціокультурних регулятивів людської діяльності


А.М. Щербина

ПП «Центр рекламних технологій “Арсенал”» м. Суми

У статті характеризується поняття «соціокультурні регулятиви» людської діяльності та роль вербальної мови як «субстанції», що втілює їх у собі та виконує провідні регулятивні функції порівняно з невербальными мовами. Розвиток механізмів соціокультурної регуляції є мірою гуманізації суспільства, показником досягнутого ступеня сформованості його соціальності й культурності. Соціокультурні регулятиви людської діяльності, які розповсюджуються з допомогою розмаїття механізмів соціальної комунікації, є головним чинником олюднення індивідуума і перетворення нових поколінь на носіїв конкретно-історичних комунікативних, культурних ознак, притаманних людству.

Проблема, визначена у назві статті, відображає в собі один із аспектів дослідження механізмів функціонування соціокультурних регулятивів людської діяльності у сфері соціальної комунікації, які у сучасному філософсько- антропологічному та філософсько-культурологічному знанні осмислюються як провідний фактор розвитку особистості, суспільства, матеріальної та духовної культури. Словосполучення «регулятиви діяльності», «регуляція діяльності» є достатньо широко вживаними у сучасних наукових текстах, а також і у управлінському лексиконі. Наприклад, вельми характерні такі вислови: «правила політичної поведінки, очікування і стандарти, заборони и регулятиви, що регламентують політичну діяльність індивідів та соціальних груп» [14]; «морально-регулятивна роль традиції» [1]; «духовні регулятиви переходу суспільства до сталого розвитку» [10]; «соціальні презумпції як регулятор суспільних відносин» [21]; «нормативні механізми регуляції соціуму» [15]; «стиль наукового мислення як регулятив наукового пізнання» [4]; «категоріальні регулятиви психологічного пізнання» [11]; «раціональність як методологічний регулятив» [9].

Але ж такими звичними в ужитку навіть освічених прошарків суспільства ці словосполучення були не завжди. Терміни «регулятор», «регулювання», «регуляція» є загальнотехнічними, характерними для доби парових машин, дизелів, електромоторів. Ці терміни походять від латинського дієслова «regulo», що має багато «управлінських» значень: «правити, управляти, керувати», «спрямовувати у ціль, діставатися мети», «визначати, встановлювати», «давати повчання, вказівки; виправляти, виховувати». Це слово в свою чергу походить від більш давнього дієслова «rego», що позначає «спрямовувати», «упорядковувати». [6, 864].

Обрані із загальнотехнічного словника, терміни «регулятор», «регулювання», «регуляція» асоційовані Н. Вінером та іншими творцями кібернетичної теорії з системними уявленнями. Поняття регуляції, саморегуляції, саморегульованих систем увійшли в тезаурус загальної теорії систем і концепцій системного аналізу. Разом з системними уявленнями ці поняття проникли у сферу загальнонаукового знання, набули характеру методологічних концептів.

Вітчизняне наукове співтовариство засвоїло тлумачення сутності процесів регуляції та регулятивних механізмів у системах, які мають здібність до самоорганізації, після публікації робіт Н. Вінера: «Кібернетика і суспільство» (М., 1958), «Кібернетика, або Управління і зв’язок в тварині і машині» (М., 1958), а також «Творець і Робот» (М., 1966). Саме в останній книзіі, невеликій за обсягом, але найбільш популярній за характером теоретичного викладення проблем, охарактеризовані основні аспекти процесів регуляції в техніці, неживій і живій природі, суспільстві, підкреслена їх єдність і зв’язок з гомеостазисом функціональних систем, що мають здібність до самоорганізації. Робота Н. Вінера, яку було видано в Радянському Союзі в 1966 р. під назвою «Творець і Робот» [3], в оригіналі була названа автором зовсім інакше: «God and Golem, Inc.», тобто «Бог і Голем, об’єднані». Зрозуміло, що «причини» трансформування авторської назви були суто ідеологічними: Н. Вінер у своїй назві підкреслив, що людство та створена ним нова техніка інкорпоруються, тобто утворюють систему якісно нового рівня. «Радянська» ж назва цієї роботи маскує ідею утворення інформаційного суспільства.

Під впливом ідей кібернетики терміни «регулятив» і «регуляція» у застосуванні щодо теорії людської діяльності були використані М. Полані. Суму правил чи норм, якими регулюються «вмілі» дії фахівців у будь-якій галузі пізнання, техніки чи мистецтва, він називає «максимами», підкреслюючи при цьому, що вони існують як частина сфери творчої майстерності, у якій і виявляються «як деякі регулятивні принципи» [13, 58].

Аналогічне вживання термінологічного ряду приблизно в той дже проміжок часу знаходимо у Ж. Маритена: «Вірно, що кінець кінцем мистецтво служить благу людського суспільства - в якомусь глибинному і таємничому сенсі. Цю істину помилково розуміють, зловживають нею і у результаті приходять до переконання, що моральна або соціальна цінність твору повинна увійти до самої сфери творчості, як її вищий регулятор» [8, 11], а «соромливість, суспільні заборони і інші регулятиви, що стосуються діалогу з іншими, не можуть бути перенесені в ту таємну розмову, коли говорить з нами тільки Бог і коли всім цим заборонам і регулятивам не вдається нічого втаїти в наших внутрішніх глибинах» [8, 16 -17].

У той період, коли затвердилися ідеї кібернетики і теорії управляння та їх поняття проникли в суспільствознавчі науки, уживання виразів «регулювання людської діяльності», «сфера регуляції людської діяльності», «форми регуляції людської діяльності» набуло звичності й у вітчизняній філософській літературі. Так, О.Г. Дробніцкий використав ідею регулятивності для теоретичної характеристики моралі. У статті для «Філософського енциклопедичного словника», у тексті обсягом у 165 рядків, терміни «регуляція» і «регулятор» використані сім разів. Мораль визначається як «один із способів нормативної регуляції дій людини в суспільстві»; вона «належить до числа основних типів нормативної регуляції дій людини, таких, як право, звичаї, традиції і ін.», «в праві і організаційних регуляціях приписання формулюються, затверджуються і проводяться в життя спеціальними установами» тощо [7, 387].

У публікації В.В.Борзих, присвяченій проблемі моральної прогностики, на чотирьох сторінках тексту, де дається характеристика сутності моралі, поняття, похідні від терміну «регуляція», використані 13 разів, зокрема 11 разів в центральному смисловому абзаці, що містіть усього 118 слів. Це такі вислови, як «механізми моральної регуляції», «регуляція людської поведінки», «разом з мораллю діють і інші регулятори: правові, адміністративні, організаційні і т.д.»; «регулююча роль моралі в суспільстві» [2, 10-11].

Уявлення про різноманіття існуючих в суспільстві регулятивів поведінки людини було концептуальним для колективу авторів «Словника по етиці» під редакцією І.С. Кона, де використані вислови «регулювання поведінки людини», «регулятори поведінки», та ін. [16, 188-189].

Уявлення про існування багатоманітної системи соціокультурних регулятивів людській діяльності обґрунтовувались також в «Філософському словнику» під редакцією І.Т. Фролова, де використовувались вислови «функція регулювання поведінки людей», «форми регулювання масової діяльності», [19, 292].

У більш близькі до нас часи термін «регулятиви людської діяльності» використовував В.Г. Табачковський [17, 307], Т.І.Ящук [24, 516].

Таким чином, проникнення термінів «регуляція», «регулювання», «регулятиви» в сферу дослідження проблем людської діяльності відбулося в 70 - 80-ті рр. ХХ ст. у зв’язку з цілеспрямованим використанням ідей системного підходу, кібернетики, теорії управління.

Імовірно, ми є свідками того, як у наш час формується цілісна теорія соціокультурної регуляції людської жіттедіяльності. Про це свідчіть той факт, що поняття «соціокультурної регуляції» відображено у відокремленій однойменній статті такого змістовного довідкового видання, як «Культурология. ХХ век. Енциклопедия» [20]. Один з її авторів А.Я. Флієр визначає соціокультурну регуляцію як сукупність таких видів діяльності, які забезпечують «процес встановлення і підтримки визначеної впорядкованості у взаємодії людей для задоволення їх індивідуальних і особливо групових інтересів і потреб, зняття суперечностей і напруг, що виникають при сумісному проживанні, визначення загальних цілей соціальної активності і критеріїв оцінки результатів діяльності» [20, 153]. Також цей автор вважає доцільнім розділити значення понять «соціальна регуляція» і «культурна регуляція».

Таким чином, історично розвивається та поглиблюється поняття соціокультурної регуляції людської діяльності. Водночас розвиваються спеціальні терміни, що допомагають позначенню цього поняття. Це вислови «регуляція діяльності», «регулятив діяльності», «регулятивні процеси», «регулятивні функції (соціальних інститутів в організації суспільної життєдіяльності)», «регулятивна діяльність у керуванні соціокультурними процесами». Тож феномен соціокультурної регуляції неможливо позначити за допомогою якогось одного терміна. Таке визначення вже на сьогодні вимагає необхідного використання лексемного комплексу із значним обсягом.

Соціокультурні регулятиви людської діяльності фіксуються, зберігаються та транслюються розмаїттям природних і штучних, вербальних і невербальних мов. Але саме вербальна мова є тим провідним соціокультурним засобом, який забезпечує не тільки передачу інформації від однієї соціальної групи до іншої, але й розвиток у суб’єктів комунікації специфічного типу мислення, світовідчуття, світосприйняття і світовідношення, спрямування соціальних груп, індивідуумів на досягнення конкретної мети їх діяльності, формування запрограмованих, соціально необхідних, корисних уявлень, умінь та навичок, алгоритмів соціально значущої діяльності.

Завдяки мові людина засвоює вміння помічати, з’ясовувати та користуватися об’єктивними зв’язками речей, їх «логосом», перетворюючи його на власну суб’єктивну логіку і привласнюючи тим самим людську, соціокультурну сутність. Неусвідомлений, необміркований, не проаналізований багатократно тим, хто колись першим сформулював думку про належне і заборонене, не промовлений багато разів, регулятив не має умов для закріплення в соціальній пам’яті.

Будь-який соціокультурний регулятив як програма дії людини складається з послідовності команд «здійснення» і «нездійснення» певних актів. Тому поняття «соціокультурного регулятиву» є однопорядковим з поняттями «модель», «правило», «настанова», «принцип», «норма», «програма», «образ», «зразок», «еталон», «ідеал», «ідея» в тих їх значеннях, які використовуються при характеристики людської діяльності.

Програмний характер соціокультурних регулятивів - їх основний параметр, поза яким вони не існують і не здійснюються. Загальний характер соціокультурних регулятивів опосередковано виявляється в мові, яка виражає концептуальні утворення життєдіяльності людини. Усі прислів’я, приказки містять у собі соціокультурні регулятиви. Народний фольклор пронизаний регулятивами- повчаннями, настановами, «мораллю», буденними визначеннями сутності речей, людей, їх поведінки. «Не переорюй межі нікому»; «Скрипи, а йди» [18, 28, 90]. Стихійна соціально-педагогічна діяльність реалізується через повчання, настанови, пояснення, наочну демонстрацію способів і прийомів діяльності, правил спілкування, норм поведінки, дозвілля, організації обрядів, ритуалів і т.п. Народна педагогіка припускає використання примусу з боку старшого покоління, якщо молодь не бажає підкорятися соціально прийнятим настановам.

Буденне знання «у собі і для себе» глибоко «артикульовано», тобто явно розділене на побажання, норми, розпорядження, імперативи тощо. Його артикульованість відповідає його насиченості соціокультурними регулятивами. При цьому регулятивами є не тільки розгорнуті імперативи, наприклад «хто не працює, той і не їсть» або «шануй батька свого», але й окремі оцінюючі визначення, подібні до «не треба», «нормально», «можна», «припустимо», «задовільно», «ОК» тощо.

Неусвідомлюваний регулятив містить у собі процедуру вимірювання об’єкта й алгоритм організації взаємодії відповідно до встановленої об’єктивної міри окремої речі. «Образи реальних заходів можуть бути порівняно простими, наприклад, поняття «приємно», «задовільно» служать елементарними формами вимірювального суб’єктивного ставлення до дійсності. «Десять», «кілограм», «герой» - порівняльно складні заходи-образи, що виконують певні прагматичні функції. Соціальні норми-правила, образи поведінки, еталони людських взаємостосунків, соціальні розпорядження є складними функціональними утвореннями, які мають особливу морфологічну структуру» [12, 13].

Мова розвивається як система фіксації, відображення і передачі накопичених результатів вимірювання світу. Словник є з цього погляду закодованою «таблицею регулятивів», де кожному слову відповідає деяка кількість показників - характеристик, параметрів кожного об’єкта.

Пізнавальне ставлення людини до світу розгортається як розподілення інформації про об’єкти на підмножини і вимірювання вибраних об’єктів у межах окремих обраних підмножин. У результаті з’являються слова-найменування об’єктів, що відображають результати цієї діяльності. Вислови, наприклад, «моя мамо» або «рідна хата», містять у собі не два, як уявляється, а цілий десяток регулятивів, тому їх точність відносна. Зате однозначно точне значення мають дієслова, виражені в імперативній формі: «ховайся», «тікай», «не чіпай». Чим вище безпосередня життєва значущість окремої дії, тим точніше її алгоритм, багаторазово відпрацьований, як максимально адекватний, доцільний, закінчений.

Вербальна мова, що швидко розвивається в епоху антропосоціогенезу, виступає як новий і вищий, у порівнянні з зоологічними мовами, рівень кодування інформації, що надбудовується над природними біофізіологічними і нейропсихічними кодами. Вона стає засобом фіксації та трансляції нових, соціокультурних програм активності. Соціокультурна інформація, що виражається в мові, надалі накопичується в соціальній пам’яті і багато разів заново кодується і перекодовується, виникають «коди в кодах», інформаційні «підсистеми в надсистемах» за принципом «файлів в теках» у персональному комп’ютері. Мовні коди як засоби «згортання» і збереження інформації утворюють перехідний ступінь між нейропсихічними і соціокультурними механізмами регулювання людської діяльності.

Але ми вважаємо, слід звернути увагу на те, що всяка дія завжди здійснюється якимось суб’єктом, який спрямовує її на виокремлений із середовища предмет. Не існує дії «безпредметної» і «безсуб’єктної». Тому будь-яке слово, чи то в сучасній мові, чи то в давній, повинне мати в собі вказівку на предмет, оцінку його значущості для збереження життя, вказівку на його особливо важливу властивість і розпорядження щодо дії по відношенню до нього. Якщо це «перше слово» стародавньої мови, то воно не є дієсловом в сучасному значенні. У нього неминуче є ознаки субстанціональної категорії (іменника), атрибутивної категорії (прикметника), релятивної і праксеологічної категорії (дієслова). Таким чином, ця первинна мовна одиниця синкретична за своїм внутрішнім змістом; вона в зародковій формі вже містить у собі не одну ознаку предмету і не одну програму дії, а деякий комплекс соціокультурних регулятивів.

Якщо слово є лексичною одиницею сучасної мови, то, на нашу думку, його внутрішні значення з погляду наявності у них соціокультурних регулятивів діяльності також є комплексними. Наприклад, лексема «яблуко» є іменником за граматичною класифікацією. У ньому зафіксовані субстанціональні ознаки яблука як предмета, відокремленого від інших предметів. Як іменник, це слово дає суб’єкту можливість відрізняти яблука від інших фруктів. Тож у його інформаційному змісті є програма такого розпізнання, а сама процедура розпізнання яблука включає в себе орієнтування в сумі декількох імовірних ознак, які здатні мати саме яблука як вид фруктів. Чи то червоне, чи то жовте, чи то зелене, чи то біле - при наявності інших видових ознак предмет усе одне є яблуком. Таким чином, лексема «яблуко», яку лінгвісти вважають іменником, у собі містіть у скритій формі ознаки прикметника.

Також визначення предмета як «яблука», що здійснюється, коли вимовлено це слово, містіть потенційний дозвіл на практичне використання цього предмета, яке відповідає його сутності. Якщо це яблуко, то потенційно його можна з’їсти. В інформаційному смислі лексема, що позначає цій предмет, у прикрій формі є програмою дозволеної діяльності людини, яка торкається цього предмета. Тобто, лексема «яблуко» у собі містіть у скритій формі ознаки ще й дієслова.

Узагалі ми підтримуємо той погляд, що будь-яке слово у сучасній мові містіть у собі, як це й було завжди, інформаційні комплекси, де відображені субстанційні, атрибутивні, релятивні, праксеологічні особливості кожної речі, яку людство пізнало на довгому шляху свого соціально-культурного розвитку [22, 72-90]. Розподіл слів на частини мови є значною мірою умовним, корисним, перш за все, для мовознавства, граматики. З погляду ж реального змісту слова, цей розподіл відповідає лише тому, яким саме блоком, «файлом» з усього обсягу інформації, що відображає властивості предмета, оперує суб’єкт у певний момент часу. Для національних традицій взагалі характерні форми обігу мови, у яких соціокультурні регулятиви виражаються переважно в «м’якій» формі: відокремлення з безлічі речей окремого предмету, його позначення і найменування; виділення з безлічі властивостей даного предмета окремих його атрибутів, їх позначення і найменування; виділення з безлічі дій, направлених на даний предмет, деяких їх позначень і найменувань.

З’ясувати те, як може функціонувати така мовна одиниця, якою є слово, намагається автор лінгвогенетичної гіпотези Б.В. Якушин. Він небезпідставно, на наш погляд, вважає, що людська мова виникла на основі пантоміми в єдності з «звуковим супроводом». Цей «звуковий супровід» був ще не «словом», а скоріше «вигуком», подібним до звукових сигналів тварин. У процесі антропосоціогенезу здійснювалось поступове обмеження використання пантоміми, а розвинутий звуковий супровід удосконалювався і трансформувався у власне мовну діяльність [23, 8-25].

Б.М. Гаспаровим розвивається теорія «лінгвістики мовного існування», основна теза якої полягає в тому, що відомі структуральні уявлення про мову не відображають її справжньої сутності. Людина безперервно утворює нескінченний і недиференційований потік «мовних дій», з якими пов’язана розумова діяльність: «Мову оточує наше буття як суцільне Середовище, поза яким і без участі якого ніщо не може відбутися в нашому житті. Проте це Середовище не існує поза нами як даність, що об’єктивувалася; вона знаходиться в нас самих, в нашій свідомості, в наший пам’яті, змінюючи свої контури з кожним рухом думки, кожним проявом нашої особи». [5, 167]. Той, хто говорить, не звертається до готових правил, сформованих в його свідомості зовнішнім соціальним середовищем, а використовує готові, зафіксовані в його пам’яті «мовні блоки». Така структура мови (скоріше, не мови, а «мовлення» чи «висловлювання»), залежить від індивідуальних психічних особливостей: від освіченості, начитаності, життєвого досвіду, рівня розвитку навичок вільно висловлювати думку тощо [5, 167].

Таким чином, прескриптивна настанова, соціокультурний регулятив діяльності, оцінка предмета або будь-який інший зміст мовної одиниці на ранніх ступенях розвитку мови виражався не безпосередньо в ній самій, а в цілісному знаковому комплексі, який утворювався у поєднанні «вигуку», інтонації, жесту, пози та руху тіла, а також, імовірно, з використанням окремих елементів навколишнього середовища (наприклад, «палиці-вказівки» тощо). Зрозуміло, найбільш близькою до початкових синкретичних форм існування мови із сучасних мов стоїть мова театру.

Первісна мова дуже «економна», оскільки завжди є ситуативною, спрямованою на конкретну річ. Вона понад усе є подібною до мови тварин. На такому ступені розвитку мови не може бути «зайвих» слів, «порожніх» слів, легковажного «бажання поговорити». З розвитком культури як продукту і середовища розгортання людської життєдіяльності мова стає все більш «марнотратною». Нові рівні узагальнюючих лексем розвиваються з надбудови початкових елементарних знакових одиниць. Розвиток процесів пізнавальної діяльності веде до формування абстрагованих понять; на їх основі виникають більш широкі логічні абстракції.

Мова в усіх формах свого практичного існування відображає не стільки самі знання, уміння і навички, скільки правила того, якими ці знання, уміння і навички повинні бути, як ними користуватися, а також, як їх здобувати. Ці правила і є нічим іншим, як соціокультурними регулятивами людської діяльності. Соціокультурні регулятиви за своєю внутрішньою сутністю є розпорядженнями- прескрипциямі, що містять більш або менш жорсткі обмеження діяльності, які визначені як заборони або дозволи певних дій.

Мова послідовно вбирає в себе на всіх ступенях розвитку культури людського суспільства всі її досягнення. Якби можна було створити історію мови, як історію кожного окремого слова, стало б очевидним, що епохам видатних переворотів у технологіях практичної дії, матеріального і духовного виробництва, науці та мистецтві відповідають «революційні» флуктуації в мові. Поява нових значень у вже відомих слів, формування нових способів логічних дискурсів, виникнення абсолютно нових слів - усе це наслідки таких флуктуацій. Саме в мові фіксуються всі нові соціокультурні регулятиви людській діяльності. Історично вербальна мова висувається на перший план по відношенню до невербальних мов. Лексема ж у складі вербальної мови разом з її семами, що постійно і послідовно ускладнюються, висувається на перший план по відношенню до інших мовних засобів. Розширення семантичних обсягів кожного окремого слова означає виникнення нових регулятивів, поглинаючих і підпорядковуючих собі старі.

Осмислення універсальної функціональності вербальної мови, багаторівневого характеру мовного кодування, вивчення мови як складного комплексу зафіксованих у ній згорнутих кодів дає реальну можливість з’ясування значень, що утримуються у конкретних історичних формах існування регулятивів людської діяльності. У процесі розвитку суспільства зберігаються і використовуються не тільки вербальні, але й невербальні види мов. Але функції невербальних мов історично все більш обмежуються. Як виняток, існують архаїчні етноси, у яких інколи роль вербальної мови виконують мови невербальні. Але для ареалу, охопленого «технологічною» цивілізацією, є характерною саме вербальна мова, яка постає основою формування, фіксації, збереження та передачі соціокультурних регулятивів людської діяльності.

Соціокультурна інформація зберігається також і у предметах матеріальної та духовної культури, у яких не актуалізована вербальна мова. У сферах виробництва цих предметів протягом історичного оволодіння технікою, технологіями, мистецтвом утворюються інші знакові системи, які за своєю сутністю є невербальними мовами. Але декодування соціокультурної інформації, зафіксованої у знаряддях праці та інших предметах матеріальної та духовної культури, створюваних на основі невербальних знакових систем, вимагає використання вербальної мови.

Література

Абакарова Р. М. Нравственно-регулятивная роль традиции в этнокультуре : Дис. ... д-ра филос. наук :- СПб., 2003.- Режим доступу: http://db.rulib.com/cgibin/search.pl?q=%F0%E5%E3%F3%EB%FF%2A+&stpos =0&stype=AND&db=9.

Борзых В.В. Моральная прогностика: методология, способы, проблемы / (Новое в жизни, науке, технике / (Сер. Этика; № 5). /- М.: Знание, 1986. - 64 с.

Винер Н. Творец и Робот. - М.: Прогресс, 1966. - 103 с.

Вісник Національного авіаційного університету / Ред. Л.Г. Дротянко. (Філософія. Культурологія.- К., 2006. - 1(3). — 155 с.- Режим доступу: http://www.nbuv.gov.Ua/articles/vis-nanu/2002-8/8.htm.

Гаспаров Б. Язык. Память. Образ: Лингвистика языкового существования. - М. : Новое литературное обозрение, 1996. - 258 с.

Дворецкий И.Х Латинско-русский словарь. - 2-е изд. — М.: Русский язык, 1976. — 1096 с.

Дробницкий О.Г. Мораль // Философский энциклопедический словарь. - М.: Советская энциклопедия, 1983. - С. 387-388.

Маритен Ж.. Ответственность художника.- Режим доступу:

lib.uch.net/FILOSOF/MARITEN/hudozhnik.txt.- 32 с.

Наукова раціональність: ціннісна норма і методологічний регулятив [Електронний ресурс] / В. Пироженко // Вісник НАН України. - 2002. - N8.

Режим доступу:

http://www.nbuv.gov.ua/articles/vis-nanu/2002-8/8.htm.

Петрищева Г. В. Духовные регулятивы перехода общества к устойчивому развитию. Философ.-методол. анализ : Дис. ... канд. филос. наук.- М., 1998.

Режим доступу:

http://db.rulib.com/cgibin/search.pl?q=%F0%E5%E3%F3%EB%FF%2A+&stpos =0&stype=AND&db=9)

Петровский А. В., Ярошевский М. Г./ Основы теоретической психологии.- Режим доступу: psylib.org.ua/books/petya01/txt03.htm.

Плахов В.Д. Социальные нормы. Философские основания общей теории. - М.: Мысль, 1985. - 253 с.

Полани М. Личностное знание. На пути к посткритической философии. - М.: Прогресс, 1985. - 344 с.

Политические нормы // Энциклопедия политологии. - http://political- enc.info/.

Прудникова О.Н. Философский анализ нормативных механизмов регуляции социума: Дис. ... канд. филос. наук.-М., 2002.- Режим доступу: http://db.rulib.com/cgibin/search.pl?q=%F0%E5%E3%F3%EB%FF%2A+&stpos =0&stype=AND&db=9)

Словарь по этике / Под ред. И.С. Кона. - 5-е изд. - М.: Политиздат, 1983. - 445 с.

Табачковський В.Г. Новітня українська філософія // Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник / І.В. Бичко, В.Г Табачковський, Г.І. Горак та ін. - К.: Либідь, 1993. - С. 287-314.

Українскі прислів’я і приказки / Упоряд. Т.М. Панасенко. - Х.: Фоліо, 2006. 351 с.

Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. - 5-е изд. - М.: Политиздат, 1987. - 590 с.

Флиер А.Я. Регуляция социокультурная // Культурология. ХХ век. Энциклопедия / Сост. С.Я. Левит. - СПб: Университетская книга; ООО “Алетейя”, 1998. - Т.1. - С.153-155.

Чистякова Ю.А. Социальные презумпции как регулятор общественных отношений: Дис. ... канд. филос. наук. - Н. Новгород, 2004. - Режим доступу:

http://db.rulib.com/cgibin/search.pl?q=%F0%E5%E3%F3%EB%FF%2A+&stpos =0&stype=AND&db=9)

Щербина-Яковлева Е.Е. Мироотношение и иррациональность. - Сумы: Сумской госпединститут, 1996. - 229 с.

Якушин Б.В. Гипотеза о происхождении языка.- М.: Наука, 1984.- 137с.

Ящук Т.І. Діяльність як спосіб суспільного буття людини // Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник / І.В. Бичко, В.Г. Табачковський, Г.І. Горак та ін. — К.: Либідь, 1993. — С. 515-528.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць