Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Аксіологізація цивілізаційного підґрунтя формування української нації в контексті екологічного імперативу


Скловський І.З.

У статті стверджується, що ментально-ціннісні передумови еколо- гізаціїукраїнської нації відображають рівень її метафізичного пізнання.

Етнос вступає в суб’єктно-об’єктні відношення зі світом. Еліта історичного етносу пізнає, оцінює й висуває проект його панування у світі, на окремій території. Українська аксіологія слово «цінності» синонімізує зі словом «вартість». Національній сфері буття етносу відповідає окрема ци- вілізаційна система вартостей духовних. До сфери духовних вартостей належать найвищі ідеали європейської цивілізації, християнське розуміння істини, добра, свободи, справедливості, святості. Згодом вони об’єктивуються в предметах релігійного культу і моральних приписах християнства, інших історичних конфесій. Їх антиподами виступають поняття «грішність», «зло», «потворне», «несправедливе», «богоборське», «про- фанне». До цінностей екологічних ,наприклад, відносять усе те, що природа надала в користування етносу - передусім чисте повітря, воду, корисні копалини, ліси, родючі ґрунти... Серед екологічних чеснот є моральне засудження забруднення довкілля, що завдає шкоди господарській та духовної діяльності як «сакральній».

Ментальність (сукупність духовних вартостей) історичного етносу є предметом метафізичного аналізу з часів Арістотеля: «Поняття не тільки гносеологічні чи логічні образи, а перш за все онтологічні сутності ,.. вони... самобутні і безумовні» [12, с. 9]

Ментальність (лат. спосіб мислення, загальний духовний настрій людини, групи), як зазначено у «Філософському енциклопедичному словнику» - одна із парадигмальних характеристик епохи Просвітництва в Західній Європі [12, с. 263], коли почався процес національного самовизначення. «Нація (від лат. natio - народ, плем’я) - народ, котрий створив для себе залежний від нього уряд, який має у своєму розпорядженні територію, кордони якої більше або менше поважаються іншими націями. Націю можуть створювати декілька народів чи частини неоднакових народів, напр. Велика Британія, Швейцарія...» [12, с. 291]

Як бачимо, в самій назві «нація» закладені ментально-ціннісні якості історичного народу Європи; нація - один із витворів європейської культури, коли етнічність набуває свого цивілізаційного досвіду.

Інтерпретація Арістотелем метафізичних підстав духовності етносу вплинула на досвід осмислення історичною аристократією християнських чеснот, на позитивну саморегуляцію українського суспільства; появу героїчних носіїв захисту національної ідеї, пасіонаріїв, які її обстоювали (Л. Гумільов).

Метафізичний аналіз кризи «імперії Зла» виявив шляхетність думок і дій, громадянську відповідальність за долю Батьківщини. Це дозволяло долати сатанінсько-богоборські примхи, відновлюючи «скалічене духовне», «розшматоване національне тіло»(Євген Маланюк), яке почало відроджуватись у процесі громадянського формування поваги до божественних традицій, які були і є об’єктом громадянської уваги під час проявів націо- нал-нігілізму, волюнтаристського тлумачення етнічного самовизначен- ня.[2, с. 460-462].

Метафізичний аналіз шляхетних ідеалів зумовлює зростання зв’язку між внутрішніми і зовнішніми чинниками етносоціального самовизначення. Для пояснення сучасних трансформацій в історичному етносі велике значення має аксіологія. Треба використовувати термін «аксіологія», за допомогою якого ми намагаємося осмислити всі вартісні зв’язки в існуванні соціуму... Вартості, наприклад, національних церков сприймаються як ще один етап поглибленого пізнання розвитку цивілізації, коли ми широко вживаємо експертизи метафізично-порівняльного аналізу, який несе українській нації нову істину, нову філософію існування.[12, с. 291].

Культурна цілісність, котру аксіологія вважає життєдайними рисами, визначає етносоціальну активність народу, суспільства, щоб закони природи залишили місце індивідуальній свободі і вияву божественної мудрості у тому числі. «Бог есть вечное, наилучшее существо, - на думку Арістоте- ля, - так что ему присущи жизнь и непрерывное, и вечное существование, и именно это есть Бог...Эта сущность не может иметь какую-либо величину, она лишена частей и неделима.» [1, с. 310-311].

Історичний етнос постійно веде боротьбу з собою подібними, намагаючись посісти місце на землі, яке відповідає його якостям: «Племена, обитающие в странах с холодным климатом, притом в Европе, - на думку Арі- стотеля, - преисполнены мужества, но недостаточно наделены умом и способностями к ремеслам. Поэтому они дольше сохраняют свою свободу, но не способны к государственной жизни и не могут господствовать над своими соседями. Населяющие же Азию в духовном отношении обладают умом и отличаются способностью к ремеслам, но им не хватает мужества; поэтому они живут в подчинении и рабском состоянии. Эллинский же род занимал как бы срединное место, объединяет в себе те и другие свойства» [23, с. 601]. Арістотель розглядає природні етнічні якості - якості божественної етнічності, коли ці властивості впливають на здатність до цивіліза- ційного розвитку... : «Дружелюбие к своим и суровость по отношению к чужим есть мужество духа, от которого исходит дружелюбное чувство.. .Властвующее и свободное начало у всех людей зависит именно от этой силы: ведь дух и отличается властностью, и не переносит подчинения. Бывает жестоким.. .к чужим. Люди, - вважав Арістотель, - по природе своей великие духом, враждебно относятся только к тем, кто поступает несправедливо. Государство же есть (система. - І.С.) общения подобных друг другу людей ради достижения возможно лучшей жизни» [2, с. 602-603]. Для Арістотеля пізнання історичного етносу іде по лінії схо- дження від «форми держави» до «матеріалізації духу етносу», котрий є його одухотворенням в етносоціальному просторі [3, с. 309-310].

Питання про ментально-ціннісні основи історичного етносу дозволяє виявити його метафізику. Тут досить важливо врахувати те, що ментальність включає в себе історичну пам’ять. Наприклад, давньогрецький філософ Платон говорить про неї в діалозі «Менексен», коли Сократ виголошує промову над могилами загиблих за свободу афінян: «В основе их благородства лежит происхождение их предков, .они были подлинными жителями этой земли, по праву обитающи

ми на своей родине. Земля наша достойна хвалы от всех людей,.. но прежде и больше всего потому, что ее любят боги,.. она избрала для себя и породила человека, разумением своим превосходящего лишь

богов и справедливость» [10, с. 99].

Якщо йти за логікою роздумів Платона, то історична пам’ять впливає на самосвідомість історичного етносу та на громадську думку, коли дійсність позитивно рухається від старшого покоління до молодшого. «Я - етнос» шукає в Бозі справжні орієнтири « національного тіла «, особистісно- го рівня благодаті у Бозі. Ментальність етносу нагадує кожному поколінню, яке зростає на рідній землі, про природні й екологічно-духовні потреби, антроподіцею надії, очікувань «розкрити» таємний Божий Задум... » Надія не є вихід особистості із власної індивідуальності..., надія є прагненням особистості до об’єктивації цінностей, на думку філософів Т.Борисової і В.Капітона, та впізнання себе в майбутньому і ствердження себе у вічності» [5, с. 30].

Можна стверджувати те, що в XVII-XX ст. до «метафізики надії» намагаються підійти з точок зору окультистської (Е.Сведеборг), харизматич- но-суб’єктивної (М.Вебер), неокантіанської (Г.Ріккерт), коли ціннісна властивість етнізує пантеїстичний синкретизм (М.Шелер).

Ментальна саморегулятивність упорядковує етносоціальну специфіку дій автохтонів, виявляє силу їх впливу на роль нацменшин в даному суспільстві, зокрема на формули реалізації національної ідеї.

Врешті-решт, статус метафізики софійності виникає в національному менталітетові для відображення взаємодії Божественного і містичного, для захисту самостійного статусу націотворення: «Київ та Львів як стародавні цивілізаційні центри історичного народу», еліта яких претендує на почесний символ «Львів - наш П’ємонт», «Київ - мати міст руських», «Одеса - мама» .

Пасіонарність надії породжує етносоціальну метафізику героїчної особистості, щоб свідчити про комплементарність, посиливши метафізичне проникнення в національне буття і політичну свідомість українського етносу, включаючи шляхетні думки громадянина. Це відповідає і принципам метафізики, які прояснюють власні уявлення про субстанцію етнона- ціонального поля культури, зіставлення ролі народу і видатних осіб, які до цього часу мають зберігати менталітет нації. Іноді це потрібно і для розуміння внеску харизматичних постатей у цивілізаційне завершення сенсу національної ідеї, на контінуїтивне відображення зв’язку в Національному

Дусі носіїв цивілізованої шляхетності; проникнення у процес громадянського суспільства. Тому з’являється контемпляційність відображення мудрості Бога , істинного єства Національного Духу, виявлення надчуттєвої глибини національної ідеї в часі і просторі (екософське проникнення).

Метафізика історичного етносу не завжди вписується в сучасне філософування, яке має позитивістське розуміння самої історичності. «Понятие ментальности, активно используемое в современном общественном дискурсе, призвано восполнить упрощенную модель сознания (хоча без уведення ірраціональних уявлень про Бога, Абсолютний розум, Національний Дух та ін. спрощена модель надовго гальмує філософський дискурс. - І.С.).

.Ментальность охватывает не только знание, мировоззрение, идеологию, но и эмоционально-образные, духовно-ценностные, волевые акты сознания. Формирование менталитета не исчерпывается ссылкой на просвещение или рациональный дискурс. Это хорошо (нібито. - І.С.) подтверждает неэффективность научной критики разного рода суеверий, предрассудков, верований» [4, с. 6]. З цим спірним висновком «про неефективну наукову критику різного роду забобонів» не можна погодитись, бо серед, наприклад, дніпропетровських філософів іде в цьому напрямі дуже корисна праця в дусі метафізичного пізнання.

Так, відомий фізик-теоретик отримав аргументовану відповідь, коли висловив сумнів щодо метафізики священних книг (Біблії та ін.): «Чем человек образованнее, тем меньше вероятность, что он верит в Бога, является теистом» (В.Л.Гинзбург. Вера и разум // Вестник Российской академии наук. - 1999. - Т.69. - №6.). «Тезис академика В.Л.Гинзбурга... важен и является ключевым, - на думку професора Володимира Капітона, - ... Г осподь Бог есть . первопричиной генетического многообразия живой природы и Праотцом Homo sapiens. Другими словами, именно Господь Бог дал человеку генетический шанс стать Человеком разумным . Уже в шестимесячном возрасте, когда он спит, его «беспокоят» сновидения. Стало быть, у человека и на этом уровне развития есть душа. Но как эти представления (сновидения. - И.С.) близки к идее Платона о том, что душа человека «вспоминает», извлекает из самой себя то, что уже существует от века в ее глубине» [9, с. 114,117]. Аксіологічна цінність релігії «Одкровення» показує те, що історична об’єктивація українського етносу потребує вважати джерелом «цілі Бога, Його Задум, Промисел».

Соціологія релігії М.Вебера іде паралельно, наприклад, з неокантіан- ським обґрунтуванням ... Г.Ріккерта, на думку російського філософа П.Г айденка: «Вебер розрізняє два акти - визначення цінності й оцінку, перше перетворює наше індивідуальне враження в об’єктивне і загальнови- значене судження, друге - залишається в межах суб’єктивності ... На відміну від Ріккерта, який розглядав цінності та їх ієрархію у надісторичній площині, Вебер тлумачив цінність як установку конкретної історичної епохи. «Інтерес епохи» у нього відображує категорія «ідеальний тип»... Такі поняття, як ... «капіталізм», «церква», «секта», «християнство»... - суть...

ідеально-типові конструкції, котрі треба ототожнювати... з самою «субста- нціалізацією» [7, с. 9-10].

М.Вебер намагається відкинуті «метафізику» пошуку істини й уводить категорію «орієнтації на іншого», намагаючись виявляти лише ціннісно - раціональне і цілісно-раціональне в дійсності, включаючи «харизматичне панування»: магію лідера, героя, пророка... Чому його соціологію релігії... порівнюють з феноменологією Е.Гуссерля, М.Шеллера та ін., відмовляючись від трасцендентальних аспектів національного буття? [7, с. 32-33]. Важливе його розуміння «Теорії ступенів і напрямів релігійного неприйняття світу», де він показує причини неприйняття євреями християнства через його космополітизму: «Коли пророцтво спасіння створило общини на чисто релігійному ґрунті, першою силою , з якою воно почало конфліктувати у боротьбі за вплив, була рядова спільнота, яка відтворювала природні зв’язки етнічного характеру» [6, с. 309].

Протистояння різних типів етноконфесійних цінностей є відображенням зіткнень носіїв національних ідей слов’янських народів, суперечки йшли навколо С-Петербурга - символу імперії : «По поводу Петербурга столкнулись два великих поэта - Мицк

евич и Пушкин. Мицкевич отказывал Петербургу в праве называться европейским городом и твореньем человеческих рук, цивилизующих окружающую природу. В своем сочинении ««Дзяды. Отрывок III части»..., созданним в 1832 г. (после поражения польского восстания) и в полной ненависти к России... он написал:

У зодчих поговорка есть одна:

Рим создан человеческой рукою,

Венеция богами создана;

Но каждый согласился бы со мною,

Что Петербург построил сатана.

«Весь «Медный всадник» - ответ Мицкевичу и своя трактовка Петербургской судьбы» - на думку російського філософа Володимира Кантора. ... «Для Пушкина давно решено, что Петр I - выражение Божьих Помыслов о России» [3, с. 34].Суперечки щодо цінностей, котрі відстоювали генії слов’янських народів, торкаються дилеми: «Людина і Бог, смерть і безсмертя» [8].

Метафізика антроподіцеї логічно веде родовід українців -русичів як історичного народу, українці-козаки - цивілізаційне знаряддя, що має європейське визначення, вони героїчно долали варварські звичаї на шляху заміни «ідольського служіння» правдою «благодатного хрещення». У новий час почався процес довготривалого історичного осмислення аксіологі- чного сенсу історії українського етносу (Г.Сковорода, М.Гоголь, Т.Шев- ченко, П.Юркевич), котрий будує латентний тип української цивілізації, поступово формується поняття шляхетної людини, коли вона ставить мету справді етнічно-належну, але водночас за Божим Задумом.

Підбиваючи підсумки осмислення метафізичної площи

ни націотворення в Україні, треба відзначити важливість доби античності в цивіліза- ційному становленні українського етносу. На межі ХХ-ХХІ ст. іде активне виявлення духовних рушіїв української нації, носії її пасіонарно- волелюбного духу вдало протистоять захисникам стереотипів націонал- нігілізму та войовничого матеріалізму. Становлення української нації виявляє роль духовних цінностей, включаючи вартості екологічного імперативу. У метафізичній системі координат це є універсальним судженням, яке орієнтує громадянське суспільство на тісну співпрацю, а саме захисників цінностей суверен-комунізму, центризму і націонал-патріотизму.

Використана література

1. Аристотель. Метафизика // Сочинения: В 4-х т. - М.: 1975. - Т.1. - 550 с.

2. Аристотель. Политика // Сочинения: В 4-х т. - М.: 1983. - Т.4. -

С.375- 644.

3. Асмус В. Метафизика Аристотеля // Аристотель. Соч. В 4-х томах. М.: 1975. - Т.1. - 550 с.

4. Башкеева Е. К определению понятия «ментальность» (из истории проблемы) //Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. - Дніпропетровськ, 2005. - С.3-9.

5. Борисова Т., Капітон В. Метафізичні роздуми про надію. - Дніпропетровськ, 2005. - 140с.

6. Вебер М. Теория ступеней и направления религиозного неприятия мира // Избранные произведения. - М., 1990. - С. 307-343.

7. Гайденко П. Социология Макса Вебера // Вебер М. Избранные произведения. - М.1990. - 803 с.

8. Кантор В. Пушкин, или Формула русской истории // Вопросы философии. - 1999. - №7. - С.26-46.

9. Капитон В. Истина христианская и истина научная в вопросе понимания сущности человека : грани соприкосновения // Філософія, культура, життя: Спеціальний випуск. - Дніпропетровськ, 2006. - С. 114-127.

10. Платон. Менексен // Диалоги. - М., 1986. - С. 96-112.

11. Скловський І. Українське суспільство і філософсько-історичне пізнання цивілізаційної етносоціальної концепції // Національна культура у процесі формування української нації. - Кіровоград, 2006. - С.16-33.

12. Философский энциклопедический словарь / Ред.кол.: Е.Ф.Губский, Г.В.Кораблева, В.А.Лутченко. - М., 1997. - 576 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць