Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Актуальна сутність - цеглинка реальності в концепції А.Н. Уайтхеда


Д.В. Жадяєв

Розглянуто наріжне поняття філософії організму - актуальна сутність. Необхідність уведення цього поняття обумовлена виявленням відносного характеру пізнання, невизначеністю мови, а також невизначеністю самого поняття «сутність». Автор надає опис кінцевих елементів реальності згідно з філософією організму, що була розроблена А.Н. Уайтхедом як альтернатива матеріалістично- ідеалістичним упередженням.

Ключові слова: процес, відносність, подія, дійсність.

Постановка проблеми. Винахід теорії відносності започаткував ретельний перегляд багатьох філософських передумов та докорінно інший погляд на межі науки та пізнання. З відкриттям електромагнітної теорії, поняття досвіду значно ускладнюється, отже, метафізика процесу не погоджується з положенням про досвід як передумову знання, що, одначе, спонукає переглянути фундаментальні математичні положення та статус науки взагалі. Проте виключається можливість падіння в соліпсизм: об’єктивний світ має первинне значення щодо свідомості:

1) людині притаманна схильність до пізнання невідомого; 2) у ХХ ст. з’явилися докази існування життя на Землі до появи людини, її свідомості. Людина може передбачати що коїться всередині Земної кулі, на інших планетах та на зірках, але їй замало цього: потрібно розібратися в деталях; 3) діяльність людини виходить за межі її «Я» у трансцендентний та зовнішній світ. Особливість філософії, представленої Альфредом Нортом Уайтхедом, хоча і відкидає деякі попередні уявлення про світ, однак вона виступає проти критицизму як такого: критицизм заперечує, отже, не породжує чогось плідного.

Аналіз останніх досліджень. Серед дослідників Уайтхеда у ХХ ст., які могли займатися вказаною проблемою, ми можемо виділити лише таких як: Н.С. Юліна та її критичний нарис «Проблема метафізики в американській філософії ХХ століття»; частково А.С. Богомолова у своїх лекціях з неореалізму визначає внесок Уайтхеда у брошурі «Філософія англо-американського неореалізму». Але ці роботи мають відбиток марксистсько-ленінської епохи. Відомі такі зарубіжні дослідники як: Джон Блют, який висвітлює уайтхедівську теорію пізнання; Вільям Кристіан, який має роботи з інтерпретації метафізики А.Н. Уайтхеда; Вільям Хаммершмідт, який досліджує поняття часу в філософії А.Н. Уайтхеда; Алан Герц Джонсон, який має праці з теорії реальності А.Н. Уайтхеда; Івор Леклерк, який доводить значущість А.Н. Уайтхеда як філософа; Роберт Палтер, який займається філософією науки за Уайтхедом; Шилп Поль Артур, який висвітлює філософію А.Н. Уайтхеда загалом; Дональд Шерборн, який приділяє увагу естетиці за А.Н. Уайтхедом. Серед перекладених зарубіжних дослідників ми можемо виділити лише Томаса Інгліша Хілла та його опис організмічних теорій у книзі «Сучасні теорії пізнання».

Формування цілей статті. Поняття субстанції завжди було предметом дискусій у будь-якій філософській концепції. Воно є об’єктом і нашої статті. Проте історія філософії висвітлює складні відносини між субстанцією та її якостями, субстанцією та свідомістю, а відтак - онтологією та гносеологією. Розгляд вказаних реальностей може бути звужено до характеризування процесу самого виникнення останніх даних досвіду та свідомості - фактів. Факти в концепції А.Н. Уайтхеда - є предметом нашого дослідження.

Виклад основного матеріалу. Термін «актуальна сутність», найуживаніший Альфредом Нортом Уайтхедом, було винайдено з метою узгодити первинні поняття субстанції та свідомості. У цьому термінові долається протилежність між суб’єктом, що пізнає, та об’єктом, що пізнають.

«... «Актуальні сутності», що так само називаються «актуальними подіями» - останні, кінцеві речі, з яких є побудованим всесвіт. Не можна знайти щось реальніше поза них» [9, с. 18]. Актуальні сутності являють собою, умовно кажучи, субстанцію зовнішнього світу. Необхідність застосування саме терміна «актуальна сутність» полягає у завданні переглянути давнє уявлення у філософській думці про субстанцію як щось незмінне, що, як відстоював Р. Декарт, «не має іншої потреби для свого існування, крім самої себе». Отже, термін «актуальна сутність» означає певну субстанцію, яка бере до уваги те, що все тече і все змінюється. Цим має відрізнятися уайтхедівський погляд від поглядів: Платона (первинність належить Ідеям, які є істинно дійсні сутності); Д. Юма (відтінки кольору та примірники звуку також є актуальними); Г.В.Ф. Гегеля (Дух є достеменно дійсним, актуальним); Б. Спінози (дійсне, актуальне є Ціле як Бог та Природа); давньогрецьких атомістів (дійсне - це атоми).

Актуальна сутність, за А.Н. Уайтхедом, - це остаточна одиниця реальності за якою дослідник не в змозі знайти щось, окрім неї. Актуальна сутність не може бути прирівняна до феномена і водночас, не передбачає за собою річ-у-собі. Феноменом актуальна сутність бути не може, бо вона має, так би мовити, квантову природу. Пояснюючи це мовою самої феноменології, актуальна сутність, при спогляданні її спостерігачем, постійно розпадається на інші актуальні сутності, які, при зосередженні на них дослідником, в свою чергу, також розпадаються на інші актуальні сутності. Проте до цього процесу не можна долучити законів механіки та арифметики: актуальні сутності (ті, що ми спостерігаємо, та ті, що вже залишились лише у нашій уяві безпосереднього минулого, тобто ті, що вже зникли) не становлять арифметичної суми попередніх та наступних сутностей. Так само вони не розпадаються на менші (за кількістю, об’ємом, та ін. показниками). Отже, коли свідомість має справу з досвідом, вона може розглядатися як процес. Але, А.Н. Уайтхед не визнає задовільним дорівнювання актуальних сутностей до феноменів: феномени існують для свідомості спостерігача, вони не впливають самі на себе та на майбутнє. Водночас, сам суб’єкт з його свідомістю може бути і підлеглим дії ззовні, і синтезувати дані, впливаючи на майбутній розвиток подій. Інший аргумент у запереченні феноменологічного підходу полягає в тому, що кванти енергії (актуальні сутності) повинні були існувати і до появи людини з її свідомістю, тобто не залежали від суб’єкта як того вимагає феноменологія.

За А.Н. Уайтхедом, бути актуальним означає, що всі дійсні (actual) речі, такі як об’єкти, набувають об’єктивного безсмертя у спосіб творчих дій «... а також, що всі актуальні речі є суб’єктами, що сприймають всесвіт, з якого вони з’являються. Творча дія (creative action) - це всесвіт, що завжди стає одним в особливій єдності (particular unity) самосприйняття (self-experience), та таким чином додає до множинності, яка є всесвітом як множина. Жодна сутність - була б вона загальною чи особливою - не може виконувати окрему роль» [9, c. 57]. Термін «актуальна сутність» можна розглядати як цеглинку реальності, але за умови, що така цеглинка є відображенням будови всього всесвіту. Водночас вона не може мати визначеного для неї окремого місця, так само, як слово «цегла» не міститься у звуках, що його складають. Від монад Лейбніца вони відрізняються тим, що з монадами відбуваються зміни, а з актуальними сутностями - становлення [9, c. 80].

Загальне порівняння можна зробити прирівнявши актуальні сутності до кадрів на фотоплівці. Кванти енергії можна порівняти з рухомою картинкою, але самі остаточні частинки (матерії), що з’являються то тут, то там - з нерухомими кадрами. Сам процес пізнання - це зміна кадрів плівки та рух зображення на екрані свідомості. Однак навіть і це порівняння не дуже досконале, бо у філософії організму все набагато складніше: 1) рух плівки-образа може бути описаний законами механіки, проте не так з елементарними частинками та подіями досвіду; 2) важко пояснити, де плівка, екран та споглядач. Тобто, хто кого дивиться: глядач - зображення на екрані, чи екран - глядача. Із запровадженням ідеї організму та теорії відносності все змінюється докорінно і механістичні уявлення - лише частковий випадок загальної теорії пізнання.

Дискретні події досвіду не можуть бути усвідомлені як такі: у потоці змін свідомість не розрізняє їх неподільну природу. Безпосередній аналіз події досвіду не може бути можливим, бо «.Звершення є зникаючою безпосередністю: «В дійсності вона ніколи не існує» [9, с. 85].

Коли ми говоримо про актуальне, ми водночас передбачаємо щось, що потенційне, те, що не є, а тільки може бути. Тобто постає питання про те, що існує, а що - ні. Як зазначає відомий дослідник філософії А.Н. Уайтхеда, професор Джон Кобб, для Уайтхеда існувати означає бути реальним у будь-якому відношенні [4, с. 16]. Але, як він уточнює, для А.Н. Уайтхеда серед усіх існуючих речей (тобто не тільки протилежних свідомості людини, а й тих, що лише мисляться) «бути актуальним, значить мати визначену первинність».

З урахуванням плинної природи актуальної сутності, ми можемо пояснити чому річ-у-собі не задовольняє цей погляд: нема сталих та визначених феноменів - не може бути і речей-самих-по-собі. Ноумени

І. Канта - Бог, свобода та безсмертя душі - для філософії організму можуть бути виявлені лише через актуальні сутності: «... Бог - актуальна сутність, а відтак, він - і звичайнісінький подув існування у віддаленому порожньому просторі (far-off empty space)» [9, с. 18]. Але такі явища мають дещо іншу природу, ніж стіл, колір, звук та ін. Філософія організму обстоює існування того, що І. Кант називав лише ноуменами. Це допускається завдяки ускладненню термінології та чіткішої визначеності понять. Наприклад, Бог - це теж актуальна сутність, але вона не знаходиться у сфері «одвічної плинності» (perpetual perishing) посеред «об’єктивного безсмертя» своєї «послідовної природи». Бог - актуальна сутність, яка не є водночас «актуальною подією» (actual occasion).

Актуальні події - це ті самі актуальні сутності, і ми мусимо припустити, що термін «актуальні події» мав бути впроваджений А.Н. Уайтхедом аби додати колориту компліментарності до «актуальних сутностей». Тобто з використанням обох термінів підсилюється значення відносності досвіду: сутність розуміється як синонім події. Для кращого розуміння цих термінів наведемо такий приклад. При розмові (обґрунтуванні і т. ін.) ми для кращого розуміння користуємось «здоровим глуздом», загальноприйнятим розумінням слів. Коли ми кажемо: «собака гавкає», або: «ковдра синя», то собаку та ковдру ми розуміємо як актуальні сутності. А.Н. Уайтхед заперечує та закликає змістити нашу увагу з іменників, як-от «собака» та «ковдра», яких ми чули такими, що гавкають, чи бачили таку, що синя. Собака-що-гавкає та ковдра-що-є-синьою - це лише абстракції від чийогось індивідуального досвіду, який був повністю актуальним [4, с. 17]. Але те, про що говорять наведені судження, є лише абстракцією. У такому випадку актуальним є лише висловлювання, подія самого висловлювання та існуючі (чи не існуючі) образи того, про що говорять. Актуальне тут не одне і те саме. Не дивно, що деякі філософи часу А.Н. Уайтхеда (напр. Б. Рассел, Л. Вітгенштейн) вбачали ключ до реальності у мові. Але сам А.Н. Уайтхед не бачить за мовою первинності, пояснюючи це простим прикладом: коли ми стикаємось з деякими подіями досвіду, ми не завжди можемо добрати правильні слова, що його адекватно виразили б. Крім цього, ми навіть не думаємо за допомогою мови, бо значну частину людського життя складають емоції, а відтак, навіть кожне слово може мати різні значення, залежно від того, з якою інтонацією воно буде сказано. До речі, ми мислимо слова без такого емоційного відтінку. «Помилково думати про слова, як про посередників думки» - влучно підсумовує А.Н. Уайтхед [9, c. 182].

Справді, образ або вигляд самого лісу може викликати слово: «ліс!», так само як само слово «ліс» може передувати уявленню про те, що ми колись його бачили. Інший приклад про актуальні події як у причинній дієвості (досвіді), так у презентативній безпосередності (мові) можна вбачати у тому, що, наприклад, сказати: «Я тебе кохаю!» та маючи почуття, довести це на досвіді, подіями свого життя, - не одне і те саме. Тому і керівництво часто неправильно розуміє вислів з боку нижчої ланки щодо його сумнівної добросовісності, але його переконує подія звільнення та перехід на інше місце сумлінного працівника за власним бажанням. Отже, ми можемо виокремити дві сторони реальності: причинну дієвість та презентативну безпосередність, які обидві складають актуальні події, як одиниці реальності. Один і той самий колір, побачений молодою людиною, та людиною похилого віку може виглядати то як червоний, то як чорний. Отже, чи можна тут застосувати філософське відношення причина - дія? Слово, сказане людині, може змусити її скоїти невідворотний вчинок, а може взагалі не викликати ніякого вчинку. Такі актуальні події існують як презентативна безпосередність, а не причинна дієвість (причина - наслідок). А.Н. Уайтхед зазначає, що термін актуальна подія впроваджено з метою полегшення розуміння [9, с. 73].

Треба зауважити, що сам А.Н. Уайтхед у різних випадках, кажучи про події, може мати дещо різні речі. Так англомовний філософ застосовує два різних слова, які в перекладі на українську можуть перекладатися однаково як події. Перше з них події як “events” - ширше за значенням. Друге, події як “occasions” має вужчий характер та застосовується як уточнення. Так така подія як війна може бути подією (event), що може бути предметом розмови, але сама подія війни може бути розкладена на менші події (occasions). Ці останні події можуть бути розглянуті в контексті ширшої події - війни - зате мати інший характер[1]. Граничноостанні події А.Н. Уайтхед називає електронними та протонними подіями. Дж. Кобб зауважує, що загалом ми повинні розуміти під цим кванти енергії, які на сьогоднішній день дійсно є атомами (неподільними) частинками енергії [4, с. 18].

Отже, актуальна подія - це і «миттєвий», «короткочасний» досвід людини, і - квант енергії. Актуальна подія не є первинною матерією у сенсі, як її розуміли давні греки. Актуальна подія не є пасивним реципієнтом форми, вона (подгЯ) - діє (act!) та конституює саму себе по мірі того, як вона становиться. Актуальна подія становиться завжди поза даного світу. Актуальні події самі є функцією того, якими є інші речі. Так, наприклад, актуальні події для кванта - це квантове поле, що визначається по його дії. Актуальні події у людському досвіді - це те, що коїться у нейронах мозку та попередній зміст, минуле. Та не зважаючи на принцип додатковості на прикладі кванта та людини, має місце не тільки синтез минулого з теперішнім, а й «передбачення» чим воно повинно бути. Те, що настає, сповіщає майбутні актуальні події. Тобто ми маємо трикратний ступінь розуміння: а) актуальна подія підлягає дії; б) сама діє, збираючи свої дані, та в) діє на майбутні події. Таким чином, ми не можемо казати про частинку поза подією. Коли ми кажемо про частинку, ми долучаємо послідовність актуальних подій. У питанні про квант ми не можемо вийти за подію-енергію (energy-event).

Таким чином, розроблена «одиниця реальності» за А.Н. Уайтхедом пояснює більше явищ, що кояться на мікро- та макрорівні. Таке відносне поняття реальності не зустрічає суперечностей, коли ми застосовуємо його для розгляду електрона, молекули, живої клітинки, універсуму. Воно також долає суперечності дуалізму (протилежність між матерією та свідомістю). Справа в тому, що досвід є неможливим без свідомості (хоча свідомість не може мати підстав для заперечення фактів, з якими ще не мала справу). Отже, як свідомість для певного явища є суб’єктом, так і сам об’єкт є суб’єктом для свідомості у тому відношенні, що без останньої не може бути самої події досвіду. З іншого боку, не має нічого, що заважало б нам саму свідомість суб’єкта вважати об’єктом для іншого явища: коли явище підлягає дії від «суб’єкта», що його сприймає, то воно саме є суб’єктом у тому відношенні, що «сприймає» дію. До того ж, піддаючись дії тіла людини, наприклад, вона не піддається дії з боку лише тіла: спричиняти або не спричиняти дію вирішує свідомість, крім цього, не може бути чітко визначена межа торкання тіла до «об’єкта»: «життя ховається у проміжках кожної живої клітинки» [9, c. 105]. Тобто ми не зможемо знайти межу між тілом та «об’єктом» (торкають його клітинки, молекули чи воно приводиться у дію магнітним полем між атомами тих молекул у якому, в свою чергу, може визначатися ступінь інтенсивності або сили взаємодії). Вочевидь, саме проникнення у ці процеси взаємодії - це та сама актуальна подія.

На початку статті ми зазначили, що виникнення теорії відносності вимагає іншого підходу до теорії пізнання. Так ми із запровадженням терміна «актуальна сутність» задовольняємо вимогу, що не може існувати дві однакові події одночасно. Досвід людини, яка бачить собаку, що гавкає, не може дорівнювати досвідові іншій присутній людині, що бачить того самого собаку. Актуальні події кожного спостерігача існують незалежно від них самих (спостерігачів). Досвід кожної людини відрізняється переважанням її суб’єктивної форми. У даному прикладі людина стикається з множиною даних (фізична прегензія), що розпізнається її свідомістю відповідно до попереднього досвіду (минулого, ментальна прегензія) як, наприклад, тварина (ідея тварини) потім, в ній вгадується саме собака (суб’єктивна форма №2), потім може додатися така суб’єктивна форма як пес чи сучка (суб’єктивна форма №3), належність цієї собаки до когось. жахливість чи жалюгідність її вигляду і т. ін. Усі ці етапи ми проходимо менше, ніж за одну секунду, за оцінкою дослідників філософії організму у одному такому циклі 4-7 актуальних подій [13, c. 26]. Подія досвіду, яка уособлює у собі синтез перелічених подій називається сатисфакцією.

Інша перевага при прийнятті актуальної події як субстрату реальності полягає в тому, що причинно-наслідковий зв’язок, який ми не зустрічаємо в квантовій фізиці, може бути віднесений до окремої сфери - механістичних уявлень. Існує велика різниця між об’єднаннями актуальних подій на рівнях: електрон, молекула, клітина, організм. Але незмінним залишається факт процесу їх спостереження: процес зрощення (concrescence).

Все, що є актуальним, стає таким унаслідок векторного характеру пізнання. Серед багатоманітності зовнішнього об’єктивно даного виокремлюється певна сфера, зв’язки (nexus) в якій поєднують визначену групу актуальних сутностей. Тобто самі зв’язки є відносно постійною структурою, а актуальні події залишаються тільки подіями, які є інтеграцією вічного та плинного, потенційного та актуального: вічних об’єктів (eternal objects) та початкових даних (initial data). Така інтеграція, що конституює актуальну сутність, не є чимось новим в філософській думці: вічне - це деякою мірою ідеї Платона, відтінки кольору за Д. Юмом, категорії І. Канта, універсали загалом. Зате А.Н. Уайтхед навмисно дистанціюється від такого застосування термінів у зв’язку з тим, щоб «позбавити себе від тих припущень, що чіпляються до попереднього терміна у зв’язку з його тривалою філософською історією» [10, c. 143]. Особливий аналіз вічних об’єктів за А.Н. Уайтхедом пояснює, що він зміщує уявлення з полюсів «вічне- плинне» на «можливе-дійсне».

Вічний об’єкт являє собою можливість для дійсності та пов’язаний з іншими об’єктами. Вічний об’єкт відзначається своєю реляційною сутністю: «Я маю на увазі, що те, чим є вічний об’єкт сам по собі, тобто за своєю суттю, зрозуміло без віднесення до якої-небудь особливої події досвіду. кожен вічний об’єкт має свій власний зв’язок з кожною іншою такою подією, якою я висловлюю його спосіб входження в ту подію. Таким чином, вічний об’єкт може бути зрозумілим при знайомстві з (1) його особливою індивідуальністю, (2) його загальними відносинами до інших вічних об’єктів як здатним реалізувати актуальні події, та (3) загальний принцип, який виражає його входження в особливу актуальну подію». Реляційна сутність визначає: як можливо для об’єкта ввійти в актуальну сутність [10, c. 143].

Вічний об’єкт визначається своїми внутрішніми відносинами (його визначене положення серед інших вічних об’єктів), та зовнішніми (його відношенням до актуальної події). Зовнішні відношення виражають повну невизначеність у той час, як внутрішні - визначеність: «у можливості мають місце як істина, так і неправда» [10, c. 145]. А.Н. Уайтхед визначає у своїй космології серед сорока п’яти категорій дві, що виступають з «визначеною надзвичайною остаточністю»: актуальні сутності та вічні об’єкти [9, c. 22]. Переплетіння вічного та плинного не ототожнюються відповідно з істиною та неправдою, як у видатних попередніх філософських традиціях. Неправда, за А.Н. Уайтхедом, - надмірне нашарування вічного на плинне, абстракція. Кажучи: «це - стіл», ми можемо вказати як на предмет меблів, так і на кам’яну плиту. Той, хто не є присутнім при цій події досвіду, може уявити одну з нескінченних дизайнерських форм столу. Або - три, чотири. Певно одне: будь-який стіл відрізняється від сукупності молекул, що його складають.

Актуальна сутність певного столу з’являється через процес споглядання об’єктивно даного, додавання до цього минулих подій споглядання та відчування схожих на стіл предметів, спалах у цій так званій позитивній прегензії (або фізичному почутті) концептуальної прегензії (ментальної дії, уяви) та додавання до цього циклу нового даного. Якби концептуальна прегензія була іншою, те саме фізичне дане можна було б сприйняти як, наприклад, ватру. Але, як ми сказали, стіл (або дрова) відрізняються від тієї суми молекул, що їх складають. Тобто, молекули цих самих об’єктів - це ті самі актуальні сутності. Їх відрізняє лише зв’язок, який є порівняно (з плинним актуальним) незмінним. Зв’язки, у які сформовані молекули, є сталими відношеннями, тому молекули відносяться до класу сталих, тривалих об’єктів (enduring objects). Такі сталі об’єкти складають світ, що визначається своєю стабільністю.

У повсякденному житті ми маємо справу з іншим класом об’єктів - т. зв. корпускулярними спільнотами. Це столи, камені і т. ін., все, що ми можемо розподілити на сталі, стійкі об’єкти. Різниця між корпускулярними та сталими об’єктами визначається іноді не дуже чітко. Проте зрозуміло, що такі два класи виділяються від живої клітини.

Жива клітина складається зі сталих об’єктів. Але вочевидь, що між цими об’єктами повинні існувати проміжки, порожній простір (empty space). Живу клітину відрізняє наявність у цих проміжках самого життя або свідомості. Будь то рослина чи тварина. Мірою ж життєвості організму Уайтхед вважає ступінь залежності цілого від його частинки. Тобто чим більше страждає частина, індивід, тим більше зла самому цілому. Відривання кінцівки у павука, мухи або гілки від рослини не так життєво важливо для всього їх тіла, як для звіря або людини[2]

Звісно, ми не можемо у рамках однієї статті визначити всі особливості процесу пізнання, головну та остаточну роль в якому належить актуальним подіям. Взагалі актуальному, чим воно відрізняється від потенційного та реального, А.Н. Уайтхедом присвячено три книги: «Наука та сучасний світ», «Процес та реальність» та «Пригоди ідей».

Висновки. Метафізика процесу являє собою таку картину світу, в якій вже не може бути двомірного розподілу на матеріалізм та ідеалізм.

Усе існує через багатомірну подію, а відтак, відкривається перспектива для переходу від вивчення того, що є, до того, що може бути. Від дослідження речей, як вони є, до формування цінності, яку вони можуть являти собою. А зокрема, є необхідним висвітлення онтологічного принципу, реформованого суб’єктивістського принципу а також, статусу актуального у його відношенні до понять істинного та хибного.

Використана література

1. Уайтхед А. Н. Избранные работы по философии. - М.: Прогресс, 1990.

2. A Key to Whitehead’s Process and Reality. Edited by Donald W. Sherburne. Indiana University Press Bloomington and London, 1966, 263 p.

3. David Ray Griffin, Donald W. Sherburne. Editor’s Preface in “Process and Reality: An Essay in Cosmology”. - New York, 1985.

4. Hume D. Philosophical Essays Concerning human Understanding. Hildescheim - Zurich - New York, Georg Olms Verlag, 1984.

5. John B. Cobb, Jr. A Christian Natural Theology. - USA: The Westminster Press, Philadelphia, 288 p.

6. John B. Cobb, Jr. A Glossary with Alphabetical Index to Technical Terms in Process and Reality. Whitehead World Book. - USA: P&F Press,

2008.

7. Johnson A. H. Actual Entity. A Study of A. N. Whitehead’s Theory of Reality. Programme of the Final Oral Examination for the Degree of Doctor of Philosophy. University of Toronto, 1937.

8. Johnson A. H. Whitehead’s Philosophy of Civilization. - Boston: Beacon Press Beacon Hill, 1958, 211 p.

9. Whitehead A. N., "Uniformity and Contingency,” The Interpretation of Science. Selected Essays: The Library of Liberal Arts., The Bobbs- Merill Co., Inc, 1961.

10. Whitehead, Alfred North. Adventures of Ideas.: Cambridge at The University Press, 1933,- 392 p.

11. Whitehead, Alfred North. Essays in Science and Philosophy. - New York: Philosophical Library, 1948, 255 p.

12. Whitehead, Alfred North. Process and Reality: An Essay in Cosmology. - New York: The Free Press, 1985, 413 p.

13. Whitehead, Alfred North. Science and the Modern World. Lowell Lectures, 1925. - Published in England by Cambridge University Press. Printed in the USA: A Mentor Book., 1960, 191 p.С.М. Вовк


[1]В англійській мові (на якій було написано оригінальні роботи Уайтхеда) ці два слова - events та occasions - маючи майже однаковий переклад, також носять різні відтінки: events-події розуміються частіше як «результат», «наслідок», «вихід». В той час, як події-occasions мусять мати особливість «підстави», «причини», «приводу». Тобто, з нашого боку можна припустити, що «уточнюючі», «маленькі» події є причинами «загальних», які є їх наслідком

[2]Тут цікаво відзначити той факт, що американський філософ англійського походження, будував таку концепцію у 1920 - 38 рр., тобто саме у той час, коли у Радянському Союзі особистістю особливо нехтували. Звідси моральне питання: а чи пшениця, відібрана у своїх же громадян, не свідчить, що організм та життєвість нашого суспільства, за оцінкою американського філософа, дорівнювало овочеві, рослині?



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць