Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Естетичний феномен змі в культурному вимірі


Буркулай Є.В.

Східноукраїнський національний

університет імені Володимира Даля (м. Луганськ)

В статті розглядається проблема існування духовно-естетичних цінностей в просторі ЗМІ. Світогляд людини керується мас-медіа, які пропонують своє корисливе бачення. Культурний вимір чуттєво-емоційного сприйняття допомагає особистості не втратити свою екзістенційну сутність.

На сучасному етапі українське суспільство знаходиться в стадії постіндустріального, інформаційного простору. Сьогодні під впливом кіно, телебачення, всіх масових візуальних засобів комунікації предметно-побутове середовище, гра його знакових смислів, породжувані ним роздуми та пристрасті стали одним із центральних елементів соціокультурного досвіду часу. Не залишають осторонь філософія, культурологія, естетика й ті симптоми хвороби, які лежать безпосередньо в способі зв’язку людини з річчю в сучасній цивілізації, коли річ дедалі більше сприймається як полишена Богом, як усунена зі світу духовного. Звідси випливає переважання в сучасному світі споживацького й силового ставлення до природи, яке відбиває зсув, співвіднесений із релятивізацією та механізацією речі.

Проблема стає в тому, що людина втрачає ґрунт духовно-чуттєвої впевненості, морально-естетичних цінностей в інформаційному просторі. ЗМІ вводять в оману, грають, задовольняють «легкими» новинами, забезпечуючи потреби низького порядку. Вони не виховують і не призводять до творення, не дають пошук та отримання Істини.

Однак медійні дослідники вважають, що позбавити сучасне громадянство його преси - значило б, за висловом чеського журналіста Я.Коуделки, те саме, що відібрати у громадянства орган, яким воно дихає. Отож, важко уявити собі, який хаос постав би на землі, коли б якимсь чином нараз перестали виходити всі газети й журнали. А тому правий В.Стід, коли твердить, що часописи існуватимуть доти, доки люди будуть жагуче бажати дізнатися інакше, ніж з чуток, про те, що діється на світі.

Не випадково фундаментальна проблема традиції - як правильно розуміти певний текст (носій інформації)- перетворилася на центральну проблему гуманітарних наук. І в цьому переважанні проблематичності зрозуміння й відповідної універсалізації герменевтики полягає сутність того повороту в історії герменевтики (й у філософії культури), який здійснив Ф.Шляєрмахер.

Зорієнтованість на активне зрозуміння відбилася у шляєрмахерському принципі реконструювання процесу творення висловлювань, тобто в активному зануренні в мовлення. При цьому Шляєрмахер орієнтується на концепцію мови В.Гумбольдта, суть якої полягає в тому, що мову розуміють як діяльність, як неперервний творчий процес. Зрозуміти мовне явище - означає зрозуміти його як індивідуально-творчий акт, у цьому полягає його аналогічність з іншими проявами людського духу, особливо з мистецтвом. І для романтиків зрозуміти висловлювання (твір), співвідносячи його з особою автора, означало зрозуміти його зовнішню художню форму як реалізацію та розгортання певної внутрішньої його форми, захованої в глибинах творчої індивідуальності митця. Цю внутрішню згорнуту форму, тобто таємний авторський задум, вони визначили як ідею цілого (висловлювання, художнього твору). Ця теорія досягає свого логічного завершення й переконання Шляєрмахера про необхідне читачеві натхнення, завдяки якому ми проймаємося душевним станом автора, й уже з цієї позиції розв’язуємо всі загадки й дивовижі, що трапляються в тексті.

Журналістськими дослідниками (Ворошилов В.В.) вважається, що генеральна функція сучасної публіцистики полягає у формуванні та розвитку суспільної свідомості з метою виховання в людях соціально-психологічних якостей, поглядів та переконань, відповідаючи потребам громадського суспільства, яке основується на демократизації та ринкових відносинах, і перетворення переконань в практичні результати в галузі матеріального та духовного життя країни.

Однак журналістська інформація має двояку природу. З одного боку, це продукт духовного виробництва, який впливає на свідомість людини та спонукає її до певної діяльності, а з іншого - інформація є товаром.

Одне з ключових місць у процесі переходу від індустріального до інформаційного суспільства посідає демасифікація засобів масової інформації - зміна сукупності образів, небачене раніше розширення різноманітності образів, що формують світ сучасної людини, поширення немасових ЗМІ, націлених на задоволення потреб та інтересів окремих, відносно чітко визначених аудиторій, стрімке прискорення процесу обміну образами й інформацією. Особливий наголос на індивідуальність та чуттєвість в створенні матеріалу зближує інформацію до сфери мистецтва.

Особливою ціннісною властивістю мистецтва бути породженням індивідуальності та адресованим індивідуальності робить його твори унікально неповторними. В цьому його суттєва різниця від об’єктів естетичного відтворювання в природі та речовому світі людини. Явища природи і продукти людського виробництва достатньо загальнозначущі, та їхня естетична семантика мало чим відрізняється в свідомості кожного з нас. В естетичній реакції на картини природи ця спільність досягає розмірів близьких до максимальних. Більш помітна диференціація естетичних оцінок продукції дизайнерської діяльності (мода, побутова техніка, автомобілі, меблі). І, нарешті,, мінімальна спільність і максимальна різниця у ставленні до творів художньої творчості. Естетична цінність результатів людської діяльності актуалізується, росте мірою зниження, згасання цікавості до їхніх утилітарно- функціональних властивостей.

Саме напрямок естетичної сутності запобігає перетворенню ЗМІ лише на продукт масово-споживчого характеру.

На жаль, дослідники зауважують, що наука про прекрасне сьогодні неможлива, тому що місце прекрасного зайняли нові цінності, які Валері назвав шок-цінностями, - новизна, інтенсивність, незвичайність.

За В.В. Бичковим та Н.Б. Маньковською, цифрова електроніка, яка стала стягом науково-технічного прогресу сучасності, не тільки активно увійшла в повсякденне життя кожної людини, але її продукти, суттєво змінюючи менталітет, свідомість, психологію сприйняття людини, активно витискають традиційну Культуру, культуру Книги та класичного мистецтва із актуального простору цивілізації. Причини тому кореняться не тільки в безсумнівній побутовій та науково-допоміжній користі дигітальної техніки. Можливо, більш велике значення для сучасної людини, яка втратила віру в Бога та якісь інші (особливо духовні) світи, крім земного, мають нові можливості задоволення важливіших потреб людського духу, пов’язані з проривом за кордони реального, в сферу іншого, зокрема, віртуального, які відкривають комп’ютерні технології.

Не дивно, що Т.Адорно вельми наполягав на тому, що поняття прекрасного, притаманне ХХ століттю, - не є ані гармонія, ані істина, ані життя, а радше видовище загибелі мистецтва й самого життя. Себто культура є такий конструкт, який присвячений не ствердженню позитивних цінностей, а запереченню їх і звернений здебільшого до теми загибелі культури й туги за нею. Почуття туги може виявити дуже багато й варте присвячених йому томів - це трапляється тоді, коли в почутті є усвідомлення цілісності людської культури та небезпек, що їй загрожують, і почуття тут випереджає чітку думку й докладне знання обставин. Очевидним і простим є те, що протиставляється кризі й занепадові культури в умовах постіндустріального суспільства.

Постіндустріальне суспільство безпосередньо пов’язане з постмодернистською ідеологією, оскільки його онтологічний статус визначає влада інформації, яка характеризується мірою невизначеності, подвійності і відносності. Постмодернізм - явище, яке характеризує новий тип культури, що сформувався в середині ХХ століття під впливом теорій структуралізму, постструктуралізму, деконструктивізму, теорії рецепції та ін.

Оскільки в інформаційному суспільстві виробничо-економічна сфера підпорядковується змісту і якості інформації - головному артефакту цього суспільства, то впровадження культурного виміру дає змогу зрозуміти особливість нової формації. Важливо зазначити, що в економіці інформаційного суспільства особлива роль відводиться символічній, естетичній і психологічній складовій загальної вартості товару.

Стандартні продукти для людини (масового споживача), тобто продукти, що мають загальний фасон, форму й ін., сьогодні більше не користуються попитом, на відміну від продуктів, мотивація яких на продаж не відповідає загальному задоволенню потреб, а звернена на якийсь певний культурний прошарок. Особлива увага починає приділятися красі технічного виробу, що полягає не просто в доцільності, але більше в тім, як певна річ відповідає сучасним вимогам.

Таким чином, новітні технології в інформаційному суспільстві не можуть розглядатися поза контекстом культури, вони повинні бути одухотворені, тільки тоді вони не стануть далекою йому артефактною реальністю. Науково-технічна революція порушила питання про використання технологій, адже наслідки їхнього застосування почали загрожувати існуванню самого людства. Стало неможливим дотримуватися концепції «нейтральності» технології саме тому, що технологію вже не можна ізолювати від її використання.

Естетична цінність артикулює себе через форму, символ, метафору Це завжди чуттєво-конкретне творення - видиме, чуване, взагалі зі «зсунутим» змістом завдяки переакцентуванні форми, її елементів, ідеалізації, символізації, взагалі різного роду перетворень в матеріальному світі або в образах - уявленнях. В контакті з уявою, асоціаціями річ отримує нову мову, знаковість, сенс, стає «красномовною», форма - виразною. Сама натуралістична речовинність, якою б вона не була, естетичною не є. Саме галузь виразних форм, даних як самостійна та чуттєво безпосередньо сприймаюча цінність називається предметом естетики (А.Лосєв).

Культура завжди переростає свою реальність, живе в духовному просторі, що відкриває й надлюдські перспективи, пропонуючи людині певні духовні стимули й потенції, і людина має довіритися культурі, вступити з нею в діалог, бути заангажованою нею до глибшого пізнання, а надто - до сфери духовного.

Замість догм культура постмодернізму пропонує нам різнобарв’я вибору, карнавальність, безліч рішень. Але найбільш шокуючою є відмова культури постмодернізму від пошуку «автентичності», оскільки для постмодерністів істина фантастична, нереальна. Автентичність існує лише в уявленні тих, хто її шукає. Отже, панівною ознакою культури «ери постмодерну» стає еклектизм, який, за словами Ж.-Ф. Ліотара, «є нульовим ступенем загальної культури». А реальність істини - це реальність грошей: через відсутність естетичних критеріїв цінність будь-яких мистецьких творів можна визначити за кількістю прибутків, які вони приносять.

Важливу роль у підтриманні цього стану в культурному середовищі відіграють засоби масової інформації, чи, як називає їх Ж.-Ф. Ліотар, «інформатика». Саме ЗМІ пропагують гедонізм у житті, закріплюють споживацьке ставлення до життя. Таким чином, постмодернізм стає своєрідним світоглядом, «продуктом довгого процесу секуляризації і дегуманізації».

Втрата людиною екзістенційної самобутності виявляє порушення свободи. Кожна людина, починаючи свій життєвий шлях, здійснює те, що можна означити як «саморобство» (рос. «себяделание»), тобто побудова самої себе. Але якщо існування передує сутності, то наступна головна теза - людина відповідає за те, що вона є. Вона не може посилатися на те, що якісь непередбачувані чи природжені якості обумовили той чи інший модус її життя.

Однак чи має людина право вибору сьогодні. В інформаційному просторі особистість захоплена ідеями зовні: журналіста, суспільства, маси, піддаючись сприйняттю їхніх ідей, думок, світоглядів.

Діяльність людини конструює, систематизує світ. Але в русі цієї роботи людина стає рабом своїх творень. Створені її руками речі набувають владу над нею. Більш того, саме людина схильна розглядати себе як річ. В цьому існуванні виникає так званий об’єктний погляд на особистість, при якому одна особистість може бути цілком замінена іншою; виникає «усередкованість», фікція «середньої», простої людини. Людина ставить під сумнів «свою власну метафізичну сутність».

Суспільне буття служить перешкодою для дійсного людського існування. «Загальна суєта погіршує індивіда, пригнічує його завдяки примусу з боку «безособового». В масі немає індивідів, вона не має думки або волі. Вирішити протиріччя між людиною та суспільством можна тільки шляхом рішучого розриву між ними. Тут як ніколи розкривається вплив ЗМІ на людину з емоційно-когнітивного боку. Людина володіє унікальною особливістю відчувати насолоду суто інформаційного походження саме за рахунок власної її потреби усувати хаос та невизначеність навколишнього світу. Творчість, яка виражена в журналістській практиці, є результатом непереборного прагнення задовольнити нашу внутрішню потребу, яка закладена в нас самою природою, - потребу розширити галузь людського знання, внести ясність в те, що раніше було туманним. Потреба внести елементи порядку в той хаос невідомого, який нас оточує.

Автор-журналіст в своїх текстах повинен дотримуватися суті споживчо-інформаційної концепції ЗМІ, яка полягає в тому, що вчинки людей диктуються їхніми потребами, в тому числі - потребами в певного роду інформації. Ними визначається особистість людини (хоча вона часто й не сприймає цього), а трансформація потреб виникає від інформації, яка сприймається різними каналами як із сучасної дійсності, так і з минулого. Сприймання та оцінка нової інформації завжди забарвлені з естетичного боку певною емоцією (позитивною у випадку очікуваної можливості задоволення потреб, або негативною за неможливістю її задовільнення).

Визначаються такі потреби: вітальні (життєво-необхідні для себе та для продовження роду); соціальні; ідеальні (пізнавальні); ідеологічні (в сенсі розкриття цінностей); етнічні. Останні два види потреб можуть примикати, нашаровуватися на перші три.

Як бачимо, велика група потреб належить до духовності людини, проява якої - пізнання, прагнення до відкриття нового, до правди, істини, красоти.

До вітальних потреб, мабуть, слід віднести й потреби в емоційному насиченні людини. Фізіологічні та психологічні досвіди показують, що людина, яка позбавлена, наприклад, зовнішніх емоцій в дитинстві, або яка знаходиться тривалий час в замкненому просторі, утрачає ряд своїх особистісних душевних якостей. Емоційна потреба виступає в людській життєдіяльності в якості однієї з генералізуючих. Початково суто функціональна потреба людини в емоційному насиченні, перетворюючись в прагнення суб’єкта до певних коливань свого ставлення до дійсності, стає одним із важливих факторів, який визначає спрямованість її особистості.

Роль художньої творчості в реалізації вільного самоздійснення, в пошуках власного шляху, в отриманні сенсу життя - всі ці проблеми співзвучні чеканням теперішнього часу. Тривога, відчай та покинутість відомі всім, хто коли- небудь прагнув здійснити зусилля неупереджено подивитися на світ, в якому відкриваються неосягнуті безодні. Разом з тим зараз наполегливо підкреслюється неминуча роз’єднаність, нерозуміння людей, коли всі глибинні форми внутрішнього життя обмежуються оболонкою власного «я» та людина не в змозі пробитися до іншої, коли самість однієї людини виступає межею свободи іншої. Все це характеризує не тільки як філософію свободи, але й як філософію песимізму.

Людина повинна й може зберегти своє обличчя, якщо вона буде вірно розуміти свої можливості в навколишньому світі. В кінцевому випадку вона програє, але програвати треба гідно, й допомогти їй в цьому здатна художня творчість.

Особистість почуває себе покинутою в деяких, незалежних від неї обставинах, які постають перед нею як дещо ірраціональне. «Я» відчуває «екзістенційний» страх. Протилежністю страху повинне бути розуміння, освоєння того, що оточує особистість, сприймає саму себе та світ. Звідси такий великий магнетизм, тяжіння з боку суспільства до ЗМІ, де виявляються мова, знання, комунікативний зміст світу та розуміння його.

Індивід розчиняється в художньому вимислі, знаходить в ньому гармонію, однак відмовляється розглядати художній світ в перспективі його реалізації. Для художньо спокусливої людини світ мистецтва більш справжній, ніж навколишня реальність. Однак «свобода від дійсності», яка лежить в основі естетичного принципу існування, завжди ілюзорна. Перебування у вигаданому світі дарує захоплюючу ілюзію, про яку ми знаємо, але ніколи не зіткнемося в реальному світі. В той самий час цей ірреальний світ заповнює наш соціум як належне, обов’язкове та таке, що не суперечить морально-етичним та естетичним законам.

Як не парадоксально, але саме цієї причини естетичний спосіб існування потребує від індивіда великих зусиль, хоча й має своєю ціллю насолоду. Систематична зневажливість дійсністю жорстко відплачує людині, по суті, вона свідомо трагічна.

Треба розуміти, що у формуванні основозакладених цінностей суспільства особливе значення мають саме факти. Факти, які привнесені в свідомість людини за допомогою засобів масової інформації, завжди сильніше впливають на ціннісний вибір, ніж отримані інакшим шляхом. Річ в тому, що ЗМІ, які спочатку прийшли в суспільство як печатні тексти, несли в собі певну сакралізацію знань. Саме текст сам по собі з давніх часів був сакральним знанням, яке викликає повагу та віру. Широке застосування печатних текстів зафіксоване в історії світової культури як всезагальний процес десакралізації знань, але знань духовного та наукового характеру

З повсякденними знаннями, фактами суто мирськими з приходом в суспільство мас-медіа трапилось прямо протилежне явище - їхня мирська сакралізація. Бо саме на явищі сакралізації інформації й будується феномен сенсації, який впливає на свідомість як мас, так і індивіда. Через друковане слово, яке народило в суспільстві особливий рід віри у факти, опубліковані в ЗМІ, це явище поширилося на вербальні, а потім й аудіовізуальні способи передачі фактів. Факт як фундаментальна інформаційна одиниця несе достовірні знання про те чи інше - з актуальної точки зору суспільства - явище в його органічній єдності раціонального та чуттєвого моментів пізнання дійсності.

Роль засобів масової інформації у формуванні цінносної орієнтації суспільства та особистості визначається трьома взаємопов’язаними компонентами. Акумулятивна здатність ЗМІ вбирає в себе кращі та вищі досягнення світової культури, роблячи їх життєстійкими та життєстверджуючими. Тому в питанні залучення мас до вершин культури, а разом з цим і основозакладених цінностей культури ніщо з ними не може суперечити.

Але трансляція соціальних цінностей мільйонним аудиторіям - тільки одна з форм впливу на соціум та культуру. Другою формою після репродуктивних компонентів є творчі аспекти ЗМІ. І третім, мабуть, найфундаментальнішим моментом, який визначає вплив ЗМІ на формування ціннісної орієнтації суспільства та особистості, виступає те, що завдяки своїй технічній природі засоби масової інформації не тільки забезпечують можливість масове охоплення великих аудиторій, документальної фіксації цінностей та демонстрації їхнього впливу, але й привносять в суспільство цілий ряд нових естетичних якостей, які впливають на формування цінностей.

Цей процес збагачення культури завдяки освоєнню нових естетичних якостей засобів масової інформації, відкритих та упроваджених в практику шляхом їхньої технізації, суттєво впливає не тільки на аксіологічно-креативну галузь їхньої діяльності, але й розширює обрії духовного збагачення особистості, що в свою чергу впливає на прискорення процесів інклюзії цінностей. В повсякденне мислення людей упроваджуються образи, символи, знаки художніх форм, створених на базі засобів масової інформації, що сприяє поглибленню та розширенню світосприймання, виробленню нових образів та способів мислення, які наближають людство до загальнопланетарної концепції ціннісної орієнтації.

Осмислення взаємовідносин та взаємозалежності ЗМІ з іншими спадковими та аксіологічними методами і способами суспільства не є тільки теоретичною проблемою. Перебуваючи на перетині багатьох галузей знань, теорія ЗМІ здатна висунути ряд положень, важливих для різних наук, і в першу чергу для філософії, зокрема аксіології. Її розвиток сьогодні неможливий без знання про шляхи та способи формування за допомогою ЗМІ цінностей, процеси їхньої інклюзії, трансляції як в актуальному, так і в історичному аспектах.

Можемо зробити висновок, що широке залучення ЗМІ мільйонів людей до економічних, соціальних, політичних, естетичних, моральних та інших цінностей накладає відбиток на всю ціннісну орієнтацію суспільства, а тому визначає шляхи розвитку культури. Ефективна, творча діяльність в сучасних умовах вже немислима без ЗМІ, оскільки поза ними неможливі ні узгодженість дій мас, ні формування єдиних ідеологічних та світоглядних установок. Іншими словами, ЗМІ є не тільки результатом грандіозного стрибка в розвиток технічних способів передачі інформації та трансляції культурних цінностей, але й феноменом культури, які відповідають на певний соціально-історичний запит епохи. Цей феномен у вищому ступені складний та мозаїчний, тому що в його будівництві беруть участь наука, культура, естетика, етика. Галузь його відображення - вся наша дійсність. І сьогодні вже долі світу - культурні, економічні, політичні, соціальні - невід’ємні від ЗМІ, оскільки вони забезпечують приєднання особистості до економічних, культурних, політичних, соціальних цінностей.

Література

Бычков В.В., Маньковская Н.Б. Виртуальная реальность в пространстве эстетического опыта//ВФ. - 2006. №11.

Ворошилов В.В. Журналистика. - СПб, 2001.

Ліотар Ж.-Ф. Ситуація постмодерну//Філософська і соціальна думка. - 1995. №5-6.

Лосев А.Ф. Философия культуры//Лосев А.Ф. Дерзание духа. - М., 1989.

Маньковская И.А. Знак коммуникации. Дискурсивные матрицы. - М., 2005.

Шлет Г. Герменевтика и ее проблемы//Контекст. Литературно-теоретические исследования. - М., 1991.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць