Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Гуманістично-ноосферний підхід - стратегія розв’язання глобальних проблем


В.Є. Карпенко

Сумський державний педагогічний університет

У статті обгрунтовується ідея, що сучасний гуманістично-ноосферний підхід є методологічною стратегією розв ´язання глобальних проблем сучасності.

Необхідність розв’язання глобальних проблем людства породила різноманітні підходи в сучасній науці. Глобальні проблеми торкаються інтересів усього людства і кожної окремої людини, і вимагають для свого вирішення спільних зусиль усіх держав планети. Дані методологічні підходи осмислюються в рамках глобалістики - сукупності наукових досліджень, спрямованих на виявлення сутності глобальних проблем і пошук шляхів їхнього подолання. Одними з основних стратегій розв’язання сучасної планетарної кризи є технократична і технопесимістична [19, 534].

Проте недоліки технократичного підходу в глобалістиці виражаються в зайвій абсолютизації ролі техніки і технології в житті суспільства, недооцінці природної регуляції й еволюції як детермінуючого фактора розвитку системи „соціум-природа”. Техно-песимістський підхід неадекватний через неможливість повернути назад науково-технічний прогрес. Ми будемо виходити з теоретико- методологічних принципів гуманістично-ноосферного підходу, що пропонує стратегічне бачення шляхів розв’язання глобальних проблем сучасності. Визначення цих шляхів і аналіз їхньої ролі в еволюції планетарної цивілізації і є метою даної статті.

Уже на початку минулого сторіччя В.І. Вернадський писав, що вплив людини на навколишню природу повинен контролюватися розумом, вийти на ноосферний рівень [3, 176-188]. Концепція ноосфери в його інтерпретації є філософською стратегією й одночасно природним законом подальшої еволюції людства. М.М. Мойсеєв з урахуванням змісту концепції ноосфери виділив як методологічну основу практичної діяльності для сучасного людства принцип коеволюції, який трактував як «такий розвиток людства, що не руйнує стабільності біосфери, її гомеостазу, зберігає необхідний для людства «еволюційний канал» [11, 27-28]. Проте реалізація коеволюційної стратегії не є однозначно гарантованою. Є.П. Сабодіна зазначає, що «у рамках новопарадигмального мислення провісні ідеї Вернадського гармонійно вписуються в загальну структуру цінностей. Формування сучасної парадигми мислення, ноосфери і долаючого свої деструктивні наміри людського співтовариства - явища одного порядку» [12, 110].

За словами С.Б. Кримського, формування ноосфери як системи включення розуму до складу живої природи є своєрідною її відповіддю на заклик Всесвіту. Включення самоусвідомлюючого розуму у систему природи стає необхідним, тому що він протистоїть ентропії, вивільняє культурну біохімічну енергію (аграрне виробництво), розкриває інформаційні фундаменти еволюції, забезпечує умови цілісності біосфери і т.п. З цього випливає, «що ноосфера є сферою розуму не в звичайному, абстрактно-логічному смислі, а в специфічному відношенні. У ноосферному розгляданні розум - це не господар буття, а його репрезентант, необхідна розпорядна за своєю функцією сила, яка діє не сама собою, а в контексті загальних космопланетних закономірностей існуючого» [7, 170].

Таким чином, під гуманістично-ноосферним підходом розуміємо сукупність теоретико-методологічних основ і стратегій практичної реалізації гуманістично- ноосферної концепції як системи методів розв’язання глобальних проблем сучасності. Гуманістично-ноосферна концепція - це система філософських поглядів про сутність і закономірності формування інтегрованої сфери відповідальності людини за коеволюцію соціуму і середовища її існування з урахуванням загальнолюдських гуманістичних цінностей.

Аналіз гуманістично-ноосферної концепції, її теоретичних і методологічних основ дозволяє виділити ряд шляхів практичного здійснення відповідної стратегії. Роль гуманістично-ноосферного підходу як методології розв’язання глобальних проблем сучасності буде полягати в практичній реалізації нижченаведених основних шляхів коеволюції природи і соціуму.

1. Розробка нових духовних цінностей. Однією з найважливіших проблем нашого часу є створення нового способу мислення, нових оцінок і нового способу життя, здатних регулювати глобальну соціоекономічну й екологічну систему, до того, як напруга в ній стане критичною. Відсутність загальноприйнятої системи основних духовних цінностей, що відповідають вимогам часу, призводить до того, що сучасні лідери найчастіше заміняють довгострокову стабільність досягненням короткострокових переваг. Нерідко вони не бачать сенсу в реалізації довгострокових цілей (за час терміну свого перебування на виборній посаді), оскільки спадкоємець може повернути назад обрану стратегію, яка мала забезпечувати виконання віддалених завдань [8]. Реалізація гуманістично- ноосферних принципів дає планетарний ефект лише у випадку їхньої організації в цілісну систему на основі формування загальноцивілізаційної світоглядної та методологічної гуманістично-ноосферної парадигми.

Мораль є регулюючим і стабілізуючим фактором життєдіяльності соціуму вцілому й окремих людей зокрема. Глобальні проблеми сучасності, науково- технічний прогрес, інформатизація соціуму стимулюють розвиток нових аспектів моралі. Провідною в цій сфері повинна стати гуманістично-ноосферна мораль, що являє собою вищий етап загальнолюдської моралі. Моральний прогрес людства не постійний, періодично відбувається регрес у певних аспектах моральності. Проте загальне моральне зростання людства безсумнівне. Наприклад, якщо ретроспективно оцінити розвиток моралі за кілька сторіч, то варто вказати на наступні позитивні трансформації: а) змінилося ставлення до війни, яка більше не вважається нормальним способом здійснення міжнародної політики;

б) розширилися реальні права і свободи громадян; в) покращилося ставлення до жінок і дітей, підвищився їхній соціальний статус тощо. Особливо слід відзначити загальнопланетарне розширення сфери демократії [13, 68].

У гуманістично-ноосферному мисленні, яке формується, можна виділити кілька основних напрямів розвитку: планетарне мислення, формування нообіогеоценозів, усвідомлення ноосферогенезу вцілому. Людина не може поки що охопити своєю свідомістю всі аспекти ноосфери: її багатомірність, складний ієрархічний устрій і саморозвиток. Першим фундаментальним етапом у процесі сходження людства до ноосфери можна вважати планетарне мислення.

Планетарне мислення визначають як здатність людини пов’язувати образи, уявлення, поняття за допомогою природного сполучення відносних рівноваг, що сформувалися у філософських системах, релігіях, природничо-наукових концепціях, творах літератури і мистецтва, у яких ці рівноваги взаємно доповнюють одна одну й утворюють, з погляду планетарних масштабів, єдиний світогляд [6, 28]. Планетарне мислення не означає спроби формального об’єднання філософій, релігій, природознавства, літератури і мистецтва, а являє собою певний інтегральний «погляд» на природу, що формується нею самою. Тому даний погляд можна було б вважати природною системою координат.

Перетворення культури на гуманістично-ноосферних основах вимагає радикальної зміни всієї системи цінностей суспільства і створення нової парадигми духовної та поведінкової структури людини. Антропоцентризм, що сприймається як основа гуманізму, складає суть традиційної культури. Гуманістично-ноосферна культура вибудовується між радикалізованими альтернативами антропоцентризму і біоцентризму. Людина повинна не просто усвідомити себе як частку природного Космосу, а зрозуміти свою роль як фундаментального фактора універсальної еволюції. З позицій такого усвідомлення стає можливим перехід від концепції саморуйнівного антропоцентризму до більш конструктивної і далекоглядної гуманістично-ноосферної концепції з органічно властивою їй відповідальністю людини за коеволюцію соціуму й природи.

2. Діяльність людини повинна ґрунтуватися на науковому розумінні природних і соціальних процесів і гармонічно сполучатися з їхніми законами. Коеволюція природи й суспільства і становлення ноосфери можливі тільки на основі розумного застосування потенціалу науки в широкому сенсі. У розв’язанні глобальних проблем сучасності за допомогою науки і технології можна виділити ряд найважливіших напрямків.

Необхідно здійснювати скорочення розриву між темпами науково- технологічного росту розвинених країн і країн, що розвиваються. Варто визначити і реалізувати способи побудови інформаційного суспільства, заснованого на теоретичних знаннях та інноваційних технологіях, у планетарних масштабах, але науково-технологічна відсталість країн, що розвиваються, не дозволяє це реалізувати в сучасних умовах.

Подальший розвиток на глобальному, регіональному і локальному рівнях систем геофізичного, екологічного й аерокосмічного спостереження надасть можливість прогнозувати зміни в навколишньому середовищі, завчасно реагувати і зводити до мінімуму наслідки природних катаклізмів.

Розробка альтернативних джерел енергії, підняття рівня екологічної безпеки енергетики дозволить зменшити антропогенний тиск на навколишнє середовище, уникнути енергетичної кризи. Загальне використання людиною енергії постійно зростає. У доступному для огляду майбутньому запаси викопного палива будуть вичерпані [20]. Вирішення цієї проблеми полягає в розробці альтернативних джерел енергії.

Альтернативна енергетика включає такі поновлювані джерела енергії: термоядерна, сонця, вітру, річок, тепла Землі, припливів і відливів, термальна енергія води. Для зниження токсичності машинних двигунів досліджуються можливості застосування водню, диметилового ефіру, біоетанолу, ефірів деяких рослинних олій, природного газу як альтернатив нафтопродуктам.

Сучасні біотехнології використовують досягнення молекулярної генетики, зокрема, генетичної інженерії, а також геноміки й біоінформатики. Наука уможливила початок конструювання нових генотипів із заданими можливостями. їхнє впровадження в сільськогосподарську практику може докорінно змінити ситуацію не тільки у сфері виробництва продуктів харчування, але й біоенергетики, ремедиації й утилізації екологічно небезпечних відходів. Генетична інженерія рослин на сьогоднішній день змінила ситуацію у світовому сільському господарстві настільки, що можна говорити про нову «зелену революцію» [2, 22].

Відкриття в області нанонаук, нанотехнологій і штучного інтелекту кардинально розширили можливості планетарного соціуму. У майбутньому очікується експонентне зростання у цих областях науки. Конструктивне застосування їхніх досягнень якісно підвищить можливості обчислювальної техніки, генетичної інженерії, медицини й інших областей науки і техніки. Зокрема, нанотехнології включають усі наукомісткі технології маніпулювання атомними об’єктами й атомарними структурами молекулярних масштабів. Прикладом можливостей таких технологій є їхнє використання як практичного інструменту „тонкого втручання в живий організм із метою маніпулювання тканинами, клітинами і навіть генетичним матеріалом людини з метою його зміни в необхідному напрямку” [9, 15].

Розглянуті трансформації в сферах науки і технології дозволяють оцінювати перспективи застосування її потенціалу для розв’язання глобальних проблем позитивно. Можна стверджувати, що у випадку загострення глобальних проблем або планетарної стагнації причиною послужить не недостатність засобів науки і техніки, а деструктивне використання останніх.

3. Здійснення принципу ненасилля як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. Ненасилля - найважливіший показник рівня морального розвитку людини і суспільства. Разом з тим воно є прагматичним імперативом нашого часу. Уся логіка розвитку сучасної цивілізації призводить до розуміння ненасилля як найважливішої умови подальшого прогресу і процвітання людства.

Повна практична реалізація ідеї ненасилля є свого роду суператрактором. Це утворення граничної дисипативної системи в результаті реалізації абсолютного ідеалу в суспільстві. Серед його сутнісних характеристик виділяють повний синтез порядку і хаосу. Проте суператрактор за кінцевий період часу недосяжний. Він є ні чим іншим, як результатом реалізації людського ідеалу. Однак у прагненні до суператрактору здійснюється оптимізація моделей життєдіяльності соціуму.

Передумови для формування нової світоглядної орієнтації створюються сьогодні всередині самої техногенної цивілізації. У сучасному світі зіштовхуються між собою і вступають у діалог зовсім різні культурні традиції. І людство усвідомлює, що потрібно вчитися вести цей діалог. Потрібно вміти змінювати систему відліку, не вважати свої цінності й культуру абсолютними, навчитися розуміти іншого. Потрібно знайти нові способи соціалізації людини, виховання її в дусі поваги до досягнень інших культур, у дусі толерантності.

Ж. Семлен підкреслює важливість автономії людської особистості як шляху до ненасилля. Насильство завжди пов’язане з відчуженням людської особистості. Людині властиво віддавати свій особистий вибір і свої рішення на користь ідеологізованого суспільства. Цим виключається моральне почуття, оскільки воно властиве особистості, а не колективу. Колектив живе не загальнолюдськими цінностями, а своїми інтересами. Як тільки з’являється примат суспільства над особистістю, з’являється загроза самому існуванню моральності. Найдивовижніші злочини відбувалися від імені суспільства велінням тоталітарної влади [14, 76-85].

Вимога відмовитися від сили як засобу розв’язання людських суперечок, шукати і знаходити консенсус є наслідком глобалізації людства. Локальні конфлікти в сучасних умовах містять потенційну загрозу набуття глобальних масштабів. Тому пошук стратегії ненасилля припускає трансформацію всієї структури цінностей техногенної цивілізації. Потрібно переглянути сам ідеал сили і влади, панування над об’єктами, обставинами, соціальним середовищем [17].

Використання насильства як засобу розв’язання глобальних проблем призведе лише до загострення таких з них, як збройні конфлікти і тероризм. Прагнення до реалізації принципу ненасилля на основі взаємовигідного співробітництва і подолання політики «подвійних стандартів» є одним зі шляхів гармонізації відносин у соціумі. Повна реалізація суператрактора ненасильства неможлива, але прагнення до нього значно оптимізує функціонування соціоприродної системи.

4. Інтеграція культури Сходу і Заходу зі збереженням унікальності кожного етносу. З одного боку, узагальнена глобальна духовна культура людства повинна включати кращі патерни національних культур. З іншого боку - синергетичний закон необхідної різноманітності поширює свою дію і на культурно-цивілізаційну своєрідність планетарного соціуму. Отже, збереження унікальності окремих спільнот є життєво необхідним для процесів успішного становлення ноосфери. Жодна культурно-цивілізаційна модель не може претендувати на вичерпну оптимальність як зразка для майбутнього саморозвитку соціуму. Тільки на основі різноманіття проявів людської духовності можна здійснювати гнучку політику виживання людства в глобальних масштабах.

Цивілізаційний конфлікт, про загрозу якого пише С.П. Гантінгтон [4, 5-11], варто переборювати на шляху синтезу світосприйняття Заходу і Сходу. За словами

В.С. Стьопіна: «це буде не західна і не східна система цінностей, а щось третє, синтезуюче досягнення сучасної техногенної культури і деякі з ідей традиційних культур, що знаходять сьогодні нове звучання» [16, 13]. Нинішній тероризм, зокрема, пов’язаний з ісламським фундаменталізмом, це не тільки прояв незадоволення розподілом матеріальних благ у світі та владних амбіцій, але й асиметрична відповідь на культурний та ідеологічний тиск. Отже, пошук компромісу, не в останню чергу між християнським Заходом і мусульманським Сходом, є однієї з важливих проблем сучасності.

У цьому зв’язку варто вказати на те, що цілий ряд країн Сходу демонструє власний шлях ефективної модернізації та глобальної інтеграції, що відрізняється від західних «еталонних» зразків. Японія, Тайвань та інші держави є справжніми техногенними цивілізаціями, які успішно конкурують у науково-технологічній та економічній сферах із провідними західними державами, зберігаючи традиційні соціокультурні цінності. Східна модернізація була здійснена не на принципах лібералізації держави (як це відбулося на Заході), а на основі державної ініціативи щодо впровадження ринкових цінностей у суспільство, ринкових механізмів в економіку, одночасно дотримуючись національно-ціннісних пріоритетів.

Активна інтеграція у світові ринкові й інформаційні відносини в країнах Сходу супроводжується збереженням традиційних політико-культурних цінностей, скоординованими діями правлячої еліти. О. А. Сергєєва і Г.В. Платонов зазначають: «За всього різноманіття економічних теорій поступово настає розуміння, що економіка не є тією сферою людського буття, де можна абстрагуватися від соціокультурних факторів» [15, 101].

Провідні країни Сходу здійснювали економічну модернізацію, зберігаючи основи власної традиційної духовності і навіть поглиблюючи свою ідентичність. Умовою прискореного економічного і технологічного росту цілого ряду східних країн стало не тільки запозичення технологічних моделей розвитку західної цивілізації. Важливим фактором послужило безупинне звертання до автентичних цінностей власних культур. Креативне застосування іноземних моделей розвитку, адаптація останніх до національних цінностей стали основою успіху в економіці, науці та технології, інформатизації суспільства.

Процеси модернізації у країнах Сходу проявляються, перш за все, у вигляді науково-технічного прогресу, промислового розвитку, у сучасному структурному оформленні міських агломерацій, змінах у способі життя, які, тим не менш, відбуваються на основі традиційних цінностей або поєднання останніх із західними культурними паттернами. Еліти таких країн намагаються робити акцент на впровадженні високих технологій у сферу економіки, новітніх розробках у галузях інформаційних, нано- та біотехнологій, штучного інтелекту. Основи азійських культур залишаються стійкими щодо впливу вестернізованих моделей поведінки та масової культури. В той же час, плюралістичні традиції, укладені у численних релігіях, мовах, звичаях регіону, надають можливість виявляти толерантність до інших культур. Як зауважує О.Г. Льовкіна, «утворюється своєрідний аксіологічний симбіоз, в результаті якого відбувається духовне збагачення раціональних цінностей заходу. Схід надає їм нового звучання» [10, 107-108].

Усім країнам варто звернути увагу на збереження і раціональне використання своїх соціокультурних досягнень. У цьому відношенні варто вивчити досвід передових азіатських держав, що здійснюють охорону традиційних духовних цінностей у сучасних умовах. Також варто розглянути можливості, надані науково-технічним прогресом для успішного симбіозу культур, діалектики інтеграції та збереження унікальності людських спільнот.

Уцілому, ми вважаємо, що симбіоз духовності Заходу і Сходу, Півночі і Півдня надасть глобальному соціуму нових можливостей для успішного саморозвитку як у духовному, так і в матеріальному плані. Так, на основі східних духовних цінностей можна спробувати пом’якшити споживацьку орієнтованість Західної цивілізації. Удавані безперспективними на сучасному етапі культурні моделі можуть стати життєво важливими зі зміною соціокультурної ситуації в майбутньому.

5. Розгортання інформаційно-комп’ютерної революції. Важливим фактором еволюції соціоприродної системи є становлення інформаційного суспільства (суспільства знань). Формування інформаційного суспільства є результатом співрозвитку економічної, політичної, соціальної та духовної сфер глобального соціуму. Серед фундаментальних характеристик такого суспільства виділяють зростання ролі знання, особливо теоретичного, і інформації, інтелектуальної власності; ріст високих технологій, становлення науки як безпосередньої продуктивної сили; посилення відкритості національних кордонів і впливу наднаціональних організацій; збільшення частки зайнятості населення в інформаційному і сервісному секторах економіки [1, 28-33].

Формування суспільства знання виступає детермінованим фактором самоорганізації соціуму. Такі характеристики інформаційного суспільства, як, наприклад, експонентний ріст науки, становлення глобальності мислення окремих членів соціуму внаслідок посилення відкритості національних кордонів, дозволяють визначити формування даного суспільства в планетарних масштабах як одну з передумов формування ноосфери. Подальше розгортання інформаційно- комп’ютерної революції створює можливості консолідації й оперативного доведення до населення планети актуальних глобальних проблем і шляхів їхнього розв’язання [18, 163]. Створення інформаційних систем, електронних бібліотек, інформаційних ресурсів у різних галузях знань, електронних мереж, баз даних, сприяння інтеграції у світовий інформаційний простір країн, що розвиваються, є необхідними умовами ноосферогенезу.

6. Екологічне виховання. Виховання й освіта грають важливу роль у формуванні сучасного гуманістично-ноосферного світорозуміння. Екологічне виховання й освіта мають бути фундаментальною основою всієї системи освіти. Вони повинні здійснюватися в різних формах (лекції, практичні заняття, рольові ігри, природоохоронні заходи) і безупинно (родина - дитсадок - школа - ВНЗ - трудовий колектив). Е.В. Гірусов і О.Ф. Титова стверджують: «Система виховання й освіти повинна відповідати задачам нового обсягу управління соціоприродною реальністю і новій часовій парадигмі цього процесу» [5, 131]. Змістовне ядро екологічного виховання й освіти складуть принцип коеволюції й ідеї Нового гуманізму.

Таким чином, основними шляхами реалізації гуманістично-ноосферного підходу і розв’язання глобальних проблем сучасності є: а) розробка нових духовних цінностей; б) діяльність людини на основі наукового розуміння природних і соціальних процесів і гармонійного сполучення з їх законами;

в) здійснення принципу ненасилля як у внутрішній, так і в зовнішній політиці; г) інтеграція культури Сходу і Заходу зі збереженням унікальності кожного етносу; д) розгортання інформаційно-комп’ютерної революції; е) екологічне виховання. Ці шляхи повинні скласти основу коеволюційної стратегії еволюції соціоприродної системи. При цьому розум виступає визначальним фактором у процесі ноосферогенезу. Проблема подальшої конкретизації гуманістично-ноосферних шляхів розв’язання глобальних проблем сучасності є актуальною темою і може стати предметом спеціального дослідження.

Література

1. Анурин В.Ф. Постиндустриальное и/или коммунистическое общество // Социс. - 1999. - № 7. - С. 25-33.

2. Блюм Я., Сиволап Ю., Рудий Р., Созінов О. Нова хвиля „зеленої революції” (Перспективи застосування в Україні досягнень молекулярної біотехнології та геноміки) // Вісник НАН України. - 2006. - № 3. - С. 21-31.

3. Вернадский В.И. Начало и вечность жизни. - М.: Сов. Россия, 1989. - 704 с.

4. Гантінгтон С.П. Протистояння цивілізацій та зміна світового порядку. - Львів: Кальварія, 2006. - 474 с.

5. Гирусов Э.В., Титова О.Ф. Экологическое образование в контексте культуры // Философские науки. - 2006. - № 4. - С. 129-137.

6. Данилова В.С., Кожевников Н.Н. Планетарное мышление и его основные характеристики // Вестник МУ. Сер.7. Философия. - 2001. - № 3. - С. 28-39.

7. Кримський С.Б. Запити філософських смислів. - К.: Парапан, 2003. - 240 с.

8. Ласло Э. Век бифуркации: постижение изменяющегося мира // Путь. - 1995. - № 1. - С. 3-129.

9. Лукьянец В.С. Наука нового века. Гуманитарные трансформации // Наука и образование: современные трансформации. - К., 2008. - 334 с.

10. Льовкіна О.Г. Альтернативні шляхи розвитку суспільства в умовах сучасного глобалізованого світу // Практична філософія. - 2006. - № 3. - С. 104-109.

11. Моисеев Н.Н. Еще раз о проблеме коэволюции // Вопросы философии. - 1998. - № 8. - С. 26-32.

12. О творческом развитии фундаментальных идей В.И. Вернадского // Вестник МУ. Сер.7. Философия. - 2006. - № 1. - С. 108-120.

13. Основи демократії / М. Бессонова, О. Бірюков, С. Бондарук та ін. - К.: Ай-Бі, - 684 с.

14. Семлен Ж. Выход из насилия // Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности - М.: Прогресс, 1990. - С. 76-85.

15. Сергеева О.А., Платонов Г.В. Особенности хозяйственно-экономической деятельности и менталитет народа // Вестник МУ. Сер.7. Философия. - 2007. - №2. - С. 101-116.

16. Степин В.С. Типы цивилизационного развития // Диалог культур в глобализирующемся мире. - М.: Наука, 2005. - 428 с.

17. Степин В. С. Эпоха перемен и сценарии будущего: Избранная социальнофилософская публицистика. - М.: Наука, 1996. - 176 с.

18. Цикин В.А. Глобализация: ноосферный поход. - Сумы: СумГПУ, 2007. - 284 с.

19. Чумаков А.Н. Глобалистика // Новая философская энциклопедия. - М.: Мысль, 2000. - Т. 1. - С. 533-534.

20. Яхнин Е.Д. Эволюция и будущее человеческого социума // Вопросы философии. - 2006. - №5. - С. 165-175.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць