Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Ноосферна екологічна культура


В.Є. Карпенко

Сумський державний

педагогічний університет ім. А.С. Макаренка

Автор здійснює філософсько-теоретичний аналіз ноосферної екологічної культури Homo sapiens у контексті пошуку шляхів подолання сучасної екологічної кризи.

Ключові слова: культура, екологічна культура, ноосфера, гуманістично-ноосферна концепція.

Вже декілька десятиліть науковою спільнотою продовжується активне дослідження такого важливого для людства проблемного напряму як екологічна криза та можливі шляхи її подолання. Зокрема останнім часом з’явилась ціла низка цікавих у науковому плані праць [див. напр.: 16; 15; 14]. Однак, на думку автора, в них, як і у працях їхніх попередників [2; 13], ще недостатньо розкрито такий важливий спосіб подолання екологічної кризи як формування ноосферної екологічної культури людини.

Метою статті є філософсько-теоретичний аналіз ноосферної екологічної культури Homo sapiens у контексті пошуку шляхів подолання сучасної кризи.

Одним з базових понять нашого дослідження є «екологія», яку розуміємо як науку, що досліджує закономірності взаємодії живих організмів із навколишнім середовищем [3, 1252]. На зламі століть її основними розділами постали: факторіальна екологія, популяційна екологія та біогеоценологія. В межах першого зі згаданих розділів досліджується прямий чи то опосередкований вплив різного роду факторів на живі організми та відношення між ними. Розповсюджена класифікація включає абіотичні (умови неорганічної природи, як то атмосферний тиск, сонячна радіація, світло, ґрунт тощо), біотичні (безпосередній чи то опосередкований вплив одних живих організмів на інші, як то паразитизм, конкуренція, нейтралізм тощо) та антропогенні чинники. Популяційна екологія досліджує закони динаміки кількісного складу, становлення та саморегуляції популяцій (елементарних форм існування виду). Біогеоценологія досліджує екологічні системи у цілісності їх видового складу та території (біогеоценози).

В умовах продовження масштабного трансформування навколишнього середовища людиною, всі названі розділи екології більшою чи меншою мірою вийшли на проблему взаємозв’язку людства та решти планетарної живої і неживої природи, перспектив майбутнього Homo sapiens. Отже закономірною стала поява соціальної екології. Соціальна екологія досліджує співвідношення між людськими спільнотами та навколишнім географічно-просторовим, соціальним і культурним середовищем, вплив виробничої діяльності на властивості навколишнього середовища і вплив антропогенних ландшафтів та інших екологічних чинників на фізичне і психічне здоров’я людини, генофонд людських популяцій тощо. Соціальна екологія розглядає біосферу планети Земля як екологічну нішу Homo sapiens [12, 423].

Сучасне екологічне мислення знаходить своє вираження у різних варіантах переорієнтації впливу людини на навколишнє середовище. Один з таких варіантів

лежить в основі гуманістично-ноосферної концепції [див. напр.: 5, 152-156]. Чи не найважливішою з її засад є шляхи гармонізації відносин «людство - біосфера». В узагальненому вигляді можна виділити такі напрями. По-перше, йдеться про охорону ще існуючої природної компоненти навколишнього середовища шляхом обмеження і скорочення руйнівного впливу цивілізації на біосферу. По-друге, вкрай важливо здійснювати інтенсифікацію й регуляцію низки природних процесів, таких як природна рекультивація земель, розпад отруйних хімічних сполук тощо. По-третє, йдеться про безпосереднє внесення людиною змін у процеси, що відбуваються у навколишньому середовищі. Саму ж ноосферу можна визначити як інтегровану сферу відповідальності людини за коеволюцію соціуму і середовища його існування.

Гуманістично-ноосферна концепція передбачає, що наука здатна надати соціумові засоби, достатні для подолання сучасної кризи. Мегапроблема людства полягає в тому, щоб розробити стратегію застосування потенціалу науки в розв’язанні глобальних проблем. При цьому різко зростає роль ціннісного фактору в розв’язанні глобальних проблем. Актуальною залишається розробка норм взаємин у системі «людина - природа», котрі мають стати одним з основних елементів ноосферної свідомості, що формується.

Як основні історичні передумови формування гуманістично-ноосферної концепції можна виділити такі: перехід соціуму від традиційного суспільства до техногенного; науково-технічний прогрес і зростаючий вплив людини на природу; феномен глобальних проблем: а) інтерсоціальних, б) у системі «соціум - природа», в) у системі «людина - соціум». Теоретико-методологічними основами формування гуманістично-ноосферної концепції послужили: а) осмислення проблеми ролі людини як фактора планетарної і космічної еволюції; б) розробка концепції біосфери; в) ідея про людство як геологічну силу і розуміння необхідності взяття людиною на себе відповідальності за подальшу долю біосфери Землі; г) усвідомлення однобічності суто технічного розвитку, негативних наслідків останнього; д) розуміння єдності і взаємопов’язаності природи і людини і, як логічний наслідок, розробка принципу коеволюції; е) трактування ноосфери (в контексті глобальних проблем, майбутнього людства) як центрального міждисциплінарного поняття. Цю концепцію визначимо як систему філософських поглядів про сутність і закономірності формування інтегрованої сфери відповідальності людини за коеволюцію соціуму і середовища його існування з урахуванням загальнолюдських гуманістичних цінностей.

Однак гуманістично-ноосферна концепція не є позбавленою альтернатив. Філософське вчення про неможливість ноосферогенезу і неадекватність гуманістично-ноосферних ідей сучасним реаліям концептуально походить від А.Швейцера [див.: 17]. Безсумнівно, ці принципи, що творчо розвиваються в межах філософії біоцентризму, заслуговують на пильну увагу. З одного боку, зневажливе ставлення людини до решти біоти багато в чому послужило причиною сучасного кризового стану глобальної соціоприродної системи. Однак з іншого боку, абсолютизація цих принципів здатна завдати прямої шкоди людству, поставити інтереси якого-небудь біологічного виду фактично вище інтересів самого виду Homo sapiens, адже для підтримки пристойного існування сучасному людству так чи так потрібно втручатися в природні процеси, між іншим споживати ресурси біоти.

Іншою альтернативою гуманістично-ноосферної концепції є технократизм і технологізм. Для цього філософського напряму характерна абсолютизація ролі техніки і технології в житті суспільства, недооцінка природної регуляції й еволюції як важливого аспекту розвитку системи «соціум - середовище». Проте в межах цього світогляду і методології розробляються ідеї, що мають ноосферний потенціал [див. напр.: 20]. Дійсно, варто погодитись, що наукові і технологічні революції можуть зіграти важливу конструктивну роль.

Отже, гуманістично-ноосферна концепція постає як найбільш логічно обґрунтована альтернатива. Її роль як методології розв’язання глобальних проблем сучасності полягатиме у практичній реалізації таких основних шляхів формування ноосфери [5, 156]: а) розробка нових духовних цінностей; б) діяльність людини на основі наукового розуміння природних і соціальних процесів і гармонійного поєднання з їх законами; в) здійснення принципу ненасилля як у внутрішній, так і в зовнішній політиці; г) інтеграція культури Сходу і Заходу, Півночі й Півдня із збереженням унікальності кожного етносу;

д) розгортання інформаційно-комп’ютерної революції.

На основі гуманістично-ноосферного розуміння мети і завдань соціальної екології, в її межах виокремились екологія культури (пошук шляхів збереження та відновлення різних елементів культурного середовища) та екологія науки (аналіз географічного розташування науково-дослідних установ, фінансування різних наукових закладів та напрямів досліджень тощо). Розвиток цих та інших напрямів соціальної екології сприяв обґрунтуванню таких етичних цінностей як необхідність збереження екосистем, турботливого ставлення до живого, коеволюції природи та суспільства тощо. З позицій екологічної моралі традиційне поняття «підкорення природи» є некоректним. На зміну йому приходить поняття «взаємодія з природою», де хоча протиставлення людини й природи не долається повністю, проте істотно пом’якшується [6, 61]. В той же час, у зв’язку із подальшим поглибленням екологічної кризи, постало питання формування ноосферної екологічної культури в планетарних масштабах.

У сучасній науці екологічну культуру визначають як «сукупність норм, поглядів і настанов, які характеризують ставлення суспільства, його соціальних груп і особистості до природи» [19]. Ноосферна екологічна культура виходить із таких світоглядно-методологічних настанов, що лежать в основі гуманістично-ноосферної концепції:

а) інтегральна єдність людства (бо тільки на основі спільних зусиль усіх держав планети є можливим подолання екологічної кризи);

б) розум як визначальний фактор еволюції суспільства (але наслідки діяльності розуму можуть бути як конструктивними, так і деструктивними);

в) соціум як найбільша геологічна сила (і справді, антропогенні перетворення гео-, біо-, атмо- та гідросфери на зламі століть слугують емпіричним обґрунтуванням цього твердження);

г) необхідність дотримання діалектики інтересів усіх і кожного в процесі ноосферогенезу (оскільки людина, її благо у широкому сенсі і є вихідним пунктом і кінцевою метою подолання екологічної кризи);

д) еволюція речовини взагалі спрямована на самоорганізацію ноосфери як останнього з ряду етапів еволюції біосфери (однак досягнення ноосферного етапу розвитку не є однозначно гарантованим);

е) коеволюція суспільства і природи як умова становлення ноосфери (можна порівняти цю позицію із дослідженими вище крайнощами біоцентризму та технократизму і технологізму);

є) необхідність узяття розумом коеволюційних процесів під свій контроль (оскільки поза розумним корегуванням взаємодія суспільства і природи призводить, як показують факти, до катастрофічних наслідків як для людини, так і для біосфери).

Важливим аспектом розробки нових духовних цінностей в контексті активного становлення екологічної культури постає подальша рефлексія науково-технічних відкриттів та їх імплементації у суспільну практику. Як стверджує Д. Нейсбіт, «ми рухаємось у бік дуалізму «технічний прогрес ... - душевний комфорт ...», коли кожна нова технологія супроводжується компенсаторною гуманітарною реакцією» [11, 8]. Особливо важливими тут постають нанонаука, нанотехнології та штучний інтелект, адже наслідки подальшого науково-технологічного прогресу у цих сферах будуть екзистенційно важливими для людства. Нові відкриття породять нові етичні проблеми, які потрібно буде розв’язувати, керуючись гуманістично- ноосферною концепцією.

Становлення філософії техніки є неодмінною умовою формування ноосферної екологічної культури. Філософія техніки - це галузь філософії, предметом якої виступає феномен техніки, його виникнення, становлення, перспективи, соціокультурні аспекти його існування. Перші спроби ґрунтовного філософського осмислення феномена техніки було здійснено ще

О. Шпенглером [18, 667-669]. У другій половині минулого століття філософія техніки стала самостійною галуззю філософського знання, що безпосередньо пов’язано зі зростанням ролі та місця техніки, технічних систем у життєдіяльності техногенної цивілізації.

Філософія техніки прагне до комплексного, міждисциплінарного осмислення техніки, яка сприймається як відкрита багатомірна система, що динамічно змінюється. Технічне середовище, що є антропогенним за своєю природою, одночасно саме впливає на розвиток людської цивілізації і що далі то все більш активно, глобально та неоднозначно. Такий діалектичний взаємозв’язок знайшов своє відображення в межах найрізноманітніших напрямів філософської рефлексії, серед яких особливу роль відіграє гіпотеза техно-гуманітарного балансу [див. напр.: 10, 6].

Узагальнено проблемне поле філософії техніки можна окреслити такими питаннями:

яка доля очікує на науку та культуру загалом в умовах інформаційно- технологічної революції;

розробка моральних настанов, виникнення нових галузей етичного знання, що можуть сприяти збереженню цивілізації в умовах техногенного розвитку;

проблема людини, духовної свободи особи в новому технологізованому та інформатизованому суспільстві;

гуманізація технологічного зростання, пошук ефективних стратегій подолання глобальних деструктивних наслідків науково-технічного поступу.

Філософія техніки акцентує увагу на такій особливості техніки, як логіка експансіонізму, що властива техніці і знаходить особливе відображення в соціокультурних аспектах її існування. Головну небезпеку технократизму і технологізму філософія техніки вбачає не в самій техніці, не в технологофікації різноманітних сфер людської життєдіяльності, а в неадекватній інтерпретації суті техніки. Звідси випливають пошуки стратегій: позатехніцистського розуміння й обґрунтування феномена техніки; визначення її статусу й істинних перспектив в історії людської культури; спростування концепцій технологічного детермінізму, технократизму, що були породжені попередньою епохою; подолання різноманітних моделей фетишистського ставлення до техніки і тенденції екстенсивної експлуатації природи, що його супроводжує [8, 682]. Вищезазначене коло проблем та стратегій їх розв’язання становить важливу складову гуманістично-ноосферної концепції.

Конкретизацією надбань філософії техніки є впровадження системного аналізу та оцінки техніки. Як стверджує В.Г. Горохов, ми перебуваємо на тій стадії науково-технічного розвитку, коли негативні наслідки можливо і потрібно передбачати та мінімізувати вже на ранніх стадіях розробки нової техніки й технології. Саме системний аналіз наслідків науково-технічного розвитку та оцінка техніки і мають служити цьому завданню. Мислитель зазначає, що техніка не може більше розглядатися як ціннісно нейтральна. Слід звертати увагу не тільки на критерії технічної функціональності, а й надати належної ваги серед інших критеріям економічності, поліпшення життєвого рівня, безпеки, здоров’я людей, якості навколишнього природного та соціального середовища тощо. «Оцінка техніки, як і системний аналіз, являє собою планомірне, систематично організоване дослідження стану техніки та можливостей її розвитку, визначення безпосередніх та опосередкованих технічних, господарських, охорони здоров’я, екологічних, соціальних та інших наслідків упровадження нової техніки й технології та можливих альтернатив цього розвитку, що має стати основою для прийняття обґрунтованих рішень ... для їх реалізації відповідними соціальними інститутами» [4, 52].

Поруч з необхідністю подальшої конкретизації таких основ екологічної культури як ідеї коеволюції [див.: 9], Нового гуманізму [див.: 13] тощо, існує також нагальна потреба в розробці аргументів та методів популяризації останніх, котрі призведуть до всезагального прийняття гуманістично- ноосферних цінностей і принципів. Відсутність загальноприйнятої системи основоположних духовних цінностей, котрі відповідають викликам часу, призводить до того, що сучасні лідери найчастіше підмінюють довгострокову стабільність досягненням короткострокових переваг. Нерідко вони не вбачають сенсу в реалізації довгострокових цілей (за час терміну свого перебування на виборній посаді), оскільки наступник може повернути назад обрану стратегію, яка мала забезпечувати виконання віддалених завдань [7]. Як зазначає Д. Бьолер, «суспільна ситуація у світі початку третього тисячоліття явно відзначається тим, що ratio високотехнологічного індустріального суспільства, орієнтоване на короткотермінові результати ... і до того ж підсилюване доволі спекулятивною грошовою економікою, - унебезпечує, навіть руйнує нетривку сукупність ... екологічних, соціальних та культурних умов життя, які водночас є умовами відповідальності за майбутні покоління» [1, 118].

Виховання й освіта мають відігравати важливу роль у формуванні сучасного гуманістично-ноосферного світорозуміння, ноосферної екологічної культури. Зокрема слід наголосити на екологічному вихованні й освіті як неодмінній фундаментальній основі всієї системи освіти. В той же час їх рівень на сьогодні явно недостатній: «...випускник навчального закладу виносить лише фрагментальні знання про природу й не підготований до розуміння складності й гармонії світу» [6, 4]. Екологічні виховання й освіта повинні здійснюватися в різних формах (лекції, практичні заняття, рольові ігри, природоохоронні заходи) і безупинно (родина - дитсадок - школа - вищий навчальний заклад або заклад спеціальної середньої освіти - трудовий колектив). Саме принцип коеволюції й ідеї Нового гуманізму і мають скласти змістовне ядро екологічного виховання й освіти.

Таким чином подальше зростання ролі екологічної культури в житті суспільства, його соціальних груп, окремих особистостей постає як важливий спосіб подолання екологічної кризи, виходу людства на ноосферний етап розвитку. Проблеми філософсько-методологічної деталізації окремих аспектів формування ноосферної екологічної культури, інтеграції на її основі досягнень футуристичних концепцій технократизму і біоцентризму - можуть стати предметом окремих досліджень. Між іншим як окремий напрям можна виділити подальшу філософську рефлексію науково-технічних відкриттів та їх імплементації в суспільну практику в контексті ноосферогенезу та пошуку шляхів подолання екологічної кризи.

Література

Бьолер Д. Ідея та обов’язковість відповідальності за майбутнє / Д. Бьолер // Філософська думка. - 2007. - № 1. - С. 117-134.

Вернадский В. И. Начало и вечность жизни / Владимир Иванович Вернадский. - М. : Сов. Россия, 1989. - 704 с.

Водопьянов П. А. Экология / П.А. Водопьянов // Всемирная энциклопедия: Философия - М.: АСТ, Мн.: Харвест, Современный литератор, 2001. - С. 1251-1252.

Горохов В. Г. Философия техники как теория технической деятельности и проблемы социальной оценки техники / В. Г. Горохов // Философские науки. - 2006. - № 4. - С. 35-53.

Карпенко В. Є. Методологічна роль гуманістично-ноосферної концепції у розв’язанні глобальних проблем сучасності: дис. ... канд. філос. наук: 09.00.09 /

В. Є. Карпенко. - Суми, 2008. - 172 с.

Концептуальні виміри екологічної свідомості: Монографія / [Кисельов М. М., Деркач В. Л., Толстоухов А. В. та ін.]. - К.: Парапан, 2003. - 312 с.

Ласло Э. Век бифуркации: постижение изменяющегося мира / Эрвин Ласло // Путь. - 1995. - № 1. - С. 3-129.

Лук’янець В. С. Філософія техніки / Валентин Сергійович Лук’янець // Філософський енциклопедичний словник. - К. : Абрис, 2002. - 744 с.

Моисеев Н. Н. Еще раз о проблеме коэволюции / Н. Н. Моисеев // Вопросы философии. - 1998. - № 8. - С. 26-32.

Назаретян А. П. Смыслообразование как глобальная проблема современности: синергетический взгляд / Акоп Погосович Назаретян // Вопросы философии. - 2009. - № 5. - С. 3-19.

Нейсбит Д. Мегатренды / Джон Нейсбит; пер. с англ. М.Б. Левина. - М.: АСТ: Ермак, 2003. - 380, [4] с. - (Philosophy).

Огурцов А. П. Экология социальная / А. П. Огурцов, Б. Г. Юдин // Новая философская энциклопедия. - М., 2001. - Т. 4. - С. 423-424.

Печчеи А. Человеческие качества / А. Печчеи; пер. с англ. О.В. Захаровой. - М. : Прогресс, 1985. - 312 с.

Пустовит С. В. Биоэтика как особый тип пострационального кентаврового знания / Светлана Витальевна Пустовит // Філософські науки. - Суми : СумДПУ, 2009. - С. 157-164.

Пустовойт В. І. Вчення про ноосферу як започаткування методологічних засад становлення планетарної цивілізації / В. І. Пустовойт // Філософські науки. - Суми : СумДПУ, 2009. - С. 152-157.

Проблема футуризации образования для устойчивого развития // В. А. Цикин, Е. А. Наумкина Философия образования: постнеклассический подход. - Сумы: СумГПУ им. А.С. Макаренко, 2009. - 232 с.

Швейцер А. Благоговение перед жизнью как основа этики миро- и жизнеутверждения / Альберт Швейцер // Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. - М.: Прогресс, 1990. - С. 328-350.

Шпенглер О. Закат Европы: Очерки морфологии мировой истории. Т. 2. Всемирно-исторические перспективы / Освальд Шпенглер; [пер. с нем. С. Э. Борич]. - Мн.: Попурри, 1999. - 720 с.

Экологическая культура // Глоссарий.гц, 2009. - Режим доступу: http://www.glossary.ru/cgi-bin/gl_sch2.cgi?Rdqurujo.lxqg9!qzr;yzwg.

Drexler E.K. Engines of Creation: The Coming Era of Nanotechnology / Eric Kim Drexler. - New York: Anchor Books Doubleday, 1986. - 298 p.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць