Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Проблема штучного інтелекту в сучасній філософії


В.Є. Карпенко

Сумський державний педагогічний університет

У статті досліджується загальний стан проблеми штучного інтелекту в сучасній філософії. Особливу увагу автор приділив окресленню змісту та розробці інтегральної дефініції цієї проблеми, що на його думку, є першим етапом на шляху створення загальнофілософської та теоретико- методологічної бази подальших розробок у відповідній галузі.

Проблема штучного інтелекту в науці XXI століття охопила широке коло досліджень, пов’язаних зі створенням штучного аналогу інтелекту людини, розробкою так званого „суперінтелекту” (між іншим, на базі Інтернету); моделюванням окремих функцій і структур психіки, інтелекту; робототехнікою; впливом існуючих та потенційно можливих систем штучного інтелекту на людину та суспільство тощо. Імплементація все нових результатів досліджень у галузях обчислювальної техніки, кібернетики, синергетики, неврології, психології, лінгвістики, біо- та нанотехнологій вимагає подальших рефлексій сучасного стану проблеми, трансформує прогнози на майбутнє. Як правило, всеохоплююче формулювання згадуваної проблеми в явному вигляді в літературі не наводиться, її можуть розуміти по-різному, в залежності від контексту досліджень [11, 151]. Тому актуальною постає філософська рефлексія проблеми штучного інтелекту, окреслення її змісту в сучасній філософії та формулювання інтегральної дефініції зазначеної проблеми, що послужило б першим етапом на шляху створення загальнофілософської та теоретико-методологічної бази подальших розробок у відповідній галузі.

Дослідник, який долучається до проблеми штучного інтелекту, а у складі цієї проблеми до штучного інтелекту як феномена (існуючого або потенційно можливого), - стикається, з одного боку, із низкою суперечливих трактувань штучного інтелекту та похідних від нього термінів, та, з іншого боку, із позначенням одних і тих самих реалій різними термінами (штучний інтелект, істинний штучний інтелект, суперінтелект тощо). Окрім ускладнення взаєморозуміння між ученими, така термінологічна розмаїтість ставить питання щодо адекватності наявних дефініцій. Отже, досягнення термінологічного консенсусу є іманентною складовою осмислення зазначеної проблеми.

На шляху до розв’язання цього завдання наголосимо на включенні як складника до методологічної основи дослідження чотирьох правил методу Р. Декарта [3]. Ці цілком продуктивні, на думку автора статті, правила досить часто використовуються сучасними дослідниками імпліцитно, але майже ніколи - експліцитно. Зокрема нагадаємо, що четверте правило вимагає „складати скрізь переліки настільки повні й огляди настільки всеохопні, щоб бути впевненим, що нічого не пропущено”. Отже, маємо охопити усі актуальні дефініції штучного інтелекту. В той же час, згідно із другим правилом („ділити кожну з проблем, що розглядаються ... на стільки частин, скільки потрібно, щоб краще їх розв’язати”) обмежимо перелік тими дефініціями, які різняться за своєю сутністю, бо аналіз конотативних і подібних розбіжностей часто-густо властивих визначенням авторів відведе нас далеко від предмета дослідження.

Ю.Ю. Петрунін у Новій філософській енциклопедії [8, 159] наводить таку базову класифікацію аспектів терміна „штучний інтелект”: по-перше, це „науковий напрям, що ставить собі за мету моделювання процесів пізнання та мислення, використання методів розв’язання задач, які використовує людина, для підвищення продуктивності обчислювальної техніки”; по-друге, це „різні прилади, механізми, програми, які за тими чи іншими критеріями можуть бути названі „інтелектуальними”; і по-останнє, це „сукупність уявлень про пізнання, розум та людину, які уможливлюють саму постановку питання про моделювання інтелекту”.

Безумовно, у цій класифікації слід констатувати відсутність внутрішніх логічних суперечностей. Щодо змістовної повноти переліку можна зупинитись на штучному інтелекті як навчальній дисципліні або спеціальності. У межах сучасного філософського дискурсу, очевидно, не можливо оминути увагою навчальну дисципліну „штучний інтелект”, і не тільки в контексті філософії освіти загалом, але й її потенціалу у розв’язанні деяких з глобальних проблем сучасності, змін у структурі суспільної свідомості тощо. Але цьому положенню автор планує присвятити спеціальне дослідження. В той же час в межах оглядової роботи можна зупинитись суто на констатації самого факту існування такого аспекту терміна. На особливу ж увагу заслуговує пункт другий обговорюваної класифікації, який і є предметом дискусії у філософському дискурсі: щодо штучного інтелекту як існуючого або потенційно можливого феномена (феноменів).

О.І. Швирков, розглядаючи штучний інтелект у, як він зазначає, „ідеальному смислі”, трактує цей термін як „деякий повний аналог інтелекту людини”. Водночас актуально існуючі, функціонуючі розробки в цій галузі він класифікує як інтелектуальні системи і ставить питання розгляду цих систем як відносно самостійних щодо ідеї штучного інтелекту [11, 151-152]. З’ясуємо вмотивованість такого термінологічного поділу. Невизначеність терміна інтелект, його багатозначність (наприклад, інтелект людини, інтелект тварини) безумовно робить визначення штучних інтелектуальних систем як таких, які не є або є носіями штучного інтелекту, до певної міри довільним. Звернемося також до семантики слова „інтелектуальні”. Загальне значення слова „інтелектуальний” - „розумовий, духовний, з високо розвиненим інтелектом” [2, 233]. Тобто з огляду на семантичне поле слова, штучний „повний аналог інтелекту людини” також можна буде охарактеризувати як інтелектуальну систему.

Водночас використання інтелекту людини як критерію, мабуть, не є конструктивним через неоднозначність цього поняття, дискусійність меж функціонування людського інтелекту та ролі зовнішніх факторів в останньому процесі тощо. Застосування терміна „штучний інтелект” у вищезазначеному сенсі по суті змушує авторів зайняти однозначну позицію у розв’язанні багатьох „вічних” філософських суперечок, надати обґрунтовані розв’язки котрих на сучасному етапі навряд чи можливо (і цілком вірогідно не буде можливим і в майбутньому). Більше того, в залежності від позиції, яку дослідник поділятиме у вирішенні котроїсь із таких проблем, він буде говорити про свій окремий вид штучного інтелекту, відмінний у своїх властивостях від інших. Тому визнаємо визначення штучного інтелекту як „повного аналога інтелекту людини” некоректним. Водночас автор ще повернеться до проблеми можливої продуктивності поняття „інтелектуальні системи” як аналітичного інструменту в межах досліджуваної галузі.

Для позначення етапу, коли штучний інтелект буде характеризуватись самосвідомістю, самостійним цілепокладанням, творчими здібностями (на етапі термінологічного аналізу полишимо поза увагою саму принципову можливість цього) було запропоновано термін „суперінтелект”. Зокрема, Н. Бостром визначає останній як „інтелект, котрий перевершує [курсив наш - В.К.] кращих представників людського розуму практично в будь-якій сфері, із науковою творчістю, здоровим глуздом і соціальними навичками включно” [1, 313]. Порівнюючи концепт суперінтелекту із концептом штучного інтелекту як „повного аналога інтелекту людини”, слід зауважити: те, що розуміють під „повним аналогом”, безумовно, буде „перевершувати” інтелект сучасної людини, хоча б за критеріями об’єму актуалізованої пам’яті (бо в людини величезний обсяг інформації зберігається у сфері несвідомого), швидкості багатьох видів розумових процедур тощо. Тобто, на думку автора статті, детальний аналіз показує відсутність сутнісної різниці між феноменами, які ці концепти характеризують, фактично йдеться про один і той самий феномен. Окрім того, пропонований Н. Бостромом концепт „перевершення”, безумовно, теоретично більш виважений, ніж „повний аналог” О.І. Швиркова, оскільки не вимагає прискіпливого відтворення шляхів інтелектуальної діяльності людини (цілісне моделювання котрих, як було зазначено, є проблематичним), але лише перевершення інтелектуальних результатів, досягнень будь-якими релевант- ними методами (які може бути розроблено ще до повного розкриття механізмів інтелекту Homo sapiens), узагальнено - виконання усього спектру функцій інтелекту у найширшому сенсі.

В той же час, у разі необхідності виокремлення в межах штучного інтелекту двох його підвидів (сучасний етап та суперінтелект), ми знов стикаємось із термінологічною невідповідністю. Запропонований у філософському дискурсі термін „штучні інтелектуальні системи”, який можна було б вживати для характеристики актуально функціонуючих розробок у галузі, семантично перетинається із терміном „суперінтелект” (за аналогією із дослідженим трохи вище випадком), бо суперінтелект буде системою і інтелектуальною, і штучною. Більше того, такі сучасні поєднання комп’ютерних інтелектуальних систем, як Інтернет та подібні, також можуть претендувати на статус суперсистем, а з огляду на семантичні поля досліджуваних термінів - і суперінтелекту.

Тобто, в той час як поняття „суперінтелект” не викликає заперечень, зауваження стосуються самого термінологічного позначення відповідного концепту. Отже, конструктивною слід вважати заміну цього терміна іншим, із більш доречною семантикою складових, які б точніше вказували на якісну, а не кількісну демаркацію в запропонованій дихотомії. Тут можна згадати конкуруючий із „суперінтелектом” (тотожний йому за значенням) термін „істинний штучний інтелект” [9, 211]. Але у цьому випадку проблематичним виглядає застосування категорії „істини”, „істинності” стосовно штучного інтелекту, який, як вважають М. і Д. Ратнери, цілком можливо набуде реального втілення.

Підсумовуючи термінологічний аналіз, запропонуємо зупинитись на використанні терміна „штучний інтелект” в широкому сенсі, який включав би усі можливі варіанти відповідного концепту. У свою чергу як інструмент аналітичного поділу запропонуємо дихотомію „спеціалізований штучний інтелект” - „універсальний штучний інтелект”. В той час як перша складова дихотомії має постати замінником терміна „інтелектуальні програми”, друга позначатиме концепт „суперінтелекту”. Справа в тому, що під останнім, безумовно, розуміють інтелект, який включив би усі функції, асоційовані із інтелектом у гранично загальному сенсі. Завдяки сучасним тенденціям у галузі технологій штучного інтелекту, можна очікувати, що із набуттям самосвідомості, самостійного цілепокладання, творчих здібностей водночас він виконає і вищезгадану вимогу Н. Бострома щодо „перевершення ... людського розуму”. З іншого боку, під спеціалізованим штучним інтелектом будемо розуміти штучні системи, які виконують окремі функції інтелекту та їх сукупності, тобто спеціалізуються в певних галузях інтелектуальної діяльності (зараз такий етап безперечно досягнуто).

Виходячи з такої термінологічної основи дослідження, звернемося до окреслення елементів змісту проблеми штучного інтелекту. Зауважимо, що конституює її в сучасній філософії ціла низка проблем (або відповідно підпроблем) так чи інакше пов’язаних із феноменом штучного інтелекту та взаємодією його із найрізноманітнішими пластами реальності.

По-перше, залишається відкритою у філософії штучного інтелекту проблема методів (визначимо метод, наслідуючи І. Канта, як спосіб дії згідно основоположень [12]). Систематизація, дослідження співвідношень, потенціалу різноманіття міждисциплінарних, трансдисциплінарних, загальнонаукових методів у сфері штучного інтелекту, власне філософських методів (діалектичний, феноменологічний тощо) та розробка методів, специфічних для філософського осмислення досліджуваної галузі, очікують на подальші рефлексії. Зокрема, прогрес на шляху до універсального штучного інтелекту, певних, передбачуваних дослідниками [1; 11], властивих йому специфічних якостей прискорить синтез методологій природничих, технічних, гуманітарних і суспільних наук, які так щільно сплелись у зазначеній сфері.

Проблема створення універсального штучного інтелекту від початку є однією з найважливіших у відповідному проблемному полі. Підхід, у межах якого стверджується, що „...людина є дійсно складною матеріальною системою, але системою скінченної складності і дуже обмеженої досконалості і тому доступною імітації” [4, 311], можна вважати досить впливовим у сучасному філософському дискурсі. До створення нових зразків штучного інтелекту все більше залучають досягнення нано-, біо- та генних технологій. В цьому зв’язку відкритою є проблема конкретного носія універсального штучного інтелекту [5, 105]. Це може бути як цифровий комп’ютер (чи то сукупність об’єднаних у систему комп’ютерів), так і культивована мозкова тканина (останнє породжує певні етичні проблеми).

Тим не менш навіть у межах матеріалістичної парадигми дослідникам слід зважати на цілу низку суттєвих утруднень. Зокрема Р. Пенроуз стверджує, що явище свідомості (а наявність свідомості є необхідною умовою універсального штучного інтелекта) не може бути адекватно описано в межах сучасної фізичної теорії. Більше того, він аргументовано доводить, що воно не може бути пояснено з позицій сучасного наукового світогляду в цілому. Однак дослідник зауважує, що він далекий від дотримання позиції згідно з якою розуміння свідомості „неможливо в межах наукового підходу - просто сучасна наука ще не досягла рівня, необхідного для розв’язання такого завдання” [7, 10].

Тому можна сказати, що зараз ідея універсального штучного інтелекту містить більше від концептуалізації суператрактору, у прагненні до котрого можуть вдосконалюватися сучасні системи спеціалізованого штучного інтелекту, ніж від конкретної мети досліджень, концептуалізації атрактору.

Велику увагу дослідників привертають сучасні та можливі в майбутньому соціокультурні наслідки імплементації досягнень у галузі штучного інтелекту. Останній, особливо у вигляді Інтернету, є однією з важливих рушійних сил глобалізації та розвитку інформаційного суспільства. Важливою є проблема деструктивного використання штучного інтелекту. По-перше, це комп’ютерні віруси, які вже на сьогоднішньому рівні комп’ютеризації завдають відчутної шкоди.

По-друге, йдеться про застосування штучного інтелекту у військових цілях. Як зауважують Е. і Х. Тоффлери, „...роботи, які вміють думати (чи то імітувати процес мислення), нині вперше починають серйозно розглядатися людьми, котрі розробляють військові технології не надто віддаленого майбутнього”. Дійшло навіть до ідеологічного конфлікту між прибічниками бойових роботів із „людиною за кермом” та „автономних” роботів [10, 169170]. Сьогоднішній рівень технологій репрезентує собою успішне застосування під час бойових дій безпілотних літальних апаратів, існують безпілотні тральні човни тощо.

По-третє, взаємодія великої кількості складних комп’ютерних програм (наприклад, на рівні роботів, інтернет-агломерацій, навіть персонального комп’ютера) може призводити до непередбачуваних розробниками наслідків. Вихід роботів (нанороботів, фєнтороботів) з-під контролю внаслідок програмного збою, комп’ютерного вірусу тощо з подальшим ходом науково- технічного прогресу становитиме собою не локальну чи регіональну проблему, а загрозу існуванню усієї планетарної цивілізації.

На спеціальні дослідження заслуговують гуманітарні трансформації. Так,

А.С. Наріньяні застерігає нас від майбутнього, „коли віртуальність формованої свідомості eHOMO [по суті, людини зміненої внаслідок розвитку високих технологій - В.К.] стане для її розсудку і навіть підсвідомості більш близькою та реальною, ніж та конкретна матеріальність, яка залишиться за межами її прямого сприйняття” [6, 17].

Тим не менш не можна залишати поза увагою й інші сценарії. Повсюдне поширення інтерактивних форм комп’ютерної віртуалізації (спочатку це аудіовізуальні комп’ютерні ігри, далі - більш досконалі імітатори із залученням не тільки аудіо та відео, але й тактильних, назальних, смакових тощо ефектів, актуалізації образів з пам’яті користувача, персоніфікованій сублімації його інстинктів, активізації почуттів, емоцій внаслідок прямого впливу на мозок) призведе, по-перше, до того, що вони стануть не менш шкідливими для суспільства, ніж наркотична залежність. Надалі штучний інтелект радше за все зможе запропонувати потенційну майже тотальну втечу від реальності, що призведе до втрати особистості для суспільства. Реакцією стане протидія влади із залученням громадських організацій, обмежувальні зміни у законодавстві, можливо, навіть заборона окремих видів комп’ютерної віртуалізації.

По-друге, усвідомлення „штучності”, „несправжньості” отримуваних насолод зведе їх до класу розваг для бідних. Відповіддю на приголомшуючу за масштабами комп’ютерну віртуалізацію стане мода на „присмак реальності”, своєрідний „новий романтизм”, витоки котрого можна спостерігати вже сьогодні у вигляді діяльності клубів толкієністів, історичного фехтування тощо.

Окремо винесемо такі психічні проблеми взаємодії із штучним інтелектом, як „зрощення” із майном, антропоморфізація носіїв штучного інтелекту. Не такі помітні сьогодні, вони вийдуть на якісно новий рівень із розвитком функціональної діалогічності штучного інтелекту. Останньому не буде потрібна „свідомість”, але лише певний набір інтерактивних функцій, аби сприйматись великою кількістю людей більш особистісно, ніж домашня тварина. З іншого боку, цілком вірогідні сплески ксенофобії, „новий луддизм”.

Найвіддаленішою у часі і певною мірою гіпотетичною постає проблема взаємодії носіїв універсального штучного інтелекту та суспільства. Тим не менш, завчасне створення теоретичної бази подібних досліджень є конструктивним, хоча б для того, щоб не бути захопленими зненацька черговою науково-технічною революцією. Більше того, за такої постановки питання штучний інтелект може розглядатись не тільки як соціокультурний чинник, але й як чинник універсальної еволюції.

Узагальнено викладені вище основні елементи змісту проблеми штучного інтелекту, дозволяють визначити філософію штучного інтелекту як інтегративний напрям філософських досліджень, предметом якого є феномен штучного інтелекту, його становлення, перспективи, соціальні та гуманітарні аспекти існування, аналіз філософсько-методологічних проблем досліджень у відповідній галузі. Предмет філософії штучного інтелекту фактично і складає „проблему штучного інтелекту”, яка досліджувалась у цій статті. Очевидно, що вона являє собою досить різнопланове проблемне поле, стрижнем якого є роль штучного інтелекту в еволюції людства і, можливо, Всесвіту. Подальші рефлексії штучного інтелекту, на думку автора, можуть не тільки конкретизувати окреслені складники цього напряму досліджень, а й кардинально змінити превалюючі нині уявлення про можливості і соціокультурний потенціал „штучного розуму”.

Література

Бостром Н. Сколько осталось до суперинтеллекта? / Ник Бостром // Информационное общество: Сб. - М.: ООО «Издательство АСТ», 2004. -

С. 313-338.

Булыко А.Н. Большой словарь иностранных слов. 35 тысяч слов /

А.Н. Булыко. - М.: Мартин, 2006. - 704 с.

Декарт Р. Рассуждение о методе, чтобы верно направлять свой разум и отыскивать истину в науках [Електронний ресурс] / Рене Декарт; пер. с фр.

М.: Официальный сайт РГБ, 1999-2007. - Режим доступу: http://orel.rsl.ru/nettext/foreign/descartes/method/00.htm

Колмогоров А. Автоматы и жизнь / Андрей Колмогоров // Информационное общество: Сб. - М.: ООО «Издательство АСТ», 2004. - С. 285-312.

Мороз О.Я. Исторические судьбы Homo sapiens в контексте развития искусственного интеллекта, эволюции сингулярных технологий / О.Я. Мороз // Наука и образование: современные трансформации: Монография. - К.: ПАРАПАН, 2008. - С. 89-112.

Нариньяни А.С. Между эволюцией и сверхвысокими технологиями: новый человек ближайшего будущего / А.С. Нариньяни // Вопросы философии. - 2008. - № 4. - С. 3-17.

Пенроуз Р. Новый ум короля: О компьютерах, мышлении и законах физики: монография [Електронний ресурс] / Роджер Пенроуз; пер. с англ. под общ. ред. В.О. Малышенко. - М.: УРСС, 2005. - 453 с. - Режим доступу: http://hotmix.narod.ru/books_rus/anomal/newmind.html.

Петрунин Ю.Ю. Искусственный интеллект / Ю.Ю. Петрунин // Новая философская энциклопедия. - М., 2001. - Т. 4. - С. 159-160.

Ратнер М. Нанотехнология: простое объяснение очередной гениальной идеи / Марк Ратнер, Даниэль Ратнер; пер. с англ. А.В. Назаренко. - М.: Издательский дом «Вильямс», 2004. - 240 с.: ил. - Парал. тит. англ.

Тоффлер Э. Война и антивойна: Что такое война и как с ней бороться. Как выжить на рассвете XXI века / Элвин Тоффлер, Хейди Тоффлер. - М.: АСТ: Транзиткнига, 2005. - 412, [4] с. - (Philosophy).

Швирков О.І. Проблема штучного інтелекту і людиновимірність штучних інтелектуальних систем: дис. ... кандидата філос. наук: 09.00.09 / Швирков Олександр Іванович. - Житомир, 2006. - 174 с.

Kant I. Kritik der reinen Vernunft: 2. Auflage: Traktat [Електронний ресурс] / Immanuel Kant. - Hamburg: Felix Meiner Verlag, 1990. - Режим доступу: ttp://gutenberg.spiegel.de/?id=5&xid=1369&kapitel=1&cHash=e1996c376b2# krvb123.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць