Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Проблема ментальності середньовічної людини (структуризація образу думок та стереотипу поведінки)


А.Є. Лебідь

умський державний університет

В статті досліджуються основні проблеми ментальності людини доби Середньовіччя.

Термін "ментальність" порівняно молодий, хоча походження його дуже давнє. У латинській мові mens, mentis означає будь-яке духовне явище чи діяльність: розум, мислення, розсудок, образ мислення, душевний склад, характер, схильності, а також бадьорість, мужність, відвагу, бажання, намір, план [3, 480]. Звідси пізньолатинське (ХІѴ ст.) mentalis - "те, що від інтелекту". Англійською mental означає те, що діється винятково в розумі, а також все, що належить до інтелектуальних здібностей [5, 708].

Сучасна наука терміном "ментальність" визначає предмет свого аналізу: соціально-психологічні установки, звички та стереотипи свідомості й поведінки, способи бачення світу, уявлення людей, що належать до певної соціально-культурної спільноти. На відміну від теорій, доктрин та ідеологій, які є організованими та продуманими системами, ментальність як система є розмитою в культурі та повсякденній свідомості. Здебільшого вона не усвідомлюється самими людьми, але проявляється в їх поведінці. Ментальність виражає не стільки індивідуальні установки особистості, скільки позаособистісний аспект суспільної свідомості, імплікований у мові, звичаях, традиціях і віруваннях.

У 60-ті роки ХХ ст. намітились нові напрями гуманітарного дослідження. Загальною для них була тенденція деідеологізації знання, пошук уявлень і понять, що визначають свідомість та поведінку людини. Тим самим створювалися умови для вивчення глибинних, підсвідомих рівнів суспільної свідомості, особливо тісно пов’язаних із повсякденним життям людини, з її корінними життєвими орієнтаціями. Ці рівні свідомості представляють величезний фонд людських уявлень, які не можуть бути зведені ні до теорій, ні до ідеологій; вони існують за своїми особливими законами.

На рівні ментальностей, у сфері неформальної карнавальної поведінки (за М. Бахтіним) соціальних груп культура минулого засвідчує про свої таємниці. Тут розкривається інший, невідомий рівень історичної реальності, на якому саме і слід шукати відповіді на запитання, пов’язані з аргументуванням не тільки художньої творчості середньовіччя, а й історичного процесу взагалі. Як засвідчує М. Бахтін, "основное карнавальное ядро этой культуры вовсе не является чисто художественной театрально-зрелищной формой и вообще не входит в область искусства. Оно находится на границах искусства и самой жизни. В сущности, это - сама жизнь, но оформленная особым игровым образом" [1, 5].

Вивчення ментальностей - закономірний і логічний результат пошуків того істотного аспекту соціальної історії філософами, без розуміння якого не можна зрозуміти і саму соціальну історію.

Поняття "ментальність" відносно історії європейського середньовіччя і Ренесансу було запропоноване видатними французькими істориками М. Блоком і Л. Февром у 20-х роках ХХ ст. До них цей термін вживався виключно етнологами лише до первісних народів, а також поняття "розумове оснащення", чи "духовна озброєність", за допомогою якого можна досліджувати особливості свідомості людини в ту чи іншу епоху.

Іншою течією наукової думки, що визначила пріоритет у дослідженні історії, філософії та ментального простору епохи середньовіччя, була структурна антропологія. Поняття "структури" як універсальної системи відносин у суспільстві, що охоплює всі рівні соціальної дійсності, стало одним з компонентів методології дослідників історії ментальностей. Вивчення останніх значною мірою відбувається в розрізі синхронії. Перехід від поняття "монолітний час подієвої історії" до поняття "спектр соціальних часів", супроводжувався зосередженням уваги вчених на вивченні тривалих змін. Саме на цьому рівні вивчається історія ментальностей, оскільки вони відрізняються неабиякою стабільністю, вони помітні лише на великих проміжках історії.

Серед причин, що актуалізували вивчення ментальностей, слід назвати тенденцію сучасного знання до інтеграції, міждисциплінарного дослідження. Такий міждисциплінарний підхід спонукає деяких учених говорити про необхідність розробки антропологічно зорієнтованої науки, яка б зуміла вийти за межі традиційних дисциплін і зробити людину фокусом свого дослідження.

Зацікавленість проблемою ментальності постала у зв’язку із переміщенням центру тяжіння у дослідженні від історії "героїв", правителів, державних діячів, мислителів до історії повсякденного життя різних соціальних верств і груп, звичайних людей, суспільства в цілому. При цьому виявилося неможливим задовольнятися вивченням ідеологій, оскільки цей здобуток культурної чи панівної еліти доходив до свідомості простолюдинів, мас у трансформованому вигляді і, відповідно, треба знати ту духовну, психологічну основу, на якій він базувався.

Але разом із тим постає і більш загальне питання: якими були уявлення народу, емоції та думки людей, які їх вірування, причини їх вчинків, яким уявлявся світ не з кабінету мислителя чи княжого палацу, а з майстерні ремісника чи селянської домівки? Отже, яким є предмет історії ментальностей? Традиційний підхід до вивчення соціальної структури минулого - це опис її за допомогою класифікації понять нового часу. Ми застосовуємо поняття "держава", "класи", "економіка", "власність", "ідеологія", оскільки вони склалися у контексті нашої культури. Але такий опис є зовнішнім щодо досліджуваної соціальної системи й культури. Очевидною є загроза модернізації, перенесення в минуле чужих йому уявлень.

Для подолання цієї проблеми необхідно поєднувати погляд з позицій сучасного спостерігача з намаганням відновити систему думок і уявлень людей досліджуваної епохи. Постановка питання про соціально-культурні уявлення людей іншого часу і є центральним питанням історії ментальностей. Від соціальної психології вона відрізняється тим, що концентрує свою увагу не на настроях, кон’юнктурних, легко змінних станах психіки, а на константах, основних уявленнях людей, закарбованих у їх свідомість культурою, мовою, релігією, вихованням, соціальним спілкуванням. До таких відносяться, зокрема, сприйняття простору і часу (відповідно й усвідомлення історії); відношення світу земного до світу потойбічного, і відповідно сприйняття і переживання смерті; розрізнення природного і надприродного, духу і матерії; установки стосовно дитинства, старості, хвороб, сім´ї, жінки тощо.

Ці та інші форми світовідношення людей даної соціально-культурний спільноти створюють систему - картину світу, що визначає їх склад мислення та поведінку і тем самим впливає на їх соціальний лад та культуру. Включення ментальностей в картину минулого, тобто спроба відновити погляди, уявлення, ціннісні та емоційні установки і реакції людей того часу, - важливий крок до пізнання історичного життя.

Специфіку середньовічного характеру бачать перш за все в емоційній сфері. Емоційність середньовіччя відразу стає помітною досліднику ментальностей. У феодальній Європі розповсюдженим був тип невгамовного і фантазуючого правителя. Можна припустити, що справа не тільки в імпульсивності правителів, але й у відсутності представницьких органів управління, процедури колективних рішень, політичної культури суспільства. Політика вважалася приватною, сімейною, клановою справою, релігійним подвижництвом, рицарською авантюрою і аж ніяк не діяльністю обранців.

У середньовічній емоційності простежується не тільки підвищена інтенсивність, але й надто швидка зміна між протилежними емоціями: від захоплення до гніву, від пригніченості до ейфорії, від невпевненості до самозадоволення. За свідченням Й. Хейзінги: "Когда мир был на пять веков моложе, все жизненные происшествия облекались в формы, очерченные куда более резко, чем в наше время. Страдания и радость, злосчастье и удача различались гораздо более ощутимо; человеческие переживания сохраняли ту степень полноты и непосредственности, с которой и поныне воспринимает горе и радость душа ребенка... Из-за постоянных контрастов, пестроты форм всего, что затрагивало ум и чувства, каждодневная жизнь возбуждала и разжигала страсти, проявлявшиеся то в неожиданных взрывах грубой необузданности и зверской жестокости, то в порывах душевной отзывчивости, в переменчивой атмосфере которых протекала жизнь средневекового города" [7, 19-20].

Таку особливість психіки історики ментальностей називають поляризацією емоційної сфери. Елементом середньовічної чуттєвості була нерозподіленість інтелектуальної та емоційної сфер. Емоційність породжувала у середньовічній свідомості різного роду абстрактні поняття. "Люди этого времени в их способах аргументировать не испытывали потребности в строгой точности, освобождаясь от нее под владычеством неистовых страстей".

Ще один факт, на який слід звернути увагу, полягає в тому, що найбільш афективні види сприйняття (слух, відчуття на дотик, нюх) представлені у пізнанні середньовіччя ширше, ніж у сучасному. Чуттєва опора інтелектуальної діяльності сучасності - зір. У середні ж віки люди в основному слухали, а не читали.

У сфері групових відносин характерною особливістю середньовічної особистості був конформізм по відношенню до "своїх" і агресивність до "чужих". Людина середньовіччя була корпоративною; вона жила у своєму соціальному середовищі і належала до своєї соціальної групи (стану, общини, гільдії, цеху): "средневековье имело ясную идею человеческой личности, ответственной перед богом и обладающей метафизическим неуничтожимым ядром - душою, но с трудом осваивалось с представлением об индивидуальности. Установка на всеобщность, типичность, на универсалии, на деконкретизацию противоречила формированию четкого понятия индивида" [2, 253].

Важко не помітити, наскільки життя середньовічної людини сповнене страхом: "Чувство неуверенности - вот что влияло на умы и души людей средневековья и определяло их поведение. Неуверенность в материальной обеспеченности и неуверенность духовная; церковь видела спасение от этой неуверенности лишь в одном: в солидарности членов каждой общественной группы, в предотвращении разрыва связей внутри этих групп вследствие возвышения или падения того или иного из них. Эта лежавшая в основе всего неуверенность в конечном счете была неуверенностью в будущей жизни, блаженство в которой никому не было обещано наверняка и не гарантировалось в полной мере ни добрыми делами, ни благоразумным поведением. Творимые дьяволом опасности погибели казались столь многочисленными, а шансы на спасение столь ничтожными, что страх неизбежно преобладал над надеждой... Итак, ментальность, эмоции, поведение формировались в первую очередь в связи с потребностью в самоуспокоении" [4, 393-394].

Але середньовічний страх як феномен ментальності того часу є складним явищем. І це тому, що в житті була не тільки мінливість, але й непохитний порядок, що забезпечувався, у першу чергу, добре розвиненою ієрархією небесних і земних сил. Над цим працювали Отці церкви і теологи. Людина того часу бачила в Богові творця непохитного порядку, у якому їй відводилося непохитне місце. Релігійний страх для тогочасного мешканця - синонім совісті, а світська безстрашність сприймалася як аморальність, богоборство, демонізм.

Таким чином, вивчення ментальностей відповідає не тільки на питання: як люди сприймали дійсність? Оскільки це сприйняття і переживання становили невід’ємну частину їх соціальної поведінки. Їх психічні реакції і розумові образи безпосередньо включались у життєву практику. Тим самим проблема ментальностей перестає бути проблемою однієї лише історичної психології, а є частиною соціальної історії. Духовний світ людей, зміст якого залишався здобутком істориків літератури, релігії, мистецтв, як правило не досліджувався філософами та істориками, а сьогодні стає складовою частиною універсальної антропоцентричної науки.

Оскільки переживання людей, їх уява та думки складають їх життєву практику, цей суб’єктивний світ, зміст якого трансформується під впливом матеріального буття, разом з тим постійно впливає на образ думок членів суспільних груп, визначає їх соціальну поведінку.

Саме в такому новому підході до соціально-історичного аналізу А.Я. Гуревич вбачає "коперніканську революцію", яку здійснили історики і філософи, що досліджують проблему ментальностей. А той напрям дослідження, який зокрема розвиває Ж. Ле Гофф, він пропонує називати не "історичною антропологією" чи "антропологічно зорієнтованою історією", а "соціально-історичною антропологією" [4, 543].

Література

  1. Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. - М.: Художественная литература, 1990. - 543 с.
  2. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. - М.: Искусство, 1984. - 350 с.
  3. Дворецкий И.Х. Латинско-русский словарь. - М.: Русский язык - Медиа, - 843 с.
  4. Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада. - Екатеринбург: У-Фактория, 2005. - 560 с.
  5. Мюллер В.К. Большой англо-русский словарь. - Екатеринбург: У-Фактория, - 1536 с.
  6. Проблеми теорії ментальності. - К.: Наукова думка, 2006. - 408 с.
  7. Хейзинга Й. Осень средневековья. Исследование форм жизненного уклада и форм мышления в XIV и XV веках во Франции и Нидерландах: Соч. в 3-х тт. - М.: Прогресс-Культура, 1995. - Т. 1. - 416 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць