Безкоштовна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць

Феномен залучення до масової культури


A.B. Зуєв

Уманський державний аграрний університет

У статті розглядається проблема визначення критеріїв описання та методологічного дослідження явищ масової культури. Зокрема, розглядається

здатність сучасної цивілізаційної матриці перетворювати будь-яке явище на власний складовий елемент, трансформуючи його у знаково-інформаційну форму.

Масова культура в усій безлічі своїх проявів, будучи світоглядною основою знаково-інформаційної цивілізації, міцно закріпила за собою статус аксіологічного базису існування сучасної людини. Водночас, у середині самої ціннісної ієрархії інформаційного суспільства особливе місце посідають знакові утворення, що імітують культурну дію, творчу активність, зберігаючи ілюзію людської самоідентифікації в умовах принципового витіснення людини за межі цивілізаційного функціонування. Описання імітаційної природи інформаційних сегментів, які агресивно залучають людину до знакотворення замість культурної дії, є одним з найголовніших завдань сучасних гуманітарних і соціально-філософських досліджень.

Важливість визначення чітких теоретичних критеріїв аналізу явищ масової культури полягає в тому, що хоча б на рівні філософської теорії будуть проведені демаркаційні лінії між феноменами, що мають принципово різну онтологічну основу, а саме: між духовно-особистісними та знаково- інформаційними проявами людської буттєвості. Інформаційні ж маніпулювання категоріями «творчість», «духовність», «культура», «особистість» тощо зрештою ведуть до інерційного їх сприйняття, яке полягає в тому, що нам просто приємно вважати себе «культурними істотами», «особистостями, здатними до духовних зусиль». Фіксуючи у знаковій формі такі свої можливості, сучасна людина феноменологічно не переживає їх, але із задоволенням імітує. Про небезпеки такого імітаційного ставлення до власної людяності активно попереджала екзистенціальна філософія: «Виникає сумнів в тому, чи існує духовний рух, який діє так, щоб усі приймали в ньому участь; можливо, ця доступність всім була б лише інерцією руху, який вже припинився, який, застигнувши в об’єктивності, здатен слугувати лише для розваги» [6, 394]. Така «доступність всім», набувши зрештою знаково-інформаційної форми, призвела до цивілізаційної ситуації, у якій кожен з нас може уявити себе всемогутнім, насправді будучи абсолютно нездатним до жодної культурної дії.

Звідси походить світоглядна актуальність цього дослідження, що полягає у запобіганні людській самоомані, яку активно продукує сучасне знаково- інформаційне виробництво. Перебуваючи в середовищі знаків і їх економічної цілепокладеності, людина інерційно надає їм духовного значення, адже традиційно склалося усвідомлення того, що будь-яке духовне зусилля, творчість у культурі має об’єктивуватися в знакові форми. І людина, виробляючи і маніпулюючи інформацією, із задоволенням перебуває у стані самоомани, вважаючи таке продукування за творчість, а його результати за наслідки своїх духовно-культурних прагнень і зусиль.

Проблема масовості як ознаки сучасного цивілізаційного розвитку розглядалася в сучасній філософії з декількох різних теоретичних позицій. Одним з найфундаментальніших підходів до вирішення питання про співвідношення масового і особистісного є екзистенціальна традиція (К. Ясперс, X. Ортега-і-Г ассет, М. Хайдеггер, М. Бердяєв та ін.), яка розглядала маси як такі, що «самі по собі не мають властивостей особистості; вони нічого не знають і нічого не бажають, вони позбавлені змісту і слугують знаряддям того, хто лестить їх загальним психологічним забаганкам і пристрастям» [6, 144]. Водночас в екзистенціалізмі проголошувалася можливість особистісного протистояння масовим тенденціям на основі творчої діяльності й активної самоідентифікації. Така позиція наприкінці ХХ століття змінилася постмодерністськими трактуваннями маси та масової культури (Ж.-Ф. Ліотар, Ж. Бодрійяр, Ф. Джеймісон та ін.), у якій їх основною ознакою стало сприйняття знаково-імітаційної реальності як похідної та визначальної. Знаки та інформаційні прояви стали основною реальністю, у якій масі існувати зручно і безпечно, а масовій людині завжди є чим зайнятися - знаково-інформаційною маніпуляцією: «Знакову імітацію стали сприймати як річ, реальнішу за реальну та кращу за неї» [4, 247]. Зрештою, можна виділити теоретичну традицію, в якій масова культура розглядається як засіб заповнення вільного часу, значна кількість якого стала великою частиною життя сучасної людини (М. Маклюен, К. Тепліц, Р. Молтбі, Е. Ван ден Хааг, Л.М. Наумова й ін.). У такому підході культура нібито поділяється на два значення - культура у традиційному розумінні як прояв духовної активності, що має своє втілення в об´єктивованій формі, та культура масова, яка є лише засобом якнайпасивніше відпочити у власний вільний час.

Таке розмежування традиційного розуміння понять «культура» та «масова культура» на інформаційному етапі цивілізаційного розвитку, на нашу думку, є недоцільним. Розуміння культурної діяльності як творчої, духовної активності у світі, який розкладений на безмежну кількість знакових сегментів, неможливе, адже єдиний вид активності, що в цьому світі сприймається, - це продукування і маніпуляція інформацією. Отже, методологічно недоцільно визначати особливості сучасної масової культури на основі її порівняння з культурою в традиційному розумінні. Масова культура стала всеохоплюючим псевдоідеологічним явищем, яке, з одного боку, чітко визначає, що будь-яке явище повинне сприйматися виключно в інформаційно-знаковій формі, а з іншого, дозволяє будь-які форми інформаційної активності, тим самим створюючи ілюзорне відчуття свободи творчої діяльності. Тож, важко погодитися з тим, що «занурення в потік інформації, що лине з телеекрану, для людей лише спосіб провести вільний час, і лише» [5, 57]. Скоріше, занурення в потік інформації - це все, що залишилося людині, включно з тією ілюзією, що в неї є щось поза цим потоком.

Сучасна людина, догоджаючи власним амбіціям та ілюзії того, що вона є творчою істотою, не бажає усвідомити того, що масова культура стала всеохоплюючим явищем, яке здатне залучати будь-що до своєї інформаційної матриці. Яким чином досягається здатність такого всеохоплюючого залучення? Це стає можливим лише у світі, який втратив свою онтологічну цілісність, перетворившись у безкінечність не пов’язаних смислом, окремих інформаційних сегментів. Тепер, будь-яка людська активність, навіть така, яка здається самій людині творчою, може постати у цьому світі лише у формі відірваного від інших знаків. Трансформувавши цілісність світу як головну людську цінність на абсолютну цінність інформаційного залучення, ми втратили можливості тих видів діяльності, які базувалися на принципі духовної єдності (насамперед, маємо на увазі творчу діяльність). Тепер основною мотивацією нашої поведінки стає залучення її результатів до інформаційної сфери: «Там, де реальний світ розкладається на елементарні образи, елементарні образи перетворюються на реальні сутності, а дійсні мотивації - на гіпнотичну поведінку. Видовище, як тенденція пропонувати світ, який вже не вловлюється безпосередньо, через різноманітні спеціалізовані опосередкування, визначає зір привілейованим людським чуттям, яким в попередні епохи був дотик. Це найабстрактніше, найбільш сприятливе до містифікації чуття відповідає загальній абстрактності сучасного суспільства. Але видовище не можна просто ототожнювати із вдивлянням, навіть у поєднанні із слуханням. Воно є те, що запобігає діяльності людей, перегляду та виправленню їх творчості. Воно протилежне діалогу. Всюди, де існує незалежна репрезентація, відтворюється видовище» [1, 26-27]. Таким чином, заради власної комфортної пасивності ми навіть готові піти на трансформацію форм чуттєвого сприйняття об´єктивної реальності. Причому така трансформація знаходиться під безпосереднім впливом цивілізаційно-економічної структури інформаційно- знакового середовища.

Важливо, що продуктивно-економічна структура масової цивілізації таким чином формує попит на власну продукцію, що людина, прагнучи до максимального комфорту, не може не відповісти позитивно на ті інформаційні гаразди, що їй пропонуються. Більше того, людина сама залучається до цивілізаційної активності лише у знаково-інформаційній формі. Теорія масової культури як засобу заповнення вільного часу таким чином висвітлює цю тезу: «Засоби масової комунікації за своєю природою віддають перевагу такій продукції (таким комунікатам) і формам їх передачі, які максимально враховують особливості меж своєї дії, тобто сфери вільного часу. Крім того, наявність вільного часу вимагає постійно нових продуктів споживання, дуже швидко відкидаючи старі, уже спожиті, або вже неактуальні. Отже, вимоги новизни (часто відносної, бо в кожному разі ця «новизна» має інтерпретувати по-новому добре відомі мотиви) і «масовості» складають основні критерії масової культури, за якими оцінюється її товар» [2, 157]. Ми вважаємо за доцільне розширити вплив цінностей масової культури і на сфери, що не охоплюються виключно вільним часом. В інформаційній цивілізації будь-які зміни у виробничій, соціально-економічній, політичній, розважальній сферах насправді не несуть жодної новизни, адже змінюють не сутність, а лише знакову форму. Такі зміни, з одного боку, задовольняють (нехай навіть в ілюзорній формі) прагнення людини до руху, а з іншого - не загрожують цивілізаційному функціонуванню, не змінюючи його внутрішню сутність.

Аксіологічна матриця масової культури здатна залучити будь-що. Для інформаційної форми втрачається значення таких культурних дихотомій, як «Добро - Зло», «Істина - Хиба», «Правда - Брехня» тощо. Оцінка будь-якої залученої у формі інформації події може бути лише одна - вона стала знаком, а отже - складовим елементом інформаційної цивілізації. Усе, що цінується в речах, подіях, вчинках, продуктах, зрештою, в людях, - це здатність набути знаково-інформаційної форми. У філософському аналізі масової культури впливовою є думка про те, що інформаційна продукція швидко старіє і вимагає постійного відтворення у нових і нових формах. Зокрема, таку позицію знаходимо у праці Кшиштофа Тепліца «Все для всіх: Масова культура і сучасна людина»: «Швидкість споживання і відкидання вже спожитих продуктів - причина стрімкого старіння витворів масової культури, а також надзвичайного прискорення обертів індустрії, що їх виробляє» [5, 60]. Насправді, явище старіння та деактуалізації не є притаманним сегментам масової культури, так само, як і явище новизни чи актуальності. Будь-який прояв інформаційності ми можемо споживати безліч разів як у незмінній формі, так і у формі імітації змінності. Безкінечні одноманітні випуски новин, безкінечність однакових рекламних роликів, безкінечність однакових теле- і кіносюжетів, безкінечність Інтернет-сайтів, які пропонують безкінечність одноманітності, безкінечна одноманітність професійних маніпуляцій та сімейних сцен, справжня мотивація яких уже давно знаходиться не у сфері психіки і підсвідомості, а в середовищі знакових іміджів, - усе це зводить нанівець значення новизни, зміни, перетворення, творчості. Усе - і нове, і старе, і творче, і безглузде, і корисне, і шкідливе - зливається у несуперечності інформаційної форми. Як здатні споживати один за одним прорекламовані популярні батончики чи йогурти, так само ми можемо передивлятися один і той самий кінофільм або телесеріал, гратися в одноманітні комп’ютерні ігри чи перечитувати одноманітні теоретичні статті. Новизна втратила будь-яку цінність, лише інформаційна залученість робить те чи інше явище значущим та існуючим.

Саме таке бездобірне залучення будь-чого до масової культури стає найголовнішим фактором, завдяки якому масовий стиль існування, мислення та світогляду сприймається людиною безапеляційно. Людині зручно існувати в світі, у якому сприймається все, адже тепер будь-яка за рівнем якості дія, перетворившись на інформаційний знак, стане цінною, суспільно значущою, такою, яку може комфортно і без зусиль сприйняти інша людина. У світі, де масі протистояла особистість, людина була змушена проявляти внутрішні духовні здатності, звільняти творчу енергію. У світі, де не існує нічого окрім маси, людині знаходитись набагато зручніше, адже тепер не потрібно напружуватись задля того, щоб бути значимим і вважати себе творчою істотою. Процес перемоги масового над особистісним X. Ортега-і-Гассет змалював таким чином: «Маса розчавлює під собою все, що відмінне, незвичайне, індивідуальне, кваліфіковане й добірне. Хто не схожий на всіх, хто не думає як усі, ризикує, що його усунуть. Та ясно, що ці «всі» насправді не є всі. «Усі» - це нормально була складна єдність мас і розбіжних спеціалізованих меншин. Тепер усі - це тільки маса» [3, 20]. Коли маса стала «всім», людина відчула себе повністю захищеною від будь-яких світоглядних негараздів, адже тепер вона позбавлена можливості бути витісненою як меншість. Тепер людина захищена від нерозуміння більшістю завдяки неможливості особистісного самовираження. Єдине, що залишається людині, - це активно залучатися до сфери масової культури через сприйняття, продукування або маніпулювання знаково-інформаційними сегментами та насолоджуватися тими можливостями, які це залучення забезпечує.

Отже, у знаково-інформаційній цивілізації, ідеологічною основою якої стала масова культура, будь-що без будь-якого критеріального добору залучається і сприймається як складовий елемент. Єдиною умовою такого залучення є набуття інформаційної форми. Знаково-інформаційна форма залученого до масової культури явища забезпечує людині якнайкомфортніше його сприйняття, яке не вимагає витрат моральної, естетичної чи когнітивної енергії. Більше того, навіть чуттєве сприйняття людини трансформується, реагуючи на умови існування в інформаційному світі. Перетворюється і мотиваційна сфера людської поведінки, для якої втрачають значення енергетичні моменти особистісної самоідентифікації та творчості. Чим би не була зумовлена дія людини, творчим поривом чи пасивною відповіддю на зовнішні вимоги, які б наслідки з етичної чи естетичної точки зору вона не викликала, не має жодного значення, адже будь-який результат або буде залученим до сфери масової культури в інформаційному вигляді, або його взагалі не буде. Таким чином, людина досягає принаймні ілюзії задоволеності власним існуванням, адже від неї не вимагається енергетичних затрат у будь- якому виді діяльності. Ілюзорність же такої задоволеності полягає в тому, що не вона є джерелом комфортної безенергетичності, а навпаки - нездатність звільняти особистісну енергію імітує відчуття задоволеності.

Література

Дебор Г.-Э. Общество спектакля. - М.: Логос, 2000. - 184 с.

Наумова Л.М. Видовище як феномен культури. Соціокультурний вимір. - К.:КиМУ, 2006. - 234 с.

Ортега-і-Гасет X. Бунт мас // Ортега-і-Гасет X. Вибрані твори. - К.: Основи, 1994. - С. 15-139.

Сторі Дж. Теорія культури та масова культура. Вступний курс. - К.: Акта, - 360 с.

Теплиц К.Т. Всё для всех: Массовая культура и современный человек. - M.: РАН ИНИОН, 1996. - 123 с.

Ясперс К. Смысл и назначение истории. - М.: Республика, 1994. - 527 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць