Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Африканська культура: міфи і реальність (на допомогу лектору)


В.П. Капітон., О.В. Капітон

У статті аналізується менталітет, чаклунство, магія, культи, звичаї та традиції народів Тропічної Африки.

Ключові слова: чаклунство, магія, культи, звичаї, традиції, африканський менталітет.

Постановка проблеми. За класифікацією ЮНЕСКО відповідно до особливостей культурного походження й сучасного функціонування культури, одним із культурних регіонів є тропікоафриканський, до якого відноситься вся екваторіальна, тропічна та південна Африка: усі країни, які знаходяться на Африканському континенті південніше Сахари. Культура другого за величиною після Євразії материка, що називається Африкою, має давню й багату історію, своєрідну та унікальну культуру. На жаль, знайомство з нею, в основному в начальній літературі, обмежується розглядом однієї з її форм, міцно пов’язаної з розвитком Стародавнього Сходу, а саме - з Єгиптом. Ще в Стародавньому Світі людей вабили чудеса й багатства африканських країн, їх неповторна культура. Нині Тропікоафриканський культурний регіон є одним із перспективних. Популярність його культури швидко зростає в усіх країнах світу. В Україні увага до африканської культури обумовлена, перш за все, тими політичними та економічними зв’язками з країнами Південної Африки, що стрімко розвиваються. Ця обставина вимагає більш глибокого вивчення африканської культури, особливо тих звичаїв, традицій та культів, які мало висвітлюються у вітчизняній культурологічній літературі. Сутність менталітету африканських народів можна зрозуміти, познайомившись з такими явищами їх культури як чаклунство та магія.

Аналіз останніх досліджень і публікацій з питань культури Тропікоафриканського культурного регіону дає можливість дійти висновку, що в останні десятиріччя з’явилися культурологічні дослідження африканської культури [1, 2, 3, 4, 5], які були використані авторами статті під час її написання.

Метою даної статті є дослідження особливостей африканської культури, зокрема таких унікальних її явищ, як чаклунство та магія, що розкривають характер африканського менталітету.

Разюча різноманітність звичаїв, традицій, культів у різних народів земної кулі вже давно кидалася в очі людям як науки, так і простим спостерігачам. Раніше цьому тільки дивувались, особливо коли стикалися зі звичаями надто несхожими на наші європейські. Їх засуджували, висміювали. Християнські місіонери прагнули викорінити "язичницькі" звички народів колоніальних країн. Але більш серйозні мислителі і раніше замислювалися: як зрозуміти це розмаїття звичаїв, захистити їх від насмішок. Ще Мішель Монтень, відомий французький письменник і вчений ХХІ ст., говорив, що «дикуни» (тобто народи колишніх колоній) так само дивуються нашим звичаям, як ми їхнім; що кожен народ має право дотримуватися своїх звичаїв, традицій і нам у цьому сенсі немає підстав особливо підноситися над американськими індіанцями або африканцями.

Звичаї африканського культурного регіону дуже різноманітні. Деякі з них здаються нам дивними, оскільки вони нам не знайомі. Африці не поталанило: у більшості її країн письмо з’явилося відносно недавно, з приходом колонізаторов. Минуле сховалося в легендах і міфах. Лише останнім часом вчені стали збирати по крихті інформацію про події, які відбувалися на континенті сотні і тисячі років тому.

У ХІХ ст. виникла нова наука - етнографія. Почалося серйозне, систематичне вивчення звичаїв і традицій різних народів. Почали з´являтися - і в Росії, і в західних країнах - загальні огляди моралі та звичаїв народів усіх частин світу. З тих пір минуло більше 100 років. Етнографічні описи різних країн та їх населення все збільшувалися і в кількості, і в об´ємі. Разом з тим, робилися і робляться все нові спроби осмислити та пояснити народні звичаї, знайти закони, яким вони підкоряються у своєму розвитку, зрозуміти їх коріння та джерела.

Відомо, що на Землі живе безліч народів. Їх, мабуть, кілька тисяч. А племена? Тут рахунок піде на десятки тисяч. Яке безмежне море мов і культур! Яке багатство звичаїв, обрядів, повір´їв, вірувань!

Недавня карта Африки схожа на картату ковдру, в якій повторюються більш - менш одні й ті самі кольори - кольори колоній Великобританії, Франції, Португалії, Бельгії. Були, звичайно, і самостійні держави, але тоді вони становили меншість. Були ще якісь загадкові країни, наприклад, пофарбовані в смужку - Англо - єгипетський Судан. Чому Судан англо - єгипетський, а не суданський, у той час усім було зрозуміло, оскільки майже вся територія Африки належала всім, окрім африканців. А чверть століття по тому? Лише чверть століття! Ми бачимо, як майже всі колонії зникли з карти Африки, Азії. Майже не залишилося колоній в Америці.

Проповідники "теорій" про "повноцінні" і "неповноцінні", "вищі" і "нижчі" раси і народи наполегливо стверджують: африканці, індіанці, папуаси - це не такі люди, як європейці. Вони і живуть зовсім не так, як ми. Чому? Тому що у них інший колір шкіри, інший розріз очей, інший колір волосся, інші звичаї. Вони, на думку представників цих теорій, нижчі від європейців у розвитку, отже і ставитися до них треба як до людей нижчого сорту.

Дійсно, на Землі живуть різні люди з різними звичаями, традиціями, культурою і віруваннями. Але всі вони - люди Землі. Несхожість їх один на одного пояснюється і різним рівнем розвитку, і різним географічним середовищем, і різною стадією пристосування до нього.

Можна погодитися з думкою В.О. Корочанцева [Див.: 3], що однією з цивілізаційних особливостей африканського суспільства є специфічна роль у ньому архаїчних структур свідомості та культури. Це не тільки наявність потужного шару колективного несвідомого в суспільній психіці, але й настільки ж потужна його проекція у площину свідомості, що виразно впливає на реальне життя, суспільне поводження, культуру. Проекція колективного несвідомого, його архетипів виявляється в тій ролі, яку відіграє міфологічна картина світу й заснована на ній система цінностей у сучасному житті [1, 3]. Хоча й значно витіснена західним впливом й системою цінностей інтелігенції, яка отримала західну освіту, архаїчна картина світу (і насамперед її основні образи, цінності й установки) все ще відіграє домінуючу роль у масовій свідомості на Африканському континенті.

Проблеми місця й ролі архаїчних структур в індивідуальній і колективній свідомості, а точніше - в "колективному несвідомому", уже давно привертали увагу закордонних і вітчизняних фахівців. В останні роки ці проблеми набули особливого загострення.

Зміст поняття "архаїчний субстрат", "архаїка" відрізняється від широко вживаного поняття "традиційність". Під архаїчним субстратом розуміється існування в колективному несвідомому народу як суб´єкта даної цивілізації, якихось домінант (стійких образів, стереотипів, символів, ідеалів), що визначають особливий архаїчний лад думки, специфіку культури, характеру суспільних реакцій, а звідси й суспільного поводження. Дослідження К. Юнга і його послідовників, а також вітчизняних психологів показали, що наявність колективного несвідомого, як частини суспільної свідомості, реальна, більше того, воно відіграє цілком певну роль у функціонуванні суспільного менталітету. Існує постійний, динамічний зв´язок між обома сферами свідомості, причому несвідоме впливає на вчинки людей, на їхнє поводження. Найважливішими елементами колективного несвідомого є архетипи, що розуміються як інформаційні структури, у яких викарбувалися сліди древнього досвіду, древні інстинкти, елементи міфологічної картини світу. Архетипічні образи, які розташовуються за типом бінарних опозицій, - це проекції архетипів, які можуть бути перенесені й на конкретні об´єкти. Так втіленням світла, добра, порядку можуть стати не тільки боги, міфічні герої, але й конкретні вожді, лідери. Втіленням темряви, хаосу, зла стають демони, злі чаклуни, а також конкретні вороги.

Архетипи мають загальнолюдський характер, однак форма їхнього прояву специфічна в різних суспільствах. Специфічний і баланс між раціональними структурами свідомості і його архаїчних елементів у суспільному менталітеті, у культурі даного суспільства. Необхідно відзначити, що в переломні епохи, у періоди суспільних криз і зміни систем цінностей, у всіх суспільствах архаїчні форми свідомості й культури виступають на перший план, підмінюючи часом раціональні, як це відбувається сьогодні і на Україні. Необхідно відзначити й те, що в кризові періоди виникає суспільна потреба звернення до джерел своїх етнічних культур, до глибоких шарів минулого. Свідомо, а іноді й несвідомо, суспільство реконструює глибинні реалії своєї культури, відтворює міфологічні образи й форми древньої картини світу, древніх переказів. Тим більше, очевидне збереження зв´язку з витоками своєї культури у народів, які перебувають на периферії сучасної цивілізації. Такими є народи Тропічної Африки, які, незважаючи на християнізацію та ісламізацію, реально живуть у межах своїх етнічних культур, зберігаючи з ними живий повсякденний зв´язок.

Життя африканців протікає ніби у двох вимірах, які не стикаються один з одним і не заважають один одному. Навіть сучасний освічений африканець, християнин чи мусульманин залишається людиною архаїчного суспільства, займає певне місце у традиційній соціальній ієрархії й зберігає основні ментальні риси своєї культури. Образ світу, що склався в архаїчних шарах африканських культур і знаходить своє вираження в міфології, а також у знакових системах ритуалів, обрядів, мови, вірувань і т.ін., не втратив свого актуального значення й продовжує залишатися основою світорозуміння не лише більшості сільського населення Тропічної Африки, але й багатьох міських жителів. З цієї іманентної суспільній свідомості моделі світу не все однаковою мірою використовується повсякденною свідомістю, однак саме на базі цієї моделі, характерних для неї домінант формується той специфічний погляд на дійсність, який властивий африканцям. Тому так важливо розглянути сутнісні елементи міфологічної картини світу, а саме чаклунство і магію, що лежать в основі їхнього світогляду й визначають особливості їхнього менталітету. У цій мозаїці ще стільки таємничого й суперечливого, що кожен, хто спробує зазирнути за межі явного, неминуче зіткнеться з величезною кількістю загадок і з подивом виявить, що африканець все ще частенько ходить до чаклуна за порадою, що традиційні вірування, не дивлячись на всі хитрування християнства, як і раніше існують, а древні святині -печери, скелі, дерева-гіганти все ще оточені містичним поклонінням.

До цих пір то в одній, то в іншій африканській газеті з´являються замітки про перевертнів, про таємні об’єднання «людей-леопардів», «людей-левів», «людей-гієн». Історії деколи виглядають настільки правдиво, що важко їм не повірити. Хоча у наш науковий час ми, у кращому разі, зустрічаємо такі розповіді недовірливою посмішкою, багато африканців продовжують вірити в це та із задоволенням діляться власним досвідом.

Перевертні займають значне місце в африканському фольклорі. Як правило, вони вважаються проявами злої сили і приносять людям одні неприємності. Віра в перевертнів ще настільки сильна, що про них вважають за краще не говорити вголос. Наприклад, на заході Уганди, в містечку Міто-ма, порівняння з «людиною-левом» сприймається як образа. Стверджують, що колись там існувала досить велика спільність перевертнів. Вдень це були звичайні селяни, а ночами вони перетворювалися на левів і нападали на односельчан. Їх називали «мужваго». Інколи перевертнями вважалися навіть священнослужителі.

На території тропікоафриканського культурного регіону печери до цих пір вважаються святинями і є місцем стародавніх язичницьких обрядів, які здійснюють і католики, і протестанти, і мусульмани. В Африці таких місць безліч. Так в Уганді, наприклад, майже в кожному селі можна знайти святиню, походження якої губиться в різноманітних, деколи суперечливих, легендах і міфах. Більше всього святині пов´язані з ім´ям Кінту - праотця народу баганда. Саме у часи Кінту, як вважають баганда, на їх землі з´явилися великі стада тварин і різні рослини. Кінту і його міфічні родичі залишили різноманітні сліди своїх «діянь». То тут, то там можна зустріти то священну скелю, в яку, за переказами, перетворився народний герой, то священний ліс, в якому живуть духи забутих предків.

У середині 60-х років ХХ ст. університет Уганди Макерере провів спеціальне дослідження в середніх школах аби визначити, в якій мірі діти обізнані зі старими віруваннями. Результати виявилися несподіваними: переважна більшість школярів і їх батьки були постійними клієнтами знахарів і чаклунів, і в той же час, вважалися зразковими прихожанами. З якими ж питаннями зверталися вони до знахаря? Батьки запитували, як влаштувати дитину у кращу школу. Діти - як отримати гарну оцінку на іспиті або відвести лихе око суперника. Дівчаток особливо хвилюють питання кохання: вони просять приворотні засоби. Знахарі ніколи нікому не відмовляють у пораді і після ритуальної церемонії вручають клієнтові відповідний талісман. Одні талісмани носять у кишені, інші вішають на шию або надівають на палець. Буває, що батьки не впевнені, що конкретно потрібно їх дитині, і просять знахаря просто «зашити щастя» в її тіло. У цьому випадку чаклун робить два надрізи в нижній частині вказівного пальця на правій руці дитини і втирає туди «щастя» - лише йому відому суміші трав або корінців [1, с. 27].

У тропічній Африці чаклун є не лише частиною повсякденної дійсності, але й відіграє першорядну роль у деяких сферах психології індивідуума і групи. Так що ж таке чаклун? Психологи, даючи відповідь, скажуть, що йдеться про спроби негативного вирішення моральних проблем, про умовне представництво колективного зла. Соціологи аналізуватимуть умови діяльності чаклуна як шкідливого члена суспільства. Фольклористи будуть говорити про його надзвичайні подвиги, що збереглися в пам´яті народу. Деякі спеціалісти, плутаючи два протилежні поняття, говоритимуть про «чорну магію» і «білу магію», про «чаклунів» і «античаклунів» і так далі.

Нечіткість формулювань цього поняття часто ускладнює проблему, а тим часом вона досить проста. У світлі накопичених спостережень африканський чаклун з´явиться у нашому викладі в цілком людському образі як особа, яка під впливом незборимої сили і шляхом усіляких темних хитрувань може завдавати шкоди своїм близьким, діючи абсолютно анонімно і залишаючись для того в цілковитій невідомості. Таким чином, чаклун - це зла і небезпечна людина, хоча погані вчинки вона не завжди здійснює по своїй волі. У багатьох випадках чаклун діє несвідомо. Точніше було б сказати, що активним чинником тут виступає шкідливий флюїд, що затвердився в його фізичній оболонці. Чаклун дуже схожий на «одержимого» в класичному розумінні цього терміну. Але врешті-решт важливим є матеріальний результат злочинів, що здійснюються чаклуном. І з цієї точки зору він справжній злочинець. Кидаючи виклик встановленим законам, він стає носієм збочень і живою антитезою добра. Дехто закономірно вважає, що чаклунство не система технічних прийомів, а стан. Чаклун - це психічне чудовисько, яке усвідомлює або не усвідомлює свою надприродну шкідливу владу над людьми. Не розуміючи свого стану, чаклун дізнається про нього інколи з суспільного обвинувачення. У розумінні африканця існує декілька типів чаклунів. Найбільш поширений із них той, що поїдає душі. У нього є двійник, який здатний покинути тіло чаклуна і напасти на життєву силу інших людей, - головним чином, членів його власної сім´ї.

Берег слонової кості - країна, де чаклунство вважають звичайним явищем, і де кожна людина в тій або іншій мірі гуніон, тобто чаклун. Особливо тут побоюються людей похилого віку, калік, хворих і взагалі людей, ображених природою. Вважають, що існують двійники чаклунів, які активно діють і об´єднуються в асоціації, в яких кожен з них повинен принести в жертву душу одного зі своїх живих родичів. Ці двійники-чаклуни можуть захоплювати життєву силу іншої людини, боротися з нею і вбивати її. Інакше кажучи, вони діють в невидимому світі в ролі вбивць і людоїдів. Так, перетворюючись на хижаків, вони нападають на людей, що заблукали у лісі. У вигляді гризунів і мавп вони знищують посіви, часто викликають хвороби, вводячи у тіла своїх близьких шматочки заліза, камінчики, склянки, ланцюжки, кігті, вуса леопарда. Нападаючи на печінку якої-небудь людини, вони прирікають її на повільну смерть. Африканці також вважають, що їх чаклуни можуть обертатися в тварину, лякати вночі, красти у своїх жертв активну силу, яка одушевляє тіло. Потім, коли ці жертви поховані, чаклун викопує трупи із землі, оживляє їх і тут вже «по-справжньому» вбиває, поїдаючи м´ясо. У народній уяві, у чаклуна є пара очей на потилиці, тому він бачить все, що відбувається ззаду. На руках і на ногах у нього є кілька ротів із зубами. Чаклун может літати в повітрі, в цей час у нього з рота і з-під рук вилітає вогонь. Він пронизує своїм поглядом нутрощі своїх близьких, бачить, як б´ється серце і циркулює кров.

У житті общини проблема чаклунства невіддільна від суспільного блага. Оскільки чаклуни протидіють життєвим інтересам суспільства, останні організовують свій захист за принципом «удар за удар». У кожному африканському селі існує ціла система заходів і бойових засобів для боротьби з чаклунами. Деяких вроджених калік, старих жінок, прокажених, паралітиків, альбіносів, а інколи і близнят, підозрюють в тому, що вони потенційні чаклуни. До них ставляться з обережністю.

Африканці ретельно приховують свої контакти з чаклунами і знахарями. Роблять вони це з трьох причин. По-перше, традиція зобов´язує таємно шукати поради у чаклуна, особливо якщо справа стосується лихого ока або ворожих дій злих духів, насланих ворогом. По-друге, приналежність до християнської релігії змушує африканця засекречувати свої контакти з чаклуном. По-третє, в Африці стільки раз влаштовувалися гоніння на знахарів і чаклунів, що вони самі вважають за краще триматися в тіні. І все ж повідомлення про чаклунів та їх «діяння» досить часто приходять з Африки і в наші дні. У їх числі не лише випадки з «навіюванням» смерті на відстані або вдало розкритим злочином за допомогою нутрощів курки, але і людські жертвопринесення і страшні ритуали, що здійснюються чаклунами, і криваві «полювання за відьмами».

Б.Р. Асоян [1, с. 28], аналізуючи проблему чаклунства, розповідає про те, що у 1982 р. поліція Сьєрра-Леоне збилася з ніг у пошуках вбивць семи жінок. У всіх жертв були вирізані різні частини тіла, які використовуються місцевими чаклунами для приготування «джуджу» - магічних засобів. Газети писали, що всі вбивства були здійснені відразу ж після початку кампанії по виборах до парламенту. Не було сумнівів, підкреслювали журналісти, що деякі кандидати в депутати вирішили вдатися до перевіреного століттями чаклунства, аби перемогти на виборах. У газетах згадувалося також, що незадовго до цього випадку в Сьєрра- Леоне був засуджений до страти екс-міністр інформації і радіомовлення А. Казалі, який брав участь у ритуальному вбивстві вагітної жінки.

Засоби масової інформації сповіщали також про те, що у південноафриканському бантустані Лебова, на півночі ЮАР, на початку 1984 р. спалили живцем близько десяти "відьом" [1, с. 29]. Настільки бурхливу «активність» чаклунів, як вважають місцеві жителі, викликали небувалої сили грози, що промайнули над цим районом у січні. Від блискавки загинуло декілька чоловік. Це відразу приписали діям «диявольських сил». У селі Болатлхакгомо, що за 300 кілометрів від Йоханнесбурга, Яан Лодваба, вождь племені педі, скликав п´ятнадцять чаклунів і ті за допомогою «чарівних» рогів, камінчиків і черепашок швидко визначили, що винуватцем блискавок був сімдесятирічний Джошуа Морвамотсе. Його негайно витягнули на сільську площу, побили, а потім облили гасом і спалили. Віра у злих духів і відьом ще настільки сильна серед педі, що кожен, кого торкнувся палець чаклуна, просто не може не признатися в злочині, тим більше, що, відповідно до місцевих вірувань, людина може і не знати, що в неї вселилася зла сила. Але в будь- якому разі вона повинна загинути. Бігти марно: засуджений на смерть повинен бути страчений. Лише в окремих випадках жертві вдається вижити. У тому ж селі Болатлхакгомо Макгаді Кекана, матір п´яти дітей була «визнана» відьмою. Проте вона і не намагалася втекти, адже тоді мали б спалити її дітей. Вона вирішила померти заради їх життя. Жінка лише попрохала, аби її вина була підтверджена й іншими чаклунами. Це врятувало їй життя. Інші чаклуни переконали тих, які засудили нещасну жінку, що вона не відьма. Але її родичці, Марії Кекана, не поталанило. Через день після смерті Джошуа Морвамотсе в селі убило блискавкою ще одну людину, і Марію так само прив´язали до стовпа і спалили [1, с. 30].

В Африці є місця, які визнаються місцевими жителями найбільш «чаклунськими». Їх і сьогодні велика кількість. Практично в кожній африканській країні можна знайти плем´я, що користується репутацією «справжніх чаклунів». Чаклунство на континенті продовжує жити. Більше того, у певні моменти воно ніби отримує додатковий імпульс, з новою силою пробуджуючись в душах навіть освічених африканців. За часів правління диктатора Іді Аміна в Уганді чаклунів розплодилась велика кількість. У самого президента, людини неосвіченої, забобонної, такої, що свято вірила у свою винятковість, було декілька особистих чаклунів, вихідців із його рідного племені каква, яке проживає на кордоні Уганди і Судану [4]. Каква і сусідні з ним племена здавна мали сильну «чаклунську» репутацію. Відповідно, Аміна було і його оточення, також набране в основному з нілотських племен. Мало який високопоставлений чиновник чи офіцер армії насмілювався прийти на прийом до президента, не порадившись заздалегідь з провидцем. Деякі купували за величезні гроші амулети або зілля, яке нібито мало захистити від гніву владики або ж загасити цей гнів. Амулети, звичайно, допомагали досить рідко. В Уганді за часів Аміна досить було незначної провини, аби розлучитися з життям. До чаклунів йшли, коли треба було допомогти родичу, що потрапив у в´язницю або зник безвісти. Дійсно, іншого виходу, напевне, і не було: в умовах беззаконня, що панувало у ті роки в Уганді, чаклун був єдиним, хто міг надати хоч якусь допомогу. І все ж африканець дивиться на свою землю очима поета. Його життя наповнене дивними і таємничими явищами, пояснення яким він шукає в казках, міфах, ілегендах, культах і релігіях.

Майже у всіх африканських міфах, і легендах, культах і релігіях є вища істота, яка управляє справами на землі через своїх посланців і духів [1, 5]. Духи померлих вважаються заступниками живих і охоронцями традицій. До них звертаються за підтримкою в критичні моменти життя. Божі слуги бувають різні: і добрі, і злі, і велетні, і карлики. Міфи Африки багаті історіями про богів і напівбогів, які спускалися до людей, приносили з собою знання, учили смертних корисним ремеслам, а потім несподівано зникали, залишаючи після себе лише спогади або, в кращому разі, декілька дивних предметів, якими заволодівали чаклуни для своїх обрядів. Деякі «небожителі» влаштовували жорстокі війни з ворогами, могутніми, як і вони самі. І люди зі страху ховалися у глибоких печерах та густих лісах. А коли звуки битви затихали, вони виходили з укриттів, ховали загиблих і дивувалися з розмірів руйнувань. «Прибульці» з´являлися і зникали, а пам´ять про них зберігалася в легендах і міфах. Пізніше люди похилого віку розповідали дітям, як вогнедишні дракони злітали в небо і намагалися вразити вогнем дивних людей, яких цей вогонь не брав. Розповідали також про крилату птицю-блискавку, яка сідала на землю, випускаючи вогонь із-під піднятих крил.

У міфологічному уявленні африканских народів величезну роль відіграють духи покійних [1, 3, 5]. Африканці вірять, що дух людини мешкає в його нижній щелепі. Якщо відокремити її від черепа, то дух послідує за нею хоч на край світу і там залишиться навіки за умови, якщо йому приділятиметься постійна і відповідно до традицій пошана. Відомі «фамільні» поховання, де челюсті знаходяться близько тисячі років. Такі останки вважаються найдорожчими у сім´ї. Царські щелепи прикрашалися різноколірними намистами і раковинами каурі та зберігалися нарівні з іншими святинями.

Духи мертвих, як вважають африканці, володіють такими ж якостями, як і живі люди. Якщо ставитися до них з теплотою, то і вони відповідатимуть добром. Якщо нехтувати ними - чекай біди. У кожного духу існують свої примхи. Є духи з хорошим характером, а є і справжні зануди. Згідно з африканськими віруваннями духи можуть селитися у різних предметах і тому слід остерігатися навіть зіткнення з подібними речами: по-перше, хто знає, на якого духа попадеш, а, по-друге, божественний предмет, як і саме божество, є одночасно джерелом добра і небезпеки. У кожного божества є один медіум - земний служитель. Ним може бути як чоловік, так і жінка: бог сам обирав, у кого йому вселитися. Коли медіум готувався до одкровення, він викурював священну трубку з дев´ятьма отворами і випивав кухоль хорошого пива, потім сідав біля священного вогню і пильно дивився на язики полум´я, поки не впадав у транс. Тут же знаходився і тлумач його бачень, який «перекладав» людською мовою нечленороздільні звуки, які видавалися божеством, що вселилося в тіло медіума.

Африканці вважають, що духи існують повсюди і будь-який час можуть нанести зло душі, якщо людина порушить яку-небудь заповідь. Смерть у такому випадку простий перехід до іншого стану, а не кінець, зникнення. Основа людського суспільства, його мораль триєдина. Вона, як вірять африканці, складається з духів живих, мертвих і ненароджених. Світ земний і потойбічний пов´язані між собою за допомогою ритуалу, танцю, масок і пісень, які служать для передачі волі духів предкам, що суворо стежать за вчинками живих.

Відповідно до африканської міфології, невід´ємною частиною душі - інколи самою душею - вважається віддзеркалення у воді, дзеркалі, навіть зображення на картині. Тому просте споглядання води може виявитися дуже небезпечним. Зулуси, наприклад, вірять, що віддзеркалення у воді може затягнути на дно водоймища. А їх сусіди - басуто наділяли подібними негативними якостями крокодилів. При цьому вважається необов´язковим дивитися у воду - досить перейти річку, аби крокодил «вкрав віддзеркалення». Саме з цієї причини у традиційному мистецтві баганда важко знайти зображення людей, а багато африканців до цих пір не дозволяють себе фотографувати. Вони вірять, що, оскільки на картині або фотографії залишиться частина їх душі, це зображення, попади воно в руки недруга або просто злої людини, може бути використане в зло і навіть накликати смерть на зображеного.

І в приказках багатьох африканських народів звучить негативне відношення до зображення людини. Баганда говорять про фотографію так: тіло сфотографованого подібне до яйця після того як його вміст висмоктала змія - зовні все начебто гаразд, а насправді залишається лише порожня шкаралупа. Баганда, наприклад, вірять в особливо сильний вплив образу на вагітну жінку. Не дай бог, вважають вони, майбутня мати побачить негарну дитину або ж дикого звіра, особливо мавпу, - дитя народиться хворим, з великими запалими очима, як у тварини. Ні в якому разі вагітній жінці не можна сміятися над потворними людьми: у дитини можуть повторитися дефекти. Недивно, що дружину вождя племені всі довгі місяці вагітності тримають узаперті, аби не допустити рокової випадковості.

Подібні забобони збереглися до цих пір не лише в Африці, але й у нас, в Європі. В історії багатьох народів світу можна знайти згадки про чаклунів, які мали здатність вбивати на відстані, знищивши чиєсь зображення або ж які-небудь предмети, пов´язані з даною людиною. У баганда існував подібний спосіб знищення ворога. Центральноафриканські баганда вважають тінь людини її духом і намагаються вбити або поранити свого ворога, проколюючи або топчучи його тінь. Вони також визначають здоров´я людини по його тіні. Наприклад, говорять, що такий-то при смерті, оскільки його тінь дуже коротка, а такий-то здоровий: його тінь довга. До речі, той же метод використовували і мисливці західноафриканского племені еве. Вони протикали стрілами сліди звірів, вірячи, що тим самим поранять їх і незабаром наздоженуть.

Релігійний страх перед таємничими силами пояснює боязнь баганда наближатися до трупа людини: душа покійного ще витає над ним і може викрасти тінь, а значить, душу живого. У деяких народів під час прощання з покійним люди відходять подалі від труни і від могили: якщо тінь живої людини впаде на труну і буде засипана землею, то можна розлучитися з життям.

Замість висновку: читаючи ці рядки, мимоволі згадується знаменита казка Ганса Крістіана Андерсена, чи не так? І знову дивуєшся: скільки невидимих, таємничих ниток пов’язує на перший погляд абсолютно різні культури.

Використана література

1. Асоян Б.Р. Все еще удивительная Африка. - М.: Совершенство, 2006.

2. Африка: Взаимодействие культур. - М.: Мысль, 1989.

3. Корочанцев В.А. Душа до и после смерти (спиритуалистическая философия народов Африки) // Азия и Африка сегодня. - 1997. - № 12. - С. 72 - 77.

4. Кулик С. Черный феникс: африканские сафари. - М.: Мысль, 1990.

5. Оля Б. Боги Тропической Африки. - М.: Мысль, 1990.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць