пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Проблеми наукової та соціокультурної взаємодії (на матеріалах робіт Дж. Холтона)


В.М. Черба

Стаття присвячена аналізу робіт Д. Холтона, в яких виокремлено фактори взаємодії соціокультурного та наукового простору.

Ключові слова: концепція тематичного аналізу Д. Холтона, наукова картина світу, соціокультурна та наукова взаємодія.

Постановка проблеми. У наукових дослідженнях ще з другої половини ХХ ст. активізувався інтерес до науки як підсистеми культури, а також до встановлення залежності між окремими елементами наукового знання і соціокультурними реаліями. Не втрачає актуальності ця тема і сьогодні.

Наука, безумовно, вивчається як культурне явище. Які ж тенденції характерні для наукової та культурної взаємодії?

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розробкою цієї проблеми активно займались представники напряму «Соціальні дослідження науки», які переглянули вихідні принципи неопозитивізму відносно методології наукового пізнання. Неопозитивісти намагались побудувати для емпіричної науки нейтральну мову описання фактичного «положення справ» так, щоб теоретичні положення можна було виводити за найсуворішими логічними законами з протокольних речень досвіду, а прогнозування теорії верифікувалися зверненням до спостереження та експерименту. Постпозитивісти (Поппер, Кун, Лакатос, Холтон) предметом свого вивчення вбачали науку як цілісну, динамічну систему, як продукт і важливий фактор розвитку суспільства. Пізнання світу здійснюється, на думку пост позитивістів, у формі наукових теорій шляхом приросту наукового знання. За К. Поппером: «Теорії - це сіті, призначення яких - вловлювати те, що ми називаємо світом, для усвідомлення, пояснення і оволодіння ними» [6, с.82], а «ріст знань іде від старих проблем до нових проблем, шляхом передбачень і спростувань» [7, с.250].

Метою статті є виявлення факторів наукової та соціокультурної взаємодії. Виходячи з цього, необхідно виконати наступні завдання:

• розглянути концепцію тематичного аналізу представника напряму «Соціальні дослідження науки» - американського філософа та соціолога Джеральда Холтона;

• розкрити поняття «наукова картина світу» в концепції Дж. Холтона як результат наукової та соціокультурної взаємодії.

Виклад основного матеріалу дослідження. На перший погляд, ззовні, культура являє собою складну суміш знань, норм, вірувань, ідей, проблем, тощо. Вони стають регулятивами по відношенню до різних видів діяльності людини, її поведінки, спілкування, побудови діалогу зі світом та собі подібними. Тобто культура виступає загальним «полем діалогу», «полем гри», на якому людина реалізує надбіологічні програми існування та життєдіяльності. Крім того, важливим є те, що культура зберігає, транслює, генерує програми діяльності, поведінки та спілкування, які складають сукупний соціально-історичний досвід. Вона фіксує їх у формі різноманітних знакових систем, у якості яких можуть виступати будь-які компоненти людської діяльності. М. Мамардашвілі на питання журналіста про можливість виродження культури в умовах обмежених можливостей відповів, що культура споконвіку є ніби безцільним рухом, результат якого ніхто не може передбачити. Цей рух, лише у русі (вид. нами - В.Ч.) сам себе впізнає і пізнає. Тільки тоді він є інформаційним, якщо під інформацією розуміти деякий порядок, на відміну від хаосу. «Словом, когда трата является причиной и желанием тратить, т.е. духовным семенем, тогда удовлетворение желания не исчерпывает желания, а поддерживает и увеличивает его. А иначе все начинает уходить в энтропию, хаос» [5, с. 14]. У зв’язку з цим, нам здається доречною думка, що саме у становленні, русі компонентів соціокультурного простору можливі зрушення у сфері науки, і навпаки, наукові зміни призводять до змін соціокультурного середовища. Так, з одного боку - наука є включеною до культури, з іншого - це є взаємодіючі компоненти буття.

Е.В Ушаков констатує, що наявність у науки спеціальних властивостей дозволяє говорити «об определенном противоставленнии науки и «остальной культуры» [9, с. 530]. У складі властивостей, які виділяють науку з загальної системи культури, дослідник назвав такі:

1. Наука за визначенням є неперервною інноваційною системою. На відміну від інших сфер культури, вона знаходиться у стані постійного пошуку, і це є її сутнісною, внутрішньою властивістю. Наука - це когнітивно-пошукова підсистема.

2. Діяльність науки регулюється принциповою пізнавальною роллю. Інші цілі науки мають для неї лише побічне значення.

3. Наука - це діяльність, що намагається досягти ідеальної раціональності. Вона намагається розвинути тотальний погляд на світ [див.: 9, с. 531].

У своїх роботах Дж. Холтон надав питанням соціокультурної взаємодії особливої уваги. Дослідник стверджував, що в багатьох поняттях, методах і гіпотезах науки існують такі елементи, які функціонують у якості тем, що обмежують чи то мотивують індивідуальні дії, однак не явно представлені у наукових працях чи термінах, тобто не знаходяться на поверхні [10, с.56]. Дослідник доводив, що якщо традиційні наукові обговорення обмежені, головним чином, емпіричним та аналітичним змістом, то тематична структура наукової діяльності є незалежною від них.

Дж. Холтон запропонував новий погляд на історію науки, намагаючись представити її як одне з дзеркал, в яких відбивається культурне життя окремої епохи. Дослідження науки являє собою, перш за все, досвід творчого осмислення подій. Згідно з концепцією Дж. Холтона, може бути виділено не менш ніж 8 аспектів, що відповідають особливому типу проблем. Насамперед, усвідомлення вченим наукових теорій, законів, фактів розглядається у контексті того часу, як «тимчасова траєкторія» публічного наукового знання [10, с.19]. «Публічна наука» ще позбавлена впливу соціокультурного середовища і знаходить своє вираження у книгах, публікаціях. Також Дж. Холтон виділяє важливість моменту народження відкриття, що активізує вивчення індивідуальної діяльності вченого («частная наука»); зосереджується на темпоральній траєкторії такої наукової діяльності, яка є результатом пересічення публічної та приватної науки [10, с.20]. Дослідником розглядається сфера взаємовідношень між науковою роботою вченого та його приватним життям [10, с.20]; вивчається взаємодія колегіальних зв’язків, механізмів фінансування наукової роботи (соціологічна ситуація) [10, с.21]. Вчений говорить про виникнення однієї траєкторії, що є паралельною до «публічної» та «приватної» науки. Саме завдяки їй з’являються зв’язки, що з’єднують між собою науку, суспільство та технологію, науку і етику, науку й літературу.

Результатом наукової та соціокультурної взаємодії є «наукова картина світу», оскільки вона також являє собою загальне поле діалогу знань про навколишній світ та фігурує як “вироблений суспільством і призначений для суспільного використання спосіб відтворення багатомірності сфери людського життя і засіб орієнтації й духовно-практичної поведінки в цьому середовищі” [3, с.23]. Якщо культура є поєднанням плюральних думок, світогляду, творчих потенцій та рішень, то наукова картина світу формується впродовж тривалого часу і розвивається на базі чуттєво- індивідуальної, узагальнюючи й констатуючи факти, підкріплені науковими здобутками. Виступає наукова картина часу не тільки як примноження спеціально-наукового знання, а як його якісна трансформація, оскільки тут відбувається інтеграція, стирання суперечностей, певна взаємна адаптація. На відміну від індивідуальних уявлень про світ, наукова картина світу є загальною, спільною для значної маси людей, оскільки вона фіксує найуніверсальніші зв’язки, пропорції та відношення. Тобто є узгодженням суб’єктивного, приведенням різноманітності до загального знаменника. Основне призначення наукової картини світу полягає у можливості «розвивати предметну сферу науки, відкривати нові горизонти актуалізації пізнавального потенціалу культури, який має чітко виражені ціннісні параметри» [2, с.283]. Можна сказати, що пізнавальні потенції культури знаходять своє вираження у науковій картині світу.

Поняття «картина світу» як синонім поняття світогляду також використовується в концепції Дж. Холтона. Вона постала в нього як модель світу, що «узагальнює досвід і потаємні переконання людини і виконує роль своєрідної ментальної карти, з якою він звіряє свої вчинки і орієнтується серед речей і подій реального життя» [11, с.38-39]. Дж. Холтон не тільки фіксує наявність картини світу, він намагається виявити її тематичне ядро. У центрі кожної картини світу, утворюючи її найважливішу в епістемологічному сенсі когнітивну структуру, знаходиться сукупність тематичних категорій і припущень, які мають характер несвідомо прийнятих, тих, що не підлягають перевірці, квазіаксіоматичних базисних положень, утверджених у практиці мислення в якості його керуючих і опорних засобів [11, с. 41]. Холтон говорить про наукову картину світу і називає такі тематичні її передумови, як "ієрархія/ редукціонізм - цілісність/ холізм", "віталізм - матеріалізм", "еволюція - статизм - регрес". У Дж. Холтона картина світу пов’язана з поняттям світогляду, відзначимо, саме науковим світоглядом, який повинен спиратися на сукупність отриманих наукових результатів, а не на культи, астрологічні пророцтва та ін. Як зазначає Івін: «Якщо історія науки - ґрунт, у який своїми коренями сягає наукова теорія, то культура і відповідний їй стиль мислення - це та хистка й непомітна атмосфера, загальна для всіх теорій, без виявлення складу та особливостей якої не можуть бути в повній мірі зрозумілі ні особливості структури і розвитку теорій, ні характер їх обґрунтування в науці та укорінення в культурі [4, с.138].

Сучасна наукова картина світу покликана сформувати такі настанови, які здатні позитивно вплинути на домінуючі нині тенденції розвитку людства, запропонувавши ефективні способи розв’язання глобальних проблем людства. По мірі вивчення накоплених у ХХ ст. проблем (криза оточуючого середовища, ресурсна криза, криза військово- політичних методів взаємовідношень між державами і т.ін.) стало ясно, що ситуація на нашій планеті, складний характер нелінійних відношень у системі «людина-суспільство-природа» вимагають комплексного аналізу і сполучення зусиль вчених різних спеціальностей. Така взаємодія, на нашу думку, можлива лише за пріоритету етичних та естетичних принципів. «Відмова від моральних принципів приводить до формування феномена «утопічного активізму» - вважає П. Гайденко, яка визначає останній як «технократичну волю до переустрою людиною не тільки Землі, але й усього Космосу, переустрою, що загрожує зникненням всього живого» [1, с. 114].

Дійсно, у п.п. ХХ ст. людство опинилось у ситуації кризи просвітницької світоглядної спрямованості, спричиненої марністю споживань на реалізацію класичного раціоналізму. До цього додалася ціла низка глобальних проблем, що вилилися в антропологічну кризу, як злому чогось важливого в людині, впевненості у завтрашньому дні Відповіддю стало становлення некласичної раціональності, що межі між людиною та природою проводила не ззовні, а в середині людини. Концепції некласичного раціоналізму, починаючи від лінгво-семантичних, герменевтичних і закінчуючи концепціями критичної раціональності були спрямовані на пошук можливостей нової раціональності. К. Поппер, вдало помітив, що якщо ми не візьмемося вирішити проблеми, настільки важкі, що помилки майже неминучі, то зростання знання закінчиться. «Никто не избавлен от ошибок; великое дело - учиться на них [8, с. 182-183]. Основною рисою концепцій некласичної раціональності стало поєднання кардинальних змін у методології, що мало своє відображення насамперед у посиленні теоретичного і практично-духовного способів осягнення світу, звернення до культури в цілому, до феноменів розуміння та спілкування, з позицій відкритості людини, зростання чинника людиномірності світу. Некласична наука припускає відкритість майбутнього для будь-яких можливих новоутворень і вирішальну роль флуктуацій у процесі вибору тієї чи тієї можливості, вона не може абстрагуватися від питання про моральну відповідальність учених за наслідки своєї діяльності, не може бути нейтральною в моральному розумінні. Дослідник В.С. Стьопін, розглядаючи місце і роль науки в культурі техногенної цивілізації зазначав: «Проблеми майбутнього сучасної цивілізації не можуть обговорюватися поза аналізом сучасних тенденцій розвитку науки та її перспектив. Хоча в сучасному суспільстві існують і антисцієнтистські рухи, в цілому наука сприймається як одна з вищих цінностей цивілізації та культури» [8, с. 97]. Не можна не погодитися з Л. Шашковою, яка вважає, що «Сучасна наука розглядається як багатосуб’єктивна у вимірі різних історичних епох, різних культур і різних типів мислення, що, у свою чергу, підсилює гуманітарні характеристики природничо-наукової діяльності, розуміння методології гуманітарної науки як загальнонаукової» [12, с. 13].

Висновки. Дійсно, кінцевою метою наукового пізнання є отримання вірогідних знань про світ, однак абсолютизувати пізнавальне значення науки не слід, вона є носієм як світоглядних, так і аксіологічних функцій. І саме ці її функціональні характеристики зближують науку з соціокультурним простором та його компонентами - релігією, виробництвом, мистецтвом, мораллю і т.ін. Так з поміж інших Дж. Холтон виділяв і аспекти культурної еволюції, соціокультурний контекст, в який поміщається наука. Тобто результат наукової діяльності можна розглядати як взаємодію трьох компонентів - індивідуальності вченого, стану науки (публічне наукове знання) та особливостями соціокультурних факторів, включаючи весь загальнокультурний контекст епохи.

Сучасна культура має консолідувати внутрішні сили, що дозолять опиратися уніфікованим тенденціям західної цивілізації. Тому нам вбачається, що головною тенденцією світового розвитку є не уніфікація культур, а їх діалогічне спрямування, у процесі якого відбувається взаємне збагачення, взаємодоповнення, яке можливе лише в результаті взаємодії морально спрямованих наукових досягнень, націлених на формування людиномірного соціокультурного простору.

Використана література

1. Гайденко П.П. Бытие и разум / П.П Гайденко // Вопросы философии. - 1997. - № 7.

2. Григорків І.Р. Людський чинник у науковій картині світу / І.Григорків //Науковий вісник Чернівецького університету: збірник наукових праць. - Вип. 309-310. Філософія. - Чернівці: Рута, 2006. - С. 282-284.

3. Дышлевый П.Г. Научная картина мира и мир культуры / П.Г. Дышлевый, Л.В. Яценко // Научная картина мира (логикогносеологический аспект). - К.: Наукова думка, 1983. - С. 5-38.

4. Ивин А.А. Интеллектуальный консенсус исторической епохи / А.А. Ивин // Познание в социальном контексте. М.: ИФРАН,1994. - C.131-176.

5. Мамардашвили М.К. Сознание и цивилизация. Тексты и беседы / М. Мамардашвили. - М.: Логос, 2004.

6. Поппер К. Логика и рост научного знания / К.Р. Поппер - М.: Прогресс, 1983.

7. Поппер Карл. Р. Объективное знание. Эволюционный поход / Карл. Р. Поппер // пер. с англ.. Д.Г. Ламути. [Отв. ред. В.Н. Садовский]. - М.: Эдиторил УРСС, 2002. - 384 с.

8. Степин В.С Теоретическое знание. Структура, историческая эволюция / В. С. Степин. - М.: Прогресс-Традиция, 2000. - 743 с

9. Ушаков Е.В. Введение в философию и методологию науки: учебник / Е.В. Ушаков.-2-е узд., перераб. и доп.- М.: КНОРУС, 2008. - 592 с.

10. Холтон Дж. Тематический анализ науки / Дж. Холтон. - М.: Высшая школа, 1981. - 382 с.

11. Холтон Дж. Что такое антинаука? / Дж. Холтон // Вопросы философии. - 1992. - № 2. - С.27-58.

12. Шашкова Л. Методологічні аспекти проблеми інтеграції природничо-наукового та соціально-гуманітарного знання» // Науковий вісник Чернівецького університету: збірник наукових праць. - Вип. 309310. Філософія.- Чернівці: Рута, 2006. - С. 9.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць