Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Культурно-психологічний аспект взаємовідносин соціальних антиподів - влада та особистість


Г.В. Чечельницька

У статті здійснено спробу аналізу можливих чинників відчуження особистості та влади; на основі соціонічної методики подано рекомендації щодо його подолання.

Ключові слова: влада, особистість, епілептоїди, психастеніки, психотики, акцентуація.

Всі хочуть булави, всі борються

за власть.

Та й буде булава - як макова

голівка.

Отак поторохтять. І знову хтось

продасть,

Не той, так той. Там зрада, там

злодійство.

Ліна Костенко “Берестечко ”

“Нормальна влада бореться за нормальні стандарти життя,

а ненормальна влада бореться за владу”.

П. Самуельсон, лауреат Нобелівської премії

Актуальність теми визначається запитаннями: наскільки досконало вивчена природа влади? Чи знайдено ті якісні інструменти, використання яких дозволяє зробити суспільну владу людяною за своїм характером?

Аналіз літератури. Довідкова література, уточнюючи нюанси, дає досить чіткі визначення того, що є владою: «Власть - это возможность и право распоряжаться кем-то и чем-то, подчиняя своей воле» [3, с.107].

І, безумовно, вірним є те, що у ряді випадків адекватним синонімом «влади» є «держава»: «Власть зачастую ассоциируется с её политической формой, которая с появленим государства играет ведущую роль в жизни общества» [3, с.109]. Але в сучасному світі, в якому живе Україна, влада має антисоціальний характер, особливо в площині питання «влада та особистість» (якщо у когось виникають заперечення щодо цього твердження, можу порадити подивитись документальний фільм «Дух времени»).

Дослідники А. Нарицин, Л. Тихомиров дають власний огляд цієї проблеми, досліджуючи причини та наслідки того, що влада ігнорує особистість з її духовними та фізичними потребами.

Метою дослідження є спроба дати рекомендацію, як подолати прірву між особою та владою за допомогою такої галузі суспільного знання на межі соціології та психології, як соціоніка.

Поставимо питання психологічне: яка особа прагне влади? Яка особа є владною? У дослідженнях психолога-практика А.Нарицина стверджується, що природне прагнення влади притаманне особистостям з епілептоїдною акцентуацією, тоді як, наприклад, психастенікам така фрустрація є чужою.

«.почему же в подавляющем большинстве инстинктивное стремление к власти, вызывающее само по себе ПРИЯТНЫЕ эмоции, сохранилось и проявляется именно у эпилептоидов? Да потому, что все эти приземленные понятия, все эти "высокопримативные" вещи, все эти "распределения и обязанности" лучше всего укладываются как раз в достаточно ПРИЗЕМЛЕННОЙ, линейно мыслящей голове. И именно у представителей эпилептоидной акцентуации путь к власти (как процесс достижения "ценных для них приземленных благ методически, шаг за шагом) много столетий и тысячелетий подряд оставлял больше приятных впечатлений, чем неприятных. И потому именно эпилептоиды "генетически и исторически" сохранили это стремление к власти, как к чему-то ощутимо приятному на неосознаваемом, безотчетном уровне» [2].

Безумовним є те, що у сучасному світі не лише епілептоїди обіймають командні посади. У деяких структурах влада є спадковою, і зберігають родовий звичай як епілептоїди, так і психастеніки з шизоїдами. Але йдеться проте, що при різних акцентуаціях лідерів формуються різні типи влади. І як зазначалося вище, більш схильні до влади та силових методів управління епілептоїди. Це, мабуть, пояснюється тим, що в різних суспільствах формуються різні типи політичних режимів залежно від того, яка акцентуація переважає в лідерському ядрі. І стрижневий конфлікт соціального буття - особа та влада - полягає у відмінності між, наприклад, психастенічною особою та епілептоїдною владою, або епілептоїдною особою та психастенічною владою.

У такому випадку є зрозумілим широкий спектр поглядів на державну владу. Наприклад, велику увагу цьому питанню приділяв Л.Тихомиров, який вважав особу головною реальністю у політиці. Але влада є короткозорою, коли, поринувши у долю колективності, не помічає за формою сутності: «Тут политике можно сказать: какая тебе польза, если приобретешь весь мир, а душу утратишь? Все коллективности, общество, государство - все это имеет смысл только как среда развития и жизни личности. Все коллективности всегда таковы, какими их может создать личность, и если мы ослабляем ее силу и способность творчества, мы губим все коллективности, и все на вид стройнейшие и глубочайшие обдуманные формы отношений государственных будут фактически гнилы и ничтожны. Даже с точки зрения политика, которому дорого только великое государство, его гением устраиваемое, нет пользы, если он для приобретения мира погубит личность. Не создаст он без нее ничего великого и, устранив накопленные до него запасы силы и творчества личности, быстро приведете государство к ничтожеству и распадению» [4].

У філософській літературі Л.Тихомиров характеризується як містик (безумовно, мається на увазі той період його життя, коли він остаточно відійшов від революційної діяльності) [3]. Тому для нього - особи, скоріше, з психастенічною акцентуацією держава - це ненажерливий Левіафан.

Питання, яке ми розглядаємо, має велике практичне значення, бо держава має бути комфортною для громадян різних психотипів. Але як задовольнити усіх? На наш погляд, вихід є, і його нам пропонує така наука як соціоніка, сфера дослідження і аналізу якої знаходиться на межі психології (психодіагностики) та соціології. Домовимося одразу, що ми по- перше, визнаємо існування всіх акцентуацій закономірними в процесі розвитку людства і не говоримо, що хтось «поганий, бо епілептоїд» або «нездібний до влади, бо психастенік», а по-друге - не говоримо про перевагу якогось з соціонічних типів. Природа є мудрою у своєму розмаїтті, і в цьому сила людства, яка забезпечує йому виживання. Йдеться про досягнення соціального компромісу, а це можливо лише через знання.

У даному випадку ми пропонуємо використання соціонічної діагностики для владних структур. «Управлінці» повинні самі володіти вмінням хоча б взагалі оцінювати своє оточення, а найкраще, коли для більшої неупередженості детальну діагностику керівної ланки робить соціонік. Що це дає?

По-перше, діагностику, до якого соціотипу і з якою акцентуацією відносяться ті індивіди, які представлені у правлячих колах. Це дає можливість правильно організувати роботу у владній структурі. По-друге, подібна діагностика виявляє кількісне співвідношення соціотипів, що важливо, бо не можна дозволити, щоб влада була акцентуйованою в один бік. По-третє, при контактах з громадянами треба задіювати управлінців з різними особистими акцентуаціями для створення більш гармонійного образу влади - це також сприяє інваріантності при розгляді проблем та прийнятті рішень.

В. Гуленко дає нам такі аналогії психотипів та акцентуації характерів:

1. Інтуїтивно-логічний екстраверт (Дон-Кіхот, Пошукач);

2. Сенсорно-етичний інтроверт (Дюма, Посередник);

3. Етико-сенсорний екстраверт (Гюго, Ентузіаст);

4. Логіко-інтуїтивний інтроверт (Робесп’ер, Аналітик );

5. Етико-інтуїтивний екстраверт (Г амлет, Артист);

6. Логіко-сенсорний інтроверт (Максим Г орький, Систематик);

7. Сенсорно-логічний екстраверт (Жуков, Організатор);

8. Інтуїтивно-етичний інтроверт (Єсенін, Лірик);

9. Сенсорно-етичний екстраверт (Наполеон, Лідер);

10. Інтуїтивно-логічний інтроверт (Бальзак, Критик);

11. Логіко-інтуїтивний екстраверт (Джек Лондон, Підприємець);

12. Етико-сенсорний інтроверт (Драйзер, Зберігач);

13. Логіко-сенсорний екстраверт (Штірліц, Адміністратор);

14 Етико-інтуїтивний інтроверт (Достоєвський, Гуманіст);

15. Інтуїтивно-етичний екстраверт (Гекслі, Ініціатор);

16. Сенсорно-логічний інтроверт (Габен, Майстер).

Ми зараз не будемо зупинятися детально на питанні, якими методами краще організовувати роботу різних психотипів, для цього існують відповідна література і фахівці. Ми лише вказуємо на один з реальних методів подолання полярності між владою та особистістю.

Але універсальним є принцип підвищення духовного та культурного рівня влади та особи, який дозволяє скасувати таке світосприйняття як «ми» на противагу «їм»: «Тут политике можно сказать: какая тебе польза, если приобретешь весь мир, а душу утратишь?» [4]. Соціальний організм (як і людський) є єдиним, і він ефективно працює лише при гармонійній злагодженості всіх систем.

Використана література

1. Гуленко В. Менеджмент слаженной команды. - 2-е изд. - К., 2003.

2. Нарицын Н. Личность и власть. - Режим доступу: http: // WWW. NARITSYN.RU.

3. Сто русских философов. - М.: «Мирта», 1995.

4. Тихомиров Л. Монархическая государственность. Режим доступу: http://apocalypse.orthodoxy.ru/ Каталог православных ресурсов

5. Философский словарь. - Ростов-на-Дону: «Феникс», 2004.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць