Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Етика виживання підданського суб´єкта


О.Г. Волков

Розглядається етика виживання, причини її виникнення і відмінності від трансцендентальної. Етика виживання трактується як одна з екзистенціальних етик. Виділяються такі основні категорії, як страх і відвага, приниження і піднесення. Досліджуються особливості екзистенціальної рефлексії та її вираження в дискурсі.

Ключові слова: етика виживання, суб´єкт, екзистенція, страх, відвага, криза, імператив, модус свідомості.

Постановка проблеми. Актуальність дослідження етичних проблем дискурсу пов´язана з тим, що реальний політичний суб´єкт не завжди керується нормами кантівської або універсальної етики, етичних систем, сконструйованих відповідно до принципів розуму, проте при дослідженні дискурсу реального суб´єкта не викликає сумнів необхідність використання загальних положень ґабермасовської етики комунікації та апелевської дискурсивної етики [3, 7, 20]. Тому саме їх загальні положення можуть бути підставою для дослідження партикулярної етики, яка має екзистенційну природу, і зокрема, етики виживання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Партикулярна етика до теперішнього часу ще не стала предметом детального дослідження, проте слід виділити дослідження з етики дискурсу, зокрема, статтю В.В. Надурака, який критикує норми партикулярної етики з погляду етики універсальної [13]. Відзначимо також статтю А. Карася «Етика свободи і солідарності в громадянському суспільстві», в якій розглядається політичний дискурс сучасності, й підкреслюється, що основною ознакою свободи в суспільстві є наявність критики, а також єдність суб´єктів [9]. Звернемо увагу також на дослідження Л.А. Ситниченко, де звертається увага на проблему автентичності комунікації [15].

Мета дослідження. Метою дослідження є виявлення основних рис етики виживання дискурсу підданського суб´ єкта.

Виклад основного матеріалу.

Причини виникнення етики виживання. Етика виживання виникає як результат усвідомлення загрози для існування індивідуальності у підданському суб´єктові. Під етикою у даному випадку розуміється сукупність моральних норм, що виникають залежно від сенсів існування, які переживає суб´єкт у реальній ситуації; таким чином, мова йде не про трансцендентальну, як у І. Канта, етику, яка здійснюється на основі встановлених принципів, а етику іманентну, яка формується внаслідок наявності певних умов існування [8]. Таку етику неможливо вивести з принципів, які створює дослідник на основі встановлених принципів, оскільки вона створюється як наслідок формування принципів існування, що з´явилися у реальній ситуації; наприклад, етика виживання „з’являється у підданському суб´єктові внаслідок реакції на знедоленість, безвихідність, і є сукупністю нормативів існування. Наведемо перше положення етики виживання: роби те, що допоможе тобі вижити, навіть якщо це буде суперечити благу суспільства, - орієнтує індивідуальність на пріоритет своїх інтересів, а не інтересів суспільства. Зосередимо увагу на тому, що відмова від принципі пріоритету суспільного блага є способом самозбереження, - таким чином, етика виживання ґрунтується на головному принципі: кожен за себе. Фактично у цій етиці відображається боротьба з Левіафаном, тобто державою, але такою державою, яка не в змозі забезпечити нормальне існування індивідуальності; тим паче, що коли Т. Гоббс характеризував передачу влади державі, у результаті суспільного договору, він не припускав, що інститути влади можуть істотно розрізнятися залежно від стану свідомості суб´єкта, і що інститути можуть нераціонально використовувати владу тощо [5]. Ми раніше розглянули дискурс імперського, а зараз звернулися до дискурсу підданського суб´єкта, й на підставі викладеного можна зробити припущення, що засоби реалізації влади істотно розрізняються залежно від своєрідності свідомості суб´єкта: у імперському суб´єктові не може виникнути етика виживання, оскільки дотримується основний принцип: „Благо народу над усе”, - як наслідок послідовної реалізації цього принципу, індивідуальність виявляється забезпеченою; у підданському суб´єктові діє інший принцип: „Кожен сам за себе”, - проходження якого приводить до знедоленості, - таким чином, кожен ідеальний тип суб´єкта має свою етику, зміст якої залежить від сенсів існування, які артикулюють у його свідомості.

Етика виживання є не трансцендентальною, як кантівська, а екзистенційною, оскільки виникає як результат переживання умов існування, а своєрідність етичних норм визначаються сенсами, які їм відповідають; а пріоритет у розробці принципів цієї етики належить представникам екзистенціалізму, наприклад, С. Кєркегор виділяє етику естетичного суб´єкта, який, живе, насолоджуючись, і пропалює життя; далі, етику етичного суб´єкта, який намагається реалізувати трансцендентальні моральні норми; та етику релігійного суб´єкта, який як підстави існування використовує моральні норми християнства [10]. Далі, етичні погляди М. Хайдеггера сформувалися в період фашистської Німеччини, а його етика - це етика жертв війни, принципи якої виникли в ситуації загрози для існування, саме тому основна її категорія - це страх [19]. Ми не ставимо завдання її розгляду, проте виділяємо, що її своєрідність полягає в екзистенціальному характері, тому вона не конструюється навмисно дослідником, а виникає в результаті осмислення переживань суб´єкта, у якого, під впливом певної ситуації, сформувався певний модус свідомості; тому дослідник повинен виділити етичні норми зі спостережень над суб´єктом, за його вчинками й експлікацією у дискурсі; цей шлях припускає дослідження сенсів існування, оскільки вони є джерелом дискурсу суб´єкта. М. Хайдеггер виділив страх як основну екзистенцію, - у етиці виживання переживання страху також має місце. Звернемо увагу, що коли окрім принципів ми вводимо в етичну проблематику дослідження переживання - це й буде основною ознакою того, що ми розглядаємо екзистенційну етику; на противагу кантівській етиці, яка вводить повинність (долженствование), у підставі якої покладені трансцендентальні принципи, і вона не припускає пояснення того, яким чином відбувається їх реалізація, тим більше, наслідків переживання для суб´єкта, - екзистенційна етика присвячена саме дослідженню переживань такого роду, а тексти М. Хайдеггера - це дослідження власних переживань, що пояснює особливості його дискурсу, такі як експресивність, незв´язність, фрагментальність тощо, який ризикнув зробити загальновідомими зміст потоку своєї свідомості, як його розумів Е. Гуссерль [6].

Переживання страху та відваги. Чому при обговоренні особливостей підданського дискурсу ми звернулися саме до М. Хайдеггера? Справа у тому, що окремі ознаки хайдеггеровського дискурсу якоюсь мірою близькі до підданського, наприклад, пояснення страху як екзистенції цілком може бути ілюстрацією переживань підданського суб´єкта. Чому саме підданського, а не, наприклад, імперського? Річ у тому, що саме в підданському суб´єктові, як було вже з´ясовано, індивідуальність виявляється на межі виживання, тому етика виживання значною мірою припускає необхідність використання категорії страху, категорії, яка описує стан приреченої індивідуальності, при цьому страху як переживання й стану, як індивідуальності, так і суб´єкта у цілому, - страх викликається невлаштованістю індивідуальності в підданському суб´єктові, яка виникає як наслідок нездатності до ефективного продукування; позбавленність породжує безвихідність; це типово міщанський страх, викликаний невлаштованістю існування. Проте якби у свідомості домінував страх, то це привело б до паралічу волі, але це спостерігається тільки в окремої частини індивідуальностей, які належать до підданського суб´єкта, - у інших страх стає стимулом для уникнення негативних ситуацій і пошуку виходу, як говорить М. Хайдеггер, „просвіту в бутті” [19]. Якщо страх активізує, то він трансформується у свою протилежність - відвагу, наявність якої приводить до безрозсудних вчинків; наведемо вислів, у якому переживається страх/відвага: „Положення гнітюче. Багато підприємств не працюють. Люди не в змозі забезпечити своє існування. Багато людей на межі зриву. І проте ми вистоїмо, будемо шукати вихід зі складної ситуації і працювати”. У наведеному висловлюванні переживання страху доповнюється переживанням відваги: страх сприяє мобілізації індивідуальності, - таким чином, протилежні переживання утворюють цілісність, отже, екзистенційна діалектика не виключає одночасного переживання протилежних станів. Описання єдності протилежних переживань можна знайти у „Досвідах” М. Монтеня, наприклад, він розглядає ситуацію, коли солдат зробив героїчний вчинок під впливом переживань зради своєї дружини [12]. Таким чином, існування індивідуальності, тим більше політичного суб´єкта, спочатку суперечливо, багато в чому непослідовно, відповідно, переживання утворюють суперечливу єдність.

Таким чином, існування індивідуальності у підданському суб´єктові - це завжди випробування; переживання страху в деяких випадках приводить до повної безвихідності, апатії, бездіяльності, в інших випадках страх утворює єдність не з відвагою, а з апатією; страх по-різному робить вплив на індивідуальності, він може привести як до інтенсивного розвитку, так і деградації; тому етика виживання може припускати як приниження, так і піднесення, тобто вона включає як елементи етики песимізму, так і етики стоїцизму, саме елементи, оскільки вони утворюють ціле як сукупність, суперечливу та нестійку єдність.

Криза та її подолання. В умовах кризи, яку постійно переживає підданський суб´єкт, врятувати може тільки витримка, самовладання, концентрація сил і упевненість у самому собі; криза властива для стилю існування підданського суб´єкта, вона - об´єктивна реальність для нього; вона припускає ситуацію приреченості, викликає, словами С. Кєркегора, „страх та трепет”, але у філософії С. К´єркегора „страх і трепет” - це переживання людини, ми ж розглядаємо своєрідність реалізації не людини, а політичного суб´єкта [10]. Страх і трепет у даному випадку - це переживання кризи, яка загрожує існуванню суб´єкта; криза - це подія, в якій присутній підданський суб´єкт, подія, яка обумовлена його сутністю, а не подія випадкова; подія виступає як така даність, що загрожує існуванню суб´єкта; суб´єкт прагне подолати кризу, а подолати її можна за умови мобілізації самого себе, але на відміну від імперського суб´єкта, вдосконалення підданського суб´єкта має примусовий, а не вільний характер. Звернемо увагу, що свобода імперського суб´єкта виникає як результат імперативу вдосконалення; залежність же від кризи підданського суб´єкта - наслідок відсутності цього імперативу у свідомості; тому, як тільки криза долається, підданський суб´єкт „розслабляється”, „заспокоюється”, й так до наступної кризи; отже, криза як породження підданського суб´єкта, з одного боку, складає загрозу для його існування; з іншого боку, здатна його мобілізувати. На наш погляд, основним чинником соціальної мобільності виступає екзистенціальні здібності індивідуальності, зокрема, здатність протистояння кризі, оскільки саме вона сприяє виведенню на поверхню соціуму індивідуальностей; здатність „тримати удар” стає головною не тільки для виживання окремої індивідуальності, але й суб´єкта в цілому.

Криза ставить суб´єкта на грань виживання, „закидає” у невлаштованість і невизначеність, де зникає можливість для прогнозування результатів своїх дій, індивідуальність позбавляється забезпеченості, й лише від неї залежить її майбутнє; тому починається пошук застосування самого себе, від результату якого залежить існування; тим більш, що ніхто не може нічого гарантувати, будь-яка домовленість може у будь-який момент зруйнуватися, правила гри постійно змінюються так, що, як тільки встановилися нові, вони відразу ж порушуються, - зміна правил гри відбувається спонтанно, тим більше, що більшість не виконуються; нестійкість правил гри можна вважати одним із основних проявів кризи, а подолання кризи якраз і вимагає встановлення прийнятних правил гри. Кризу породжує пріоритет індивідуальностей, які можуть грати не за правилами або створювати правила „під себе”, проте при цьому страждає суспільство, інакше кажучи, настає беззаконня, стан, коли індивідуальність виявляється повністю незахищеною. Беззаконня - стан свавілля, джерело якого в індивідуальності, тотальному свавіллі, яке виявляється у найрізноманітніших ситуаціях та рівнях соціального життя, - це майже легальне насильство, яке неможливо передбачити; беззаконня, яке викликає незадоволення з боку суспільства. Як вважали прихильники суспільного договору, а саме Т. Гоббс, ситуація беззаконня, а саме, „війна усіх проти усіх”, призводить до укладення суспільного договору, при якому частину своїх прав громадяни віддають державі, Левіафану, як стверджує Т. Гоббс; дійсно, беззаконня викликає протест, і наведемо фрагмент дискурсу, в якому виражається протистояння свавіллю: „Ми не дозволимо зруйнувати залишки правозаконності. Деякі ловлять рибу в каламутній воді. Але у нас є можливості їх зупинити, і навести порядок”. Підкреслимо, що цей вислів належить індивідуальності, і бере на себе організацію протистояння, - навколо цієї індивідуальності виникає співтовариство або локальний суб´єкт, який в змозі чинити тиск на порушників правил гри; отже, стає зрозумілим, що інституційний вплив вторинний, а не первинний, як вважали прихильники природного права; первинним виявляється індивідуальний вплив; таким чином, імператив: „Ми не дозволимо зруйнувати державу!”, - стає перешкодою для руйнування підданського суб´єкта, а виникнення цього імперативу - результат протистояння свавіллю.

Звернемо увагу на те, що є імперативом суб´єкта дискурсу: по-перше, його не можна вважати довільною конструкцією розуму, оскільки він виникає як результат переживання стану суб´єкта як цілого; визначення стану суспільства Т. Гоббсом як „війна усіх проти усіх”, як ніяке характеризує стан беззаконня; по-друге, імператив з´являється як реакція на певне положення справ, тобто він має природу рефлексії. Що таке дискурсивна рефлексія? Це не тільки можливість ідентифікувати себе; дискурсивна рефлексія включає обговорення положення справ і має прагматичну спрямованість; суб´єкт переживає свою недосконалість, муки, які він відчуває, - це і є рефлексія, яка одночасно включає вимоги до самого себе, таким чином, рефлексія збігається з існуванням, вона є здібністю до осмислення та зміни самого себе в дискурсивній практиці. По-третє, імператив реалізується у дискурсивній ситуації й визначає зміст дискурсу; тим більш, що дискурсивна дія має комунікативну природу: імперативи реалізуються у дискурсивній події, а її вплив обумовлений дією, яку воно чинить на свідомість індивідуальності й суб´єкта у цілому.

Ефективність комунікативного впливу залежить у значній мірі від його масовості. Нагадуємо, наприклад, її використання А. С. Макаренко у педагогічному процесі, - цей приклад не відноситься до політичної практики, але механізми комунікативної дії однакові, тому нагадаємо його: за аморальний вчинок вирішенням загальних зборів був виключений один із учнів, - факт заперечення його волі зробив на винуватця настільки сильний вплив, що надалі він повністю змінив свою життєву позицію на позитивну [11]. Її зміна може буде прикладом ефективності морального впливу засобами дискурсивної дії: збори, які ухвалили рішення виключити порушника, реалізували себе в імперативі протистояння свавіллю, - у політичній практиці також виникають аналогічні „збори”, у яких формується такий же імператив; цей імператив дає моральний вплив на свідомість суб´єкта. Цей імператив має індивідуальне походження, але він повинен підтримуватися суб´єктом як цілим, і цьому випадку він здатен змінити позицію індивідуальності; зрозуміло, що такими „зборами” у політиці можна вважати мітинг, засідання парламенту, телепередачу, статтю у газеті тощо. По-четверте, наявність імперативу в свідомості визначає існування індивідуальності й суб´єкта: імператив породжує повинність (долженствование), покладання на себе обов´язків, виконання яких контролюється самим суб´єктом за допомогою усвідомлення імперативу. Отже, коло замкнулося: як тільки здійснюється вчинок, який не відповідає імперативу, виникають „збір”, тобто навмисна комунікативна ситуація, призначення якої полягає в моральному тиску на „порушника”; зрозуміло, що навмисно створені дискурсивні ситуації можуть провокувати виникнення або підтримку імперативу; відзначимо, що імперативи можна створювати не тільки за допомогою дискурсивних ситуацій, але й подій, так, наприклад, початок багатьох війн пов´язаний з провокаціями, які приводили до формування мілітаристських настроїв, тобто провокували виникнення імперативу заради необхідності покарання за лиходійство. У підданському суб´єктові ситуація кризи може стати причиною виникнення імперативу протистояння проти свавілля. По-п´яте, слід мати до увазі, що імперативи можна свідомо викликати, але їх сила не є постійною.

Сенси існування та імператив. Отже, імператив - це сенс існування, який переживається інтенсивніше, ніж інші, тим самим визначає вчинки; відповідно, вплив на сенси існування може стати причиною тих або інших вчинків, проте слід мати на увазі, що сенси існування як цілісність утворюють сутність суб´єкта, є стійкими когнітивними утвореннями; проте неможливо сформувати імператив, якщо його зміст суперечить його сутності, як, наприклад, неможливо у підданського суб´єкта сформувати імператив досконалості, тому зміна імперативів, тим більше, нав´язування їх ззовні у багатьох випадках неможливе; навіть якщо деякий імператив сформувався, то рано чи пізно він „затухає”, оскільки неможливо підтримувати переживання, яке невластиве для суб´єкта, і суб´єкт „повертається” до переживання сенсів, що відповідають його сутності;

тому спроби змінити сутність суб´єкта за допомогою провокації певних переживань заздалегідь приречені на невдачу: наприклад, у підданського суб´єкта неможливо спровокувати відчуття власної гідності, оскільки воно не типове для нього. Наведемо можливий вислів, який є спробою сформувати імператив досконалості: „Ми повинні позбавити нашу владу від пороків, від свавілля, казнокрадства, криміналізації. Це не легко, але цей шлях до досконалості ми повинні пройти. Він буде довгим і болісним. Демократія вимагає від нас самовідданості й завзятості”. Призначення цього вислову полягає у формуванні імперативу вдосконалення у підданського суб´єкта, що принципово неможливо, тому для дискурсу підданського суб´єкта цей вислів - чужий, випадковий - це вислів, який не сприятиме вчинкам або подіям, інакше кажучи, він „порожній”.

Отже, якщо прийняти за істину, що сутність визначає існування суб´єкта, то змінити існування примусово в принципі неможливо, проте, як свідчить історія, політичний суб´єкт здатен змінюватися. Чому це відбувається? Причина полягає в тому, що суб´єкт складається з локальних суб´єктів, що володіють одночасно різними модусами свідомості, наприклад, окремий суб´єкт може мати ознаки як імперського, так і підданського суб´єкта; або інакше, підданський суб´єкт може включати локальний суб´єкт із імперським модусом свідомості, проте останній вже не буде чистим імперським суб´єктом, оскільки на його свідомість впливають сенси існування підданського суб´єкта. При певних ситуаціях, можливо, що цей локальний імперський суб´єкт підпорядкує собі суб´єкт, проте це не означає, що він у цілому перетворитися на імперський, оскільки сенси існування інших локальних суб´єктів майже не піддаються впливу. Відзначимо також, хоча це не відноситься до проблематики даного розділу, що на сенси існування значний вплив чинить характер взаємодії з іншим, отже, єдність реального суб´єкта завжди відносна, оскільки він може включати локальні суб´єкти з іншими модусами свідомості, таким чином, що суб´єкт є „мозаїкою” локальних суб´єктів різних модусів свідомості. Водночас, один із локальних суб´єктів може презентувати суб´єкта в цілому, наприклад, підданський. Слід зазначити, що в межах суб´єкта може спостерігатися протистояння локальних суб´єктів, які приховані від стороннього спостерігача, так, наприклад, підданський суб´єкт може включати локальний імперський суб´єкт, притому, що підданський суб´єкт домінує.

Висновки та напрями подальших досліджень. На відміну від трансцендентальної етики, зокрема, І. Канта, що виникає у результаті встановлення певних апріорних принципів, етика виживання створюється у процесі осмислення існування й вироблення загальних принципів, які дозволяють суб´єктові реалізувати себе певним чином. Прикладом екзистенційної етики можуть служити етичні системи, які розроблені С.К´єркегором и М. Хайдеггером, при цьому кожна з них указує на певний досвід існування, що характеризується не тільки особливими умовами життя, але й нормами, оцінками, принципами, відповідно до яких реалізується існування. Слід мати на увазі, що екзистенції, які знаходять вираження у підданському дискурсі, в тому числі страху, можуть провокувати різни наслідки: в одних випадках виникає параліч волі, в інших - відвага, іншими словами, етика виживання може включати як основні принципи етики песимізму, так і етики стоїцизму. Особливість етики виживання полягає в тому, що вона є втіленням досвіду індивідуального протистояння інститутам влади, представники яких не завжди можуть діяти на основі розуму, і не завжди використовують владу як інструмент творення, як наслідок можуть створювати нестерпні умови існування. Етика виживання може використовувати хайдеггеривські категорії, оскільки вона також припускає ситуації, коли індивідуальність виявляється на межі життя, якщо вона приречена, і має наміри зберегти своє життя. Особливості етики виживання визначаються своєрідністю індивідуальності та її прояву в ситуації приреченості, при цьому саме здатність діяти не за інституційними правилами є визначальний для самореалізації підданського суб´єкта. Імператив не можна розглядати як конструкцію розуму, оскільки він виникає у результаті переживань, які є типовими, у даному випадку для підданського суб´єкта; а його виникнення - це прояв рефлексії; імператив реалізується у певній дискурсивній ситуації та породжує певні обов´язки, виконання яких покладає на себе індивідуальність, що належить до певного суб´єкта, тому можливе навмисне створення імперативів, а їх стійкість істотно залежатиме від сутності суб´єкта. Обмеження формування імперативу визначається своєрідністю сутності суб´єкта, проте це не означає, що його неможливо сформувати, оскільки кожен із суб´єктів є не тільки ціле, але й множинність, що утворюється з сукупності локальних суб´єктів, що володіють різним модусом свідомості.

Викорастана література

1. Барт Р. Избранные работы: семиотика. Поэтика; пер. с фр. / Сост., общ. ред. и вступ. ст. Г. К. Косикова. - М.: Прогресс, 1989. - 616 с.

2. Бодрийар Ж. Символический обмен и смерть; перевод и вступительная статья С. H. Зенкипа. - М.: Добросвет, 2000. - 387 с.

3. Бьолер Д. Ідея та обов´язковість відповідальності за майбутнє // Філософська думка. - 2007. - №1. - С. 117-134.

4. Вебер М. Избранные произведения; пер. с нем. / Сост., общ. Ред. и послеслов. Ю. Н. Давыдова. Предисл. П. П. Гайденко. - П.: Прогресс, 1990. - 808 с.

5. Гоббс Т. Сочинения: в 2 т. - Т.1. / Сост. Ред. изд. авт. вступ. ст. и примеч. В. В. Соколов.; пер. с англ. Н. Федорова, А. Гутермана. - М.: Мысль, 1989. - 622 с. - (Философское наследие. - Т. 107).

6. Гуссерль Э. Собрание сочинений. - Т. 3 (1). Логические исследования. Исследования по феноменологии и теории познания; пер. с нем. В. И. Молчанова. - М., 2001. - 471 с.

7. Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія: підручник. - К.: Лібра, 1999. - 488 с.

8. Кант И. Из лекций 1762 - 1764 гг. (на основании рукописей И. Г. Гердера) // А. А.,Гусейнов, Г.Иррлитц. Краткая история этики. - М.: Мысль, 1987. - С. 558-578.

9. Карась А. Етика свободи і солідарності у громадянському суспільстві // Ї. - 2001. - №21. - С. 110-154.

10. Кьеркегор С. Страх и трепет; пер с нем. Н. В. Исаевой, С. А. Исаева. - М.: Респеблика, 1993. - 463 с.

11. Макаренко А. С. Педагогическая поэма. - М.: Педагогика, 1981. - 337 с.

12. Монтень М. Опыты; пер. с фр. А. С. Бобовича и др. Избранные произведения в 3 т. - Т.1. - М.: Голос, 1992. - 384 с.

13. Надурак В. В. Актуальні проблеми універсальної етики: http:// filosofia.narod.ru/page22.html.

14. Оріховський-Роксолан С. Напучення королеві польському Сигізмунду Августу // Українська література XIV - XVI ст. - К.: Наукова думка, 1988. - С. 113-152.

15. Ситниченко Л. А. Комунікативно-діалогічна концепція ідентичності в контексті сучасних філософських дискурсів // Мультиверсум: Філософський альманах. - 2005. - №48 // www/filosof.com.ua/Journel/M48/Multiversum_48.html

16. Сорокин ПА. Человек. Цивилизация. Обшество; [пер с англ. С. А. Сидоренко] / Общ. ред., сост. и предисл. А. Ю. Согомонов. - М.: Политиздат, 1992. - 543 с.

17. Фуко М. Воля к истине: по ту сторону знания, власти и сексуальности. Работы разных лет; [пер. с фр. С. Табачниковой] под ред.

А. Пузырея. - М.: Касталь, 1996. - 448 с.

18. Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие; пер. с нем. / под ред. Д. В. Скляднева. - Изд. 2. - СПб, 2006. - (Слово о сущем).

19. Хайдеггер М. Время и бытие: Статьи и выступления; пер с нем. / Сост., перев., вступ. ст., коммент. и указат. В. В. Бибихина. - М.: Республика, 1993. - 447 с. - (Мыслители ХХ в.).

20. Хёсле В. Кризис индивидуальной и коллективной идентичности // Вопросы философии. - 1994. - №10. - С. 112-123.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць