пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Томас Гоббс про ключові чинники становлення громадянського суспільства


Т. О. Пустова
Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту

Досліджується контекст становлення природничо-правової концепції «громадянського суспільства» Томаса Гоббса, аналізується проблема значимості її для сьогодення.

Останнім часом проблеми громадянського суспільства знаходяться у центрі уваги багатьох вчених, філософів, журналістів, політиків. Причиною цього є те, що формування громадянського суспільства пов’язано з розвитком демократії, ринкової економіки та становленням правової держави, процесами, що відбуваються в Україні останнім часом.

Серед вчених як у нашій державі, так і на Заході, існують досить велике розмаїття підходів до тлумачення даного феномену, тобто і досі немає єдиного бачення його сутності, походження та історичних меж.

Найбільш поширеним трактуванням є таке: громадянське суспільство - це загальне поняття, що охоплює всю позадержавну сферу буття громадян і їх об´єднань, тобто всю сферу особистого і сімейного (приватного) життя кожної людини.

Довгий час філософи схильні були ототожнювали поняття «громадянське суспільство» і «держава» (що певною мірою пояснюється історичними обставинами). Більшість сучасних вчених схиляється до думки про те, що одним з перших почав відокремлювати та розрізняти поняття «громадянське суспільство» і «держава» відомий англійський філософ епохи Нового часу Томас Гоббс.

Його філософські інтереси були різносторонні, але головну увагу він приділяв саме соціальним питанням. Проблеми суспільства та держави, за Гоббсом, - головні у філософії, тому що мета філософії - допомагати людині добиватися практичних результатів у своїй діяльності, а людина живе і діє у суспільстві та у конкретній державі. Саме в своїх найбільш відомих творах «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковного і цивільного» та «Про громадянина» Гоббс спробував обґрунтувати теорію суспільства та держави.

Створюючи вчення про державу й уявляючи її у вигляді міфічного Левіафана, «штучної людини», Гоббс вважав за необхідне з початку розглянути матеріал, з якого він (тобто Левіафан) зроблений, і його майстра, людину.

Головну увагу у своїй концепції Гоббс приділяє принциповому зіставленню природного стану (стану війни всіх проти всіх) та держави (громадянському стану).

Природний стан він характеризує як природну схильність людей чинити шкоду один одному. V природному стані немає загальної влади, немає закону. Тут відсутні власність, володіння, відмін- ність між моїм і твоїм. Кожен індивід в природному стані має право на все. У природному стані, до того часу як з’являється будь-яка влада, кожна людина хоче не лише зберегти свою свободу, а й досягти панування над іншими; обидва ці бажання диктуються інстинктом самозбереження. Через ці протиріччя виникає війна всіх проти всіх, що робить життя людей «безпросвітним, звіриним та досить нетривалим». У природному стані немає власності, немає справедливості чи несправедливості, є тільки війна, а «сила та підступність є на цій війні двома найбільш вагомими чеснотами» [5].

Т. Гоббс спростовував поширене в його часи уявлення про «природний стан» суспільства як про період благополуччя та «золоте століття». Навпаки, безперервна війна робить життя людей надзвичайно важким, небезпечним, і викликає потребу та необхідність в мирі та спокої. Встановлення миру можливе лише за умови утворенням держави, громадянського суспільства, громадянських законів. Філософ зазначає, що «поза державою - панування пристрастей, війна, страх, бідність, мерзота, самота, варварство, дикість; у державі - панування розуму, світ, безпека, богатство, бла- говидність, взаємодопомога, витонченість, доброзичливість» [2] (тут і далі переклад мій. - Т. О ).

Передумовою більш глибокого розуміння позиції Гоббса проблеми співвідношення «держави» та «громадянського суспільства» є увага до специфіки тлумачення ним природи людини. Він намагається «зрозуміти, що представляє собою людська природа, що робить її придатною або непридатною для створення держави і яким чином люди повинні об´єднуватися між собою, якщо вони хочуть жити разом» [2].

Люди, на думку філософа, об´єднуються в суспільство не лише тому, що вони «істоти політичні», як вважав Арістотель. Люди, «за природою», на жаль далеко не політичні істоти, хоча вони здатні навчитися жити в суспільстві. Для цього вони повинні визнати необхідність принципу рівності. Люди об´єднуються в громадянське суспільство із страху перед тим злом, яке вони здатні заподіяти один одному за умови, якщо вони не об’ єднуються та не утворюють суспільства. Адже люди за своєю природою, якщо виключити страх, жадають скоріше панування один над одним, ніж співтовариства між собою. У природному стані немає людських законів і людей не утримує страх перед загальною для них владою, тому кожен захищає себе самого і «неможливо заперечувати, що приіро- дним станом людей до об´єднання в суспільство була війна, і не просто війна, а війна всіх проти всіх». [2]

Вчення Гоббса про людину ґрунтується на принципах індивідуалізму. Егоїстичні прагнення складають основу людської природи. У суспільстві людина схильна шукати перш за все власного блага. Між людьми, поведінка яких ще не стримується та не регулюється верховною владою, панує страх. Причина побоювань полягає частково в природній рівності людей, унаслідок якої навіть слабкий може убити сильного, частково в суперництві, але голов- ним чином в прагненні до придбання благ, якими неможливо користуватися спільно. Це прагнення виникають з глибинних властивостей людської природи.

Гоббс спростовує переконання Гуго Гроція стосовно товариської природи людини. Люди об´єднуються з іншими не стільки заради самого спілкування, скільки заради тієї вигоди, яку вони можуть для себе отримати з цього. Саме егоїзм підштовхує людей до співтовариства, постаючи в формі турботи про честь або користь. Але ж і перше, і друге не можуть бути досягнуті за умови пануванням над людьми. Утримати людей від прагнення до панування один над одним може лише взаємний страх, який і слід розглядати як справжню підставу будь-якого об’ єднання людей у суспільства. Таким чином, вважає Гоббс, увага до індивідуалістичної природи людини є необхідною умовою розуміння нами як виникнення суспільства, так і способу його функціонування.

Однак, вважає Гоббс, у природі людей закладені не лише ті сили, що підштовхують індивідів в пучину «війни всіх проти всіх». Людині споконвічно властиві якості зовсім іншого плану, котрі спонукають індивідів знаходити вихід із нестерпного природного стану, де над рештою пристрастей домінують страх смерті і інстинкт самозбереження. У згоді з ними виступає природний розум, тобто здатність кожного розсудливо міркувати про позитивні і негативні наслідки своїх дій. Інстинкт самозбереження надає перший імпульс процесу подолання природного стану, а природний розум підказує людям, на яких умовах вони можуть даний процес здійснити. Ці умови і є суть природні закони.

Проте, Т. Гоббс не вважає людей «поганими від природи». Він прямо говорить: «Нам доведеться визнати, що людям від природи властиві пристрасть, страх, гнів і інші тваринні афекти, але вони не є поганими від природи» [3]. Стосовно людини у природному стані недоречні етичні оцінки, оскільки їх критерії ще не вироблені державою. Для автора «Громадянина» і «Левіафана» держава - це, перш за все, інститут, що реалізує розумність людської природи, оскільки лише в умовах громадянського стану людина стає тією моральною істотою, яка неможлива в природному стані. Строго кажучи, лише виникнення держави, а разом з ним і громадянського суспільства роблять людину людиною.

У роботах «Про громадянина» і «Левіафан» Гоббс виклав концепцію громадянського суспільства, що виникає при переході від природного стану як стану домінування первозданних, неприборканих пристрастей, загальної ворожнечі і страху до впорядкованого культурного суспільства, громадяни якого дисципліновані владою держави. Держава встановлює спокій, мир, порядок і міняє саму людину, перетворюючи її на громадянина. Громадянин, за Гоббсом, - людина, що є членом держави, підкоряється централізованій владі, яка обирається одноголосним рішенням всіх індивідів, членів цієї держави. Громадянин користується певними правами, але все вирішують народоправці (або монарх). Громадянин - це вільна, активна особа, але його свобода не повинна «зазіхати» на свободу інших, зазначає Гоббс. І саме та держава, якій люди добровільно підкорюються, встановлює межі цієї свободи. Але громадянські співтовариства не є прості об´єднання людей, це об´єднання, які засновані на договорі, для створення яких необхідні взаємна вірність і згода. Адже, за думкою Гоббса, «поза державою у кожного є право на все, але він не може скористатися нічим; у державі ж кожен спокійно користується обмеженим правом» [3]. Таким чином держава обмежує дію «природних законів».

Для загального блага, люди, як вважає Гоббс, повинні домовитися між собою та відмовитися від своїх прав в ім´я миру і збереження життя та об´єднатися разом для виконання угоди, яка була ними укладена. Такий договір (або таке перенесення прав) і є утворення держави. Гоббс визначає державу таким чином: «Держава є одна особа або збори, воля якої через угоду багатьох людей є законом для всіх, оскільки вона може використовувати сили і здібності кожного для забезпечення загального миру і захисту» [3]. Особа або збори, волі яких підкоряються всі інші, отримує назву верховної влади, решта всіх громадян називається підданими.

Але які ж права надає Гоббс державі? Держава, через перенесення на неї прав всіх людей, що належать людині в природному стані, також має безмежні права. Немає на землі влади вищої, ніж державна влада, і немає нікого, хто б міг примусити цю владу відповідати за свої дії, бо з моменту існування держави вона володіє всіма без виключення правами всіх людей, що входять до неї. «Єдине право на землі є державний закон, а державний закон, не що інше, як виражена зовнішнім чином воля державної влади» [3].

Будь-якій опір державній владі може привести людину до природного стану війни проти всіх. Тому той же самий закон, що приписує людині бажати миру, вимагає абсолютного підпорядкування державній владі. У Гоббса мета держави - скасувати природний стан людини і встановити порядок, при якому людям була б забезпечена безпека і спокійне існування.

Верховна влада в будь-якій формі держави (демократії, аристократії або монархії) носить, за Гоббсом, абсолютний характер. Єдине обмеження суверена полягає в тому, що він повинен дотримуватися природних законів, за порушення яких він відповідає тільки перед Богом.

Гоббс бачив в державній владі цінність, вільну від будь-яких посягань, які б могли її послабити або тим більше зруйнувати, що відкинуло б суспільство назад до природного стану. Він виступав проти розділення влад і кращою формою правління вважав монархічну.

Філософ у своїх творах робить значний крок вперед в розробці ідеї громадянського суспільства в порівнянні з мислителями Відродження. До розуміння громадянського суспільства він вносить цілий ряд нових особливостей: природний стан, що передує громадянському як стан «війни всіх проти всіх» та обумовлений природною рівністю людей, їх природним бажанням завдати шкоди, зло один одному; суспільний договір як добровільна угода між людьми, що об´єднуються в державу відповідно до природних законів; верховна влада як обов´язковий атрибут громадянського (політичного) суспільства, яка при цьому виступає гарантом договору і безпеки громадян; встановлення відмінності між громадянським суспільством (громадянською особою) і державою, з одного боку, між останнім і групами людей, з іншого боку. Громадянське суспільство, на думку Гоббса, було не лише простою сукупністю волі і прагнень його індивідів, а практично утворювало нову реальність [6].

Громадянське суспільство, за Гоббсом - це не тільки держава, воно складається з безлічі груп і об´єднань громадян. Громадяни з дозволу суверена (держави) можуть утворювати для ведення загальних справ різні громадянські утворення, добровільні об´єднання. Групу він визначає як деяке число людей, об´єднаних загальним інтересом або загальною справою.

Гоббс визначив декілька аспектів існування громадянського суспільства, наприклад, такі як формування відносин між людьми в державі на підставі добровільної угоди; наявність верховної влади, що виступає гарантом дотримання угоди і безпеки громадян.

У структурі громадянського суспільства Гоббс виділив три рівні. Перший - рівень політичної держави, яка об´єднала громадян під керівництвом єдиної влади. Другий - рівень груп або об´єднань громадян. Третій - рівень окремих громадян, що є підданими государя (суверена) і представниками приватних груп [6].

Отже, на відміну від своїх попередників, які схильні були ототожнювати громадянське суспільство і державу, Гоббс, прийшов до ідеї про їх істотну відмінність. Можна стверджувати, що саме з нього починається новий етап у тлумаченні цього поняття, де громадянське суспільство пов’ язано з уявленням про нього як про окрему сферу суспільства - сферу позадержавних відносин та структур.

У своїй концепції Гоббс, досліджуючи природну сутність людини, переходить від ствердження рівності можливостей до гіпотетичного образу війни всіх проти всіх, а потім - через виявлення руйнівної сили та нестерпності цієї війни - до визнання того, що ті пристрасті, які ведуть до миру і спокою, можуть і повинні бути сильніше пристрастей, що штовхають до війни, особливо якщо вони підкріплені законами як правилами розуму.

Неупереджено аналізуючи політико-філософську спадщину Гоббса в контексті сьогодення, ми маємо визнати наявність в ній як історичних, ситуативних вимірів, так і тих - більш значимих, які російський дослідник Еріх Соловйов пропонує означити як «навічні».

Бібліографічні посилання

1. Гаджиев К. С. Концепция гражданского общества: идейные истоки и

основные вехи формирования // Вопр. филос. 1991. № 7. С. 79-88.

2. Гоббс Т. Избранные произведения: В 2 т. М., 1965. Т. 1.

3. Гоббс Т. Левиафан // Соч.: В 2 т. М., 1991. Т. 1.

4. Пашков А. С. Ідея громадянського суспільства: історико-філософські інтерпретації та сучасність // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. пр. Вип. 60. К.: Український центр духовної культури. 2007. С. 112-116.

5. Скирбекк Г., Гилье Н. История западной философии. М., 2003.

6. Partel Pirimae. The explanation of conflict in Hobbes’s «LEVIATHAN» // TRAMES. 2006. № 10 (60/55). S. 56-62.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць