пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Культурологія: теорія та історія культури

1. Світоглядні засади та головні напрями розвитку європейської культури XIX ст.


Історія європейської культури XIX ст. формувалася під могутнім впливом ідей Просвітництва та Французької революції. Розвиток філософської думки протягом XIX ст. був спрямований на відкриття нових можливостей людини, переосмислення її місця й ролі у багатомірному і складному світі, що дало нові імпульси для розвитку мистецько-художнього процесу.
Французькі просвітителі високо оцінювали моральне значення мистецтва, акцентуючи увагу на його високій виховній місії. Проте згодом був переоцінений вплив культури на розвиток суспільства. Якщо раніше цей вплив, розглядався як благо, то зростання соціальної нерівності в суспільстві, моральна і фізична деградація людини переросли в глобальну філософську проблему, що стала домінантною в наступних культурологічних дослідженнях.
Філософією Просвітництва сутність культури пов´язувалася з досягненням особистої свободи людини в межах соціальної системи. Природа створила людину такою, що тільки через діяльність вона формує і себе і навколишній світ, підкреслював І. Кант (1724-1804). Культура в його розумінні - це здатність людини контролювати свою біологічну сутність, вміння поставити моральний обов´язок вище від власних інтересів.
Подальший розвиток дослідження проблем культури пов´язують з ім´ям І. Гердера (1744-1803). Одним з перших він проголосив, що немає культурних і некультурних народів, заперечував поділ людства на раси. Філософ підкреслював, що фізичні й духовні якості людей формуються під впливом природного і соціального середовища, існує лише певна різниця у рівні їхнього розвитку. Культурно-філософська концепція І. Гердера мала великий вплив на подальше гуманістичне розуміння культури, особливо щодо проблеми історичної спадковості в розвитку культури людства.
Важливим для розвитку світоглядних засад європейської культури став висновок Г. Гегеля (1770-1831) про те, що суть культури полягає у звільнені людини від суб´єктивного свавілля і в піднесенні її до рівня суспільної істоти. Велике значення для розвитку світоглядних засад культури XIX ст. набула антропологічна концепція Л. Фейербаха (1804-1872), в якій обстоювалася необхідність поєднання інтересів кожної людини і суспільства. Щасливою людина може бути тільки при існуванні відповідних умов. Л. Фейербах наголошував, що умови життя мають бути людяними. Саме в необхідності надати людині можливості для задоволення найважливіших потреб наголошував представник класичного утопічного соціалізму А.-К. Сен-Сімон (1760-1825).
Бурхливий розвиток капіталізму, до того часу змальований ідеальним, продемонстрував глибокі суперечності між багатством і бідністю, між громадським потягом і егоїзмом правлячих кіл. Важливо, що представники класичного утопічного соціалізму, насамперед ПІ. Фур´є (1772-1837), передбачали розкіт культури, науки, освіти як життєво важливих складових майбутнього суспільства - гармонійного, радісного і морально чистого.
Проте реальне суспільне життя було далеке від цього ідеалу. Революційні перетворення збудили національні почуття європейських народів. Відгуком на ці суспільні явища був розвиток філософських підвалин романтизму в Німеччині на зламі XVIII і XIX ст. членами "ієнського гуртка" (м. Ієн поблизу Веймара) братами А.-В. г Ф. Шлегелями. Вони пропагували розкуте, нічим і ніким не обмежене мистецтво. Згодом представники романтичного напряму обстоювали концепцію вічної боротьби зі злом, тому що саме ця боротьба не дає злу панувати у світі. Романтики до аналізу дійсності підходили з позицій вічних суспільних ідеалів, сконцентрувавшись на внутрішньому світі людини.
Друга половина XIX ст. пройшла під могутнім впливом досягнень у галузі науки і техніки. Новітня революція в природознавстві розпочалася з фізики, а період 1895-1916 pp. здобув назву її "героїчної стадії". Результати досліджень І. Полюя, К. Рентгена, подружжя Кюрі, Н. Бора, Е. Резерфорда, М. Планка, А. Ейнштейна мали величезний вплив на суспільну свідомість передусім особливою складністю, незбагненністю висновків. Важливе місце в житті почало належати хімії, особливо завдяки практичному застосуванню її винаходів, насамперед у Німеччині (вибілювачі, барвники, штучні фарби).
У 60-х pp. XIX ст. було прокладено трансатлантичний кабель, постійно вдосконалювалися телеграфні лінії, апаратура і комунікації. На кінець XIX ст. всі європейські держави були зв´язані між собою телеграфом. Розширення і прискорення потоку інформації стало важливим чинником культурного прогресу. Технічний переворот другої половини XIX ст. вплинув на матеріальне середовище, в якому жили люди, і на спосіб їхнього життя. З появою електрики змінився характер освітлення вулиць, приміщень, з´явилися трамвай, метро (Лондон, 1861), приміський електротранспорт, автомобілі. Усе це забезпечувало мобільність населення, сприяло активному спілкуванню людей з різних регіонів.
Результатом розвитку досліджень у галузі науки і техніки стала поява фотомистецтва (створення хіміко-технічними засобами зорового образу, який фіксує момент реальної дійсності)1, а згодом і кіно-фотомистецтва (винайшли в 1895 р. брати Люм´єри). З появою репродуктивних форм мистецькі твори почали поширюватися швидше.
Під впливом науково-технічних досягнень панівний до цього часу релігійно-естетичний досвід все більше розглядався як другорядний. Усе це зруйнувало традиційну механістичну картину світу, водночас породило впевненість у домінуванні науки над мистецтвом. Проблема впливу науки на культуру і суспільство в цілому була провідною в розвитку філософської думки XIX ст. О. Конт (1798-1857) запропонував основний принцип позитивізму - справжнє знання досягається як результат конкретних наук, тому суспільні науки мають ґрунтуватися на природничих. Засновники прагматизму Ч. Пірс (1839-1914) та У. Джеймс (1842-1910) вважали, що будь-який висновок, який претендує на істину, має мати практичні наслідки. В "Основах психології" (1890) У. Джеймс зазначав, що прагматизм не визнає нічого, що практично не стосується людського життя.
Соціальні конфлікти, суперечливі наслідки технічного прогресу, злиденне становище робітників сприяли розвитку і певній популярності марксистської філософії. К. Маркс (1818-1883) і Ф. Енгельс (1820-1895) розглядали проблему експлуатації не як особисте питання, а як соціально значуще. Перевага пролетаріату, з погляду марксизму, полягала в тому, що він є „годувальником" суспільства, творцем матеріальних благ. Це зменшувало значення інтелектуальних цінностей, проголошувало як норму відсутність патріотизму і моральних переваг у представників цього класу.
Наприкінці XIX ст. відбулися суттєві зрушення в багатьох сферах суспільного життя. Криза духовних засад сприяла появі нового світогляду, який базувався на індивідуалізмі, аристократичному презирстві до всього буденного, вимагав витончених форм. Філософією опановує розчарування в ідеї прогресу як прогресі розуму. Намагання людини зрозуміти суть своєї біологічної природи привело до втрати її попереднього світоглядного статусу як "вінця природи", натомість з´являється розуміння людини як "комбінації фізико-хімічних сполучень", homo faber, який виробляє знаряддя праці.
Фотографію як спосіб світлозапису з використанням оптичних прийомів і хімічних реакцій вперше застосували художник Л. Дагер і винахідник Ж. Н´єпс та продемонстрували громадськості 7 січня 1839 р. у Франції. Винахід оцінили по-різному: як смерть живопису внаслідок появи фотографії (П. Деларош) і як мистецтво, що буде співробітничати із сонцем (А. Ламартін), і як досягнення, що має велике значення для науки і менше - для живопису. На всіх ступенях розвитку фотографії вона мала перевагу в достовірності й документальності образу, тому згодом перетворилася на самостійний вид мистецтва.
Здобутки технічного прогресу неправомірно розглядалися як прогрес усієї культури, що призвело до переоцінки економічного фактора в житті суспільства. Як зазначав М. Вебер (1864-1920), активність і підприємливість, індивідуалізм і лібералізм, раціоналізм і практицизм стали характерними рисами західної буржуазної культури. Не інтелектуалізація, а граничне спрощення "економічної людини", що стала фанатом своєї справи, відмова від колективних цінностей і гуманізму були характерними ознаками провідного буржуазного стану.
Поряд з цим у філософії все більше актуалізується проблема людського існування. Апокаліпсичним відчуттям історії відзначався російський символізм. Філософ В. Соловйов (1853-1910) - теоретик ортодоксального натхнення, вбачав у величі Росії батьківщину спасіння людства, третій Рим. Одним з головних завдань російські філософи (М. Бердяев, П. Флоренський) вважали створення нової релігійної свідомості на підставі синтезу християнської ідей та філософії.
На зламі століть істину все більше шукають у несвідомому - на цих підвалинах формується філософія життя в поглядах Ф. Ніцше: основа життя - це воля, інстинкт влади, а якщо його немає, то істота деградує; А. Бергсона: життя - це безперервне творче становлення; О. Шпенглера: про початок "закостеніння" творчих джерел культури, розповсюдження культури "вшир" і появу масової культури. Поступово набуває популярності психоаналіз 3. Фрейда про творчо-спонукальну роль несвідомого і сексуального почуття, що згодом набуло поширення в практиці психоаналітичного дешифрування художніх образів.
Надзвичайно швидкі темпи соціальної поляризації суспільства, розвиток технічної основи культури багатьма культурологами розглядалися як фатальне явище для культури. Але головною тенденцією в розвитку культури тих часів була потреба у формуванні нових духовних орієнтирів, своєрідного бачення краси світу, ствердження естетично розвиненої особистості.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Культурологія
Культурологія: теорія та історія культури
Історія світової і вітчизняної культури
Культурологія
Основи наукових досліджень
Культурологія: українська та зарубіжна культура
Основи наукових досліджень