Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Діалог і спілкування: до проблем людинотворчості


І. В. Горкун
Національний аграрний університет (м. Київ)

Аналізуються питання, пов’язані з проблемою співвідношення діалогу і спілкування у контексті формування та розвитку особистості.

Звернення до феномену спілкування є однією з найбільш характерних рис філософії і культури ХХ ст., без його осмислення неможливо осягнути до кінця, що таке людина. Особливий інтерес викликали дослідження поняття діалогу, різноманітних трансформацій його в історії та сучасності, у вимірах спілкування. Традиції вивчення спілкування і діалогу в філософії передбачають декілька інтерпретацій для опису цих понять, які підтверджують їхній високий психологічний потенціал. Діалог - це первинна, родова форма людського спілкування, що визначає здоровий психічний розвиток особистості; провідна детермінанта цього розвитку.

Проблемою співвідношення діалогу і спілкування в контексті їх ролі в людино творчості займалися такі вчені, як М. М. Бахтін, В. С. Біблер, Б. О. Парахонський, Т. П. Григор’єва, А. У. Хараш, Г. Кучинський, С. Л. Братченко, В. С. Горський та інші.

Діалог визначається по-різному: розмова, бесіда двох чи кількох людей, обмін репліками двох і більше людей тощо. На мій погляд, найбільш прийнятним є визначення, дане М. М. Бахтіним: діалог - це взаємодія двох чи кількох повноцінних взаєморозумінь, які не зводяться до одного чи до іншого із зазначених позицій.

На особистісному рівні діалог є спілкуванням вільних рівноправних співбесідників на основі взаєморозуміння та співпереживання.

Важливою умовою ефективності діалогового спілкування є соціально-психологічна підготовленість партнерів до нього. Знання методології і методики даного процесу, властивості і якості особистості, загально педагогічні навички і вміння, педагогічні і комунікативні здібності, стиль комунікативної діяльності і її мотивація є структурними компонентами спілкування. Виступаючи специфічною самостійною характеристикою, умовою і засобом розвитку особистості, її активності, спілкування базується на психологічних особливостях кожного із суб’єктів взаємодії. Результатом є розуміння суб’єктами один одного, присвоєння ними колективної, виробленої у ході спілкування точки зору як своєї власної. Соціально-психологічний зміст спілкування полягає у забезпеченні організації людей для спільної творчості, їх взаємозв’язку і взаємовідносин, у передачі від покоління до покоління форм культури, норм, традицій, соціального досвіду. Отже, воно служить для позначення специфічної форми активності людини, а його багатофункціональну природу особливо важливо враховувати при побудові діалогу, як наскрізного у спілкуванні, чинника людинотвор- чості. «Будь-яке спілкування з іншими, будь-який діалог можливий лише за умови взаємного обмеження, взаємного самозречення. Тому у будь-який діалог слід вступати смиренно» [10, с. 343].

Так, у концепції М. Бахтіна діалог представлений як деяка загальнолюдська реальність, що є, з одного боку, передумовою людської свідомості і самосвідомості, а, з іншого -основною формою їх реалізації [1, с. 338]. Діалог розглядається як конкретна подія спілкування, при якій ніби відбувається «розкриття» ціннісного світу людини, її самовиявлення у конкретній взаємодії. Діалог постає як конкретна життєва подія, можна говорити про його різні ступені - про більшу чи меншу діалогічність спілкування. Мінімальною одиницею мовного спілкування є висловлювання, яке розуміється М. Бахтіним і як коротка репліка побутової розмови, і як великий роман або науковий трактат. Тільки в спілкуванні, у взаємодії людей розкривається «людина в людині». Діалог розглядається вченим не стільки як засіб формування особистості, а як саме її буття, а ідея унікальності особистостей, що спілкуються, для дослідника є найбільш вагомою.

С. Кримський зазначає, що специфікою діалогу як способу мислення є »не доказування однобічної правоти, а впевненість у тому, що обидва учасники диспуту належать до якогось третього, перевищуючого їх самих переконанням, світу правди, який для них є однаковою цінністю» [6, с. 231].

Вчення про діалог отримало розвиток в роботах А. Беляєвої,

І. Васильєвої, Г. Ковальова, М. Бубера, С. Джурарда, Д. Ігона, К. Роджерса, А. Теста, Я. Яноушека. Одна група дослідників розглядає діалог як мовне спілкування і бачить його в ряді відмінних рис, обумовлених тим, що процес спілкування розвивається спільними зусиллями двох суб’єктів [4]. Інші вважають, що взаємодія двох суб’єктів ще не означає діалог, він з’являється там, де є взаємодія двох різних змістовних позицій, які можуть належати як двом людинам, так і одній [1; 3; 6]. С. Л. Братченко, досліджуючи умови формування діалогічної спрямованості суб’єкта, виділяє два рівні діалогу: пізнавальний, як взаємодія позицій, логік, що відноситься до когнітивної сфери, і особистісний діалог, - як умова паритетного спілкування.

Отже, як випливає з викладеного, діалог - це складна форма міжособистісної взаємодії, яка передбачає насамперед сформова- ність діалогічної комунікативної спрямованості особистості. Деякі автори (М. Бубер, А. У. Хараш) під спрямованістю особистості в спілкуванні розуміють сукупність більш-менш усвідомлених осо- бистісних настанов та ціннісних орієнтацій у сфері міжособистіс- ного спілкування, як індивідуальну «комунікативну парадигму», що охоплює уявлення про зміст спілкування, його цілі, засоби, способи поведінки у спілкуванні. На базі концепції діалогу (М. М. Ба- хтін, М. Бубер, А. У. Хараш) С. Л. Братченко виділив шість основних видів спрямованості особистості в спілкуванні: діалогічна комунікативна спрямованість, авторитарна, маніпулятивна, альтеро- цептивна, конформна, індиферентна. Діалогічна комунікативна спрямованість характеризується орієнтацією на рівноправне спілкування (засноване на взаємній повазі та довірі), на взаєморозуміння, на взаємовідкритість та комунікативне співробітництво, на прагнення до взаємного самовираження та розвитку (див. [7]).

Така спрямованість у спілкуванні є основою паритетного діалогу, що, зокрема, може й повинно активно зреалізуватись у виховально-навчальній діяльності. Навчити паритетного діалогу (якщо розглядати навчання в традиційному педагогічному розумінні) неможливо, але можна показати тому, хто навчається, причини, які перешкоджають його самореалізації у діалозі, й актуалізувати потенційні резерви його особистості (якщо такі існують) для свідомої роботи із самовдосконалення, скажімо, завдяки актуалізації загаль- нозначимості далогізування. «Кожний завжди перебуває у діалозі зі своїми попередниками; і ще більшою мірою, можливо, і сокровен- ніше - зі своїми нащадками» [9, с. 289].

За істинним людським умінням ставити питання стоїть не просто людина з добре розрахованою схемою відповідей і наступних питань, а духовний світ особистості, який охоплює його попередній досвід міжо- собистісного спілкування і актуальні цілі конкретної взаємодії.

Методологія вдосконалення компетентності особистості в спілкуванні має спиратися на більш широку систему уявлень про формування життєвого досвіду людини, ніж та, яка обмежується традиційними теоріями виховання та навчання.

Набуває нового смислу положення, що саме діалогічність у людських взаємовідносинах стала передумовою становлення та існування людини в результаті взаємовідносин, які складалися між людьми в процесі спілкування та діяльності. Відносини між людьми базуються на двох внутрішньо суперечливих вихідних моментах, які граматично можна позначити як «Я - Ти» (їх М. Бубер називає інтимно-діалогічними) та «Я - Він (Воно)», що класифікуються як когнітивно-практичні [3, с. 114]

По суті, людина не може жити без пізнання та намагання використовувати інших. Людину можна пізнавати і любити одночасно, вона одночасно може бути і суб’єктом і об’єктом взаємодії, у тому числі суб’єктом діалогу та об єктом оцінки. «Я» не може бути розкритим як об’єкт безпосереднього усвідомлення шляхом відношення до самого себе, відокремлено від інших людей. Найголовні- шою умовою того, що існую я, є існування особистостей, свідомих суб’єктів, - існування психіки, свідомості інших людей. Людина «навіть наодинці з собою зберігає функції спілкування» [8, с. 231]. Тому, діалог, за М. Бахтіним, - це не тільки і не стільки спосіб формування особистості, як саме буття людини, її «само-бутність, яка набуває свого повного і універсального вираження саме в процесі діалогу. Один голос нічого не завершує і нічого не вирішує. Два голоси - мінімум для життя, мінімум для буття» [1, с. 121].

У діалозі кожне повідомлення розраховане на його інтерпретацію співрозмовником. Спілкуючись, люди сподіваються, що партнер відповість їм, вони розраховують на його відповідну реакцію (О. Бодальов), на його відповідальність. Ось чому М. Бубер назвав спілкування між людьми «діалогічним життям», а М. Бахтін наголошував на «діалогічній орієнтації слова», підкреслюючи, що «слово народжується у діалозі як його жива репліка, формується у діалогічній взаємодії з чужим словом у реальному мовному житті» [1, с. 89]. У спілкуванні має місце перетворення того, чим володіє кожен партнер, - у спільне надбання обох. Спілкування породжує спільність, а обмін зберігає відокремленість кожного з його учасників. Спілкування, констатує М. Каган, ніяк не може бути прирівняне до передачі повідомлень (або інформації) або навіть до обміну повідомленнями, як воно дуже часто визначається у філософській та психологічній літературі [5, с. 143]. Спілкування ніби підносить людину над повсякденням, сприяє утвердженню її гідності, само- цінності. «Ніщо не робить людей настільки люб’язними у спілкуванні з іншими, як усвідомлення власної гідності: володіючи цією свідомістю, ми не боїмося, що нас відштовхнуть, бо якщо б це й сталося, то ми б не відчули від того жодної образи, перебуваючи у спокійній впевненості, що вина за це покладається лише на обмеженість того, хто відштовхує» [10, с. 339]. «Діалог - зіткнення різних розумів, різних істин, неподібних культурних позицій, які складають єдиний розум, єдину істину, єдину культуру», - на відміну від обміну монологами. «Саме у синтезі найповніше просвічується, стикуючись, структура діалогу» [5, с. 164].

Ідея діалогу як необхідної складової освіти, призначеної подолати кризу «науковчення» (В. Біблер), вже нині активно розробляється в сучасному освітньому просторі України (С. Курганов та ін.), проте її евристичний потенціал ще далеко не вичерпано.

Практичного великого значення концепт діалогу набуває в контексті новітніх процесів трансформації освітнього простору України, зокрема переходу до Болонської системи вищої освіти, основаної на домінуванні принципу самоосвіти і особистісно орієнтованому самовизначенні студента у цьому процесі. Концепт діалогу має підстави розглядатися як необхідний елемент нового теоретичного інструментарію філософії освіти, що відповідає новій парадигмі саме на рівні визначення її фундаментальних основ (методологічних і світоглядових). Найбільш загальна характеристика спілкування полягає в тому, що воно становить процес взаємодії. Взаємодія між людьми у процесі спілкування - це і взаємодія їх внутрішніх світів: обмін ідеями, думками, образами, вплив на мету і потреби, вплив на оцінки іншої людини, її емоційний стан.

Для сучасної людини, для її напружених пошуків максимально прийнятних альтернатив світоставлення оптимально прийнятна «діалогічна» спрямованість. Успішне здійснення останньої можливе лише на опрацьованих, базованих на філософсько-світоглядних засадах; важлива роль належить науковому пошуку на основі переосмисленого, систематизованого досвіду історико-філософських трансформацій діалогізму, пов’язаних з ним способів віднаходження людино стверджуючих смислів та шляхів їх реалізації.

Бібліографічні посилання

1. Бахтин М. М. Автор и герой: К философским основам гуманитарных наук. С.Пб., 2000.

2. Библер В. С. О сути диалогизма // Вопр. филос. 1989. № 7. С. 42-47.

3. Бубер М. Я и Ты. М., 1993.

4. Васильева И. О. О значении идеи М. Бахтина о диалоге и диалогических отношениях для психического общения // Психологические ис- ледования общения. М., 1985.

5. Каган М. Мир общения. М., 1998.

6. Кримський С. Б. Запити філософських смислів. К., 2003.

7. Крутій О. М. Нові форми навчання діалогу як умова громадянського становлення молоді в Україні // Зб. наук. пр. Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. К., 2003. С. 76 - 81.

8. Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии. М., 1973.

9. Хайдеггер М. Время и бытие: Статьи и выступления. М., 1993.

10. Шопенгауэр А. Ввведение в философию. Новые паралипомены. Об интересном. Мн., 2003.

11. Яусс Х. Р. К проблеме диалогического понимания // Вопр. филос. № 12. С. 68-82.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць