пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Концептуальний зміст предмета філософії та філософська культура мислення в їх значенні для становлення активної соціально-творчої дії сучасної особистості


А. В. Віннік
Дніпродзержинський державний технічний університет

Формування і розвиток культури мислення в процесі засвоєння філософського знання розглядаються як необхідна умова становлення світоглядно-духовних засад особливості.

Що таке філософія, як світогляд і духовний орієнтир особистості, який її предмет, в чому полягає її призначення? Як показує історія становлення і розвитку філософії, відповісти на поставлені питання зовсім непросто. В коротких лаконічних відповідях важко вичерпати багатоманітність філософії. Це означає, що сенс філософії не є чимсь незмінним, він знаходиться у постійному становленні, його шукають, прояснюють, створюють.

Тому важливо, в першу чергу, визначитись щодо концептуальних засад філософії. Справа у тому, що питання про сутність, соціальне покликання філософії вирішується дуже по-різному. Але єдине, що стало незаперечним, так це твердження про те, що філософія є школою життя, шляхом до мудрості. А бути мудрим, як це зрозуміли вже стародавні греки, означало не тільки досконало знати світ і розуміти життя, а й поводитися відповідно до цього знання. Відомий давньогрецький філософ Епікур закликав: «Нехай ніхто в молодості не відкладає занять з філософії, а в старості не втомлюється займатися філософією: бо ж ніхто не буває ні недозрілим, ні перезрілим для здоров’я душі!» Отже, філософія є особливою духовною формою і її функціональною особливістю є задоволення світоглядних запитів людини. Вони не можуть бути уніфіковані і запропоновані у формалізованому вигляді кожному як готовий продукт духовного пошуку. Останній не знає упину і завершення, він здійснюється повсякчас і кожним.

Стверджуючи себе в світі, людина здійснює постійний пошук можливостей щодо свого вкорінення в ньому. Універсум відкриває безмежні горизонти, але їх треба осягнути, засвоїти, привласнити.

Все це здійснюється людиною, що володіє особистим масштабом виміру Всесвіту, володіє певним досвідом його осягнення, внаслідок чого розширюється масштабність процесу соціалізації особи, її більш узагальнене включення в соціальний простір. Філософія вносить в життя людини непокоєння і невдоволення досягнутим, що стимулює до ствердження іншого, глибшого і повнішого. Вона не дає жити сьогоднішнім днем. Перш за все, як духовний орієнтир особистості, філософія прагне до мудрості, до оцінювання власного життя не лише в масштабах сьогодення, але і виступає способом залучення індивіду до загального, людини до людськості. Через персональне світосприймання людина здатна розширювати горизонти соціального бачення, що підносить індивідуальне буття до рівня буття суспільного.

Філософія, таким чином, і своїм походженням, і специфікою свого функціонування як найтісніше пов’язана зі світоглядом, є його своєрідною формою існування. Але що таке світогляд? У найелементарнішому розумінні слова це є найзагальніше усвідомлення людиною навколишнього світу, свого місця в ньому, свого ставлення і відношення до цього світу й до себе, своїх претензій і намірів щодо світу і шляхів реалізації цих намірів (життєвих програм). Отже, світогляд є певного роду знанням про світ, людину і т. ін. Водночас це не просто знання, а оцінка людиною світу і самої себе.

Таким чином, можна говорити про філософський світогляд як про більш-менш систематизований комплекс уявлень, оцінок, установок, що забезпечують цілісне бачення та усвідомлення світу і місця в ньому людини разом з життєвими позиціями, програмами та іншими спонуками поведінки, активного діяння взагалі. Тим самим філософський світогляд інтегрує пізнавальне, ціннісне і практичне відношення людини до світу, тобто всі ці три установки людської життєдіяльності.

Філософія, отже, є знання загального, що зближує її з такою формою суспільної свідомості, як наука. Остання, так само як і філософія (на відміну від мистецтва), відображає світ у загальних поняттях. Зближує науку з філософією і та обставина, що філософія, як і наука, прагне логічно обґрунтувати свої положення, довести їх, виразити у теоретичній формі. Така близькість філософії та науки є об єктивним ґрунтом їх тісної взаємодії. Проте, незважаючи на сказане, наука й філософія є різними формами суспільної свідомості.

Філософія, на відміну від науки, не прив’язана до прокрустова ложа аргументацій, логічно побудованих доказів, постулатів, теорем. Оскільки виникнення, сприйняття і переробка їх мисленням представляють собою творчість, остільки є підстави стверджувати, що пізнавально-наукове відношення людини до світу (наука) є творчий процес.

Однак, наукове мислення на відміну від філософського мислення не завжди виступає в творчій функції. Наприклад, коли із знання, що є в наявності, формально-логічно виводяться висновки, тобто із загального положення виводяться поодинокі положення, то ця функція мислення (формально-логічний вивід) не може бути віднесена до творчої. Тут не відбувається отримання принципово нового результату. Справжня творчість знаходиться за межами вивідного знання.

Нинішній світ, в якому ми живемо, з притаманним, як ніколи раніше, різномаїттям соціально-економічних, політичних, морально-етичних проблем представляє собою ніби згусток всього попереднього, пройденого шляху у розвитку людства. Осмислити, осягнути, привласнити нові можливості для реалізації іншого, глибшого, повнішого, справедливішого суспільного буття можливо лише через постійний духовний пошук світоглядних засад особистісного життя, піднесення його від індивідуального, окремішного до загальнолюдського.

Але цього неможливо досягнути без відповідної культури мислення, яка, попри все, представляє собою, можливо, найважливіший пласт всякої культури взагалі. Без необхідних елементів такої культури мислення людина не спроможна створити себе як справжню людину, людину вільну, незалежну, неархаїчну, а сучасну, інтелектуально вільну і творчо щасливу. Особливе місце в цьому процесі посідає філософська культура мислення, яка безпосередньо формується предметом філософії.

Але в цьому відношенні філософська культура мислення не зводиться тільки до оволодіння змістом книжкових багатств, до такої собі «книжкової мудрості», а визначається тим, в якій мірі і наскільки цей зміст використовується як в теоретичній, так і в практичній діяльності, тобто в творчості.

При оволодінні філософською культурою мислення сучасна особистість отримує можливість відрізняти глибоке мислення від поверхового, від сурогатів пізнання. До речі, не існувало жодного філософа, який би не торкався проблем культури мислення і не спробував би запропонувати свої способи оволодіння нею.

Активна увага до даної проблематики не в останню чергу, була викликана тим, що відбиття тих чи інших прийомів, практичних дій у слові утворює, м’яко кажучи, певну складність. В цьому кожен може пересвідчитися на такому прикладі, що своє вміння що- небудь зробити підчас легше показати, продемонструвати, ніж розтлумачити, пояснити на словах, а тим більше звести до певних правил. Останнє потребує високого рівня розвитку свідомості, абстрактного мислення.

Ось чому вищим критерієм оцінки інтелектуального рівня розвитку особистості стає не проста сума знань, уявлень про світ і деякі уміння, а певна ступінь абстрактно-філософського мислення, його самокритичність і, як наслідок, відповідальність, що становить морально-імперативний аспект практичної діяльності спеціа- ліста-професіонала.

Тут ми підходимо до головного: як сформувати філософську культуру мислення? Труднощі в напрацюванні даної культури виникають із складності самого цього процесу. Справа в тому, що природний процес людського пізнання полягає в тому, що спочатку розвивається розсудливість. Ця розсудливість на підставі досвіду доходить до суджень і вже через судження ми можемо підійти до понять, категорій. А ці поняття пізнаються розумом, систематизуються наукою.

Тобто, спочатку необхідно стати розсудливим, а потім розумним, і врешті-решт, якщо є потреба, ставати аналітиком, дослідником, вченим чи спеціалістом-професіоналом своєї справи. Маючи тверду розсудливість і чудову довготривалу пам’ ять, можна за- пам’ ятати багато правил, інструкцій, законів і навіть навчити інших, але не наслідувати їх у своєму житті. Відсутність здібностей до чітко вивірених суджень може бути характерним не тільки для рядових, пересічних людей, але і для «вчених» мужів.

Які шляхи ведуть до філософської позиції активно мислячого суб’єкта? Існує ряд основних правил, принципів, які характеризують вищий ступінь розвитку інтелекта, «глибокий» розум, що спирається на життєвий, практичний досвід.

По-перше, необхідно мати своє власне судження щодо тієї чи іншої проблеми або питання, тобто мислити самому самостійно і незалежно; по-друге, мислити себе на місці іншого, ставати на його точку зору, завдяки чому досягається широта образу думок; по- третє, завжди мислити у злагоді з самим собою, дотримуючись послідовності мислення, уміння широко і самостійно міркувати, аналізувати, мислити не фрагментарно, а системно.

Вищий ступінь розвитку інтелекту характеризується як мудрість, яка простежується у процесі співпадання теоретичного і практичного розуму. Мудрість - це розум, який усвідомлює свою відповідальність за особисті вчинки, відповідальність за інших, відповідальність перед природою, суспільством, державою, людством.

Таким чином, завершуючи розгляд даної теми, слід констатувати, що повноцінне існування сучасної передової людини неможливе без філософської позиції особистості, як найбільш глибинного виміру людського «Я», без філософії, як специфічного способу духовності окремої людини. А внутрішній духовний світ будь-якої особистості, і в першу чергу спеціаліста-професіонала, стає все більш помітною об’ єктивною силою, алгоритмом активної соціальної дії.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць