пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Українська філософія та філософська освіта у контексті проблем та перспектив суспільного буття


В. П. Будз
Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ)

Аналізується проблема національної специфіки та статусу української філософії. Обґрунтовується думка, що розмаїтість та протистояння українського суспільства на сучасному етапі зумовлена відсутністю солідарної філософської традиції та самоосвіти.

При аналізі особливостей української філософської думки із необхідністю виникає питання про національний статус філософії, філософського знання та освіти, а разом із тим питання про те, наскільки доцільним є ведення мови про національну специфіку філософської думки. На наш погляд, як би ми не обґрунтовували універсальність та космополітизм «вічних» філософських питань, все ж мають місце індивідуальні особливості постановки, розв’ язання та текстуального втілення таких проблем не тільки на рівні націй, але й цивілізацій, що зумовлено конкретними суспільно-політичними умовами, культурно-історичними традиціями, ментальністю та рисами характеру народу, яка формується під впливом особливостей суспільного та природного буття.

Філософські твори пишуть не космополіти, хоча у самих творах можуть обґрунтовуватися космополітичні та інтернаціональні принципи у залежності від потреб часу. Філософський текст є відображенням світогляду людини та епохи, у якій він написаний. Філософія відображає дух епохи, у яку вона твориться, вона втілює основні цінності, почуття відповідного періоду, а також відображає рівень гуманізму, солідарності, демократії, освіти.

Часто постановка чи відсутність тих чи інших філософських питань, особливості та специфіка філософського тексту зумовлена розмаїтими чинниками антропологічного характеру, науково- природничими відкриттями, суспільно-політичними умовами, культурологічними та релігійними чинниками, наявністю технічних засобів оформлення думки.

У свою чергу, формування філософських категорій та понять, наприклад, категорій часу, сенсу буття залежить від феномену смертності людини. Антропологічні чинники зумовлюють появу самої філософії, яка є відповіддю на здивування людини, бо «.здивування спонукає людей філософствувати» [1, с. 69]. Усі філософські питання про світ ставляться у залежності від антропологічних властивостей людського сприйняття, відчуттів, можливостей людського розуму. Ситуація смертності людини передує постановці проблемних соціально-філософських та аксіологічних питань сенсу буття, основних цінностей.

Відсутність технічних можливостей реалізації філософської думки у тексті впливає на формування перипатетичного характеру античної грецької філософії, закладає підґрунтя традиційності у формі філософських шкіл, де думка передається вербальними засо- бами, формулює її діалогічний, а згодом діалектичний характер, що зумовлює появу філософських текстів у жанрі діалогів.

Звернення української філософії доби Київської Русі до морально-етичних проблем ми пояснюємо внаслідок непередба- чуваності та непрогнозованості суспільного буття, яке перебуває під постійною загрозою знищення з боку ворожого середовища, а також відсутністю технічних засобів комунікації, які тримають людину у постійній напрузі, небезпеці, чеканні, що зумовлює пошук точки опори власного буття у морально-етичній думці релігійного спрямування, оскільки єдина надія на спасіння покладається на Бога.

Подібну ситуацію спостерігаємо в епоху еллінізму, коли грецький античний космос руйнується македонськими та римськими завоюваннями, які, на наш погляд, стають каталізаторами виникнення таких напрямів як стоїцизм, скептицизм та епікуреїзм із їх антропологічною проблематикою.

Теоцентризм середньовічної філософії та культури ми пояснюємо впливом християнської релігії, яка наклала відбиток на всі виміри культурного, суспільного та цивілізаційного буття. Християнство є причиною появи у цей час христологічної та теоцентричної проблематики, проблеми універсалій, подвійної істини, співвідношення віри та розуму, релігії та науки.

У свою чергу, відсутність науково-природничих відкриттів у середньовічній європейській науці, на наш погляд, можна пояснити світоглядним вирішенням всіх проблемних світоглядних питань у тому числі й першооснови у контексті теоцентризму, де Бог розглядається як універсальна першооснова всіх речей. Прослідковуємо таку ж логіку формування різновидів пантеїзму.

Швидкий розвиток філософії в добу Нового часу ми пояснюємо можливістю книгодрукування та розповсюдженням текстів на латинській мові, яка прискорює обмін думками та була «. для середньовічної філософії суттєвим фактором її розвитку. На базі латинської мови середньовічна філософія вибудувала свою «професійну мову», основу якої становив виключно багатий понятійно-категоріальний термінологічний апарат, що ним і сьогодні послуговується сучасна філософія. Сам факт, що латинською мовою писали практично усі тогочасні мислителі, зіграв позитивну роль ще й у тому плані, що вдалося усунути термінологічну розбіжність, семантичну неоднозначність філософських понять, якими послуговувалися філософи різних напрямів, епох, народів» [2, с. 9].

Антропоцентризм і гуманізм епохи Відродження та раціоналізм і емпіризм філософії Нового часу мали своє підґрунтя у природничо-наукових відкриттях того періоду, які зруйнували уявлення про обмеженість земного світу уявленнями про його безкінечність, де Бог відсувається на периферію, а людина у такій непрогнозованій безмежній безкінечності може мати надію тільки на власний розум та власну практичну діяльність.

Появу німецького, а згодом українського романтизму та націоналізму, на наш погляд, можна пояснити негативними суспільно-політичними умовами залежності Німеччини від наполеонівської Франції та України від Росії і Польщі.

Художньо-образне вираження української філософії у публіцистичних та літературних текстах ми пояснюємо відсутністю сталої філософської традиції та негативними суспільно- політичними умовами, які не дозволяли реалізовувати принцип плюралізму, або виникали у контексті заборон писати українською мовою, що позначається на слабкому категоріальному апараті української філософії.

Виникнення таких напрямів сучасної філософії як позитивізм, «філософія життя», психоаналіз, екзистенціалізм, персоналізм зумовлене кризою раціональності, яка переросла у свою протилежність у формі безглуздих військових конфліктів ХХ ст.

Обґрунтовуючи специфіку національної української філософії, ми зустрічаємось із тією проблемою, що українська філософія не є відома широкому загалу у світовому масштабі. Вона не має загальновизнаних українських філософів із світовим ім’ ям, або засновників оригінальних філософських напрямків і вчень, які знайшли широке відображення у світовому філософському дискурсі. В українській філософії не існує сталих філософських традицій та шкіл, відсутні філософські тексти систематичного характеру.

Серед чинників, які негативно вплинули на формування української філософії можна назвати суспільно-політичні конфлікти, які впливали на те, що в українській філософії не склалося вагомих академічних традицій та шкіл, мовні бар’єри, оскільки філософський категоріальний апарат сформувався на основі грецької та латинської мов, які відмінні по групах мов від української.

Проте, на наш погляд, основною причиною кризового стану української філософії, а разом із тим філософської освіти є те, що вона за своєю суттю залишається «філософією інтерпретацій», оскільки ми переважно досліджуємо та вивчаємо чиїсь думки, боячись творити свої власні.

Сама українська філософія та філософська освіта в Україні розвивається переважно як «історія філософії». Така об’єктивна ситуація складається тому, що філософія як текст, як дискурс людського духу була привнесена на терени України разом із християнством. Проте для утвердження християнства на Русі були використані не апологетичні та патристичні багатовікові дискусії західноєвропейської філософії, які перебувають біля підґрунтя утвердження християнства, але тільки тексти таких дискусій. Українська філософія почала використовувати готові апологетичні та патристичні традиції, їх догматичні твори, які тільки залишилося перекласти. Тому українська філософія, яка на своїх початках постала перед проблемою перекладу довготривалої західноєвропейської традиції й надалі по «інерції» залишається «філософією перекладів» та інтерпретацій.

Зрештою об’ єктивним чинником автохтонного виникнення філософії на теренах України мала б бути розвинута писемність, за допомогою якої можна було б фіксувати думку, оскільки філософія розвивається як текст. Але формування писемності у Київській Русі датується дев’ ятим століттям. Якщо західноєвропейська філософія мала уже більш ніж тисячолітню традицію, то в Україні вона тільки починала зароджуватися, звідси у текстуальному вимірі ми не встигаємо за Європою на більш ніж тисячу років. Звідси випливає висновок, що українська філософія є певним чином «відірвана» від античної філософської традиції, яка є підґрунтям всієї сучасної філософської думки.

Єдиний вихід із такої об’ єктивної історико-філософської спрямованості української філософії та філософської освіти, а також призупинення традиції інтерпретації може бути воля і бажання до переходу на позиції творчості.

Ми повинні зрозуміти, що неможливо проінтерпретувати усю філософську спадщину, хоча, наприклад, здобуття наукового ступеня в Україні передбачає попередній аналіз проблемної теми із звертанням до першоджерел її започаткування. Така ж вимога ставиться до наукових статей, де повинен бути проаналізований стан дослідження проблеми. Проте можливо така вимога повинна ставитися не до філософських наук, (бо всі філософські проблеми започатковані ще в античності), а до тих наук, які виникають порівняно недавно. Така вимога сковує ініціативу та творчість філософа, бо якщо проаналізувати твори Канта чи Геґеля, то чи знайдемо там посилання?

Погоджуємося із думкою И. Фіхте, що «хто у своєму мисленні зовсім позбавився від будь-якого чужого впливу і в цьому відношенні знову створив самого себе із самого себе, той без сумніву, не буде брати максими поведінки звідти, звідки він відмовився брати максими знання. Він, без сумніву, не буде більше допускати щоб його відчуття відносно щастя і нещастя, честі і ганьби створюватися під невидимим впливом світового цілого, і не допустить затягнути себе його таємною течією; але він буде рухатися сам і на власному ґрунті шукати і породжувати основні імпульси цього руху» [3, с. 85].

Філософія у будь-якому суспільстві є основою його світоглядної та ціннісної солідарності. Без солідаризуючої філософської традиції, яка б була основою світогляду в Україні буде неможливо побудувати стабільні суспільні взаємодії.

Солідарні зміни у суспільстві передбачають зміни у світогляді на основі пропагування солідарних та толерантних цінностей філософськими засобами. Так, наприклад, традиції західноєвропейської ліберальної демократії були обґрунтовані філософією античності, Відродження, Нового часу та Просвітництва, які відстоювали свободу і людину як найвищі цінності. На жаль, на теренах пострадянського простору до цього часу панівною парадигмою світовідношення залишається матеріалізм. Основною ідеєю матеріалізму є обґрунтування ідеї переваги буття над свідомістю. Звідси насправді, буття українця є пріоритетним по відношенню до свідомості, до світогляду, до філософії.

Свідченням цього є нехтуванням функціями філософії на державному рівні, оскільки для української науки та освіти пріоритетними є дослідження природничих та технічних наук, які мають багатомільйонні контракти, і які, у цілому, вирішують матеріальні проблеми. Хоча вирішення матеріальних проблем ще не створює підґрунтя для гармонійності, безконфліктності та єдності української спільноти.

Протистояння українського суспільства спостерігається у всіх питаннях стратегічного розвитку суспільства, зокрема векторів політичної взаємодії. Суспільство - це єдність на основі солідарних критеріїв ідентифікації. Суспільна єдність - це єдність світогляду, який приносить для людини солідарні емоції, почуття та оцінки щодо конкретних проблемних ситуацій.

Суспільно-політична та релігійна розмаїтість українського суспільства свідчить з одного боку про демократизм та плюралізм, але з іншого про відсутність сталих світоглядно-філософських традицій.

Солідаризація українського суспільства вимагає зміни свідомості, зміни світогляду на основі філософських ідей. Тому для сучасної української дійсності роль філософії є надзвичайно вагома, оскільки вона може обґрунтувати стратегічні напрями розвитку суспільства та українські національні цінності.

Конфлікти у сучасному українському суспільстві не є конфліктами політичних партій чи релігійних конфесій а конфліктами світоглядів, які зорієнтовані на різноманітні цінності, зокрема тоталітарного минулого та демократичного майбутнього. Основні суспільні проблеми в Україні ще довго не будуть вирішені на політичному, економічному, правовому, релігійному рівні - бо це тільки розрізнені елементи світогляду, які потрібно синтезувати у формі філософії. Однак ми свідомі того, що сама по собі філософія без доброї волі людини не може змінити її, тому погоджуємося із думкою И. Фіхте, який зазначає, що «. покращити волю і дати людині нові сили, цього не може зробити ніяка філософія» [3, с. 87].

Ті всі негативні ситуації, які спостерігаються на даний час в Україні не мають своїм джерелом історичний процес чи геополітичну ситуацію, або міфічний поділ на Захід і Схід. Їх причинами не є криза в енергоносіях чи в багатоманітності конфесій. Така системна криза українського суспільства має своє джерело у світогляді української людини, який є егоїстичним, пристосовницьким, і, виходячи з якого, вона нечесно виконує свої громадські і професійні обов’ язки, боїться висловити свою думку та протест проти суспільної несправедливості.

Егоїзм, клановість, корумпованість, нечесність українського суспільства можна подолати тільки філософськими засобами освіти та самовиховання, зокрема морально-етичним та антропологічним потенціалом філософії, який повинен бути основним принципом освіти в Україні.

Бібліографічні посилання

1. Аристотель. Метафизика. Сочинения: В 4 т. / Ред. В. Ф. Асмус. М., 1976. Т.1.

2. Кондзьолка В.В. Історія середньовічної філософії: Навч. посіб. Львів, 2001.

3. Фихте И.Г. Ясное, как Солнце сообщение широкой публике о подлинной сущности новейшей философии. Государственное социально-экономическое издательство. М., 1937.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць