пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Соціальна ідентичність в ракурсі конструктивістської парадигми


Ю. О. Бацанова
Дніпропетровський національний університет

Розглянутий потенціал конструктивістської парадигми в аналізі проблем соціальної ідентичності. Феномен ідентичності розглядається через категорію картини світу із урахуванням креативної ролі дискурсу і соціальних практик.

Останнім часом у суспільних науках спостерігається підвищення інтересу до теоретичного осмислення проблем зміни і реформування суспільства як цілісної і складної системи. Ресурс соціальної динаміки визнається за особистим, продуктивним, творчим мотиваційним началом. Поведінка сучасної людини не може бути уявлена без глибокої рефлексії щодо її місця у світі, адже внаслідок якісної зміни у сприйнятті соціального простору, зростання інсти- туційного розмаїття соціальної організації змінилась сама природа її свідомості. У багатовимірному пошуку себе дослідження ідентичності відіграє важливу роль. Під ідентичністю ми розуміємо виокремлення себе з конкретно-історичного соціуму і усвідомлення приналежності до нього у конкретно-історичному часі як істоти соціальної.

Сучасне розуміння проблемного кола ідентичності пройшло доволі складний шлях. Цілісна теорія ідентичності була розроблена в межах психоаналізу (З. Фрейд, А. Адлер, Е. Берн, Е. Еріксон, М. Кляйн, Ж. Лакан, К. Хорні). Представники цього напряму виходять з того, що ідентичність виступає як сума несвідомих і усвідомлених психологічних механізмів індивіда, що визначає властивий йому спосіб прилаштування до реальності.

В межах досліджень антропологічної традиції (Ф. Арьєс, Р. Бенедикт, Р. Босс, М. Еліаде, К. Леві-Стросс, М. Мід) ідентичність визначається як самотипізація індивідом себе шляхом співвіднесення з соціальними групами, що є результатом засвоєння деяких існуючих у суспільстві моделей такої типізації.

Поряд з цими точками зору представники феноменології та різновидів антропологічних шкіл (Е. Гуссерль, Б. Вальденфельс, М. Мамардашвілі, А. Шюц, М. Шелер) визначають ідентичність одночасно як певний цілісний образ, який індивід складає стосовно себе, який є незмінним у всіх життєвих ситуаціях; важливо, що не тільки у цьому образі усвідомлює себе індивід, але й здійснює це через поняття ідентифікації, тобто через співвіднесення себе з пев- ною соціальною групою.

Поступовий розвиток соціальної наукової думки призводить до необхідності дослідження конструктивістської складової феномену ідентичності. Саме тому метою даної статті є аналіз потенціалу конструктивістської парадигми у вивченні проблематики соціальної ідентичності.

Аналіз сучасних публікацій щодо даної проблеми свідчить про той факт, що серед доволі широкого кола наявної інформації утворюється певний вакуум, що і актуалізує тематику даної статті.

Представники конструктивізму виходять з розуміння соціальності як створюваної реальності, яка не має автономного статусу, тобто є невід ємною від носія. Слід відзначити, що конструктивізм представляє собою не стільки теоретичний напрямок, скільки певний простір проблем; його представниками можуть вважатися соціологи різних наукових шкіл - від А. Шюца, П. Бергера і Т. Лук- мана до П. Бурдьє і Е. Гідденса.

П. Бергер і Т. Лукман в роботі «Соціальне конструювання реальності. Трактат з соціології знання» прагнуть обґрунтувати необхідність «узаконювання» символічних універсалій суспільства [1]. Теорія легітимації виходить з того, що внутрішня нестабільність людського організму потребує створення людиною власноруч стійкого життєвого середовища, що відбувається завдяки процесу ін- ституционалізації значень і моделей дії людини в щоденному світі.

Виходячи з методологічних положень конструктивістського напряму, можна виокремити конструктивістську модель ідентичності, загальна схема якої може бути побудована, передусім, виходячи з положень робіт П. Бергера і Т. Лукмана [1].

Ідентичність, відповідно до такої точки зору, з одного боку, є віддзеркаленням соціокультурної реальності, з іншого - її інтерпретацією, формуванням цієї реальності [4, с. 15]. Тобто тут має місце діалектичний процес: носіями ідентичності є окремі ідентичності, але, щоб особистість засвоїла ту чи іншу ідентичність, необхідно, аби вона ототожнювала себе з тією соціальною структурою, яка, в свою чергу, і продукує ідентичність.

Феномен ідентичності, відповідно до конструктивістського підходу, тісно пов’ язаний з феноменом соціальної ролі, яку можна визначити як типову реакцію на типове очікування. Тобто роль задає зразок, яким чином діяти індивіду у конкретній ситуації. Кожній соціальній ролі відповідає певна ідентичність. На процес становлення ідентичності активно впливають «значущі інші», тобто ті люди, які складають безпосереднє коло спілкування і чиї соціальні установки чинять вирішальний вплив на формування уявлень людини про себе. Такий процес проходить паралельно з первинною соціалізацією.

Іншими словами, «Я» індивіда має рефлексивну сутність, що віддзеркалює установки, прийняті по відношенню до нього з боку значущих інших. Цей процес передбачає діалектичний взаємозв’язок між ідентифікацією з боку інших і самоідентифікацією, між об’єктивно приписаною і суб’єктивно встановленою ідентичностями.

Для нас важливий той факт, що індивід приймає не тільки ролі і установки інших, але протягом цього процесу він приймає їх картину світу. Тобто ідентичність об’єктивно визначається як усвідомлена позиція в певному світі, і вона може бути суб’єктивно засвоєна лише відповідно до образу цього світу.

В той час, коли первинна соціалізація не може відбуватися без емоційно зарядженої ідентифікації дитини з її значущими іншими, вторинна соціалізація більшою мірою може пройти без такої і ефективно відбуватися лише на фоні взаємної ідентифікації, яка є складовою будь-якої комунікації між людьми [1, с. 108].

Факти, які свідчать про те, що процеси вторинної соціалізації не передбачають високого ступеня ідентифікації, а зміст цих процесів не має характеру неминучості, обумовлюють можливість певного навчання, яке може носити раціональний і контрольований характер. Для більш стійкого характеру ідентичності, сформованої в таких умовах, використовуються певні техніки. Проте цей процес не є повністю зовнішньо контрольованим, адже людина може внутрішньо відчувати потребу у новій ідентичності. Але має місце і прагнення певного персоналу задовольнити таким шляхом свої власні потреби.

Якщо взяти до уваги розробки П. Бергера і Т. Лукмана стосовно формування ідентичності протягом вторинної соціалізації, то слід згадати їх припущення щодо можливості навчання індивіда певним «персоналом» за допомогою копіювання процесу первинної соціалізації, а отже використання механізмів підсилювання емоційної складової. Конкретизуючи наведені ідеї, можна запропонувати модель, або статус виробника певних, необхідних групі або суспільству цінностей і ідентичностей, а саме - еліту.

Еліта впливає на суспільство через ідеологію. К. Ясперс визначав ідеологію так: «ідеологія - це система ідей або уявлень, яка є для мислячого суб’єкту «абсолютною істиною» і яка формує в нього однобоке тлумачення світу та його місця в ньому»[3, с. 25]. Ідеологію можна представити як систему таких складових: 1) міф про походження, який пояснює, легітимізує і надає цінність сучасності; 2) домінуючий стереотип поведінки, який декларує правила і заборони щодо суспільного життя; 3) бачення майбутнього, тобто цілі та ідеали, до яких еліта намагається вести суспільство.

Інструментом реалізації владних характеристик будь-якої еліти у її широкому прояві виступає дискурс як (зокрема) певний хід ідей та їх інституціоналізація, утілення у соціальні результати, які, згідно М. Фуко, мають вважатися головним проявом соціальної влади, а не просто засобом описування світу [2, с. 256]. Влада дискурсу реалізується через механізми контролю і примусу, ефективним засобом для чого є мова. В будь-якому суспільстві виробництво дискурсу одночасно контролюється, підлягає селекції, організується і перерозподіляється за допомогою деякого числа процедур [6, с. 50]. За допомогою реалізації дискурсу конструюються певні завдані зразки мислення.

Такі детерміновані певним дискурсом зразки мислення інкорпоруються у картину світу суб’єктів. Картина світу - система інтуїтивних уявлень щодо оточуючої реальності [5, с. 180]. Виступаючи внутрішнім утворенням, картина світу є частиною системи ідентичності особистості. Формуючись під владою певного дискурсу, картина світу обумовлює виникнення відповідної соціокультурної ідентичності.

Таким чином, розглянувши конструктивістську модель ідентичності, ми дійшли висновку, що в межах цього напряму формування ідентичності має діалектичний характер. З одного боку, присутній вплив об’єктивної реальності на індивіда і його ідентичність, з іншого боку, індивід сприяє видозміні об’ єктивної реальності, що на нього впливає. Процес ідентифікації пов’язується з категорією значущих інших, склад яких змінюється на різних етапах соціалізації. Саме в межах соціалізації відбувається формування ідентичності шляхом інтерналізації образу об’єктивної реальності. Виходячи з цього, ідентичність виступає як феномен, який може бути сконструйований певним владним джерелом для досягнення відповідних цілей соціального впорядкування. Основним джерелом конструювання ідентичності виступають еліти в своєму широкому розумінні, коли оречевляються через владу дискурсу. В свою чергу, дискурс обумовлює конструювання відповідної ідентичності. Механізм її конструювання будується на значущій ролі в ньому картини світу, яка є елементом ідентичності, і відповідно до якої відбираються значущі об’єкти і суб’єкти для формування соціальної ідентичності.

Отже, виходячи з цього, можна зробити загальний висновок, що конструктивістська парадигма має високий теоретичний і практичний потенціал щодо вирішення проблем соціальної ідентичності. Методологічна база даного засобу аналізу реальності надає змогу досліднику пояснювати зміни у ідентифікаційних практиках мешканців будь-якого просторового локусу під впливом певної еліти.

Бібліографічні посилання

1. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания. М., 1995.

2. Большой толковый социологический словарь (Collins): В 2 т. / Под ред. Дэв. Джери, М., 1999. Т. 1.

3. Головко В. В. Ідентичність як метафора: шлях від психології до історіографії // Український історичний журнал. 2002. № 3. С. 23-33.

4. Кузьмин Н. Н. Идентичность и пространство: проблема границ социокультурных миров // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Зб. наук. пр. Харків, 2006.

5. Терновая Л. Глобализация и проблема формирования новых идентичностей // Власть. 2004. № 4. С.10-15.

6. Фуко М. Воля к истине: по ту сторону знания, власти и сексуальности // Работы разных лет. М., 1996.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць