пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Історична ант ропологія та гуманітаризація вищої освіти


С. Ш. Айтов
Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту ім. акад. В. Лазаряна.

Аналізується вплив історичної антропології на модернізацію та поглиблення гуманітаризації вищої освіти. Висвітлюється роль історичної антропології як важливого пізнавального чинника освітнього процесу.

Завданням пропонованої роботи є аналіз можливих шляхів поглиблення гуманітаризації освіти та пристосування її інтелектуального інструментарію для розуміння сучасної соціально-політичної динаміки. Відповідно до цього, метою роботи є визначення напрямів модернізації соціально-гуманітарних складових вищої освіти за допомогою наукової дисципліни, якою є історична антропологія, та низки інших когнітивно плідних наук суспільно-гуманітарного циклу.

Актуальність праці об’ єктивно зумовлюється необхідністю утворення більш адекватного реальним соціальним та політичним процесам знання сучасного світу, що мають збудувати суспільні і гуманітарні науки.

Слід відзначити, що дослідження, присвячені вивченню впливу історичної антропології та інших «інноваційних» соціально- гуманітарних наук на модернізацію гуманітаризації освіти, є досить рідкісними. Разом з тим, можна вказати і на вже здобутий когнітивний досвід, що міститься у праці українського історика Т. В. Орлової; зазначена праця [9] орієнтована убік наукового ідеалу «поглибленого розуміння історичного досвіду і його впливу на сучасність» [9, с. 13].

Дослідниця висловлює думку про «необхідність синтезу методів історичного пізнання і підходів суміжних соціально- гуманітарних дисциплін» [9, с. 14]. Особливу увагу Т. В. Орлова приділяє поєднанню пізнавальних підходів історії та соціології [9, с. 14-15].

Метою поглиблення та модернізації сучасної освіти у напрямку гуманітаризації мусить бути адекватне її (освіти) улаштування в умовах суспільно-політичних, економічних, соціокультурних, демографічних процесів сучасного світу з урахуванням його глобалізації. Термін «гуманітаризація», також є сенс трансформувати у більш інформаційно та інтелектуально концентрований термін «соціальна гуманітаризація» вищої освіти. Додання соціальних сенсів у цю дефініцію орієнтує на необхідність вивчення проблематики та трансляції знань не тільки особистісних, але і численних суспільних аспектів реальності. Тим більше, дослідження буття людини у соціумі неможливе без пізнання самого суспільства, історично зумовлених закономірностей, змісту, особливостей та перспектив його розвитку, що знаходять прояв у функціонуванні багатоаспект- ного континууму, а саме - у економічних, культурних, демографічних, науково-технічних, національних, релігійних та інших особливостях. Всі вказані виміри суспільного буття мають бути «вписані» у глобальні процеси, аби адекватно відобразити як загальносвітовий розвиток, так і особливості розвитку окремих країн.

Отже, багатоаспектні глобалізаційні процеси вимагають ретельного аналізу та глибокого розуміння суспільно-політичних, економічних і соціально-культурних трансформацій, які відбуваються в окремих країнах, в регіонах світу і у планетарному соціумі як такому.

Хаотичний і, здавалося б, безсистемний характер глобаліза- ційних процесів, досить умовно можна звести до таких напрямків розвитку: економічному, соціальному, політичному, геополітично- му та соціально-культурному.

Економічний напрямок сучасної глобалізації базується на принципах неолібералізму, які транслюють по всьому світові такі потужні структури глобального рівня як, зокрема, МВФ, Світовий банк. Під впливом експансії неоліберальних заходів національні економіки інтегруються, різною мірою, у загальносвітову економічну систему.

Соціальний напрямок базується на поляризації країн і регіонів та самих суспільств на найбагатші меншини та бідні (або дуже бідні) більшості, із «середнім класом», що постійно зменшується.

Політичний і геополітичний напрямок проявляється у розширенні чисельності країн з демократичним політичними режимами та у складані глобального центру сили, який нині спрямовують США та їх найближчі союзники.

Соціально-культурний напрямок втілюється у розповсюдже- ності ідеологічних, соціально-психологічних цінностей індивідуалізму, пріоритетів успішності і гедонізму над цінностями суспільного і морально-етичного кшталту (відповідальності, колективізму і солідарності).

Слід зауважити, що глобальні зміни у різній мірі стосуються кожної країни, кожного народу і соціуму, а також треба звернути увагу на величезний масштаб і глибину трансформацій, досягнення кінцевої мети яких зможе радикально і назавжди змінити долю народів, цивілізацій і людства взагалі.

Дослідити та зрозуміти вказані вище процеси у всій їх складності, суперечливості та доленосності, створити знання про них і транслювати в суспільство об’ єктивно покликані сучасні соціально-гуманітарні науки. А таким чином саме у реалізації вказаної мети полягає основне завдання гуманітаризації («соціогуманітариза- ції») вищої освіти.

Певні наукові дисципліни, передусім, історична антропологія, теорія локальних цивілізацій, геополітика і глобалістика у їх поєднанні та тісному міждисциплінарному діалозі створюють пізнавальну систему трансформації соціально-гуманітарної складової вищої освіти, об’єктивно необхідну для адекватного і цілісного розуміння багатовимірного простору глобалізаційних процесів. При цьому історична антропологія орієнтована на дослідження істори- ко-психологічних та історико-культурних засад сучасних суспільств. Теорія локальних цивілізацій досліджує соціально- економічні, соціокультурні та історичні взаємини між кластерами суспільств, які за спільними рисами у вказаних вище аспектах поєднуються у локальні цивілізації. Геополітика вивчає просторову, географічну детермінацію зовнішньополітичних дій та стратегій окремих країн і локальних цивілізацій. Глобалістика аналізує складні процеси створення єдиного світового устрою у історичному, соціально-економічному, політичному та культурному аспектах.

Найбільш важливим елементом даної пізнавальної системи є історична антропологія. Певною мірою, вона є засадничою для теорії локальних цивілізацій, геополітики і глобалістики. Зокрема, історична антропологія вивчає історично створену ментальність народів, їх повсякденне життя і соціокультурні інституції як проекцію онтологічного розвитку потенцій та уподобань масової психології, реалізацію колективних уявлень (свідомих та безсвідомих), що матеріалізуються у соціальних практиках та суспільній організації, особливостях функціонування інститутів культури, економіки та політики.

Відповідно до сказаного, історично сформований складний і багатоаспектний феномен ментальності реалізує важливий вплив на політичну свідомість, політичну культуру, суспільно-політичні структури сучасних країн та народів, орієнтири та цілі їх внутрішньополітичного розвитку і відношення до інших народів і держав.

Важливою когнітивною установою історичної антропології, інтелектуальної історії в цілому, є прагнення розуміти, а не тільки фіксувати історію, історичні процеси та закономірності, орієнтація на тісний зв’язок історичних досліджень із сучасністю. Цю тезу чітко висловив Б. Кроче, за думкою якого «слід розуміти зв’язок історії з життям як відношення єдності, не абстрактної тотожності, а синтетичного, де терміни різні, незлиянні та єдині» [6, с. 176]. Цей зв’язок історичних досліджень та сучасності є природним, оскільки історичне і сучасне органічно поєднуються в бутті кожної людини. А людина, за думкою одного із засновників інтелектуальної історії Л. Февра, є головним об’єктом історичної науки [12, с. 26]. Різноманітні аспекти історичної психології, зокрема, чутливість [13, с. 114-115], проаналізовані у .багатьох працях самого Л. Февра, його однодумця та попередника И. Гойзінги [16], дослідників наступних наукових поколінь. Ця концентрована теза знайшла багато варіантів розкриття когнітивного сенсу історичної антропології. З точки зору А. Гуревича, «у фокусі інтересів антропологічно орієнтованих істориків знаходиться людина даної епохи й певної культурної традиції, яка вивчається з ймовірно більшої кількості точок спостереження» [2, с. 291]. Дослідження внутрішнього світу людини, соціальної групи або суспільства минулих епох, з когнітивної точки зору історичної антропології, мусять враховувати і аналізувати повсякденне життя, побут, реально існуючі і впливові норми побутової поведінки, - особистої та суспільної. На думку Ю. М. Лотмана, «без знання простого (повсякденного) життя, її. дрібниць, немає розуміння історії, але розуміння, тому що у історії знати які-небудь факти, - і розуміти їх - речі абсолютно різні» [7, с. 13]. Дослідження психіки, особистісного та соціального буття людей та суспільств минулого, їх повсякденної практики у всіх аспектах життя людини та соціуму дозволяють втілити когнітивний ідеал антропологічно орієнтованої історії. За думкою німецького дослідника П. Дінцельбахера, мета цього ідеалу полягає у «... дослідженні обсягу соціальних знань, певного історичного колективу, простеженні зміни когнітивних засобів та уявлень, які виражають відповідне історичне буття на міжсуб’єктивному рівні» [3, с. 9].

Важливим чинником, який об’ єктивно визначає роль історичної антропології як наукової основи описаної пізнавальної системи соціально-гуманітарного пізнання сучасності, є її здібність до взаємодії, результативного когнітивного діалогу з іншими суспільними та гуманітарними науками, з філософією. Історична антропологія розвивалась у ХХ ст. паралельно суттєвим лініям розвитку філософії, соціології, соціальної психології, політології.

Наприклад, аналіз історико-антропологічно орієнтованими дослідниками і відповідними науковими школами стереотипів мислення та уявлень, утілених у картинах світу минулого, знаходить паралелі у зверненні представників західної філософії ХХ сторіччя до аналізу ірраціональних елементів людського та соціального буття (К. Ясперс [8, с.104-105]); до розуміння існування різних типів раціональності та пізнання, які розвивалися незалежно від європейської науки Нового Часу (П. Фейерабенд [14, с. 514-515]; [15, с. 452]). Дж. Холтон у власній концепції тематичного аналізу науки надає важливу роль дослідженню історико-антропологічних та соціально-культурних аспектів наукової діяльності [17, с. 21-22].

Дослідження історично сформованого феномену ментальності, його впливу на соціальну реальність знаходять глибинні когнітивні паралелі з провідними філософськими та соціально-психологічними концепціями ХХ ст.: зокрема, З. Фрейда з його вченням про підсвідоме [5, с. 90-91], психоаналітичними теоріями В. Райха [5, с. 123], Г. Маркузе [5, с. 91-92], М. Фуко [11, с. 362].

Ефективний науковий діалог із соціологією історична антропологія веде майже із самого початку свого становлення. Про необхідність і важливість її тісної співпраці із соціологією, соціальними науками, писав ще Ф. Бродель [1, с. 116]. Політологія традиційно користувалася меншою увагою історичної антропології. Втім, і у цьому відношенні можна навести приклади продуктивної взаємодії, зокрема, роботу французького дослідника Ж. де Пюімежа про формування соціокуль- турного і психологічного феномену шовінізму та впливу цього чинника на французьке суспільство ХІХ-ХХ ст., на його зовнішньополітичні та внутрішньополітичні сторони [10, с.13].

Зважаючи на пізнавальні взаємодії історичної антропології з філософією та соціально-гуманітарними науками, слід звернути увагу також на її організаційний досвід. Ця наука відігравала роль координатора історичних та соціальних наук у французькому науковому просторі у 1960-1970 рр. минулого століття[4, с. 46].

Отже, можна досить обґрунтовано говорити про великий потенціал можливостей історичної антропології щодо її впливу на модернізацію вищої освіти, з метою більш глибокого розуміння соціально-політичних і соціально-культурних процесів сучасного світу. Підкреслимо, що історична антропологія може реалізувати когні- тивний вплив як самостійно, так і у синтезі з теорією локальних цивілізацій, геополітикою та глобалістикою. Аналіз шляхів соціальної гуманітаризації вищої освіти є досить перспективним, якщо враховувати необхідність глибокого та адекватного розуміння динаміки та перспектив процесів світового розвитку.

Бібліографічні посилання

1. Бродель Ф. История и общественные науки. Историческая длительность // Философия и методология истории. М., 1977. С. 115-143.

2. Гуревич А. Я. Историческая антропология: проблемы социальной и культурной истории // История - нескончаемый спор. М., 2005.

С. 288-299.

3. Дінцельбахер П. Передмова // Історія європейської ментальності. Львів, 2004. С. 9-14.

4. Дюпон-Мельниченко Ж. Б., Ададуров В. В. Французька історіографія ХХ століття. Львів, 2001.

5. Кельнер М. С., Тарасов К. Е. «Фрейдомарксизм» о человеке. М., 1989.

6. Кроче Б. Теория истории // Антология сочинений по философии. С.Пб., 1999. С. 175-244.

7. Лотман Ю. М. Беседы о русской культуре. С.Пб., 1994.

8. Мудрагей Н. С. Очерки истории западноевропейского иррационализма. М., 2002.

9. Орлова Т. В. Історія сучасного світу. К., 2006.

10. Пюимеж де Ж. Шовен. Солдат - землепашец. М., 1999.

11. Современная западная философия. Словарь. М., 1991.

12. Февр Л. Как жить историей // Бои за историю. М., 1991. С.41-52.

13. Февр Л. Чувствительность и история // Бои за историю. М., 1991. С.53-68.

14. Фейерабенд П. Наука в свободном обществе // Избранные труды по методологии науки. М., 1986. С. 467-523.

15. Фейерабенд П. Против методологического принуждения // Избранные трудыпо методологии науки. М., 1986. С. 125-466.

16. Хейзинга Й. Осень Средневековья. М., 1988.

17. Холтон Дж. Темы в научном мышлении // Тематический анализ науки. М., 1981. С. 19-46 .



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць