Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Екзистенційний вимір діалогу у працях ойгена розенштока-Хюссі і Франца Розенцвейга


Злочевська М. В.
аспірантка


Статтю присвячено «хвилі нового мислення» 20-х років ХХ століття, яку представляють філософи-діало- гісти О.Розеншток-Хюссі і Ф. Розенцвейг.
Дослідження процесу виникнення діалогічної філософії ХХ століття приводить до висновку, що її проблематика формувалася в межах потенціалу екзистенціальної традиції. На тлі трагічних подій початку ХХ століття, Ойген Розеншток-Хюссі й Франц Розенцвейг оцінили й використали досвід для розробки іншої філософії, у якій основне місце будуть займати проблеми збереження й оновлення істинного людського суспільства, що може забезпечити виживання людини й суспільства. Ці події також привели до переосмислення дійсності й переоцінки ролі філософії, яка віддалилась від реального життя, тому актуальними стали проблеми, пов’язані в першу чергу з відношенням між людьми, їх взаєморозумінням й власне діалогом.
Щоб визначити місце Ойгена Розенштока-Хюссі у філософії сучасної епохи, потрібно зупинитись на його взаємовідносинах з одним із найвидатніших єврейських мислителів у сучасній історії Францем Розенцвейгом. Його робота «Зірка спасіння» принесла йому популярність в усій Європі у 20-х роках ХХ століття. Сам Розенцвейг свого часу зізнався, що спонукав його на написання цього твору Ойген Розеншток-Хюссі. І як він зауважує, що ще за півтора роки до написання «Зірки спасіння» йому потрапив до рук чорновий варіант нині опублікованої книги «Прикланое душеведение». На думку Розенцвей- га, ця робота Розенштока-Хюссі передбачає «Я і Ти» Бубера, у ній уперше було виражено новий погляд на сенс людського мовлення. Зупинимось на концепції Франца Розенцвейга більш детально.
В «Зірці спасіння» буття й час будь-якого досвіду та мислення розкриваються «на шляху мови». Мова є не тільки виразом думки. Якщо в мисленні час - тільки апріорна форма, то в мові, в конкретному актуалізованому мисленні, він стає подією. Чистим виразом мови, за Розенцвейгом, є діалог. Діалог - це перетворення двох самостей в «Я» і «Ти». Сутність його полягає в тому, що людина починає усвідомлювати себе, стає собою, при цьому - не перебуває у собі, а виходить поза власні межі. Філософія як опис «поважає» дійсність, розповідає про неї, © Злочевська М. В., 2010 якою вона є, не зводить до чогось одного щось інше. Те, що є іншим, специфічно іншим, представляє для діалогічної філософії і ціль і предмет філософії. Цю інакшість філософія діалогу не шукає в чомусь іншому в порівнянні з тим, що є, тобто робить це не редукцією дійсності, а шляхом її експозиції, конкретизації, через вказівний опис у його забутому теоретичною філософією вигляді.
Розповідь, опис - це не монолог, а «розмова». Риторика розмови, діалогу часто вважається змістом і сенсом діалогічної філософії. Нове мислення є мисленням говорячим, тобто таким, якому потрібен інший. Він бачить розходження між старим і новим мисленням не в тому, що перше мовчить, а друге говорить, а в тому, що потрібен інший. Мислення означає тут мислення ні для кого й мову, ні до кого не звернену (при цьому слово «ніхто» можна за бажанням замінити словом «всі», тобто «суспільством»), мова ж означає мову, звернену до когось, і мислення для когось. І цей хтось завжди являється кимось визначеним, у кого є не тільки вуха, як у суспільства, але й рот. Отже, нове мислення ґрунтується на «довірі досвіду», у ході якого відбувається зустріч із іншим [4, 261]. Розенцвейг підкреслює те, що за тією мірою, за якою ми говоримо, ми довіряємося чомусь, що є трансцендентним нашій доконечності. У мові наша доконечність отримує свою виправданість і смисл у відношенні до Трансцендентної Реальності, до слова Бога. Мислитель наголошує й на тому, що Божественна любов пов’язує «Я» та «Іншого». Моє «Я» народжується при зустрічі з «Іншим», але вирішальна роль тут належить Богові, тому що його заклик спонукає людину говорити, постати особистістю, або «Я» у сут- нісному значенні, що означає постати голосом, який відповідає на заклик, розмовляє з Богом. Бог - це «Інший», який звертається до «Я» через наявних «Інших» і, таким чином, дає можливість виникнути «Я» у відповідь на це звернення. За певною мірою, такий «Інший» виступає в ролі Ближнього, робить його таким факт включеності до діалогу. Це пов’язано з тим, що коли «Я» звертається до «Іншого», тоді «Я» звертається й до Бога. Незаперечне існування Бога дозволяє уявити діалог як природний стан людини. Розенцвейг бачить можливість урятувати достоїнство мислення шляхом розгрому тотальності класичної філософії. Щоб зробити це, треба знову без упереджень розкрити себе щирому досвіду й побачити людину, світ і Бога в їхній оригінальності, реальності й тимчасовості у світлі віри. Там, де філософія разом зі своїм мисленням досягає своєї межі, там може початися «філософія» досвіду. Однак піддавану експериментам і випробуванням дійсність не можна представити засобами старої філософії, тому що вони не дозволяють вийти за рамки питання про те, чим «є» (що «є»), відповідь на яке найчастіше буває помилковим і лише іноді правильним, оскільки те, що реально - не являється таким (не «є»). Цей метод - розповідь, опис [4, 260].
Основною працею для розгляду концепції Ойге- на Розенштока-Хюссі було обрано «Мовлення й дійсність», але існує й інший твір, що має назву «Я - не чистий мислитель», яку можна розглядати як продовження першої, так як автор переходить від викладу свого методу, що основується на аналізі мовлення, до безпосереднього виявлення цього методу в людському досвіді.
Розеншток-Хюссі розуміння діалогічної природи людського буття виклав у концепції, яку сам назвав «граматичним методом». Ось як він коментує: «це шлях, на якому людина усвідомлює своє місце в історії, світі, суспільстві й долі. Граматика - це самосвідомість мови, так само як логіка є самосвідомістю мислення. А граматичний метод доповнює й розвиває саме мовлення, і хоча мовлення задало людині напрямок і зорієнтувало її в тому, що стосується її місця у всесвіті, сьогодні потребується додаткове усвідомлення цієї спрямовуючої й орієнтуючої сили [2, 26]», Розеншток-Хюссі вважав, що граматичний метод, на відміну від декартового, стосується всієї реальності й тому є універсальним, а картезіанський метод є лише одним із чотирьох елементів, що становлять метод «граматичний». У Розенштока- Хюссі не випадково цей метод називається «граматичним» [2, 88], у такий спосіб він підкреслював пріоритет Логосу або Слова, живої мови в житті людини й історії людства. Тому пізнання світу й себе, потрібно починати з філології, що всю свою проблематику бере з життя, з живої мови [1].
Ще один термін, яким Розеншток-Хюссі позначав свій діалогічний принцип - метономіка - «це така наука, котра більше будь-якої приватної спеціальної області, що функціонує в якості громадської установи на основі закону. Діло метаноміки - закони самого законодавства в суспільстві [2, 55]». У Розенштока-Хюссі - метаноміка і є методологією гуманітарних наук.
Велику увагу він приділив значенню «говоріння», бесіди заради вираження своєї індивідуальності й особистісного «Я». «Говорити - значить об´єднувати, спрощувати, інтегрувати життя. Як би не було цього зусилля, нас розірвало б на частини від надмірного внутрішнього, невираженого бажання, або від достатку вражень, отриманих з оточуючого середовища, від надто численних скам´янілих формул, зв´язуючи нас минулим по руках і ногах, чи від надмірно неспокійної допитливості відносно майбутнього [2, 26]». Мовлення - це основа і живе середовище людини. Мовлення передує мисленню й містить його в собі. Новий метод суспільних наук може бути створений на основі того, як люди говорять і слухають «наша наука засновується не на критиці чистого розуму, а на теорії чистого навчання. У згоді з нашим предметом - суспільством - ми й самі, як суб’єкти соціального дослідження, діємо як органи соціальних процесів - говоріння, навчання, письма [2, 33]».
За Розенштоком-Хюссі існує потрійна природа слів: монолог, у якому людина думає вголос; діалог, з яким вона звертається до своїх слухачів; плео- лог, коли вона говорить, щоб майбутнє утримало це у своїй пам´яті, у «вічному користуванні [2, 95]». Терміном «плеолог» Розеншток-Хюссі називає таке мовлення, яке адресоване більш ніж одній аудиторії, пояснюючи, що терміни з позначенням «pleo», «pleon» вже використовуються в природничих науках. «Із монологів виділилось в окрему сферу мислення, а з ідеолога виросла література [2, 96]».
В умовах війни, революції, упадку, кризи члени співтовариств чи суспільних класів не прагнуть до згоди. Єдність їх не надихає, і їм не під силу вступати між собою в регулярні контакти, щоб в атмосфері щиросердості відновити згуртованість і єдність. Вони розколюють ціле на частини. Кожен наживає собі становище, намагаючись ухвати- ти більше, ніж йому призначено. Анархія викликана відсутністю кооперації й всезагальної наснаги. Єдність - ось те благо, що могло б вилікувати від цієї хвороби «це різні прояви захворювання одного й того ж, а саме мови [3, 106]». Люди розмовляють, користуючись членороздільною мовою, тому що бояться розпаду, анархії, війни й революції. Завдяки мові люди отримують можливість жити в одному для даного суспільства часі й в одному просторі. І тільки в єдиному просторі-часі можлива людська спільність, так само як і справжній діалог. Відсутність погодженості дорівнює відсутності можливості спілкування, і власне слухання і є тією умовою виживання людської спільності «Із смерті й тільки із смерті, бере початок усяке знання» (Франц Розенцвейг «Зірка спасіння»). Це вірно по відношенню до будь-якого знання. У випадку із соціальним знанням граматику суспільства творить доля групи - приречена вона чи збирається вижити...Усяка думка про життя і смерть нашої власної групи примушує нас передавати її іншим людям [2, 31]». Яким же чином, способом філософ пропонує нам вийти із кризової ситуації? Зрозуміло, що за допомогою діалогу: «слухайте, що б нам не по - мерти», чи «слухайте, і ми виживемо» - апріорне твердження, яке припускає, що людина достатньо сильна, щоб встановити із сусідом відносини, вищі за власні інтереси. Ця формула, у якій уже міститься припущення, заперечує Марксову ідею мислення як чисто власної зацікавленості; крім цього, вона переборює ідеалістичну ідею «мислення заради мислення [2, 34]».
Ознаками діалогу, Розеншток-Хюссі визначає процес виникнення взаємності при говорінні, що веде до розуміння «Іншого». Акцентуючи увагу на інтерпретації діалогу як процесу «говоріння» він розглядає основу цього процесу - мову у її мовленнєвій функції. У мовленні проявляється власне об’єктивне буття мови, її надіндивідуальна трансцендентність. Мова - це спілкування з універсумом, в ній міститься інформація про все, що відбувається у всесвіті «за допомогою говоріння людина може в будь-який момент розсовувати межі внутрішнього простору, роблячи його все більш і більш об’ємним [2, 73]».
Розеншток-Хюссі акцентує увагу на онтологічній функції самої мови, як вона опосередковує дію між людьми. Саме тому, мова і її перша форма - ім´я, що наділене особливою енергією, яка переходить від одного покоління до іншого, забезпечує їх єдність та зберігає культуру і традиції народу: «говорити - означає вірити в сутнісну єдність минулого досвіду, майбутнього призначення, внутрішнього почуття і зовнішніх відчуттів [2, 86]».
Важливою особливістю антропології Розен - штока-Хюссі є розгляд буття людини як нескінченного діалогу з Богом, у результаті якого людина знаходить здатність говорити, ставати моральною істотою. Тому велике значення він приділяє ідеям антропологічної ролі освіти й необхідності вибудовувати відносини вчителя й учня на основі діалогу. У його концепції в порівнянні з іншими філософами, зроблений новий акцент на необхідності живого діалогу вченого спеціаліста і неспеціаліста, де вони виступають як рівноправні об’єкти пізнання, які доповнюють один одного. В такій ситуації діалог постає методом розробки й коректування будь-якої наукової теорії, допомагаючи зорієнтувати науку не тільки на отримання істини, а й на сенс існування відносно людини: «це новий напрямок у філософії мови аж ніяк не можна назвати випадковим. Якби його не було, суспільні й гуманітарні науки могли б опинитися в ще більш скрутному положенні. Сумна відсутність метода в суспільних науках бере початок у стерилізуючій установці філософів. Гординя завжди діє як стерилізатор. Мова матеріальна, думка ідеальна. Думка - у русі, мова - у бутті [2, 90]».
Діалогічне розуміння істини Розеншток-Хюссі розкриває в аналізі взаємодії її рівнів - божественної, наукової й істини конкретного живого життя. Істина являє собою результат діяльності пізнавальної людини як цілісної істоти, її мови, емоцій, розуму, віри, цінностей притаманних конкретному Я. Він встановив, що процес збагнення істини - це процес зміни самої людини, істина одуховнює людей, перетворює на освічених і включає в життя певного соціуму. Це і є її онтологічна сутність, як за виникненням так і за важливістю в житті конкретної людини й суспільства.
Розеншток-Хюссі показує значення простору міжособистісних відносин для виявлення суті людини та пошуку відповіді на питання «Хто є ця людина»? Саме хто, а не що, у цьому він бачить різницю діалогічного й об’єктивістського підходів. Бо пізнати, хто ти є на справді, можливо лише в говорінні, в бесіді, тоді, коли інший звертається до тебе по імені, допомагаючи тим самим усвідомити себе особистістю.
«Суспільство потребує нових елементів возз´єднання - ось джерело принципів, запропонованих тут у якості методу суспільних і гуманітарних наук [2, 129]». Для сучасної суспільної свідомості, на думку Розенштока-Хюссі, важливо виявити здатність людського співтовариства, усвідомити і реалізувати себе в якості «ми» - творчої спільності, що, незважаючи на усі свої розходження, здатне говорити на одній людській мові. Тому що мова роду людського спрямована на те, щоб укладати мир, створювати довіру, поважати старих і робити вільним наступне покоління, »мовлення укріплює часову і просторову осі, на яких тримається суспільство [2, 50].
У наш час ми, на думку вченого, вправляємо свій розум читанням чи написанням статей і книг. Ми все рідше використовуємо усні висловлювання своїх думок, тим самим створюючи ілюзію, що ми можемо мислити поза сферою мовлення. Це переконання лежить в основі сучасної епістемології. Але ніяка думка не може потрапити до людського кола бачення іншим способом як за допомогою слухання «більшість людей розмірковують тільки слухаючи й відповідаючи. Електрична індукція діалогу робить нас провідниками істини. В мо - мент, коли ситуація спілкування вичерпує себе, ми знову спустошуємося [2, 96]». У дійсності, коли ми говоримо і пишемо, ми відкриваємо про себе, світ і свої переконання стільки ж нового, як і тоді, коли внутрішньо розмірковуємо.
Перехід до методології діалогізму дозволяє представити людське життя, як індивідуальне так і
соціальне, у всій його складності, суперечливості, нескінченності й творчій активності.
На противагу Буберу, який показував, що людина відкриває себе за допомогою мовлення в подвійній дійсності, Розеншток-Хюссі показує, що людина розкривається в чотирьох аспектах: Я як Ти, звернення до Я ззовні; Я як Я - це світ суб´єктивний, внутрішній; Я як Ми - дуальні відносини, Я як Він - категорія третьої особи, виокремлення Я серед інших. Ці чотири мовні орієнтації в дійсності по відношенню до майбутнього й до минулого в часі, по відношенню до внутрішнього й зовніш - нього світу в просторі - у сукупності становлять хрест, котрий Розеншток-Хюссі називає «Хрестом дійсності». В цьому сенсі граматичний метод можна назвати хрестоподібно - фундаменталь - ним, оскільки він інтерпретує всю дійсність в якості хреста. Саме мовлення створює внутрішній і зовнішній простір (Я і Він), як воно створює час, націлений назад, і час, націлений вперед (Ми і Ти) «Говорінням ми укріплюємо часову й просторову осі нашої цивілізації, тому що займаємо місце в її центрі, розташовуючись, як і має бути, віч-на-віч с чотирма її аспектами - її майбутнім, її теперішнім, її внутрішньою солідарністю, її зовнішньою боротьбою [2, 27]».
Отже, філософія діалогу виникає саме в той час, коли суспільству, науці потрібно обговорювати свої проблеми, шукати компроміси і виходи із складних ситуацій. Коли старі методологічні і парадиг- мальні установки потребують змін, увага до діалогу значно збільшується. Поняття «діалогу» у філософії, як для Розенштока-Хюссі, так і для Розенцвей- га, означає говорити і бути почутим, вони шукають нові підходи до розуміння проблеми людини, котра реалізує себе виключно в діалогічних відносинах із іншими. Мовлення передує мисленню і містить його в собі, воно також є основою і середовищем існування людини. Тільки в діалозі з Богом, на їхню думку, в результаті якого людина знаходить здатність говорити, вона може стати моральною, стати власне людиною.

ЛІТЕРАТУРА
1. «Грамматический метод» О.Розенштока-Хюсси как методология гуманитарных наук И.А. Монастырская. Методология гуманитарного знания в перспективе XXI века. Серия «Symposium». Выпуск №12. СПб.: Санкт- Петербургское философское общество, 2001. C. 87-92.
2. Розеншток-Хюсси Ойген. Речь и действительность. М., Лабиринт, 2008. - 270 с.
3. Розеншток-Хюсси Ойген. Язык рода человеческого. М. - СПб.: Университетская книга, 2000. - 608 с.
4. Философия XX века. Учебное пособие. М« ЦИНО общества «Знание» России, 1997. - 288 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць