Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Масовізація сучасного суспільства й сучасна міфологія: особливості взаємовпливу


Сєрова Ю. В.
кандидат філософських наук, асистент


Стаття присвячена огляду проблеми масовізації сучасного суспільства, з’ясуванню причин та умов її виникнення. Зосереджено увагу на ролі соціальної міфології в цьому процесі.
Для сучасної Європи, починаючи з кінця ХІХ ст. стає характерним явище масовізації, що передусім характеризується зростанням значення мас у культурній, політичній та духовній сферах тощо. Інтерес до даного явища сучасності впродовж багатьох десятиліть не згасає, більш того дослідження в цій області набувають значної актуальності. Поступово виявляється й те що досить великого значення в цьому процесі відіграє мережа існуючих соціальних міфів. А з іншого боку, особливості формування масового суспільства впливають на характер творення соціальних міфів. Таким чином, з´ясуванню цієї актуальної проблеми і буде присвячено наш огляд.
Мета роботи досягається через виконання наступних дослідницьких завдань: по-перше, розкрити історичні та логічні передумови виникнення процесів масовізації та виявити статус соціальних міфів в цих процесах; по-друге, з´ясувати особливості взаємозв´язку соціальних міфів з такими елементами масовізації як маса, натовп, публіка, людина-маса (X. Ортега-і-Гассет); по-третє, проаналізувати причини спрямування та впливу соціальних міфів на маси.
Над проблемою масовізації, та питаннями пов´язаними з поняттям масової культури, зокрема стосовно з´ясування ролі та місця соціальних міфів в процесі впливу на маси і як наслідок формування масової свідомості, працювали такі відомі мислителі як Г. Арендт, Д. Бел, Е. Канетті, Г. Лебон, К. Мангейм, С. Московічі, Ф. Ніцше, X. Ортега-і-Гассет, Ж. Сорель, Е. Тофлер, З. Фройд, Е. Фром, О. Шпенглер, К. Юнг, К. Ясперс та інші.
Останнім часом коло проблем, пов´язаних із дослідженням масового суспільства поширюється, посилюється відповідно й інтерес вчених до з´ясування різноманітних аспектів даної проблеми. Так, окремі аспекти явища масовізації й маси як її продукту знаходили відображення в дослідженнях П. Гуревича, П.Захарова А. Кольєва, А. Косарєва, Г Оботуровой,
B. Полосіна, Г. Почєпцова, та інших.
Виникненню та розвитку на більшій частині планети масового типу суспільства сприяв цілий ряд факторів, серед яких центральне місце займають науково-технічний прогрес та тісно з ним пов´язаний розвиток засобів масової інформації, що активно використовують всі зростаючі можливості мультимедійних технологій. В результаті чого вони займають пануюче положення в поширенні всіх видів інформації й формуванні так званої масової культури. Такий перебіг подій відчував К. Ясперс. Він вважав, що людство перебуває на межі нового «осьового періоду» першого за всю історію періоду, коли земна куля об´єднається мережею телекомунікацій. Що може виявитися критичною крапкою в духовному розвитку людства.
Поряд з науково-технічним прогресом та розвитком засобів масової інформації, великих масштабів досягає масове виробництво й масове споживання, що призводить до певної стандартизації потреб та способів їхнього задоволення. «.маси виникають там, де люди позбавлені свого справжнього обличчя, коріння та ґрунту, де вони стали керованими й взаємозамінними. Все це відбулося в результаті технічного розвитку й досягає все більшої інтенсивності в наступних своїх ознаках: [...] примусова, безглузда праця, розвага як заповнення дозвілля, життя як постійна нервова напруженість...» [1, с. 143]. Таким чином, панування маси, за К. Ясперсом, є явищем сучасного часу, і більш того воно є характерним для всіх демократичних країн з високим рівнем техніки.
Масовізація суспільства отримала досить суперечливі характеристики в роботах філософів, соціологів та культурологів. Так, одні дослідники розглядають масове суспільство як занепад культури, обезлюднення людини, «шлях розкладання людського буття» (Ф. Ніцше, К. Ясперс); інші - як неминучий та закономірний факт цивілізаційного розвитку (К. Мангейм, С. Московічі, X. Ортега-і-Гассет, Е. Фром, Е. Тофлер, О. Шпенглер).
Масам, які й становлять основу такого типу суспільства, більшість дослідників приписують наступні властивості: масштабність, інертність, конформізм, певна ступінь єдності.
Французький соціальний психолог С. Московічі визначає масу як тимчасову сукупність рівних, анонімних та схожих між собою людей, у надрах якої ідеї та емоції кожного мають тенденцію виражатися спонтанно. Характерною рисою мас за С. Московічі є злиття індивідів у єдиний розум та почуття, в результаті чого зникають особистісні розходження та знижуються інтелектуальні здібності. Попередник
С. Московічі, дослідник психології натовпу Г. Лебон, з даного приводу вважає, що розвинені розумові здібності людей, які складають натовп, не суперечать даному принципу. Такі здібності не мають значення. Адже з того моменту, коли люди опиняються в натовпі, невіглас та вчений стають однаково нездатними мислити, що відкриває широке поле для поширення соціальних міфів.
Поряд з поняттями «маса» та «натовп» С. Московічі виділяє новий тип маси - публіку. На сьогоднішній день, згідно з С. Московічі, ми є складові публіки. Створення публік на місці натовпу, на думку автора, є найбільшою зміною, привнесеною пресою, а потім й іншими відкриттями в сфері комунікації. В результаті чого кожен з нас входить до складу більш-менш видимої, але всюдисущої маси.
Слід зазначити, що і С. Московічі і Г. Лебон вживають терміни «натовп» та «маса» як синоніми, не розмежовуючи їхніх значень.
К. Ясперс, навпаки, конкретизує та досить чітко розводить ці поняття: «Маса як натовп не пов´язаних один з одним людей, які у своєму сполученні становлять якусь єдність, як минуче явище існувала завжди. Маса як публіка - типовий продукт певного історичного етапу; це пов´язані сприйнятими словами й думками люди, не розмежовані у своїй приналежності до різних прошарків суспільства. Маса як сукупність людей, розставлених всередині апарату по впорядкуванню існування таким чином, щоб вирішальне значення мала воля й властивості більшості, є постійно діючою силою нашого світу» [1, с. 313].
З. Фройд в роботі «Масова психологія людського «Я» намагаючись диференціювати маси, виокремлює штучно створені, до яких належать військо та співтовариство віруючих. У штучних масах, на відміну від натовпу, необхідним постає зовнішній примус, щоб утримати їх від розпаду. Для штучної маси важливим є відчуття, що вона рівною мірою любима вождем, верховним володарем. У церкві це - Христос, у війську - полководець. Якщо ж в маси забрати цю ілюзію любові, відбудеться її розпад.
Спроба систематизувати всі існуючі визначення маси була здійснена американським соціологом Д. Белом в роботі «Кінець ідеології». Він виділяє п´ять основних значень даного терміна й вважає, що всі численні концепції в тій або іншій формі вживають одне з п´яти значень маси. А саме: «маса як недиференційована безліч», «маса як синонім невігластва», «маса як механізована безліч», «маса як бюрократизоване суспільство» і «маса як натовп».
Характерним для маси є наступне: маса завжди прагне зростати; всередині маси панує рівність; маса любить щільність; маса вимагає спрямування [2, с. 34].
У роботі «Повстання мас» X. Ортега-і-Гассет вводить термін «людина-масова». Це не класове, не соціальне, а чисто психологічне поняття. Мова йде про посередню людину, яка втратила свою індивідуальність та почуває себе «як усі». Іншими словами, будучи компонентом маси, людина відчуває свою повну ідентичність з усіма навколишніми. «В усіх є голови, в усіх є руки, а чим вони відрізняються, не так уже й важливо. Заради цієї рівності й стають масою». З іншого боку, суб´єкт знає, що всі навколишні сприймають його точно так само, як і він їх. Таким чином, у цьому випадку досягається майже повна тотожність обох сприйняттів.
Характерною рисою такої людини є відсутність критичного відношення до будь-чого, і насамперед, до самого себе, невтримна експансія, «вроджена невдячність до всього, що зуміло полегшити її життя» [3, с. 44], нігілізм, егоцентризм, самовдоволення, невігластво. Людина «в масі опускається на більш примітивний інтелектуальний та емоційний рівень» [4, с. 90], стає часткою безособового натовпу, статистом, виконавцем ролі, що нав´язується їй ззовні. Не менш важлива риса сучасної «масової людини» полягає у тому, що вона, як частина маси не належить сама собі, навпроти, як окрема людина, так і маса, їхня свідомість і прояви їхніх несвідомих реакцій підпорядковуються управлінню за допомогою маніпулювання, сутність якого полягає в трансформуванні ідей владних структур в бажання мас. І справа не в тому, що людина-маса нерозумна. Більше того, X. Ортега-і-Гассет вважає, що вона володіє більшим інтелектом, ніж людина минулого, не бажаючи використовувати свій інтелект.
Таким чином, за словами X. Ортега-і-Гассет, у лоні цивілізації виник дикун, що не зважає на те, що живе в цивілізованому світі; повстання мас - це повстання проти інтелектуальних та моральних основ суспільства. Пояснюється це тим, що сучасна цивілізація ставить перед людиною складні завдання, вирішення яких настільки заплутане, що вона нерідко прагне усунутися від їхнього вирішення.
При певній гіперболізації образу людини-маси, Х.Ортега-і-Гассет досить точно показує положення індивіда в сучасному суспільстві. Значимим є той факт, що і С. Московічі і X. Ортега-і-Гассет не применшують ролі особистісного саморозвитку сучасного індивіда, вказуючи при цьому на неминучість певної стандартизації його поведінки, потреб та способів їхнього задоволення. Так, будучи як одне ціле, індивіди набувають нових якостей, а їхні дії стають спонтанного характеру, поривчастості, вони також характеризується «ентузіазмом і героїзмом примітивних істот» [5, с. 262- 263]. Особливе бачення навколишнього світу й самого себе, що здобуває людина, ставши частиною маси, є підґрунтям для соціальної міфології.
Соціальна міфологія, згідно з П. Гуревичем, є реєстр соціальних ілюзій, свідомо розповсюджуваних у суспільстві для досягнення тих або інших цілей. Міф, на сучасному етапі, став виразником неусвідомле- них прагнень та очікувань великих мас людей, засобом соціального орієнтування натовпу [6, с. 47]. Але таке орієнтування часто є помилковим, оскільки приховує дійсне положення речей, і тим самим відволікає від істини.
Потреба в міфологічному сприйнятті виникає в разі неможливості маси раціонально усвідомлювати соціальні явища, що її оточує. Досить часто міфи набувають значення соціальних істин, вони сприймаються як саме собою зрозуміле й багато в чому формує суспільну думку. Так, відомий дослідник міфології Р. Барт підкреслював, що функцією міфу є віддалення реальності. Міф як би відміняє складність дій людини, даруючи їм простоту.
Виникає питання: яким же чином приналежність до маси робить людину сприйнятливою до соціального міфу? У людини, що стає частиною маси, несвідоме переважає над свідомістю, вона більше схильна до навіювання й навіяні ідеї мають тенденцію до невідкладного здійснення. Це - гіпнотичний стан, де в ролі гіпнотизера виступає вождь або лідер. Відношення членів маси до вождя, їхня любов до нього, і є пружиною поведінки маси. Маса складається із суми прагнення її членів. Кожний бажає максимально наблизити себе до лідера, ідентифікувати себе з ним. Знамените фрой- дівске «лібідо» реалізується в обожнюванні вождя, що стоїть на чолі маси. Між вождем та масою існує тісний зв´язок, так вождь не може існувати без маси, оскільки без її підтримки жодна політика вождя не може довго проіснувати, маса не може без вождя, тому що сама вона не здатна сформулювати свою мету або ж виробити стратегію.
Маса імпульсивна, мінлива та легко збудлива. Нею майже винятково керує несвідоме. Імпульси, яким кориться маса, можуть бути, в залежності від обставин, шляхетними або жорстокими, героїчними або боягузливими, але у всіх випадках вони настільки наказові, що не дають проявлятися не тільки особистому інтересу, але навіть інстинкту самозбереження.
Маса, як справедливо помітив К. Ясперс, є об´єктом пропаганди й навіювання, не відає відповідальності й живе на найнижчому рівні свідомості [1, с. 143]. На відміну від народу, що зберігає свою самобутність завдяки консервації традиційних цінностей, маса позбавлена яких-небудь відмінних властивостей, коріння, традицій - «вона порожня». Саме витравлювання традиційних цінностей та історичної свідомості з народу, впровадження в його свідомість соціальних міфів поступово перетворює його в сіру безлику масу, що нічого не знає й нічого не хоче. Вона стає слухняним знаряддям того, хто тішить її «загальним психологічним вабленням і пристрастями» [1, с. 144].
Зважаючи на це, соціальні міфи об´єктивно адресовані масі та натовпу [7, с. 106]. Міф порівняно легко знаходить свій шлях до свідомості «масового індивіда», завдяки легковірності маси, її схильності до впливу, некритичному відношенню до того, що навіюється. Так французький дослідник Г. Лебон, звертав увагу на те, що маса має не критичну свідомість, що вона мислить не категоріями, а образами, які можуть бути досить далекі від реальності. Більше того, згідно з його думками, видимість в історії відігравала більшу роль, ніж реальність. Якщо прослідкувати за історією, то нереальне тут панує над реальним. «Натовп [...] відвертається від очевидності, що не подобається йому і воліє поклонятися оманам, якщо тільки омана приваблює його» [8, с. 66].
Пояснення того, що сучасні маси не вірять в реальність свого досвіду, не вірять своїм очам, вухам, але вірять тільки своїй уяві, що не факти переконують маси й навіть не сфабриковані факти, розкриває Г. Арендт у відомій роботі «Витоки тоталітаризму». Як вона зазначає, туга за вигаданим світом, стремління піти від реальності є обвинувачення тому світу, в котрому маси змушені жити. Тому повстання мас проти здорового глузду, тверда, фанатична віра у вигаданий, несуперечливий світ гарантує масам хоча б мінімум самоповаги та допомагає звільнитися від нескінченних шокових ситуацій [9, с. 464].
Маса підпадає під «магічну владу слів», які здатні як пробуджувати агресію й дику ненависть, так і придушувати їх. Сила слова має великий енергетичний потенціал, коли воно підключено до міфу. Слово
- найважливіше знаряддя, за допомогою якого відбувається вплив на маси. Слово - це інструмент, що дозволяє створювати значимі образи для того на кого спрямований міф, «заряджати» людей енергією, спонукувати їх до дій. «Діє магія потрібних, повторюваних слів та формулювань. Вона поширюється, подібно зараженню, зі швидкістю електричного струму й намагнічує маси. Слова викликають чіткі образи крові чи вогню, що надихають або оживлюють болісні спогади про перемоги або про поразки, сильні почуття ненависті або любові» [4, с. 189]. Чим менше маса здатна раціонально усвідомлювати соціальні явища, що її оточують, тим сильнішою є потреба в міфологічному сприйнятті. У цьому випадку розумні доводи й докази замінюються певними словами й формулами, варто їх лише промовити, як вони починають діяти, в заданому напрямку, що можна порівняти з магічними іменами, словами та формулами у примітивних народів [10, с. 20]. Магія слів дійсно здатна захопити душу людини, змінити хід її думок, почуттів, визначати вчинки. Чим користувалися й продовжують користуватися творці соціальних міфів.
За своєю формою соціальний міф часто є досить близьким до архаїчних форм, що дійшли до нас. Як і раніше міф адресується не стільки свідомості окремої людини скільки свідомості людини, як частини маси, а також її безсвідомому. Творення міфу вже не є спонтанним, ненавмисним, а якщо й буває таким, то навмисним є його наступне використання. Таким чином, соціальний міф створюється штучно, з метою досягнення заздалегідь визначеної цілі. При цьому не виключається використання в такому процесі споконвічних архетипічних образів, мотивів, сюжетів, які виникали ще в архаїчний період. Більш того, соціальний міф має спиратися на певну традицію, що існує в суспільстві. Адже неможливо впровадити в свідомість масової людини найдосконаліші життєві цінності, протиставляючи їх традиційним. Формування нової міфології завжди невідривно пов´язане із вже існуючим корінням.
На думку Ж. Сореля, міфи повинні створюватися штучно, оскільки вони є силою що об´єднує людей, надихає маси та спрямовує їх у бік дій. Тому він не лише надає такого великого значення соціальним міфам, але й наділяє їх основною силою перетворення суспільства. Згідно з його розумінням, лише за допомогою міфів можна протистояти роз´єднаності людей в оточуючому світі, адже вони є ефективним засобом для мобілізації мас. Саме поняття мобілізації з´явилося в західній соціології вже в рамках досліджень соціальних рухів, розвитку яких у чималому ступені сприяв сплеск соціальної активності й «бунтарський дух» 60-х рр.. Спочатку ці дослідження носили на собі відбиток раніше виниклої традиції, орієнтованої на проблематику масового суспільства, тоталітарних режимів, стихійної поведінки мас та натовпу. Поняття мобілізації в її межах асоціювалось із процесами національного згуртування, з посиленням ролі інституціональних механізмів керування активністю населення (Т. Адорно, Г. Арендт, Г. Лебон, Г. Тард).
На цій основі сформувалася парадигма «колективної поведінки», що досліджувала проблему з погляду мобілізації дії. Істотним недоліком цього напрямку є те, що мобілізація як «підготовка до дій» найчастіше ототожнюється із самими діями. Так, відповідно до ранніх робіт Г. Блумера, способом існування будь-якого колективного об´єднання є загальна діяльність. Звідси випливає, що будь-яка активність індивідів, спрямована на встановлення спільності вже сама по собі є «мобілізацією дії».
Невід´ємним компонентом мобілізаційного ентузіазму є, як зазначалося вище, соціальний міф. Будь-які теорії й ідеології переслідують одну мету - схилити народ до пасивної слухняності. Соціальний міф змушує прагнути ідеалу, народжує ентузіазм і спрямовує в майбутнє, мобілізує маси людей. Що й змушує в переломні моменти історії, у роки криз та революцій звертатися до міфології. В умовах гострого дефіциту владних ресурсів міф забезпечує доступ до важелів керування масовою свідо - містю, а це пояснюється його здатністю: у корені переломити сформовану на політичній арені ситуацію, різко змінити розміщення сил на свою користь; перерозподілити владні ресурси, не зустрічаючи серйозного опору з боку деморалізованих супротивників; отримати доступ до нових важелів влади.
Так, організуючим та мобілізуючим суспільним началом стає той або інший соціальний міф, що дозволяє говорити про ефективність соціальної міфології, але поряд з цим, доводиться визнавати й безсумнівну слабкість суспільства, що не може без
неї обійтися.
Таким чином, масове суспільство є складним комплексом соціальних зв´язків, що функціонують в умовах високого ступеню урбанізації й досягнень науково-технічного прогресу з урахуванням нерівномірного їх впровадження в повсякденну практику, пануючого впливу ЗМІ як глобального джерела інформації, превалювання автоматичного мислення, обумовленого прискореним темпом життя, більшим обсягом та мозаїчністю інформації. В масовому суспільстві людина часто знаходиться в стані духовної самотності з втратою мотивів та духовних цінностей. їй притаманне викривлене бачення світу, може йти навіть проти своїх особистих інтересів. При цьому реальність може відходити на другий план. Для приведення мас у такий ірраціональний стан необхідним є в процесі впливу на сферу масової свідомості активне використанні соціальних міфів. Чому сприяє прихильність мас до вигаданого світу, оскільки маси вірять не в дійсність свого досвіду, а лише видимості несуперечності, остільки їх переконують не факти, а елементарні зразки, що ілюструють якісь закони, і відкидають випадкові ситуації.

ЛІТЕРАТУРА
1. Ясперс К. Смысл и назначение истории. - М.: Политиздат, 1991. - 527 с.
2. Канетти Э. Масса и власть. - М.: Ad Marginem, 1997. - 527 c.
3. Ортега-и-Гассет Х. Избранные труды. - М.: Изд-во «Весь мир», Изд. Дом «ИНФРА-М», 2000. - 704 с.
4. Московичи С. Век толп. - М.: Центр психологи и психотерапии, 1996. - 478 с.
5. Фрейд З. По ту сторону принципа удовольствия. - М.: Прогресс Литера, 1992. - 567 с.
6. Гуревич П. Мифология наших дней // Свободная мысль. - 1992. - №«11.
7. Косарев А. Философия мифа. Мифология и ее эвристическая значимость. - М.: Университетская книга, 2000. - 303 с.
8. Психология масс. Хрестоматия. - Самара: Бахрах, 1998. - 227 с.
9. Арендт X. Истоки тоталитаризма: Пер. с англ. - М.: ЦентрКом, 1996. - 672 с.
10. Фрейд З. Тотем и табу. Психология первобытной культуры и религии. - СПб.: Алетейя, 1997. - 222 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць