Глушко Т. П.
кандидат філософських наук, старший викладач
Дорошкевич В. О.
кандидат філософських наук, доцент

У пропонованій статті на основі фрагментів втраченого твору Геракліта Ефеського здійснено спробу реконструкції логічної зв´язності деяких із них. Такий підхід дозволяє по-новому осмислити філософську спадщину «темного» філософа і назвати подібне осмислення нео- гераклітизмом.
У філософській думці досить часто зустрічаються дослідницькі традиції, назви яких починаються приставками нео. Так, неоплатонізм став логічним продовженням філософії Платона, неотомізм - релігійної філософії Аквіната, неопозитивізм - філософії позитивізму тощо. У такому контексті доречно, на наш погляд, виглядає постановка питання про неогераклі- тизм як нову спробу герменевтичної інтерпретації фрагментів Ефеського філософа у контексті відтворення їхнього прихованого змістовного навантаження.
Фрагменти Геракліта Ефеського не втрачають своєї актуальності вже протягом двадцяти п’яти століть, залишаючись, як це не дивно, незрозумілими. На наш погляд, незрозумілість фрагментів, складність їх прочитання та систематизації обумовлена тим, що постать «темного» філософа являє собою синтез східного та західного типів філософського світогляду. На це звернув увагу вже Ф. Ніцше, коли писав: «Нема нічого божевільнішого, ніж приписувати грекам цілком самобутню культуру: вони всотали в себе живу культуру інших народів, вони тому до- сягли таких успіхів, що змогли кинути спис далі з того місця, де його залишив інший народ» [2, с. 195].
Сучасна література порівнює гераклітів- ський логос, наприклад, із китайським дао у його онтологічному тлумаченні, що властиве філософській традиції даосизму. Так, у дослідженні Т. Гри- гор’євої «Дао і Логос: зустріч культур» акцентується увага на двох онтологічних парадигмах: з одного боку логос постає як основа прагнень світу, а з іншого - дао як шлях реалізації цих прагнень [3, 359]. Творча спадщина Ефеського філософа являє собою, у такий спосіб, проміжну ланку між східним принципом недіяння з його інтровертованістю та західною екстравертованістю, спрямованою на дослідження архе.
В такому разі філософія Геракліта постає у якості «серединного шляху» між західним та східним типом філософування. Такий підхід дає змогу говорити про неогераклітизм як герменевтичну реконструкцію змісту філософського вчення Геракліта із врахуванням його одночасної належності до різних філософських традицій. Особливий інтерес до спадщини античного мудреця викликає саме фрагментарність його твору «Про природу» (збереглося 139 фрагментів).
Відповідно, постає питання щодо системності його поглядів: чи існувала філософська система у Геракліта і якщо так, то чи можливо її відтворити? Чи дійсно його погляди є завершеними, самостійними афоризмами, які не мали системного зв’язку, на зразок «собаки гавкають на тих, кого не знають» (В97)? Незважаючи на те, що дослідженню філософської спадщини Геракліта присвячено вражаючу кількість робіт, питання про системність фрагментів майже не ставиться, їх взаємозв’язок не аналізується. Останній факт і спонукав нас до пропонованого дослідження, у межах якого ми будемо використовувати україномовний переклад фрагментів Ю.Ф.Мушака [4, с. 34-53].
Одним із перших в історії філософії, хто підійшов до творчої спадщини Геракліта з позицій системності був Гегель, про що свідчать його слова: «Нема жодного положення Геракліта якого я не прийняв у свою «Логіку»» [5, с. 287], що робить можливим назвати тлумачення Г егелем Геракліта однією з перших спроб викладення теоретичних позицій неогераклітизму6. Але чи вдалою? Слова Гегеля свідчать про те, що він зрозумів філософію Ефесця на противагу Цицерону, якого, за його словами, «не цікавила ця стародавня і глибока філософія».
Щоб уникнути цицеронівського поверхового підходу, який розглядав вчення Геракліта «крізь призму резонування», Гегель підійшов до нього з позиції умоглядності [5, с. 199]. І така позиція була вмотивована, бо підставу для неї можна знайти безпосередньо у фрагменті В56, в якому філософ говорить про складнощі, що чекають людей при пізнанні ними спостережуваних речей: «Люди дають себе обманювати відносно пізнання видимих речей, як от Гомер, дарма що був наймудрішим з-поміж еллінів, адже обдурили його діти, що вбиваючи вошей, просили розтлумачити вислів: «те, що побачили та впіймали ми викинули; але чого не побачили і не зловили, те носимо». Чи витримує подібний тест умоглядний підхід Гегеля до Геракліта, тобто чи не обманюється він у своєму тлумаченні? Спробуємо дослідити.
Проаналізувавши прогрес філософії за часів перших філософів, серед яких Гегель називає Геракліта, він робить висновок, що частка Ефесця у цьому прогресі пов’язана з діалектичним розвитком думки, що постає як такий процес, який є абсолютним [5, с. 201]. На думку Гегеля, вогонь у якості архе слід розглядати як такий, що «безперервно змінюється в собі» [5, с. 207]. Звідси Гегель робить висновок, що головним внеском філософської спадщини Геракліта у подальший розвиток європейської філософії є те, що «він перейшов від буття, як первинної, безпосередньої думки, до становлення, як вторинної думки» [5, с. 287]. Напевно, саме такий аналіз фрагментів і спонукав Гегеля до проголошення того факту, що всі положення Геракліта він включив у свою «Логіку». Однак, з цього приводу виникає питання: всі чи тільки ті, що вписуються в його філософську систему?
Гегель виокремив з філософії Геракліта, у якості її всезагального принципу, положення «все тече, ніщо ніколи не залишається тим самим» [5, с. 290]. Він прийняв це положення як абсолютну істину, зауважуючи, що цей принцип «суттєвий і знаходиться у моїй «Логіці», на самому початку одразу ж після буття і ніщо» [5, с. 290]. Так як «все, - пояснює Гегель своє розуміння положення «все тече», - є і разом з тим не є, то Геракліт цим сказав, що всесвіт є становленням». Тим самим Гегель наголошує на значущості гераклітової думки про перехід від буття до становлення [5, с. 290]. Ця думка назавжди зберегла цінність і залишається однією і тією ж у всіх системах філософії, від Платона і Аристотеля і аж до наших днів [5, с. 289].
На перший погляд, у Гегеля всі ознаки розкриття істинного тлумачення філософії Геракліта. Проте це тільки на перший погляд, оскільки жоден з фрагментів Геракліта не містить твердження про те, що «всесвіт є становленням», хіба що погляди Геракліта у викладі Платона, за яким «ніщо ніколи не є, але завжди становиться» [7, с. 239]. Думається, саме звідси і запозичив Г егель твердження «всесвіт є становленням», бо читав «Теетет» Платона.
На противагу Платону і Г егелю Г еракліт стверджує, що «цей космос, один і той же для всіх, не створив ніякий бог і ніяка людина, але він завжди він був, є і буде» (В30). Слідуючи за Гегелем, ми вправі у межах неогераклітизму космос розуміти як всесвіт. Що ж стосується поняття становлення, то воно у Геракліта стосується не всесвіту, а вогню, бо саме тільки він «мірою спалахує та мірою згасає» (В30), тобто має всі ознаки становлення.
Отже, у Геракліта, як видно, є те, що не тече, наприклад космос, і те, що тече: «На того, хто входить до однієї і тієї ж ріки течуть все нові і нові води» (В12). Відмітимо, що у сучасних дослідженнях філософії Геракліта зафіксовано наявність у ній не текучого, сталого. Зокрема, на це звертає увагу російський дослідник XX ст. А.Ф. Лосев у роботі «Історія античної естетики (рання класика)», коли вказує на наявність у філософа сталих форм краси, що перебувають в усталеному взаємозв’язку.
На це вказує, за А.Ф. Лосєвим, хоча б такий фрагмент Ефесця: «у бога все прекрасно, й добре, й справедливо; люди ж одне вважають несправедливим, інше - справедливим» (В102) [8, с. 350]. Звідси видно, що наявність в філософії Геракліта нетекучого, усталеного робить малоймовірним у його теоретичній спадщині положення «все тече». І не помічати цього, на зразок Гегеля, значить не розуміти справжнього Геракліта. Правомірне питання: чому ж Гегель не звернув увагу на наявність положення щодо сталості космосу у філософії Геракліта?
Як бачимо, до цього його спонукало некритичне і беззастережне прийняття твердження «все тече» як такого, що належить Геракліту («Геракліт каже: «Все тече...» [5, с. 290]). Однак, на наш погляд, варто звернути увагу на те, яким саме чином це твердження стало ключовим у сприйнятті філософії Геракліта. Історія давньогрецької філософії свідчить, що першу звістку про наявність цього твердження у Геракліта дає Платон у діалозі «Теетет» (датується діалог приблизно 369 роком до н. р.) вустами Сократа: «Отже, ти (Теетет - авт.) гарно сказав, що знання є не що інше, як відчуття, і це співпадає з твердженням тих, хто слідом за Гомером, Гераклітом і всім цим племенем думав, немов все тече, наче ріка (підкр. наше - авт.)» [7, с. 250].
Але чи було таке твердження у Геракліта? Невідомо. У фрагментах його твору «Про природу», що збереглися, такого твердження немає. Може це твердження Платон читав у рукописі твору? Малоймовірно, оскільки за змістом «Теетету» видно, що Платон викладає не точний вислів Геракліта, а передає ідею його послідовників, яка є тільки тлумаченням запропонованого ним образу ріки. Серед таких послідовників Аристотель називає Кратіла, Протагора, Сократа і Платона [9, с. 79; 135].
Що стосується згадки Платоном серед прихильників твердження «все тече» Гомера, то для цього, на наш погляд, теж недостатньо підстав, бо у Гомера не можна знайти твердження «все тече». Платон з метою обґрунтування твердження «все тече, наче ріка» у Гомера спирається на те місце в «Іліаді», де богиня Гера повідомляє Афродіті, що вона відходить далеко, щоб «навідати безсмертних батька Океана і матір Тетію» (XIV, 201; пер. М. Гнедича) [10]. Так у Гомера. Платон же викладає це місце інакше: «... батька безсмертних Океана і матір Тетію» [7, с. 239]. Звідси логічно і випливає твердження «все тече, наче ріка», адже дійсно, так як Океан тече9, то й тече все, і навіть боги.
Проте, зауважимо, що подібне посилання на Гомера не можна вважати обґрунтуванням, оскільки неточно цитується текст Гомера: замість слів «навідати безсмертних батька Океана і матір Тетію» цитується «батька безсмертних Океана і матір Тетію». Така неточність позбавляє обґрунтування зачислення Г омера до племені прихильників твердження Платона «все тече, наче ріка», яке він приписав ефесцю. Крім того, недоречно розглядати Геракліта з Гомером в одному ряду, оскільки відоме відношення філософа до поета, яке він окреслив словами: «Гомер вартий того, щоб його вигнали із змагань та відшмагали різками» (В42).
Отже, з великою ймовірністю можна стверджувати, що твердження «все тече, наче ріка» Геракліту не належить, а є висновком, який сформулювали наступні покоління філософів. Про це свідчать чимало дослідників філософії Геракліта, зокрема Б. Рассел у своїй «Історії західної філософії» (N.Y., 1945), коли пише, що гераклітівську доктрину постійного потоку в його час довели до крайності «у відповідності, як нам говорять, з практикою його учнів із середовища здібних юнаків Ефесу» [11, с. 196-197]. Виходячи з усіх цих міркувань, можна вважати, що теза «все тече, наче ріка» належить самому Платону і з урахуванням фрагменту В30, за яким «космос один і той же» і розуміти цю тезу так: «Все, що містить в собі людське начало тече, наче ріка» або так: «Все людське тече наче ріка».
Якщо це так, то тлумачення Гегелем Геракліта не можна визнати першим формулюванням неогера- клітизму, оскільки воно здійснене з позицій власної філософії, вихідним положенням якої є «чисте буття і чисте ніщо є одне і те ж, що містить становлення як такий рух, в якому вони обидва різні, але завдяки такій відмінності, яка так само безпосередньо розчинилась» [12, с. 140-141]. Як бачимо, Гегель спирається на Геракліта тільки для обґрунтування власної філософської конструкції, яка сама по собі досить далека від філософії Геракліта.
Чому ж Гегеля спіткала невдача у розкритті природи фрагментів твору Геракліта? Будемо шукати відповідь, спираючись на самого Геракліта. Складається враження, виходячи з фрагментів його твору, що Гегель приступивши до філософських слів і справ, які були в полі зору Геракліта (В1), все-таки не зміг розтлумачити їх автентичного змісту. І це не дивно, оскільки вивчаючи Геракліта з точки зору умогляду, Гегель спирався на постулати розуму, який, за Ефесцем, притаманний лише божественному образу думок, а не людському (В78). Тому від людини «природа любить ховатися» (В123).
Цього не врахував Гегель, і тому суть філософії Геракліта від нього вислизнула так само, як «більшість божественних справ вислизає від розуміння через людську зневіру» (В86). Він і сам несвідомо в цьому зізнається, коли говорить, що багато визначень Геракліта мають загальний характер і «дуже темні» [5, с. 294]. Таке зізнання позбавляє щирості слова Гегеля про включення всіх положень Геракліта в свою «Логіку».
У якості попереднього висновку, скажемо, що прихований зміст фрагментів Геракліта слід шукати не у філософських системах його сучасників та послідовників, а у самого Геракліта, на що він і сам вказує, стверджуючи: «Прихована гармонія краща, ніж видима» (В54). Одне з таких прихованих положень, яке обминув увагою Гегель, є положення: «правда - боротьба, та й все відбувається через боротьбу і з необхідності» (В80). Боротьба чого з чим, або кого з ким? Щоб знайти відповідь, звернімо увагу на фрагмент В12: «На того, хто входить в одну і ту ж саму ріку, течуть все нові і нові води». В ньому важливі слова «нові і нові води». І от чому. Якщо все відбувається через боротьбу, то з чим борються нові і нові води. Певно, що із старим, як протилежністю нового.
А старим є те, що триває, тобто не тече. В ситуації ріки, що накочує все нові і нові води, таким триваючим є тільки той, хто входить в ріку. Він переобтяжений старим (традицією), тому і виникає боротьба між старим, що не тече, тобто є триваючим, і новим, що несе з собою зміни. Іншими словами, все в людському світі проходить у боротьбі між плинним і сталим. Підкреслимо, що тільки в людському світі, бо, за Гераклітом, «всесвіт завжди один і той же» (В30). Розкриття всіх сторін цієї боротьби крізь призму того, що роз’яснює людям Геракліт (В1) в світлі філософського осмислення їхнього буття у всесвіті і є, на нашу думку, метою неогераклітизму.
Для прикладу зосередимо свою увагу на одному важливому моменті вказаної боротьби. Він означений у Геракліта такими словами: «У бога прекрасне все, й добре, й справедливе; люди ж одне вважають несправедливим, інше - справедливим» (В102). Як видно, в людському світі є ознаки, що відрізняють одне від іншого - прекрасне і потворне, справедливе і несправедливе, яке має незмінну природу, тобто є сталим, нетекучим.
Яка особливість прекрасного та справедливого? Варто припустити, що вони притаманні всесвіту. Адже «найпрекраснійший космос був би наче купою сміття абияк розсипаною» (В124). Проте такий висновок буде передчасним, якщо не взяти до уваги, що всесвіт, за Гераклітом, однаковий для всього і не створений ніяким богом, ні жодною людиною, а він був, є, і буде споконвіку (В30); і в той же час найпрекраснійший космос може стати купою сміття абияк розсипаного.
Відповідно, доречно зауважити, що «найпре- краснійший космос» є творінням людських рук, але в боротьбі з плинним, текучим це творіння може стати купою сміття, яке набуває властивості всесвіту - не бути ніким створеним. Проте ясно, що з найпрекраснішим такого стати не повинно. І щоб цього уникнути, слід підтримувати існування «най- прекраснійшого космосу», не допускаючи перетворення його в купу сміття, тим більше, що таке перетворення є закономірністю існування «най- прекраснійшого космосу», оскільки космос є «вічно живим вогнем, що спалахує мірою, та мірою згасає» (В30). Відмітимо, що ідея підтримки існування «най- прекраснійшого космосу» міститься у фрагменті В125, за яким: «І кікеон розкладається, якщо його не розбовтувати». Тобто, якщо «найпрекраснійший космос» не зберігати від впливу текучого, плинного, то він зникне, перетворившись на купу сміття абияк розсипаного.
Є ще один бік справи. Він полягає у питанні: чому у гераклітівського бога завжди все прекрасно, а в людини - ні? Відповідь можна знайти, якщо знову звернути увагу на фрагмент В78, згідно якого «людський образ думок не володіє розумом, божественний же володіє». Звідси висновок - необхідною умовою існування «найпрекраснійшого космосу» є наявність у людини розуму. Але це розум особливий. Він пов’язаний не з власним розумінням кожної людини, яким вона керується в повсякденному її бутті (В2), а з «вогнем розумним, який є причиною управління всім» (В64). Це «все» ми слідом за М. Вебером назвемо «космосом економіки» [13, 52], оскільки в ньому «на вогонь (тут йдеться про вогонь розумний - авт.) розмінюється все, і вогонь - на все, як на золото - товари і на товари - золото» (В90).
Звідси видно, що вогонь розумний є найвищою цінністю у космосі економіки. У зв’язку з цим його доцільно назвати «економічною мудрістю» [14, с. 10]. Ця доцільність обґрунтовується фрагментом В108: «мудре від усього відокремлене». Його зміст до сих пір залишається нерозкритим, тому фрагмент має, на наш погляд, стати ключовим у неогераклітиз- мі. Думається, що відкрита Гераклітом відокремленість є проявом боротьби плинного зі сталим, характерної для «усього». Крім того, цією відокремленістю Геракліт виявив двоїстість «мислення, яке властиве всім людям» (В116). Назвемо цю двоїстість «дуалізмом мислення» [15, с. 99].
У такий спосіб ми помічаємо, що Геракліт виступає не лише як натурфілософ як прийнято вважати у класичній традиції, адже його філософська спадщина спрямована не лише на аналіз принципів організації космосу, але і на не менш ґрунтовний антропологічний аналіз. Фрагмент В30 (всесвіт завжди один і той же), свідчить, що образ ріки, а з ним і слова «все тече» стосуються не Всесвіту, а людини, її свідомості. Так фрагмент В45 (Ти б не знайшов меж душі, хоч би ти обійшов кругом усі дороги: такий бо глибокий її логос) вказує на безпосередню належність логосу до психеї, тобто до сфери духовного, а не до фюсісу. Адже за Гераклітом, космос був, є і буде, тоді як все інше є плинним, мінливим.
Плинність характерна, таким чином, для психеї, людської самості, яка «змінюючись відпочиває» (В84), тобто перебуває у стані плинності власної самототожності. Людина «входить в річку» тільки один раз, тому вона гостро відчуває свою плинність, для неї надзвичайно гостро постає проблема тем- поральності. Разом з тим, поза станом плинності, за Гераклітом, перебуває мудра душа (В118: «Суха душа наймудріша і найкраща»). Більше того, якщо за фрагментом В116: «Всім людям властиве самопізнання і мислення», то і пізнання логосу, за логікою Геракліта, пов’язане з пізнанням самого себе, адже «душа має самозростаючий логос» (В115). До того
ж, у фрагменті В101 Геракліт наголошує: «Я сам себе дослідив».
Згадані фрагменти Геракліта ще раз підтверджують недостатню обґрунтованість його позиціонування суто як натурфілософа. Адже його філософська спадщина, виявляється, значною мірою орієнтована на аналіз сутнісних вимірів людського буття у світі, що у сучасній філософії розкривається у межах екзистенційної філософії. У такий спосіб Геракліт в часи розквіту мілетської школи, охопив значно більш широкий спектр аналізу філософських проблем, ніж тодішня натурфілософська традиція, що є характерною ознакою його належності до антропологічного вектору філософських пошуків. Відповідно, можна вважати, що саме він здійснив той поворот у філософії, який пізніше традицією був приписаний Сократу. Адже виявлене нами протиставлення сталого всесвіту і плинної свідомості свідчить про значну увагу Ефес- ця до дослідження інтелектуальної, інтелігибельної діяльності людини.
Отже, з викладеного напрошується висновок, що образи і поняття філософії Геракліта можуть і мають набути подальшої експлікації, але вже у межах нового напряму філософії - неогераклітизму, що може бути започаткований у якості методологічного підґрунтя для аналізу інтелігибельної активності сучасної людини, зокрема у сфері актуалізації проблем та перспектив розвитку духовного капіталу. Необхідність вирішення цього завдання вельми очевидна і його аналіз у теоретичному контексті неогераклітизму бачиться досить перспективним.

ЛІТЕРАТУРА
1. Термін введений Т.П.Глушко.
2. Ницше Ф. Философия в трагическую эпоху Греции // Ницше Ф. Философия в трагическую эпоху/ Ф. Ницше // М.: REFL-book, 1994. -с. 192-253.
з. Григорьева Т.П. Дао і Логос: встреча культур/ Т.П. Григорьева // М.: Наука, 1992. - 423 с.
1. Геракліт. Фрагменти // Питання класичної філології / пер. Ю.Ф. Мушака // Львівський держ. університет ім. Івана Франка, 1963. -Вип. 3. -С. 34-53.
2. Гегель Г.В.Ф. Гераклит // Гегель Г.В.Ф. Лекции по истории философии/ Г.В.Ф. Гегель // СПб.: Наука, 2006. - Кн.1. -
С. 286-302.
3. Серед спроб системного викладу філософії Геракліта варто відзначити також монографію Ф. Лассаля «Філософія Геракліта Темного з Ефесу» (1858).
4. Платон. Теэтет // Платон. Сочинения: В 3-х т. / Платон // М.: Мысль, 1970 - Т.2 - С. 223-317.
5. Лосев А.Ф. История античной эстетики (ранняя классика)/ А.Ф. Лосев // М.: Высшая школа, 1963 - 583 с.
6. Аристотель. Метафизика // Аристотель. Сочинения: В 4-х т./Аристотель//М.: Мысль, 1976 -Т.1. -С. 63-367.
7. «Гері державній негайно відрікае Сон утішник: / Гера, богиня найстарша, донька великого Крона! / Кожного я з богів, що населяють небо і землю / Сном здолаю легко: присплю я й самі хвилі Давньої ріки Океану, від кого все народилося» (XIV, 242-246) [пер. М. Гнедича].
8. Рассел Б. История западной философии и ее связи с политическими и социальными условиями от Античности до наших дней / Б. Рассел // М.: Деловая книга, 2008. - 1008 с.
9. Гегель Г.В.Ф. Наука логики: В 3-х т. / Г.В.Ф. Гегель // М.: Мысль, 1970 -Т.1 -501 с.
10. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму/ М. Вебер // К.: Основи, 1994. - 261 с.
11. Термін введений у науковий обіг у роботі: Глушко Т.П. Філософія економіки у структурі сучасної гуманітарної освіти/ Т.П. Глушко // К.: Науковий світ, 2008. - 211 с.
12. Термін введений у науковий обіг у роботі: Дорошкевич В.О. Дуалізм мислення/ В.О. Дорошкевич // Наукові записки: Зб. Наукових статей Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Ювілейний випуск. - К.: НПУ, 2000. -Ч. 1. -С. 98-100.