Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Головні аспекти взаємозв’язку культури, релігії та синергетики


Васильєва І. В.
кандидат філософських наук, доцент


Стаття присвячена методологічним аспектам культури, релігії, синергетики, їх взаємозв´язку.
Проблеми, які виникають у сучасному світі - це, перш за все, такі проблеми, що стосуються людини, її духовного світу, смислів її життя. Ця проблематика потребує вироблення методології дослідження. Слід наголосити, що проблема людини є однією з найважливіших для таких як українських, так і зарубіжних мислителів як М.Бахтін, Е.Ільєнков, П.Коп- нін, Ю.Лотман, М.Мамардашвілі, В.Табачковський,
В.Шинкарук та багато інших. В останні роки активно використовується історичний метод - як один з головних в методології філософських, релігієзнав- чих, психологічних, етичних та ін.. досліджень. На особливостях цього методу в аспекті сформульованої нами проблеми і необхідно зупинитися.
Початок ХХІ ст. характеризується тим, що глобальна історія (або «універсальна історія») оформилась як окремий напрям соціального знання. У 2000 р. проблематика соціальної історії стала предметом аналізу на Міжнародному конгресі істориків у м. Осло. В її структурі домінують по-перше, історико-соціологіч- ний підхід і по-друге, історіософський універсальний еволюціонізм. В теорії домінантними є холізм і методологія синергетики, яка від моменту своєї появи визначилася як основа міждисциплінарної синтези. Окрім того, у сумісній праці Ж.Дельоза, Ф.Гваттарі «Що таке філософія?» виникає питання щодо «пост- науковості» та «над-дисциплінарності» синергетики. Основою для нового типу взаємодії наук стає «елева- ционізм». Тобто, йдеться про подібність простого - складному, що замінює редукционізм. До цього призвела радикальна проблематизація існування самого людства, прагнення на основі антропного принципу побудувати історію світу «від сучасності» до джерел самої історії людства.
Важливим є те, що глобальна історія прагне вивчати світ як цілісність, результатом такого підходу є міждисциплінарна синтеза, що дала нові дослідження у екологічній історії й великій історії. До останніх належать праці таких відомих дослідників як Е.Ласло, Д.І.Люрі, А.Назаретяна, Е.Янч та ін. Такі дослідники як Ф.Ліотар, Ж.Дельоз, Ф.Гваттарі вважали, що ідеали синергетики і постмодерну як граничної форми некласичного знання є подібними. У їх працях і відчувається якийсь особливий інтерес до нестійких станів, до повітря хаосу, дивних аттракторів, що увіковічують хаотичний стан систем. До таких систем, на їх думку, належать мислення і культура.
Впливи постмодернізму відчуваються в тому, що синергетика з теорії самоорганізації перетворюється на теорію творчого хаосу. Що ж стосується впливів модерністських методик (окрім реконструкції важливих, базових понять), то в цьому випадку його впливи не відчуваються.
Більшість праць, які розкривають проблемне поле глобальної історії, орієнтовані на методи класичної науки і прагнуть виявити різноманітні форми самоорганізації в історії. Так, наприклад, в працях Ф.Спі- ра, А.Г.Франка, О.І.Фурсова праці, що стосуються синергетики знаходяться тільки в списку літератури, але, насправді, вони практично не використовуються. На нашу думку, найбільш важливі результати знаходяться в тих працях, які зберігають міждисциплінарний підхід у поєднанні з професійним підходом автора. Найбільш глибинно роль соціокультурних біфуркацій у виникненні альтернативних шляхів розвитку людства розкрита японським істориком С.Іто. Для нашого дослідження особливо важливими є психологічні аспекти праць Назаретяна, Люрі - про шляхи подолання екологічної кризи.
Отже, у сучасних дослідженнях принцип над- дисциплінарності не працює, але, у багатьох випадках суспільство розглядається як живий організм, тобто з точки зору редукціонізму. З іншого боку, праці філософів орієнтовані на вирішення завдань суто гуманітарного плану: реінтерпретацію культурних моделей (гріховності й перетворення у Назаретяна, страждання і покарання у Д.Даймонда та ін.). Такі процеси не є випадковими, тому що спроба радикального відходу від дисциплінарності призводить до зростання особистісного знання, на думку М.Полані так званих «імпліцитних моделей мислення». Таку точку зору він обґрунтував у праці «Особистісне знання. На шляху до посткритичної філософії» [3]. Таке знання є предметом віри, воно актуалізується як біблійні сюжети, або марксистський варіант історичного руху людства. Безперечно, що при такому підході втрачається відчуття різниці між синергети
кою і діалектикою, біфуркацією і революцією. Але, у синергетичних і постмодерністських моделях існує і позитивний момент - вони дають можливості для ре- інтерпретацій традиційних для західної культури уявлень про Україну як про глобальне джерело хаосу - країну скіфів, діонісійського начала світової культури та ін. Не випадковим є й те, що терміни «хаос- космос» (народ-хаос), сінкрезіс (сімбіозна культура), стохастичні аттрактори (тобто архаїчні, традиційні й сучасні цінності, що актуалізуються довільно у своєрідній послідовності та своєрідних сполученнях). Синтез цих поглядів зміг би допомогти в аналізі багатьох проблем, що стосуються життя людини в сучасному світі.
Сам міждисциплінарний підхід може втілюватися не тільки в інших гуманітарних дисциплінах, але і у використанні методів природничих наук. У другому випадку існують два дослідницькі підходи. Перший - це редукція (структуралістська, позитивістська, постнекласична та ін.) образу розвитку соціуму у вигляді аналогії з розвитком більш простих систем. Другий підхід - це реконструкція логіки і психології у створенні образу минулого і в пошуку релевантних цим логіці та психології шляхів використання математичний теорій і методів.
Що стосується використання синергетики в гуманітарних науках, то першою працею була стаття Ю.Лотмана «Кліо на роздоріжжі» [2], а пізніше автор у якості методологічної основи для вивчення альтернативності в історії розглядає синтезу семіотики і синергетики. Ю.Лотман зазначає, що історія є не- зворотнім процесом, а тому і врівноваженим процесом. Саме тому автор і звертається до положень І.Пригожина - фізика, хіміка, лауреата Нобелівської премії, який вивчав динамічні процеси на фізичному, хімічному і біологічному рівнях. Праці І.Пригожина мали велике значення для наукового мислення: вони вводять випадкові явища до кола дослідницьких інтересів і розкривають їх функціональне місце у загальній динаміці світу. На думку І.Пригожина, паттерни організації, які є характерними для живих систем, можна узагальнити в одному динамічному принципі, принципі самоорганізації. Живий організм - це система, яка самоорганізується, а це означає, що її впорядкованість не нав´язується зовнішнім середовищем, але встановлюється самою системою. Іншими словами, система, що сама організується, проявляє певний ступінь автономії. Це не означає, що ці системи ізольовані від навколишнього довкілля; навпаки, вони знаходяться у постійній взаємодії з середовищем, але ця взаємодія не визначає їх організацію; вони є таким, що організуються самі по собі. Ю.Лотман вважав, що ідеї І.Пригожина можна використовувати для дослідження історичних процесів, у точках біфуркації в соціальних системах спрацьовує не тільки механізм випадковості, але і механізм свідомого вибору. Розуміння того, яким уявляє для себе світ та людина, яка повинна зробити вибір, належить до галузі історичної семіотики.
На думку Ю.Лотмана, в історичному процесі точки біфуркації є такими моментами, коли напруга протилежних структурних полюсів досягає найвищого ступеня і вся система виходить зі стану рівноваги. У ці моменти поведінка окремих людей перестає бути передбаченою, детермінація відходить на другий план. Такі точки з низькою передбачуваністю є моментами революцій або різких історичних зрушень. Історичний смисл поняття І.Пригожина «флуктуація» Ю.Лотман бачить у тому, що в моменті, коли історична, соціальна, психологічна напруга досягає вищої точки, коли для людини порушується її картина світу, людина може змінити стереотипи, нібито перейти на інший рівень поведінки, яке неможливо передбачити в звичайних умовах. Якщо розглянути в такий момент поведінку натовпу, то виявимо певний повтор у тому, як багато людей змінили власну поведінку. Те, що можливо передбачити для натовпу, виявляється непередбаченим для особистості.
Відомий філософ і культуролог М.Каган теж прагнув використати синергетику для пізнання альтернативності історичного розвитку. Його стаття «Синергетика і культурологія» [1] відрізняється глибинним методологічним підходом. М.Каган критикує методологічні настанови позитивістського редукцио- нізму. Коли, підкреслює автор, ми прагнемо зрозуміти більш складне як носія інваріантних для складного і простого якостей, доводиться зводити складне до простого, вище до нижчого. При цьому М.Каган зазначає, що при такому способі пізнання ми одержимо тільки знання того, що є основою цієї структури, але ні нею самою [ 1, с. 207-208]. Також автор закликає до усвідомлення загрози позитивістської редукції у перенесенні на розвиток соціуму і культури фундаментального значення випадковості, що встановлено синергетикою для розуміння не лінійності, біфуркацій і поліваріантності шляхів розвитку в організаційних і дезорганізовуючих процесах у природі. Що стосується культури, то автор досліджує її внутрішні сили і приходить до висновку, що синергетичний підхід, на відміну від традиційного, дозволяє проаналізувати історію культури як нелінійний рух, який відкрив можливість для випробування різних шляхів переходу з первісного стану до більш високого за рівнем організації. М.Каган вважає, що у «біфуркаційній ситуації» переходу від первісного стану до цивілізації варіанти розвитку не були рівноцінними, тому що мали різні динамічні заряди, мали різні потреби і здатності до саморозвитку. Культура кочівників не містила у собі еволюційних, творчих сил. Міфологічна свідомість тут мала стійкий характер і, якщо і змінювалася, то тільки завдяки цивілізаційних процесів у інших народів. Землеробська культура виявилася більш життєздатною, але вона не містила потреби в активному творчому самовдосконаленні. Міська цивілізація грецького і римського світів зникла під зовнішнім впливом. Але сила аттрактора була такою (науково-технічна цивілізація Нового часу), що подолав усі перешкоди, які ставили церква і феодальний устрій на шляху формування середньовічного, а потім - і ренесансного міста, він звільнив шлях для більш динамічного типу руху культури. Ситуація з поліваріантним розвитком культури повторилася при переході різних країн до капіталізму. Перший шлях прокладає західноєвропейський Ренесанс, другий - реформи Петра І у Росії, третій - Японія в кінці XIX - XX ст.
В плані розробки методології слід наголосити, що історичні приклади, які наводить М.Каган, поясняють використання ідеї альтернативності з позицій компаративістики, тобто у порівняльно-історичному аналізі й, фактично, не пов´язані зі значенням проблеми вибору і свободи волі. На думку Г.В.Плеханова, яку він висловив у статті «До питання про роль особистості в історії», існує певний соціально-психологічний ефект, який складається з того, що посилення одних суспільних рухів стимулює активність і посилення протилежних суспільних рухів і, навіть, усвідомлення неминучості поразки в боротьбі може породжувати «енергію відчаю» і відвернути неминучість.
На нашу думку, процеси, що відбуваються в сучасному українському суспільстві, підтверджують це положення відомого російського мислителя. Слід підкреслити, що це стосується не тільки галузі політики, але і процесів, що відбуваються в культурі й релігії. І, очевидно, що ці галузі виходять на перший план, тому що проблема становлення духовності людини, її внутрішнього світу - це проблема не тільки сьогодення України, але майбутнього нашого народу, майбутнього нашої держави. Окрім всього, йдеться і про психічне здоров´я української нації, особливо молоді, на яку намагаються впливати і «діячі від культури», і нові проповідники нетрадиційних релігійних культів.
Слід також підкреслити, що сучасна людина знаходиться у протиріччях індивідуального і соціального життя, протиріччях, що не є необхідністю, а створені самою людиною і можуть бути вирішені або в той самий період, коли вони виникли, або пізніше. Сучасне протиріччя між надлишком технічних засобів матеріального забезпечення і неможливістю використовувати їх для мирного сумісного життя людей, їх благополуччя - можна вирішити. Це таке протиріччя, яке не є необхідним, воно обумовлено тим, що людина не має достатньо мужності та мудрості. Рабство існувало у стародавній Греції і воно може слугувати прикладом протиріччя, що умовно вирішити неможливо, його вирішення відбулося тільки в більш пізньому періоді історії, коли була створена матеріальна основа для рівності людей.
Головною екзистенціальною дихотомією для людини є дихотомія життя і смерті. На думку відомого німецького мислителя Е.Фромма, ця дихотомія є найголовнішою для кожної людини. Той факт, що кожна людина є смертною подолати неможливо. Людина усвідомлює це як факт, як даність, як неминучість і саме це усвідомлення впливає на її життя. Все знання про смерть не відміняє того, що смерть не є складовою життя і людям не залишається нічого іншого як сприйняти цей факт; скільки би людина не турбувалася про своє життя, але воно закінчується знищенням. Мудра людина, наголошував Б.Спіноза, думає не про смерть, а про життя, все, що має людина, вона віддасть заради свого життя, заради життя своїх дітей, заради життя своїх близьких. Людина прагнула заперечувати цю дихотомію завдяки ідеологіям, завдяки християнській ідеї безсмертя, яка наділяє душу безсмертям і заперечує трагічний факт, що людське життя обов´язково закінчується смертю.
На жаль, сучасний стан суспільства (і не тільки українського суспільства) не сприяє подоланню страху смерті, а, навпаки, за певною мірою, активізує його. Економічна криза, що розгорнулася у світі, зрозуміло, не сприяє формуванню життєрадісного ставлення до всього оточуючого. Період кризи - це період панування тих культів і неокультів, що переносять життя людини до іншого виміру. Йдеться не тільки про потойбічний світ, про перенесення справжнього значення людського життя до іншої реальності, але не є таємницею, що багато неокультів використовують наркотичні засоби для того, щоб підкорити волю людини, зробити її слухняною. І тут слід говорити про другу екзистенціальну дихотомію - хоча кожна людина є носієм усіх людських потенцій, але коротка протяглість життя людини не дозволяє реалізувати їх повністю, навіть, у ідеальних умовах. Жодна людина не може бути завершеною, існування смислів людини не завершується з її смертю. Тільки у тому випадку, коли час людського життя дорівнював би часу існування всього людства, тоді людина могла би брати участь у людському розвитку, що відбувається в історичному процесі.
Людське життя, яке починається і закінчується якоюсь випадковою точкою в процесі еволюції роду, вступає до трагічного конфлікту з індивідуальною вимогою щодо реалізації всіх можливостей. Людина має недостатньо чітке уявлення про протиріччя - між тим, що вона могла би реалізувати і тим, що вона реалізує в дійсності. У цьому питанні різноманітні ідеології прагнуть примирити або заперечити це протиріччя, проголошуючи, що життя продовжується і після смерті або, що саме цей історичний відрізок і є остаточним досягненням людства. Ідеологія тоталітарної держави завжди стверджує, що смисл життя слід шукати не в його повноцінній реалізації, а в соціальному служінні і соціальних обов´язках, а розвиток, свобода і щастя людини підкоряються державі, суспільству, владі, партії й т.п.
Людина, з одного боку, є самотньою, з іншого - вона завжди пов´язана з іншими людьми. Людина є самотньою в тому аспекті, що кожна людина є унікальною істотою, яка не може бути тотожною іншій, яка завжди усвідомлює себе як неповторність, своєрідність. Людина є самотньою, коли вона вибирає та обирає, але вона не може постійно бути усамітненою, тому що її щастя залежить від відчуття свого зв´язку з іншими людьми, з минулими і майбутніми генераціями.
В такий спосіб, виникає наступна проблема - диференціація і подолання екзистенціальних і соціальних дихотомій. Ті, хто були зацікавлені у збереженні історичних протиріч завжди прагнули довести, що екзистенціальні протиріччя - це такі, що ніколи не зникають. Вони прагнули довести людині, що те, що має відбутися є неминучим, людина повинна рухатися за своєю трагічною долею. Але такої спроби змішати ці два протиріччя недостатньо для того, щоб утримати людину від прагнення їх подолати. Однією з особливостей людського розуму є те, що коли людина стикається з протиріччям, вона вже не може залишатися пасивною, її розум прагне подолати протиріччя. Весь поступ людства базується на цій особливості людського розуму. Для того, щоб не дати можливості людині реагувати на ті протиріччя, що вона усвідомила, слід заперечувати наявність самих цих протиріч.
Примирення, і в такий спосіб, заперечення протиріччя у індивідуальному житті - це функція раціоналізації, а у соціальному житті функція ідеологій (тих раціоналізацій, що задані соціально). Але людський розум не задовольняють тільки раціональні відповіді, тому людина завжди шукає і знаходить вихід у релігії, мистецтві, у творчості як такій.
Людина може реагувати і, дійсно, реагує на соціальні протиріччя. Вона вирішує їх завдяки власній діяльності, але людина ніколи не буде мати можливостей для подолання екзистенціальних протиріч, хоча вона і може реагувати на них по-різному. Так, наприклад, людина може задовольняти свій розум певними ідеологіями, вона може втнути від свого внутрішнього незадоволення, занурюючись у якісь справи або розваги. Вона може відмінити власну свободу і свідомо перетворити себе на інструмент зовнішніх сил, забуваючи при цьому своє «я». Але у будь-якому випадку людина завжди залишається незадоволеною, неспокійною. На нашу думку, є тільки одне рішення цієї проблеми: подивитися відверто в обличчя істини, усвідомити свою самотність і наявність «я» для самої себе у Всесвіті, який не опікується долею людини, слід визнати, що поза людиною не існує сили, що здатна вирішити за неї проблеми, негаразди, змінити її думки, її почуття, її смисли. Для того, щоб зрозуміти, що таке страх, необхідно зрозуміти бажання: щоб зрозуміти, що таке бажання, слід зрозуміти думку, а тоді - й знання, час, замість та ін. Головні екзистенціальні проблеми є взаємопов´язаними - і теоретично, і в досвіді. І, очевидно, що єдиний можливий засіб вирішення екзистенціальних протиріч - це вийти поза межі думки, поза межі мови, поза межі часу - досягти свободи від відомого. Спочатку людина повинна звільнитися, а така свобода не може бути досягнута завдяки думкам, людина мусить проникнути у цілісність буття, у якому і припиняється розподіл на форми. Людина повинна брати на себе відповідальність за саму себе і визнати, що тільки власними силами вона може або надати смисл своєму життю, змінити його, або повністю його знищити.
Смисл, слід зазначити, не означає спокою, більше того, пошуки спокою призводять до втрати смислів. Людина, яка прагне змінити своє життя дивиться в обличчя істини спокійно, але діяти буде активно і ніколи не заспокоїться, доки не буде досягнута її мета. Окрім того, людина ніколи не може зупинитися на досягнутому, вона завжди знаходиться у пошуку, прагне знати більше, створити більше, поставити нові питання для себе самої. Тільки коли людина усвідомить свою ситуацію, свої здатності вирішити свою ситуацію, дихотомії, що завжди притаманні людському існуванню, тоді людина зможе постати сама собою, реалізувати дар розуму, діяльності, любові, істини і добра.

ЛІТЕРАТУРА
1. Каган М.С. Синергетика и культурология. /М.С.Каган // Синергетика и методики науки. - СПб.: Наука, 1998. - с. 207-215.
2. Лотман Ю.М. Клио на распутье / Ю.М.Лотман // Наше наследие. Общ.-полит., литер.-худож-й и науч.-популярный ил. журнал Советского фонда культуры и Госкомпечати СРСР. -№ 5 . -1988. -с. 17-25.
Полани М. Личностное знание. На пути к посткрити- ческой философии / М.Полани. - М.: Прогресс, 1985. - 167 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць