Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Проблеми етики науки в постнекласичному дискурсі


Сидоренко Л. і.
доктор філософських наук, професор


В статті розглядаються особливості представлення в постнекласичномудискурсі відповідей на етичні питання наукового дослідження. Акцентується на контекстах розуміння взаємин свободи та відповідальності.
В предметній сфері філософії науки проблеми етичного характеру сьогодні сприймаються як безумовні. Етичні питання настільки органічно вплетені в контекст постнекласичної науки, що дослідник буквально наштовхується на них, навіть маючи на меті епістемологічне та методологічне дослідження. Така особливість пов’язана з орієнтованістю сучасної філософії науки на людину. Йдеться не про абстрактного суб’єкта пізнання та діяння, а про особистість у багатоманітності та єдності таких її виявів, як інтелектуальне та чуттєво-емоційне, індивідуальне та колективне, природне та соціальне, тілесне та духовне.
Початок ХХІ ст. представляє картину світу, який істотно змінився, в якому людина почувається не дуже затишно. Жан Бодрійяр вдало позначив нашу історичну добу як час «після оргії», після всілякого вивільнення - «предметів, символів, ідеологій, утіх», час, коли людина задає собі головне запитання: «що © Сидоренко Л. І., 2010 робити тепер, після оргії?» - в час, коли починається біг вперед в нелінійне майбутнє, погоня за технікою та її глобальними негативними наслідками, за людиною та продуктом її клонування [1, с. 7-8]. Не дивно, що в такій ситуації людство намагається рефлексувати над своїм буттям, чукаючи його моральні сенси.
Початок ХХІ ст. утвердив як сферу морального проблематику, яка стосується взаємин людини та природного світу, ставлення людини до живого, збереження живого - як людини, так і інших живих форм. І якщо дослухатися до Германа Гессе, який каже в «Грі в бісер», що моральність - це класичний жест культури, це згорнутий в жест взірець людської поведінки, то можна сказати, що буттєва реальність людини, культура та наука ХХІ ст. потребують нових етичних вимірів як стосовно наукового дослідження, так і ставлення людини до живого та біосфери загалом.
Оскільки утвердження техногенної цивілізації та прогрес суспільства в її межах, який призвів до глобальних проблем людського існування, істотно пов’язаний з розвитком науки, то не дивно, що питання морального характеру постали стосовно науки та дій людини на основі результатів наукового дослідження світу.
Активно обговорювати питання етосу науки почали приблизно в середині ХХ ст., коли американський соціолог Р.Мертон проаналізував ціннісно- нормативні структури науки, які визначають поведінку людини науки і які дослідник позначив як «етос науки». Він сформулював концепцію наукового етосу як набору цінностей та норм, які регулюють наукову діяльність. До їх числа він відніс універсалізм, колективізм, безкорисливість, організований скептицизм. Це ціннісно нормативна структура, яка стійко відтворюється в історії науки та забезпечує її існування як особливого соціального інституту [2, с. 12].
Виявлення правил етосу науки не означає, що вони неухильно виконуються всіма дослідниками. Однак, й те, що хтось їх порушує, ще не означає, що вони заперечені або не потрібні. «З того факту, що в низці конкретних ситуацій окремі учені не слідують строго та неухильно загальним принципам наукового етосу, не випливає, що ці принципи не мають регулятивної функції і взагалі не потрібні. Це майже та ситуація, як і в слідуванні принципам моральності, які висловлені в біблійних заповідях. Заповідь «не вбий» є ідеалом, і в реальному житті вона порушується...Однак звідси не випливає, що ідеал «не вбивай!» не відіграє в суспільному житті ніякої ролі. Якщо цю заборону скасувати, то практично це буде означати заохочення до вбивства, і суспільство швидко опиниться в стані війни усіх проти усіх» - наголошує В.Стьопін [3, с. 35]. Отже, етичні правила та норми в науці є як регулятивами взаємин в межах наукової спільноти, так і ідеалами, яких слід прагнути. Співзвучним є зауваження В.Поруса, про те, що «етичні норми дослідників - не імперативи, а взірці- орієнтири, які існують не для того, щоб їм безумовно слідувати, але щоб зменшувати можливе зло як наслідок відходу від них» [4, с. 91].
Починаючи з 70-х років ХХ ст. етичні проблеми науки стали сферою стійкого інтересу філософів науки, що було істотно пов’язане з розвитком молекулярної біології та генної інженерії. Про таке переконливо наголосили І.Т.Фролов та Б.Г.Юдін в роботі «Етика науки» [5]. що сприймається тепер як класична. Автори зафіксували потребу «нового етосу науки», що в подальших дослідженнях філософів науки знайшло продовження в порівнянні ціннісних вимірів класичної науки з етикою постнекласичної науки, що становилася. Так, В.С.Стьопін виокремлюючи ціннісні настанови, на яких ґрунтувався етос класичної науки, відносить до них пошук істини, орієнтацію на приріст нового знання, вимогу наукової чесності в процесі викладення результатів дослідження (йдеться про те, що можливо повторити вже здійснені дослідження, але не можна займатися плагіатом). Як ідеал проголошується принцип, що перед обличчям істини всі дослідники є рівними, головним є наукові докази. Інститут посилань вважається умовою оформлення наукових праць [6, с. 29-30].
Отже, метою наукового пізнання є об’єктивно- істинне знання. Це цілком відповідає як класичному, так і постнекласичному типам наукової раціональності, оскільки постнекласична наука не заперечує об’єктивної істинності знання як мети наукового дослідження. Хоча в кінці ХХ ст. - на початку ХХІ ст. тип наукової раціональності змінюється, однак це не означає відмову науки від істини. «У всіх типах раціональності зберігаються дві основні настанови наукового етосу: націленість на пошук об’єктивного знання та нарощування цього знання. Відповідно зберігаються дві основні етичні заборони - на свідоме викривлення істини та заборона на плагіат. Але умови реалізації цих настанов змінюються в різних типах раціональності» [7, с. 44].
Корективи у розуміння наукового етосу вносить дослідження систем, що саморозвиваються. По- стнекласична раціональність представляє новий етап розвитку наукового етосу. Особливість полягає в тому, що в етос постнекласики в явному вигляді включаються ціннісні компоненти, які раніше розглядалися як позанаукові. Тому, на думку В.Стьопіна, для регулювання дослідницької діяльності з системами, що саморозвиваються, вже не досить лише вну- трішньонаукового етосу, «його необхідно співвідносити з загально гуманістичними цінностями. Причому таке співвідношення може обмежити науковий пошук, якщо він пов’язаний з зонами ризику, що загрожують катастрофічними наслідками для людини» [8, с. 45]. Отже, постнекласичний дискурс сприяє утвердженню нового розуміння етосу науки, враховується трансформація ідеалу ціннісно-нейтрального дослідження. В контексті постнекласичного дискурсу вважається, що об’єктивно-істинне пояснення в пізнанні «людиновимірних об’єктів» не лише припускає, а й передбачає включення аксіологічних принципів.
Однак утвердження постнекласичного етосу не означає, що заперечені ціннісні орієнтації класики та некласики, оскільки багатоманітність пізнавальних підходів в сучасній науці не вичерпується постнекла- сичними, в ній залишаються та ефективні відповідно до певних дослідницьких завдань підходи класичної та некласичної науки [9].
Стосовно дослідження складних людиновимірних систем моральні норми починають відігравати соціопрактичну роль. Йдеться про те, що створюються етичні комітети, які беруть на себе сміливість забороняти деякі біотехнологічні медичні маніпуляції.
Крім того, коли йдеться про людину, використання певних препаратів, біомедичних добавок, трансген- них продуктів, внесення у грунт добрив, що впливають на продукти харчування - всього цього, що класична раціональність частіше за все виправдовує, визначає як науково істинне - чи може людство сьогодні довіритися таким істинам? Що скажуть учені через 50, 100 років? Якщо до середини ХХ ст.. було очевидним, що наука є «оплотом раціональності», тобто - об’єктивності, істинності, то кінець ХХ ст.. - початок ХХІ ст. значно похитнули віру людства у ці тези.
На думку Т.Д.Суходуб, ситуація змінюється у зв’язку з народженням нового типу раціонально - сті, «в цілому орієнтованого на діалоговий вимір буття». Це закладає основу принципово іншого способу мислення та дії сучасного ученого «Пріоритетний розвиток комунікативної раціональності в філософії формує інтелектуальні умови етосу науки. Завдяки цьому у світоглядній позиції уче - ного все більш актуальною стає категорія відповідальності, що дає надію на розв’язання глобальних проблем сучасного світу» [10, с. 293-294].
На органічному взаємозв’язку людських вчинків та оціночних моментів та їх складному характері, що має бути відтворений в дискурсі сучасної раціональності, наголошує М.В.Попович: «Пошук істини сповнений спалахів і згасань окремих думок, що є водночас і емоційними оцінками, і вольовими рішеннями, «інтонуваннями» думки, за виразом Бахтіна. Але цей видимий хаос спалахів і згасань описується і макроскопічними характеристиками, серед яких із когнітивної точки зору найважливіші «істина» і «лжа» («хиба), із практичної, вольової - «добро» і «зло», а в сфері почуттів незрозумілим чином людина здатна реагувати на гармонію як вищий прояв порядку» [11, с. 87-88].
Проблема відповідальності як етична проблема, що є яскравим показником ставлення в процесі наукового дослідження до людини та постає як вимога збереження її біологічного, її природності. Аналізуючи її в контексті біомедичних досліджень, можемо звернутися до міркувань Б.Г.Юдіна, який аналізує етичний сенс реконструктивних та конструктивних медичних практик - практик здоров’я. Він зазначає, що ми звикли до того, що медицина займається відновленням і підтримкою здоров’я людини. Іншими словами, зусилля служителів медицини спрямовані на те, щоб повернути людину в деяке природне, тобто в порушений тим чи іншим недугом стан норми. З цією метою медики розробляють і застосовують певні засоби та методи - те, що можна назвати медичними технологіями. Застосування цих технологій є загальною діяльністю - загальною в тому сенсі, що кожна людина в період свого життя так чи інакше виявляється в ролі їх користувача [12, с. 57]. Природність людини як частини біосфери та природність людини з точки зору норми, що визначена медичним чином, мають бути осмислені. Про технологію відтворення норми медичним чином учений пише як про наступну послідовність. Спочатку в біомедичних науках шукаються і розробляються методи лікування тих чи тих хвороб. Потім ставляться більш широкі задачі - скажімо, генетичні тести. Потім виявляється, що ці методи можуть бути застосовані і для того, що англійською мовою називається enhancement, що в перекладі означає: для покращення людини (вищий зріст, більший коефіцієнт інтелекту, розвинуті музичні здібності і т. ін.). Наступний крок в цьому напрямку веде нас до того, що можна назвати радикальною модифікацією людини - створення людини із завчасно заданими властивостями. На підсумок представлених міркувань дослідник констатує, що «задуми, спрямовані на конструювання людини, в чомусь суттєвому важко розрізнити від задумів повного розриву з природою людини і виходу в світ цілком невідомих нам створінь. Так можливо, займаючись сьогодні медичною наукою, взагалі науками про людину, ми вивчаємо зникаючий вид? Хотілося б сподіватись, що це не так!» [13, с. 59]. Отже, відповідальність постає як моральна вимога сьогоденних медико-біологічних досліджень.
Утім, виникає питання: як можлива відповідальність за умов збереження свободи наукового пошуку, без якої наука ризикує перетворитися на догми? У філософів науки знаходимо певні відповіді. Так Е.Агацці вважає, що в ситуації, коли людина в результаті дослідницьких дій завдала природі відчутної шкоди природі, то відповідальність може проявлятися в рішенні обмежити такі дії. На його думку таке обмеження не суперечить людській свободі: «Ми маємо визнати, що можливе або навіть обов’язкове регулювання тієї чи тієї діяльності зовсім не суперечить тому, що ця діяльність здійснюється вільно... Ми маємо право і навіть зобов’язані виступити на захист свободи науки і техніки. Однак при цьому не маємо забувати, що така свобода пов’язана з певними обмеженнями, необхідними саме для того, щоб не порушувалися інші важливі права людини» [14,с. 30-31]. Е.Агацці підкреслює, що ідея абсолютної автономності науки від інших сфер культури та орієнтація на внутрішні критерії пов’язана з класичною наукою: «У такого «вивільнення» можуть бути і небажані наслідки. Зокрема так відбувається в науці: необхідність захисту природного довкілля, загроза технологічних катастроф або неконтрольованих результатів генетичних маніпуляцій. - все це говорить про те, що наукові дослідження та технології мають регулюватися. Проблема є досить делікатною: як критично переосмислити поняття наукової свободи, не перетворюючись в обскурантів?» [14, с. 31]. Для цього, на думку дослідника, потрібна модель раціональності, відкрита для ціннісних суджень» [16, с. 37].
В розв’язанні таких проблем виявляється відношення науки та етики: «Якщо етика... рекомендує людині вчиняти так, як вона повинна, то без допомоги інших наук вона не могла б відповісти на питання «як потрібно вчиняти?» в певних ситуаціях. Стосовно науки, то вона не претендує на те, щоб відповідати на таке питання, тому що саме питання не є науковим, однак воно могло б допомогти етиці знайти відповідь» [17, с. 40]. Отже, в сучасному науковому пізнанні наявна взаємодія дослідження з пошуком відповідей на моральні питання.
На включенні цінностей в природничо-наукові теорії наголошує Є.Н.Гнатік. Це відбувається, коли теорія «досягає межі тієї сфери, де живе та діє людина» [18, с. 71]. Природничник стає причетним до створення світоглядної концепції. Отже, в науковому знанні виникають елементи уявлень про належне, сенс, цілі, ідеал. Особливо авторка наголошує на винятковому значенні цінностей біології, які, на її думку, мають загальнолюдський характер
Постнекласичний дискурс репрезентує феномен трансдисциплінарності. Етичні виміри тран- сдисциплінарних процесів відображаються на рівні методологічного осмислення в поняттях «етос по- стнекласичної науки» та «етос трансдисциплінар- ністі». Л.П.Киященко наголошує, що етос сучасного пізнання виявляє себе у різноманітності його організаційних форм. Це не лише дисциплінарне та спеціальне знання, що існує в університетах та інститутах, що зафіксоване в підручниках. Дослідниця наголошує на появі трансдисциплінарного співтовариства, що, на її думку обумовлено необхідністю розв’язання життєво-практичних проблем, спільністю екзистенційного настрою, що пов’язаний з ризиками сучасного цивілізаційного стану людини [19, с. 224-225].
Потреба розв’язання дослідницьких та практичних проблем з позицій трансдисциплінарності породжує «етос трандисциплінарності», що набуває рис відкритої системи, яка орієнтована на реальні проблеми життєвого світу, які потребують конкретного розв’язання, що знаходить вияв в особливостях матриці трансдисциплінарного дослідження. Вона включає в свою структуру: уявлення про універсум як єдність багатьох світів, що є в процесі становлення; співвіднесення внутрішньонаукових цінностей з цілями та цінностями універсуму, що необхідно для статусу як природничо-наукового, так і гуманітарного знання; визнання мінливості законів, їх незворотності, дії принципів, що виходять за межі дисциплінарного знання; дії за взірцями загальних закономірностей та принципів, що є в основі процесів самоорганізації у відкритих системах різноманітної природи: фізичних, хімічних, біологічних, соціальних тощо» [20, с. 50-51].
Яскравим прикладом міждисциплінарної та трансдисциплінарної сфери є біоетика. Традиційно зміст поняття біоетика виявляється щонайменше в 3-х аспектах. По-перше, біоетика розуміється як вроджена схильність людини розглядати певний спосіб дій і поведінки як справедливий або несправедливий. Таке розуміння йде від робіт М.Р’юза М. та Ед. Уілсона, які вели мову про біологічні засади добра і зла. Утім, це не є зведення людської моральності до біологічних рис людини. Зрозуміло, що певна схильність проявляється за умови існування людини в суспільстві. По-друге, йдеться про включення в сферу етичного відношення також і ставлення людини до природи, до живого. Тоді біо - етика - це визначення міри, меж і заборон втручання в природу, в світ живого. Вона має визначити, що є моральним, а що - ні в ставленні людини техногенного суспільства до живого. По -третє, медична етика, яка визначає засади ставлення до людини та її здоров’я як до системної цілісності, що виявляється в багато - манітних вимірах буття людини. В грунтовному дослідженні С.В. Пустовіт [21] біоетика розглядається як міждисциплінарне знання з ознаками постнекласичності
Як один з виявів трансдисциплінарного простору розглядає біоетику Л.П.Киященко. Вона наводить якнайменше три аргументи на користь такої думки. Так, по-перше, відповідальні рішення в критичних ситуаціях базуються не лише на висновках природнични- ків - експертів, а й представників гуманітарних дисциплін, громадськості. По-друге, не існує єдиної - філософської, релігійної або моральної доктрини, яка представляє систему універсальних цінностей в конфліктних ситуаціях. По-третє, в тенденції - сферою прийняття рішень стає публічний форум. Сама біоетика є фактором формування публічного простору - рішень «тут і зараз» [22, с.106]. Дослідниця влучно характеризує біоетику як «казус», що в перекладі з латини означає - випадок, подія. Біоетика є казус, особливого роду випадок, життєва подія, яка, на думку Л.П.Киященко, провокує багатоманіття дисциплінарних та позадисциплінарних відповідей, стягує їх в певну спільну дію, діючи як спільний привід. Біоетика задає певний простір можливостей, який визначається також власним місцем в соціокультурно- му контексті [23, с.107].
На підсумок розгляду можливо зауважити таке. Класичний дискурс, представляляючи наукову раціональность, обгрунтовував відповідну систему цінностей. Вона дозволяла руйнівні дії людини стосовно природи, які призвели до глобальних проблем людського існування. Утвердження нових ціннісних орієнтацій в науковому пізнання світу та у ставленні до біосфери здійснюється в постне - класичному дискурсі. В його контексті дістають нового сенсу питання етосу сучасної науки, та постають концепти, що обґрунтовують відповіді морального характеру. Технології наукового дослідження та його результати вже не можуть оцінюватися з ціннісно нейтральних позицій. Крім того, з біоетичних позицій людина, що нищить біосферу, не може вважатися моральною. В постнекласичному дискурсі постає уявлення про «етос трансдисциплінарності», який є відкритою системою та водночас містить взірці дослідження живого як складних людиновимірних систем.

ЛІТЕРАТУРА
1. Бодрийар Ж. Прозрачность зла. Пер. Л.Любарской, Е.Марковской. - М.: Добросвет, 2000. - 256 с.
2. Мирская Е.З. Р.К.Мертон и этос классической науки//Фи- лософия науки. - Вып.11.: Этос науки на рубеже веков. - М.:ИФ РАН, 2005. - С.11-28.
3. Степин В.С.Эволюция этоса науки: от классической к постнеклассической рациональности // Этос науки/ Отв. ред.Л.П.Киященко и Е.З Мирская. - М.: Academia, 2008. - C.21-47.
4. Порус В.Н. Этика науки в структуре философии науки // Этос науки / Отв. ред. Л.П.Киященко и Е.З. Мирская. - М.: Academia, 2008. - С. С.87-107.
5. Фролов И.Т., Юдин Б.Г. Этика науки: проблемы и дискуссии. - М.: Политиздат, 1986. - 399 с.
6. Степин В.С.Эволюция этоса науки: от классической к постнеклассической рациональности // Этос науки/ Отв. ред.Л.П.Киященко и Е.З Мирская. - М.: Academia, 2008. - C.21-47.
7. Там само.
8. Там само.
9. Добронравова И.С. Синергетика: становление нелинейного мышления. - К.: «Лыбидь», 1990. - 152 с.
10. Суходуб Т.Д. Этос ученого: на пути к «новой» рациональности// Этос науки/ Отв. ред. Л.П.Киященко и Е.З Мирская. - М.: Academia, 2008. - С. 272-294.
11. Попович М.В.Раціональність і виміри людського буття. - К.:Видавництво «Сфера», 1997. - 290 с.
12. Юдин Б.Г. От терапии к конструированию. С.57-59 //Философские проблемы биологии и медицины: Выпуск 2: Междисциплинарные аспекты биомедицины : Сборник. - М., изд-во «Принтберри», 2008. - 408 с
13. Там само.
14. Агации Э. Ответственность - подлинное основание для управления свободной наукой // Вопросы философии. - 1992. - №1. - С.30-40.
15. Там само.
16. Там само.
17. Там само.
18. Гнатик Е.Н. Роль ценностного подхода в антропогенетике и генетической инженерии // Вопросы философии. - 2007. - №8. -70-78.
19. Киященко Л.П. Этос постнеклассической науки / Л.П.Киященко // Этос науки / Отв. ред.. Л.П.Киященко и Е.З.Мирская. - М.: Akademia, 2008. - С.205-233.
20. Киященко Л.П. Этос постнеклассической науки (к постановке проблеми) // Философия науки. - Вип.11: Этос науки на рубеже веков. - М.:2005. - C.29-53.
21. Пустовит С.В. Глобальная биоэтика: становление теории и практики (философсикй анализ). - К.:Арктур - А,2009. - 324 с.
22. Киященко Л.П. Опыт философии трансдисциплинарно- сти (казус «биоэтика») //Вопросы философии. - 2005. - №8. - 105-117.
23. Там само.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць