Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Логічний аналіз запитань та відповідей у конфлікті


Шапіро О. О.
аспірантка


У статті проаналізовано запитання та відповіді, що мають місце у суперечці, яка відбувається на демонстративній стадії розвитку конфлікту. Визначено найбільш типовіпомилки,яких припускаються сперечальники та запропоновано правила, за допомогою яких цих помилок можна уникнути.
Усім відомий вираз: «у суперечці народжується істина». Але істина є результатом лише невеликої кількості суперечок; в більшості випадків вона навіть не розглядається як мета. Метою ж є переконання опонента або виграш; однак результатом може бути погіршення взаємин. Чому так відбувається? І, головне, яким чином змінити цю ситуацію? Як можна змусити будь-яку суперечку в решті решт прямувати до конструктивного завершення?
Проблемою правильного ведення суперечки переймалися філософи ще з давніх часів. Сократ сперечався з софістами, протиставляючи їхнім прийомам свій метод маєвтики; в середньовічних університетах і студенти, і професори обов´язково мали брати участь у диспутах. В результаті було докладно розроблено прийоми і хитрощі, правила аргументації та критики. На підставі численних досліджень суперечки створено різноманітні варіанти класифікації суперечок, де чітко зазначено, якого роду суперечки призводять до якого результату. Цією темою займалися такі дослідники, як Ф.Х. ван Еемерен, Р. Гроотендорст, Д. Уолтон, російський вчений С. Поварнін та ін.
Проте залишається низка не вирішених проблем. Так, не зрозуміло, яким чином класифікувати суперечку, де один з опонентів намагається вести дискусію, а інший захоплений гонитвою за перемогою. Одночасно, постає питання про можливість переведення суперечки з одного її різновиду до іншого.
Останнє питання буде у нашій статті центральними. Сьогодні, коли суперечка є одним з найбільш розповсюджених способів спілкування, воно набуває особливої гостроти. Для його вирішення доцільним є визначити контекст, в якому ми розглядатимемо суперечку.
По-перше, ми будемо розглядати лише ті суперечки, які відбуваються під час конфліктів. Побудовою логічної моделі конфлікту займались російський дослідник В.О. Свєтлов та український дослідник А.Т. Ішмуратов. Саме А.Т. Ішмуратов звернув увагу на специфіку кожної стадії конфлікту. Саме його модель як базову ми візьмемо для подальшого дослідження конфлікту.
У своїй книзі «Конфлікт та згода: основи когнітивної теорії конфліктів» А.Т. Ішмуратов зазначає, що підчас свого розвитку конфлікт проходить чотири стадії: латентну, демонстративну, агресивну та батальну. На демонстративній стадії розвитку конфлікту його можливо ефективно аналізувати засобами логіки та теорії аргументації. Саме на цій стадії між учасниками конфлікту відбувається діалог, де вони проголошують свої вимоги і побажання. Цей діалог відбувається у формі суперечки. Саме від того, з якою саме суперечкою ми маємо справу (дискусією, полемикою, еристичною суперечкою) залежить, класифікуємо ми конфлікт як конструктивний чи деструктивний. Тому ми повинні поєднати аналіз цієї стадії розвитку конфлікту з точки зору діалогічних концепцій філософії із надбаннями сучасної теорії аргументації.
Аналізуючи діалог, ми спиратимемося на ідеї М. Бубера та М. Бахтіна.
М. Бубер розглядає діалог, оснований на взаєморозумінні, діалог як «буття Іншим». В ситуації конфлікту Я та Інший розумітимуться в першу чергу як суб’єкти протилежних інтересів, що є причиною конфлікту. В цьому сенсі, користуючись моделлю діалогу М.Бубера, можна сказати, що з вихідного діалогу «Я-Ти» (який відбувається до виникнення конфліктної ситуації) ми приходимо до діалогу «Я-Воно».
С.С. Гусєв у праці «Сенс можливого» відмічає, що «пари «Я-Ти» і «Я-Воно» орієнтовані на різні сторони світосприйняття і обумовлені усвідомленням протистояння індивіда соціальному середовищу»[1, с. 67]. При аналізі конфлікту ми розглядатимемо Іншого як представника цього соціального середовища. Одночасно ми можемо розглядати Іншого як можливе Я (тобто Інший розглядатиметься нами як соціальний суб’єкт, яким Я міг би бути, але не став). Тоді з точки зору семантики можливих світів ми можемо сказати, що Інший - це можливе Я; Я в іншому світі, що є досяжним з нашого. Саме виходячи з цього припущення ми можемо прийняти, що конфлікти є принципово розв’язуваними - в тому випадку, коли Я і Інший як суб’єкти міркувань досягнуть тотожності в одній точці, або принаймні спільними зусиллями знайдуть такий можливий світ, досяжний з реального світу, в якому ця тотожність може відбутися.
З іншого боку, конфлікт - це процес, і ухиляючись від розгляду його динаміки ми втрачаємо специфіку ситуації. З цієї точки зору буття Іншим - це не факт, а становлення. Отже, Інший - це не заміна для Я, а напрямок, путівник. Таким чином, можлива тотожність Я і Іншого, до якої ми прямуємо - це ситуація, коли учасник конфлікту має бути Іншим і Собою одночасно, становитись Іншим, тим самим захищаючи власне Я. Саме цими ідеями ми будемо керуватися, формулюючи шляхи вирішення конфлікту.
Згідно теорії М. Бахтіна, діалог розкривається як смислотворча і смислоаналітична процедура. Діалогічні відносини - це відносини між висловлюваннями, що виступають як одиниці мовленнєвого спілкування, відмінні від одиниць мови. Межі таких висловлювань визначаються зміною тих, хто говорить.
Цей процес може бути репрезентований у вигляді гри з певними правилами, де опоненти обмінюються «ходами» - в нашому випадку, висловлюваннями (доцільність репрезентації конфлікту як гри зазначають
Н.Н. Воробйов, О.Л. Блінов та ін.; цікавим є аналіз «діалогової гри» П. Лоренцена). Абстрагуючись від особистостей самих опонентів, ми можемо репрезентувати діалог на демонстративній стадії розвитку конфлікту у вигляді ланцюга висловлювань.
Згідно теорії М. Бахтіна, для встановлення діалогових відносин між двома висловлюваннями необхідно їх зіставити одне з одним. Це зіставлення він характеризує як таке, що має місце у смисловій площині, а смислами називає відповіді на запитання. Тут важливо відмітити положення М. Бахтіна, згідно з яким те, що не відповідає на жодне запитання, не має сенсу. З точки зору логіки цілком зрозуміло, що висловлювання набуває різного сенсу в залежності від того, на яке питання воно відповідає.
Розуміння висловлювань, що входять до процесу діалогічних відносин, відбувається в кілька етапів:
- психофізіологічне сприйняття фізичного знаку;
- впізнавання знаку та розуміння як повторюваного значення в мові;
- розуміння його значення в даному контексті;
- включення знаку у діалогічний контекст.
Можливість представлення процесу розуміння ми
тут не розглядатимемо. Зараз лише ще раз загостримо увагу на тому, що не будь який вислів є частиною діалогічного процесу. Таке висловлювання має бути включене у відповідний контекст, містити у собі відповідь на певне запитання, та бути певним чином зрозумілим для учасників діалогічного процесу.
Підчас суперечки, що відбувається підчас демонстративної стадії розвитку конфлікту, сперечальники використовують такі висловлювання:
♦ запитання;
♦ відповіді;
♦ звинувачення;
♦ вимоги.
Нашою метою буде аналіз запитань та відповідей у діалозі на демонстративній стадії розвитку конфлікту та формулювання на підставі його аналізу певних правил, що допоможуть перевести суперечку у конструктивне русло і вирішити конфлікт.
Але питання полягає у тому, яким чином, маючи справу з реальним конфліктом, ми можемо відрізнити запитання та відповіді від звинувачень і вимог. Ми не можемо обмежитись тут розмежуванням речень за їх граматичною формою - часто підчас суперечки звинувачення приймають форму запитань, вимоги - форму відповідей тощо. Розглянемо цю проблему детальніше.
Якщо підходити до аналізу систем «запитання- відповідь», що містяться у досліджуваній нами суперечці, з вузько-формальної точки зору, то може виникнути враження, що ми маємо справу зі звичайними запитаннями зі стандартною семантикою. Але це враження є хибним. Аналізуючи діалог, що відбувається на демонстративній стадії конфлікту, ми зустрічаємось з такими порушеннями:
1. Використання хибних пресупозицій. Приклад такого запитання: «чому ти мене ніколи не слухаєш?». Правильно було б запитати: «Чи завжди ти мене слухаєш, і якщо ні, то чому?». Такого роду запитання можуть формулюватися в наслідок функціонування таких психологічних механізмів, як генералізація або проекція; а також в разі намагання примусити опонента виправдовуватися, тобто поставити його у невигідну вихідну позицію «собаки знизу». Тут має місце помилка «провокаційне запитання».
2. Вибір відповіді, що виходить за межі області відповідних альтернатив, зумовлених запитанням. Приклад: «Коли ти, в решті решт, почнеш виносити сміття?» - «Давай я митиму посуд кожен день». В цьому випадку ми зустрічаємося з «підміною точки зору». Тут має місце ухилення від відповіді; при цьому досить часто така відповідь здається самим учасникам конфлікту цілком адекватною. Причиною тут може бути специфічне розуміння запитання (наприклад, запитання «Коли ти, в решті решт, почнеш виносити сміття?» може узагальнюватись до запитання «Коли ти почнеш допомагати мені з домашніми справами»), або небажання відповідати на запитання («Я не ви- носитиму сміття, але мені неприємно в цьому зізнаватися»). Тут виникає проблема розуміння учасниками діалогу одне одного.
3. Використання непрямих, неповних або двозначних відповідей. Приклад: «Ти мене слухаєш?» - «Я вважаю, що ти помиляєшся» (1) або «Я чую, що ти кричиш»(2). Це - відповіді-маніпуляції; по суті, скоріше ухилення від відповіді. Однак, якщо в вище розглянутому випадку ухилення від відповіді могло бути з великою долею імовірності підсвідомим, то тут ми маємо справу із свідомим використанням помилки «підміна точки зору» (в першому прикладі відповіді), «зловживання неясністю», або прийому «плавна зміна смислового значення виразу» (в другому прикладі відповіді) .
Здається доцільним окремо розглянути випадки так званих «безглуздих» та «тупих» запитань. Н. Бел- нап і Т. Стіл формулюють теорему: «задай безглузде запитання, і ти отримаєш безглузду відповідь[2, с. 135]. Нагадаємо, що до «безглуздих» ми відносимо запитання, які не мають істинних відповідей, а до «тупих» - ті, які не мають відповідей прямих. Так, до безглуздих ми можемо віднести запитання «Чому ти ніколи мене не слухаєш?», якщо учасника конфлікту слухають; прикладом «тупого» запитання буде «Які були хоча б три випадки за останній тиждень, коли ти мені допоміг?», якщо відомо, що за останній тиждень таких випадків не було. Тут ми знову зустрічаємось із використанням «провокаційних запитань». Звернемо увагу на той факт, що використання такого роду запитань в конфлікті є доцільним, але слугує зовсім іншій меті, аніж отримати інформацію. Тобто у випадку безглуздого запитання насправді може мати місце звинувачення або вимога, а у випадку тупого запитання має місце констатація факту, протилежного пресупозиції запитання (тобто задаючи запитання «Які були хоча б три випадки за останній тиждень, коли ти мені допоміг?» учасник конфлікту насправді хоче сказати «За останній тиждень було менш ніж три випадки, коли ти мені допоміг»). Як результат ми бачимо, що велика кількість запитань, що використовуються в суперечках підчас демонстративної стадії конфлікту, не є насправді запитаннями; вони не задаються з метою отримання нової інформації, а проголошуються лише з метою констатації певного, часто досить сумнівного факту або використовуються у якості прийому мовленнєвого впливу в суперечці.
Тепер ми маємо перейти до питання яким саме чином на підставі дослідження запитань і відповідей у суперечці ми можемо скерувати її переведення з суперечки еристичної або полеміки до дискусії. Це можливо за допомогою керування діалогу, що відбувається між учасниками конфлікту.
Як зазначає К.Д. Скрипник, «діалог вимагає виключення усіх форм деструктивної поведінки, в тому числі і поведінки мовленнєвої. Це, звичайно, не означає, що виключеними є такі форми організації діалогу, як полеміка, диспут, дискусія або суперечка» [3, с. 51]. Саме тут ми підійшли до питання переведення суперечки підчас демонстративної стадії конфлікту до конструктивного діалогу.
З точки зору логіки, діалог відбувається за певними правилами, які здається можливим об´єднати у певний нормативний кодекс. Формування діалогу можливе при чіткому визначенні цих правил а також визначенні засобів контролю за їх дотриманням.
Основним правилом діалогу в ситуації конфлікту буде дотримання правил суперечки, застосування лише коректних її прийомів. Але це правило виглядає занадто загальним, хоча й необхідним. У світлі попереднього аналізу специфічних особливостей запитань і відповідей, що використовуються підчас суперечки на демонстративній стадії конфлікту, здається необхідним зосередити увагу на деяких суттєвих моментах:
♦ Слідкування за тим, щоб мовленнєва форма висловлювання відповідала його суті. Тут йдеться про заборону маскування звинувачень і вимог питальною формою речення, відповідь запитанням на запитання тощо. Сперечальники мають дотримуватися правила подання аргументації, тобто не використовувати в процесі аргументації недостатньо ясних або багатозначних формулювань. Ця вимога є необхідною для забезпечення розуміння опонентами одне одного, адже ідея діалогу містить в собі не лише наявність двох сторін, але й те, що ці сторони розуміють одне одного.
♦ Заборона об´єднання кількох структурних елементів суперечки (наприклад, вимоги і звинувачення) в одне речення. Це необхідно для того, щоб, з одного боку, жодне висловлювання не залишилось «пропущеним поза вухами» опонента, а з іншого - щоб у опонента залишалась можливість відповісти на кожне висловлювання.
♦ Заборона на «безглузді» та «тупі» запитання. Сперечальники мають дотримуватись правила логічності.
♦ Обов´язковість відповідей на поставлені запитання. Запитання, що «зависають у повітрі», по- перше, негативно впливають на емоційний стан опонентів, а по-друге, підтверджують необґрунтованість їх позицій та нездатність почути одне одного. Тому не слід зловживати «відтягуванням заперечення».
♦ Необхідність аргументування вимог і пояснення звинувачень. Аргументація власної точки зору дає можливість опонентам прислухатись один до одного та дозволити собі погодитись одне з одним. При цьому сперечальники повинні дотримуватись правила обґрунтування аргументів.
♦ Введення процедури з´ясування істинних пресупозицій перед постановкою запитання, що допоможе позбутися «провокаційних запитань».
♦ Заборона повторів. Постійне переформу- лювання однієї й тієї ж думки може призвести до «зациклювання» суперечки. Тобто сперечальники мають уникати прийому «помноження аргументів» (те саме відноситься і до запитань, і до вимог). На думку П. Лоренцена, у якості основного правила діалогу має бути введеним поняття діалогічно-визначеного речення, яке означає, що можливий діалог після цього речення завершується після певної кількості кроків, що здійснюються згідно деяких заздалегідь обумовлених та ефективно застосовних правил.
Цих правил сперечальники мають дотримуватись на всіх стадіях суперечки (стадії конфронтації, стадії відкриття дискусії, стадії аргументації та завершальній стадії). За цієї умови суперечка відбуватиметься у формі дискусії, а діалог відповідатиме моделі М. Бубера «Я-Ти». Як результат ми отримаємо конструктивне завершення конфлікту.
Але тут постає проблема контролю за виконанням цих правил. Найефективнішою для цього здається певна модифікація широко відомого у психології методу «активного слухання». В нашій інтерпретації, цей метод полягатиме в тому, що кожен з учасників діалогу «дублює» попереднє висловлювання опонента, виражаючи його іншими словами, з метою впевнитись, що зрозумів опонента вірно. Звичайно, підчас суперечки повторення кожного речення двічі виглядає абсурдним, але хоча б на ключових вимогах та звинуваченнях варто таким чином зупинитись - це, по-перше, зробить наголос на тому, що опонентам здається найбільш важливим, а по-друге, позбавить нас від хибного трактування цих моментів. Одночасно повторне проголошення неясних висловлювань дозволить виявити можливі порушення вище наведених чотирьох правил і уникнути розглянутих вище помилок і та не коректних прийомів у суперечці.
Останнім кроком буде власне вирішення конфлікту. Тут доцільно почати з винайдення спільних для опонентів норм; відштовхуючись від цих норм можливо буде обговорити кожне значиме звинувачення і вимогу.
Ці методи, звісно, не є панацеєю. У найбільш складних випадках довготривалих конфліктів здається доцільним проводити детальний логічний аналіз кожного кроку конфлікту. С.С. Гусєв пише, що «у разі виникнення якихось труднощів, формалізація «спектру» наявних можливостей забезпечує знаходження можливої помилки та її виправлення. Використання засобів логіки в цьому випадку здається ефективним» [1, с. 26]. Формалізуючи діалог, ми можемо порівняти, який з опонентів відхилився від прийнятих комунікативних норм, і таким чином регулювати взаємодію, не даючи їй дійти до стану свари. За допомогою цього ми можемо втримати діалог на рівні раціонального, аргументативного. Наступним завданням буде аналізувати процес підбору аргументів під кутом зору його організації, зв’язку між елементами думки, які створюються з метою формування найбільш переконливих доводів. Це допоможе нам виявити стратегії учасників діалогу; записати це буде найзручніше у вигляді нормальної форми представлення гри теорії ігор. Більш детально ж ми зможемо представити діалог у вигляді розгорнутої форми запису гри, коли кожне значиме висловлювання одного з опонентів буде представленим як «хід» у грі. Прогнозуючи можливий подальший розвиток конфлікту, нам необхідно буде у вигляді розгорнутої форми гри побудувати кілька моделей альтернативних сценаріїв; рівень імовірності таких сценаріїв може бути досить високим, особливо якщо ми при побудові моделі аналізуватимемо попередній розвиток конфлікту, використовуючи засоби сучасних логік. Спираючись на такий прогноз, ми зможемо належним чином коригувати «ходи» опонентів і дійти вирішення конфлікту.
Так докладно ми зупиняємось саме на демонстративній стадії розвитку конфлікту тому, що саме в цей час конфлікт можливо вирішити за допомогою засобів логіки, причому таким чином, що в результаті ми матимемо конструктивний, а не деструктивний конфлікт. На більш ранній стадії - латентній - вести мову про вирішення конфлікту взагалі здається недоцільним, адже конфлікт ще не помічається його учасниками, не усвідомлюється ними; на більш пізніх стадіях конфлікту - агресивній і батальній - формується образ ворога, виникають страх і ненависть, руйнуються Я-Концепції, і логічними методами врегулювати цей конфлікт стає значно складніше - більш того, він, навіть у випадку вирішення, все одно залишиться деструктивним, матиме певні негативні наслідки. Таким чином, ми можемо зробити висновок, що найбільш бажаним є врегулювання конфлікту саме на його демонстративній стадії, і таке врегулювання можливе шляхом аналізу і керування діалогом, в який вступають учасники конфлікту. З іншого боку, навіть якщо починати вирішувати конфлікт на більш пізній стадії, то все одно такого аналізу діалогу не уникнути - адже, як відомо, при вирішенні конфлікту має місце проходження всіх стадій конфлікту у зворотній послідовності. Розглянувши особливості такого діалогу, ми запропонували шлях вирішення конфлікту, який здається нам найбільш ефективним.

ЛІТЕРАТУРА
1. Гусев С.С. Смысл возможного. - Станислав Гусев. - СПб.: Алетейя, 2002. - 192с.
2. Белнап Н., Стил Т. Логика вопросов и ответов. - Нуэл Белнап. - М.: Прогресс, 1981. -285с.
3. Скрипник К.Д. Философия. Логика. Диалог. - Константин Скирпник. -Ростов-на-Дону: изд-во Ростовского государственного университета, 2000. - 127с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць