Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Сучасна екологія: теоретичний та методологічний виміри


Турос А.О.
студентка


Стаття присвячена аналізу філософського виміру теоретичних засад та практичного застосування екологічного вчення.
Протягом історії люди виробили різноманітні способи пізнання та освоєння оточуючого їх світу, одним з яких є наука. Вочевидь, що наука є однією зі складових духовної культури суспільства. Розуміння ролі та місця науки в житті людей є складним процесом, який на сьогодні ще не завершений. Наука є складним і багатоаспектним у визначенні феноменом. Більшість дослідників визначають науку як сферу людської діяльності, функцією якої є вироблення і теоретична систематизація об´єктивних знань про дійсність.
Наука як особлива форма людської діяльності склалася історично і має своїм результатом цілеспрямовано відібрані факти, гіпотези, теорії, закони і методи дослідження. Науковими слід вважати будь-які дослідження, гіпотези, теорії, що припускають перевірку. Основна мета науки - отримання нових знань і використання їх у практичному освоєнні світу. Не менш важливим завданням науки є пояснення і передбачення явищ природи, з якими коли-небудь мала справу людина, з метою перетворення дійсності до потреб та інтересів людини.
Сучасне значення слова екологія має більш широке значення, ніж в перші десятиліття свого розвитку. Навіть більше того, найчастіше під екологічними питаннями маються на увазі, перш за все, питання охорони навколишнього середовища. Багато в чому така зміна смислу відбулася завдяки все більш відчутним наслідкам впливу людини на навколишнє середовище, однак за кордоном, наприклад, часто розділяють поняття ecological (англ., що відноситься до науки екології) і environmental (англ., що відноситься до навколишнього середовища). Загальна увага до екології спричинила розширення спочатку досить чітко визначеної Ернстом Геккелем галузі знань (виключно біологічних) на інші природничі й навіть гуманітарні науки.
Як стверджує Ю.Одум, термін «екологія» походить від грецького «ойкос», що означає дім, та «логос»- знання. Таким чином, вивчення нашої «природної домівки» охоплює вивчення усіх живих організмів та функціональних процесів,що роблять цей «дім» придатним до життя. У буквальному розумінні екологія - це наука про організми «у себе в дома», наука, в якій особлива увага приділяється «сукупності або характеру зв´язків між організмами та оточуючим їх середовищем», якщо скористатися одним з визначень словника Уебстера.
Екологія вивчає взаємозв´язок, відношення біологічної системи (в тому числі і людських популяцій) і середовища. Як зазначає Л.І. Сидоренко, екологія виходить з принципу цілісності: особина (організм) і довкілля - цілісна система, що функціонує за певними законами. Порушення цілісності спричиняє деградацію або знищення живого (в тому числі й людини). Тобто, цілісність - суттєва риса екологічного. Утім, це не означає, що цілісність є незмінною, статичною.
М.М.Кисельов у праці «Національне буття серед екологічних реалій» наголошує на тому, що екологія як напрямок наукового дослідження виникла на певному грунті. В цьому аспекті слушним видається зауваження відомого англійського еколога Ч.Елтона про те, що екологія є назвою дуже старого предмета. На думку автора, справа в тому, що джерелом первинних екологічних уявлень завжди була безпосередня практична діяльність людини.
М.М.Кисельов акцентує увагу на тому, що незважаючи на намагання деяких авторів утримати екологію в «прокрустовому ложі» класичної класифікації системи наукових дисциплін, вона постійно виходить за поставлені їй межі. Як цілком слушно зазначає Л .Метьє, вона «з її широким діапазоном діяльності не є розділом біологічної науки, а репрезентує новий етап у розвитку всіх наук.» [2, с.16].
На думку методологів екології (Кисельов М., Шеляг-Сосонко Ю. та ін.) в сучасній екології межі дослідження розширені від вивчення відношення «організм - середовище» до - «людина - природа». Таким чином, проблематика сучасної екології стикається з філософською проблематикою.
Екологія - біологічна наука, яка досліджує структуру та функціонування систем надорганізмового рівня (популяції, спільноти, екосистеми) у просторі й часі, в природних і змінених людиною умовах. Це визначення дано на 5-му Міжнародному екологічному конгресі (1990) з метою протидії розмивання поняття екології, що спостерігається.
На сьогодні існує багато альтернативних визначень. Серед них: екологія - пізнання економіки природи, одночасне дослідження усіх взаємин живого з органічними і неорганічними компонентами середовища. Одним словом, екологія - це наука, що вивчає всі складні взаємозв´язки в природі, розглянуті Дарвіном як умови боротьби за існування. (Це визначення Е. Г еккеля написано в ті часи, коли екологія була ще винятково біологічною наукою.)
Екологія набула практичного значення ще на початку розвитку людства. У примітивному суспільстві кожний індивідуум, для того щоб вижити, повинен був мати певні знання щодо оточуючого його середовища, тобто про сили природи, рослин та тварин. Цілком очевидно, що цивілізація виникла тоді, коли людина навчилася використовувати вогонь та інші засоби та знаряддя, за допомогою яких людина могла адаптуватися до навколишнього середовища. Завдяки технічним досягненням, здавалося б ми можемо у меншій мірі залежити від природи у своїх буттєвих потребах і тому звикли забувати,що ця залежність збереглася. Подібно до усіх інших галузей знань, екологія розвивалася поступово, безперервно, проте не рівномірно протягом усієї людської історії. Праці Гіппократа, Арістотеля та інших давньогрецьких філософів містять відомості явно екологічного характеру.
На думку М.М.Кисельова та Ф.М.Канака, умовно «світ екології» можна поділити на три специфічні сфери: екологію як фундаментальний і різноплановий напрямок наукового дослідження, екологію як громадський рух та екологію як навчальну дисципліну. Треба зауважити, що до сьогодні науковий світ є неоднозначним у питанні надання екології статусу науки. Для того, аби порівняти екологію з наукою і довести (або заперечити) її приналежність до науки, необхідно визначити їх головні компоненти.
Як зазначалося вище, наука - соціально-значуща сфера людської діяльності, що спрямована на виробництво та систематизацію знань про закономірності існуючого засобами теоретичного обґрунтування та емпіричного випробування і перевірки пізнавальних результатів для розкриття їх об´єктивного змісту (істинності, достовірності, інтерсуб´єктивності). Ці засоби передбачають різні варіанти використання теорій, концепцій, даних спостережень, експерименту. Наука будує моделі, що імітують поведінку об´єктів, припускає можливість їх математичного моделювання.
Перша половина XX ст. - час активного концептуального та методологічного оформлення екології, багатоаспектного емпіричного та теоретичного розвитку. Слід передовсім підкреслити тенденцію набуття екологією рис точної науки. Це досягалося за рахунок широкого використання математичних методів та моделювання. На засадах популяційного стилю мислення, започаткованого ще Ч.Дарвіном, праць А. Кегле з вивчення природної мінливості фізичних параметрів людини, традицій англійської школи біометрії (Ф.Гальтон, К.Пірсон), імовірнісних підходів у генетиці (Г.Мендель), тобто на основі принципів імовірнісно-статистичного аналізу, екологія набула спроможності строгого опису закономірностей та структурно-системних параметрів об´єктів дослідження. Сформувалась математична екологія, яка, використовуючи імовірнісно-статистичні методи, розглянула проблеми природного добору та боротьби за існування, конкурентні взаємини всередині екосистем, динаміки чисельності тощо (А.Лотка, В.Вольтер- ра, С.О.Сєверцов, Г.Ф.Гаузе та ін.).
Екологія зазвичай розглядається як підгалузь біології, загальної науки про живі організми. Живі організми можуть вивчатися на різних рівнях, починаючи від окремих атомів і молекул і закінчуючи популяціями, біоценозами і біосферою в цілому. Екологія також вивчає середовище, в якому вони живуть, і його проблеми. Екологія пов´язана з багатьма іншими науками саме тому, що вона вивчає організацію живих організмів на дуже високому рівні, досліджує зв´язки між організмами та їх середовищем існування.
Останнім часом активно про себе заявляють міждисциплінарні комплексні галузі дослідження. Зокрема, на стику екології та класичної етики сформувалася екологічна етика, а на перетині інтересів етнографії, культурології та екології - етноекологія. Структура екології ускладнювалась на підставі диференціації та інтеграції наукового знання. Оскільки рівні організації життя взаємозв´язані між собою, їх пізнання потребує взаємодії різних напрямів екології. А на стику між різними науками виникають нові наукові галузі, які мають на меті дослідити екологічні виміри існування тих чи інших об´єктів. Так, скажімо, взаємодія екології та фізіології призвела до виникнення екологічної фізіології (П.А.Коржуєв), екології та гістології - екологічної гістології (А.Г.Кнорре), а на порубіжжі всіх названих наук виникає екологічна гістофізіологія (Н.Д. Гербільський). Аналогічним чином постають такі науки, як екологічна хімія, екологічна фізика, екологічна біохімія, хімічна екологія тощо.
Методологічний підхід до екології як до науки дозволяє виділити предмет, завдання і методи досліджень. Об´єкти дослідження екології - це в основному, системи вище рівня окремих організмів: популяції, біоценози, екосистеми, а також уся біосфера. Предмет вивчення - організація і функціонування таких систем. Головне завдання прикладної екології - розробка принципів раціонального використання природних ресурсів на основі сформульованих загальних закономірностей організації життя.
Методи досліджень в екології підрозділяються на польові, експериментальні та методи моделювання. Польові методи - є спостереження за функціонуванням організмів у їхньому природному середовищі. Експериментальні методи включають в себе варіювання різних факторів, що впливають на організми, за виробленої програмою в стаціонарних лабораторних умовах. Методи моделювання дозволяють прогнозувати розвиток різних процесів взаємодії живих систем між собою і з навколишнім їх середовищем.
В науці моделювання означає метод пізнання, основний зміст якого полягає в тому, щоб за результатами дослідів з моделями можна було б дати необхідні відповіді про характер ефектів і про різні величини, які пов´язані з явищами в натуральних умовах. Сутність моделювання полягає в заміщенні об´єкта, який вивчається його моделлю для отримання нової інформації про сам об´єкт - оригінал, прототип моделі. При моделюванні вирішується такі завдання: побудова матеріальної чи ідеальної моделі; експериментальне (так само матеріальне чи ідеальне) дослідження моделі; екстраполяція (перенесення) інформації, яку отримали при маніпулюванні з моделлю, на справжній об´єкт дослідження. Моделювання застосовується тоді, коли важко або неможливо вивчати об´єкт в природних умовах. Моделювання активно використовується при вивченні людського мислення, функціонування розуму, соціальних явищ за допомогою комп´ютерних технологій. Слід пам´ятати, що модель і оригінал не тотожні, а тільки схожі, що модель лише приблизно відображує об´єкт, який досліджується,
спрощує його.
Моделювання - абстрактний опис того чи іншого явища реального світу, що дозволяє прогнозувати стосовно об´єкту дослідження. Усупереч думкам чисельних скептиків, із сумнівами стосовно моделювання складної природи, можна стверджувати, що інформація навіть про відносно невелику кількість змінних, слугує достатньою підставою для побудови ефективних моделей, оскільки кожне явище у значній мірі керується чи конструюється ключовими чи інтегративними факторами. Якісна характеристика моделі повинна включати три компоненти: 1) простір, що аналізується (границі системи); 2) субсистеми (компоненти); 3) часовий інтервал, що розглядається. Після правильного визначення екосистеми, екологіч- нуої ситуації чи проблеми та встановлення її кордонів, висувається доступна для перевірки гіпотеза чи серія гіпотез, яку можна прийняти чи спростувати хоча б заздалегідь, чекаючи на результати подальших експериментів чи аналізів.
Отже, в результаті еволюції предмету класичної екології сформувався багатоаспектний предмет су- чаної екології. Відомий сучасний еколог М.Реймерс наводить цілий спектр сучасних поглядів на предмет екології:
1. Частина біології - вивчає відносини організмів між собою ті навколишнім середовищем. Це система біоекологій. Наприклад, фізіологічна кологія, цитоекологія тощо.
2. Загальна дисципліна, що вивчає загальні закони функціонування екосистем різних рівней. Причому, до аналізу екосистем крім біологічних даних залучаються математика, хімія, геологія географія та інші науки. Такими розділами екології є, наприклад, біоценологія, біосферологія тощо.
3. Комплексна наука - дослідження «місця проживання» живих істот (включаючи людину).
4. Дослідження стану людини як виду та суспільства в екосистемі планети, її зв´язків з екологічними системами та меж впливу на них. В цьому випадку враховується людська діяльність і відношення «людина - природа» включається в предмет екології.
В.Крисаченко вказує на існування у сучасній науці таких основних напрямів потрактування сутності екології:
- екологія - це наука про взаємини організмів з навколишнім середовищем;
- екологія - наука про функціонування екосистем різного рівня організації;
- екологія - комплексна наука про довкілля біо- систем;
- екологія - система знань про взаємини об´єктів реальності з якимось одним, центральним об´єктом;
- екологія - наука про унікально-космічний статус
людини як виду у біосфері
- екологія - наука про взаємини біосистем з природним довкіллям, котре визначає просторові та часові параметри їх існування та розвитку. Отже, в такому баченні екології в неї включена еколюційна складова.
Саме через включення в предмет сучасної екології проблеми відношення людини і природи виникає група «загальних екологій». Так С.Тулмін вводить поняття «інтелектуальної екології», Д.Ліхачов - «екологічної культури», І.Круть - «екологічної філософії», П.Дракер - «політичної екології». Академік С.Шварц (1975) розглядав екологію ще ширше. Екологія - загальнонауковий підхід до розв´язання складних проблем стосунків людини і природи. Більш того, він вважає, що «екологія на наших очах стає теоретичною основою поведінки людини в природі». «Теоретичні й практичні ідеї сучасної екології досить органічно вписуються в програмні матеріали найрізноманітніших політичних течій та в їхні ідеологічні стратегеми.»[4, с.12]
М.М.Кисельов відмічає, що перетворення екології із суто біологічної дисципліни на галузь наукового знання, що включає в себе суспільствознавчі, природознавчі та технічні аспекти, тобто на сферу діяльності, де розв´язують широкий спектр політичних, правових, ідеологічних, економічних, етичних та інших питань, надає їй дедалі більшого значення у пошуках оптимальних шляхів подальшого розвитку людської цивілізації.
Отже, в результаті еволюції предмету екології, структурування її знання та осмислення цих процесів філософсько-методологічними засобами, сформувався сучасний образ екології як науки. Так, передовсім треба підкреслити, що відбулася диференціація екології та її експансія на нові предметні сфери. Розвивається загальна та теоретична екологія та, водночас, сукупність часних та прикладних екологічних наук. Фахівці-екологи відмічають нерівномірність темпів розвитку окремих галузей екології. Особливо швидкими темпами розвивалась аутекологія, синекологія, урбоекологія, фітоценологія, екологія людини. Найбільш теоретично розвинуті галузі екології намагаються поширити наявні теоретичні моделі на всю екологію.
Як стверджує Л.І.Сидоренко, очевидно, що сучасна екологія вийшла за межі класичної науки, оскільки екологічна реальність потребує усвідомлення на нових засадах, в межах нової форми наукової раціональності - раціональності постнекласичної науки [5]. І хоча є проблематичною наукова достатність введеного терміну «антропогеосфера» і тези про життя природи виключно в сфері «культури» і «мислення» - як сучасних еквівалентів поняття біосфери в постнекласичній екології (живе, біологічне - існує, та й людина загалом не перестала бути живою!), не- заперечуваним є те, що предметність, методологічні і світогядні засади екології потребують оцінки в параметрах постнекласичної науки.
Екологія як наука пройшла певний шлях розвитку. В методологічних дослідженнях цього процесу розрізняють тривалий період передісторії науки і власне історію екології. На першому етапі головною прикметою є наявність екологічного знання, не завжди осмисленого теоретично; на другому - теоретично- концептуальне, термінологічне й соціальне утвердження науки. Крім того, екологічне знання в його історії існувало як у контексті різних наук (ботаніки, зоології, географії тощо), так і набувало різних форм втілення у предметно-діяльнісній, етнокультурній та духовно-практичній сферах. Тому для відтворення історії екології як науки потрібна експлікація екологічного знання з відповідного тла і оцінка його з точки зору загальних закономірностей розвитку науки.
Яскравим прикладом застосування методології екологічного вчення є медична екологія. Медична екологія - це комплексна наукова дисципліна, яка розглядає всі аспекти впливу навколишнього середовища на здоров´я населення. Медична екологія намагається встановити причину захворювань в безпосередньому зв´язку з навколишнім середовищем, при цьому враховується велика різноманітність екологічних факторів, нозологічних форм захворювань і генетичних особливостей людини. Фізичні, хімічні агенти - звичайні забруднювачі навколишнього середовища. Особливості способу життя людини (зловживання алкоголем, куріння) також можуть бути включені до списку факторів ризику.
Екологічна медицина сформувалася як новий напрямок на кордоні медичних дисциплін та екології в середині 70-х рр. ХХ ст. в розвинених країнах світу, які раніше за всіх зіткнулися з екологічними проблемами. На цей момент вже розроблені підходи до діагностики, лікування та профілактики багатьох екологічно залежних захворювань. Прогноз стану приземної атмосфери здійснюється за комплексними даними. До них, насамперед, належать результати моніторингових спостережень, закономірності міграції і трансформації забруднюючих речовин в атмосфері, особливості антропогенних та природних процесів забруднення повітряного басейну досліджуваної території, вплив метеопараметрів, рель´єфу та інших факторів на розподіл забруднювачів у навколишньому середовищі. Для цього у відношенні конкретного регіону розробляються евристичні моделі зміни приземної атмосфери у часі й просторі. Найбільші успіхи у вирішенні цієї складної проблеми досягнуті для районів розташування АЕС. Кінцевий результат застосування таких моделей - кількісна оцінка ризику забруднення повітря та оцінка його прийнятності з соціально-економічної точки зору.
Незважаючи на те, що на сьогодні існують думки з приводу недостатності теоретичної та методологічної сфери екології, саме вона виконує практико- прогностичну функцію. Зростає її роль у прогнозуванні розвитку біосфери, визначенні міри і наслідків антропогенного впливу на неї та оцінці ризику для здоров´я населення. Таким чином, на сьогодні екологія постає одним із головних інструментів у розв´язанні глобальних проблем сучасності. Тим більше, що на межі століть людство усвідомлює руйнування екологічної складової культури під тиском науково-технологічного прогресу, а також усвідомлює те, що для розв´язання екологічної кризи замало лише політичних, економічних, науково-технологічних рішень. Тому суттєвого перегляду потребують світоглядні та ціннісні засади ставлення людства до природи і світосприйняття в цілому. Відчуття органічної цілісності, злитності з природою, як вимір людського буття, сьогодні відсунуті розвитком техногенної цивілізації на край, але саме вони зберігають життєво-необхідні, екзистенційні засади її подальшого існування.

ЛІТЕРАТУРА
1. Одум Ю. Экология / Ю. Одум. - М.: «Мир»,1986. - 328 с.
2. Метье Л. Сбережем Землю / Л. Метье. - М.: «Мир», 1985. -317 с.
3. Гігієна та екологія / [За ред. Бардова В.Г.]. - В., 2006. - 718 с.
4. Кисельов М.М. Національне буття серед екологічних реалій / М.М. Кисельов, Ф.М. Канак. -К.: 2000. -318 с.
5. Сидоренко Л.І. Сучасна екологія: світоглядний, методологічний, аксіологічний ракурси / Л.І.Сидоренко. - К.: Парапан, 2002.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць