Електронна бібліотека підручників

Загрузка...


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Концепція постнекласичного габітусу як підгрунтя пошуку засад про-екологічних практик


Сидоренко С. А.
Аспірант


У статті розглядається концепт постнекласичного габітусу. В контексті постнекласичної методології визначаються особливості постнекласичного габітусу та його роль в формуванні про-екологічних практик.
ХХІ ст. - час пошуку та вибору правильних підходів людської діяльності в природі та соціумі. Саме від цього залежить подальше існування людства та й взагалі - сама можливість такого існування. В такому контексті пошук засад про-екологічних практик, тобто таких впливів людини на екосистеми, які б не руйнували їх, є актуальним.
Останніми десятиліттями в вивченні складних систем, що саморозвиваються, виявляє свої можливості постнекласична методологія. Стосовно екологічних практик вона дозволяє враховувати як їх раціональну складову, так і чуттєво-ірраціональну. Йдеться про те, що увагу методологів для дослідження практик привертає габітуальний підхід. Мета статті - проаналізувати поняття габітусу в контексті постнекласичної методології та визначити можливості поняття постнекласичного габітусу.
Інтерес до поняття габітусу та його ролі в породженні практик пов´язаний з теорією практики П. Бурдьє. Він розглядає практику як певну структурованість, в якій людина засвоює схеми сприйняття реальності, певні оцінки та способи дії. П.Бурдьє констатує, що об´єкти пізнання є сконструйованими, а не пасивно зареєстрованими. Принципом цих конструкцій є габітус - «система структурованих та структуруючих диспозицій, які конструюються на практиці та завжди орієнтовані на виконання практичних функцій»[1, с. 89] . Габітус - це «генеруючі та організуючі принципи практик та репрезентацій, які можуть бути об´єктивно адаптовані до своєї мети» [2, с. 90]. В той же час, вони не передбачають свідомої орієнтації на цілі та повне володіння операціями, необхідними для їх досягнення. П. Бурдьє розглядає їх як такі, що є об´єктивно «регульованими» та «регулярними», зовсім не будучи при цьому продуктом дотримання правил. Ці принципи (структури) є колективно організованими, «не будучи результатом організуючої діяльності якогось диригента» [3, с. 9091]. Таке розуміння дозволяє включити в усвідомлення практик не стільки момент організаційний, скільки самоорганізацію.
На противагу чіткому класичному раціоналістичному тлумаченню практики, введення поняття габітусу дозволяє П.Бурдьє розгледіти об´єктивне в суб´єктних діях, наголосити на індивідуальному в колективному та навпаки, можливе в неможливому, говорити про «ймовірне прийдешнє», зважаючи на непередбачуваність наслідків дій, включити в габі- туально задану раціональність момент ірраціонального. Отже, теорія практики П.Бурдьє та введення ним поняття габітусу обгрунтовує нелінійність сучасних соціальних практик.
Оскільки дії людини в природі на підґрунті класичної раціональності та габітусу, що породжує споживацькі практики, призвели до екологічної кризи то ясно, що для продукування про-екологічних практик потрібний новий габітус. Дослідники позначають його як постнекласичний габітус. Ми проаналізуємо методологічні концепції та точки зору, в яких представлені міркування та дослідження феномену постнекласичного габітусу. Окреслимо той філософський та науковий дискурс, особливості якого істотно впливають на розуміння про-екологічних практик. На нашу думку, їх характеристики вимальовуються в сучасному науковому та філософському дискурсі. Практики з такими характеристиками можуть бути породжені постнекласичним - екологоорієнтованим габітусом.
Потребу постнекласичного габітусу пов´язують з ситуацією динамічного, мінливого сучасного світу. Методологи зауважують, що в такому мінливому світі старі комфортні та звичні габітуси є згубними. Тепер «не одиниці геніальних учених, героїв, вождів виходять на границі габітусу та готують або виявляють нові структури, що породжують більш адекватні умовам практики, що змінилися. Постнекласичні практики можна розглядати як такі, що продукуються постнекласичним габітусом, якщо невід´ємною його рисою є любов до нового, допитливість, здатність до гри, - словом все, що багато століть виховні практики вбивали у переважної кількості дітей на шляху їх дорослішання, і те, що тепер, можливо, слід старанно вирощувати в собі та в інших, всім разом та кожному окремо. Якщо встигнемо»[4, с. 53]. Отже, істотними рисами постнекласичного габітусу є любов до нового, допитливість, здатність до гри. Атрибутивна ж характеристика постнекласичних практик - їх рефлексивність.
Проблематика постнекласичного габітусу досліджується в межах спільного українсько-російського міждисциплінарного проекту. Зокрема для пошуку характеристик про-екологічних практик важливими є міркування та висновки таких дослідників габі - туальності практик та постнекласичного габітусу, як Л.Д. Бевзенко, Г.Б.Гутнер, І.С.Добронравова, Л.П.Киященко та ін..
Принципові методологічні положення концепції
І.С.Добронравової представлені в контексті постнекласичної раціональності. Дослідниця підкреслює, що постнекласичний габітус продукує постнекла- сичні практики. їх особливість в тому, що вони здатні до самоорганізації. Це пізнавальні, комунікативні, психологічні, медичні, освітні та інші постнекласичні практики.
Однак в практиках присутній і момент ірраціонального. Тому ми погоджуємося з наступним обґрунтуванням єдності їх рис. Його підґрунтя в тому, що існує два аспекти людської діяльності, які визначав ще М. Мамардашвілі - один неусвідомлюваний, визначений суспільними та культурними механізмами самоорганізації та інший, заснований на свідомості, рефлексії та виборі поведінки з альтернатив. Як наголошує І.С.Добронравова[5, с. 53], саме другий аспект виявляється в європейському теоретичному ставленні людини до світу, в можливості уявляти себе як суб‘єкта у ставленні до світу, який розуміється як картина [див.6], в можливості усвідомлювати себе як суб‘єкта відповідальної дії.
Як випливає з наведених роздумів, постнекласичний габітус продукує практики, що здатні до самоорганізації. Він здатний так спрямовувати ментальність людини, що природнім стає усвідомлення себе як суб‘єкта відповідальної дії.
Єдність синергетичного та габітуального в поясненні практик стає основою нової парадигми практик та має висвітлити суть постнекласичних практик як трансдисциплінарного поняття. Особистісна включеність в розв´язання проблем, яка притаманна постнекласичним практикам, та постійний пошук, пов´язаний з вибором з багатьох, часто суперечливих пропозицій буття, породжує проблеми аксіологічного характеру.
Грунтовне дослідження поняття габітусу стосовно ситуації постнекласичності представлене в працях Л. Д. Бевзенко. Методологічні висновки з її концепції також є дуже важливими для розуміння постнекла- сичного габітусу.
Л.Д.Бевзенко також включає властивість рефлексивності в постнекласичний габітус. Так, вона стверджує, що рефлексивність і є та особлива вну- трішньогабітуальна інстанція, що відрізняє постнекласичний габітус, яка вже не є свідомість в класичному розумінні слова, а в деякому сенсі метасвідомість, що представляє точку збирання, параметр порядку самого габітусу. І тоді для носія такого габітусу стає можливим, розчиняючись в цілому, робити це усвідомлено, відпускаючи себе та при цьому зберігаючи точку відстороненого спостереження. Це дозволяє, наприклад, не утримувати себе між різноманітними культурними форматами (в сенсі етнокультурних), а гостро переживати свою національну ідентичність, при цьому рефлексуючи з приводу випадковості свого народження та попадання саме в такий формат [див. 7]. Це скидається на певну гру, коли гравець серйозно занурений у неї і водночас, іншим зором, бачить умовність того, що відбувається. Саме це, на думку дослідниці, створює необхідну «напружену єдність частини та цілого», яка і представляє квінтесенцію постнекласичного габітусу. Таким чином, якщо габітус дає нам переживання світу як деякої напруженої єдності частини та цілого, де їх ієрархічність та суб´єктність не визначені однозначно, можемо говорити про постнекласичний габітус [див. 8].
Таким чином, як видно з наведених міркувань, постнекласична габітуальність пов´язується не просто з чуттєвістю на протилежність раціональності, а з новою якістю свідомого - метасвідомістю, що визначає особливість габітусу. Така якість свідомості є не лише раціональне, а й ірраціональне, як усвідомлюване, так і неусвідомлюване. Людина відчуває себе єдиною з цілим. Однак це переживається кожен раз по-новому - «напружена єдність» людини та природи, живого та довкілля. Постнекласичний габітус породжує практики, що діють в ситуації невизначеності як суб´єкта, так і середовища. Це відповідає сучасній потребі в оптимальних екологічних практиках.
Можливості постнекласичного габітусу в породженні про-екологічних практик виявляються і в тому, що, на нашу думку, можна назвати новою кому- нікативністю. Як наголошують стосовно постнекласичної раціональності філософи науки - В.Аршинов, Л.Бевзенко, І.Добронравова, Л.Киященко, В.Стьопін, стосовно наукових досліджень складних об‘єктів та дій з ними важливою стає постать свідка. Таке було неможливим в класичній та некласичній науці та філософії, однак є умовою успішного пізнання та дій з позицій постнекласичної раціональності. В ракурсі про-екологічних практик можна метафорично назвати таким свідком саму природу, відповідно до взаємодії з якою виникає ментальна характеристика відповідальності.
Виявляючи риси постнекласичного габітусу в методологічному сенсі, слід також підкреслити, що його концепт є продуктом сучасних дискурсивних філософських та наукових практик. Таке поняття використовує Л.Д.Бевзенко стосовно практик, які утверджують екологізм [9, с. 48]. Йдеться про концепції тих філософів та методологів науки, які так чи інакше стверджують необхідність нового ставлення людини до біосфери та наголошують на обмеженні нарощування споживацького ставлення до природи.
Так, К.М.Майер-Абіх в концепції спільносвіту наголошує на самоцінності не лише живого, а загалом природи як цілісності. Він зауважує, що світ з людиною може бути кращим, ніж світ без людей. Однак це може відбутися лише за умови поваги до самоцінності природної світоспільності. Для цього потрібно, щоб антропоцентриська етика поступилася місцем голіській етиці, що вимагає нашої відповідальності за інші життя поруч з нами [10, с. 11].
Тому нова екологічна етика не може бути обґрунтована лише на рівні міжособистісних відносин. Як зазначає Г.Йонас, «обгрунтування такої етики, яка вже не може обмежуватися сферою безпосередніх людських взаємин, повинно мати своєю основою метафізику, виходячи з якої тільки і можна задати запитання, чому люди взагалі мають бути у світі: чому, відповідно, безумовно значущим є імператив забезпечити існування людей в майбутньому» [11, с. 7].
Такої ж думки притримується і В.Гьосле. Він розглядає філософію екології як практичну філософію. У вступі до українського видання його книги, філософ застерігає від простого калькування модернізаційних кроків в тих процесах, які відбуваються у нашій країні. На його думку, людство зараз потребує синтезу модерну та домодерну [12, с. 9].
Наукові дискурсивні практики істотно впливають на формування нової парадигми пізнання та мислення. Це парадигма нелінійного мислення, яка формує ситуацію нового дискурсу. Цікавий аналіз її здійснений В.І.Аршиновим та Я.І.Свірським, які наголошують на відчутних мовних дискурсивних змінах в процесі сучасного наукового дослідження [13, с. 40]. «Синергетичний рух в мові» призводить до того, що дослідження стає подібним до читання тексту. Оскільки читаюча людина вносить в текст власний сенс, виявляється характерна для постнекласичного дослідження єдність, взаємообумовленість суб‘єкта та об‘єкта. Як підкреслюють методологи науки [14, с. 151-152; 15, с. 143], в результаті наукове пізнання змінює власні цілеорієнтації - пізнання дозволяє не «завоювати». «підкорити», а «придивитися», «вжитися». Отже, для того, щоб зрозуміти, вже не потрібно «зруйнувати» (довкілля, біосферу, живе). Отже, з наведених роздумів випливає, що постнекласичний габітус здатний породжувати про-екологічні практики саме як неруй- нівні, що є їх суттєвою ознакою.
Серед концепцій, що також можуть впливати на становлення концепгу постнекласичного габітусу, відзначимо концепцію Дж.Лавлока. В її основі - теоретичний концепт, що отримав в літературі позначення «гіпотеза Геї». У вітчизняному науковому просторі вона потрактована провідними методологами екології. Наведемо як приклад аналіз К.С.Хруцького, який розглядає ідеї Дж.Лавлока крізь призму еволюційної єдності людини та біосфери.
Дж. Лавлок наголошує, що Гея (Земля) як система, що самоорганізується, як суперорганізм управляє процесом життя, що стосується також людини, людства як складової цієї цілісної системи. Якщо людство внаслідок безмежної віри в науково-технічний прогрес та перетворення на основі його досягнень світу, буде продовжувати вважати себе богом, воно кидає виклик Геї та включається в безперспективну боротьбу, оскільки це боротьба власне з собою [16, с.166].
На думку К.Хруцького цінність гіпотези Дж.Лав- лока в тому, що вона сприяє розвитку системного підходу до вивчення Землі. Планета розглядається як єдине ціле, а не сукупність окремих частин. Антропоцентризм в цій концепції заперечується та стверджується біо-, організмо- та екоцентризм [17, с. 168].
Ми погоджуємося з такою оцінкою. Вважаємо особливістю сучасного етапу взаємин соціального, людського з сукупністю живого перенесення акцентів з «соціо»,«антропо» на «біо». Оскільки у цю систему «біо» включена і людина - і як жива, і як соціальна істота.
Принципово нові концептуальні міркування науково-екологічного характеру також сприяють утвердженню нової - екологоорієнтованої габі- туальності. Цікавою в цьому сенсі є концепція С.Д.Хай- туна. Він поєднує важливий для розуміння екосис-| тем еволюційний підхід з теорією автопоезису та самоорганізації [18,с.90]. Отже, в сучасній екології ми можемо побачити постнекласичні дискурсивні практики, що також створюють підґрунтя для формування нового габітусу та, відповідно, нових екологічних практик.
Важливі міркування для формування про-еко- логічних практик представлені в концепції сучасного філософа науки Ф.Гіренка. Дослідник вводить поняття «вислизаюче буття» (рос. - «ускользающее бытие»), яке позначає ті знання, що базуються та водночас є за межами трансцендентної сутності екології та які спонукають до певних дій: «Екологія відкриває нам структуру забування буття, яку ми не можемо не зрозуміти, якщо подумаємо, і якої не можемо не жахнутися, якщо земля поки що не зникла з-під наших ніг» [19, с.85]. Формуючи певне уявлення про людське, суб‘єктивне, техногенна цивілізація спонукає людину до досить агресивних, експансивних дій, формуючи у людини значно перебільшене уявлення про те, що вона може [20, с.85].
У власній концепції Ф.Гіренок надає великого значення поняттю «живе знання» [21, с.94]. Така потреба введення в екологічні практики «живого знання», життя є ознакою народження нового габітусу стилежит- тєвих практик людини.
На підсумок можливо зробити такі висновки. По-перше, загальними характерними рисами постнекласичного габітусу є орієнтованість на природність в практикуванні людини у ситуації постійних змін, на прагнення нового, допитливість, пізнання світу у формі гри, урахування самоорганізаційних можливостей природних та соціальних систем. Особливою характеристикою постнекласичного габітусу, що істотно важлива для формування про-екологічних практик, є переживання динамічної єдності частини та цілого, де значущість останніх та визначення суб‘єктності змінюється відповідно до змін ситуації.
По-друге, сутнісною ознакою постнекласичного габітусу є здатність до рефлексії. В контексті постнекласичного габітусу та його здатності до рефлексії виявляється, що дійсно, раціональність має бути практично зорієнтованою. Однак, це інакша практичність, ніж просто жорстке слідування науково-обгрунтованим схемам, в яких не включена та не врахована особливість людини. Успішними скоріше можуть бути практики, де раціональність пов‘язана з самоорганізацією та свободою, отже такі, що породжені постнекласичним габітусом.
По-третє, постнекласична габітуальність істотно пов‘язана з тим, що людина відчуває себе єдиною з цілим - природою, біосферою, що важливо для про- екологічних практик. Однак це переживається кожен раз по-новому, оскільки постнекласичний габітус породжує практики, що діють в ситуації невизначеності як суб´єкта, так і середовища. Це породжує ситуацію поліваріантності, в якій суб´єкт екологічних практик має зорієнтуватися та здійснювати правильні - про- екологічні практики.
По-четверте, постнекласична габітуальна заданість єдності людини та довкілля визначає багатозначність самої суб´єктивності. Постнекласичний габітус здатний так спрямовувати ментальність людини, що природнім стає усвідомлення себе як суб´єкта відповідальної дії.
По-п´яте, утвердити постнекласичну габітуальність стосовно екологічного практикування людини означає змінити цивілізаційні виміри людського буття. Екологічні проблеми є вираженням розірвання зв´язку людини та природи, людської агресії та експансії, втрати людиною власної екологічної сутності. Постнекласична габітуальність у про-екологічних практиках реалізує потребу введення в практики «живого знання». Водночас таке і є ознакою народження нового габітусу стилежиттєвих практик людини - про- екологічно визначених.
Як видно з викладеного в статті, дослідження по- стнекласичного габітусу виявляє цілий спектр цікавих
проблем, вивчення та вирішення яких становить перспективи подальших досліджень.

ЛІТЕРАТУРА
1. Бурдьє П’єр. Практичний глузд. Переклад з фр. О. Осипенко, С.Осипенка, А.Дондюка. За ред. С.Осипенка. - К.: Український Центр духовної культури. -2003. -503 с.
2. Там само.
3. Там само.
4. Добронравова И.С. Философия науки как практическая философия//Практична філософія. -2009 — №1. -С. 43-54.
5. Там само.
6. Хайдеггер М. Время картины мира// Хайдеггер М. Время и бытие. Статьи и выступления: Пер. с нем. - М.: Республика, 1993. -С. 41-62.
7. Бевзенко Л.Д. От постнеклассического габитуса к постне- классическим практикам // Totallogy/ Постнекласичні дослідження. К.: -2008. -Вип. 18
8. Там само.
9. Бевзенко Л. Кризис общества потребления и культурные предпосылки экологизации стиля жизни // Практична філософія. -2007. -№4. -С. 42-54.
10. Майер-Абіх К.М. Повстання на захист природи. Від довкілля до спільноствіту: - Пер. з нім., передмова Єрмоленка А.М. - К.: Лібра, 2004. - 196 с.
11. Ионас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації. К.: Лібра, 2001. - 400 с.
12. Гьосле В. Практична філософія в сучасному світі. Пер. з нім. - Післямова А.Єрмоленка. К.: Лібра, 2003. -248 с.
13. Аршинов В.И., Свирский Я.И. Синергетическое движение в языке // Самоорганизация и наука: опыт философского осмысления. - М.: ИФ РАН, 1994. - С. 33-48.
14. Аршинов В.И., Свирский Я.И. От смыслопрпочтения к смыс- лопорождению //Вопросы философии - 1992. - № 2. - 145152 с.
15. Лебедь Е.А.Идея природы: концепт и контекст. Монография. К.: Издатель ПАРАПАН, 2007. - 188 с.
16. Хруцкий К.С. Человек и біосфера - проблемы еволюцион- ного единства // Вопросы философии - 2007. - № 10. - 166170 с.
17. Там само.
18. Хайтун С.Д. Человечество на фоне универсальной эволюции: сценарии энергетического будущего // Вопр.филос. - 2005. -№11. -С. 90-105.
19. Гиренок Ф.И. Ускользающее бытие / Отв. ред. канд. филос. наук В.И. Аршинов. РАН. Институт философии. М.:ИФ РАН, 1994. -220 с.
20. Там само.
21. Там само.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць