Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Лідерство як соціально-філософська проблема


Науменко О.С.
аспірантка

Аналізуються основні теорії лідерства та їхній зв´язок із ідеями теоретиків-класиків. Визначаються перспективи соціально-філософського дослідження феномену лідерства.

Розповсюдження ідей ліберальної демократії із акцентом на індивідуальному та матеріальному разом із ігноруванням колективних потреб суспільства сприяє втраті спільних ціннісних орієнтирів. Стрімкий розвиток комунікативних технологій та вузька спеціалізація діяльності призвели до послаблення групових зв’язків у суспільстві та втрати відчуття приналежності. Все це разом із ускладненою структурою суспільства та його інститутів робить проблему лідерства як ніколи актуальною.

Актуальність проблеми підтверджується й значним інтересом науковців до даного феномену: з давніх часів філософи розмірковували щодо того, яким повинен бути правитель, якою має бути його діяльність тощо. Трактування феномену лідерства можна знайти ще в працях Конфуція, Платона та Аристотеля. Пізніше аналіз даного феномену в тій чи іншій формі зустрічається в працях багатьох філософів, які розмірковували щодо ідеальної держави та її правителів. Якщо перші спроби осягнення феномену лідерства були зроблені саме теоретиками-класиками, то на початку ХХ ст. проблема лідерства набула міждисциплінарного характеру - проблема почала досліджуватися в політології, соціології, психології, менеджменті тощо. Внаслідок цього сьогодні існує величезна кількість концепцій і моделей лідерства - ще у 80-х рр. дослідник лідерства Р.Стогділл визначив, що загальна кількість різноманітних теорій та концепцій перевищує рубіж у 4,725 [1].

Умовно можна виокремити два підходи до дослідження феномену лідерства: нормативний та дескриптивний. В рамках першого дослідники намагаються осягнути та розробити ідеальні концепції лідерства. Нормативний підхід дає відповіді на питання щодо того, як має бути і що для цього необхідно зробити. Дескриптивний підхід є менш ціннісно-орієнтованим. В межах даного підходу аналізуються не ідеали політичного лідерства, а те, яким воно є насправді. Для цього вченими використовуються переважно емпіричні методи з таких галузей як політологія, психологія та соціологія.

Слід зазначити, що сьогодні феномен лідерства досліджується переважно на емпіричному рівні. Сучасні дослідження в більшості містять аналіз окремих аспектів лідерської діяльності в певних соціальних спільнотах та практичні рекомендації щодо підготовки лідерів, формування їхнього іміджу тощо. Однак, величезний об’єм емпіричного матеріалу потребує узагальнення, якого на разі бракує дослідженню феномена лідерства - на даний момент не існує єдиної концепції, теорії або методологічної бази. Такий стан речей суттєво ускладнює дослідження даного феномену: головною проблемою є те, що дослідники «не створюють узагальнюючих концепцій, а займаються описом лідерства або вузько дисциплінарно (лише з точки зору психології, соціології, або політології, або розглядають його в культурно-політичному контексті якої-небудь країни або, в крайньому разі, регіону)» [2, с.221]. В результаті, існує величезна кількість теорій та визначень поняття лідерства, які іноді навіть суперечать одна одній.

Теоретичний рівень аналізу феномену лідерства передбачає створення методологічної бази для емпіричних досліджень. Методологічну основу для створення цілісної теорії лідерства становить саме соціальна філософія. Як зазначає російський дослідник О.Сімагін, «подолання труднощів, що виникли, формування «інтегрального уявлення» про соціальний статус лідерства, його послідовний категоріальний аналіз можливі в системі пойнятій сучасної соціальної філософії, оскільки саме вона робить наголос на осягненні «загальних (родових) засад» явищ суспільного життя» [3, с. 16].

Хоча саме філософія зробила помітний внесок у дослідження проблеми лідерства, в сучасних філософських дослідженнях даній проблемі приділяється небагато уваги. Свідченням цього може бути навіть такий факт, що в філософських словниках доволі рідко зустрічається визначення понять «лідер» і «лідерство». Дані поняття асоціюють більше із малими групами, а також певними сферами життєдіяльності суспільства: визначення вищезазначених понять можна часто зустріти в управлінні, політології, психології, соціології тощо. Феномен лідерства не розглядається як універсальне явище, а також як те, що має творчий потенціал. Це можливо за умови соціально-філософського визначення «лідерства», розроблення теоретичних передумов для соціально-філософського осмислення даного явища.

Отже, цілісного соціально-філософського осмислення лідерства як явища суспільного життя або як сутнісної характеристики особистості поки що немає. Тому метою даної статті є визначення перспективи соціально-філософського дослідження даного феномену. Оскільки в межах статті неможливо розглянути всі теорії лідерства, основним завданням є аналіз основних теорій лідерства та їхнього зв’язку із філософським осмисленням даного феномену, розробленого теоретиками-класиками.

Як було зазначено, проблема лідерства завжди привертала увагу мислителів. Зокрема, досить відомими в цьому аспекті є доробки Платона, Аристотеля, Н. Макіавеллі, Т. Гоббса, Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Т. Карлейля, Ф. Ніцше, Г. Тарда, М.Вебера. В розробку різноманітних теорій лідерства зробили внесок Г. Ле- бон, З. Фройд, Е. Фромм та Т. Адорно (психологічна теорія), Г. Моска, В. Парето, Р. Міхельс (теорія еліт), Б. Басс, Е. Богардус, М. Гантер, Р. Каттел, (теорія рис), Р. Танненбаум, У. Шмідт (поведінкова теорія) Р. Стогділ, Т. Зілтон, А. Голдієр (ситуаційна теорія), Ф. Стэнфорд (теорія конституентів), П. Блау, Е. Гол- ландер, Т. Якобс (теорія обміну), Дж. Бернс (трансформаційна теорія), А. Лінд, Т. Тайлер (реляційна теорія), Г. Гарднер, С. Оспіна, Дж. Соренсон (когні- тивна теорія), Р. Кені, Р. Лорд, К. Сімонтон, М. Хогг (конструктивістська теорія). Соціально-філософський аспект проблеми досліджується такими російськими вченими як Г. Ашин, Б. Кретов, Ю. Гасіліна, Е. Кудряшова, О. Сімагін. Серед українських науковців проблему лідерства та еліт досліджують З. Атаманюк, Н. Дубовик, Б. Кухта, М. Михальченко, А. Пахарєв, Ф. Рудич, Є. Сулима та інші.

Проблема лідерства є предметною областю соціально-гуманітарного знання, а «теоретичне вивчення соціального світу, який має системні властивості та характеристики, потребує застосування системного підходу і може базуватися відповідно на положеннях загальної соціальної теорії, яка являє собою органічний сплав і теоретичний синтез соціальної філософії і соціально-наукових дисциплін» [4, с. 419]. Всі гуманітарні науки пов’язані: в суспільних науках об’єктом дослідження виступає суспільство. Більше того, «об’єднання наук про суспільство в єдину систему гуманітарного знання постає як домінуюча тенденція і актуальна потреба їх сьогоденного розвитку» [5, с.15]. Серед дисциплін, які мають предметний зв´язок із соціальною філософією, можна визначити такі як психологія та соціологія.

Значний внесок в аналіз феномену лідерства в психології зробив З.Фройд. Аналізуючи його ідеї щодо даного феномену, дослідники часто фокусуються на Фройдовом поясненні того, чому люди прагнуть до лідерства - стримування лібідо сублімується в прагнення до лідерства, а неврастенія, що супроводжує даний процес, змушує індивіда шукати шляхи самоствердження, одним з яких і є лідерство. Однак, інший аспект його теорії часто залишається поза увагою, хоча й може справедливо вважатися фундаментом для багатьох сучасних дескриптивних теорій.

Варто зазначити, що на фройдові ідеї щодо лідерства значно вплинув аналіз натовпу Г. Лебона. Фройд зазначав, що люди в групах інстинктивно ставлять себе в позицію підкорення, а ті люди, які декларують свою владу, швидко стають лідерами і зберігають свої позиції, якщо представляють ідеальні риси групи та мають силу. За таких умов, особистість лідера та його ідеї є впливовими. Вплив лідера, у свою чергу, базується на емоційному, а не раціональному, тому значно важливішим за зміст ідей є їхнє викладення. Лідер зберігатиме свій вплив доти, доки допомагатиме групі досягати поставлених цілей. За Фройдом, також важливим є створення ілюзії, що лідер ставиться до всіх членів групи однаково. Таке твердження характерне як для малих, так і для великих груп: люди бажають підкорюватися лідерові, якщо вони відчувають, що у відносинах із лідером мають однакові позиції.

Отже, теорія Фройда наголошує на емоційній прихильності до лідера з боку послідовників, а також на важливості емоційного впливу з боку лідера. Як зазначалося, такі ідеї знайшли своє продовження в багатьох сучасних дескриптивних теоріях.

Іншими відомими дослідниками даного напряму є Е. Фромм та Т. Адорно, доробки яких дозволили суттєво розширити уявлення щодо внутрішньої мотивації прагнення до лідерства. Дослідниками був виявлений тип особистості, який є схильним до авторитаризму та прагне влади. Авторитарна особистість формується в «хворому» суспільстві, що сприяє появі масових фрустрацій на провокує неврози. Звідси - прагнення втекти в сферу панування та підкорення. Влада для авторитарної особистості є не просто бажанням, а психологічною потребою, оскільки саме вона шляхом нав’язування своєї волі іншим дозволяє вивільнитися від власних комплексів.

Таким чином, аналіз концепцій, що склалися в межах психології, дає змогу зрозуміти єдність соціальної і особистісної реальності.

Лідерство є суспільним явищем, а з точки зору соціології - ще й характеристикою структури групи. Значний соціологічний внесок у дослідження проблеми лідерства був зроблений М. Вебером та авторами теорії еліт В. Парето та Г. Москаю.

Веберівська типологія легітимації влади - раціональний, традиційний, харизматичний, що базується на вірі в надприродні та недоступні іншим чесноти лідера, - стала основою відповідної типології лідерства. Раціональний лідер характерний для розвинених держав. Його діяльність обмежена встановленим законам та визначена потужнім апаратом управління - бюрократією. Діяльність традиційного лідера базується на традиціях та звичаях - на вірі в святість існуючих порядків. Нарешті, діяльність харизматич- ного лідера - феномен, що привернув найбільшу увагу науковців, - базується на власних неординарних здібностях лідера, а також на тих якостях, якими його наділяють послідовники. Такий лідер не під- корюється старим традиціям, він здатен змінити структуру суспільства. Варто також зазначити, що харизматичний лідер є авторитарним.

Батьком теорії еліт вважають італійського соціолога В. Парето, який ввів поняття «еліта» у науковий обіг та сформував відому теорію циркуляції еліт.

В.Парето розділяв еліту на правлячий клас і потенційну еліту - тих, хто демонструє найвищі якості та здібності у своєї діяльності, але поки що не може приймати політичні рішення. Існує два типи еліт: консервативні леви та непостійні лиси. З часом еліта втрачає свої якості і, якщо не змінюється, втрачає здатність до управління суспільством і вдається до насильства для збереження влади, тому збереження соціальної рівноваги потребує постійної зміни еліт,

що може здійснюватися насильницьким шляхом.

Відомий соціолог та політолог Г.Моска, який ввів у науковий обіг поняття «політичний клас», розділяв суспільство на два класи: правлячий та керований. Політичне управління здійснюється (та має здійснюватися) меншістю - здатною управляти, що базується на знанні національного характеру, ментальності та управлінському досвіді. Як і В.Парето, Моска відмічає, що політичний клас потребує оновлення, способами якого може бути наслідування, вибір та кооптація.

Отже, вищезгадані теорії роблять узагальнюючі висновки щодо лідерства як соціального явища: розгляд особистості в її соціальній якості та її співвідношення із суспільством, а також місце і роль лідерства в функціонуванні суспільства.

Досить помітним є низка теорій, сформованих в межах політичної науки та теорії управління: теорія рис, поведінкова та ситуативна (теорію випадковості) теорії. їхній бурний розвиток припав на роки Другої Світової і продовжувався до 80-х рр. ХХ ст.

Початкові дослідження феномену лідерства концентрувалися на особистості лідера. За часів Другої Світової та індустріалізації, дослідників у США цікавило, які риси повинні мати лідери і які риси роблять їх відмінними від інших членів суспільства. В межах теорії рис лідери розглядалися як кращі за інших, та як ті, що мають кращі вміння та здібності, що зазвичай вважалися вродженими характеристиками. Намагаючись визначити, який саме набір рис повинен мати лідер, дослідники стикнулися із проблемою: визначити універсальний набір рис неможливо.

Дана проблема дала поштовх до розвитку пове- дінкової теорії, сама назва якої говорить про те, що феномен лідерства почав розглядатися як поведінка, яка є відмінною від поведінки інших членів суспільства. Протягом цього періоду значної уваги здобув такий аспект лідерства як відносини між лідерами та послідовниками. Однак, дана теорія не змогла вирішити іншу проблему: чому лідери є лідерами в одних ситуаціях, і не є такими в інших.

Ситуативна теорія та теорія випадковості намагалися дати відповідь на вищезазначене питання, і концентрувалися на аналізі контексту або середовища, в якому відбувається лідерство. Було встановлено, що існує зв´язок між типами лідерства та ситуаціями: в певних ситуаціях деякі типи лідерства є більш ефективними.

Разом із тим, жодна з вищезгаданих теорій не стала універсальною, також не з’явилося єдиного визначення поняття лідерства.

Цікавим є те, що кожна з вищезгаданих теорій має своє коріння в філософії. Так зародження теорії рис можна бачити ще в працях Платона, для якого лідер ідеальної держави є представником одного з трьох станів - правитель-філософ, мудрий та справедливий, вільний від матеріальних турбот, з природним потягом до знання та з любов’ю до істини. Такий лідер творить історію. Ситуативна теорія прослідко- вується в доробках Аристотеля та Н. Макіавеллі. Хоча й Аристотель визнавав необхідність обрання лідерів з огляду на їхнє походження, матеріальний статус та доброчесність (риси), філософ наголошував, що правильна форма держави може з’явитися лише тоді, коли є «правильний» лідер. В творах Макіавеллі містяться низка правил-рекомендацій для правителя, які включають в себе не лише якості, які варто розвивати, але й поради, як поводитися відповідно до обставин та яким чином вибудовувати взаємовідносини із послідовниками та ворогами.

Теорії лідерства, що розвивалися пізніше, мають деякі спільні риси із попередніми, і намагаються вирішити проблеми, які поставали раніше. Серед таких - теорія конституентів, теорія обміну та трансформаційна теорія лідерства. Дані теорії можна охарактеризувати як міждисциплінарні. Якщо раніше головним елементом лідерства виступала особистість лідера - його риси, поведінка, вплив ситуації на його діяльність, - то дані теорії акцентують свою увагу на послідовниках і їхніх взаємовідносинах із лідером.

Уточненням і збагаченням ситуативної теорії стала теорія конституентів (послідовників), запропонована Ф.Стенфордом. В межах даної теорії феномен лідерства аналізується через сприйняття послідовників: лідер, його діяльність, а також ситуація сприймаються конституентами і викликають або прийняття, або заперечення. Лідер та його конституанти становлять єдину систему: конституенти - послідовники - активісти - лідер. Варто зазначити, що відносини між лідером та конституентами є обопільними: конституенти впливають на лідера і навпаки. Таким чином, лідер також може змінювати свою соціальну опору. Дана теорія зробила внесок у розвиток двох наступних теорій, в яких взаємовідносини між лідером та послідовниками розглядаються як соціальний обмін.

Значний внесок в розвиток теорії обміну зробив західний науковець Е.Голландер, відомий своєю моделлю «кредит довіри» (idiosyncrasy credit). За даною моделлю, статус лідера для послідовників є своєрідним «рахунком». Лідер отримує «кредит» - послідовники вірять і підтримують його, хоча результат його діяльності поки що невідомий, і, якщо результат є відповідним, «кредит» стає міцнішим. При цьому, лідери можуть відхилятися від існуючих норм, а їхня діяльність - бути інноваційною. Отже, лідерство - це обмін. Лідер допомагає послідовникам оцінити реальність та досягти спільної мети, послідовники надають йому «кредит довіри» - визнання статусу лідера, легітимацію його діяльності та харизму. Цікаво, що харизму Голландер також відносить до «кредиту довіри» - іншими словами, саме послідовники вирішують, чи має лідер харизму. Більше того, харизма не є чимось даним, а залежить від відповідності діяльності лідера: лідер може втратити харизму, якщо його діяльність не відповідає очікуванням послідовників.

Доволі відомою є трансформаційна теорія Дж. Бернса. Як і її попередник - теорія обміну - трансформаційна теорія визначає послідовників головним елементом лідерства. Однак, дана теорія є відмінною від теорії обміну в такому аспекті: трансформаційне лідерство виникає тоді, коли взаємодія між лідером та послідовниками має наслідком підняття учасників на вищі щаблі мотивації та моральності.

Відомий дослідник лідерства Б. Басс характеризує трансформаційних лідерів так. Такі лідери харизматичні. Вони мають переконання та цінності та наголошують на важливості мети, відданості та етичної складової їхніх рішень. Вони надихають, артикулюють певне бачення майбутнього та інтелектуально стимулюють своїх послідовників. Нарешті, такі лідери намагаються ставитися однаково та враховувати інтереси усіх послідовників [6, с.133].

Таким чином, лідери за трансформаційною теорією артикулюють цілі та бачення кращого майбутнього для послідовників. Таке бачення часто ґрунтується на фундаментальних цінностях - свободи, рівності, справедливості. На послідовників також покладаються певні очікування. Вірування лідера в те, що послідовники є важливими та спроможними сприяти досягненню поставленої мети, має слугувати мотиваційним чинником для останніх.

Не важко помітити, що теорія обміну має багато спільного із концепцією «суспільного договору»: в обмін на мир та безпеку, народ віддає свою владу правителеві. Звідси, діяльність лідера є виправданою, коли вона забезпечує такий обмін, інакше люди мають право змінити лідера - ідея, що висловлювалася Т. Гоббсом та Дж. Локком. Теорія трансформаційного лідерства співвідноситься із ідеями Ж.-Ж. Руссо: лідер має бути здатним змінити людську натуру, перетворити індивіда на громадянина, який би брав участь в прийнятті рішень.

Теорії, що розвивалися пізніше - у 90-х рр.

ХХ ст., уособлюють синтез своїх попередників: в них розглядається як лідер, так і його поведінка, ситуація, в якій має місце його діяльність, а також його відносини із послідовниками. Серед таких теорій - реля- ційна, когнітивна та конструктивістська.

В межах реляційної теорії аналізується такий аспект лідерства як прийняття рішення та вплив різних рішень на бажання послідовників підтримувати лідера. Так Т.Тайлер та А.Лінд зробили висновок, що в вищезгаданому контексті процедурна справедливість є більш важливою за дистрибутивну. Іншими словами, бажання людей підкорюватися (а потім - підтримувати) тим чи тим рішенням базується на тому, чи вважають люди власне процедуру прийняття рішення справедливою, а не на тому, що наслідки цих рішень можуть принести користь. Пояснення цьому факту науковці вбачають в наступному: люди вважають себе більш здатними оцінити, чи є процедура прийняття рішення справедливою, ніж спрогнозувати наслідки прийняття рішення. Зазвичай, відмічають вчені, чесні неупереджені лідери, які проявляють турботу щодо потреб людей (а, отже, розділяють цінності цих людей), сприймаються як такі, що можуть забезпечити справедливу процедуру прийняття рішення. За таких умов індивід легітимізує діяльність лідера та добровільно йому підкорюється. Цікаво, що така ідея співзвучна із ідеями Фройда щодо емоційної прихильності до лідера.

В межах когнітивної теорії лідерство розглядається як форма соціального пізнання. Зокрема, американський дослідник Г.Гарднер відмічає важливу роль слів лідера, які потім вплітаються в цілі історії. Основним елементом лідерства науковець вбачає в створенні та втіленні історій про ідентичність: лідери розказують історії «.про себе та свої групи, про те, звідки вони походять і куди прямують, про те, чого бояться, проти чого борються і про що мріють» [7, с. 14]. Головними героями в цих історіях виступають лідер та послідовники. Історії є динамічними: з часом вони розгортаються і за допомогою діяльності лідера перетворюються на реальні події.

Конструктивістська теорія, також відома як група імпліцитних теорій, зосереджена на дослідженні уявлення людей про лідерів - «лідерській схемі» (leadership schemata). Американський дослідник Р. Лорд виокремив низку рис характеру, із якими часто асоціюють лідера, серед яких - компетентність, чесність, розуміння, рішучість та освіченість. Інший дослідник цього напряму Р. Кенні виокремив шістнадцять очікувань, які потім були об’єднані в чотири прототипи. Дані очікування - очікування щодо лідерської поведінки. Як зазначає вчений, люди зазвичай очікують обізнаності лідера із метою групи та готовності взяти на себе відповідальність. Психолог К. Сімонтон відмічає, що від лідерів очкується, що вини будуть сильними, активними та добрими. Варто зазначити, що більшість концепцій даного напряму розділяють таку ідею Фройда: індивід, що заявляє свою владу в групі, робить це із імпліцитної згоди цієї групи. Англійський психолог М. Хогг додає: якщо послідовники вирішили, що певний індивід - лідер, вони схильні приписувати лідерові вроджені лідерські здібності або харизму та конструювати харизматичну лідерську особистість.

Отже, розвиток теорій лідерства не є лінійним. Як видно, деякі теорії трансформувалися в інші, деякі продовжують впливати на нові теорії. Разом із тим, на значну частину теорій, що розвивалися у ХХ ст., суттєво вплинули ідеї теоретиків-класиків. В цьому контексті, Е. Кудряшова зазначає, що теоретики- класики аналізували феномен лідерства за трьома основними напрямами: пошуки обґрунтування необхідності інституалізації лідерства, визнання одного типу лідера - справедливого мудреця, який дає країні свої закони та рятує її в складний час, та реорганізація політичних інститутів [8, с. 33-34].

З огляду на предмет соціальної філософії - суспільство як цілісна система, а також із врахуванням центральної проблеми - проблеми людини, проблема лідерства в межах соціально-філософського знання може розглядатися так. По-перше, як взаємовплив індивідного й соціального - взаємодія між людиною та соціальним світом. По-друге, як розвиток суспільства в результаті творчої діяльності людей - лідерів, які є найбільш активними членами суспільства. Людина займає значуще місце в ході соціального розвитку, і аналіз людини як суб’єкта суспільного життя та її діяльність є однією з найважливіших проблем в соціальній-філософії. Незважаючи на те, що соціальні зміни можуть бути зумовлені історичним процесом, це не виключає активність соціального суб’єкта: «відбудеться певна історична подія або не відбудеться, прискориться її реалізація, або, навпаки, уповільниться, залежить від суб’єктивного фактора» [9, с. 89]. Хоча й суб’єктивний фактор не може спричинити докорінних змін, коли діють об’єктивні закони, «особисті особливості людей, що керують, визначають індивідуальну фізіономію історичних подій» [10, с. 90].

Таким чином, роль особистості в історії, співвідношення детермінізму та свободи - об’єктивні та суб’єктивні фактори виникнення та існування феномену лідерства - можуть бути темою подальших розвідок у даному напрямі.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Stogdill, R. Handbook of Leadership / Bernard M Bass, Ralph M Stogdill. - 3 Sub edition. - N.Y.: Free Press, 1990. - 1184 p.
  2. Кудряшова E.B. Лидер и лидерство: исследования лидерства в современной западной общественно-политической мысли. - Архангельск: Изд-во Поморского государственного ун-та, 1996. - 256 с.
  3. Симагин А. B. Лидерство в системе социального партнерства (социально-философский анализ): дис. канд. филос. наук : 09.00.11 / Симагин Александр Васильевич. - СПб.,2007. -205 с.
  4. Резник М.Ю. Введение в социальную теорию: социальная системология/Ю.М.Резник. -Ин-тчеловека. -М.: «Наука», 2003. - 525 с.
  5. Андрущенко В.П. Соціальна філософія. Історія, теорія, методологія: Підручн. для вищ. навч. закл. / В.П.Анд- рущенко, Л.В.Губерський, М.І.Михальченко. - Вид.3-є, випр. та доп. - К.: Генеза, 2006. - 656 с.
  6. Bass, В. М. Does the transactional-transformational leadership paradigm transcend organizational and national boundaries? / B.M.Bass // American Psychologist. - 1997. - #52(2). -p. 130-139.
  7. Gardner, H. Leading minds: An anatomy of leadership /H. Gardner. - N.Y.: Basic Books, 1995. -416 p.
  8. Кудряшева E. В. Лидерство как предмет социально-философского анализа: дис. ... доктора филос. наук: 09.00.11 / Кудряшева Елена Владимировна. - М., 1996. - 359 с.
  9. Крапивенский С.Э. Социальная философия: Учебник для студентов гуманитарно-социальных специальностей высших учебных заведений. - 4-е издание исправленное. -М.: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС. -2003. -416 с.
  10. Там само.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць