Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Людський фактор та специфіка його активізації у соціально-філософських дослідженнях


Загуменна Н.В.
аспірантка

Розглядається процес еволюції поняття «людський фактор», висвітлюється специфіка даного поняття, його активізація в процесах соціальних трансформацій та значущість для динаміки і темпів розвитку суспільства.

Аналіз праць вітчизняних та зарубіжних дослідників засвідчує, що на сьогоднішній день зростає увага соціально-філософських наук до людських споглядальних та творчих здатностей, до шляхів їх активізації, що співпадає з загальною закономірністю розвитку сучасної науки в цілому: об´єднання зусиль і концентрація досліджень на проблемі людини. Дана тенденція передбачає перехід до «людського виміру» життя суспільства, коли індивід як виробник і споживач знаходиться в центрі соціально- філософських проблем. Адже в сучасному світі людина і її розвиток - це не тільки фактор, який створює суспільне багатство, але й критерій прогресивності соціальних змін у суспільстві.

В умовах соціальних трансформацій людський фактор починає відігравати все більшу роль у процесі вироблення і прийняття суспільних рішень, а також в процесі життєдіяльності суспільства, що обумовлює актуальність дослідження еволюції та сутності поняття «людський фактор».

Термін «фактор» (від лат. factor - рушійний) у наукових дослідженнях використовується у значенні причини, рушійної сили будь-якого процесу або явища, яка визначає його характер або одну з його характерних рис.

Одна з перших спроб розкрити зміст поняття «людський фактор» була зроблена в 1930 році радянським вченим М.М. Добротворським, хоча сам термін був сформульований пізніше як результат перекладу і скорочення вислову «Human factors engineering» (буквально - техніка людських чинників), використовуваного в США для позначення як галузі знань, так і процесу проектування систем «людина - машина» з метою забезпечення ефективності, надійності і безпеки діяльності людини.

Проте теоретико-методологічні основи вивчення людського фактору були закладені в працях радянських вчених в 70-80-х роках ХХ століття - В. Антоненко, М. Кагана, О. Ільїна, М. Добротворського,

А. Уледова, Г. Осипова, В. Шинкарука та інших. В працях сучасних російських вчених, а саме Н. Абрамо- вої, М. Абсави, Т. Заславської, Ж. Бакаєва, людський фактор розглядається в основному в економічному або управлінському ракурсі.

В сучасній українській соціально-філософській думці поняття «людський фактор» не набуло ґрунтовного теоретико-методологічного аналізу, практично відсутні фундаментальні дослідження, де б дана проблема системно аналізувалася. Зважаючи на це, цілком актуальним та обґрунтованим є дослідження теоретичного і прикладного значення поняття «людський фактор». До проблем, пов´язаних з розвитком людського фактору в сучасних умовах відносяться: виявлення причин, що роблять негативний вплив на кількісні параметри і якісний стан людського фактору; виокремлення функцій, які сприяють активізації людського фактору; вивчення перспектив його розвитку; вироблення заходів, які сприяють підвищенню ефективності використання людського фактору, виокремлення умов, за яких людський фактор має найбільший вплив на функціонування суспільства та життєдіяльність самої людини; дослідження людського фактору як мети суспільного прогресу та багато інших.

Поняття «людський фактор» входить в науковий вжиток багатьох наук: філософії, соціології, психології, педагогіки, медицини, науки управління тощо. І хоча поняття «людський фактор» виступає міждисциплінарним поняттям, проте досі не існує одностайності у його тлумаченні.

В узагальненому вигляді людський фактор визначається як сукупність основних соціальних якостей людини, які історично склалися в суспільстві, а саме: ціннісні орієнтири, моральні принципи, норми поведінки, життєві плани, рівень знань та інформованості, характер трудових та соціальних навичок, установки та уявлення про особисто значимі елементи соціального життя - соціальну справедливість, про права і свободи людини, про громадянський обов´язок.

Обґрунтуванням значущості людського фактору займалися всесвітньо відомі класики менеджменту - Е. Демінг, Дж. Джуран, К. Ісікава, К. Меллер, Б. Сміт, Г. Тагуті, А. Фейгенбаум, В. Шухарт та інші. В управлінні людський фактор визначається як фактор, який пов´язаний з різноманітними ролями людини при вирішенні завдань управління і повинен враховуватися вченими при розробці засобів вирішення таких завдань (моделей, методів, математичного апарату, методологій, комп´ютерних засобів тощо). В даному випадку, мова йде про фактор, який, по- перше, обумовлений різноманітними ролями людини в життєвому циклі створення і практичного застосування розроблених засобів вирішення завдань управління, по-друге, впливає на практичне значення і адекватність практичного застосування теоретичних результатів [1, с.19].

У психології під «людським фактором» розуміють людський компонент управління, тобто особу, групу, колектив, суспільство, які включені в управлінську систему. У більш конкретному розумінні «людський фактор» - це внутрішній світ людей - їх потреби, інтереси, установки, переживання, спрямованості тощо.

Представники різних галузей соціальної науки намагалися довести приналежність категорії «людський фактор» до своєї галузі. Це знайшло відображення в зародженні тенденції подолання традиції, в межах якої людина розглядалася лише як елемент суспільної системи, як один з факторів виробництва, як головний творець економічного ефекту. Людський фактор був предметом не лише такої методологічної основи для всіх економічних наук, як політична економія, яка визначала людський фактор як сукупність способів впливу на економічну діяльність, але й для соціальних наук, які значення сутнісної сторони поняття «людський фактор» повністю виводили з феномену людини як конкретного цілого з багатоманітними і складними зв´язками та стосунками. Таким чином «людський фактор» з однієї сторони розглядався як економічна категорія, з іншої як категорія соціологічна.

Радянський вчений Ільїн О.І. обґрунтовував поняття «людський фактор» наступним чином: «людський фактор - спільне поняття, властиве кожному суспільному устрою. Людський фактор - категорія не економічна, а соціологічна, оскільки містить в собі весь спектр стосунків у суспільстві [2, с.11]. Проте це поняття характеризує не спосіб виробництва, а виражає сукупність соціальних явищ, характерних для даної епохи». Однак дане визначення людського фактору суперечливе, оскільки, якщо припустити, що людський фактор - категорія спільна для кожного суспільного устрою, то невірним буде твердження, що нібито дане поняття характеризує «сукупність соціальних явищ», властивих даній епосі. Мабуть, щоб уникнути цієї суперечності, автор пише, що, хоча це поняття «містить весь спектр суспільних стосунків», проте не характеризує спосіб виробництва. Проте у спектр суспільних стосунків, насамперед, входять саме виробничі стосунки, які завжди навантажені специфічним змістом і характеризують той чи інший спосіб виробництва.

Таким чином, поняття «людський фактор» визначає місце людини у відповідній системі суспільного виробництва і всій системі виробничих стосунків. Це, у свою чергу, передбачає необхідність наповнення конкретно-історичним змістом відокремленої від соціально-економічних умов характеристики людини як продуктивної сили. Виходячи з цього, сучасний російський дослідник М.Д. Абсава вважає, що «людський фактор» потрібно розглядати не як спільну, а як специфічну категорію певного способу виробництва, а саме такого суспільства, в якому людина розглядається не лише як головна продуктивна сила, як передумова і активний елемент виробництва, а як одночасно початковий і кінцевий пункт всього суспільного руху, як його активний початок і кінцевий результат, як головний засіб і дійсна мета суспільного виробництва [3, с. 44-45].

Доречно також наголосити на трактуванні поняття людський фактор в радянській науці. Адже в Радянському Союзі інтерес суспільних наук до поняття «людський фактор» був надзвичайно високим - з´ясування суті людського фактору та способів його активізації було однією з фундаментальних теоретико-практич- них завдань, що ставилися перед радянською наукою. Обґрунтовувалося це тим, що суспільство визначалося таким, що знаходилось на важливому переломі в соціально-економічному розвитку. Велике значення, яке надавалося людському фактору і вирішенню тогочасних завдань соціалістичного будівництва, визначалося положенням людини в системі виробничих сил суспільства. Людина за радянських часів виступала як головна виробнича сила, творець знарядь праці та технологій, а діяльність, і, перш за все, виробнича, визначалася засобом розвитку людини.

У Радянському Союзі у 80-х роках ХХ століття питання про людський фактор, його сутність та структуру активно обговорювалися в науковій літературі та на наукових конференціях. Дебатувалося питання про співвідношення цього поняття з поняттями «суб´єктивний фактор», «соціальний фактор», «людина» тощо. При цьому одна частина дослідників ототожнювала поняття «людський» і «суб´єктивний» фактори, інша - протиставляла їх, одна ототожнювала поняття «людський фактор» з соціальним (Т.І. Заславська), інша вважала за необхідне виділяти в ньому природні риси людини (Н.М. Береговий).

Центральне місце в дискусіях займало питання про співвідношення понять «людський фактор» і «суб´єктивний фактор». Виявляючи деякі відмінності між поняттям суб´єктивний і людський фактор, радянський вчений А.К. Уледов підкреслює, що «суб´єктивний фактор» - це не соціальна діяльність або суб´єкт діяльності, а якості суб´єкта, що виявляються в діяльності, і, перш за все, ідеологічні та соціально-психологічні [4, с. 18]. Активізацію людського фактору він розглядає як розвиток соціальних якостей особистості. На його думку, «активізувати людський фактор - означає підтримувати, укріплювати і розвивати кращі соціальні якості людей». А.К. Уледов диференціює ці поняття на тій підставі, що поняття «суб´єктивний фактор» використовується при аналізі великих соціальних груп та спільнот людей як суб´єктів історичного розвитку, а поняття «людський фактор» конкретизує і доповнює поняття «суб´єктивний фактор» [4, с. 22-23].

Таку саму позицію, а саме - зведення людського фактору до особистого, відстоюють й інші автори (А.М. Екмаян та інші). Проте з такою позицією не можна погодитись, оскільки при такому трактуванні особистість розглядається у відриві від соціальних груп, класів, поза якими вона не може існувати і розвиватися. На наш погляд, людський фактор в структурному відношенні включає особистості, а також класи, соціальні групи і їх організації - суспільні та політичні, охоплює різноманітні кадри (виробничі, наукові, політичні тощо).

Проте в цілому можна погодитися з точкою зору російського вченого Є.М. Бабосова, який вважає, що людський фактор - це цілісна система соціальної діяльності, направленої на зміну, розвиток і вдосконалення суспільства та умов життєдіяльності самої людини [4, с. 28].

Інший російський вчений - академік Т.І. Заслав- ська - визначає людський фактор як соціальний феномен і говорить, що «це система взаємодіючих, що займають різне положення класів, шарів і груп, діяльність і взаємодія яких забезпечує прогресивний розвиток суспільства» [5, с. 35]. Іншими словами, людський фактор розкриває людину в багатьох вимірах: як працівника, як громадянина і сім´янина, як людину у всьому різноманітті її відчуттів і помислів.

Структура поняття «людський фактор» в радянській науці включала в себе наступні основні елементи: соціально-класові риси радянської людини, її ідейно-моральні та професійно-трудові якості, а також духовне багатство і фізичну довершеність [6, с. 3]. Важливе місце в структурі людського фактору займали також ідеологічні процеси суспільства. Таким чином, функціонування людського фактору проявлялося, перш за все, крізь призму діяльності людини, а активізація людського фактору означала, по суті, активізацію діяльності людей - виробничої, соціальної, політичної, ідеологічної тощо.

На думку радянського вченого В.Г. Антоненко, людський фактор поставав як вираження діяльнісної сутності людини, активний діяльнісний прояв, реалізація людиною її інтересів, здібностей, світоглядних і ціннісних установок, творчої енергії та волі в здійсненні суспільних цілей і завдань [7, с. 91]. Також поняття людський фактор пов´язувалося з активністю і визначалося як близьке поняттям «соціальна активність», «творча активність» людини, мас.

Отже, людський фактор варто розглядати як прояв всієї сукупності особистісних якостей людини, які впливають на її трудову активність. Дане поняття вказує на вирішальну роль людини в процесі виробництва. Людський фактор - це працівники підприємств, установ та організацій, об´єднані для спільної діяльності. У структурному плані - це, насамперед, особа, робоча група, трудовий колектив. Крім того це колективний суб´єкт суспільного життя, що має соціальну, демографічну, економічну і політичну структуру, взаємодію елементів якої забезпечує розвиток суспільства.

Незважаючи на все ж таки певну невизначеність поняття «людський фактор», він за сучасних умов соціальних трансформацій є предметом інтересів загальної теорії систем, економіки, філософії, психології, соціології та інших наук. Увага до людського фактору безпосередньо пов´язана з необхідністю усвідомлення його як необхідної складової у прискоренні суспільного та соціально-економічного розвитку, який неможливо забезпечити, використовуючи авторитарні, адміністративно-бюрократичні методи управління.

Радянська адміністративна система управління, що формально визнавала особливу роль людського фактору, насправді відкидала його змістовність, базувалася на принципах беззаперечного підпорядкування і призводила зрештою до відчуження особи від інтересів суспільства, робітників - від суспільних цілей та інтересів, була пов´язана з надлишковою централізацією і бюрократизацією всієї системи управління. В той же час можна з впевненістю сказати, що в умовах соціальних трансформацій ефективність економічних методів управління не може бути реалізована без активізації людського фактору, який в соціально-філософських дослідженнях постає як один з визначальних у життєдіяльності як самої людини, так і суспільства в цілому.

Конкретними причинами, які призвели до розуміння важливості та необхідності дослідження людського фактору, можна вважати усвідомлення людини головною рушійною силою суспільного розвитку [8, с. 195], дедалі швидший розвиток інформаційно- комунікаційних технологій, інтелектуалізацію праці, перехід на якісно новий рівень суспільної кооперації та спеціалізації діяльності людей. За цих умов людина постає як ключова постать соціально-культурної трансформації, як така, що є творцем і носієм соціальної активності та культури. Адже сьогодні широкі світоглядні позиції та високий інтелектуальний рівень особистості є її духовним ядром та способом самовизначення в світі. Все це формує обрій бачення світу, позицію людини щодо життєво важливих моментів буття, до того ж позицію не лише теоретичну, а й практичну, яка визначає не лише цілі, ідеали і сенс життєдіяльності, а й засоби їх реалізації, сам спосіб соціальної активності.

Соціально та культурно розвинена людина володіє величезним ресурсним потенціалом, але в той же час вона є складнішим об´єктом управління, ніж людина пасивна. Також варто враховувати, що інтереси та потреби людей стають більш різноплановими та ґрунтовними. Тому управління людським фактором, його активізація повинні відрізнятися різноманітністю методів, гнучкістю, цілеспрямованістю. Авторитарна адміністративно-бюрократична система управління цього робити не вміла. Вона руйнувала людський фактор тим, що використовувала для здійснення своїх цілей примус і репресивні методи, які не відповідали соціальній ситуації, приводили до неефективного використання соціальних ресурсів та людського потенціалу.

На даному етапі розвитку суспільства роль людського фактору пов´язана з положенням, згідно з яким етичні закони, моральні та етичні норми, що діють в суспільстві, часто виявляються сильнішими та ефективнішими за юридичні і адміністративні закони [8, с. 197]. Таким чином, активізація людського фактору являє собою багатогранну проблему, до якої відносяться також складні процеси формування моральних цінностей, проблеми сім´ї та виховання, фізичного та духовного здоров´я суспільства, збереження культурних традицій, кадрової та соціальної політики, освіти тощо. Активізацію та дослідження людського фактору варто також розглядати з точки зору соціально- психологічних аспектів діяльності людей.

Виходячи з цього діяльність людини має бути направлена не лише на перебудову суспільства, але і на постійне самовдосконалення. Тому у зміст поняття «людський фактор» також мають бути включені категорії культури, мистецтва, цивілізованості, прагнення до досконалості. Адже за умов соціальних трансформацій людство постає як єдине ціле, кожній елемент якого відіграє важливу роль та впливає на весь комплекс взаємодій у суспільстві.

Таким чином, сучасні процеси розвитку суспільства характеризуються посиленням ролі людського фактора, який визначає специфіку, динаміку і темпи розвитку суспільства, особливо в кризові періоди, на етапах якісних перетворень суспільних структур. Проте людський фактор суспільних перетворень має внутрішнє протиріччя. Сили прогресу та сили консерватизму, сили динамізму та сили інерції, гальмування, створюють своєрідний «паралелограм» соціальних сил, що відбивається на характеристиках його потужності та спрямування. В залежності від співвідношення цих сил, спрямованості їх соціальної активності і, як наслідок, потужності дії, людський фактор набуває у різних точках соціального простору те чи інше значення і може діяти і як фактор прискорення суспільного розвитку, і як фактор гальмування цього процесу.

Наука покликана вивчати людину в усіх аспектах з урахуванням багатьох факторів для її життєдіяльності. Тому, на нашу думку, людський фактор - це комплекс психофізіологічних особливостей людини та її соціальних ролей, що визначають функціонування людини як суб´єкта діяльності в системі соціальних, економічних, виробничих, науково-технічних, організаційно-управлінських та інших стосунків.

Незважаючи на наявність багатьох точок зору щодо розуміння сутності та значення людського фактору, в сучасній соціально-філософській науці дослідження даного поняття виступає багатогранною проблемою. Тому в сучасних умовах важливо розглядати людський фактор в цілісному вигляді крізь призму взаємопов´язаних зв´язків людина - світ, як комплекс функцій та обставин, що забезпечують розвиток суспільства та соціальний прогрес.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Абрамова Н.А. Человеческий фактор в управлении /Абрамова Н.А., Гинсберг К.С., Новиков Д.А. - М., 2006. - 496 с.
  2. Ильин А.И. Личный фактор общественного производства и проблемы его активизации// Ильин А.И. - Л.: Издательство ЛГУ, 1991. - 186 с.
  3. Абсава Н.Д. Куда девался «человеческий фактор»?! / Абсава Н.Д. // Человек постсоветсткого пространства: Сборник материалов конференции. Выпуск 3 / Под ред.В.В. Парцвания. - СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2005. - С. 42-47.
  4. Человеческий фактор (мировоззренческий аспект) / Алма- Ата: Наука, 1989. - 336 с.
  5. Заславская Т. И. Социетальная трансформация российского общества. Деятельностно-структурная концепция. / Заславская Т.И. - М., Дело, 2002. - 567 с.
  6. Рыжко Н.И. Человеческий фактор: структура и функции / Рыжко Н.И. - К.: Общество «Знание» УССР, 1986. - 16 с.
  7. Главное - это человек : материалы круглого стола журналов «Коммунист», «Коммунист Украины», «Філософська думка» в Киеве // Коммунист. - Издательство ЦК КПСС «Правда», «Коммунист», 1987. - № 5. - С. 90-100.
  8. Заславская Т.И. Социология общественной жизни: очерки теории/ Заславская Т.И., Рывкина Р.В. - Новосибирск: Наука, 1991. -362 с.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць