Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Соціальний капітал: концептуальна невизначенність у соціально-філософському дискурсі


Гончаренко Н. А.
аспірантка

У статті розглядаються основні теоретичні підходи щодо визначення змісту соціального капіталу, досліджується його взаємозв´язок з іншими формами капіталу -фізичним, людським, культурним, інтелектуальним, інформаційним і т. д.

Поняття «соціальний капітал»(воо\а\ capital) як «концептуалізація нематеріальних ресурсів спільноти, загальних цінностей і довіри »[1, с.4] є предметом дослідження не лише економістів і соціологів, а й філософів. Необхідність соціально-філософського аналізу людських взаємин є наслідком переосмислення історико-культурних цінностей та розкриття логічного смислу сучасних практик людської діяльності. Оскільки історичний поступ у час глобалізації світових процесів та трансформації ціннісно-цільових орієнтацій охоплює весь соціальний простір і час, коли перед кожною людиною як особистістю постає завдання не просто адаптуватися до умов сучасного світу, а окреслюється вимога до критичної оцінки та наукового пошуку. Ця тенденція щодо конструювання соціальної та онтологічної реальності у формі нової парадигми Постмодернізму, щодо визначення якої й досі ведуться дискусії, висуває питання ролі «інтелектуального суб’єкту у продукуванні нових соціальних відносин » [2, с. 32].

Для роз’яснення механізмів інституційної структури соціального буття особистості у суспільстві та визначення ролі «інтелектуального суб’єкту» звернемося до основних теоретичних підходів щодо розуміння феномену соціального капіталу, які подають адекватне концептуальне визначення соціального капіталу як категорії соціально-філософського дискурсу.

Дійсно, поняття «соціальний» капітал надає новий вимір діалогу про розвиток » [3, с.23], зазначає венгерський професор П. Тамаш. Традиційні дослідження соціального капіталу як фактору економічної та соціальної доцільності процесів виробництва, не є достатнім для цілісної теоретичної реконструкції знань щодо узгодження нових форм практик людини та її «ментальних звичок» з новими інституційними формами організації суспільно-політичного життя (громадськими організаціями, неформальними групами, клубами, інтернаціональними недержавними структурами).

На сьогодні існує чимало досліджень щодо феномену соціального капіталу. Більшістю сучасних науковців поняття «соціальний капітал» інтерпретується у якості метафори, що визначає переваги щодо кращої зв’язності індивіда у структурі, отримані ресурси якого на володіння мережею інституалізованих відносин збільшують можливість майбутніх переваг як самого індивіда, так і групи, спільноти. Наприклад, у роботі американського дослідника Рональда Барта «Слабкі місця структури в порівнянні з завершеною мережею соціального капіталу» (2000 р.) на основі емпіричного дослідження соціального капіталу груп та організацій пояснюється мережева структура соціального капіталу. Автор пише: «соціальний капітал є не простою сутністю, а варіацією різних сутностей із такими спільними характеристиками: 1) усі сутності складаються із деякого аспекту соціальної структури та 2) сприяють здійсненню деяких вчинків індивідів, які належать до цієї структури» [4]. Соціальний капітал є закритою мережею, де люди можуть взаємодіяти на рівні неформальних відносин. Мережа - це система функціонування соціального капіталу як інституту соціальної реальності. Тому, суспільство уявляється ринком, де відбувається комунікація індивідів. Допуск до мережі є проявом соціальної мобільності - горизонтальної чи вертикальної. Р. Барт визначає три механізми соціальних мереж: 1) очевидність заохочення та спільні досягнення вигоди; 2) очевидність творчих зусиль та об’єднання зусиль заради конкретних переваг; 3) очевидність створення структури зі «слабкими місцями». Для підтвердження власної позиції щодо ролі метафори соціального капіталу Рональд Барт наводить наступні аргументи. По-перше, що соціальний капітал є контекстуальним доповненням людського капіталу. По-друге, що соціальний капітал має мережеву структуру, оскільки експлікує кращу зв’язність індивідів. На наш погляд, дана позиція є лише однією із варіацій, де критерієм детермінації виступає структурна складова. Така позиція підтримується Дж. Коулменом, Н. Ліном, Дж. Еверетом, О. Демковим, А. Ша- дріним, де соціальний капітал виступає механізмом отримання ресурсів. Протилежної позиції дотримуються Ф. Фукуяма, Дж. Філд, П. Бурдьє, О. Захарченко, зосереджуючи увагу на взаєминах довіри, спонтанних асоціаціях та зобов’язаннях як домінантних складових соціального базису як модерній культурі індивідів, груп та спільнот у якості «ресурсів відносин». П. Бурдьє у роботі «Форми капіталу» зазначає: соціальний капітал «являє собою сукупність реальних чи потенційних ресурсів, пов’язаних з володінням стійкою мережею більш чи менш інституалізованих відносин взаємного знайомства та визнання» [5, с. 67]. Держави із високим рівнем довіри та показниками активної громадянської залученості отримують статус демократичних та ліберальних із позитивним соціальним капіталом (наприклад, США). Тому, більшість дослідників сходяться на тому, що країни пострадянського простору (посткомуністичні) не володіють достатнім запасом соціального капіталу, який виявляється запорукою успішного розвитку в усіх провідних сферах суспільного життя: політичній, економічній, соціальній тощо. На нашу думку, структура соціального капіталу може бути відображена у вигляді нелінійної системи, де мережевий та інституційний рівні соціального капіталу є сходинками до цілісної картини прояву феномену соціального капіталу, де перший та другий є підпорядкованими системами, оскільки соціальний капітал виконує функцію інтегративної системи. Він як метаінститут соціального буття об’єднує функціональний та етико-практичний аналіз, економіко-со- ціальний підхід, політичні дискусії, культурно-історичні пошуки як «гуманітарну експертизу».

Теорія соціального капіталу є найбільш рухомою теорією, оскільки вона зосереджує свою увагу на таких ключових поняттях як відносини та зв’язки. Саме поняття «соціальний капітал» було впроваджене до наукового обігу в 80-90-ті роки XX ст. завдяки працям Дж. Якобса (J. Jacobs), П. Бурдьє (P. Bourdieu), А. Портеса (A. Portes), Дж. Коулмена (G.J. Coleman) та Р. Патнема (R. Putnam). Хоча перше згадування концепту у 1916 році приписують Л.Дж. Ханіфану (L.J. Hanifan) - державному інспектору сільських шкіл у Західній Вірджинії. Даний термін був вжитий ним у значенні детермінації речовинних субстанцій, які охоплюють більшу частину повсякденного життя людей, таких людських якостей як добра воля (good will), братство (fellowship), співчуття (sympathy) і співпереживання (social intercourse).

Методологічний та герменевтичний підходи допомагають розкрити погляди щодо природи соціального капіталу, який має досить розгалужену структуру. На основі цього виділяють такі 3 рівні аналізу: 1) мікрорівень, 2) мезорівень та 3) макро- рівень. Перший рівень відповідає індивідуальному рівню аналізу, де основною одиницею системи є індивід. Даний погляд висвітлюється у працях П. Бурдьє, Дж. Коулмена, Г. Беккера. Наприклад, у праці П. Бурдьє «Форми капіталу« соціальний капітал індивіда визначається мережею його зв’язків, сумою накопичених ресурсів (культурного й економічного) і тим, як успішно індивід може привести їх у дію. Французький соціальний філософ наголошує на факті вкоріненості соціального капіталу, поряд з культурним, в економічному, як такому, що є джерелом людських вчинків, але й соціальним полем відмінних систем модерного суспільства : культури та економіки. Тому, освіта і виховання виступають первинними умовами для формування індивідуального соціального капіталу. Другий - мезорівень, відповідає таким осередкам володіння соціальним капіталом як сім’я, група, корпорація, громада, спільнота та відповідним відносинам між ними. Р. Патнем, описуючи політичне та культурне життя в Італії та США, розкриває сутність таких понять як асоціації, клани, громадянське суспільство, що формують соціальні мережі власного соціального капіталу, будуючи відносини всередині мережі на основі таких якостей індивідів як взаємність та надійність, уподібнюючи соціальний капітал до громадянської чесноти. На третьому рівні - макрорівні, соціальний капітал виявляється предметом аналізу взаємодії мікро- та мезорівнів, тобто системою взаємовпливів індивіда на групу чи спільноту. До даного напрямку слід віднести Ф. Фукуяму (F. Fukuyama) та Дж. Філда (J. Field), які детермінують соціальному капіталу функцію культурного компоненту сучасних суспільств.

Соціальний капітал - складний феномен, оскільки для нього характерна зміна соціального простору та поля перебування. Трансформація його у інші форми стає можливою завдяки еволюції традиційного первісного значення категорії «капіталу» до наукоємної термінології інших наукових дисциплін. Термін «капітал» має етимологічно латинське коріння, де «ca- pitalis» означає «головний, важливий». Тому, соціально-філософський аналіз може слугувати основою для пошуку мотивів, цілей, смислів людської діяльності із залученням форм матеріального стану речей у світі. Суспільство «виробництва та споживання», за словами філософа-постмодерніста Ж. Бодрійяра, постулюється як реальні та дійсні смислові константи суспільного буття. Обмін інформацією та залучення до сфери дослідження не лише теоретично, а й практично-прикладного знання розширює межі розуміння, що спрямоване на вивчення аналізу поведінки людини у соціальній системі, тобто існування її як особистості. Не кожне суспільство здатне усвідомити потребу взаємодії та колективної діяльності, кооперації ресурсів, що пов’язані із проблемами соціальної нерівності, співпраці та солідарності заради подолання стихійних чи глобальних загроз, формування культурного підґрунтя нації, спільноти, етносу, поширення соціальної мережі зв’язків та комунікації, встановлення діалогу «порозуміння», якого бракує людству. Особливою відмінною рисою соціального капіталу є те, що він є надбанням всього суспільства, хоча кожен, хто хоче долучитися до нього повинен долучитися до практик людської діяльності, що виявляються у якості форм людських практик мовного та немовного характеру.

Історичність поняття «соціальний капітал» зумовлена як відомою традицією марксистського розуміння капіталу і більш давньою античною філософією. У К. Маркса капітал - це «самозростаюча» вартість, яка включає виробничі відносини, процес праці та впливає на характер розвитку суспільно-економічних відносин та устрою суспільства. Хоча у античній філософії вперше було визначено капітал у якості культури ведення господарства, що є практичною необхідністю кожного громадянина. Для окреслення специфічних особливостей соціальної структури тогочасного суспільства було запроваджене поняття господарство - «міська культура ойкосу» разом із її проявами товарообміну, державно-політичним устроєм міста, зростаючим майновим розшаруванням населення, рабовласницькою працею, громадянськими правами та військовими повинностями, вперше виокремивши такі поняття як спільнота та господарство [6, с. 32]. Адже у кінці XX - на початку

XXI ст. філософська думка знову виявляє інтерес до практичної філософії, яка охоплює дисциплінарне поле етики та економіки. Це не лише пошук нових ціннісних орієнтацій та форм соціальної інтеграції, але й рефлексія над проблемами самосвідомості, взаємовизнання індивіда як особистості, осмисленням свободи у просторі соціального буття духовної та предметно-виробничої діяльності.

Як стратегія реалізації морально-культурного базису знання соціального капіталу необхідно розглянути такі форми капіталу як людський, культурний, інформаційний, символічний, інтелектуальний, економічний та фізичний, що є дотичними до нього.

Розглянемо докладніше існуючі погляди дослідників, підсумувавши їх розуміння щодо стосунку людського фактору у процесі цивілізаційного розвитку та особистісної реалізації у системі існуючого інформаційного (або постіндустріального) типу. Пізнання феномену людської культури, шляху минулого і прогнозування моделі поведінки в майбутньому є вивчення та розробка нового напрямку у сфері гуманітарних досліджень як знаннєвого суспільства. Соціальний та людський капітали виступають в якості стратегій регулювання людських відносин. «Гуманістично-екзистенціальний поворот», який постулюється сучасними філософами І. Бичко, Л. Гу- берським, С.Гусєвим, Г. Тульчинським, В.Ярошов- цем та багатьма іншими, засвідчують такі детермінанти «тут-буття» особистості як свобода, відповідальність, моральнісність. Це слугує поштовхом до виявлення тенденції взаємопроникнення та тісного взаємозв’язку між різними формами капіталу, який виявляється у реальній життєдіяльності суспільства таким чином: «капітал по праву є культурним капіталом, який конкретизується через такі форми, як: людський, соціальний, символічний, економічний, політичний тощо. Усі ...взаємозумовлені, взаємопов’язані. Вони утворюють певну цілісність, систему. У даній системі кожна форма капіталу прагне виконувати головну роль, але центральне місце посідає людський капітал. Власне він і виконує роль системоутворюючого ядра серед існуючих форм культурного капіталу» [7, с.32]. Тому, соціальний капітал постає не лише як ринкове явище, вартісні відносини та ціннісна альтернатива єднання, а набуває історичного масштабу як феномен XX-XXI ст.

Дійсно, між соціальним капіталом та іншими формами: людським, культурним, символічним, інформаційним, інтелектуальним, економічним, фізичним капіталами існує взаємозв’язок та взаємозалежність. Культурний капітал як інтегративна система, охоплює сферу теоретичного та практичного знання. Підхід до аналізу цінностей та вподобань людини на основі аналізу теорії культурного капіталу свідчить, що соціальний капітал може конвертуватися у культурний, де його цільове значення зводиться до створення мереж поширення знань, ідей, зв’язків, навичок, інформації. Економічні відносини та суспільно- політична діяльність вливаються до сфери культурного соціального простору діяльності людини як особистості.

Наступним є символічний капітал, що визначається як здатність формувати думки. Вперше, поняття символічний капітал у якості особливого капіталу обраних, капіталу «престижу» було введене французьким дослідником П. Бурдьє. Здебільшого символічний капітал функціонує на рівні ділових відносин.

Тому, оволодіння ним є важливим поряд із такими елементами соціального капіталу як довіра, взаємність, товариські відносини, солідарність та громадська залученість. Символічний обмін інформацією та знанням закріплює, систематизує нові ціннісні установки, що свідчить про тісний взаємовплив символічного та соціального капіталів як елементів культурного чи людського капіталів. Але символічний капітал не може існувати поза соціальним полем взаємин у суспільстві, адже є легітимним і визнаним правом особистості, що закріплюється іншими агентами володіння соціальними благами та привілеями. Деякі сучасні науковці навіть ототожнюють значення соціального, символічного та людського видів капіталу.

Дослідженням людського капіталу як елементу виробничо-економічних та суспільних відносин займаються як соціально-гуманітарні дисципліни, так і практико-технологічні інститути, організації, комітети наукових співтовариств. Людський капітал визначається як «система характеристик, що характеризують здатність людини до творчої праці з метою створення товару, послуг, доданої вартості, тобто ... якість робочої сили індивідуума.., що знаходить прояв у процесі розширеного відтворення» [8, с. 48]. Усвідомлення залучення поряд із природними ресурсами творчих сил людини приносить поряд із позитивними наслідками негативні. Людський капітал підтверджується системою формальних сертифікатів, дипломів, ліцензій та може трансформуватися у форму фізичного, функціонального, інтелектуального, інформаційного. Він має здатність накопичуватися протягом певного часу, і не може передаватися одним індивідом іншому. Людський капітал вичерпний, як і соціальний, але має здатність оновлюватися через здобуття індивідами освіти, професії, оновлення та накопичення знань і навичок.

У науці існує думка, що людський капітал є сукупністю соціального, фізичного, економічного, інтелектуального капіталів. Як свідчить практика, універсальна властивість категорії капіталу дозволяє розглядати людський капітал та культурний капітали як загальну систему людського знання, відповідно до якої розподіляються соціальні обов’язки та очікування. Хоча соціальна дійсність не може бути зведена до такої схеми, оскільки вона весь час змінюється, як і змінюється весь світ.

Фізичний капітал, описується дослідниками як сукупність таких складників: стан здоров’я, рівень працездатності, фізичні дані людини. Завдяки працям К. Маркса фізичний капітал набув якості провідного фактору, у суспільно-виробничій сфері відносин. Він є важливим складовим елементом «невідчутних» величин людського та соціальних капіталів, оскільки інвестиційними вкладаннями для нього є машини і обладнання, так і інформаційно-інтелектуальні технології. Інколи для позначення ресурсів працівника як людини, що займається певним видом діяльності використовують інше поняття - функціонального капіталу. Це здатність людини виконувати певну роботу із залученням практичних та теоретичних знань, навичок, умінь.

Сукупність грошового, продуктивного і товарного капіталів є економічним капіталом. До продуктивного капіталу відносять : засоби праці і предмети праці. Соціальний капітал має спільне коріння із економічним капіталом як системою ресурсів, що слугують різним видам людської діяльності.

Поняття інформаційний капітал, яке є ключовим у системі формування знання, де виникає проблема привласнення інтелектуального та соціального капіталу. Зарубіжні та вітчизняні дослідники намагаються осмислити та впорядкувати інтелектуальні технології, ґрунтуючись на акумулюванні економічного, людського, культурного та соціального капіталу у межах генезису інформаційного суспільства. Особливе значення набуває проблема інтелектуальної власності, яка виникає внаслідок розшарування прав власності та інформаційного хаосу «виробництва знання». Адже не лише в Україні, але й в усьому світі науковці констатують факт прояву глобалізації. Глобалізація у сфері соціального життя проявляється як інтенсифікація процесів універсалізації й експансії. Характерним прикладом є революційні зміни у сфері інформації, а останні роки минулого століття - створення всесвітньої мережі комунікації - Інтернету, що розглядають у якості інформаційної моделі глобалізації. Існуючі комп´ютерні технології стискають простір і час, роблять прозорими границі, дозволяють встановлювати контакти між людьми, що знаходяться в різних точках земної кулі. Революція в інформатиці, пронизуючи практично всі сфери життя, найбільше впливає на людську свідомість, змінюючи уявлення людей про світ і про себе. Відбувається переформатування свідомості сучасної людини, що орієнтується більше не на практичний світ розуму, а на віртуальну реальність. Отже, інформаційний капітал, як явище пост- індустріальної епохи та інформаційно-технологічної революції, взаємодіє з людським, культурним, інтелектуальним, економічним та соціальним видами капіталу. Він є одним із складових елементів інформаційного суспільства поряд із інфраструктурами телекомунікаційних технологій та базами наукового знання. Існування в межах держави національного інформаційного капіталу дає змогу вільно маневрувати соціальному капіталу громади, нації. У світлі цього, наявність нагромадження соціального капіталу може: забезпечувати регулювання впливу на процеси вільного пересування, здобуття освіти, доступного ринку праці та створення належних умов працевлаштування, наявність альтернативних сфер зайнятості, надання захисту від потрясінь та загроз.

Інтелектуальним капіталом називають здатність людини оволодівати знаннями, породжувати на його основі нові види (теоретичні, фундаментальні знання); властивість неординарного мислення (нелінійного, ірраціонального); адаптація до ситуацій та складних умов.

Отже, у підсумку приходимо до висновку, що соціальний капітал - це не лише метафора для означення тенденції етапу самоорганізації розвитку суспільства, але й чинник означення вектору суспільства знання, мережі поширення позитивного досвіду співпраці, морально-культурної системи норм, діалогічного способу мислення та взаємодії на рівні комунікативної парадигми та дискурсу. Горизонт розуміння його моральних джерел може допомогти зрозуміти власну самоідетничність та наблизитися до самовизнання індивіда як особистості. Таким чином, здолання відчуженості заради свободи особистості про яку говорять К. Маркс, Е. Фромм та Г.Г. Гадамер, викорінення жорстокості із заміною її на довіру та солідарність, висловлюються Р. Рорті, П. Бурдьє, Дж. Коулмен, Ф. Фукуяма, є проектом нової стратегії існування людства - теорії соціального капіталу.

Зрозуміло, процес систематизації концепцій соціального капіталу ще не завершений, оскільки ще досі тривають дискусії щодо його закріплення як наукової категорії знання, хоча практичне втілення соціального капіталу як метаінституту вже доведено історичними прикладами минулого століття, що засвідчують дані Світового дослідження цінностей (World Value Survey 1995-1998)[9]. Мовний досвід, моральні та культурні традиції, історична спадщина поряд з економічними, політичними та соціальними процесами історичного поступу людства детермінують структуру соціального капіталу як систему загальнодоступних благ та цінностей, що нарощуються з метою впровадження ідей ліберальної та дискурсивної демократії запропонованих у роботах Ф. Фукуями та Ю. Габермаса. Соціальний капітал як метаінститут модерних практик людської діяльності є однією із тенденцій сучасної філософської думки, яка ставить завдання відшукати істинну «мудрість спілкування» на основі ґрунтовного аналізу структури суспільного буття. Тому, переосмислення ролі «інтелектуального суб’єкту виявляється важливим завданням для управління та забезпечення доцільного функціонування суспільного життя індивідів. Соціальний капітал - «соціальний клей», на основі якого можна вибудувати стратегію логічної зваженості та прогнозованості історичного поступу людства. Соціальна відповідальність, соціальна довіра та перехресна мережа комунікативних відносин слугують базовими передумовами онтологічної структури соціального капіталу у соціально-філософському дискурсі. Тому створення нової некапіталістичної економіки - «економіки ресурсів» як мобілізації додаткових ресурсів у якості стосунків між людьми надає змогу узгодити суперечності системи «Осо- бистість-Суспільство».

ЛІТЕРАТУРА

  1. Field J. Social Capital: Key Ideas [Text] / J. Field. -Routledge. September, 2003. - 176 p .
  2. Злобина E. Личностная составляющая общественных изменений: социологический контекст [Текст] / Е.Злобина // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2003, №3, - с. 32-45.
  3. Тамаш П. Соцыальний капитал и гражданское общество в условиях постсоциализма ( на примере России). Вопросы для будущих исследований [Текст] / П. Тамаш // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства: Наукові доповіді і повідомлення III Всеукраїнської соціологічної конференції / Соціологічна асоціація України, Інститут соціології НАН України. За ред. М.О. Шульги, В.М. Ворони. - К., 2003. - с. 22-30.
  4. Burt Ronald S. Structural Holes versus Network Closure as Social Capital [Elektr. resource] /Ronald S. Burt. -University of Chicago and Institute Europeen d’Affaires (INSEAD). May, 2000. -Electr. Data: SHNC.pdf. - 144 kb.
  5. Бурдье П. Формы капитала [Текст] / П. Бурдье; пер. с фр. М.С.Добряковой // Экономическая социология. - Т.3.2002, №5, - с. 60-74.
  6. Вебер М. Соціальні причини занепаду античної культури [Текст] / М. Вебер; пер. з нім. О. Погорілого // Соціологія. Загально-історичні аналізи. Політика. - К.: Основи, 1998. - 534 с.
  7. Кондрашова-Діденко В. І. Соціально-економічний аналіз сутності культурного капіталу [Текст] / В.І. Кондрашова- Діденко // Вісн. Київ. Нац. ун-ту ім. Т. Шевченка. Серія: Економіка. Вип. 68. -2004. -с. 10-13.
  8. Близнюк В. Людський капітал - важливий чинник соціально-економічного розвитку суспільства [Текст] /В. Близнюк // Бюлетень (ЄАІ). - 2007, №5 (17), - с. 47-52.
  9. Smith M. K. Social capital [Elektr. resource] / M. K. Smith. The encyclopedia of informal education, 2007. - Electr. Data: http:// www.infed.org/biblio/social_capital.html.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць