пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ пїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅпїЅ

Загрузка...


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Архаїчні та сучасні політичні міфи: спільне та відмінне


Колотило В. В.
кандидат філософських наук, доцент

Зубрицька Л. Й.
кандидат політичних наук

У статті проаналізовано спільні та відмінні риси архаїчних та сучасних політичних міфів. Показано, що політичні міфи сучасності характеризуються опорою на архетипи, зв´язком з ритуалами, вербальним оформленням та відносною короткотривалістю.

З кожним днем ми все більше переконуємось у тому, що сучасне політичне життя наповнене міфами. Повернення до розгляду проблематики міфу в політичній свідомості, яке було здійснене в минулому столітті і триває до сьогодні, зумовлене масовізацією та інтенсивною інформатизацією суспільства. Так як масова свідомість потребує спрощення складної картини політичних процесів, що відбуваються у суспільстві, саме тому прослідковується тенденція її реміфологізації, тобто заповнення міфологічними схемами, які ґрунтуються на архетипових конструкціях колективного несвідомого. Явища дійсності актуалізують процеси вивчення цього феномену, перегляду наукових надбань дослідників міфології, порівняння архаїчних міфів та сучасних.

ХХ століття започаткувало розуміння міфу як соціо- культурного та психологічного феномену, як основи символічних форм пізнання дійсності, що відкриває нові можливості у політиці. У зв’язку з таким трактуванням міфу дослідники цього явища поступово починають аналізувати специфіку прояву міфологічної складової політики.

Необхідно зазначити, що більшість досліджень міфу присвячена його архаїчним формам, але реальне панування політичних міфів у житті суспільства викликало потребу розширення знань про міф, що відобразилось у дослідженні цієї проблематики як окремої теми. На жаль, фундаментальних досліджень у цій сфері небагато. Вони належать західним вченим Е. Кассіреру, Ж. Сорелю, К. Хюбнеру, К. Фладу та російським дослідникам П. Гуревичу, В. Полосіну, А. Кольєву, А. Цуладзе. У сучасній соціальній філософії розробленість цієї теми є недостатньою, домінує негативне ставлення до політичного міфу, розглянуті лише певні аспекти цього багатогранного явища.

Політичні міфи, які функціонують у політичному житті сучасного українського суспільства, з одного боку, виконують терапевтичну функцію з відновлення порушеної картини світу, завдяки ним формується нова національна ідентичність, адекватна новій історичній ситуації, а з іншого - виконують конкретні завдання з маніпуляції людською свідомістю. Глибокий розрив між суспільством і владою сьогодні заповнений різного роду політичними міфами, одні з яких сприяють встановленню єдності країни і національній ідентичності, інші - протидіють цьому. Виокремлення з усієї цієї маси міфів саме тих, за допомогою яких може бути сформований єдиний позитивний державний міф, є важливим науковим завданням.

Метою цієї статті є розгляд спільних рис архаїчних та сучасних міфів, виокремлення специфічних рис саме політичних міфів.

Якщо ретельно проаналізувати архаїчні та сучасні політичні міфи, то можна знайти як цілий ряд спільних рис, так і відмінностей. Архаїчними (класичними) міфами називають міфи, що виникли та функціонували в період тотального панування міфологічного світогляду, скрізь призму якого пояснювались всі явища та події, що супроводжували людину. Найяскравішими прикладами архаїчних міфів є міфи Давньої Греції, Риму та Китаю.

Як зазначає англійський політолог К. Флад, за формою і змістом ці міфи подібні [1, с. 40]. Так, сучасні політичні міфи також є оповідями про минуле, теперішнє та очікуване майбутнє. Вони розповідають про витоки та основи суспільства, про подвиги героїв, про відродження та оновлення, а також містять у собі есхатологічні пророцтва. Як правило, у сучасних суспільствах політичні міфи не мають сакрального статусу, але вони обов´язково повинні сприйматись як істина певною соціальною групою, незалежно від її чисельності та складу.

Також Флад стверджує, що, як священні міфи часто набували інших оповідальних форм (епос, почасти народна казка), так і політичні міфи набувають різноманітних форм, відображаються у художній літературі, у візуальних жанрах (живопис, плакат, монумент), а також у колективних церемоніях, ритуалах [2, с. 41].

На нашу думку, міф здебільшого є вербально оформленим, завдяки чому виступає ефективним засобом комунікації. Він - вираз міфологічних уявлень, словесна форма реакції на зовнішній світ, що не потребує логічної аргументації, але є зрозумілою для кожного учасника політичного процесу. Для нього не існує межі природного і надприродного, об´єктивного і суб´єктивного, причинно-наслідкові зв´язки замінюють зв´язки за аналогією та асоціації. Міф є не рефлексивним, тому що з самого початку несумісний з раціонально-критичним підходом до будь-якого явища, віддаючи перевагу емоційному змісту та суб´єктивному переконанню. Міф, а особливо сучасний політичний, встановлює певні цінності та норми, які сприймаються перш за все на віру без раціонального, критичного осмислення.

Однією з спільних характеристик архаїчного та сучасного міфів є всезагальність. Міф моделює все суспільне життя, пояснює ситуацію, що склалась. Також він характеризується структурно-семантичною гетерогенністю, тобто всепроникливістю. Коли міф збігається з дійсністю, тоді в деяких моментах заповнює смислові проміжки міфологічними пояснювально- інтерпретаційними моделями, так переплітаючись з реальністю, що втрачається межа реального і нереального, дійсного та бажаного. У міфі відсутнє протиріччя між дійсним та бажаним. Весь світовий процес у його міфологічному відображенні розгортається відповідно до напередвстановленої сакральної програми, яка пояснюється як «логіка глобалізації» або «історична закономірність розгортання світового процесу», «неминучий шлях розвитку країни». Характеристикою міфу є також його парадигмальність стосовно всіх форм поведінки та діяльності, характерних для відповідного соціуму.

Міфу притаманна і універсальність, що передбачає однозначність його сприйняття і інтерпретації для різних соціальних груп. Тобто універсальність у прямому розумінні є уніфікація і одночасно певне спрощення, в якому кожен може знайти орієнтири для себе. В певному розумінні міф є незакінченою конструкцією, його завершення залежить від тих людей, які з ним активно взаємодіють. Це є ще однією універсальністю міфу.

Будь-який міф ґрунтується на архетипах. Поняття архетипу в міфологію ввів К. Г. Юнг, який визначав його як міфостворюючий структурний компонент, що ніколи не є оформленим міфом, а лише міфологічним елементом. Архетипи, з огляду на їх типову природу, можна назвати «мотивами», «первообразами», «типами». Вони притаманні свідомості кожної людини, тому що відображають те священне, сакральне, яке набуте людством за всю історію існування.

Для Юнга архетипи є явищами трансцендентними, що знаходяться поза сферою раціонального пізнання. «Трансцендентні стосовно пізнання реальності..., що викликають до життя комплекси уявлень, що виступають у вигляді міфологічних мотивів» [3, с. 106]. Це не сам досвід колишніх поколінь, а його «осад». Глибини несвідомого містять скарб, «з якого завжди черпало людство, з якого воно витягало своїх богів і демонів і всі ті найсильніші і могутні ідеї, без яких людина перестає бути людиною» [4, с. 106]. Архетипи - викрис- талізовані в сформованій прадосвідом картині світу характеристики міфологічних образів і домінуючих у міфі законів, пережитих через колективне несвідоме. Архетип - це модель, що визначає структуру людської думки. Вона об´єктивна, оскільки задана традицією більш глибокою, ніж засвоєна суспільством культурна традиція. Архетип - найзагальніший і універсальний образ, стереотип мислення.

Архетипи спільні для всього людства, зберігають його генетичну пам´ять і є вродженими. Архетипи - це своєрідні формальні схеми, які в символічній формі відображають біосоціально оформлений культурний досвід людського роду. Архетип - це безпрецедентна, успадкована несвідома форма або образ, що може спонтанно проявляти себе в будь-який час, але як форма набуває змісту тільки за умови наповнення її матеріалом свідомого досвіду. Точніше кажучи, сам по собі архетип - це формоутворювальна здатність, можливість форми. Архетипи несвідомо проявляються в культурі у вигляді образів і символів. Інтеграцію несвідомого в сферу свідомого Юнг назвав індивідуалізацією і пов’язав з нею процес створення і тлумачення міфів. Архетип є результатом тривалої в історії культуротворчої діяльності етносу та нації, які акумулюються в несвідомому прошарку психіки. Аналіз архетипів доводить їх досить конкретне етнічне походження з прадавніх, архаїчних епох становлення етносу. З плином часу архетипи набувають значення образів, символів, що узагальнюють певні риси етнічного буття.

Міф сучасності виникає в царині міфологічної свідомості, що задає форми міфу, використовуючи стійкі архетипи, а змістовно заповнюється завдяки джерелам інформації інших форм суспільної свідомості.

Сьогодні міф, як і в давнину, передбачає обов’язковість механізму сакралізації імені (носія міфологічної свідомості), що забезпечує точність адресування міфу. Міф характеризується іманентною прагматичністю, так як виступає базовим засобом досягнення реальних прагматичних завдань не лише для суб’єкта свідомого міфологізування або міфотворчості, але - у першу чергу - для свого безпосереднього носія, виступаючи інформаційно-технологічним забезпеченням комунікативної і соціально-ідеологічної діяльності і відповідаючи глибинним світоглядним потребам і латентним очікуванням масової свідомості.

Обов’язковим є зв’язок міфу з ритуалом. Політичний міф супроводжується ритуалом, який має ідеологічний зміст та виконує організаційно-інтегративні завдання. У соціально-психологічному плані таке поєднання є задоволенням потреби сучасної людини у споконвічно заданому почутті спільності, характерному для архаїчної громади і втраченому у процесі індустріалізації суспільства, що призвела до індивідуалізації свідомості.

Кассірер зазначав, що вплив міфу посилюється завдяки введенню і використанню нових ритуалів. На його думку, міф закріплюється завдяки ритуалам, саме вони певним чином забезпечують міфу довго- тривалість [5, с. 62]. Кожний політичний акт має свій специфічний ритуал, кожний клас, кожна стать і вік мають свої ритуали. Ніхто не може пройтись по вулиці, привітатись з сусідом або другом, не виконуючи певного ритуалу. Політичний ритуал - певна норма і форма символічної поведінки, що історично склалася або спеціально встановлена. Політика сама по собі є ритуальною, оскільки складається з послідовних обов’язкових символічних дій і демонстрацій, якими вона закріплена в суспільстві (сесії парламенту, засідання керівництва вищих органів державної і партійної влади, обговорення політичних рішень, дискусії тощо). Наприклад, інавгурація президента як набуття політичним лідером нового статусу обов’язково супроводжується особливим ритуалом. Партійні з’їзди, масові демонстрації на державні свята, вступ у члени партії супроводжуються виконанням гімнів, урочистими промовами, прийняттям присяги на вірність Батьківщині чи партії. Саме ці ритуали поелементно нагадують архаїчні ініціації.

Міфу притаманна і консервативність: міфологічні системи не схильні до інновацій, бо кожна з них повинна бути адаптована до змісту міфу шляхом інтерпретації.

Архаїчний міф характеризується нерозчленованістю суб’єкта й об’єкта, образа й ідеї, конкретного і абстрактного, використанням особливих логічних засобів, а сучасний міф тісно пов’язаний з раціональним знанням. Реальність міфу для архаїчної свідомості абсолютна і не підлягає сумніву з боку міфоносія. Сучасний міф також сприймається як реальність, але вже не з тією впевненістю і глибиною, як у випадку архаїчного міфу. Російський дослідник А. Кольєв стверджує, що якщо архаїчна міфологія являє собою переважно космологічну модель, то сучасна міфологія - соціальну модель [6, с. 70.]. Основним завданням архаїчного міфу було пояснення світу, побудова єдиної цілісної картини буття, сучасний же міф не ставить собі це за мету, тому що це завдання вже виконане, його основна мета - обґрунтувати життя соціуму, певним чином інтерпретувати процеси, що в ньому відбуваються.

Класичні міфи є цілісно оформленими оповідями, що мають логічний початок, кульмінацію та кінець, сучасні порівняно з попередніми, як правило, уривчасті, логічно незавершені, пояснюючі лише певний момент, епізод. На думку А. Кольєва, у політичній реальності важко відшукати цілком оформлений політичний міф - він увесь час знаходиться в стані добудови [7, с. 131]. К. Флад з цього приводу зазначає, що якщо ми говоримо про існування якогось політичного міфа, ми маємо на увазі, що існує ціла низка оповідей, які більшою чи меншою мірою співпадають у більшості аспектів. Тобто ми можемо говорити про існування політичного міфу в тому випадку, якщо є різноманітні оповіді про приблизно однакові події, з приблизно однаковими дійовими особами, які дають цим подіям приблизно однакову загальну інтерпретацію. Ці оповіді також мають циркулювати в певній соціальній групі [8, с. 40].

Сучасний міф на відміну від архаїчного завжди містить раціональну складову. Е. Кассірер відзначає, що цивілізована людина, незважаючи на занурення в міф, подібно людині давній, все ж не може цілком відмовитися від вимог раціональності [9, с. 112]. Для своєї віри вона шукає якісь резонні підстави. Відповідне теоретичне оформлення вірування може виявитися дуже складним, хоча і призводить до тих же ефектів, що і вірування примітивних народів. Тут ми і зіштовхуємося з відмінністю архаїчного міфу від міфу сучасного, яка полягає в раціональному підґрунті останнього.

Міф сучасності, на відміну від архаїчного, може бути не лише колективним, а й індивідуальним. Більше того, сучасний міф (на відміну від традиційного, архаїчного) стикається зі свободою індивідуальної свідомості, яка може його приймати або відкидати. У достатньо активній міфологічний індивідуальній свідомості міф може виникати і функціонувати раніше, ніж він здатний стати колективним. При цьому ця колективність може бути відносною, обмеженою співтовариством однодумців (товаришів по партії, їх послідовників тощо). Ще одна відмінність від архаїчного міфу полягає в тому, що сьогодні міф і міфотворчість можуть бути усвідомленими, індивідуальними за походженням, виходити від тієї або іншої особи (лідера, ідеолога, ініціатора) або групи осіб, які представляють певну політичну або іншу силу, тому що можлива раціоналізація міфу і міфотворчості.

Сучасний міф відрізняється від архаїчного ще й тим, що в ньому текст переважає над символікою та ритуалом. Сучасний міф - це головним чином сюжетний текст, сукупність повідомлень, реакція на який не пов´язана безпосередньо з логікою самого тексту і вимагає доосмислення. Сам текст поза його емоційним сприйняттям не є міфом. Проживання міфу виникає лише при резонуванні змісту тексту і міфічної «картини світу», що склалася в читача. Разом з тим текст - продукт раціональної технології, що створюється міфотворцем, а значить має інструментальний характер. Творець тексту змушений відокремлюватися від міфоспоживача і ставити перед собою цілком раціональну мету - досягнення згаданого резонансу.

Особливістю сучасного міфу є його короткотри- валість, тобто функціонування у відносно короткий проміжок часу, в порівнянні, наприклад, з міфами світових релігій, що продукували міфи, які діють тисячоріччями.

Ще одна відмінність міфу сучасного від міфу архаїчного стосується суб´єкта, що творить міф, тобто міфотворця. Хоча і в архаїчному міфі можна вважати міфотворця просто забутим, загубленим з моменту народження міфу як соціально значимого явища, але важко дати відповідь: чи існував він взагалі? Сучасний міф, а тим більше політичний, як правило, має свого автора. За походженням політичний міф, таким чином, є протилежністю міфу архаїчному. Хоча у обох випадках вся «антиміфічна» сторона міфу, в тому числі і авторство, прихована міфотворцем і для міфоспожи- вача не існує.

Якщо говорити про сучасний міф, то він може бути цілеспрямованим, призначеним культивувати ілюзії, героїку, велич вождя або якоїсь ідеї, створювати фіктивну, ілюзорну реальність, з якою доводиться рахуватись, а значить відходити від реальності. Тому в міфології нашого часу поєднуються свідоме і несвідоме, реальне і ідеальне, раціональне й ірраціональне. Раціональний початок міфу звичайно пов´язаний з обміркованим задумом, ірраціональний - з безсві- домим сприйняттям і поширенням міфу.

Політичному міфу сучасності притаманні ще й такі характеристики: одночасна синкретичність та біполярність, тобто, з одного боку, міф демонструє цілісну зрозумілу картину світу, усуваючи протиріччя, а з іншого - містить у собі біполярні конструкції - «ми - вони», «свій - чужий», «герой - ворог» тощо, на яких ґрунтується міф; просторово-часовий динамізм, тобто активізація міфологічних уявлень про час та простір; персоніфікований характер - міфологізація окремого політичного суб´єкта або інституту; маніпу- лятивний характер, тобто здебільшого використання міфів як засобу маніпулювання свідомістю.

Характеристиками політичного міфу, на думку А. Кольєва, є опора на архетип і деяка технологічна штучність. Тобто, політичний міф мимоволі походить із природи людини і, одночасно, створюється нею штучно. Можна сказати, що політичний міф є пристосуванням деякого культурного міфу для політичних цілей. У його основі завжди лежить певна штучна концепція [10, с. 127].

Наприклад, як відзначав М. Еліаде, марксизм як месіанська ідеологія взяв за основу есхатологічний міф про Рятівника, роль якого повинний зіграти пролетаріат - його страждання, його остання і рішуча битва зі Злом повинні змінити онтологічний статус світу за зразком моделі «золотого століття», створити безкласове суспільство [11, с. 25]. Марксизм, таким чином, з наукової концепції перетворився на розгалужений політичний міф, що адаптував міф архаїчного суспільства, і саме в такому вигляді набув небаченої сили і струснув увесь світ. Мрія про такий лад стає одним з рушійних мотивів політичного реформізму.

Міфологічній свідомості, яка сприймає як архаїчні міфи так і міфи сучасні, притаманна важлива властивість - некритичне ставлення до себе і до змісту міфу, і взагалі нерозуміння самого факту його створення й існування. Тому людство постійно знаходилось, знаходиться і знаходитиметься під впливом міфів.

Зрозуміло, що відмінність архаїчних міфів від сучасних є очевидною, адже кардинально змінилась система координат сприйняття оточуючого світу, розширились межі світогляду, який керується переважно раціональним. Міфи втратили свій всеохоплюючий онтологічний статус, можливості масових комунікацій змінили схеми їх розповсюдження, в сотні раз посилилась маніпулятивна функція міфів, але механізми їх впливу на свідомість та її міфосприйняття залишились незмінними.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Флад К. Политический миф. Теоретическое исследование. - М.: Прогресс-Традиция, 2004. - 264 с.
  2. Там само.
  3. Юнг К. Г. О психологии безсознательного // Юнг К. Г. Собр. соч. Психология безсознательного. - М., 1997. - С. 103-229.
  4. Там само.
  5. Кассирер Э. Техника современных политических мифов //ВестникМГУ. -1990. -№2. -С. 58-69.
  6. Кольев А. Политическая мифология: Реализация социального опыта. - М.: Логос, 2003. -384 с.
  7. Там само.
  8. Флад К. Политический миф. Теоретическое исследование. - М.: Прогресс-Традиция, 2004. -264 с.
  9. Кассирер Э. Миф государства// Феномен человека. Антология. М.: Высшая школа. 1993. -С. 112
  10. Кольев А. Политическая мифология: Реализация социального опыта. - М.: Логос, 2003. - 384 с.
  11. Элиаде М. Мифы; Сновидения; Мистерии: Пер с англ. - М.: Реал-бук; К.: Ваклер, 1996. - 288 с.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць