Електронна бібліотекапідручники


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Віднайдення смислів економічної діяльності людини в Україні


Приятельчук А. О.
кандидат філософських наук, доцент

Амінова О. В.
аспірантка

У статті осмислюються соціально-економічні перетворення в Україні та постулюється необхідність віднайдення власного вектору діяльнісних устремлінь людини.

Українську ситуацію, як одноактність та неповторність настання множини подій, невипадкового збігу обставин, що постають як даність людської діяльності, можна визначити досить стисло: «загальна криза». Цю одноактність, неповторність та, головне, вічну актуальність вітчизняної «загальної кризи» поглибила безумовно світова фінансова криза; проте, сталість її регресивного розвитку є об´єктивною. Вона не постала непрогностично у вересні 2008 року, «загальна криза» - це умова та стан життєдіяльності для пересічних громадян в Україні вже протягом досить тривалого часу. Виявлення передумов, носіїв, специфіки, функцій, тенденцій вітчизняної ситуації, зокрема в економічній діяльності, дасть змогу здійснити спробу осмислення необхідних соціальних перетворень в українському суспільстві.

Нефрустаційними виступають часті запевнення політиків щодо стабільності ситуації в Україні. Стабільність, як здатність системи функціонувати, не змінюючи структуру та знаходитись у рівновазі, підтримувати сталість у часі, дійсно наявна: «загальна криза» - абсолютно стабільна. На цьому тлі оптимістичною постає думка Л. Фон Мізеса: «поняття стабільності та стабілізації є беззмістовними... Там, де є діяльність, існують і зміни» [1, с. 210]. «Людська діяльність породжує зміни. Оскільки існує людська діяльність, постільки стабільність відсутня, а є безупинні зміни... Людина не здатна зупинити їх і стати причиною стабільності, в якій вся історія зупиняється на паузі. В природі людини закладені боротьба за покращення, створення нових ідеї, зміна умов життя у відповідності з цими ідеями» [1, с. 211]. З такої точки зору в українській ситуації досягнута стабільність: інертність діяльності, особливо економічної, дійсна.

Економічна діяльність, що спрямована на виживання (знаходження оптимального шляху діяльності), досягнення матеріальної свободи, внутрішнього вдоволення, соціальної значущості та багатства, є

© Приятельчук А.О., Амінова О.В., 2010

невід´ємною сферою життєдіяльності людини. Економічна діяльність в Україні визначається не суб´єктом, як активним діяльнісним началом, а чинниками, що є за межами його впливу (владою, авторитетами, Богом тощо). Перешкодами до ефективних економічних перетворень є: пасивність суб´єкта (відсутність волі до покращення життєдіяльності власними силами, що доповнюється бажанням створити враження, що людина працює, а не працювати на конкретний результат), комплекс меншовартості (відчуття власної нездатності через некомпетентність та непрофесіона- лізм), дефіцит совісті, невмотивована амбіційність, принцип «допомагай собі сам», політичний скептицизм більшої частини українців; разом з тим патерналізм (перекладання на владу вирішення власних проблем), безпорадність (надія на вирішення проблем ззовні, на чиюсь допомогу). Це реверсування, як зміна напрямку руху на зворотній, тих ідеалів свободи та заможності, які були висунуті при здобутті незалежності.

Українське суспільство небезпечно атомізується, розпадається на безліч індивідуальних «монад», зорієнтованих та замкнутих обставинами на задоволення дрібних, поверхневих, сьогоденних інтересів, що перетинаються з інтересами інших соціальних «монад» лише під кутом зору вузькопрагматичної доцільності. Трансформація економічної діяльності має негативну тенденцію криміналізації економічних стереотипів, «хабаризації» суспільних відносин, посилення адміністративного контролю. В. Липинський писав, що «одною й найбільш яскравих проявів сучасного бажання матеріально непродукуючої інтелігенції захопити в свої руки світську владу на цілім світі є так звана «найбільш послідовна демократія»: інтернаціональний революційний і політичний соціалізм» [2, с. 155]. Тотальне розкрадання спричинене невпевненістю у завтрашньому дні, відсутністю моральних орієнтирів. «В Україні панує невтримна, вільна від якихось норм псевдоділова активність, яка є скоріше пародією на вільне підприємництво» [3, с. 144]. Економічна ситуація в Україні невигідно відрізняє її від інших країн, що стали на шлях реформування економіки, та викликає тривогу. Україна переживає небувалу за рівнем економічну кризу, розвалена фінансова система, серйозно загострилась проблема спаду виробництва, деградують системи охорони здоров’я, освіти, науки та культури, посилилось зубожіння населення, ускладнилась демографічна ситуація. Незмінно актуальними залишаються слова І. Франка, написані на початку ХХ століття: «Сотні, якщо не тисячі людей, позбавлених місця, снують вулицями, випрошуючи роботи, але тієї роботи нема, а навіть якщо знайдеться, то винагороди за неї не вистачає навіть на прожиття, не кажучи вже про помешкання та інші життєві потреби...» [4, с. 26]. «Купка людей багатих держить у руках мільйони бідних. Бідні мусять працювати на багатих, а самі за свою працю дістають ледве тілько, щоби могли нужденно вижити.» [5, с. 159]. «Бідність доводить людей до проступків, до зіпсуття, крадіжі та вбивства.» [5, с. 159]. «Нерівність між людьми ніколи не була більша як власне в часах, коли думки про рівність та демократію непохитно запанували в головах усіх освічених людей» [5, с. 323]. Конформістське ставлення до дійсності, брак самостійності, незалежності від зовнішніх факторів, свободи у прийнятті рішень та несення відповідальності за них детермінують зневажливе ставлення до нашої держави.

Актуальним є такий стан діяльності, де відбулася відмова від старих засад способу буття людини у світі, її здатності вносити в дійсність зміни, опосередковані ідеальним; але не сформовано нових. Постулюється заперечення колишньої системи цінностей, що відбувається в досить суперечливій формі, нав’язування та адаптація на національному ґрунті західних чи східних ціннісно-культурних парадигм. Визначено такі основні вектори щодо трансформації економічної діяльності: євроатлантична сінергія (відновлення України як європейської держави - спадкоємниці Київської Русі) та євразійська інтеграція з Росією та Білорусією. Сумнівною є думка, що в Європі наша країна буде гідно поцінована і не розглядатиметься як благочинна робоча сила. Констатують з сарказмом, що українці настільки далекі від Європи, наскільки довгі черги за візами до європейських країн. «...неупереджений історичний аналіз не дає підстав для однозначно позитивної відповіді на питання про українську «єв- ропейськість» не в географічному, а в історичному - історико-економічному, історико-політичному, історико-культурному, - взагалі цивілізаційному відношенні. Ще складнішим питання про цивілізаційну ідентичність України стає, коли починається розгляд ментальноціннісних засад традиційного та сучасного українського суспільства», зазначають С. Кримський та Ю. Павленко [6, с. 231]. В. Кремень, Д. Табачник, В. Ткаченко стверджують: «Будьмо відвертими: сьогодні для потужної інтеграції в Європу ми ще не маємо досконалої державності і громадянського суспільства» [7, с. 222]. «Ця криза демократії породжує ностальгію за авторитарним минулим.» [7, с. 223]. Проте, досвід перебування в євразійській матриці вже зіграв свою історичну роль. В. Антонович відмічає відмінні риси між українсько-руською, польською і великоруською національністю. «Українець-русин вважає за етичне все те, що справедливо. У великоруса виступний пункт сила. У поляків виступний пункт - приємність, любість.» [8, с. 101].

Альтернативою, на наш погляд, є обрання такої моделі економічної діяльності, яка б мала своє підґрунтя як в культурно-ідеологічній позиції, так і в народній підсвідомості. Необхідно сприяти відновленню та розвитку природних рис українського народу, а не нав’язувати штучні трансформаційні системи. Український історіософ Ю. Липа у праці «Призначення України» (1938 р.) доводив, що Україна має всі шанси стати сувереном і бути активним учасником міжнародної діяльності. «Призначення України є тільки в ній самій, її доля є в її людях та в їх моральних та матеріальних засобах» [9, с. 3]. «Чужинецькі ідеї не можуть глибоко просякнути в українця» [9, с. 138]. Постулюється толерантність до інших народів, повага до домінант, які зберігають їх самобутність. «І пам’ятайте Ви, інтелігенти українські, що народ український визволитись може лиш тоді, коли з пащі московської і варшавської він свою голову вирве», - застерігав В. Липинський [2, с. 9]. Філософ справедливо зазначав, що «ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути» [2, с. 67]. «Кожна суспільна група, що хоче будувати, організовувати суспільство, мусить черпати свої сили сама з себе» [2, с. 70]. Д. Донцов стверджував, що «.одинокою, відповідаючою інтересам української нації програмою, є тепер політичний сепаратизм» [12, с. 85].

«Г оловним завданням міцної державності є дбання про те, щоб кожен її громадянин був на своїм місці, тобто там, де може вказати якнайбільшу продуктивність» [9, с. 176]. Традиційним символом української господарської діяльності є землеробство. Основоположник класичної політичної економії А. Сміт стверджував, що «людина, що вкладає свій капітал в землю, в більшій ступені може розпоряджатися ним та спостерігати за ним, і його стан менш вразливий різним випадковостям, ніж стан купця, який часто буває змушеним віддавати його на волю вітрів та хвиль і навіть ще більш ненадійних стихій людського безумства та несправедливості, коли вона надає кредити у віддалених країнах» [11, с. 382]. В. Липинський зауважував, що «селянин землевласник, селянин володіючий основним засобом хліборобської продукції і підставою своєї матеріальної сили: землею - це сам собі пан, який сам має матеріальну силу для влади; який може правити сам.» [2, с. 165]. «Увесь уклад життєдіяльності нашого етносу ідеально адаптовані до однієї й тієї ж землі, детерміновані природними циклами і сільськогосподарським календарем. Саме звідси фахівці виводять типові риси української ментальності: такі як відчуття гармонії довкілля, працелюбство, терплячість, відчуття господаря.» [3, с. 92]. В. Липинський зазначав, що «без осілого хліборобського рицарства, як основного консервативного ядра українського - складеного з представників всіх класів - провідної верстви, нема Української Держави» [2, с. 24]. «Тільки український клас хліборобський встані власною силою і власним авторитетом політично зорганізувати і національно об´єднати нашу етнографічну масу, тобто створити Українську Державу і Українську Націю» [2, с. 72]. Повернення до споконвічних українських цінностей, становлення аграрного сектору, звернення до землі, як Матері-Г одувальниці, яка культивувалась ще з часів осілої хліборобської трипільської культури, - є значущим вектором розвитку економічної діяльності в Україні. Проте, слід зазначити, що українська господарська діяльність має досить консервативну природу, де переважає традиційний образ життєдіяльності. Поступ можливий та дійсний за умови виваженої модернізації, застосування новітніх технологій та принципів діяльності.

І. Франко у праці «Громада» і «задруга» серед українського народу в Галичині і на Буковині» зазначає, що «.земля була власністю громади, а найстарші, або голови громади розподіляли цю землю періодично між членами громади для тимчасового користування» [4, с. 489]. «Спільний розум родини тішиться більшою пошаною, ніж розум одиниці» [4, с. 494]. Ю. Липа зауважує, що «Не чистий індивідуалізм характерний для українця, лишень асоціативна група, громада, артіль» [9, с. 176]. «Отже, реально беручи, українська асоціативна група, що стала на початку української раси, стоїть і донині як підстава української організації» [9, с. 222]. В. Антонович також відмічає, що «Українська асоціація видається своєю малочисельністю і рівноправністю товаришів. В тих же асоціаціях, де треба голови або отамана, товариші вибирають його і слухаються остільки, оскільки йому звірились. За більшу знаємість в ділі, обметаність його і привід - нагородою буває шана й повага і ніколи не більший пайок з заробітку» [8, с. 97]. Для розвитку економічної діяльності І. Франко справедливо пропонує: належність підприємств, засобів виробництва, землі тим громадам, які на них працюють; спільність продуктів праці, їх поділ в межах громади по мірі потреби та затраченої праці; самостійність громад у прийнятті управлінських та розподільчих рішень [5, с. 159-160]. Надання можливості українцям працювати на землі, а не прирікати останню на знецінення, об´єднуватись в конкретні громади для вирішення земельних питань, розпорядження землею, спільної власності чи оренди засобів праці тощо створить умови для розвитку економічної діяльності в нашій країні. Високо цінуючи роль та значення громади, спільної діяльності, національних цінностей кожен здійснюватиме моральний самоконтроль, усвідомлюватиме відповідальність за власні дії.

Умовою розвитку економічної діяльності в Україні та надбання гідного місця у світовій спільноті є формування соціальної основи - так званого середнього класу. В. Кремень, Д. Табачник, В. Ткаченко зазначають, що «Економічна криза, небачені сплески інфляції викликали радикальні соціально-структурні зміни, зокрема зруйнували так званий середній клас (це частина населення з рівнем доходів, який уможливлює задоволення основних соціальних потреб). У цивілізованих країнах «середній клас» становить більшість населення, і це забезпечує соціальну стабільність суспільства» [7, с. 71]. Автори вважають, що головне тут - навіть не сам рівень добробуту, а спосіб його досягнення, засадничі цінності, життєві стратегії, специфічні функції середнього класу як стабілізатора, соціального опертя суспільства [7, с. 316]. Тенденсуюча диференціація суспільства, відсутність «середнього класу», здатного до виживання, зумовила гостру демографічну кризу. «Поряд з наявною тенденцією до збагачення незначної частини суспільства дані свідчать про розвиток процесу соціального розшарування в Україні і катастрофічного падіння життєвого рівня більшості населення. У поєднанні з глибокою економічною кризою це викликало негативні явища й у сфері соціогуманітарного розвитку. Насамперед йдеться про гостру демографічну кризу: зменшення народжуваності, постаріння населення, зростання в ньому частки залежних груп, нестабільність шлюбів, збільшення позашлюбної народжуваності та кількості сімей з однією матір´ю» [7, с. 72]. Український середній клас має стати рушієм розвитку ефективної економічної діяльності, створення особистості, орієнтованої на вільне самовизначення, самоорганізацію, самовдосконалення та відповідальність.

Українська еліта, як група осіб, яка займає провідне або керівне становище у визначеній галузі людської діяльності: політичній, економічній, управлінській тощо, на сьогодні не відповідає вимогам, що необхідні для ефективного реформування економічної діяльності. Доводиться констатувати, що зусилля правлячого сегменту перш за все спрямовані на захист власних інтересів. «Кожна сильна суспільність міцна твердим моральним законом, що над нею панує, якого живим символом і прикладом є її правляча верства. Мусить вона насамперед бути тверда і невблаганна щодо себе самої, не піддаватися матеріальним спокусам вигідництва чи оспалости, ставити над усе поняття чести й обов’язку, безоглядно вірити в свою справу і в своє право провадити загалом», відмічав Д. Донцов [12, с. 16]. Основою формування еліти має стати високий рівень професійності, моральної та загальної культури. До еліти належить інтелігенція, яка становить активне мисляче моральне творче ядро суспільства. Актуальними залишаються слова І. Франка: «Що нам робити? Наперед з народом! - кажемо ми. Інтелігенція повинна передовсім бути інтелігенцією, повинна бути громадою людей з широким обра- зованням, з виробленим характером, з щирим чуттям народу.» [5, с. 148]. Проте тут же зазначає: «У нас нема інтелігенції! У нас є тисячі людей письменних, але інтелігенції нема» [5, с. 149]. Формування української еліти, інтелігенції, як смислотворчого, розумово ініціативного, моральнісного осердя суспільства є першочерговим завданням, що доповнюється вимогою поваги до себе та рідної держави.

Перешкодою на шляху розвитку економічної діяльності в Україні є тотальне розпорошення її активів, галузей виробництва, ресурсної бази, тощо іноземними інвесторами, тим більше за нееквівалентну вартість. «.серед цих усяких впливів не останньою на терезах тяжить і вина наших власних земляків, які чи то несвідомо, чи виходячи зі своїх свідомих вузьких, егоїстичних цілей, часто відштовхують наші робочі руки від багатьох підприємств, віддаючи їх у руки чужинців, яких оплачують нерідко дорожче за місцевих робітників, чим завдають країні потрійної шкоди» [4, с. 19]. Схоже, нехтування управляючою «елітою» гармонійним поєднанням особистого та загальнонаціонального інтересів, експансія глобального капіталу не сьогодні постало проблемою, а утверджується з часів праці І. Франка. Могутні впливи спекулятивних капіталів дестабілізують економіку, особливо слабких країн.

Слід відмітити відсутність чіткої економіко-ідеоло- гічної позиції держави, що спонукає не до консолідації суспільства, а до його розшарування. Замість сукупності взаємопов’язаних обґрунтованих ідей, уявлень та переконань, призначених об’єднувати людей заради співпраці, пропонується принцип «Допомагай собі сам», в якому перевага забезпечена тому, в руках якого знаходяться засоби виробництва, а населення зубожіє. Віднайдення економіко-ідеологічної визначеності сприятиме оптимізації ефективної діяльності та співробітництва.

Д. Донцов справедливо відмічав, що «коли Україна хоче вийти зі стану провінції, мусить витворити в собі, крім волі до влади, ту велику всеобіймаючу ідею, ідею опанування духовного, економічного і політичного нації» [10, с. 406]. «Така повинна бути наша національна ідея: всеобіймаюча, виключна, яскрава, якої гаслом є не спочинок і уживання, лиш акція і воля до влади над відірваними засадами, над чужою ідеєю, над власним окруженням, над «обставинами», над усім часовим і поодиноким» [10, с. 408-409].

Отже, найперспективнішим є шлях України через усвідомлення людьми власної самості, віднайдення ними свого вектору соціально-економічних устремлінь. Розвиток аграрного сектору, як джерела добробуту, надання можливості українцям працювати на землі, а не прирікати останню на знецінення, об’єднуватись в конкретні громади для вирішення соціально-економічних питань, формування середнього класу, високопрофесійної, моральнісної української еліти та інтелігенції, виваженої економіко- ідеологічної позиції здійснить крок до ефективних суспільних перетворень в Україні. Синхронна світовим тенденціям раціональна модернізація соціально- економічного потенціалу, активізація пріоритетних напрямків діяльності, генерування нових технологій, знань, інформації створить горизонт для розвитку економічної діяльності в Україні.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Мизес Л. Человеческая деятельность: трактат по экономической теории / Мизес Л.; [пер. с 3-го испр. англ. изд. А.В.Курявева]. - Челябинск: Социум, 2005. - 878 с.
  2. Липинський В. Повне зібрання творів, архів, студії. Т. 6, кн. 1: Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму/Липинський В. - К.: Філадельфія, 1995. - 470 с.
  3. Попов В.Ю. Український господарський менталітет: сутність і трансформації: дис. к.ф.н.: 09.00.03 / Попов В.Ю. - К.: 2000. - 192 с.
  4. Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. Економічні праці (1878-1887): Т. 44, кн. 1 / Франко І. - К.: Наукова думка, 1984. - 694 с.
  5. Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах: Т. 45 / Франко І. - К.: Наукова думка, 1986. - 574 с.
  6. Кримський С. Б. Цивілізаційний розвиток людства / Кримський С. Б., Павленко Ю.В. - К.: Вид-во «Фенікс», 2007. -316 с.
  7. Кремень В. Україна: проблеми самоорганізації: [В 2 т.] Т. 2: Десятиріччя суспільної трансформації / Кремень В., Табачник Д., Ткаченко В. - К.: Промінь, 2003. -464 с.
  8. Антонович В. Б. Моя сповідь. Вибрані історичні та публіцистичні твори / Антонович В. Б. - К.: Либідь, 1995. - 814 с.
  9. Липа Ю. Призначення України / Липа Ю.; [фундація іменіО. Ольжича]. - К.: Дніпро, 1997. - 267 с.
  10. Донцов Д. Твори. Т. 1. Геополітичні та ідеологічні праці / Донцов Д. -Львів: Кальварія, 2001. -488 с.
  11. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов / Смит А.; [пер. с англ.; предисл. В.С. Афанасьева]. - М.: Эксмо, 2007. - 960 с.
  12. Донцов Д. Дух нашої давнини / Донцов Д.; [відп. за вип. Л. Яцинич]. - Дрогобич: Відродження, 1991. -341 с.


Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць