Українська електронна бібліотека

Загрузка...


Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)

Антропна перспектива науки та її богословські інтерпретації


Л.О. Шашкова
кандидат філософських наук, доцент

У статті розглядаються проблеми взаємовідношення сучасної науки і богослов’я в межах космологічної проблематики, зокрема її антропного виміру.

Останніми роками у багатьох вищих навчальних закладах почали активно впроваджуватися у викладання лекційні курси за тематикою «Наука і релігія». Хоча треба відмітити, що актуальність викладання таких курсів має далеко не однакову оцінку в різних навчальних програмах. Але однозначно вона є значимою для викладання принаймні на філософських та богословських факультетах. Європейська та американська системи навчання у справі викладання тематики науки і релігії мають досвід близько трьох останніх десятиліть та у цій справі пішли значно далі української. фундаментальним підґрунтям є значна кількість текстів західних учених і богословів, до яких можна звернутися при досліджені даної проблематики. У той самий час така література - це головним чином праці філософського або більшою мірою теологічного характеру (до цього питання ми ще повернемося спеціально), написані з певних позицій, які ми назвемо ідеологічними, через те, що вони віддзеркалюють певні чи то наукові, чи то богословські погляди з явним акцентом, відповідно до прихильності власне автора. Що, звісна річ, є природним. Водночас, хотілося би звернути увагу на існуючу потребу комплексного розгляду проблеми з позиції як найбільше відстороненої від ідеологічних акцентів та неупередженої.

Сучасний розгляд теми наука і релігія представлений багатьма підходами, різноманітністю тематики, містить широке коло питань та варіантів їх розв´язання. Тому розібратися в існуючих позиціях, зрозуміло викласти принаймні точки зору тих авторів, хто зробив найбільший внесок у вивчення даної проблематики, є першим фундаментальним кроком, який, на наш погляд, треба зробити. Розпочнемо із загального розгляду проблеми, а далі перейдемо до більш окремих, спеціальних питань. Природно розгляд можна починати з обговорення природи науки і природи богослов´я, провести співставлення їх методологічних особливостей та понятійного апарату, описати та проаналізувати моделі взаємовідношення науки і релігії, певні періоди в історії цих взаємин, доречним тут дати історію формування наукової картини світу, що має суттєве значення для подальшої дискусії. Ми не можемо уявити собі сучасний світ без досягнень науки. Телевізор, комп´ютер, мобільний телефон настільки ввійшли у наше повсякденне життя, що важко відмовитися від тих зручностей і переваг, які пов´язані з їх використанням. Крім того, відкриття у сучасній біології та медицині дають людині надію в недалекому майбутньому подолати хвороби та продовжити життя. В останній час широкий інтерес викликають праці з космології, фундаментальної фізики провідних учених, присвячені питанням історії та будови світу, проблемі виникнення людини.

Так само, як людину цікавить окреслене коло питань, які ставить наука, її турбують проблеми іншого роду. Вони не менше значимі й не завжди наука дає на них відповіді. Як правило, це проблеми сенсу життя людини, початку і кінця всесвіту, сутності світу та його мети тощо. Традиційно на ці питання давала відповіді релігія, деякі з них мають і наукове розв´язання. Але нас передовсім цікавить, чи мають сенс і цінність сьогодні релігійна точка зору з цього приводу, чи можливо її сприймати серйозно, враховуючи сучасні досягнення науки? А звідси і походить питання: як характеризувати на сьогодні стан взаємин науки і релігії?

Навіть не дуже глибокого ознайомлення будь- якого дослідника питання взаємовідношення науки і релігії в історико-культурному контексті достатньо для виявлення принаймні двох сучасних міфів, пов´язаних з іменами Галілея і Дарвіна, яких традиційно вважають ворогами релігії та «борцями за перемогу світла науки над темрявою релігійної свідомості». Це доводить, що історично протягом останніх півтора-двох століть у свідомості багатьох людей сформувалося таке відношення до науки і релігії як сил, які постійно протидіють, причому наука уособлює сили прогресу, а релігія - консервативні сили. Насправді такі взаємини значно складніші й саме цим цікаві для дослідника.

Xрестоматійні приклади з Галілеєм і Дарвіном свідчать про те, як може взаємодіяти наука і релігія. У кожній з цих двох ситуацій виявилося, що певні переконання, які раніше поділялися усіма людьми (Земля як центр світоустрою та незмінність видів), потребують радикального перегляду. Завдяки релігійному мисленню ці положення вже були закладені у масову свідомість як вихідна передумова, так що і власне релігійне мислення так само потребувало зміни для співвіднесення свого світосприйняття з іншими формами знання. Це, звісно, було не дуже зручним для богословів. У кожному випадку спостерігався початковий супротив новим ідеям, але жодною мірою не одностайність. У той самий час наукові дані з початку були зовсім не однозначні, тому певний час не вщухали дискусії й серед учених, оскільки для наукової свідомості радикальні зміни настільки ж складі, як і для релігійної. Однак, врешті-решт в обох випадках прийшла ясність. Богослов´я прийшло до висновку, що цінність роду людського не визначається ні тим, чи розташована Земля у центрі світу, ні тим, чи був Homo sapiens створений миттєво і окремо від усіх інших біологічних видів.

Загальноприйнятим поглядом на події після початку світу є погляд на Всесвіт як на космічну еволюцію від найпростішого - вакууму й гравітаційного поля - до найскладнішого об´єкту - людського мозку. Як було передбачено петербурзьким математиком Олександром фрідманом у 1922 році на основі загальної теорії відносності Ейнштейна, простір Всесвіту розширюється. Галактики з швидкістю, пропорційною відстані від нас, віддаляються одна від одної, що і було відкрито американським астрономом Xабблом в 1929 році. Розширення Всесвіту почалося декілька десятків мільярдів років тому: на думку сучасних космологів, майже 20 мільярдів років тому. Початок Великого Вибуху, відповідно до загальної теорії відносності, є не просто початок Всесвіту, але і початок самого часу. Завдяки тому, що швидкість світла скінчена величина, можна зазирнути за допомогою телескопів у далеке минуле Всесвіту. Наприклад, сучасні астрономи мають доступ до тих частини світу, де не було галактик, оскільки вони утворилися пізніше. Про найперші етапи еволюції Всесвіту може розповісти реліктове випромінювання

- первозданне світло, що існувало до появи зірок і відкрите в 1965 році Пензіасом та Вільсоном, а раніше теоретично передбачений Георгієм Гамо- вим. Це випромінювання приймається радіотелескопами і містить інформацію про первинні збурення-зародки майбутніх галактик. Як упевнені вчені, у XXI сторіччі після першої реєстрації гравітаційних хвиль людство зможе зазирнути і в самий початок - точку сингулярності - початок часу, коли «почало бути все, що почало бути». Сьогодні ця точка є предметом теоретичного споглядання і містить в собі багато таємниць. Припускається, що точка сингулярності характеризує не локальні властивості простору-часу Всесвіту, але його глобальні властивості. Мається на увазі, що якимось непояснювальним чином вона знаходиться поряд з будь-якою точкою-подією Всесвіту, хоча й віддалена від нас у минулому, а, можливо, в деяких варіантах еволюції Всесвіту - і в майбутньому. Ця гіпотеза спирається на припущення, що на початку світу, так би мовити в його зародку, сконцентровані всі майбутні події, і так само наприкінці світу, як у явищі, так би мовити, «вічної пам´яті», знову всі ці події присутні. Сучасна космологія у поясненні «дивовижних» можливостей Всесвіту спирається на розрахунки теоретичної фізики, які доводять: якщо простір-час поблизу початку намагатися описувати квантовою теорією, то виявляється, що на відстані довжини постійної Планка - десять в мінус тридцять третьому ступені сантиметрів - просторовий розмір може бути з деякою вірогідністю будь-яким, в тому числі й співпадаючим з розміром сучасного Всесвіту, так що лише в середньому цей розмір малий. Цікаво, що таке припущення є яскравою ілюстрацією однієї з думок видатного математика XX сторіччя Курта Геделя про масштабно замкнений Всесвіт. Ідея можливості потрапити через найменше в найбільше, співпадає з думкою Миколи Кузанського про збіг абсолютного мінімуму з абсолютним максимумом. Чи так це є насправді, вчені на сьогодні точно не стверджують, але вже такий невеликий перелік випереджаючих ідей переконує, що людство має бути у ХХІ сторіччі готовим споглядати теоретично й експериментально такі явища, з якими воно ще ніколи не стикалося.

Самим не очікуваним для дослідників наслідком нового погляду на Всесвіт стало виведення антропного принципу.1 З точки зору продуктивності ведення діалогу науки й релігії ця тема є дуже важливою. Антропний принцип відомий у різних формулюваннях, що, зрозуміло, викликає дискусії. У 1967 році Дж.Барроу та ф.Тіплер видали працю «Антропний космологічний принцип», яка викликала широку дискусію. Автори висунули три базових визначення за принципом послідовного збільшення строгості. Перше визначення отримало назву «слабкого», а друге - «сильного» антропного принципу. Перше визначення має наступне формулювання: спостережуване значення всіх фізичних і космологічних величин не випадкове, але диктується вимогою забезпечити існування галузей, де могло б виникнути життя на основі вуглецю, а також вимогою, щоб вік Всесвіту був досить великим, тобто щоб ця подія вже відбулася. Це визначення, безумовно, претендує на те, щоби вважатися науковим, але водночас його лінія аргументації містить натяк на цільовий, телеологічний зміст. Припускається, що потенційні властивості світу не проявляють себе лише як проста випадковість, а має існувати деяка причинна основа, здатна визначати з великого спектру можливостей реалізації лише ті, що ведуть до виникнення життя як вирішальної мети. Тому таке припущення можна трактувати і як визнання вищої сили або ж Творця. Погодимося, що антропний принцип має досить позитивну аргументацію. Але можна навести й суттєві зауваження. Телеологічна лінія аргументації є лише можливою, а з її змісту не можна виділити нічого більш конкретного про існування Бога. Сучасна наука однозначно не свідчить на користь того, що життя можливе лише на основі вуглецю, а не на якійсь іншій основі, поки що не відомій людству.

Друга версія антропного принципу формулюється Дж.Барроу й ф.Тіплером у вигляді наступного висловлювання: Всесвіт повинен мати такі властивості, які на певному етапі його історії допомагають життю розвинутися.2 Якщо Всесвіт зобов´язаний дати місце життю, яке в змозі задатися питанням про власне походження, то говорити про просту випадковість або навіть необов´язковість виникнення цього життя було б некоректним. Взагалі, припущення про те, що за покровом наявного буття Всесвіту, з його організацією повинен приховуватися деякий Розум, починає здаватися все більше правдоподібним. Проте, немає ніяких указівок на те, що в числі спрямовуючих трансцендентальних сил природи обов´язково буде Бог християнського або іудаїстського віровчення. Цікаво, що аргументація антропного принципу, пов´язана з визнанням існування розумного життя у Всесвіті, більшою мірою сприймається фізикам ніж біологами. В основі лежить переконання багатьох учених в тому, що дія законів природи пов´язана зі значенням фізичних констант: якби вони були хоча б незначній мірі іншими в будь-якому відношенні, то Всесвіт та всі існуючі в ньому об´єкти не мали б такого вигляду, який мають насправді. Така позиція дозволяє прийняти в якості одного з можливих варіант існування множинності світів.

За висловлюванням Б.Картера, антропний принцип - це реакція на принцип Коперніка, який забороняє людині ставити себе у привілейоване положення у Всесвіті. За антропним принципом Всесвіт влаштований і розвивається в такий спосіб, що в ньому з неминучістю повинна була виникнути людина з фізичним тілом на основі вуглецю. Сучасні точні дослідження параметрів Всесвіту довели, що Всесвіт великий за розмірами - його радіус дорівнює десяти в двадцять восьмому ступені сантиметрів. Але річ у тому, що такий великий розмір і час розширення пов´язаний з часом, необхідним для виникнення людини. Це час майже двадцяти мільярдів років, який вважається часом існування Всесвіту. Якби розмір Всесвіту був подібний до Земної кулі, людина не могла б там існувати через виключно високу температуру випромінювання. Тому величезний розмір сучасного спостережуваного Всесвіту, вважають фізики й космологи, не повинен сприйматися як приклад його чужості людині, а як раз навпаки - узгодженості з нею.3 Іншими словами, задум людини може існувати в світі як мета із самого початку, а космологія нагадує в такому випадку ембріологію чи генетику, розмірковуючи про існування «гену» Всесвіту із закладеною програмою виникнення людини. В цьому розумінні людина займає привілейоване положення у Всесвіті, тому що Всесвіт влаштований саме так, щоб людина могла його пізнавати. «Сильний» варіант антропного принципу пов´язаний з телеологічної концепцією розвитку Всесвіту, його відстоюють Дж.Барроу, ф.Тіплер, Г.Маргенау, ф.Хойл, Дж.Розен, Е.Янч та інші.

Звернемося до аналізу концепції відомого сучасного російського математика і фізика, дослідника проблеми антропного принципу Андрія Гриба. Як зазначає вчений, на сьогодні в науці обґрунтовується зору на існування таємного космічного коду Всесвіту, який проявляє себе в низці дивовижних збігів. Зупинимось детальніше на описі цих процесів. Наприклад, якби в першу секунду від початку світу густина матерії відрізнялася від критичного значення в шістнадцятому знаку після коми, людина в майбутньому не з´явилася. У разі значення, більше критичного, не могли б утворитися галактики. Справа в тому, що речовина, народжена у вигляді елементарних частинок з вакууму гравітацією раніше - на десять в мінус тридцять п´яту частину секунди від початку світу - в еру рекомбінації (близько мільйона років від початку світу) починає формуватися в грудки. Ця ера є кінцем попередньої епохи вогненної кулі - Всесвіту, наповненого в основному випромінюванням. Взаємодія частинок речовини з випромінюванням в еру рекомбінації слабшає настільки, що частинки можуть збиратися разом, не розштовхуючись негайно випромінюванням по всьому простору. Вже доведено вченими, що при великому значенні густини грудки замість галактик стали б чорними дірами, а при малому значенні вони так і залишалися розрідженим газом частинок і галактики також не могли б утворитися, тобто людина не могла б з´явитися. Іншим збігом А.Гриб описує так званий резонанс життя для ядра вуглецю: «Виявилося, що через вдалий збіг мас у середині зірок, ядра гелію, стикаючись, можуть дати ядро берилію, яке потім при зіткненні з іншим ядром гелію, за рахунок резонансу у відповідній ядерній реакції з енергією трохи вище суми мас ядер, перетворюється на ядро вуглецю - це і є резонанс життя. Але ядра вуглецю, за рахунок зіткнення з іншим ядром гелію, одразу ж могли б перетворитися на ядра кисню, якби деяка «дбайлива рука» не зсунула б енергію відповідного резонансу трохи нижче по відношенню до суми відповідних мас. Отже, програма майбутньої вуглецевої людини наявна вже у зірках. Маса людини є середнє геометричне між середньою масою планети у Всесвіті (порядку маси Юпітера) і масою протона. Вона визначається співвідношенням між гравітаційною й електромагнітною постійними, дозволяючи людині ходити по землі. Невелика зміна (на порядок в той або інший бік) значень цих постійних привела б до неможливості існування людини, і тому вчені свідчать про дуже вузьке «антропне вікно» їх значень».4 Отже, світ дуже тонко «настроєний» під виникнення людини. Проте чи дійсно під людину або під когось іншого, на неї схожого? Яку ж відповідь на це питання дає А.Гриб?

Учений вважає, що на ґрунті сучасних досягнень науки «атоми тіла людини» могли б розповісти історію її народження не від людського, а від Небесного Батька. За допомогою телескопів людина спочатку може бачити місця свого далекого дитинства - найновіші зірки, ще далі, а значить, і ще раніше в часі, має справу з реліктовим випромінюванням, а потім, можливо, - і з початком світу - сингулярністю, на відстані 20 мільярдів світлових років від людей на Землі. За термінологією А.Гриба - це є «Небо», де ми були народжені Небесним Батьком. Аргументація вченого наступна: «Якщо прийняти популярну сьогодні теорію інфляції, то спочатку виникла подібна вакууму речовина, описувана космологічною постійною. До речі, точною популярною назвою цієї форми речовини буде біблійне висловлювання - «земля безвидна і порожня» (Книга Буття, гл.1, ст.2). Матерія - земля, безвидна - не випромінює світла, порожня - вакуум. Потім виникає (створюється) світло - реліктове випромінювання, яке сьогодні можна бачити тільки в радіотелескопи, в ранньому ж Всесвіті воно було видиме і виконувало головну роль. Це первозданне світло виникло раніше зірок, що також, як це не дивно, узгоджується з біблійною послідовністю (Книга Буття, гл.1, ст.3) - світло з´являється до створення зірок, Сонця й Місяця. Потім народжуються перші елементарні частинки, закони взаємодії яких породжують кінець кінцем ті частинки (протони, нейтрони і електрони), з яких складаються атоми нашого тіла. Пізніше, в перші три хвилини Всесвіту з´являються перші атомні ядра легких елементів дейтерію, тритію і гелію. І, нарешті, в еру рекомбінації через мільйон років від початку світу з´являються перші атоми легких елементів, а потім, після вибухів найновіших, - і атоми важких елементів. Чотири з половиною мільярди років тому виникла планета Земля, і десь, як вважають, судячи з недавніх знахідок в Австралії, близько чотирьох мільярдів років тому з´явився генетичний код

і виникло життя. На жаль, наука не знає, як це відбулося. Потім почалася еволюція живого, що включає як безперервний дарвінівський механізм природного добору, так і дискретні (генетичні) та до кінця не зрозумілі стрибки від одного виду до іншого».5 На сьогодні антропологія визначає у два мільйони років тому виникнення людини, яка виготовляла знаряддя праці, а людини розумної - 500 тисяч років тому, 10 тисяч років тому виникло землеробство, перша шумерська писемність з´явилася 6 тисяч років тому. Отже, підсумовує А.Гриб, антропний принцип, як пов´язаний зі Всесвітом в цілому, проявляє себе лише в світі людини.6 Міркування вченого є не лише цікавими, вони спираються на найновітніші досягнення й відкриття науки і підтверджують позиції щодо зближення релігійної та сучасної наукової картини світу. А формулювання антропного принципу та його підтримка значною кількістю як науковців, так і богословів, так само є свідченням того, що діалог з фундаментальних питань картини світу відбувається.

Розглянемо три оригінальні витлумачення антропного принципу, які поширені серед учених і богословів. Перша інтерпретація називається ідеєю ансамблю світів. В її основі лежить припущення існування безлічі Всесвітів з усіма можливими значеннями фундаментальних констант. Виникнення людини можливе лише в одному з цих Всесвітів і веде до селекції світу, сумісного з нашим існуванням. В межах ідеї ансамблю припускається існування інших світів, які ми не можемо спостерігати, проте це зовсім не означає, що їх не існує. Хоча антропне поєднання констант маловірогідне, воно все одно реалізується в нескінченному ансамблі світів, тому в нашому світі справедливий антропний принцип. Подібне міркування іноді наводиться для пояснення появи першого генетичного коду, вірогідність спонтанного виникнення якого, як відомо, надзвичайно мала. І все ж таки будь-яка маловірогідна подія реалізується в якомусь із світів. Для пояснення виникнення генетичного коду, зауважують сучасні вчені, тільки законів фізики з їх константами недостатньо - потрібні ще вдалі, антропно орієнтовані початкові умови. Якщо припустити відповідно до ідеї ансамблю світів, що будь-які початкові умови десь реалізовані, то світи розрізняються не тільки константами, але й цими умовами. На сьогодні поширеною в науці є концепція самоорганізації, нелінійні рівняння якої доводять, що в достатньо великому діапазоні початкових умов все одно може реалізуватися тільки одне рішення.

Дійсно, погодимося, що ідея ансамблю світів виглядає прийнятною, але водночас - і занадто гіпотетичною: оскільки на сьогодні немає достатніх наукових підтверджень існування інших світів з іншими сценаріями розвитку, то аргумент на користь такої відсутності даних через неможливість спостереження таких світів виглядає зовсім непереконливо, а навіть фантастично. Проте, ця ідея деякий розвиток отримала в межах квантової теорії, в якій різні світи розуміються як «можливі» світи, а реалізується лише один світ, що спостережуться, з визначеною хвильовою функцією Всесвіту (наприклад, концепції різних світів Еверетта-Уілера, Гелл-Манна тощо).

У цьому випадку, як випливає з концепції Уілера, спостерігач (або спостерігачі) визначає хвильову функцію Всесвіту і тим самим такий Всесвіт, який сумісний з його існуванням як спостерігача і припускає певне співвідношення світових констант. Тим самим спостерігач «співучасник» у створенні Всесвіту.

Друга інтерпретація антропного принципу - ідея дизайну.7 Всесвіт схожий на твір архітектора або програміста, що створює на екрані комп´ютера ті або інші моделі конструкцій з певною метою. При цьому антропний принцип інтерпретується канадським філософом Леслі та іншими західними богословами як вказівка на те, що такою метою є людина. Закони фізики можна зрозуміти як програми, які реалізують цю мету як кінцеву. Всесвіт схожий на комп´ютер, в якому одним з принципів є стиснення інформації. Наприклад, існує два способи запису інформації про рух будь-якої планети Сонячної системи: один - довгий перелік усіх її положень на орбіті, а другий - короткий запис початкових умов і диференціального рівняння руху, рішення якого і дає орбіту, тобто ця орбіта вже міститься в початковому записі. Окрім значень фундаментальних констант дизайн з його метою припускає і «щасливу випадковість», наприклад, метеорит, який, можливо, випадково впав на Землю, привів до загибелі динозаврів і навпаки відкрив шлях для поширення інших видів тварин.

Третє тлумачення антропного принципу - христо- центричне - пропонує власне А.Гриб. В антропному принципі мова йде про створення тіла людини з вуглецю як мету Всесвіту, А.Гриб припускає, що метою Всесвіту як метою Програміста є народження Сина Божого як Сина людського з тілом, заснованим на вуглеці. Програміст Всесвіту з´являється в певний момент історії, визначаючи як її минуле, так і майбутнє. Оскільки люди так само з тілом з вуглецю, то вони причетні до цієї мети. Але все ж таки мета Всесвіту - боголюдина як вільне з´єднання Творця й творіння. Так космологія стає схожою на священну історію Старого Заповіту, вважає учений: «Бог Батько творить Всесвіт для Сина через Святий Дух. Згідно Євангелію від Іоанна Христос визначається як Слово. Воно було спочатку у Бога, «все через Нього почало бути і без Нього ніщо не почало бути, що почало бути» (гл.1, ст.1-3). Тринітарне богослов´я, що приймає антропний принцип як хри- стоцентричний, може відповісти на питання американського філософа А.Грюнбаума: що означає слово «творення» по відношенню до першого моменту часу, до якого немає самого «до»? Де причина першого моменту? Згідно відомої аналогії С.Хокінга, перший момент можна порівняти з південним полюсом.

Рухаючись по Землі на південь, ми питаємо, що знаходиться південніше, і ось раптом виявляється, що в деякій точці Землі все північніше, а поняття південніше втрачає значення. Так і підходячи до початку світу, ми знайдемо, питаючи, що «раніше», такий момент, коли все «пізніше». Але де причина першого моменту, якщо не відмовитися від міркування взагалі? Ця причина не у минулому, якого немає, але в майбутньому, яке є в релятивістському Всесвіті з початком. Причина в майбутньому є мета Всесвіту. Вплив з майбутнього як причинність «назад в часі» є з погляду нашого уявлення про спрямування часу з минулого в майбутнє - цілеспрямований розвиток Всесвіту. Xристос як мета Всесвіту є Творець Всесвіту і його програм, ведучих до Нього».8

А.Гриб аргументує власні позиції і зазначає, що на підставі христологічного принципу можна вивести такі наслідки, які суттєво відрізняють його від інших інтерпретацій. По-перше, якщо метою Всесвіту є людина у вуглецевому тілі, то достатньо правдивим є твердження про відсутність розумного життя в інших формах. А при христоцентричному тлумаченні існування позаземних цивілізацій на іншій, ніж вуглець, основі припускається. По-друге, якщо мета Всесвіту вже досягнута 2000 років тому, то який сенс його подальшого існування? За Біблією, ця тема пов´язана з другим пришестям Xристовим, але якщо йти за науковою аргументацією, то чи не повинні ми говорити, підкреслює А.Гриб, про деяке ослаблення і навіть зникнення антропного принципу, як орієнтованого на вуглецеве життя, в епоху після історичного явлення Xриста? І чи не виявляється це ослаблення у феномені технічної цивілізації, що на свій розсуд і заради власних цілей змінює спочатку Землю, а потім, можливо, і Всесвіт? Чи не є екологічна катастрофа таким ослабленням антропного принципу? Дійсно, технічна цивілізація успішно реалізувала ідею перевлаштування людиною видимого Всесвіту для власних потреб. Проте, технологічному розвитку людство змогло відкрити такі явища, які не характерні для земних умов. Наприклад, завдяки відкриттям у мікросвіті людина опанувала термоядерною реакцією, що було реалізовано у створенні водневої бомби. Процеси, які характерні для Сонця і зірок, відбулися на Землі. Двозначність цього факту полягає в тому, що водневі бомби, з одного боку, здатні знищити все живе, проте, були для людства «у часи холодної війни» стримуючим началом протягом майже п´ятдесяти років і в такий спосіб служили збереженню життя. Більше того, зазначає вчений, якщо до Землі наблизиться метеорит або астероїд, то за допомогою водневих бомб людство здатне примусити його змінити свою орбіту.

Виходячи з таких припущень, А.Гриб робить висновок: те, що раніше реалізувалося антропним принципом, тепер в християнську еру частково віддане в руки людства. Проте водночас задається питанням - до яких інших космічних і навіть космологічних наслідків може привести розвиток сучасної науки при її безконтрольному розвитку? «Створення в лабораторії через досліди з фізики високих енергій сильної густини в малому об´ємі може породити на Землі спочатку малу чорну діру, яка потім ростиме, всмоктавши в себе всю Землю, потім Сонячну систему, ну а потому вся наша галактика стане одним квазаром, що палає. Якщо енергії в прискорювачах коли-небудь (хоча сьогодні ми ще дуже далекі від цього) досягнуть планкових значень, можливе (якщо справедливі деякі ідеї теорії інфляції) лабораторне породження Великого Вибуху Всесвіту».9 Але це вже, на наш погляд, припущення з дуже сильним ступенем теоретичності. Значно важливішим для нас виглядає інший наслідок введення христологічної інтерпретації антропного принципу, а саме: в результаті виявляється, що людина сама по собі не є чимось цінним, проте стає метою Всесвіту завдяки власній причетності до Xриста. Підсумовуючи зазначимо, що всі три витлумачення антропного принципу є підтвердженням того, що відбувається діалог науки і релігії з багатьох питань сучасної картини світу, що підтверджує значення в подальшому конструктивної співпраці богословів і вчених.

1Barrow J.D., Tipler F.J. The Anthropic Cosmological Principle, Oxford Clarendon Press, 1986; 2 Там само; 3 Там само; 4Гриб А.А. Некоторые богословские интерпретации антропного принципа в космологии // Наука и вера. Проблема человека в науке и богословии. - СПб., 2001. - № 3. - С. 18-19; 5Там само. - С. 20; 6Там само; 7Barrow J.D., Tipler FJ. The Anthropic Cosmological Principle, Oxford Clarendon Press, 1986; 8Гриб А.А. - С. 24; 9Там само. - С. 26.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філософія: конспект лекцій
Філософія глобальних проблем сучасності
Історія української філософії
Філософські проблеми гуманітарних наук (Збірка наукових праць)
Філософія: конспект лекцій : Збірник працьФілософія: конспект лекцій : Збірник праць